Вирок від 13 травня 2026 р. у справі №718/569/26 — Кіцманський районний суд Чернівецької області

Справа №718/569/26

Провадження №1-кп/718/42/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2026 року м.Кіцмань Чернівецька область

Кіцманський районний суд Чернівецької області, у складі:

головуючої судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Кіцмань, кримінальне провадження № 12025262110000314 від 14.12.2025 з обвинувальним актом відносно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чернівці Чернівецької області, проживаючого по АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, працює менеджером зі збуту у ФОП ОСОБА_4 , одруженого, має на утриманні двох малолітніх дітей, раніше, в силу ст. 89 КК України, не судимого,-

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.286-1 КК України,-

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_3

захисника адвоката ОСОБА_6

потерпілих: ОСОБА_7 , ОСОБА_8

їх представника адвоката ОСОБА_9

представника потерпілого ОСОБА_10 , адвоката ОСОБА_11

У С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

14.12.2025 приблизно о 01 годині 16 хвилин, у темну пору доби, при вуличному електроосвітленні, водій ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння (0,67 %о проміле), чим заздалегідь позбавив себе можливості правильне оцінювати дорожню обстановку і координувати свої дії, керуючи технічно справним автомобілем марки «Audi Q7», номерний знак НОМЕР_1 , рухався в межах населеного пункту, а саме по вул. Шевченка с. Драчинці Чернівецького району Чернівецької області, зі сторони с. Ясени в напрямку с. Глиниця із включеним ближнім світлом фар на швидкості не менше - 87.1 ...89.9 км/год. що перевищує допустиму на даній ділянці дороги.

Наближаючись до будинку № 144 вищевказаної вулиці та рухаючись по заокругленню дороги ліворуч, водій ОСОБА_3 проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, не обравши безпечної швидкості руху неправильно застосував прийоми керування транспортним засобом, внаслідок чого допустив виїзд керованого ним автомобіля за межі проїзної частини дороги праворуч з подальшим наїздом на перешкоди у вигляді електроопори та бетонної огорожі.

Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди пасажирам автомобіля марки «Audi Q7», номерний знак НОМЕР_1 :

1) ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідності до висновку судово-медичної експертизи від 18.02.2026 № 1594, спричинена смерть, яка настала від відкритого зламу кісток основи та склепіння черепа з забоєм речовини головного мозку та розвитком субдуральної гематоми і субарахноїдальних крововиливів;

2) ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у відповідності до висновку судово-медичної експертизи від 19.01.2026 № 36 мд, спричинені тілесні ушкодження у вигляді садна в ділянці голови, заритого перелому кінчика носа, закритих переломів 3,4,5,6 ребер по передній поверхні середньоключичній лінії справа та 7,8,9,10 ребер справа по задній лопатковій лінії, закритого перелому лівої лопатки, контузії обох легень, закритого внутрішньо-суглобового уламкового перелому кісток лівої кульшової западини без вивиху головки стегнової кісти, закритого перелому лобкової та сідничної кісток зліва без зміщення, закритого перелому середньої третини правої стегнової кістки із зміщенням, закритого внутрішньо-суглобового багатоуламкового перелому правого наколінника, закритого косого перелому III п`ясткової кістки правої кист, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як такі, що призвели до тривалого розладу здоров`я;

3) ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у відповідності до висновку судово-медичної експертизи від 15.01.2026 № 37 мд, спричинені тілесні ушкодження у вигляді садни в ділянці голови, закритого багатоскалкового перелому середньої третини правої стегнової кістки зі зміщенням відламків, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як такі, що призвели до тривалого розладу здоров`я.

Вказану дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_3 скоїв в результаті порушення та невиконання вимог пунктів 12.1 та 12.4 Правил дорожнього руху, що безпосередньо перебувають у причинному зв`язку з настанням цієї дорожньо-транспортної пригоди, а також пунктів 1.5, 2.3 (б, д), 2.9 (а), які сприяли порушенню вищевказаних правил, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та ведених в дію з 01.01.2002, які вимагають від водія:

п. 12.1. Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

п. 12.4. У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.;

п. 1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків;

п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;

п. 2.9. Водієві забороняється:

а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином, ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 286-1 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_12 та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_13 .

Позиція учасників провадження.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 , після роз`яснення йому суті обвинувачення, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, визнав повною мірою, щиро розкаюється у вчиненому, просив вибачення у потерпілих. Вказав, що всі обставини, викладені у пред`явленому йому обвинуваченні відповідають дійсності.

Показав, що 14.12.2025 року, після вживання разом із товаришем ОСОБА_14 алкогольних напоїв ( в якій кількості не пам`ятає) в ресторані в с. Драчинці, він сів за кермо транспортного засобу у стані сп`яніння. Як і по якій причині підібрали хлопців він не пам`ятає, тільки пам`ятає, що хлопці сіли на заднє сидіння автомобіля. Під час руху автомобіля він відволікся на показник спідометра, де побачив, що швидкість була більше 100 км/год., і одразу відбулося ДТП. Він чув крики ОСОБА_15 і ОСОБА_16 , ОСОБА_17 він не чув. Самостійно вийти з машини він не міг, затисло ногу. Побачив, що до машини підійшов якийсь чоловік і він попросив його викликати швидку допомогу. Повторив, що щиро розкаюється у вчиненому, цивільні позови потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 визнає частково, хоча вказати в якому саме розмірі не може. Зазначив, що вже частину коштів переказано на ім`я потерпілих та запевнив, що він і надалі буде відшкодовувати шкоду потерпілим, хоча вважає заявлену потерпілими моральну шкоду завищеною та не спів розмірною з його доходами. Готовий нести належну йому міру покарання.

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_6 , не заперечуючи вину ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286-1 КК України, просив суд, з врахування ряду обставин, що пом`якшують покарання та за відсутності обставин, які обтяжують покарання обвинуваченому, призначити ОСОБА_3 покарання застосовуючи ст.69 КК України, у виді 3 років позбавлення волі із позбавлення права керування транспортними засобами. При цьому обставинами, які слід врахувати при призначенні покарання захисник зазначив щире каяття, визнання вини, повне сприяння розкриттю злочину із самого початку, позитивні характеристики за місцем роботи, перебування на утриманні неповнолітніх дітей.

Потерпіла ОСОБА_7 , вказала, що вона є матір`ю ОСОБА_18 . Вночі 14.12.2025 року їй зателефонували її батьки і повідомили, що син ОСОБА_17 потрапив у ДТП та загинув. На той час вона перебувала на заробітках в ФРН. Пояснила, що її син був хорошою та послушною дитиною. Того вечора він з друзями пішов відпочивати, і як їй відомо, хлопці випили по трошки алкоголю. Коли син з ОСОБА_16 йшли додому, то їх запросили в машину обвинувачений ОСОБА_3 та ОСОБА_19 , які до того вживали багато алкоголю, пили коньяк з прямо з пляшки. Обвинувачений вирішив показати хлопцям як швидко їздить його «Audi Q7». Вважає, що обвинувачений заслуговує на найсуворішу міру покарання. Поданий цивільний позов підтримує, жодних коштів від обвинуваченого не отримувала.

Потерпілий ОСОБА_8 суду показав, що 13.12.2025 року вони з ОСОБА_17 відпочивали в компанії свої друзів в ресторані с. Драцинці. Там же бачили і обвинуваченого з його товаришем ОСОБА_14 . Після закриття закладу, пам`ятає, що вони з ОСОБА_17 сіли в автомобіль обвинуваченого добровільно, але з якою мето не пам`ятає. Він втратив свідомість під час ДТП і прийшов до тями вже у машині швидкої допомоги. Щодо міри покарання обвинуваченому, то вважає, що слід призначити максимальне передбачене законом покарання. Поданий цивільний позов підтримує, жодних коштів від обвинуваченого не отримував.

Представник потерпілого ОСОБА_10 , адвокат ОСОБА_11 , пояснив, що його довіритель ОСОБА_10 претензій до обвинуваченого не має, цивільний позов заявляти не буде, щодо міри покарання обвинуваченому, то просив суворо його не карати.

Прокурор ОСОБА_5 у судовому засідання, вважаючи доведеною вину ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, просив призначити останньому покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, у виді 8 років позбавлення волі, врахувати ряд пом`якшуючих обставин, а саме визнання вини та активне сприяння у розкритті злочину, та відсутність обтяжуючих покарання обставин, з урахуванням особи винного, із позбавленням права керування транспортними засобами на 8 років. Стягнути з обвинуваченого на користь держави судові витрати по кримінальному провадженню, вирішити долю речових доказів.

З`ясувавши думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити та порядок їх дослідження, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні, ніхто з учасників судового провадження не піддає сумніву й не оспорює фактичні обставини справи, викладені в обвинувальному акті, а також доведеність вини обвинуваченого та кваліфікацію його дій, вірно розуміють зміст цих обставин, в суду немає сумнівів у добровільності їх позицій, роз`яснивши учасникам судового провадження, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, суд, відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, обмежившись лише показаннями обвинуваченого, потерпілих та матеріалами кримінального провадження, які характеризують особу обвинуваченого.

Згідно зі ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Стаття 94 КПК України передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Таким чином, розглянувши матеріали кримінального провадження, заслухавши учасників кримінального провадження, суд вважає, що вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, доведена повністю.

Кваліфікація дій обвинуваченого судом

З огляду на наведене, виходячи з вимог ст.337 КПК України, зокрема те, що судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта від 02.03.2026, суд, розглянувши дане кримінальне провадження дійшов висновку, що дії ОСОБА_3 кваліфіковано вірно за ч. 3 ст. 286-1 КК України, оскільки останній порушив правила безпеки дорожнього руху, керуючи транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило смерть потерпілого ОСОБА_12 та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_10 .

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини та її основоположних свобод не встановлено.

Мотиви призначення покарання

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, яке слід призначити обвинуваченому, суд виходить із наступного.

Так, відповідно до ст. 65 КК України, під час призначення покарання у кожному конкретному випадку суд має враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винуватого та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Зокрема, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_3 в силу ст.. 89 КК України, не судимий (т. 1 а.с. 134), позитивно характеризується по місцю роботи та проживання, на обліку у лікаря психіатра не перебував, був зареєстрований на обліку в ОКНП ЧОНД з 01.07.2008 року з діагнозом: гостра інтоксикація алкоголем, припинено нагляд 28.10.2010 року, крім того був зареєстрований 05.09.2018 року з діагнозом: гостра інтоксикація зумовлена вживанням амфетамінами, припинено нагляд 05.01.2022 року (т. 1 а.с. 129, 131), раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані сп`яніння (т.1 а.с. 135-147), одружений, має на утриманні малолітніх дітей (Т.1 а.с. 148-165), являється інвалідом ІІІ групи (т.1 а.с. 170), внаслідок ДТП сам постраждав, у зв`язку із чим перебував на лікуванні із діагнозом множинні переломи попереково-крижового відділу хребта та кісток тазу, закритий внутрішньо суглобовий багато уламковий імпресійний перелом ацетабулярної западини справа зі зміщенням відламків, задньо-верхній вивих правої стегнової кістки, перелом лонної кістки на рівні кріплення без зміщення та інші (Т.2 а.с. 44-47).

Суд, відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України, визнає обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та його щире каяття, яке виразилось у тому, що він повністю визнав свою вину та жалкує про скоєний ним злочин, засуджує свою протиправну поведінку та в процесі судового розгляду справи надав правдиві показання, які посприяли органам правосуддя встановити істину по справі.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.

Положеннями ч. 2 ст. 50 КК встановлено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання воно має ґрунтуватися, зокрема, на принципах індивідуалізації та справедливості.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Призначене судом покарання має відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливати з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року.

Призначаючи міру покарання обвинуваченому, суд виходить з того, що у відповідності до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за ст. 286 КК України суд має врахувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, особу винного, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

В даному провадженні окрім вищезазначених обставин, суд враховує ступень тяжкості злочину, передбаченого ч. 3 ст. 286-1 КК України, який хоча і є необережним, однак відноситься до категорії тяжких та за його вчинення передбачене безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років; суспільну небезпеку вчинених обвинуваченим протиправних дій, які виразились у керуванні автомобілем в стані алкогольного сп`яніння та прояві злочинної самовпевненості у своїх діях, в наслідок яких спричинено смерть потерпілого ОСОБА_12 та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_13 .

Тим самим, внаслідок скоєного злочину було спричинено смерть потерпілого ОСОБА_12 , тобто посягання на одне з найцінніших благ людини, що в кінцевому результаті призвело до непоправимих безповоротних наслідків – свавільного позбавлення життя іншої особи. Слід звернути увагу і на той факт, що обвинувачений вчинив злочин внаслідок керування автомобілем в стані алкогольного сп`яніння,

Враховуючи у сукупності дані про особу обвинуваченого, ступень тяжкості та характер скоєного злочину, який був вчинений обвинуваченим в стані алкогольного сп`яніння, що свідчить про його підвищену небезпеку для суспільства, обставини, які пом`якшують та відсутність обставин що обтяжують його покарання, а також позицію потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які висловилися про призначення обвинуваченому найсуворішого покарання, а представник потерпілого ОСОБА_10 , адвокат ОСОБА_11 , просив обвинуваченого суворо не карати, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого неможливе без ізоляції від суспільства.

При цьому суд наголошує на недопустимість вибірковості правосуддя в залежності від соціального становища та роду занять, тобто застосовування закону однаково до всіх, без упереджень, дискримінації чи особливого ставлення до сторін, що гарантується принципами рівності перед законом, верховенства права та доступу до правосуддя, підкреслюючи неприпустимість будь-яких форм упередженості чи фаворитизму в судовій системі (ст.ст. 8, 10, 21 КПК України).

Призначаючи строк покарання, суд враховує індивідуальний ступень суспільної небезпечності скоєного обвинуваченим кримінального правопорушення, а тому знаходить обґрунтованим доводи прокурора щодо запропонованої міри покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України, яке за своїм розміром здатне сприяти виправленню обвинуваченого та попередженню скоєння ним нових правопорушень, а також запобігти вчиненню аналогічних злочинів іншими особами.

Приймаючи до уваги, що обвинувачений вину повністю визнав та у вчиненому щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, позитивно характеризується та має на утриманні неповнолітніх дітей, внаслідок злочину сам постраждав, а також відсутність обставин, які обтяжують його покарання, суд вважає за доцільне призначити ОСОБА_3 міру покарання, необхідну і достатню для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України.

Одночасно, суд вважає безпідставними доводи сторони захисту щодо застосування до призначеного покарання обвинуваченому вимог ч. 1 ст. 69 КК України та переходу до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч. 3 ст. 286-1 КК України, у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

Так, застосовуючи положення ст. 69 КК України, суд повинен не просто встановити наявність кількох обставин, які пом`якшують покарання, а з урахуванням особи винного умотивувати, яким чином такі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами кримінального правопорушення, поведінкою особи під час його вчинення та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку кримінального правопорушення та/або небезпечність винуватої особи.

При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів кримінальних правопорушень, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим. При цьому, призначаючи засудженому більш м`який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Отже, суди зобов`язані встановити не лише наявність цих обставин, а й обґрунтувати, яким чином такі пом`якшуючі обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Встановлення лише факту наявності не менше двох пом`якшуючих обставин не може автоматично тягнути застосування ст. 69 КК України.

Санкція ст. 286-1 ч. 3 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до десяти років.

Слід зазначити, що законодавець виділив підвищену суспільну небезпечність порушення правил безпеки дорожнього руху особами, які керують транспортними засобами в стані сп`яніння, та посилив відповідальність для таких осіб у ст. 286-1 КК України.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_3 вчинив злочин, передбачений ч. 3 ст. 286-1 КК України, який, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким, грубо порушив вимоги правил дорожнього руху в стані алкогольного сп`яніння, внаслідок чого потерпілому ОСОБА_12 була заподіяна смерть, а потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_20 середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження.

За вказаних конкретних обставин вчиненого обвинуваченим ОСОБА_3 кримінального правопорушення, а також відомостей про його особу, суд вважає, що наявність пом`якшуючих покарання обставин у вигляді щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, не вказують на те, що перехід до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції частини 3 статті 286-1 КК України, забезпечить досягнення мети покарання та виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 .

Таким чином, судом не встановлено переконливих доводів щодо застосування вимог ст. 69 КК України при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , що узгоджується із позицією Верховного Суду у застосуванні тотожних правовідносин в постанові від 03.06.2025 року (справа №170/667/21, провадження № 51-2473км22).

Також санкція ч.3 ст. 286-1 КК України передбачає обов`язкове застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до десяти років.

Зважаючи на тяжкі непоправні наслідки в результаті порушення обвинуваченим правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть ОСОБА_12 та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження потерпілим ОСОБА_8 та ОСОБА_20 , суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_3 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Саме визначене покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

При цьому суд враховує положення ст. 3 Конституції України - людина, її життя і здоров`я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також те, що питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Обрану обвинуваченому ОСОБА_3 міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу необхідно залишити попередню – тримання під вартою.

Мотиви інших рішень

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою у резолютивній частині вироку зазначається, зокрема, початок строку відбування покарання, а тому строк відбуття основного покарання ОСОБА_3 слід рахувати з дня затримання останнього після набрання вироком законної сили.

Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_3 , якого затримано в порядку ст. 208 КПК України 14.12.2025 року о 12 год. 05 хв., згідно з ухвалою слідчого судді Кіцманського районного судді Чернівецької області від 17.12.2025 року застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави зі строком дії до 09.02.2026, який продовжувався ухвалами Кіцманського районного суду Чернівецької області від 09.02.2026 до 14.03.2026 року, від 10.03.2026 року до 09.05.2026 року, від 01.05.2026 року до 29.06.2026 року.

Отже, час з моменту затримання обвинуваченого, а саме з 14.12.2025 року о 12 год. 05 хв., та період перебування ОСОБА_3 під вартою до набрання вироком законної сили, підлягає зарахуванню у строк покарання у виді позбавлення волі, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України.

Щодо цивільних позовів.

Потерпілими ОСОБА_7 та ОСОБА_8 було заявлено цивільні позови до обвинуваченого ОСОБА_3 та АТ «СГ «ТАС» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення злочину.

Цивільний позивач ОСОБА_7 , в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_9 , просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 на її користь моральну шкоду в розмірі 2 000 000 гривень та з АТ «СГ «ТАС» моральну шкоду в розмірі 200 000 гривень.

Цивільний позивач ОСОБА_8 , в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_9 , просить стягнути з обвинуваченого ОСОБА_3 на його користь моральну шкоду в розмірі 400 000 гривень та з АТ «СГ «ТАС» матеріальну шкоду в розмірі 38800 гривень і моральну шкоду в розмірі 3800 гривень.

Цивільний відповідач обвинувачений ОСОБА_3 вказані цивільні позови в частині вимог до нього визнав частково, розмір часток визначити не може.

Представником цивільного відповідача АТ «СГ «ТАС» ОСОБА_21 подано відзив на позовні заяви ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , в якому просить відмовити у задоволенні заявлених до АТ «СГ «ТАС» позовних вимог, оскільки цивільним позивачем ОСОБА_8 не доведено належними доказами документально підтверджених витрат на лікування, а позивачем ОСОБА_7 не надано страховику доказів на підтвердження кола осіб, які мають право на отримання відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю фізичної особи.

В судовому засіданні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 цивільні позови підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Цивільний відповідач обвинувачений ОСОБА_3 просив цивільні позови в частині вимог до нього задовольнити частково, в меж реальної можливості відшкодування, щодо розміру поклався на розсуд суду.

Представник відповідача АТ «СГ «ТАС» подав до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі.

Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову у кримінальному провадженні.

Частиною 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно ч.1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно дост.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до ч.3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно ч. 1 ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті у разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Пунктом 1.4 статті 1 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (який був чинний на момент настання вказаної дорожньо-транспортної пригоди) встановлено, що особами, відповідальність яких застрахована є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Відповідно до п.22.1 ст. 22 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно п. 23.1. ст. 23 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Відповідно до п. 24.1. ст. 24 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, судом встановлено, що 14.12.2025 приблизно о 01 годині 16 хвилин, у темну пору доби, при вуличному електроосвітленні, водій ОСОБА_3 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння (0,67 %о проміле), чим заздалегідь позбавив себе можливості правильне оцінювати дорожню обстановку і координувати свої дії, керуючи технічно справним автомобілем марки «Audi Q7», номерний знак НОМЕР_1 , рухався в межах населеного пункту, а саме по вул. Шевченка с. Драчинці Чернівецького району Чернівецької області, зі сторони с. Ясени в напрямку с. Глиниця із включеним ближнім світлом фар на швидкості не менше - 87.1 ...89.9 км/год. що перевищує допустиму на даній ділянці дороги.

Наближаючись до будинку № 144 вищевказаної вулиці та рухаючись по заокругленню дороги ліворуч, водій ОСОБА_3 проявив неуважність до дорожньої обстановки та самовпевненість у своїх діях, не обравши безпечної швидкості руху неправильно застосував прийоми керування транспортним засобом, внаслідок чого допустив виїзд керованого ним автомобіля за межі проїзної частини дороги праворуч з подальшим наїздом на перешкоди у вигляді електроопори та бетонної огорожі.

Внаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди пасажирам автомобіля марки «Audi Q7», номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у відповідності до висновку судово-медичної експертизи від 18.02.2026 № 1594, спричинена смерть, яка настала від відкритого зламу кісток основи та склепіння черепа з забоєм речовини головного мозку та розвитком субдуральної гематоми і субарахноїдальних крововиливів;

ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_3 , у відповідності до висновку судово-медичної експертизи від 19.01.2026 № 36 мд, спричинені тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як такі, що призвели до тривалого розладу здоров`я;

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у відповідності до висновку судово-медичної експертизи від 15.01.2026 №37мд, спричинені тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, як такі, що призвели до тривалого розладу здоров`я.

Вказану дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_3 скоїв в результаті порушення та невиконання вимог пунктів 12.1 та 12.4 Правил дорожнього руху, що безпосередньо перебувають у причинному зв`язку з настанням цієї дорожньо-транспортної пригоди, а також пунктів 1.5, 2.3 (б, д), 2.9 (а), які сприяли порушенню вищевказаних правил, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та ведених в дію з 01.01.2002.

Згідно полісу №230258340 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідальність водія транспортного засобу марки «Audi Q7», номерний знак НОМЕР_1 , була застрахована у ПАТ «СГ «ТАС» за яким страховик зобов`язався відшкодувати шкоду заподіяну страхувальником життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спричинено смерть, а потерпілому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , спричинені середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, які призвели до тривалого розладу здоров`я та стаціонарного лікування останнього в ОКНП «Чернівецька лікарня швидкої медичної допомоги» з 14.12.2025 року по 29.12.2025 року. На проведення лікування потерпілим було витрачено грошові кошти в сумі 38800 гривень, що підтверджується видатковою накладною №025-227 від 24.12.2025 року та Рахунком оплати №025-227 від 24.12.2025 року (а.с. 79-80).

Таким чином, доводи представника цивільного відповідача ПАТ «СТ «ТАС» щодо відсутності підтвердження суми завданого матеріального збитку потерпілому ОСОБА_8 суд відхиляє.

Відповідно до частини 1 статті 24 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик, а у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, здійснює потерпілій фізичній особі, яка зазнала ушкодження здоров`я внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відшкодування заподіяної їй моральної шкоди, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала потерпіла фізична особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, у розмірі 10 відсотків страхової (регламентної) виплати у зв`язку з її лікуванням та/або втратою нею працездатності, розрахованої відповідно до статей 21-23 цього Закону.

Отже, вимога цивільного позивача ОСОБА_8 щодо відшкодування АТ «СГ`ТАС» на його користь 3880 гривень моральної шкоди також підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 25 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова (регламентна) виплата у зв`язку із смертю потерпілої фізичної особи здійснюється, якщо смерть потерпілої фізичної особи настала протягом одного року з дня дорожньо-транспортної пригоди та є прямим її наслідком.

Страховик, а у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, у разі смерті потерпілої фізичної особи здійснює страхову (регламентну) виплату у зв`язку із втратою годувальника кожній особі, яка відповідно до Цивільного кодексу України в частині відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, та з урахуванням положень Сімейного кодексу України має право на таке відшкодування, у розмірі, що розраховується відповідно до Цивільного кодексу України в частині відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.

Страхова (регламентна) виплата у зв`язку із втратою годувальника кожній особі, яка має право на таку виплату, здійснюється у формі ануїтету - рівномірними послідовними щомісячними виплатами, якщо іншу періодичність виплат не узгоджено особою, яка має право на таку страхову (регламентну) виплату, і страховиком (МТСБУ), протягом дії такого права та не підлягає подальшому перерахунку.

Загальний мінімальний розмір страхової (регламентної) виплати особам, які перебували на утриманні одного померлого, за весь період її отримання не може становити менше 36 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку.

Страхова виплата у зв`язку із смертю потерпілої фізичної особи у мінімальному розмірі, передбаченому абзацом третім цієї частини, за письмовими зверненнями осіб, які мають право на отримання відшкодування у зв`язку із втратою годувальника, здійснюється одноразово.

Страховик, а у випадках, передбачених частиною першою та пунктом 3 частини другої статті 43 цього Закону, - МТСБУ, відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю потерпілої фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим).

Загальний розмір таких страхових (регламентних) виплат зазначеним особам стосовно одного померлого становить 25 розмірів мінімальної місячної заробітної плати, встановленої законом на дату настання страхового випадку, і виплачується таким особам у рівних частинах.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що вимога цивільного позивача ОСОБА_7 про відшкодування ПАТ «СГ «ТАС» на її користь 200 000 гривень моральної шкоди підлягає частковому задоволенню, а саме в сумі 100 000 гривень, оскільки інший із батьків померлого ОСОБА_12 , а саме батько, також має право на відшкодування шкоди у зв`язку із смертю сина.

Стосовно заявленої вимоги потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Статтею 1194 ЦК України визначено, що особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням).

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у ст.. 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

Згідно п. 3 роз`яснень Верховного Суду України, сформульованих у постанові пленуму ВСУ №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», - «Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків».

Позивач ОСОБА_7 посилається на те, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 настала смерть її сина ОСОБА_12 , а тому їй спричинено моральну шкоду, яка виразилася у фізичних, психологічних та душевних стражданнях, яку вона оцінює у 2 000 000 гривень та яку просить стягнути з ОСОБА_3 на її користь.

Позивач ОСОБА_8 посилається на те, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 йому спричинено крім майнової шкоди, також і моральну шкоду, яка виразилася у душевних стражданнях, яку він оцінює у 400 000 гривень та яку просить стягнути з ОСОБА_3 на його користь.

Суд, беручи до уваги встановлену судом винуватість ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286-1 КК України, враховуючи наявність причинного зв`язку між протиправним діянням ОСОБА_3 , а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, у результаті чого настала смерть потерпілого ОСОБА_12 та завдано середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 , та вважає, що реальною, розумною і справедливою, на погляд суду, буде сума морального відшкодування потерпілій ОСОБА_7 (матері ОСОБА_12 ), що підлягає стягненню з ОСОБА_3 на її користь в розмірі 800 000 гривень, а потерпілому ОСОБА_8 що підлягає стягненню з ОСОБА_3 на його користь в розмірі 80 000 гривень.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України витрати на залучення експертів у даному кримінальному провадженні підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави у сумі 12469 гривень 60 коп.

Питання стосовно речових доказів слід вирішити на підставі ст. 100 КПК України.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст. 100, 124, 337, 348, 369-371, 373-374, 376, 392-395 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 286-1 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 8 (вісім) років.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вступу вироку в законну силу залишити раніше обраний - у виді тримання під вартою.

Початок строку відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі засудженому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рахувати з моменту його затримання, а саме з 14.12.2025 року, зарахувавши у строк покарання у виді позбавлення волі, відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України, період перебування ОСОБА_3 під вартою до набрання вироком законної сили.

Строк додаткового покарання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами обчислювати з дня набрання вироком законної сили.

Цивільний позов ОСОБА_7 , в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_9 , до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 2 000 000 гривень та до АТ «СГ «ТАС» про відшкодування моральної шкоди в розмірі 200 000 гривень задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок вчинення злочину, в розмірі 800 000 гривень.

Стягнути з АТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок вчинення злочину, в розмірі 100 000 гривень.

Цивільний позивач ОСОБА_8 , в інтересах якого діє адвокат ОСОБА_9 , до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 400 000 гривень та до АТ «СГ «ТАС» про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 38800 гривень і моральної шкоди в розмірі 3880 гривень задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_8 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок вчинення злочину, в розмірі 80 000 гривень.

Стягнути з АТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_8 в рахунок відшкодування майнової шкоди, завданої в наслідок вчинення злочину, в розмірі 38800 гривень та моральної шкоди в розмірі 3880 гривень.

Судові витрати по справі за залучення експертів в загальній сумі 12469 гривня 60 коп. стягнути ОСОБА_3 на користь держави.

Арешт майна, застосований в даному кримінальному провадженні, відповідно до ухвали слідчого судді Кіцманського районного суду Чернівецької області від 17.12.2025 року, якою накладено арешт на транспортний засіб автомобіль марки «Audi Q7», номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_22 , - скасувати. (м.к.п. 62-64 том 1)

Після набрання вироком законної сили речові докази, а саме:

- транспортний засіб автомобіль марки «Audi Q7», номерний знак НОМЕР_1 , власником якого є ОСОБА_22 , який поміщено для зберігання на територію ТОВ «Чернівецький гравійно-піщаний кар`єр», за адресою: вул.. Припрутська, 42, селище Неполоківці Чернівецького району Чернівецької області - повернути власнику ОСОБА_22 ;

- виріз з обшивки сидіння водійського, який упакований у паперовий конверт НПУ та опломбований биркою NPU-0221685; фланель у фольговому згортку (запаховий слід) з поверхні керма, упакована у сейф-пакет НПУ №CRI1080580; змив з поверхні важеля коробки передач, упакований у паперовий конверт НПУ та опломбований биркою NPU-0221691; змив з поверхні рульового колеса, упакований у паперовий конверт НПУ та опломбований биркою NPU-0221690; змив з поверхні рульового колеса, упакований у паперовий конверт НПУ та опломбований биркою NPU-0221690; подушку безпеки з рульового колеса, яка упакована у паперовий конверт НПУ та опломбована биркою NPU-0221684; подушку безпеки з панелі приладів біля переднього пасажирського сидіння, яка упакована у паперовий конверт НПУ та опломбована биркою NPU-0221686; подушку безпеки з правої сторони салону, яка упакована у паперовий конверт НПУ та опломбована биркою NPU-0221687; шапку червоного кольору, яка упакована у паперовий конверт НПУ та опломбована биркою NPU-0221689, та які знаходяться в камері схову ВП №2 (м.Кіцмань) ЧРУП ГУНП в Чернівецькій області – знищити (а.с. 92-100 том1).

Вирок може бути оскаржено до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та обвинуваченому.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

На підставі ч. 15 ст. 615 КПК України суд обмежився проголошенням лише резолютивної частини вироку.

Суддя Кіцманського

районного суду: ОСОБА_1