Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №173/2470/25 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/2470/25

Номер провадження2/173/255/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 травня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Челюбєєва Є.В., за участі секретаря Салтикової С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що 01.05.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (оферти) № 30.04.2024-100003256. Відповідно до умов Договору відповідачу надано кредит у розмірі 19000,00 грн., строком на 140 днів. Згідно п. 3.1. Договору за цим Договором кредитодавець зобов`язується надати кредит відповідачу у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а відповідач зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позивач свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору.

В свою чергу, ОСОБА_1 не виконала умов кредитного договору, внаслідок чого утворилася заборгованість відповідача перед позивачем, що становить 27183,45 грн, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12305,16 грн, заборгованості за процентами в розмірі 7088,29 грн, неустойки 7790,00 грн.

Позивач просить стягнути вказану суму заборгованості, а також судовий збір.

Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідач подала відзив на позовну заяву, просить відмовити у задоволенні позову. У відзиві зазначила, що заявлені позивачем вимоги про стягнення комісії є незаконними, оскільки банк не уповноважений стягувати комісію за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку вона не замовляла при оформленні кредиту. Крім того, не погоджується з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, оскільки у розрахунку позивач нараховує відсотки за період з 01.05.2024 по 09.07.2024, тобто за 70 днів, відсоткова ставка 1 %, а тому розмір відсотків має становити 19000*1%*70 = 13300 грн. З урахуванням сум, які були здійснені нею на погашення заборгованості, тобто 27022,51 грн., загальна сума заборгованості за даним кредитним договором має становити 5277,49 коп. Тобто, якщо позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості до 09.07.2024, то розмір заявлений позивачем до стягнення не відповідає розміру заборгованості, відповідно до умов договору. Матеріали справи взагалі не містять ніякого розрахунку заборгованості, що позбавляє відповідача та суд можливості здійснити перерахунок та проаналізувати законність таких нарахувань. Також не підлягає стягненню неустойка за кредитним договором, оскільки у період дії воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки.

Суд, дослідивши матеріали справи, належно з`ясувавши дійсні обставини справи, надавши оцінку доводам сторін і наданим ними доказам, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 01.05.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 30.04.2024-100003256 шляхом підписання пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), заявки кредитного договору № 30.04.2024-100003256, що є невід`ємними частинами цього договору.

Сторони за взаємною згодою погодили наступні умови договору: сума кредиту 19000,00 грн., строк кредитування 140 днів, дата повернення кредиту 17.09.2024. Процентна ставка – фіксована незмінна у розмірі 1% за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Комісія, пов`язана з наданням кредиту – 20 % від суми кредиту та дорівнює 3800,00 грн.

Зі змісту пропозиції про укладення кредитного договору (оферта), заявки кредитного договору, які є невід`ємними частинами договору № 30.04.2024-100003256, укладеного між сторонами, вбачається, що відповідач підписала вказані документи за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «Е926».

Згідно квитанції АТ КБ «ПриватБанк» № 2456387928 від 01.05.2024 відповідачу було перераховано кредитні кошти в розмірі 19000,00 грн. на платіжну картку НОМЕР_1 *51.

Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 30.04.2024-100003256 від 01.05.2024 у відповідача наявна заборгованість у розмірі 27183,45 грн., що складається з заборгованості по тілу кредиту в розмірі 12305,16 грн., по процентам в розмірі 7088,29 грн., неустойки 7790,00 грн. Згідно довідки, проценти по кредиту нараховані за період з 01.05.2024 по 09.07.2024.

Між сторонами по справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору кредитування, які регулюються Цивільним кодексом України.

Положеннями частини першої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 208 ЦПК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою,крім правочинів,передбачених частиною першою статті206цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до ст.1047 договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Крім того відповідно до абзацу 2 ч.2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином судом встановлено, що укладений між сторонами Договір № 30.04.2024-100003256 від 01.05.2024, відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 634, 1047,1055 ЦК України.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Зобов`язання, згідно із ст. 526 ЦК України, має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Порушення боржником умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК встановлює принцип обов`язковості виконання договору.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч. 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи, що ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу ОСОБА_1 кредит, однак відповідач кошти не повернула, тому заборгованість за основним боргом необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення заборгованості за процентами, суд зазначає наступне.

Так, за умовами Кредитного договору № 30.04.2024-100003256 від 01.05.2024 сума кредиту становить 19000 грн., яка надається строком на 140 днів, із денною процентною ставкою 1%. У позовній заяві позивачем зазначається, що відповідач частково сплачувала заборгованість по кредитному договору, загальний розмір сплачених грошових коштів на погашення заборгованості становить 27022,51 грн.

На підтвердження розміру заборгованості відповідача за Кредитним договором позивач надав детальний розрахунок заборгованості, відповідно до якої основний борг становить 12305,16 грн., проценти 7088,29 грн. Проценти за договором нараховані за період з 01.05.2024 по 17.09.2024, тобто за 70 днів.

У позовній заяві позивач зазначає, що під час формування довідки – розрахунку про стан заборгованості та розрахунку суми позовних вимог, ним було враховано суми здійснених відповідачем часткових оплат.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження №12-161гс19) «визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 вказано, що: «суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.»

Судом досліджено та перевірено поданий позивачем розрахунок та встановлено, що твердження позивача про те, що проценти за договором нараховані за період з 01.05.2024 по 09.07.2024 не відповідають дійсності, оскільки проценти нараховувалися по 17.09.2024, тобто по кінцеву дату договору.

Як зазначає позивач, відповідачем здійснено оплати на погашення заборгованості у загальному розмірі 27022,51 грн.

Відповідно до статті 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Згідно наданого суду розрахунку, сплачені відповідачем коштів зараховувалися на погашення кредиту відповідно до вимог ст. 534 ЦК України: спочатку була погашена комісія за надання кредиту та частково відсотки, потім відсотки та частково тіло кредиту. З розрахунку вбачається, що після кожного погашення частини тіла кредиту, нарахуванні відсотків відбувалося на залишок основного боргу.

Тож розрахунок позивача щодо заборгованості за тілом та процентами по кредиту суд вважає обґрунтованим, а тому посилання відповідача на неправильність розрахунку вважає безпідставними.

Також суд не погоджується з доводами відповідача щодо незаконності нарахування та стягнення комісії за надання кредиту, з огляду на таке.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом належать, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, положеннями Закону України «Про споживче кредитування» прямо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію, пов`язану з наданням кредиту.

Суд вважає помилковими доводи відповідача щодо незаконності стягнення комісії, оскільки вони ґрунтуються на ототожненні одноразової комісії за надання кредиту з комісією за обслуговування (управління) кредиту, які мають різну правову природу.

Як встановлено судом, умовами укладеного між сторонами кредитного договору передбачено саме одноразову комісію за надання кредиту, з розміром та порядком сплати якої відповідач була ознайомлена та погодилася при укладенні договору.

Водночас, суд погоджується з доводами відповідача про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі 7790,00 грн. є необгрунтованими, з огляду на наступне.

17 березня 2022 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від 15 березня 2022 р., яким, зокрема, було внесено зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та доповнено його пунктом 18, що встановлює нові правила звільнення позичальника від відповідальності в разі прострочення виконання ним своїх зобов`язань.

Так, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи зазначене вище, вимога позивача про стягнення неустойки в розмірі 7790,00 грн.задоволенню не підлягає.

Отже, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 30.04.2024-100003256 від 01.05.2024 в розмірі 19393,45 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 12305,16 грн та процентів у розмірі 7088,29 грн.

Таким чином позовні вимоги ТОВ «Споживчий центр» про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат по сплаті судового збору в розмірі 1728,20 грн (19393,45 * 2422,4 / 27183,45).

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133А, ЄДРПОУ 37356833) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 30.04.2024-100003256 від 01.05.2024 в розмірі 19393 (дев`ятнадцять тисяч триста дев`яносто три) грн 45 коп.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1728 (одну тисячу сімсот двадцять вісім) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати складання повного його тексту, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.

Суддя: Є.В. Челюбєєв