Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №344/5492/26 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Суд: Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Залишення місця дорожньо-транспортної пригоди

Дата: 11 травня 2026 р.

Справа: №344/5492/26

Суддя: Ковалюк І. П.

Справа № 344/5492/26

Провадження № 3/344/1679/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Ковалюк І.П., за участі захисника Підлуського В.Д., розглядаючи матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , за ст. 124, ст. 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Згідно наданих протоколів ОСОБА_1 вчинив порушення, будучи учасником дорожнього руху, правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, а також залишення водієм транспортного засобу місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої він причетний, за наступних обставин.

Так, 02 березня 2026 року о 07 год 15 хв в м. Івано-Франківську по вул. Галицька, 112Г, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом «MAN», н.з. НОМЕР_2 з напівпричіпом марки «KRON» н.з. НОМЕР_3 , був не уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, здійснюючи поворот праворуч зі смуги руху, яка призначена для руху прямо, перед початком зміни руху не переконався в безпечності маневру та не дотримався безпечного бокового інтервалу, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем марки «Citroen С3 Picasso» н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_2 . Внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Після чого ОСОБА_1 , будучи причетним до ДТП, залишив місце дорожньо-транспортної пригоди. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п. 2.3б), 8.4 ґ, 13.1, 2.10а Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ст.ст.124, 122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

ОСОБА_1 жодного разу в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи за відомою суду адресою у спосіб визначений законом. Оскільки, ОСОБА_1 повідомлено про судовий розгляд у спосіб, що визначений законом, тому правові наслідки за його відсутність в судовому засіданні законом повністю покладено на нього.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_1 – адвокат Підлуський В.Д. вказав, що із матеріалів цієї справи про адміністративне правопорушення не вбачається долучених належним чином доказів того, що ОСОБА_1 допустив будь-які порушення ПДР України, що призвели до зіткнення транспортних засобів. Крім того, вказав, що як вбачається із відеозапису долученого до матеріалів справи, під час здійснення ОСОБА_1 повороту праворуч в цей момент з лівої сторони його автомобіля з причепом під`їхав транспортний засіб під керуванням ОСОБА_2 . Cаме через допущені порушення ПДР саме ОСОБА_2 , відбулося зіткнення. Щодо залишення місця ДТП, то вказує, що умислу на залишення місця ДТП у ОСОБА_1 не було, він не відчув зіткнення, а тому і не зупинявся. Надав письмові пояснення. Враховуючи наведене просив провадження в справі закрити у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ст.122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Заслухавши пояснення захисника, дослідивши письмові матеріали справи (протоколи про адміністративне правопорушення; схему місця ДТП; письмові пояснення, відеозаписи), вважаю наступне.

Відповідно до статті 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно з вимогами статті 280 КУпАП,орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статей 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23 жовтня 1995 року зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).

Згідно «критеріїв Енгеля», сформованих Європейським судом з прав людини у справі «Енгель та інші проти Нідерландів» (1976 рік), критеріями для визначення поняття «кримінальне обвинувачення» є: критерій національного права (чи підпадає певне протиправне діяння під ознаки злочину згідно з національними нормами); критерій кола адресатів (якщо відповідальність поширюється на невизначене коло осіб, то правопорушення підлягає кваліфікації як кримінальне); критерій мети та тяжкості наслідків (у випадку, якщо у санкції наявний саме елемент покарання, а передбачені санкції є достатньо суворими, скоєне правопорушення розглядається за природою кримінального злочину).

Системний аналіз положень ст. 124 та 122-4 КУпАП України, відповідальність за якою поширюється на невизначене коло осіб та передбачає накладення стягнення у виді штрафу та позбавлення права керування транспортним засобом, дозволяє дійти до висновку, що за своєю суттю це є кримінальним порушенням/обвинуваченням.

При цьому кваліфікація порушення/обвинувачення як «кримінального» дає особі додаткові гарантії, які передбачені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, у тому числі обов`язок довести вину особи, який передбачений ч. 2 ст. 6 Конвенції.

Диспозиція ст. 124 КУпАП передбачає настання адміністративної відповідальності за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Диспозицією ст.122-4 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Разом з тим, при розгляді справи в суді із заперечень захисника встановлено, що ОСОБА_1 заперечує факт порушення ним ПДР та вчинення з його вини ДТП, за вказаних у протоколах обставинах.

При цьому ні протокол, ні додані матеріали як окремо, так і в сукупності не містять жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували вказані твердження захисника про не вчинення ОСОБА_1 інкримінованих правопорушень.

Зокрема, до матеріалів справи не було додано відповідного протоколу огляду транспортного засобу «MAN», н.з. НОМЕР_2 з напівпричіпом марки «KRON» н.з. НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_1 , на якому були б зафіксовані сліди пошкодження в результаті дорожньо-транспортних пригоди під час зіткнення з автомобілем марки «Citroen С3 Picasso» н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_2 , за вказаних у протоколах обставинах.

Також викладені в протоколах обставини не підтверджені висновками (дослідженнями) автотехнічної та транспортно-трасологічної експертиз, які б підтверджували, що пошкодження на вказаних транспортних засобах утворилися саме в результаті їхнього контактування між собою, зокрема в ході дорожньо-транспортної пригоди, обставини скоєння якої викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.

Із долученого до адміністративної справи відеозапису вбачається, що запис зроблено на відеореєстратор автомобіля марки «Citroen С3 Picasso». Так, автомобіль марки «MAN», н.з. НОМЕР_2 з напівпричіпом марки «KRON» н.з. НОМЕР_3 здійснює поворот праворуч з увімкненим сигналом повороту. У цей момент автомобіль «Citroen С3 Picasso» під`їхав у смугу руху з лівої сторони автомобіля «MAN». На відеозаписі не зафіксовано моменту зіткнення.

Протоколи про адміністративні правопорушення самі по собі, без підтвердження іншими доказами, не є вичерпними та належними доказами вини особи у вчиненні адміністративних правопорушень та не являють собою імперативного факту доведеності вини, що не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», оскільки не випливає зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих, не спростованих презумпцій факту.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, «Берктай проти Туреччини» від 08 лютого 2001 року, «Леванте проти Латвії» від 07 листопада 2002 року, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Обов`язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції».

Згідно приписів ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, в ході розгляду справи не встановлено, що в діях ОСОБА_1 наявні склади адміністративних правопорушень передбачених ст.ст. 124, 122-4 КУпАП.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Підсумовуючи викладене, суд вважає, що обставини, які викладені в протоколах про адміністративні правопорушення не доведені належними та допустимими доказами, а тому суд вважає за необхідне провадження у справі закрити відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень.

Керуючись ст.ст. 124, 122-4, 247, 283, 284, 285, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя,

П О С Т А Н О В И Л А :

Провадження в справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 закрити у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративних правопорушень, передбачених ст. 124, ст.122-4 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд упродовж десяти днів з дня винесення постанови.

Суддя Іванна КОВАЛЮК

Оригінал: reyestr.court.gov.ua