Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №213/3157/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5330/26 Справа № 213/3157/25 Суддя у 1-й інстанції - Алексєєв О. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Лідовська А.А.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пророк Володимир Володимирович, на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року та на додаткове рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2026 року, ухвалені суддею Алексєєвим О.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення 19 січня 2026 року, дата складення додаткового рішення 13 лютого 2026 року,

ВСТАНОВИВ

У травні 2026 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Приватне акціонерне товариство «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» (далі ПРАТ «ІНГЗК»), в якій просила визнати незаконними і скасувати накази ПРАТ «ІНГЗК» №835 від 08 жовтня 2024 року «Щодо визначення графіків зайнятості персоналу у жовтні 2024 року» та №949 від 25 листопада 2024 року «Щодо встановлення графіків виходів на роботу (графіків змінності) персоналу на грудень 2024 року»; зобов`язати ПРАТ «ІНГЗК» поновити позивачці попередні умови оплати праці; зобов`язати ПРАТ «ІНГЗК» нарахувати та виплатити позивачці різницю в заробітній платі, що існувала до зміни умов оплати праці, в розмірі 18 528,67 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона працює машиністом конвеєра 4 розряду основної виробничої дільниці дроблення №2 дробильної фабрики ПРАТ «ІНГЗК» з 30 листопада 2017 року.

01 липня 2024 року адміністрацією відповідача видано наказ №603 «Про зупинку технологічного циклу ПРАТ «ІНГЗК», згідно з яким, у зв`язку із запровадженням воєнного стану в Україні внаслідок військової агресії російської федерації та відсутністю організаційних і технічних умов для здійснення господарської діяльності підприємства здійснено повну зупинку технологічного циклу виробництва концентрату.

Унаслідок цього позивачка та більшість працівників структурних підрозділів підприємства переведені у стан простою з оплатою праці в розмірі 2/3 від встановленої тарифної ставки (окладу). Згідно зі статтею 12 Закону України «Про оплату праці» оплата праці за час простою не з вини працівника належить до мінімальних державних гарантій в оплаті праці.

Зазначає, що за час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Простій не є зміною істотних умов праці, це – вимушене зупинення роботи, яке не змінює встановлені умови праці.

08 жовтня 2024 року та 25 листопада 2024 року адміністрацією ПРАТ «ІНГЗК» впроваджено накази №835 та №949 відповідно, якими встановлювалися графіки зайнятості/змінності персоналу у жовтні та грудні 2024 року. Цими наказами фактично змінені умови праці та режим роботи, що призвело до суттєвого зниження розміру оплати праці працівникам.

14 жовтня 2024 року керівництво дробильної фабрики ознайомило позивачку із текстом наказу №835 шляхом його зачитування та надало аркуш ознайомлення з документом. Оскільки аркуш ознайомлення з документом не містив посилання на вище зазначений наказ, а їй відмовлено у візуальному ознайомленні з текстом цього наказу, вона відмовилася від внесення свого підпису до аркушу ознайомлення. Ознайомлення позивачки з наказом №949 від 25 листопада 2024 року не відбувалося. Незважаючи на це, їй змінено істотні умови праці, внаслідок чого її дохід зменшився.

При цьому, основний виробничий процес на підприємстві так і не запущено і підприємство не випускає жодної готової продукції з моменту видання наказу №603 про простій.

З наказами №835 та №949 позивачка не згодна, оскільки вважає, що на підприємстві були відсутні передумови для встановлення неповного робочого часу, оскільки зміни в організації виробництва і праці на підприємстві не відбувалися. Накази не містять чіткого зазначення, які саме зміни в організації виробництва і праці запроваджуються або плануються, а також не містять обґрунтування цих змін.

Зазначає, що зміна істотних умов праці (розміру оплати праці, тривалості робочого часу, режиму роботи) може бути визнана законною тільки в разі, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Крім того, в разі зміни істотних умов праці на підставі наказу (розпорядження) керівника підприємства, установи, організації вносяться зміни до посадових інструкцій працівників за їхньої згоди.

Посилається на п. 31 Постанови Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» та зазначає, що якщо зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі чи організації, то така зміна, з урахуванням конкретних обставин, може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов`язку поновити працівникові попередні умови праці.

Згідно з наказами №835 та №949 для позивачки встановлено неповний робочий час із сумарною тривалістю 10 робочих днів на місяць та оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 20 вересня 2023 року у справі № 442/4475/22 у разі, коли на підприємстві, в установі або організації не відбулося змін в організації виробництва і праці, власник чи уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку змінювати істотні умови праці працівникам. Якщо ж це сталося, а працівники не погоджуються з такими змінами, власник зобов`язаний поновити працюючим попередні умови праці.

13 травня 2025 року позивачка звернулася до відповідача із заявою щодо негайного поновлення попередніх умов праці, яка була проігнорована.

З урахуванням наведеного, вважає накази №835 від 08.10.2024 року та №949 від 25.11.2024 року в частині встановлення їй неповного робочого часу неправомірними та вимагає їх скасування з поновленням попередніх умов праці починаючи з 14 жовтня 2024 року.

Рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2026 року заяву представника відповідача Рабко Т.О. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПРАТ «ІНГЗК» витрат на правничу допомогу задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПРАТ «ІНГЗК» понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 гривень.

В апеляційній скарзі на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року, позивач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пророк В.В., посилаючись на порушення норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправильно визначив правову природу спірних відносин, помилково застосував норми матеріального права та допустив істотні порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення рішення, яке не відповідає фактичним обставинам справи та вимогам законодавства. Наказом ПРАТ «ІНГЗК» №603 від 01.07.2024 року було встановлено повну зупинку технологічного циклу (0% виробництва) та запроваджено простій з оплатою відповідно до статті 113 КЗпП України. Вказаний простій не був припинений, наказу про його скасування не видавалося, виробничий процес не відновлювався. Попри це відповідач видав накази №835 від 08.10.2024 року та №949 від 25.11.2024 року якими фактично було змінено порядок оплати праці позивачки шляхом встановлення оплати за мінімальну кількість фактично відпрацьованих хвилин. Оспорювані накази не є ізольованими управлінськими рішеннями, а становлять єдиний послідовний механізм реалізації одного і того самого підходу роботодавця до оплати праці в умовах не припиненого простою.

Апелянт наголошує, що простій на підприємстві не був припинений, оскільки не був скасований, не був припинений жодним іншим наказом та містив пряму вказівку на 0% виробництва та зазначив, що відповідно до ст. 34 КЗпП України, простій це зупинення роботи у зв`язку з відсутністю організаційних або технічних умов. Підприємство юридично перебувало у стані простою, що виключає можливість законного запровадження неповного робочого часу, як альтернативного режиму. В оскаржуваному рішенні суд фактично погодився з таким режимом оплати праці, який призвів до істотного зменшення доходу позивачки та не забезпечує мінімально достатній рівень її існування.

Продовження роботи позивачкою не може розцінюватися як згода на незаконну зміну умов праці, оскільки працівник перебуває у стані економічної залежності і в разі незгоди роботодавець мав застосувати п. 6 ст. 36 КЗпП України. Оскаржувані накази №835 та №949 не надавалися позивачці для ознайомлення.

Посилається на те, що суд першої інстанції не врахував триваючий характер порушення, неправильно розподілив тягар доказування на зміну умов праці. Також вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано практику Верховного Суду з посиланням на окремі постанови, однак без застосування таких правових висновків по суті.

Апеляційна скарга на додаткове рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2026 року обґрунтована тим, що суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення не виконав обов`язок перевірки співмірності витрат, не врахував складність справи, обсягу та характеру наданих адвокатом послуг, часу, витраченому адвокатом та значення справи для сторін.

Так, судом не враховано, що надані відповідачем документи не містять детального опису процесуальних дій, не вказують які саме дії виконувалися в межах справи, у який час та в якому обсязі. Посилається, що за таких обставин відсутній причинно-наслідковий зв`язок між заявленими сумами та судовим розглядом цієї справи. Судом не враховані реальні процесуальні умови участі сторін у справі, представник відповідача користувався системою «Електронний суд», здійснював участь у процесі дистанційно в режимі відеоконференцій, в той час як позивач та представник позивача безпосередньо брали участь в судових засіданнях, а представник позивача неодноразово особисто прибував з іншого міста.

Також зазначає, що відсутність доказів фактичної оплати витрат не може вважатися реально понесеними.

Просить скасувати додаткове рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2026 року та ухвалити нове додаткове рішення, яким відмовити ПРАТ «ІНГЗК» у стягненні витрат на правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційні скарги позивачки залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПРАТ «ІНГЗК» адвоката Рабко Т.О., яка заперечувала проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача на рішення суду не підлягає задоволенню, апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом установлено та підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи, що з 19 січня 2017 року ОСОБА_1 працювала машиністом конвеєра 3 розряду основної виробничої дільниці дроблення №2 дробильної фабрики ПРАТ «ІНГЗК», з 30 листопада 2017 року працює машиністом конвеєра 4 розряду основної виробничої дільниці дроблення №2 дробильної фабрики ПРАТ «ІНГЗК».

Згідно із наказом генерального директора ПРАТ «ІНГЗК» № 603 від 01 липня 2024 року «Про зупинку технологічного циклу ПРАТ «ІНГЗК» у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні внаслідок військової агресії російської федерації проти України та відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності підприємства наказано зробити повну зупинку технологічного циклу виробництва концентрату.

Відповідно до п. 7.1 цього наказу директору з персоналу та соціальних питань наказано забезпечити зайнятість персоналу по затвердженій моделі завантаження персоналу «0% виробництва», для чого, при необхідності, вносити у рамках чинного законодавства відповідні зміни в графіки виходів на роботу.

Пунктом 7.2. наказу зобов`язано директора з персоналу та соціальних питань підготувати списки персоналу для виведення в простій у зв`язку із зупинкою роботи підприємства.

Оплату праці працівникам, виведеним в простій, здійснювати з розрахунку 2/3 встановленого окладу (п. 7.3 наказу).

На підставі вищезазначеного наказу 02 липня 2024 року в.о. начальника дробильної фабрики ПРАТ «ІНГЗК» видано розпорядження №487 «Про зміну графіку зайнятості персоналу ДФ», згідно з яким зобов`язано затвердити графіки залучення до робіт працівників ДФ в період з 02 липня 2024 року відповідно до категорій зайнятості (додаток 1,2,3); працівникам ДФ встановити графік роботи № 22 (перервний, п`ятиденний, однозмінний), тривалістю робочого дня (зміни) 5.35 год; оплату праці працівників, які будуть залучені до виконання робіт, здійснювати згідно затверджених графіків, пропорційно відпрацьованому часу. Із цим розпорядженням ОСОБА_1 ознайомилася 02 липня 2024 року під особистий підпис.

08 жовтня 2024 року генеральним директором ПРАТ «ІНГЗК» видано наказ №835 «Щодо визначення графіків зайнятості персоналу у жовтні 2024 року».

Відповідно до цього наказу у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні внаслідок військової агресії російської федерації проти України, відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності підприємства та повної зупинки технологічного циклу виробництва концентрату з 01 липня 2024 року в ПРАТ «ІНГЗК» згідно з наказом від 01 липня 2024 року № 603 наказано для реалізації заходів, направлених на забезпечення життєдіяльності комбінату, охорони об`єктів та обладнання підприємства, керівникам структурних підрозділів забезпечити з 15 жовтня 2024 року зайнятість працівників, задіяних в забезпеченні життєдіяльності та охороні комбінату, за встановленими графіками виходів на роботу, для чого видати відповідні розпорядження по цеху про встановлення графіків роботи; директору з виробництва та планування затвердити перелік персоналу, мінімально задіяного в виробничому процесі з 15 жовтня 2024 року; з 15 жовтня 2024 року запровадити зайнятість персоналу підприємства, мінімально зайнятого у виробничому процесі, у режимі неповного робочого часу та встановити графік роботи №14Е (пункт режиму SАР № 1009_001): однозмінний п`ятиденний робочий тиждень, вихідні: субота, неділя, з тривалістю зміни 0 годин 48 хвилин; затвердити встановлення графіку роботи відповідним розпорядженням по цеху; оплату праці працівників здійснювати пропорційно відпрацьованого часу в межах встановленого окладу та гарантованих виплат згідно чинного законодавства; керівникам структурних підрозділів забезпечити підготовку відповідних розпоряджень про зміну графіку роботи та ознайомлення працівників цим наказом та розпорядженнями про зміну графіку.

Працівники ознайомлені з наказом шляхом зачитування вголос, ОСОБА_1 відмовилася від підпису в листі ознайомлення, про що складено акт від 14 жовтня 2024 року.

На підставі вищезазначеного наказу 14 жовтня 2024 року в.о. начальника дробильної фабрики ПРАТ «ІНГЗК» видано розпорядження №624 «Про зміну графіку зайнятості персоналу цеху ДФ», згідно з яким здійснено розпорядження встановити з 15 жовтня 2024 року персоналу цеху ДФ (додаток 1), мінімально зайнятого у виробничому процесі, у режимі неповного робочого часу графік роботи № 14Е (пункт режиму SАР № 1009_001): однозмінний п`ятиденний робочий тиждень, вихідні: субота, неділя, з тривалістю зміни 0 годин 48 хвилин; до встановлення нових істотних умов праці зберегти вищезазначеним працівникам існуючі умови праці, режим роботи та оплату праці; у разі відмови вищезазначених працівників від продовження роботи в нових умовах, у зв`язку зі змінами істотних умов праці, вирішувати питання подальшої роботи таких працівників відповідно до чинного законодавства.

Працівники ознайомлені із розпорядженням шляхом зачитування вголос, ОСОБА_1 відмовилася від підпису в листі ознайомлення, про що складено акт від 14 жовтня 2024 року.

04 листопада 2024 року в.о. начальника дробильної фабрики ПРАТ «ІНГЗК» видано розпорядження №652 «Про зміну графіку зайнятості персоналу працівників цеху ДФ», згідно з яким здійснено розпорядження встановити з 05 листопада 2024 року по 19 листопада 2024 року персоналу ДФ (додаток 1), задіяного в резерві (життєзабезпечення, охорони), графік роботи № 1А (пункт режиму SАР № 0027_001): однозмінний п`ятиденний робочий тиждень, вихідні: субота, неділя, тривалістю зміни 8 годин; до встановлення нових істотних умов праці зберегти вищезазначеним працівникам існуючі умови праці, режим роботи та оплату праці; у разі відмови вищезазначених працівників від продовження роботи в нових умовах, у зв`язку зі змінами істотних умов праці, вирішувати питання подальшої роботи таких працівників відповідно до чинного законодавства.

Згідно з долученими представником відповідача доказами Риженко Т.С. 05 листопада 2024 року від підпису в листі ознайомлення з цим розпорядженням відмовилася, про що складено акт від 05 листопада 2024 року, 06 листопада 2024 року – ознайомилася під особистий підпис.

18 листопада 2024 року в.о. начальника дробильної фабрики ПРАТ «ІНГЗК» видано розпорядження №657 «Про зміну графіку зайнятості персоналу працівників цеху ДФ», згідно з яким здійснено розпорядження встановити з 20 листопада 2024 року працівникам цеху ДФ, мінімально зайнятим у виробничому процесі, у режимі неповного робочого часу графік роботи № 14Е (пункт режиму SАР № 1009_001): однозмінний п`ятиденний робочий тиждень, вихідні: субота, неділя, з тривалістю зміни 0 годин 48 хвилин; до встановлення нових істотних умов праці зберегти вищезазначеним працівникам існуючі умови праці, режим роботи та оплату праці; у разі відмови вищезазначених працівників від продовження роботи в нових умовах, у зв`язку зі змінами істотних умов праці, вирішувати питання подальшої роботи таких працівників відповідно до чинного законодавства.

ОСОБА_1 ознайомилася із розпорядженням 18 листопада 2024 року під особистий підпис.

Згідно витягу з протоколу засідання профспілкового комітету ПО ПМГУ ПРАТ «ІНГЗК» від 18 листопада 2024 року профспілковим комітетом узгоджено графіки виходів на роботу працівників ПРАТ «ІНГЗК» з неповним робочим часом 19, 19А на листопад та грудень 2024 року.

25 листопада 2024 року генеральним директором ПРАТ «ІНГЗК» видано наказ №949 «Щодо встановлення графіків виходів на роботу (графіків змінності) персоналу на листопад-грудень 2024 року». Відповідно до наказу у зв`язку з триваючим воєнним станом в Україні внаслідок військової агресії російської федерації, відсутністю повноцінних організаційних і технічних умов для господарської діяльності підприємства та зупинки технологічного циклу виробництва концентрату наказано з 28 листопада 2024 року, але не раніше ніж з дати ознайомлення працівників з цим наказом та розпорядженням про встановлення графіку виходів на роботу (графіків змінності), встановити мінімально задіяному в підтриманні життєдіяльності підприємства персоналу графік виходів на роботу (графік змінності) №19 та №19А (пункт режиму SАР № 1023, № 1024): перервний 1 змінний 5 бригадний з двома робочими днями в місяць, з одним робочим днем впродовж двох тижнів, з тривалістю зміни 8 годин; оплату праці працівників здійснювати пропорційно відпрацьованому часу в межах встановленого окладу та гарантованих виплат згідно чинного законодавства; керівникам структурних підрозділів забезпечити підготовку та видання відповідних розпоряджень про встановлення графіку виходів на роботу (графіку змінності), а також ознайомлення працівників структурних підрозділів з цим наказом та розпорядженнями про встановлення графіку виходів на роботу (графіку змінності).

Згідно з актом від 28 листопада 2024 року ОСОБА_1 ознайомлена з наказом №949, але від підпису в листі ознайомлення відмовилася.

Розпорядженням в.о. начальника дробильної фабрики ПРАТ «ІНГЗК» № 670 від 05 грудня 2024 року, виданого на підставі наказу № 835 від 08 жовтня 2024 року, внесено зміни до графіка зайнятості персоналу ДФ, встановлено однозмінний п`ятиденний робочий тиждень, вихідні: субота, неділя, тривалістю зміни 8 годин.

Відповідачем на підтвердження ознайомлення позивачки із розпорядженням надано лист ознайомлення з її підписом та акт про відмову від підпису.

На підставі наказу № 949 від 25 листопада 2024 року в.о. начальника дробильної фабрики ПРАТ «ІНГЗК» 16 грудня 2024 року видано розпорядження №677, згідно з яким здійснено розпорядження, зокрема встановити з 21 грудня 2024 року працівникам цеху ДФ, мінімально зайнятим у виробничому процесі, у режимі неповного робочого часу графік роботи № 19 та 19А (пункт режиму SАР № 1023, № 1024): перервний 1 змінний 5 бригадний з двома робочими днями в місяць, з одним робочим днем впродовж двох тижнів, з тривалістю зміни 8 годин.

ОСОБА_1 ознайомилася із розпорядженням 19 грудня 2024 року під особистий підпис.

Вищезазначений графік роботи встановлено, зокрема, позивачці з 20 січня 2025 року на підставі розпорядження в.о. начальника дробильної фабрики ПРАТ «ІНГЗК» 17 січня 2025 року № 18.

Відповідачем на підтвердження ознайомлення позивачки із розпорядженням надано лист ознайомлення з її підписом та акт про відмову від підпису.

Розпорядженням № 22/1 від 03 лютого 2025 року встановлено з 04 лютого 2025 року по 18 лютого 2025 року персоналу ДФ, задіяному в резерві (життєзабезпеченні), зокрема позивачці, графік роботи № 1А (пункт режиму SАР № 0027_001): однозмінний п`ятиденний робочий тиждень, вихідні: субота, неділя, з тривалістю зміни 8,0 год.

Відповідно до розпоряджень № 28 від 19 лютого 2025 року та № 44 від 03 березня 2025 року встановлено графіки роботи № 19 та 19А (пункт режиму SАР № 1023, № 1024): перервний 1 змінний 5 бригадний з двома робочими днями в місяць, з одним робочим днем впродовж двох тижнів, з тривалістю зміни 8 годин.

Розпорядженням № 46 від 03 березня 2025 року встановлено графік роботи № 1А (пункт режиму SАР № 0027_001): однозмінний п`ятиденний робочий тиждень, вихідні: субота, неділя, з тривалістю зміни 8,0 год.

Із розпорядженнями № 22/1 та № 44 позивачка ознайомлена під підпис. Представником відповідача на підтвердження ознайомлення позивачки із розпорядженням № 28 надано лист ознайомлення з її підписом та акт про відмову від підпису.

Згідно з долученими представником відповідача доказами Риженко Т.С. відмовилася від підпису в листі ознайомлення з розпорядженням № 46, про що складено відповідний акт.

З 10 грудня 2024 року по 20 грудня 2024 року, з 05 січня 2025 року по 19 січня 2025 року, з 14 лютого 2025 року по 16 лютого 2025 року позивачка на підставі розпоряджень від 09 грудня 2024 року, 05 січня 2025 року та 13 лютого 2025 року відповідно виконувала обов`язки тимчасово відсутнього працівника.

Відповідно до витягу з табелів обліку робочого часу позивач у жовтні 2024 року відпрацювала 10 змін по 5,35 год і 5 змін по 0,8 год, 10 днів перебувала у додатковій відпустці; у листопаді 2024 року – 14 змін по 0,8 год, 11 днів перебувала на лікарняному; у грудні 2024 року – 6 змін по 11 год, і 3 зміни по 8 год; у січні 2025 року – 8 змін по 11 год і 1 зміну по 8 год; у лютому 2025 року – 11 змін по 8 год і 2 зміни по 11 год; у березні 2025 року – 6 змін по 8 год, 10 днів перебувала на лікарняному. Оплата праці відповідачем здійснювалася за фактично відпрацьований час в межах окладу.

З грудня 2024 року по травень 2025 із заробітної плати ОСОБА_1 здійснювалися утримання на підставі постанови Інгулецького ВДВС у м. Кривому Розі Дніпропетровської області Південного МУМЮ (м. Одеса) від 20 листопада 2024 року у межах виконавчого провадження №73343146.

08 травня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до голови Криворізької міської організації ПМГУ з проханням надати правову допомогу та роз`яснити законність дій відповідача.

13 травня 2025 року на адресу відповідача надійшла заява позивачки від 09 травня 2025 року про поновлення попередніх умов праці і компенсації втраченого заробітку.

Листом від 04 червня 2025 року, надісланого 05 червня 2025 року, генеральним директором ПРАТ «ІНГЗК» відмовлено позивачці у задоволенні заяви у зв`язку з тим, що вона не перебувала у простої.

Звертаючись до суду з позовом про нарахування та стягнення заробітної плати, визнання незаконним та скасування наказу про зменшення заробітної плати, зобов`язання поновити попередні умови праці, позивач посилалась на незаконність наказів ПрАТ «ІНГЗК» № 835 від 08 жовтня 2024 року «Щодо визначення графіків зайнятості персоналу у жовтні 2024 року» та №949 від 25 листопада 2024 року «Щодо встановлення графіків виходів на роботу (графіків змінності) персоналу на грудень 2024 року», у зв`язку з чим просила скасувати вказані накази та зобов`язати ПРАТ «ІНГЗК» поновити їй попередні умови оплати праці та зобов`язати ПРАТ «ІНГЗК» нарахувати та виплатити різницю в заробітній платі, що існувала до зміни умов оплати праці, в розмірі 18 528,67 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог позивача, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відсутні підстави для скасування наказів ПРАТ «ІНГЗК» № 835 від 08 жовтня 2024 року «Щодо визначення графіків зайнятості персоналу у жовтні 2024 року» та № 949 від 25 листопада 2024 року «Щодо встановлення графіків виходів на роботу (графіків змінності) персоналу на грудень 2024 року», тому, як наслідок, відсутні підстави для поновлення попередніх умов оплати праці, а також нарахування та виплати різниці в заробітній платі, що існувала до зміни умов оплати праці, які є похідними та взаємозалежними від першої вимоги про скасування наказів.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, вільний вибір виду діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати робітникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною 4 статті 22 КЗпП України передбачено, що будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.23 КЗпП України трудовий договір може бути безстроковим, що укладається на невизначений строк.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю Конституційний суд України розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом. Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей кожному для його реалізації.

Згідно зі статтею 141 КЗпП України власник або уповноважений ним орган повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

У період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються згідно із Законом № 2136-IX від 15 березня 2022 року.

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 754/5228/22, провадження № 61-12418св23, зазначено, що аналіз частини третьої статті 32 КЗпП України свідчить, що істотними умовами праці є, зокрема: система та розміри оплати праці; пільги та компенсації, передбачені колективним договором, локальними актами або чинним законодавством; режим роботи (дистанційна, надомна робота, гнучкий режим тощо); встановлення або скасування неповного робочого часу (неповного робочого дня чи неповного робочого тижня); зміна робочого часу та часу відпочинку, графіків змінності; суміщення професій; зміну розрядів і найменування посад; зміну посадових обов`язків; зміна строку трудового договору. Цей перелік не є вичерпним. Істотними можуть вважатися й інші умови праці, як свідчить судова практика, це зокрема зменшення педагогічного навантаження, введення контрактної форми трудового договору, зміна посадових обов`язків працівника при продовженні роботи на тій самій посаді тощо. Зазначені зміни можуть застосовуватися до окремого працівника, відділу або до всього підприємства.

Відповідно до ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

У разі простою працівники можуть бути переведені за їх згодою з урахуванням спеціальності і кваліфікації на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації на весь час простою або на інше підприємство, в установу, організацію, але в тій самій місцевості на строк до одного місяця.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України відмова працівника від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці є підставою припинення трудового договору.

Відповідно до ч1 ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника, в тому числі на період оголошення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис (частина третя статті 64 ГК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною другою статті 65 ГК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

При цьому саме втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц (провадження № 61-1350св17).

Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва та праці, визнається раціоналізація робочих місць, уведення нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і впровадження передових методів.

Аналіз частини третьої статті 32 КЗпП України свідчить про те, що під змінами в організації виробництва і праці слід розуміти об`єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних і соціальних показників, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов.

У цій правовій нормі йдеться про такі зміни, які викликані об`єктивними причинами на виробництві і стосуються не одного працівника, а цілого підприємства або принаймні структурного підрозділу. Такі зміни законодавець розглядає як самостійне правове явище, що має особливий правовий статус, спеціальний порядок їх проведення.

Згідно з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 466/1680/21, зміна істотних умов праці не порушує угоди сторін, досягнутої при укладенні трудового договору, адже угодою сторін визначаються місце роботи і трудова функція працівника. Це найважливіші умови трудового договору. Тому змінити їх без згоди сторін не можна, і це прямо закріплено в законі.

Трудовий договір також пов`язаний з іншими істотними умовами праці. Ці умови встановлюються по-різному. Одні з них (тривалість робочого часу, відпустки, пільги, тарифні ставки) встановлюються у централізованому порядку і доводяться до відома підприємства, другі (режим роботи, системи оплати праці, норми праці) встановлюються колективним договором, а якщо колективний договір на підприємстві не укладено, то власником чи уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації, треті (кваліфікаційні розряди, конкретні розміри окладів, суміщення професій, неповний робочий час) встановлюються власником або уповноваженим ним органом за домовленістю з працівником. Змінюються ці умови також по-різному.

Проте закон не вимагає обов`язкового погодження таких змін з працівником. Необхідно лише аби власник підприємства чи уповноважений ним орган дотримувалися двох умов. По-перше, зміни істотних умов праці допускаються тільки внаслідок змін в організації виробництва і праці на конкретному підприємстві. По-друге, про наступні зміни працівник повинен бути попереджений власником підприємства чи уповноваженим ним органом не пізніше як за два місяці.

При цьому, остання умова у період дії воєнного стану згідно із Законом № 2136-IX від 15 березня 2022 року не застосовується.

У постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 601/1513/18 (провадження № 61-2741св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18 (провадження № 61-13072св19) зазначено, що при зміні істотних умов праці посада, яку обіймає працівник, залишається у штатному розписі, але змінюються умови трудового договору – система та розмір оплати праці, режим роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміна розрядів і найменування посад без зміни трудової функції, тощо, тобто зміни, які ведуть до звуження чи розширення трудової функції працівника за укладеним з ним трудовим договором, дія якого продовжується. Зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Якщо такі зміни не вводяться, власник не має права змінити істотні умови праці.

У постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 317/4223/16-ц (провадження № 61-24793св18) зазначено, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Проведення заходів щодо зміни організації виробництва і праці – це виключне повноваження власника і суд не вправі обговорювати та вирішувати питання про доцільність змін в організації виробництва і праці.

Згідно з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 466/1680/21, під змінами в організації виробництва і праці необхідно розуміти об`єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства, установи, організації, режиму робочого часу, управлінської діяльності, що спрямовані на підвищення продуктивності праці, поліпшення економічних та соціальних показників, запобігання банкрутству і масовому вивільненню працівників та збереження кадрового потенціалу в період тимчасових зупинок у роботі та приватизації, створення безпечних умов праці, поліпшення її санітарно-гігієнічних умов тощо.

У разі, коли на підприємстві не відбулося змін в організації виробництва і праці, власник чи уповноважений ним орган не має права в односторонньому порядку змінити істотні умови праці працівників. Якщо ж це сталося, а працівники не погоджуються з такими змінами, власник зобов`язаний поновити працюючим попередні умови праці.

Сторонами визнається і не оспорюється факт того, що обсяги господарської діяльності відповідача зменшилися.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, на підставі наказу генерального директора ПрАТ «ІНГЗК» № 603 від 01 липня 2024 року «Про зупинку технологічного циклу ПрАТ «ІНГЗК», у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні внаслідок військової агресії російської федерації проти України та відсутністю організаційних і технічних умов для господарської діяльності підприємства, здійснена повна зупинка технологічного циклу виробництва концентрату.

У наказі №603 від 01 липня 2024 року генеральним директором підприємства відповідача зобов`язано директора з персоналу та соціальних питань забезпечити зайнятість персоналу по затвердженій моделі завантаження персоналу «0% виробництва», для чого, при необхідності, вносити у рамках чинного законодавства відповідні зміни в графіки виходів на роботу; підготувати списки персоналу для виведення в простій у зв`язку із зупинкою роботи підприємства.

Таким чином, у зв`язку із зупинкою технологічного циклу виробництва частина працівників підприємства відповідача виведена у простій, коло яких визначено окремим списком, а щодо частини - запроваджено можливість режиму неповного робочого часу.

Оскаржуваним наказом №835 для реалізації заходів, направлених на забезпечення життєдіяльності комбінату, охорони об`єктів та обладнання підприємства, відповідальних осіб зобов`язано забезпечити зайнятість працівників, задіяних в забезпеченні життєдіяльності та охороні комбінату, за встановленими графіками виходів на роботу, для чого видати відповідні розпорядження по цеху про встановлення графіків роботи, та затвердити перелік персоналу, мінімально задіяного в виробничому процесі, запровадити зайнятість персоналу підприємства, мінімально зайнятого у виробничому процесі, у режимі неповного робочого часу та встановити графік.

Наказом №949 зобов`язано встановити мінімально задіяному в підтриманні життєдіяльності підприємства персоналу графік виходів на роботу.

Отже, через відсутність організаційних і технічних умов для господарської діяльності підприємства відбулися зміни в організації виробництва і праці ПРАТ «ІНГЗК».

У зв`язку із введенням таких змін змінено істотні умова праці персоналу ПРАТ «ІНГЗК».

При цьому, як зазначалось вище, відповідачем у простій виведено не весь персонал підприємства, а лише його частину, перелік якої визначено окремими списками.

Позивачем не доведено, що їй було оголошено простій.

Натомість, розпорядженнями по дробильній фабриці підприємства відповідача працівникам цього цеху, зокрема позивачці, на підставі наказу №603 та оскаржуваних наказів встановлювалися графіки роботи.

При цьому слід зазначити, що зупинка роботи підприємства/простій не свідчить про те, що у простій виведено всіх працівників цього підприємства.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що істотні умови праці змінювалися не лише позивачу, роботодавець ознайомив працівників з графіком роботи, умовами та розміром оплати праці. При цьому позивач відмовилася від підпису в листах про ознайомлення з оскаржуваними наказами, а також в листах про ознайомлення з деякими розпорядженнями про встановлення графіків роботи. Проте, позивач продовжувала працювати за новими графіками роботи з оплатою пропорційно відпрацьованому часу та не надала письмової відмови від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці. Відмова від підпису про ознайомлення з наказами не свідчить про відмову позивача від погодження на зміну істотних умов праці.

На підставі наведеного вище колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстнації про відсутність підстав для скасування наказів ПРАТ «ІНГЗК» № 835 від 08 жовтня 2024 року «Щодо визначення графіків зайнятості персоналу у жовтні 2024 року» та № 949 від 25 листопада 2024 року «Щодо встановлення графіків виходів на роботу (графіків змінності) персоналу на грудень 2024 року», та, як наслідок, відсутні підстави для поновлення попередніх умов оплати праці, а також нарахування та виплати різниці в заробітній платі, що існувала до зміни умов оплати праці, є похідними та взаємозалежними від першої вимоги про скасування наказів.

Посилаючись в апеляційній скарзі на те, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач, не припинивши простій, здійснив його штучну перекваліфікацію у режим неповного робочого часу, що призвело до істотного зменшення заробітної плати позивачки, апелянт в апеляційні скарзі не посилається на конкретні докази, що могли б підтвердити твердження про те, що позивачці до жовтня 2024 року оплачувалась робота з розрахунку 5 годин 20 хвилин на день саме як простій. Натомість, матеріали справи підтверджують, що тривалість робочого дня (зміни) 5,35 год. встановлена позивачу на підставі розпорядження № 487.

Також колегія суддів приходить до висновку про неспроможність доводів позивача про те, що фактична оплата праці повністю відповідала формулі оплати простою, оскільки під час розгляду справи встановлено, що позивач не перебувала у простої, а до неї було застосовано розпорядження про зміну графіку зайнятості персоналу та роботодавець не застосовував простій до ОСОБА_1 .

Отже, у відповідача не було необхідності видавати наказ щодо припинення простою відносно позивача, оскільки щодо ОСОБА_1 простій не оголошувався.

Щодо доводів апелянта по дотриманню строків звернення до суду та поважність причин їх обчислення колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні правильно зазначив, що у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог за безпідставністю, тобто по суті заявлених позовних вимог, заява представника відповідача про застосування наслідків спливу строку звернення до суду не приймається до уваги, тому в даному випадку обов`язок суду щодо перевірки дотримання строків звернення до суду відсутній.

Доводи апеляційної скарги по суті позовних вимог не впливають на правильність висновків суду першої інстанції. Крім того, наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Доводи, викладені в апеляційних скаргах, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, які відповідають вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без задоволення, а рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року залишенню без змін.

Ухвалюючи додаткове рішення у справі та стягуючи з позивачки на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн, суд першої інстанції виходив з того, що представником відповідача надано докази, що підтверджують надання ним послуг відповідачу, їх обсяг, та суд вважає співмірним розмір витрат на правничу допомогу з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

На підтвердження понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем надано Договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) №180316-МІХ/ІНГЗК/1 від 16 березня 2018 року; Додатковою угодою №8 від 31 грудня 2022 року; Додатковою угоду № 9 від 01 червня 2023 року; Додатковою угодою № 1/25 від 09 січня 2025 року; розрахунком розміру винагороди приймання-передачі наданих послуг (професійної правничої допомоги) за Договором про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 20 січня 2026 року; Актом прийому-передачі отриманої професійної правничої допомоги до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) №180316-МІХ/ІНГЗК/1 від 16 березня 2018 року №4; Рахунком на оплату №4.

При цьому, доводи апеляційної скарги позивачки про недоведеність відповідачем у справі розміру витрат на професійну правничу допомогу не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування позивачкою витрат відповідача на професійну правничу допомогу, оскільки безпосередньо сам договір про надання юридичних послуг (правової допомоги) № 180316-МІХ/ІНГЗК/1 від 16 березня 2018 року (в редакції Додаткової угоди № 1/25) містить погодження Клієнта (ПРАТ «ІНГЗК») та Адвокатського об`єднанням фіксованого розміру гонорару 10 000 грн. Додатково матеріали справи містять детальний розрахунок розміру винагороди та акт прийому-передачі отриманої професійної правничої допомоги з повним переліком вчинених дій.

Також колегія суддів враховує, що матеріалами справи підтверджується, що представник відповідача брав участь у шести судових засіданнях та складав процесуальні документи по справі, які наявні в матеріалах справи.

При цьому, колегія суддів не може погодитися з визначеним судом розміром витрат відповідача на професійну правничу допомогу та вважає слушними посилання позивача в апеляційній скарзі про неврахування судом першої інстанції складності справи, та як наслідок, складності надання професійної правничої допомоги.

Приймаючи до уваги співмірність заявлених витрат на правову допомогу зі складністю справи, процесуальні дії, які були вчинені адвокатом представником відповідача, а також доводи апеляційної скарги щодо неспівмірності таких витрат, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивачки на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню, додаткове рішення зміні, зі зменшенням розміру витрат на правничу допомогу з 10 000,00 грн до 5 000,00 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження сплати послуг адвоката, колегія суддів не приймає, оскільки витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі №756/8241/20 (провадження № 61-9789св21).

Керуючись ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст.ст. 374, 375, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пророк Володимир Володимирович, на рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року залишити без задоволення.

Рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 січня 2026 року залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пророк Володимир Володимирович, на додаткове рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2026 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Інгулецького районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2026 року змінити шляхом зменшення розміру витрат за послуги професійної правничої допомоги з 10 000,00 грн. до 5 000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 травня 2026 року.

Головуючий:

Судді: