Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №331/32/19 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 12.05.2026 Справа № 331/32/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдинийунікальний№331/32/19 Головуючий у 1-й інстанції:Скользнєва Н.Г.

Провадження №22-ц/807/697/26 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Кочеткової І.В., Гончар М.С., Камалової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Унінець Ігоря Миколайовича на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, зареєстрованому 19 числа місяця Мухаррама 1433 року за календарем Хіджрі, що відповідає 14.12.2011 року, Дубайським Шаріатським Судом, на підставі шлюбного контракту. 29.10.2018 року заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя шлюб між сторонами розірвано.

Вказувала, що починаючи з лютого 2018 року, сторони проживають окремо. За час перебування у шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась донька ОСОБА_4 , яка проживає з матір`ю і перебуває повністю на її утриманні. Відповідач матеріальної допомоги на утримання доньки не надає, в житті дитини, її вихованні участі не бере, не цікавиться здоров`ям, розвитком та інтересам дитини, що ставить позивача у вкрай скрутне матеріальне становище. Відповідач офіційно працевлаштований, інших неповнолітніх дітей, окрім їхньої спільної доньки, а також непрацездатних батьків не має.

ОСОБА_1 вказувала, що під час перебування у шлюбі 14 березня 2014 року за спільні кошти сторони на підставі нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу придбали 6 квартир за адресою: АДРЕСА_1 . 12 березня 2014 року вона надала згоду своєму (на той момент) чоловіку громадянину Сирії ОСОБА_5 на купівлю за ціну та на умовах на його розсуд будь-якого нерухомого майна, розташованого за будь-якою адресою на території України. Згідно цією заявою вона стверджувала, що вищевказані договори будуть укладатися в інтересах їхньої сім`ї та на умовах, які вони попередньо обговорили і вважали вигідними для них.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила поділити майно, яке є об`єктом спільної сумісної власності подружжя а саме: визнати за нею право власності на: квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313775823101, загальною площею: 71.2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .; квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313950723101, загальною площею: 57.8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313991923101, загальною площею: 54.9 кв.м., яка розташована за адресою: розташована за адресою: АДРЕСА_4 ; квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314102623101, загальною площею: 57.6 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на: квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314045923101, загальною площею: 76.5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 ; квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314077923101, загальною площею: 58.1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_7 .

У листопаді 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно.

Зустрічний позов мотивовано тим, що до 14 листопада 2011 року ОСОБА_2 мав власний бізнес та власні заощадження, за рахунок яких 14 березня 2014 року придбав у власність спірне нерухоме майно, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України дає підстави стверджувати, що вказане майно є його особистою приватною власністю і поділу між подружжям не підлягає.

Атассі ОСОБА_6 просив визнати за ним право власності на: квартиру АДРЕСА_8 , загальною площею 71,20 кв. м, житловою площею 37,50 кв. м, яка складається з двох жилих кімнат, що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Михайленком С.А., зареєстрованого в реєстрі за № 819, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313775823101; квартиру АДРЕСА_9 , загальною площею 57,80 кв. м, житловою площею 29,50 кв. м, яка складається з двох жилих кімнат, що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Михайленком С. А., зареєстрованого в реєстрі за № 820, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313950723101; квартиру АДРЕСА_10 , загальною площею 54,90 кв. м, житловою площею 33,40 кв. м, яка складається з двох жилих кімнат, що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Михайленком С. А., зареєстрованого в реєстрі за № 821, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313991923101; квартиру АДРЕСА_11 , загальною площею 76,50 кв. м, житловою площею 31,90 кв. м, яка складається з двох жилих кімнат, що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Михайленком С. А., зареєстрованого в реєстрі за № 822, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314045923101; квартиру АДРЕСА_12 , загальною площею 58,10 кв. м, житловою площею 29,00 кв. м, яка складається з двох жилих кімнат, що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Михайленком С. А., зареєстрованого в реєстрі за № 823, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314077923101; квартиру АДРЕСА_13 , загальною площею 57,60 кв. м, житловою площею 35,20 кв. м, яка складається з двох жилих кімнат, що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14 березня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Михайленком С. А., зареєстрованого в реєстрі за № 824, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314102623101.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_14 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 (адреса місця реєстрації: АДРЕСА_15 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про визнання права власності на нерухоме майно, задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 (адреса місця реєстрації : АДРЕСА_14 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на: квартиру АДРЕСА_8 , загальною площею 71,20 кв.м., жилою площею 37,50 кв.м., складається з двох жилих кімнат, що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2014 року, посвідченого Михайленком С.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 819 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313775823101); квартиру АДРЕСА_9 , загальною площею 57,80 кв.м., жилою площею 29,50 кв.м., складається з двох жилих кімнат, що належить на праві власності на підставі договору. купівлі-продажу від 14.03.2014 року, посвідченого Михайленком С.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 820 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313950723101); квартиру АДРЕСА_10 , загальною площею 54,90 кв.м., жилою площею 33,40 кв.м., складається з двох жилих кімнат, що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2014 року, посвідченого Михайленком С.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 821 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313991923101); квартиру АДРЕСА_11 , загальною площею 76,50 кв.м., жилою площею 31,90 кв.м., складається з двох жилих кімнат, що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2014 року, посвідченого Михайленком С.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 822 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314045923101); квартиру АДРЕСА_12 , загальною площею 58,10 кв.м., жилою площею 29,00 кв.м., складається з двох жилих кімнат, що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2014 року, посвідченого Михайленком С.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 823 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314077923101); квартиру АДРЕСА_13 , загальною площею 57,60 кв.м., жилою площею 35,20 кв.м., складається з двох жилих кімнат, що належить на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 14.03.2014 року, посвідченого Михайленком С.А., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 824 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314102623101).

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Унінець Ігоря Миколайовича подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2024 року скасувати та ухвалити нове, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі і відмови у задоволенні вимог зустрічної позовної заяви.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не врахував, що спірна нерухомість була придбана за кошти сімейного бюджету у шлюбі, і в інтересах сім`ї, що підтверджується нотаріально посвідченою згодою ОСОБА_1 від 12.03.2014 року на придбання нерухомості. Доводи відповідача за первісним позовом, щодо придбання нерухомого майна за власні кошти не підтверджена належними доказами. Твердження про те, що кошти на банківських рахунках відповідача, які знаходились без руху задовго до укладення шлюбу, були заощадженнями, за рахунок яких відповідач прибав спірні квартири, є необґрунтованими та не підтверджені доказами. Заявник вказує, що кошти, за які було придбано спірну нерухомість, є коштами спільного сімейного бюджету. Звертає увагу на те, що вклад ОСОБА_1 полягав у вихованні дитини, невід`ємних поліпшеннях нерухомого майна, яке є предметом цього спору, та подальшим використанням майна в інтересах сім`ї, оскільки стосунки сторін базувалися на тому, що спірна нерухомість придбана

Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Унінець Ігоря Миколайовича залишено без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2024 року у цій справі залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Унінець Ігоря Миколайовича подала касаційну скаргу.

Постановою Верховного Суду від 17 грудня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 – Унінця Ігоря Миколайовича задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 19 листопада 2024 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що кошти в розмірі 82 000,00 дол. США, за рахунок яких було придбано спірні квартири, були перераховані ОСОБА_2 з Товариства з обмеженою відповідальністю «Домо Фешнс» (далі - ТОВ «Домо Фешнс»), що є джерелом походження коштів. Наявні в матеріалах справи докази вказують на те, що, в тому числі, така сума коштів, витрачена ним на придбання спірних квартир, перебувала у власності ОСОБА_2 до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , а не створена спільними зусиллями чи спільною працею сторін. Результат аналізу сукупності обставин, встановлених судом та підтверджених належними і допустимими доказами, свідчить про те, що ОСОБА_2 презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте сторонами в період шлюбу, спростував.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Судом встановлено, що 19 числа місяця Мухаррама 1933 року за календарем Хіджрі, що відповідає 14 грудня 2011 року, Дубайським Шаріатським Судом, між ОСОБА_1 громадянином Сирії ОСОБА_6 укладено шлюб, який розірвано заочним рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 жовтня 2018 року, що набрало законної сили 28 листопада 2018 року (т.1 а.с.23,24-26).

У шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 16 січня 2014 року, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного реєстраційної служби Томаківського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис №4 (т.1 а.с.17).

12 березня 2014 року ОСОБА_1 окремою заявою надала своєму чоловіку ОСОБА_7 згоду на купівлю за ціну та на умовах на його розсуд будь-якого нерухомого майна, розташованого за будь-якою адресою на території України. При цьому заявила про свою згоду на те, щоб усі без винятку умови (в тому числі ціна) попереднього договору та договору купівлі-продажу вказаної нерухомості визначалися чоловіком самостійно, без додаткового погодження цих питань з нею. Також надала згоду на укладення щодо зазначеного майна попередніх договорів, договорів купівлі-продажу, договорів про внесення змін до них, договорів про їх розірвання та будь-яких інших необхідних документів, що стосується укладення таких договорів (правочинів). При цьому стверджувала, що вказані договори будуть укладатися в інтересах їхньої сім`ї і на умовах, які вони попередньо обговорять та будуть вигідними для них. Укладення цих договорів відповідає їхньому спільному волевиявленню (т.1 а.с.32).

Вказана заява завірена та зареєстрована приватним нотаріусом Михайленком С. А. за реєстраційним номером 169 (т.1 а.с.33).

14 березня 2014 року ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу, посвідчених приватним нотаріусом Михайленком С.А. придбав квартири АДРЕСА_16 , АДРЕСА_17 , АДРЕСА_18 , АДРЕСА_14 , АДРЕСА_19 , АДРЕСА_13 , які зареєстровані за ним (т.1 а.с.34).

В пункті 4.1 договорів купівлі-продажу, в кожному окремо, ОСОБА_8 підтвердив, що на момент їх укладення покупець перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 та діє за її згодою, що підтверджується заявою, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом 12 березня 2014 року за реєстровим номером 169.

Згідно комерційної ліцензії № 534990 (дата видач: 17 червня 2002 року; дата закінчення - 16 червня 2020 року) ОСОБА_9 є співвласником ТОВ «Аккадіміа Редімейд Гарментс». Його частка в компанії становить 49%. Оцінка грошової вартості його частки станом на жовтень 2011 року дорівнювала 340 600 доларів США (а.с.4зв.-5,6-7,8-9,т.2).

Згідно комерційної ліцензії № 658119 (дата видачі 21.08.2011; дата закінчення - 20 серпня 2018 року) ОСОБА_9 є співвласником ТОВ «Домо Фешнс». Його частка в компанії складає 49% (а.с.12-13,16-17,т.2).

З листа від 09 вересня 2019 року, який містить інформацію про суми грошей, забраних партнером ТОВ «Домо Фешнс» на ім`я ОСОБА_2 у період часу з 05 березня 2014 року до 09 березня 2014 року, відомо, що 05 березня 2014 року з компанії була забрана сума в розмірі 265 000,00 дирхамів ОАЕ, що дорівняє 72 207,00 дол. США, а 09 березня 2014 року з компанії була забрана сума в розмірі 36 000,00 дирхамів ОАЕ, що дорівнює 9 809,00 дол. США (суми, забрані партнером) ( а.с.14-15,т.2).

Згідно з довідками, на момент придбання спірного нерухомого майна, ОСОБА_2 мав банківські вклади, оформлені до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , що підтверджується відповідними довідками ісламського банку Дубай ( а.с.18-32,т.2).

З метою придбання спірного нерухомого майна ОСОБА_3 відкрив рахунок в АТ «ПроКредит Банк» № ….9317, на який було перераховано кошти, які перебували в ТОВ «Домо Фкшнс».

Спірні правовідносини виникли щодо поділу нерухомого майна, яке набуто сторонами під час шлюбу, а тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню СК України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 1, 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18), від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню. Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна. Застосовуючи положення статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна за час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

У постанові від 20 листопада 2024 року в справі № 703/715/23 Верховний Суд виснував про те, що квартира, яку один із подружжя придбав за письмовою згодою іншого з подружжя й оформив на себе під час перебування у шлюбі, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства (частина перша статті 9 СК України).

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (частини перша - третя статті 65 СК України).

Верховний Суд неодноразово зауважував, що по своїй суті згода подружжя є одностороннім правочином (постанови Верховного Суду від 23 червня 2021 року в справі № 537/3100/17; 10 листопада 2021 року в справі №756/2312/18; 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18; 26 січня 2022 року в справі № 754/5554/16-ц; 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19).

Відступаючи від висновку,викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), про те, що "наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання", Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23) зробив висновок, що "вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Згода одного з подружжя на вчинення другим з подружжя договору з розпорядження спільним майном як односторонній правочин є одним із правомірних обмежень свободи договору, оскільки визначена законодавцем необхідність одержання згоди обмежує як того з подружжя, хто укладає договір з розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і контрагента за договором, оскільки він має переконатися, що особа, з якою укладається договір, перебуваючи в шлюбі, має згоду на укладення такого договору.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність".

У справі, що переглядається: ОСОБА_1 звернулася з позовом про поділ квартир, посилаючись на те, що вони придбані на ім`я чоловіка у період шлюбу, на спільні кошти подружжя, про що вона надала нотаріально посвідчену заяву. Аттасі ОСОБА_6 звернувся із зустрічним позовом, у якому зазначив, що спірні квартири придбані в період шлюбу, але за його особисті кошти, тому враховуючи, що відповідач матеріальної допомоги на утримання доньки не надає, розвитком та інтересами дитини не цікавиться, просила відступити від рівності часток та в порядку прділу майна визнати за нею право власності на чотири квартири, а за відповідачем на дві квартири.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_10 , суд першої інстанції виходив з того, що кошти в розмірі 82 000,00 дол. США, за рахунок яких було придбано спірні квартири, були особистими коштами ОСОБА_10 , що в свою чергу спростовує презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте сторонами в період шлюбу.

Звертаючись з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 в тому числі посилалася на те, що спірні квартири придбані за спільні сумісні кошти подружжя, про що свідчить складена нотаріусом та підписана нею заява про те, що вона надала згоду чоловіку на купівлю за ціну та на умовах на його розсуд будь-якого нерухомого майна та зазначила, що договори будуть укладатися в інтересах сім`ї.

Водночас, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_10 , суд першої інстанції не звернув уваги та не дав належної правової оцінки заяві ОСОБА_1 від 12 березня 2014 року, що посвідчена приватним нотаріусом, в якій вона дала згоду своєму чоловіку на купівлю за ціну та на умовах на його розсуд будь-якого нерухомого майна та зазначила, що договори будуть укладатися в інтересах сім`ї; не мотивував відхилення доводів ОСОБА_1 в цій частині.

З урахуванням наведених приписів чинного законодавства та судової практики, колегія суддів зауважує, що суд не може своїм рішенням підміняти домовленість (договір) між подружжям, яка не суперечить умовам законодавства України та моральним засадам суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 466/7242/22).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами (частина перша, друга та третя статті 202 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року в справі № 355/385/17).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду від 13 вересня 2023 року в справі № 759/1534/18).

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства (див., постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 січня 2021 року в справі № 758/10761/13-ц).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін (пункт 4 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина перша, третя статті 12, частина перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Установивши, що спірні квартири придбані подружжям у період шлюбу, а також те, що перед придбанням таких відповідачем ОСОБА_10 обидва з подружжя висловили свою волю щодо правового режиму такого нерухомого майна, а саме набуття такого у спільну сумісну власність за спільні кошти подружжя, що підтверджується письмовою заявою позивачки від 12 березня 2014 року та положеннями пункту 4.1 укладених після цієї заяви договорів купівлі-продажу від цього ж числа, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність правових підстав для віднесення такого майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя та його поділу. При цьому умови згаданих договорів також не містять положень про те, що спірні квартири набувається в особисту приватну власність ОСОБА_10 та/або за його особисті кошти.

У цьому зв`язку, колегія суддів вважає за доцільне звернути увагу на те, що за умови відображення в договорі про набуття майна тверджень, що таке набувається за згодою одного із подружжя під час шлюбу або в разі надання одним із подружжя другому в письмовій заяві своєї згоди на таке придбання, суд позбавлений процесуальної можливості змінити як правовий статус коштів, так і майна, придбаного за ці кошти, зі спільного сумісного на особисте.

Близький за змістом висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року в справі № 754/9261/19, а також у постанові цього ж суду від 21 вересня 2022 року в справі № 757/13014/20.

Колегія суддів враховує також те, що ОСОБА_10 з позовом (зустрічним позовом) про визнання недійсним згоди ОСОБА_1 на придбання спірного нерухомого майна як одностороннього правочину не звертався.

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї, але і інші обставини.

Матеріали справи не містять належних. достатніх та достовірних доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_10 не виконує зобов`язання щодо сплати аліментів та розмір аліментів, які він сплатив недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини.

Напроти, відповідно до довідки Центрального відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 08.05.2026 року № 38094/9 вбачається, що за виконавчим провадженням № 60064073 з примусового виконання судового наказу № 331/6865/18 від 13 вересня 2019 року виданого Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 08 травня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття, станом на 08 травня 2026 року за вищевказаним виконавчим провадженням заборгованість зі сплати аліментів відсутня (т.5 а.с.145).

Таким чином, із врахуванням обставин у цій справі, підстави для відступлення від рівності часток подружжя на користь ОСОБА_1 , відсутня.

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16).

Відповідно до частини першої та другої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

У постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року в справі №565/495/18 вказано, що: "поділ майна подружжя здійснюється таким чином: по-перше, визначається розмір часток дружини та чоловіка в праві спільної власності на майно (стаття 70 СК України); по-друге, здійснюється поділ майна в натурі відповідно до визначених часток (стаття 71 СК України). При цьому не виключається звернення одного із подружжя, при наявності спору, з позовом про визнання права на частку в праві спільної власності без вимог щодо поділу майна в натурі".

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 15 червня 2021 року в справі № 595/970/20.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно з усталеною судовою практикою застосування статті 71, статті 365 ЦК України суд визначає ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, якщо один із подружжя не вчинив дій, передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України. При цьому визнання права на ідеальну частку у майні без його виділу в натурі є поділом майна подружжя у розумінні частини першої статті 71 СК України (див. постанову Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року в справі № 691/1240/18).

Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка, які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду від 16 вересня 2020 року в справі № 344/5437/17).

Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток кожного з них, може здійснюватися на підставі: договору подружжя; рішення суду при наявності спору між подружжям. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України) (див. постанову Верховного Суду від 12 квітня 2023 року в справі № 648/3137/15-ц).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії судді Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).

Такий спосіб захисту, як визнання права, може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. інш.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України

Доводи апеляційної скарги з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 ( провадження № 61-14297сво23), дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права

З огляду на зазначене, та беручи до уваги, що при поділі майна подружжя частка дружини та чоловіка є рівними, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 .. У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя слід визнати за ОСОБА_1 право власності на: квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313775823101, загальною площею: 71.2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .; квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313950723101, загальною площею: 57.8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313991923101, загальною площею: 54.9 кв.м., яка розташована за адресою: розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

за ОСОБА_2 визнати право власності на: квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314045923101, загальною площею: 76.5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 ; квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314077923101, загальною площею: 58.1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_7 ; квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314102623101, загальною площею: 57.6 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

У зв`язку з цим у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_10 про визнання за ним права особистої приватної власності на всі шість квартир слід відмовити.

При цьому, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Унінець Ігоря Миколайовича - задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2024 року скасувати. Ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати:

за ОСОБА_1 право власності на: квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313775823101, загальною площею: 71.2 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .; квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313950723101, загальною площею: 57.8 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 ; квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 313991923101, загальною площею: 54.9 кв.м., яка розташована за адресою: розташована за адресою: АДРЕСА_4 ;

за ОСОБА_2 визнати право власності на: квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314045923101, загальною площею: 76.5 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_6 ; квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314077923101, загальною площею: 58.1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_7 ; квартиру, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 314102623101, загальною площею: 57.6 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 .

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно -відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 14 травня 2026 року.

Головуючий , суддя СуддяСуддя

Подліянова Г.С.Кочеткова І.В. Гончар М.С.