Окрема думка від 06 травня 2026 р. у справі №910/3630/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

07 травня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/3630/24

судді Верховного Суду Студенця В.І.

за результатом касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва

від 24.04.2025

(суддя Ломака В.С.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду

від 20.01.2026

(колегія суддів: Буравльов, С.І., Андрієнко В.В., Шапран В.В.)

у справі № 910/3630/24

за позовом ОСОБА_1

до відповідачів:

1) Чернівецької обласної державної адміністрації;

2) Релігійної організації "Святих апостолів Петра і Павла" Чернівецької єпархії Української православної церкви,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: державного реєстратора Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернівецької обласної державної адміністрації Заяць Вікторії Вікторівни

про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсним статуту, протоколу та скасування реєстраційної дії.

І. ПІДСТАВИ ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

1. Із постановою Верховного Суду від 07.05.2026 у справі №910/3630/24, якою рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 залишено без змін, не погоджуюся, вважаю, що слід було касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати щодо розгляду позовних вимог про визнання недійсними протоколу парафіяльних зборів та статуту Релігійної громади у новій редакції, а справу у відповідній частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ІІ. ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Зміст позовної заяви

2. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Чернівецької обласної державної адміністрації (далі - Чернівецької ОДА) та Релігійної організації "Святих апостолів Петра і Павла" Чернівецької єпархії Української православної церкви (далі - Релігійної організації УПЦ (ПЦУ)), в якому з урахуванням заяви про зміну (доповнення) предмета позову просив:

- визнати недійсним статут Релігійної організації УПЦ (ПЦУ) в новій редакції, зареєстрований розпорядженням голови Чернівецької ОВА №1359-р від 27.12.2023 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій", на підставі чого внесено запис в ЄДР №1000311070008000436 від 05.01.2024 о 09:44:00;

- визнати недійсним протокол від 19.11.2023 №1 парафіяльних зборів Релігійної організації УЦП як такий, що прийнятий неуповноваженими особами;

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Чернівецької ОВА від 27.12.2023 №1359-р "Про реєстрацію статуту релігійної організації", яким зареєстровано у новій редакції статут Релігійної організації УПЦ (ПЦУ) с. Ленківці Дністровського району Чернівецької області, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати запис про державну реєстрацію від 03.01.2024 №1000311070008000436 та від 05.01.2024 змін до відомостей, які містяться в ЄДР відносно Релігійної організації УПЦ (ПЦУ).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що релігійна громада, членом якої є ОСОБА_1 , зазнала неправомірного втручання у свою діяльність, за відсутності реального волевиявлення членів релігійної організації була підпорядкована іншому релігійному управлінню (центру) - Православній Церкві України, у зв`язку з чим наявне порушення охоронюваних державою прав. Позивач не погоджується з рішенням скликаних та проведених всупереч закону загальних зборів членів релігійної організації від 19.11.2023, якими було прийнято нову редакцію статуту про зміну її канонічної підлеглості, оскільки наведені збори проходили без участі людей, які постійно відвідують храм та беруть активну участь у житті парафії.

(2) Короткий зміст рішень суду першої й апеляційної інстанцій, а також мотиви з яких суди виходили при ухваленні судових рішень

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2026, відмовлено в задоволенні позову у повному обсязі.

Ухвалюючи судові рішення, господарські суди вказали, що ані законодавство України, ані статут релігійної організації (у редакції 2017 року) не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді та визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади, з огляду на що посилання позивача на те, що рішення парафіяльних зборів від 19.11.2023, оформлені протоколом №1, були прийняті особами, що не були її членами неспроможні. Позивач не надав суду доказів на спростування членства в релігійній громаді с. Ленківці осіб, які брали участь у загальних зборах цієї релігійної громади 19.11.2023.

Враховуючи недоведеність позивачем як порушення вимог Закону "Про свободу совісті та релігійні організації", так і порушення його прав при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів громади, а також з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства та не зазначення позивачем положень статуту, що, на думку останнього, порушують його права чи охоронювані законом інтереси, суди дійшли висновку про відсутність підстав для визнання такого статуту недійсним.

У свою чергу, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування розпорядження голови Чернівецької ОДА (начальника ОВА) від 27.12.2023, яким зареєстровано статут у новій редакції, та скасування записів про державну реєстрацію змін до відомостей в ЄДР, є неналежним способом захисту порушених прав.

(3) Позиція Верховного Суду за результатом розгляду касаційних скарг

4. Верховний Суд постановою від 07.05.2026 касаційну скаргу позивача залишив без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2026 у справі №910/3630/24 - без змін.

Верховний Суд, залишаючи оскаржувані судові рішення без змін, виходив з такого:

- не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, при оцінці заявлених позивачем вимог про визнання недійсним статуту релігійної організації в новій редакції;

- з огляду на відсутність визначеного у статуті Релігійної організації УПЦ порядку прийняття до членів громади, фіксованого членства, суди попередніх інстанцій при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у зборах, що прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях, правильно враховували встановлені у статуті в редакції 2017 року критерії членів парафіяльних зборів (якими є священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті);

- враховуючи, що ні законодавство України, ні статут релігійної організації у редакції 2017 року не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді та визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади, суди попередніх інстанцій вважали безпідставними посилання позивача на те, що рішення парафіяльних зборів від 19.11.2023, оформлені протоколом №1, прийняті особами, що не були її членами;

- позивач не надав доказів, на підставі яких можна виснувати, що жителі села, які прийшли на спірні збори та прийняли рішення про зміну канонічного підпорядкування, не є членами релігійної громади;

- за відсутності даних, які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, суди попередніх інстанцій обґрунтовано застосували саме критерій територіального зв`язку;

- позивач не довів, що спірні рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалено не членами релігійної громади, тобто у іншому порядку, ніж це передбачено частиною третьою статті 8 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації";

- вимогами чинного законодавства закріплено право релігійної громади скликати загальні збори щодо вирішення питання про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту релігійної організації її членами, а не тільки настоятелем, та таке скликання не пов`язане із наданням єпархіальним архієреєм благословення. При цьому, рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення та, відповідно, не потребує затвердження єпархіальним архієреєм.

5. Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів, головуючий голосує останнім.

При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті.

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

У цьому випадку вважаю за необхідне викласти окрему думку, оскільки вважаю, що суду касаційної інстанції слід було касаційну скаргу позивача задовольнити частково, оскаржувані судові рішення скасувати щодо розгляду позовних вимог про визнання недійсними протоколу парафіяльних зборів та статуту Релігійної громади у новій редакції, як такі, що ухвалені за неповного з`ясування обставин справи, а справу направити у відповідній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

ІІІ. СУТЬ ОКРЕМОЇ ДУМКИ

(1) Щодо суті спору

6. Ураховуючи зміст спірних правовідносин та нормативно-правове регулювання, вважаю, що висновки судів попередніх інстанцій про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог є передчасними, адже ухвалені за неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому відзначаю таке.

6.1. Право на свободу світогляду та віросповідання у національному праві є складовою системи конституційних прав і свобод людини.

Стаття 35 Конституції України гарантує кожному право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

В Україні правовідносини, пов`язані із реалізацією свободи віросповідання і діяльністю релігійних організацій, регулюються, зокрема, Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон).

Кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання (частина перша статті 3 Закону).

На міжнародному рівні ці гарантії проголошені у Загальній декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948; далі - Декларація), стаття 18 якої визначає, що кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.

Беручи до уваги Декларацію, Конвенція проголошує гарантії кожному, хто перебуває під юрисдикцією Високих Договірних Сторін, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції; кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно (частина перша статті 9 Конвенції).

Важливими аспектами свободи віросповідання є свобода сповідувати релігію одноособово, а також спільно з іншими, тобто у колі тих, хто поділяє цю віру.

На це звернув увагу ЄСПЛ у рішенні «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява № 77703/01), в якому вказав, що свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу «сповідувати релігію» самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру.

Так, у справі, що розглядалась, суди першої та апеляційної інстанцій (яких підтримав і Верховний Суд) вказали, що позивач не довів порушення своїх прав, не довів неправомірності прийняття рішення загальними зборами Релігійної організації (щодо затвердження нової редакції статуту), на підставі чого визнали відсутніми підстави вважати, що порушені права позивача, та підстави для визнання статуту недійсним.

Відзначаю, що у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями.

Тобто позивач звернувся до суду за захистом права на свободу віросповідання, яке вважав порушеним у зв`язку з позбавленням його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє їхні переконання, а відтак позов поданий на захист цього права саме в його колективному вимірі. При цьому позбавлення його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє їхні переконання, позивач убачають саме в тому, що спірним рішенням загальних зборів релігійної громади змінено її підлеглість у конфесійних та організаційних питаннях.

Так, спірні правовідносини регулюються, зокрема Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації».

Згідно зі статтею 8 вказаного Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади.

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

Отже, законодавець установив механізм, за яким рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, і такі збори можуть скликатися її членами.

Встановлення цього механізму не виходить за межі звичайного правового регулювання процедури прийняття рішень об`єднаннями і не становить втручання у їх автономію.

Цей механізм дозволив релігійній громаді як організації вірян, які об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб, вирішувати важливе питання організації громади, чим держава захистила гарантоване статтею 9 Конвенції право на свободу віросповідання у його колективному вимірі в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає право на об`єднання.

Отже, Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» передбачає виключне право релігійної громади на її підлеглість у канонічних і організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості. Тобто суб`єктом таких правовідносинах є саме релігійна громада.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону держава захищає права і законні інтереси релігійних організацій; сприяє встановленню відносин взаємної релігійної і світоглядної терпимості й поваги між громадянами, які сповідують релігію або не сповідують її, між віруючими різних віросповідань та їх релігійними організаціями; бере до відома і поважає традиції та внутрішні настанови релігійних організацій, якщо вони не суперечать чинному законодавству.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 у питанні розмежування понять «релігійна громада» та «територіальна громада» відзначила, зокрема таке.

Закон (стаття 7) визначає, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.

Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Відповідно до частин першої, другої статті 8 Закону релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

Тобто насамперед релігійна громада є об`єднанням з метою спільного задоволення релігійних потреб. Як об`єднання громада користується автономією, яка покликана забезпечувати її членам право вирішувати питання організації.

У свою чергу, Закон релігійну громаду характеризує як місцеву релігійну організацію.

Релігійні громади в Україні, як правило, створюються в межах одного населеного пункту, поряд з цим існують непоодинокі випадки, коли релігійна громада створена у тісному зв`язку з культовою спорудою, яка є єдиною на декілька населених пунктів, тобто забезпечує спільне задоволення релігійних потреб вірян певної місцевості.

Зважаючи на ці особливості створення і функціонування релігійних громад, членами релігійної громади можуть також бути особи, які мешкають в іншому населеному пункті, ніж той, у якому знаходиться культова споруда та який не є занадто від неї віддаленим.

Також у межах однієї територіальної громади можуть діяти декілька релігійних громад (або жодної) різної віри, культу, течії тощо.

Наведене вище дає підстави для висновку про те, що релігійна громада може не збігатися з межами певного населеного пункту. Слід звернути увагу на нетотожність понять «релігійна громада» та «територіальна громада», однак територіальному критерію все ж має надаватися певне значення й у питанні членства в релігійній громаді з огляду на законодавче визначення поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації, а також з огляду на поширений критерій для визначення членства у релігійній громаді - регулярне відвідування богослужінь, що також є критерієм членства в релігійній громаді.

Розглядаючи справу «Свято-Михайлівська Парафія проти України», ЄСПЛ виснував, що статті 7 та 8 Закону не визначали, що релігійна громада повинна складатися з усіх осіб та всіх віруючих, які відвідують богослужіння конкретної церкви. Крім того, вказав, що очевидною є суперечливість положень національного закону стосовно того, що є «релігійною організацією» та що є «релігійною громадою», чи це одне й те саме; єдиною відмінністю між ними є місцевий статус «релігійної громади» та відсутність будь-яких вимог щодо її реєстрації відповідно до положень Закону. І вказані положення Закону не визначали, що релігійна громада повинна складатися зі всіх осіб та віруючих, які відвідують богослужіння конкретної церкви.

У цьому питанні варто також звернути увагу на висновки ЄСПЛ, за якими, оцінюючи відповідність національних заходів пункту 2 статті 9 Конвенції, суди повинні враховувати історичний контекст та особливі риси відповідної релігії, які охоплюють догму, обряди, організацію тощо. Такий самий обов`язок може бути покладений на національні органи влади під час прийняття додаткових рішень у рамках їхніх відносин з різними релігіями (рішення у справах «Cha'are Shalom Ve Tsedek v. France» [GC], заява № 27417/95; «Mirolubovs and Others v. Latvia», заява № 798/05).

Отже, з огляду на наведене вважаю, що слід розмежовувати такі поняття як «територіальна громада» та «релігійна громада», адже у питанні зміни підлеглості релігійної громади в канонічних і організаційних питаннях визначальну роль відіграє саме «релігійна громада», адже лише члени такої наділені правом участі в загальних зборах та голосуванні на них.

А тому для правомірності висновку про законність рішення релігійної громади про зміну підлеглості в канонічних і організаційних питаннях визначальним є встановлення дотримання порядку скликання та проведення таких загальних зборів членів Релігійної організації (громади), що охоплюється встановленням обставин щодо: загальної кількості осіб у релігійній громаді; повноважності загальних зборів членів Релігійної організації; складу осіб, які прийняли відповідне рішення, та приналежності цих осіб до відповідної релігійної громади.

6.2. З огляду на наведене вважаю за необхідне відзначити, що пунктом 5.1 статуту Релігійної організації "Релігійної громади парафії на честь Святих апостолів Петра і Павла" Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви села Ленківці Кельменецького району Чернівецької області (далі - Релігійна організація) зміни і доповнення до статуту вносяться на розгляд парафіяльних зборів уповноваженими представниками парафії виключно із згоди єпархіального архієрея і реєструються в тому ж порядку що і статут.

Згідно з пунктом 1.2 статуту Релігійної організації парафія створюється за добровільною згодою віруючих осіб православного віросповідання, які досягли повноліття, та з благословення єпархіального архієрея, керуючого Чернівецько-Буковинською єпархією Української Православної Церкви і виступає первинним канонічним (структурним) підрозділом Української Православної Церкви. Віросповідна (конфесійна) приналежність парафії - Українська Православна Церква.

За пунктом 2.4 статуту Релігійної організації вищим органом парафіяльного управління є парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель.

Відповідно до пункту 2.5 вказаного статуту до складу парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, а також миряни члени парафіяльних зборів, які досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість статуту про управління Української Православої Церкви, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.

Як передбачено пунктом 2.6 даного статуту парафіяльні збори можуть вивести будь-кого з числа своїх членів, якщо більшістю буде визначена невідповідність даної особи нормам християнської моралі та становищу, яке вона займає.

Згідно з пунктом 2.7 статуту Релігійної організації при порушенні членами парафіяльних зборів канонів та установлень Української Православної Церкви склад парафіяльних зборів за рішенням єпархіального архієрея може бути змінений частково або повністю.

Основним критерієм членства у релігійній громаді є регулярне відвідування богослужінь, релігійних обрядів, церемоній тощо цієї релігійної громади, а не територіальна належність (наближеність) особи до певної місцевості, де розташована та чи інша релігійна споруда, оскільки саме об`єднання віруючих громадян одного й того самого віросповідання з метою спільного задоволення релігійних потреб і є сутнісною метою існування релігійної громади.

За змістом пункту 2.8 статуту Релігійної парафіяльні збори скликаються настоятелем спільно з парафіяльною радою.

Відповідно до пунктів 2.9, 2.10 даного статуту парафіяльні збори вважаються чинними за умови присутності на них не менше 2/3 від числа парафіяльних зборів. Рішення приймаєтся простою більшістю голосів присутніх на зборах.

Як передбачено пунктом 2.11 зазначеного статуту парафіяльні збори, на яких розглядається питання про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади, вважаються чинними за умови присутності усіх членів парафіяльних зборів.

Згідно з пунктом 2.14 статуту протокол парафіяльних зборів підписується настоятелем (головуючим), секретарем та п`ятьма членами зборів, які обираються для цього. Протоколи парафіяльних зборів затверджуються єпархіальним архієреєм, і тільки після цього ухвалені рішення набувають чинності.

6.3. Так, за встановлених обставин 02.07.2023 проведено парафіяльні збори Релігійної організації «Святих апостолів Петра і Павла» Чернівецької єпархії Української Православної Церкви, які було оформлено протоколом № 1 (очолював їх настоятель ОСОБА_1 , як того вимагав пункт 1 статуту цієї Релігійної організації), на яких прийнято рішенням, оформлене протоколом від 02.07.2023 № 1, про залишення релігійної громади в юрисдикції Української Православної Церкви на чолі з Блажейнішим Митрополитом Онуфрієм.

Даний протокол від 02.07.2023 у відповідності до положень пунктів 2.11, 2.14 статуту Релігійної організації був підписаний настоятелем ОСОБА_1 , який очолював парафіяльні збори.

В матеріалах справи міститься список (додаток до протоколу від 02.07.2023 № 1) прихожан (віруючих людей) Релігійної організації «Святих апостолів Петра і Павла» Чернівецької єпархії Української Православної Церкви, у кількості 336 осіб, які були присутні та голосували на таких загальних зборах.

6.4. У подальшому, 19.11.2023 відбулися інші збори Релігійної організації «Релігійної громади парафії на честь святих апостолів Петра і Павла Чернівецько-Буковинської єпархії Української Православної Церкви села Ленківці Кельменецького району Чернівецької області», затверджені протоколом № 1, на яких було вирішено перейти у канонічне підпорядкування до Чернівецької єпархії Православної Церкви України, а також прийнято нову редакцію статуту Релігійної організації.

Цей протокол був підписаний головою парафіяльних зборів, секретарем парафіяльних зборів та уповноваженими на його підписання учасниками парафіяльних зборів. Згідно з Додатком №1 до протоколу затверджено список членів, які брали участь у загальних зборах Релігійної організації, у кількості 74 осіб.

6.5. Оцінюючи обставини правомірності скликання та проведення зборів Релігійної організації від 19.11.2023 (що є предметом даного спору) у відповідності до положень статуту Релігійної організації, який був чинний на момент проведення таких зборів, відзначаю, що судами попередніх інстанцій у відповідності до пунктів 2.10, 2.11 статуту необхідно було встановити обставини повноважності таких зборів для прийняття рішень про зміну підлеглості (юрисдикції) релігійної громади та про прийняття нової редакції Статуту.

Зокрема за наявності двох протилежних рішень загальних зборів однієї і тієї ж Релігійної організації, а саме від 02.07.2023 про залишення релігійної громади в юрисдикції Української Православної Церкви, яке приймалось членами такої релігійної організації у кількості 336 осіб, та від 19.11.2023 про зміну канонічної приналежності церкви, яке приймалось членами релігійної громади у кількості 74 особи, господарським судам слід було надати належну оцінку повноважності проведення спірних зборів Релігійній організації від 19.11.2023 з урахуванням пункту 2.10 статуту, який унормовував, що збори вважаються чинними за умови присутності не менше, ніж 2/3 усіх членів; та пункту 2.11 статуту, який імперативно встановлював чинність зборів для розгляду питання про зміну підлеглості релігійної громади лише за присутності усіх членів парафіяльних зборів.

Втім оскаржувані судові рішення зазначених мотивів не містять.

Господарські суди не встановили обставин кількісного членства (загальної кількості осіб) у спірній Релігійній організації, навіть з урахуванням осіб, що брали участь у двох загальних зборах (336 та 74 особи), з огляду на що висновки судів про повноважність зборів, проведених 19.11.2023, є передчасними та такими, що суперечать матеріалам справи, а також загальним принципам оцінки доказів, зокрема, але не виключно, принципу «вірогідності доказів».

Фактично суди проігнорували рішення зборів Релігійної громади від 02.07.2023 за участі 336 осіб (яке на момент розгляду справи було чинним та ніким не скасовано), на предмет приналежності таких осіб до Релігійної громади та, відповідно, належності їм права бути повідомленими, присутніми (право участі) на спірних зборах від 19.11.2023, чим порушили право таких осіб на вільне віросповідання та право голосу при ухваленні рішень про зміну канонічної приналежності.

Окрім того, ураховуючи абсолютну протилежність рішень загальних зборів Релігійної організації за один і той же період часу, судам слід було також надати належну оцінку правового статусу особам, зазначених у додатку до протоколу від 19.11.2023 № 1 (74 особам), тобто чи дійсно такі особи були членами Релігійній організації, з огляду на критерії визначені у пункті 2.5 статуту (особи, що досягли 18-річного віку, визнають обов`язковість Статуту про управління Української Православої Церкви, регулярно брали участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебували у канонічному послухові до настоятеля).

Натомість рішення судів попередніх інстанцій не містять висновків щодо наведеного питання.

Господарські суди, формально підійшовши до даного питання, керувалися лиш тим, що особи досягли 18-річного віку та територіально відносились до громади, що вочевидь не відповідає критеріям, визначеним у пункті 2.5 статуту, чинного на момент проведення таких зборів.

Суди фактично ототожнили поняття «територіальної громади» з «релігійною громадою», не розмежувавши їх, та відповідно не встановили хто з осіб, що були присутні на спірних загальних зборах дійсно входили до «релігійної громади» та відповідно мали право голосу на таких зборах.

Наведений підхід судів нівелює принцип всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, за своєю сутністю як таке.

Вважаю, що за невстановлення наведених вище обставин у своїй сукупності стверджувати про законність рішення загальних зборів Релігійної організації передчасно.

Підсумовуючи викладене, вважаю, що оскаржувані судові рішення у справі №910/3630/24 підлягали частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд у частині розгляду вимог про визнання недійсним протоколу від 19.11.2023 № 1 парафіяльних зборів Релігійної організації, а також визнання недійсним статуту такої Релігійної організації в новій редакції.

Водночас Верховний Суд у розгляді касаційної скарги позивача обмежився лише відхиленням доводів касаційної скарги, при цьому залишивши поза увагою зміст спірних правовідносин та обставини дотримання / недотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

(2) Висновки

7. Отже, ураховуючи вищенаведене, вважаю, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушення норм права щодо розгляду справи на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, що є підставою для скасування таких судових рішень у частині двох позовних вимог.

Відтак касаційну скаргу слід було задовольнити частково, оскаржувані судові рішення частково скасувати щодо розгляду позовних вимог про визнання недійсними протоколу парафіяльних зборів та статуту Релігійної громади у новій редакції, а справу у відповідній частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суддя Верховного Суду В. Студенець