Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №766/4249/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 766/4249/25 Головуючий в І інстанції: Майдан С.І.

Номер провадження: 22-ц/819/482/26 Доповідач: Базіль Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді (суддя- доповідач): Базіль Л.В.,

суддів: Бездрабко В.О., Приходько Л.А.

секретар Сорокіна В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції у м. Києві на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 січня 2026 року ухвалене під головуванням судді Майдан С.І., дата складання повного тексту рішення - 02 лютого 2026 року у справі № 766/4249/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Першої Херсонської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Головного управління Національної поліції у м. Києві, третя особа - Державний нотаріальний архів Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з-під арешту,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Першої Херсонської державної нотаріальної контори Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Слідчого управління Головного управління Національної поліції у м. Києві, третя особа - Державний нотаріальний архів Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про звільнення майна з-під арешту.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_2 , що підтверджується довідкою приватного нотаріуса Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Черних О. В.

від 20.11.2024 року № 317/0-16.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав ОСОБА_2 на праві власності належала квартира

АДРЕСА_1 , на підставі договору № 3733 купівлі – продажу нерухомого майна від 27 травня 2000 року, який зареєстровано в Херсонському міжміському БТІ в реєстровій книзі № 116 за № 45999 від 14 червня 2000 року.

В процесі видачі свідоцтва про право на спадщину з`ясувалося, що на вказану квартиру накладено арешт на підставі постанови про забезпечення заявленого в справі цивільного позову від 18 квітня 2003 року в рамках кримінальної справи № 20-3297, яка винесена старшим слідчим СУ ГУМВС України в м. Києві та направлена до Першої державної нотаріальної контори м. Херсона.

Відповідно до вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2006 року ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні кримінальних злочинів та призначено остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі без конфіскації належного йому майна, із позбавленням права обіймати посади чи займатися певною діяльністю строком на три (3) роки. Вирішено питання цивільного позову та стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивачів грошові кошти.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2006 року вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 01 червня 2006 року щодо ОСОБА_2 змінено, та засуджено ОСОБА_2 до п`яти років позбавлення волі без конфіскації належного йому майна та без позбавлення права обіймати посади чи займатися певною діяльністю. В решті вирок залишено без змін.

Питання щодо зняття арешту на вищезазначене майно судом не розглядалося.

Позивач вказував, що ОСОБА_2 добровільно виконав рішення суду та сплатив відповідні кошти до видачі виконавчого листа судом, а тому інформація про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з ОСОБА_2 коштів за рішенням суду відсутня.

Враховуючи, що пройшов тривалий термін після винесення вироку і виконавчі провадження щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за цивільним позовом в рамках кримінального провадження відсутні, тому існування заборони на майно позивача є безпідставним та таким, що порушує охоронювані законом майнові права позивача, як власника майна, а тому встановлене обтяження підлягає припиненню.

З урахуванням вищевикладеного, просить: скасувати арешт, накладений 18.04.2003 року слідчим управління ГУ МВС України в м. Києві на квартиру АДРЕСА_1 , який зареєстрований Першою Херсонською нотаріальною конторою 17.10.2005, реєстраційний номер обтяження:2501287 на підставі постанови, 12/2-3457, 21.04.2003, СУ УМВС в м. Києві, архівний номер:2781612 HERSON1, архівна дата 29.04.2003, дата виникнення: 29.04.2003 №реєстра:279818-67, внутрішній № 8101433E25F427314447;

зняти обтяження (архівний запис) та вилучити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про заборону, а саме реєстраційний номер 2501287, зареєстрований 17.10.2005 Першою Херсонською нотаріальною конторою.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21 січня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Скасовано арешт, накладений 18 квітня 2003 року слідчим управління ГУ МВС України в м. Києві ( ЄДРПОУ: 40108583) на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , який зареєстрований Першою Херсонською нотаріальною конторою 17 жовтня 2005 року, реєстраційний номер обтяження: 2501287 на підставі постанови 12/2 3457, 21 квітня 2003 року, СУ УМВС в місті Києві, архівний номер: 2781612 HERSON1, архівна дата: 29 квітня 2003 року, дата виникнення: 29 квітня 2003 року № реєстру: 279818 - 67, внутрішній № 8101433E25F427314447.

В решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив факт порушення прав позивача як власника майна (спадкоємця) та виходив із відсутності підстав для збереження такого арешту.

Доводи Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо неналежності його в якості відповідача у цій справі, суд відхилив, вказавши, що арешт відбувся за постановою старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві з метою забезпечення заявленого по справі цивільного позову у межах кримінальної справи, та зважаючи, що функції ліквідованого Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві та його структурних підрозділів виконує утворене Головне управління Національної поліції, тому

з огляду на свій правовий статус, завдання і обсяг повноважень, по суті, Головне управління Національної поліції є правонаступником УМВС України, а відтак і належним відповідачем

у цій справі.

Суд також не прийняв доводи Головного управління Національної поліції у місті Києві про необхідність розгляду даного спору виключно в порядку кримінального судочинства, вказавши, що у даному випадку, позивач не був учасником кримінальної справи, яка розглядалась у порядку, передбаченому КПК 1960 року, кримінальна справа завершена ухваленням вироку ще в 2006 році, а тому, на вказані правовідносини розповсюджуються положення саме цивільно-процесуального законодавства України.

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

23 лютого 2026 року представник Головного управління Національної поліції у місті Києві, Кирилюк Є.С. подав апеляційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 січня 2026 року, в якій посилається, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, не з`ясування характеру спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб, просить скасувати рішення суду і прийняти нове, яким у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що арешт слідчим був накладений на майно позивача у кримінальній справі, яку розпочато в період дії КПК України 1960 року в зв`язку з чим, вважає, що вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні повинно здійснюватися за правилами КПК України 2012 року.

Звертає увагу на те, що правовою підставою для накладення обтяження на майно позивача слугувала постанова старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві від 18.04.2003 року про забезпечення заявленого в справі цивільного позову, яка винесена у рамках здійснення досудового розслідування кримінальної справи, а тому на думку скаржника, належним відповідачем у цій справі є Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві, яке є окремою юридичною особою публічного права.

Також вказує на те, що Головне управління Національної поліції у м. Києві не є належним відповідачем у цій справі.

Позиція інших учасників справи.

02 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 , адвокат Козацька О.К. подала відзив на апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, покликаючись на його законність і обгрунтованість.

Явка учасників справи.

Представник Головного управління Національної поліції у місті Києві,

Кирилюк Є.С. приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, надав пояснення на підтримання доводів апеляційної скарги.

Представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Козацька О.К. приймаючи участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції заперечила проти задоволення апеляційної скарги, просила скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Позиція апеляційного суду.

Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог ніким із учасників справи не оскаржується, а тому в апеляційному порядку не переглядається.

Предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, які з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстнації в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_2 за життя був засуджений вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 01.06.2006 року, який було змінено ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30.11.2006 року в частині визначення покарання в сторону пом`якшення, а саме ОСОБА_2 остаточно засуджено за ст.ст.27,ч2 та 191 ч.5 КК України із застосуванням

ст. 69 цього Кодексу, ч.2 ст.366 КК України, із застосуванням ст. 69 цього ж Кодексу, ст. 388 ч.3 КК України до п`яти років позбавлення волі без конфіскації належного йому майна та без позбавлення прав обіймати посади чи займатися певною діяльністю.

Цим же вироком, стягнутого з ОСОБА_2 на користь позивачів кошти в загальній сумі 218090,91 грн та стягнуто судові витрати на загальну суму 5294,37 грн. В цій частині вирок залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30.11.2006 року.

Позивач вказував, що в рамках цивільного позову ОСОБА_2 добровільно виконав вирок та сплатив відповідні кошти, доказів протилежного матеріали справи не містять.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, після його смерті відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема, квартиру

АДРЕСА_1 .

Згідно довідки, виданої 20.11.2024 року №317/01-16 приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Київської області Черних О.В., 14.08.2024 року було заведено спадкову справу № 152/2024 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 . Згідно матеріалів спадкової справи, спадкоємцем ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, є ОСОБА_1 . Станом на 20.11.2024 року інших (крім ОСОБА_1 ) спадкоємців, передбачених законом та які б мали право на спадкування, немає.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №390072564 від 07.08.2024 року на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , накладено обтяження: арешт (архівний запис). Першою Херсонською нотаріальною конторою 17.10.2005 зареєстровано обтяження - арешт (архівний запис), реєстраційний номер обтяження: 2501287. Підставою обтяження є постанова №12/2-3457, 21.04.2003, СУ УМВС в м. Києві. Об`єкт обтяження: квартира. Додаткові дані: Архівний номер: 2781612HERSON1, Архівна дата: 29.04.2003, Дата виникнення: 29.04.2003 № реєстра: 279818-67, внутр. №8101433E25F427314447.

Згідно листа Слідчого управління ГУНП у м. Києві від 28.11.2024 №27 наданого на запит адвоката Козацької О.К., повідомлено, що на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , накладено 29.04.2003 року обтяження (арешт) постановою № 12/2-3457 від 21.04.2003 року, винесеною СУ УМВС в м. Києві. Разом з тим, вжитими заходами з`ясовано, що у слідчому управлінні ГУМВС України в місті Києві здійснювалось розслідування у кримінальній справі № 20-3297 за обвинуваченням ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та інших осіб у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 200, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358 КК України. За результатами розслідування 30.06.2004 року досудове слідство у справі завершено і в порядку ст. 225 КПК України (в редакції 1960 року) направлено до прокуратури міста Києва, яким після затвердження обвинувального висновку, спрямовано справу за підсудністю до Шевченківського районного суду міста Києва для розгляду по суті. Враховуючи, що санкціями інкримінованих злочинів передбачено конфіскацію майна обвинувачених, а також з метою забезпечення заявленого цивільного позову, згідно з вимогами ст. 126 КПК України (у редакції 1960 року), накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, яке належало обвинуваченим. Відповідні постанови знаходяться в матеріалах зазначеної кримінальної справи.

З постанови від 18.04.2003 року старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві, капітана міліції Фаренюк О.С. вбачається, що за розглядом матеріалів кримінальної справи №20-3297, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ст. 200 ч. 1 КК України, забезпечено заявлений по справі цивільний позов, шляхом заборони відчуження до прийняття рішення по справі наступного майна: квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

Відповідно до листа-відповіді від 05 березня 2025 року за вих. № 374/01-16 Першою Херсонською нотаріальною конторою від 05.03.2025 зазначено, що 17.10.2005 року за № 2501287 Першою Херсонською нотаріальною конторою на підставі постанови СУ УМВС в м. Києві від 21.04.2003 до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна була внесена інформація про арешт нерухомого майна, а саме квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Додатково повідомлено, що підтвердити виконання п. 2.7 Положення про Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо повідомлення органу прокуратури про накладання заборони не має можливості, у зв`язку зі знищенням журналу вихідної кореспонденції та закінченням строку зберігання документів в приміщенні Першої Херсонської нотаріальної контори. Підставою для зняття заборони (архівного запису) може бути відповідне рішення суду.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

За положеннями ч. 1,2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав

і обов`язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст. 1218 ЦПК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч.2 ст. 1220 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч.1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч.5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст. 1296 ЦК України).

Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Вбачається, що позивач в порядку установленому законом прийняв спадщину, яка відрилась після смерті ОСОБА_2 , зокрема у вигляді нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 і фактично є власником цієї квартири.

Однак, як слідує із постанови від 18.04.2003 року старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві, капітана міліції Фаренюк О.С., що за розглядом матеріалів кримінальної справи №20-3297, порушеної за ознаками злочину, передбаченого ст. 200 ч.1 КК України, забезпечено заявлений по справі цивільний позов, шляхом заборони відчуження до прийняття рішення по справі наступного майна: квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 був засуджений вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 01.06.2006 року, який змінено ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30.11.2006 року в частині визначення покарання в сторону пом`якшення, а саме ОСОБА_2 остаточно засуджено за ст.ст.27,ч2 та 191 ч.5 КК України із застосуванням ст.69 цього Кодексу, ч.2 ст.366 КК України, із застосуванням ст.69 цього ж Кодексу, ст. 388 ч. 3 КК України до п`яти років позбавлення волі без конфіскації належного йому майна та без позбавлення прав обіймати посади чи займатися певною діяльністю.

Цим же вироком, стягнутого з ОСОБА_2 на користь позивачів кошти в загальній сумі 218090,91 грн та стягнуто судові витрати на загальну суму 5294,37 грн. В цій частині вирок залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30.11.2006 року.

Позивач вказував, що в рамках цивільного позову ОСОБА_2 добровільно виконав вирок та сплатив відповідні кошти, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Отже підстав для збереження арешту нерухомого майна належного спадкодавцю ОСОБА_3 не має.

Проте, права позивача ОСОБА_1 , як власника спадкового майна щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном порушено, оскільки він не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно у зв`язку з наявним у Державному реєстрі арештом цього майна.

Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу. Захист зазначеного права гарантовано статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як передбачено цією міжнародно-правовою нормою, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, і ніхто не може бути позбавлений власного майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового

акта повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що права позивача, як власника майна порушуються арештом цього майна, оскільки позивач не може в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, та оскільки натепер відсутні правові підстави для арешту майна, яке належить позивачу, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Колегія суддів відхиляє доводи Головного управлінн Національної поліції у м. Києві, викладені у апеляційній скарзі про те, що позивач зазначила відповідачем слідче управління Головного управління Національної поліції у м. Києві, яке не є юридичною особою, оскільки зі змісту позовної заяви хоча і вбачається, що в графі «відповідач-2» ОСОБА_1 вказав «слідче управління Головного управління Національної поліції у м. Києві», проте зазначив код ЄДРПОУ вказаної особи «40108583», що відповідає коду ЄДРПОУ Головного управління Національної поліції у м. Києві. Аналіз матеріалів справи свідчить, що в суді першої інстанції саме Головне управління Національної поліції у м. Києві реалізовувало права та обов`язки відповідача в справі, зокрема, надавало відзив на позовну заяву, зверталося до суду з заявою про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; надавало заперечення на відповідь на відзив. Тому помилкове зазначення позивачем найменування відповідача не свідчить, що суд розглянув справу за участі особи (підрозділу), яка не має процесуальної дієздатності.

Неприйнятними є доводи апеляційної скарги щодо того, що Головне управління Національної поліції у м. Києві не є належним відповідачем у ці справі з огляду на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів МВС" від 16.09.2015 № 730 передбачено ліквідацію Управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві

та створення Головного управління Національної поліції в м. Києві.

В силу ст. 1 Закону України "Про міліцію" міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров`я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про Національну поліцію" Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом

забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Зміст наведених законів дає підстави для висновку, що основні завдання та функції держави, які покладались на міліцію та поліцію є тотожними, однорідними.

У постанові від 30 вересня 2020 року в справі № 826/6895/17 Верховним Судом вказано, що аналогічність завдань міліції та поліції встановлена ст.3 Закону України «Про міліцію» та ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію». Ліквідація управлінь Міністерства внутрішніх справ України з одночасним створенням аналогічних територіальних органів Національної поліції, використання органами Національної поліції в своїй діяльності нормативно-правових актів (наказів) Міністерства внутрішніх справ України свідчить про фактичну ліквідацію державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується.

Отже, ліквідація Управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві та його структурних підрозділів з одночасним створенням іншого органу ГУНП, який частково виконує повноваження (завдання) органу, що ліквідується, надає можливість дійти висновку про те, що Головне управління Національної поліції у м. Києві, з огляду на правовий статус

і обсяг повноважень, є фактичним правонаступником ліквідованого Управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, а отже залучення його відповідачем до розгляду справи щодо відновлення порушених прав ОСОБА_1 відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника і про те, що вирішення питання щодо зняття арешту на нерухоме майно у цій справі повинно здійснюватися за правилами КПК України 2012 року, як такі що не ґрунтуються на нормах закону та фактичних обставинах справи.

У постанові Великої Палати Верховного суду № 727/2878/19 від 30.06.2020 року вказано, що спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за Кримінально-процесуальним кодексом України (далі КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі №372/2904/17-ц) або КПК України 2012 року (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 року у справі №2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин правових підстав для скасування судового рішення в оскаржуваній частині, колегією суддів не встановлено.

Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині є законним і обґрунтованим.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Повний текст постанови складено 15 травня 2026 року.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві, подану від імені представника Кирилюка Євгена Сергійовича залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 21 січня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуюча Л.В. Базіль

Судді: В.О. Бездрабко

Л.А. Приходько