Рішення від 14 травня 2026 р. у справі №642/6138/25 — Холодногірський районний суд міста Харкова

"15" травня 2026 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №642/6138/25

Провадження №2/642/575/26

13 травня 2026 року

м. Харків

Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Петрової Н.М.,

за участю секретаря судового засідання - Вольвич Є.Р.,

представник позивача – адвокат Добровольський О.В.,

представник відповідача – адвокат Лисенко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Харкові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат, -

ВСТАНОВИВ:

07.10.2025 до Холодногірського районного суду м.Харкова звернувся представник ТОВ «Фінансова компанія «Маніту» - Безпалий С.О. з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Маніту» заборгованість кредитним договором № CM-SME700/039/2006 від 02.10.2006 та за кредитним договором №CM SME700/123/2007 від 07.09.2007 3 % річних та інфляційні витрати в загальному розмірі 1 155 623,40 грн., витрати по оплаті судового збору у розмірі 13 867,48 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що 02.10.2006 між АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CM-SME700/039/2006, за яким ОСОБА_1 надано кредитні кошти у сумі 33 500 євро.

07.09.2007 між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CM-SME700/123/2007 від 07.09.2007, за яким відповідачу надано кредитні кошти у сумі 50 000 доларів США.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 05.05.2018 у справі № 642/2951/14-ц позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором від 02.10.2006 № СМ-SME 700/039/2006 у розмірі 714 112, 06 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором від 07.09.2007 № СМ-SME 700/123/2007 у розмірі 1 035 720,80 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 04.04.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 05.05.2018 змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором від 02.10.2006 № СМ-SME 700/039/2006 в розмірі 714 112,06 коп., яка складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 299 605,41 коп., суми заборгованості за відсотками за користування кредитом - 57 450,65 коп., суми пені за прострочення виконання зобов`язань 357 056,00 грн. та за кредитним договором № CM-SME/700/123/2007 від 07.09.2007 в розмірі 1 035 720, 80 грн., яка складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 403 814,13 грн., суми заборгованості за відсоткам за користування кредитом в розмірі 114 046,67 коп., суми пені за прострочення виконання зобов`язань 517 860,00грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 642/2951/14-ц від 04.11.2019 рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 05.05.2018 в незміненій частині та постанову Харківського апеляційного суду від 04.04.2019 залишено без змін.

13.12.2019 між ТОВ "ФК "Карточка плюс" та ТОВ "ФК "МАНІТУ" укладено договір факторингу, за яким передано майнові права вимоги за кредитними договорами №СМ-SME 700/039/2006 від 02.10.2006 та №СМ SME/700/123/2007 від 07.09.2007.

Згідно з розділом 5 цього Договору розмір заборгованості за кредитними договорами, який відступається, визначається за рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 05.05.2018 у справі № 642/2951/14-ц, та становить 1 749 832,86 грн.

ТОВ "ФК "МАНІТУ" внаслідок набуття права вимоги за кредитним договором №CM-SME700/039/2006 від 02.10.2006 та за кредитним договором №CM SME700/123/2007 від 07.09.2007 є правонаступником первісного кредитора.

Отже, оскільки відповідачем ОСОБА_1 не виконано зобов`язання по сплаті заборгованості за кредитним договором №CM-SME700/039/2006 від 02.10.2006 та за кредитним договором №CM SME700/123/2007 від 07.09.2007, у ТОВ "ФК "МАНІТУ" виникло право на стягнення інфляційних збитків та 3 % річних з суми заборгованості, яка встановлена постановою Харківського апеляційного суду від 04.04.2019 по справі №642/2951/14-ц, а саме: сума заборгованості складає: 1 749 832,86 грн., 3% річних - 260 317,60, сума інфляційних витрат - 895 305,80 грн.

Вказані обставини змусили позивача звернутися до суду для захисту своїх прав та інтересів.

Ухвалою суду від 10.10.2025 позовну заяву ТОВ "ФК "МАНІТУ" прийнято справу до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с.36).

05.01.2026 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача - адвоката Лисенка А.О. надійшов відзив на позов, в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв`язку з необгрунтованістю.

Відзив обґрунтований тим, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами наявність законної вимоги щодо прострочення виконання відповідачем зобов`язань в розмірі 1 749 832,86 грн., а також того факту, що на вказану суму позивач взагалі має право нараховувати проценти за ч.2 ст. 625 ЦК України.

Крім того, позовна заява не підлягає задоволенню через наявність задавненої вимоги, яка не може бути пред`явлена до примусового виконання. Зазначає, що відсутність вимоги про стягнення основної суми заборгованості тягне за собою нікчемність заявлених вимог щодо стягнення інфляційних втрат та процентів за порушення виконання грошового зобов`язання, а тому є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

До того ж, позивачем не доведено перехід до нього права вимоги за кредитним договором, оскільки не надано доказів сплати ТОВ «ФК «Карточка плюс» ТОВ «ФК «Маніту» грошових коштів у розмірі 850 000, 00 грн., договір ТОВ «ФК «Карточка плюс» не підписаний, а печатка та підписи зі сторони позивача у договорі нанесені та створені за допомогою комп`ютерних програм.

Крім того, позивачем не надано договір факторингу, укладений між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та ТОВ «ФК «Карточка плюс». Тому вважає, що ТОВ «ФК «Маніту» є неналежним позивачем, оскільки не має права вимагати від відповідача сплати 3% річних та інфляційні витрати за кредитним договором, укладеним між відповідачем та первісними кредиторами.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат за правничу допомогу зазначає, шо вона є безпідставною, оскільки жодної квитанції, акту виконаних робіт та договору про надання правової допомоги матеріали справи не містять, а позов складено та подано директором ТОВ «ФК «Маніту», тому позивач не користувався правовою допомогою адвоката (а.с.59-69).

20.01.2026 до суду від представника позивача - Безпалого С.О. надійшла заява про долучення до матеріалів справи №642/6138/25 копій документів (а.с.82-116).

26.01.2026 до суду від представника позивача - Безпалого С.О. надійшла відповідь на відзив, в якій він просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідь на відзив обґрунтована тим, що представником відповідача не наведено конкретних фактів, які б спростовували розмір заявлених вимог позивача. Вказує, що виписки з рахунку, касові, банківські документи, повідомлення банків, виписки банків, корінці квитанцій та касових чекових книжок є доказами, які можуть підтверджувати суму заборгованості, а сама по собі констатація факту неподання позивачем частини документів, які можуть підтвердити заборгованість за кредитним договором не спростовує наявність розрахунків, які подано позивачем на підтвердження позовних вимог.

Зазначає, що договір факторингу від 13.12.2019 ТОВ «ФК «Маніту» є достатнім доказом наявності існування заборгованості в поєднанні з дійсним рішенням суду (постановою Харківського апеляційного суду від 04 квітня 2019 року по справі № 642/2951/14-ц).

Вказує, що відповідача ОСОБА_1 повідомлено про укладення договору факторингу між ТОВ «ФК «Карточка плюс» та ТОВ «ФК«Маніту», що підтверджується доказами поштових відправок. Крім того, 22.11.2021 на адресу відповідача надіслано повторно вимогу-повідомлення щодо забезпечення виконання зобов`язання, яке витікає з кредитного договору між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_1 , укладено Договір іпотеки № PM-SME 700/039/2006 від 02.10.2006, згідно якого було передано в іпотеку АКБ «Райффайзенбанк Україна» нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху № 12-17, 28-32, 38-41 в літ «А-2», загальною площею 258,2 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яка 25.11.2021 отримана ОСОБА_1 . Проте відповідачем вказаний договір не оскаржувався.

Також зазначає, що аргументи представника відповідача про сплив строків позовної давності є неналежними, а ненадання доказів сплати за договором факторингу не означає його відсутність (а.с.117-126).

26.01.2026 до суду від представника відповідача - адвоката Лисенка А.О. надійшли заперечення на клопотання про долучення доказів, в яких він просить суд відмовити позивачу у задоволенні заяви від 19.01.2026 про долучення доказів, оскільки сторона позивача з 06.10.2025, тобто з дня подачі позову до суду, не повідомляла суд про існування нових доказів, бажання їх долучити до справи, не підтвердила наявність перешкод для їх своєчасного подання, тому поважні причини для поновлення строку на подання доказів стороною позивача відсутні. Отже, такі докази не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки не були подані разом із позовною заявою.

Зазначає, що представником позивача, при поданні до суду вказаних доказів, порушено процесуальні норми чинного ЦПК України, оскільки вони не направлені засобами поштового зв`язку відповідачу та його представнику (а.с.127-131).

Крім того, 26.01.2026 до суду від представника відповідача - адвоката Лисенка А.О. надійшли заперечення на клопотання, в якому він просить суд залишити без розгляду та відмовити у прийнятті відповіді на відзив від 19.01.2026, оскільки відповідь на відзив позивачем подано поза межами процесуального строку, встановленого ухвалою суду 10.10.2025. Клопотання про поновлення пропущеного строку, відповідь на відзив не містить (а.с.132-135).

До того ж, 26.01.2026 до суду від представника відповідача - адвоката Лисенка А.О. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому він просить суд відмовити у прийнятті відповіді на відзив від 19.01.2026 та залишити її без розгляду, відмовити у долучені до матеріалів справи документів, поданих 19.01.2026, а також відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВ «ФК «Маніту» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у повному обсязі.

Заперечення на відповідь на відзив обґрунтовано тим, що позивач жодним чином не спростував підтвердження наявності заборгованості на дату подання позовної заяві та проведення розрахунків, докази звернення до виконавчої служби у матеріалах справи відсутні, також відсутні докази щодо заміни сторони з ТОВ “ОТП Факторинг Україна” на ТОВ «ФК «МАНІТУ», рішення Ленінського районного суду м. Харкова у справі №642/2951/14-ц від 05.05.2018 до суду разом з позовною заявою не подано. Також, до суду не надано виписку (рух коштів) по рахунку, яка б свідчила про розмір заборгованості за договором. Виконавчий лист на виконання постанови Харківського апеляційного суду від 04.04.2019 по справі № 642/2951/14-ц не отримав, а як наслідок до виконавчої служби не звернувся, сторону у судовому рішенні не замів, то вимога про нарахування процентів за ст. 625 ЦК України не може бути у примусовому порядку задоволена. Зазначає, що відсутність вимоги про стягнення основної суми заборгованості тягне за собою нікчемність заявлених вимог щодо стягнення інфляційних втрат та процентів за порушення виконання грошового зобов`язання, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. Також вказує, що позивач у судовому порядку не замінив сторону у судовому провадженні та не довів, що є належним кредитором та стягувачем. Також зазначає, що в даній справі представництво інтересів позивача здійснюється не адвокатом, тому витрати на правничу допомогу задоволенню не підлягають та не підлягають стягненню з відповідача (а.с.136-146).

06.02.2026 до суду від представника позивача - Безпалого С.О. надійшли додаткові пояснення/заперечення на заяву від 23.01.2026, в яких він просить суд не приймати до уваги заперечення представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Лисенка на заяву від 23.01.2026, оскільки позивачем не порушено строк для подання відповіді на відзив, встановлений ухвалою суду від 10.10.2025, а твердження представника відповідача не відповідають дійсності (а.с. 147-150).

09.02.2026 до суду від представника позивача - Безпалого С.О. надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії документів та заперечення на заяву представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Лисенка А.О. від 26.01.2026 (а.с.151-182, 183-185).

Цього ж дня, 09.02.2026 до суду від представника позивача - Безпалого С.О. надійшла заява про зупинення провадження по справі 642/6138/25, до вирішення питання щодо заміни сторони правонаступником по справі 642/2951/14 (а.с.188-190).

Ухвалою суду від 19.03.2026 у задоволенні клопотання представника позивача ТОВ «ФК «Маніту» - Безпалого С.О. про зупинення провадження відмовлено. Підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду (а.с.208-209).

В судовому засіданні 14.04.2026 представник позивача ТОВ «ФК «Маніту» - адвокат Добровольський О.В. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Лисенко А.О. в судовому засіданні 14.04.2026 заперечував проти позову в повному обсязі з підстав, викладених вище, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В судовому засіданні 14.04.2026 оголошено перерву до 13.05.2026 за клопотанням представника позивача про надання часу для подання доказів, належним чином засвідчених або оригіналів.

13 травня 2026 року через систему «Електронний суд» керівник ТОВ «Фінансова компанія «Маніту» Безпалий С.О. подав до суду клопотання про витребування у АТ «Райффайзенбанк Україна» завірену копію договору переходу права вимоги за кредитними договорами №СМ-SME 700/039/2006 від 02 жовтня 2006 року від Акціонерного комерційного банку «Райффайзенбанк Україна» до Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк»; про витребування у ПАТ «ОТП БАНК» завірену копію договору переходу права вимоги за кредитними договорами №СМ-SME 700/039/2006 від 02 жовтня 2006 року від АКБ «Райффайзенбанк Україна» до ЗАТ «ОТП Банк», завірену копію договорів переходу права вимоги за кредитними договорами №СМ-SME 700/039/2006 від 02 жовтня 2006 року та №СМ- SME/700/123/2007 від 07 вересня 2007 року від ПАТ «ОТП Банк» до ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та завірену копію договорів переходу права вимоги за кредитними договорами №СМ-SME 700/039/2006 від 02 жовтня 2006 року та №СМ- SME/700/123/2007 від 07 вересня 2007 року від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ "ФК "Карточка плюс; про витребування у ТОВ «ФК «Карточка плюс» завірену копію договорів переходу права вимоги за кредитними договорами №СМ-SME 700/039/2006 від 02 жовтня 2006 року та №СМ- SME/700/123/2007 від 07 вересня 2007 року від ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ТОВ «ФК «Карточка плюс».

В судове засідання представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином, надав заяву про відкладення розгляду справи з метою витребування інформації (а.с.220-223).

Відповідач та представник відповідача – адвокат Лисенко А.О. в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений завчасно та належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, заперечував щодо задоволення клопотання про витребування доказів, просив заявлене клопотання залишити без розгляду з огляду на порушення процесуального строку для подання такого клопотання (а.с.224).

Частиною 3 ст.211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Ухвалою суду від 13.05.2026 залишено без розгляду клопотання представника позивача про витребування доказів, оскільки клопотання подано з порушенням процесуальних строків, визначених частиною другою та третьою статті 83 Цивільного процесуального кодексу України, та відсутності обґрунтованого клопотання про поновлення строку разом з доказами, які беззаперечно свідчать про наявність обставин, що перешкодили позивачу своєчасно звернутись до суду з цим клопотанням під час проведення підготовчого судового засідання, а не на стадії розгляду справи по суті.

Суд, вислухавши сторони в судовому засіданні 14.04.2026, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Так, частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 4,5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, шляхом передбачених ст. 16 ЦК України способами.

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї (далі Конвенція), згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (стаття 10 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Суд визначає в межах, встановлених цим ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).

Згідно зі ст.12 ЦПК України та відповідно до ч.ч.1,5 та 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 02.10.2006 між АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № CM-SME700/039/2006, за яким ОСОБА_1 надано кредитні кошти у сумі 33 500 євро (а.с.90-91, 112-114).

07.09.2007 між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № CM-SME700/123/2007 від 07.09.2007, за яким відповідачу надано кредитні кошти у сумі 50 000 доларів США (а.с.115-116).

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 22.12.2014 у справі № 642/2951/14-ц позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1 про стягнення боргу задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором від 02.10.2006 № СМ-SME 700/039/2006 у розмірі 714 112, 06 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором від 07.09.2007 № СМ-SME 700/123/2007 у розмірі 1 035 720,80 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено (а.с.94)

Постановою Харківського апеляційного суду від 04.04.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Ленінського районного суду міста Харкова від 05.05.2018 змінено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму заборгованості за кредитним договором від 02.10.2006 № СМ-SME 700/039/2006 в розмірі 714 112,06 коп., яка складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 299 605,41 коп., суми заборгованості за відсотками за користування кредитом - 57 450,65 коп., суми пені за прострочення виконання зобов`язань 357 056,00 грн. та за кредитним договором № CM-SME/700/123/2007 від 07.09.2007 в розмірі 1 035 720, 80 грн., яка складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 403 814,13 грн., суми заборгованості за відсоткам за користування кредитом в розмірі 114 046,67 коп., суми пені за прострочення виконання зобов`язань 517 860,00грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін (а.с. 24-27).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 642/2951/14-ц від 04.11.2019 рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05.05.2018 в незміненій частині та постанову Харківського апеляційного суду від 04.04.2019 залишено без змін (а.с.92-93).

ТОВ «ФК «Маніту» на адресу відповідача ОСОБА_1 надсилалась судова вимога-повідомлення про сплату заборгованості за договором про реструктуризацію боргу у сумі 2 223 761,00 грн. протягом 30 днів з дати отримання вимоги (а.с.97-106).

Представник позивача зазначає, що згідно договору факторингу від 13.12.2019 року між ТОВ «ФК «Карточка плюс» та ТОВ «ФК «Маніту» укладено Договір про відступлення прав вимоги за договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Куксіним С.Ю. 13.12.2019 року, зареєстрований в реєстрі за № 5255 та Договір про відступлення прав вимоги за Договором іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Куксіним С.Ю. 13.12.2019 року, зареєстрований в реєстрі за № 5256, відповідно до яких ТОВ «ФК «Маніту» набуло право вимог за Кредитним договором № CM-SME 700/039/2006 від 02.10.2006 року, Кредитним договором № CM-SME 700/123/2007 від 07.09.2007 року, Договором іпотеки №PM-SME 700/039/2006 від 02.10.2006 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Самощенко О.А. 02.10.2006 року, зареєстрованим в реєстрі за № 5715 та Договором іпотеки № PM-SME 700/123/2007 від 07.09.2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бінус О.О. 07.09.2007 року, зареєстрованим в реєстрі за № 1571 з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до вищевказаних договорів.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Зобов`язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, із договорів.

За змістом положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з положеннями ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Положеннями ст. 611 цього ж Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення. Зазначена позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06. 2019 року у справі № 916/190/18.

Тобто, положення законодавства дають право Кредитору на стягнення з Боржника інфляційних втрат та процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому, такі проценти Кредитор вправі стягувати виключно поряд із стягненням з Боржника суми заборгованості.

Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.

Конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3 % річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

У постанові Верховного Суду у справі № 285/3536/20 від 23.11.2022 року зазначено, що тлумачення вказаних норм (ред - норми ЦК України щодо стягнення за ч. 2 ст. 625 ЦК України), з урахуванням принципу розумності свідчить, що очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу в задавненому зобов`язанні.

Пред`явлення кредитором, при існуванні задавненої вимоги, тільки позову про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат, дозволяє кредитору обійти охорону, що надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який недоступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги і без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги; приватне право не може допускати ситуацію за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє тільки позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3 % річних та інфляційних втрат. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовну давність, а кредитору надає можливість обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги.

Таким чином, Верховним Судом наголошено на тому, що позовні вимоги щодо стягнення з Боржників виключно заборгованості з інфляційних втрат та процентів за прострочення виконання зобов`язань - порушує права Боржника на заявлення щодо застосування наслідків пропуску строків позовної давності.

Варто зауважити, що питання нарахування інфляційних втрат та процентів за неправомірне користування грошовими коштами досліджувалося також й Великою Палатою Верховного Суду, де наголошено на тому, що якщо основна сума боргу була примусово стягнута за рішенням суду, то кредитор вправі заявити платежі по 625 ЦК України до моменту фактичного погашення боргу у межах останніх трьох років, які передують зверненню з позовною заявою до суду, оскільки строки давності по основному боргу не пройшли (постанова ВП ВС у справі № 127/15672/16-ц від 08.11.2019 року).

Саме відсутність стягнення з Відповідача в порядку примусового виконання рішення суду за самостійною заявою Позивача потягнуло за собою нарахування Відповідачу процентів та інфляційних втрат. У випадку наявності діючого виконавчого провадження - сума заборгованості могла бути вже погашена та відповідно відсутність спору щодо погашення заборгованості.

Крім того, позивачем на підтвердження наявності невиконання кредитних зобов`язань надано лише розрахунок заборгованості за договором щодо інфляційних витрат та трьох відсотків річних.

При цьому, до суду не надано належних доказів щодо розрахунку заборгованості, а саме: виписку (рух коштів) по рахунку, яка б і свідчила про розмір заборгованості за договором.

Тобто, представником позивача фактично не підтверджено жодним належним та допустимим доказом наявність законної вимоги щодо прострочення виконання відповідачем зобов`язань саме в розмірі 1 749 832,86 грн., та що на вказану суму позивач вправі нараховувати проценти за ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Таким чином, відсутність вимоги про стягнення основної суми заборгованості тягне за собою нікчемність заявлених вимог щодо стягнення інфляційних втрат та процентів за порушення виконання грошового зобов`язання.

А отже, відсутність правових підстав для нарахування процентів та інфляційних втрат є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Щодо відсутності переходу права вимоги суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 512ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту ст. 55 ЦПК України вбачається, що заміна особи на правонаступника можлива у таких випадках: у разі смерті фізичної особи; у разі припинення юридичної особи; у разі заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні; в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Натомість, не є достатнім та обґрунтованим вважати той факт, що фактор здійснив сплату коштів за право вимоги саме за кредитним договором.

Надані позивачем до суду документи не підтверджують належного переходу права вимоги та можливості позивачем бути кредитором за кредитним договором.

Так, за звичайними умовами договору факторингу, у випадку, якщо фактором не здійснено оплату за договором факторингу або таку здійснено не в повному обсязі, то відповідно у сторони виключається право вимоги. З поданих до суду доказів не вбачається сплата ціни продажу на виконання умов договору факторингу.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 6 вересня 2023 року у справі № 466/3066/13-ц, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин здійснення повної оплати за кожним договором відступлення на час або після його укладення, хоча згідно з кожним договором відступлення прав вимоги передбачено, що новий кредитор набуває права кредитора з моменту здійснення оплати за вказаним договором. Наведені обставини є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження правонаступником.

Відповідно, Верховним Судом зроблено висновок, що не можна стверджувати про заміну сторони в зобов`язанні за відсутності доказів належної сплати ціни продажу за договором про відступлення права вимоги.

Оскільки такі докази в матеріалах справи відсутні - вказане є самостійною підставою вважати, що Позивач не набув право вимоги за кредитним договором.

Крім того, договір відступлення права вимоги може бути укладений кредитором після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості, що є підставою для заміни стягувача у виконавчому листі / провадженні.

Ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості за договором не змінює природи зобов`язання і не створює нового зобов`язання, а лише надає можливість його примусового виконання у процедурах виконавчого провадження.

Суд при розгляді заяви про заміну стягувача має перевірити наявність права вимоги у первісного кредитора та його чинність, але не може виходити за межі процесуального питання і встановлювати недійсність договору відступлення права вимоги, який не визнаний недійсним у встановленому законом порядку.

Згідно рішення Ленінського районного суду м. Харкова у справі № 642/2951/14-ц від 05 травня 2018 року та постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 642/2951/14-ц від 04.11.2019 року первісним кредитором є ТОВ “ОТП Факторинг Україна”, код 36789421.

Однак до матеріалів справи не додано доказів на підтвердження переходу прав вимоги від первісного стягувача Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Карточка плюс», що позбавляє суд можливості встановити чи було насправді відступлення прав вимоги первісним кредитором Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на підставі рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05.05.2018 із врахуванням постанови Харківського апеляційного суду від 04.04.2019 по справі №642/2951/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованості за кредитним договором № СМ-SME 700/039/2006 від 02 жовтня 2006 року у загальному розмірі 714112 (сімсот чотирнадцять тисяч сто дванадцять) гривень 06 копійок., та за кредитним договором № СМ-SME 700/123/2007 від 07.09.2007 року у загальному розмірі 1035720 (один мільйон тридцять п`ять тисяч сімсот двадцять) гривень 80 копійок.

Ухвалою Холодногірського районного суду м.Харкова від 04.03.2026 по справі №642/2951/14, провадження 6/642/17/26 ТОВ «ФК «Маніту» відмовлено у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому провадженні з примусового виконання листа (а.с.203-205).

Ухвала набрала законної сили 25.03.2026.

Частиною 4 ст. 82 ЦПК УКраїни встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У пункті 132 постанови від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача (Постанова ВП ВС від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/130456948).

Так як Позивач у судовому порядку не замінив сторону у виконавчому провадженні та не довів, що є належним Кредитором та Стягувачем, це також є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Статтями 12,81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення ( ч.1, 2 ст. 77 ЦПК).

З огляду на вказане, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження фактичного набуття прав кредитора за зазначеними кредитними договорами. Зокрема, не доведено передачу права вимоги у спосіб, визначений договором факторингу, у тому числі не надано доказів сплати ціни вимоги, що є істотною умовою договорів факторингу.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належного правонаступництва та, відповідно, наявності права вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за зазначеними кредитними договорами.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Коробов проти України» (заява №39598/03 від 21 липня 2011 року) суд вказав, що при оцінці доказів, суд, як правило - застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумцій факту.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень (Проніна проти України, № 63566/00, пр. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судові витрати у вигляді судового збору слід покласти на позивача, з огляду на відмову в задоволенні позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі, тому відсутні підстави для розподілу судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 6, 7, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту» до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних витрат - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Маніту», місцезнаходження: 61003, м.Харків, м-н Конституції, 1, 6 під., 6 пов., оф.66-16, код ЄДРПОУ 42585871.

Представник позивача: адвокат Добровольський Олексій Володимирович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1216 від 16.08.2004, адреса: 61001, м.Харків, пров.Поштовий, 5.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 .

Представник відповідача: адвокат Лисенко Андрій Олександрович, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №3576 від 15.12.2017, адреса: АДРЕСА_3 .

Веб-адреса цього документу у Єдиному державному реєстрі судових рішень http://reyestr.court.gov.ua/ з посиланням на номер справи.

Повне рішення складено 15.05.2026.

Суддя Наталя ПЕТРОВА