Вирок від 14 травня 2026 р. у справі №183/2552/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/2552/26

№ 1-кп/183/295/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 травня 2026 року Дніпропетровська обл.,

м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю - секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

захисника – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),

розглянувши у судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026044080000046 від 05.03.2026 р. за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уроджен ця м. Перещепине Новомосковського р-ну, Дніпропетровської обл., громадянина України, маючого середню освіту, одруженого, який не є особою з інвалідністю, маючого на утриманні малолітню дитину: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , неповнолітню дитину: ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, на посаді водія відділення підвозу 2 артилерійського взводу 1 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», раніше, в силу ст. 89 КК України, не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, та проходячи її на посаді водія відділення підвозу 2 артилерійського взводу 1 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , всупереч вимогам ст. 41, 68 Конституції України, ст. ст. 9, 11, 13, 14, 16, 49, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з метою власного збагачення за рахунок чужого майна, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, 21 лютого 2026 року, приблизно о 15 годині, перебуваючи у приміщенні приватного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , разом з ОСОБА_8 , скориставшись тим, що останній відволікся, вийшов в іншу кімнату будинку та залишив свій мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A50 6/128 GB» чорного кольору на столі, реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), впевнившись, що його дії носять таємний характер та залишаються непомітними для оточуючих, викрав мобільний телефон марки «Samsung Galaxy А50 6/128 GB» чорного кольору, який належить ОСОБА_8 , після чого, поклавши до поліетиленового пакету викрадене майно, залишив приміщення вказаного будинку та попрямував за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 , де в подальшому розпорядився викраденим майном на власний розсуд, спричинивши потерпілому ОСОБА_8 матеріальну шкоду на загальну суму 3575 гривень 00 копійок (далі – Епізод № 1).

На цих підставах за Епізодом № 1 ОСОБА_5 пред`явлене обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України, яке кваліфікується як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.

Також, Солдат ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, та проходячи її на посаді водія відділення підвозу 2 артилерійського вводу 1 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 41,68 Конституції України, ст. ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, в невстановлений в ході досудового розслідування час (однак не пізніше 06 березня 2026 року), перебуваючи за місцем свого мешкання: АДРЕСА_2 , діючи з прямим умислом, усвідомлюючи, що посвідка на тимчасове проживания с документом, який посвідчує особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні, а тому має силу офіційного документа, виявив під чохлом мобільного телефону марки «Samsung Galaxy A50 6/128 GB» чорного кольору посвідку на тимчасове проживання на ім`я ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 за № НОМЕР_2 , видану 07 жовтня 2024 року органом 1203, та в подальшому залишив при собі без наміру повернути ОСОБА_8 , а саме за вказаним місцем свого мешкання, тим самим незаконно заволодів важливим особистим документом (далі – Епізод № 2).

На цих підставах за Епізодом № 2 ОСОБА_5 пред`явлене обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 357 КК України, яке кваліфікується як незаконне заволодіння будь-яким способом іншим важливим особистим документом.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 визнав свою вину у вчиненні кримінальних правопорушень в межах висунутого обвинувачення, погодившись з юридичною оцінкою інкримінованих йому діянь та пояснив про обставини викладені вище, які стали підставою для пред`явлення останньому обвинувачення, за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України.

Показання обвинуваченого ОСОБА_5 є послідовними, логічними і не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які правильно розуміє обвинувачений та інші учасники судового провадження і які ніким не оспорюються. При цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд вважав недоцільним дослідження решти доказів щодо обставин, які сторонами кримінального провадження не оспорювались. Тому, суд обмежив дослідження доказів допитом обвинуваченого та дослідженням тих матеріалів кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_5 .

При цьому суд роз`яснив обвинуваченому ОСОБА_5 та іншим учасникам судового провадження, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оспорювати визнанні ними фактичні обставини справи в апеляційному порядку.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, доходить до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_5 повністю доведена під час судового розгляду та кваліфікує його дії:

-за Епізодом № 1 за ч. 4 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану;

-за Епізодом № 2 за ч. 3 ст. 357 КК України, як незаконне заволодіння будь-яким способом іншим важливим особистим документом.

При призначенні покарання, суд, відповідно до вимог ст.ст. 65 - 67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання суд в кожному випадку і щодо кожного засудженого, який визнається винним у вчиненні злочину, повинен дотримуватися вимог ст. 65 КК України, а саме: враховувати характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу засудженого та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, оскільки саме через останні реалізується принцип законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначене судом покарання повинно бути достатнім, для виправлення засуджених і попередження здійснення ними нових злочинів.

Згідно класифікації, передбаченої ст. 12 КК України, обвинувачений вчинив кримінальний проступок та тяжкий злочин.

Обставиною, яка згідно зі ст. 66 КК України пом`якшує покарання обвинуваченому є щире каяття.

Обставини, які згідно зі ст. 67 КК України обтяжують покарання не встановлено.

Вивченням особи обвинуваченого встановлено, що він на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, за місцем служби характеризується посередньо, за місцем проживання характеризується посередньо, раніше не судимий.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд виходить із положень ст.ст.50,65 КК України, враховує принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, характер і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, кількість епізодів вчинених кримінальних правопорушень, відношення особи до скоєного кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючих обставини та відсутність обтяжуючих обставин, дані про особу обвинуваченого, думку сторони обвинувачення у зв`язку з чим, суд вважає, що обвинуваченому за вчинення кримінальних правопорушень необхідно призначити покарання: за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років; за ч. 3 ст. 357 КК України у виді обмеження волі строком на один рік.

За сукупністю кримінальних правопорушень (відповідно до положень ч. 1 ст. 70 КК України) шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим обвинуваченому остаточно слід остаточно визначити покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

На переконання суду, саме таке покарання відповідає загальним засадам його призначення, визначеним у статтях 50, 65 КК України, є справедливим та спів мірним протиправному діянню, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Крім цього, суд, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, відношення особи до скоєного кримінального правопорушення, вважає за можливе на підставі статті 75 КК України звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк два роки та поклавши на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, оскільки виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів можливо без ізоляції від суспільства та без реального відбування покарання у місцях позбавлення волі.

10 березня 2026 р. обвинувачений був затриманий.

Ухвалою слідчого судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12 березня 2026 р. щодо обвинуваченого ОСОБА_5 був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, який під час судового провадження неодноразово продовжувався та діє до сьогоднішнього дня.

Час тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою (з 10 березня 2026 р. до дня оголошення вироку) слід зарахувати у строк відбуття ним покарання за цим вироком із розрахунку день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі.

Враховуючи звільнення обвинуваченого від відбування покарання, керуючись вимогами ч. 1 ст. 377 КПК України, обвинуваченого слід звільнити з-під варти в залі судового засідання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

У зв`язку з цим процесуальні витрати підлягають стягненню з обвинуваченого в дохід держави.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.100, 124, 349, 368 - 374, 376, 392 - 395 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 185, ч. 3 ст. 357 КК України та призначити йому покарання:

-за ч. 4 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі на строк п`ять років;

-за ч. 3 ст. 357 КК України у виді обмеження волі строком на один рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, остаточно визначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк два роки.

Покласти на ОСОБА_5 обов`язки, передбачені п. 1 та п. 2 ч.1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.

Зарахувати у строк відбуття ОСОБА_5 покарання за цим вироком час тримання його під вартою із розрахунку день попереднього ув`язнення за день позбавлення волі, починаючи з 10 березня 2026 р. до 15 травня 2026 р.

ОСОБА_5 звільнити з-під варти в залі судового засідання.

Речові докази:

-картонну коробку від мобільного телефону марки «Samsung Galaxy A50 6/128 GB», мобільний телефон марки «Samsung Galaxy A50 6/128 GB» чорного кольору та посвідку на тимчасове проживання за № НОМЕР_2 , які передані на зберігання потерпілому ОСОБА_8 , залишити у останнього та вважати переданими за належністю

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду через Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя ОСОБА_1