Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №314/3551/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 14.05.2026 Справа № 314/3551/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН № 314/3551/25 Головуючий у І інстанції: Кононенко І.О.

Провадження № 22-ц/807/389/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

Головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Кухаря С.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Шевченко Катерини Олександрівни на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері до досягнення дитиною трирічного віку,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання матері до досягнення дитиною трирічного віку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що сторони проживали разом, у шлюбі не перебували.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач народила дитину, самостійно здійснила державну реєстрацію народження, актовий запис про народження № 173, складений 15.10.2024 Вільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження від 15.10.2024 за № 00047476482, ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , мати – ОСОБА_2 , батько – ОСОБА_4 , відомості про батька дитини записані відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 10.06.2025 у справі № 314/5137/24 ОСОБА_1 визнано батьком малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та внесено зміни до актового запису про народження.

Відповідно до свідоцтва про народження, виданого повторно Вільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) серії НОМЕР_1 , внесено зміни до актового запису про народження, згідно з рішенням Вільнянського районного суду від 10.06.2025у справі № 314/5137/24, батьком малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записано ОСОБА_1 , матір`ю - ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 зазначала, що не працює, у неї відсутні доходи, змушена за власні заощадження самостійно утримувати себе та дитину. Перебуваючи в декретній відпустці по догляду за дитиною, не має змоги працювати та утримувати себе та дитину самостійно.

Крім того, позивач зазначала, що їй відомо, що ОСОБА_1 офіційно працевлаштований, сплачує аліменти на утримання однієї дитини від першого шлюбу в розмірі від усіх видів доходів, на другу дитину від першого шлюбу у зв`язку з навчанням – у розмірі 1/8 частки від усіх видів доходів, також ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки усіх видів його доходу.

Позивач вважає, що стягнення з відповідача аліментів на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку у розмірі 1/8 частки від усіх доходів відповідача є справедливим розміром, оскільки ОСОБА_1 має можливість сплачувати такі аліменти, та законодавство України дозволяє стягнення 75% від усіх доходів боржника.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання матері до досягнення дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку, в розмірі 1/8 частки з усіх видів заробітку відповідача, щомісячно, починаючи з стягнення з моменту подачі заяви. Також просила стягнути з відповідача витрати, пов`язані з оплатою послуг адвоката у розмірі 2500 грн.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 1/8 заробітку (доходу) щомісяця, починаючи із дати подачі позову, тобто із 06.08.2025 і до досягнення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн в дохід держави.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Шевченко К.О. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність їм висновків суду, просить скасувати рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2025 року таухвалити нову нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що ОСОБА_1 було визнано біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до рішення Вільнянського районного суду у цивільній справі №314/5137/24, згідно з висновком експерта №76-МГ за результатами молекулярно-генетичної експертизи та внесено відповідні зміни в актовий запис цивільного стану про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уграфу «відомості про батька».

Згідно з судовим наказом, виданим Вільнянським районним судом Запорізької області від 12.08.2025, з відповідача стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утримання дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого на одну дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 06.08.2025 і до досягнення дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття.

Додатково до цього, відповідач уже сплачував аліменти на утримання дитини від першого шлюбу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та з його заробітної плати відраховувалися та відраховують аліменти на користь ОСОБА_6 щомісячно у розмірі 1/4 (однієї чверті) частини від всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого на одну дитину відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи з 19.02.2025 і до досягнення дитиною повноліття.

Також, на утримання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка вже досягла повноліття та продовжує навчання, з його заробітної плати відраховувалися та відраховуються аліменти в розмірі 1/8 (однієї восьмої) заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 24.02.2025 і до закінчення донькою терміну навчання, але не більше ніж до досягнення 23 років, за рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 02.06.2025 у справі № 314/865/25.

На підставі вказаних вище судових наказів та рішень у Вільнянському відділі державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відносно ОСОБА_1 , відкриті виконавчі провадження та забезпечено виконання судових рішень його єдиним джерелом доходу – заробітною платою, яку відповідач отримує у ДУ «Софіївська виправна колонія (№55)» у розмірі мінімальної заробітної плати 8000 грн.

Згідно з довідкою №7/8-1519 від 18.08.2025, виданою ДУ «Софіївською виправною колонією (№55)» з 26.06.2020 ОСОБА_1 перебуває на посаді старшого інспектора відділу по роботі з персоналом, з 24.06.2022 установа перебуває на простої, у зв`язку з чим, його заробітна плата встановлена в розмірі мінімальної заробітної плати та становить 8000 грн на місяць. Відповідач зазначає, що іншого доходу та заробітку не має, рухоме та нерухоме майно у приватній власності відсутнє, єдине джерело його існування - це заробітна плата, яку він отримує від державної установи «Софіївська виправна колонія (55)».

Тобто, на момент подання позовної заяви про стягнення аліментів на утримання матері до досягнення дитиною трирічного віку з мінімальної заробітної плати відповідача в розмірі 8000 грн вже утримуються аліменти у загальному розмірі 5/8 часток від усього виду заробітку (доходу), тобто, 5000 грн, а для погашення заборгованості за вказаними вище виконавчими листами з мінімальної заробітної плати наразі утримується 70 відсотків з всього заробітку (доходу).

Можливість призначення отримання аліментів на утримання матері дитини, виникає за умови, якщо чоловік має можливість надавати таку матеріальну допомогу.

За твердженням відповідача, суд першої інстанції не взяв до уваги те, що відповідач не має належного матеріального забезпечення на утримання матері дитини, не врахував факту перебування на його утриманні дітей, які повинні бути забезпечені належним утриманням з боку батька, який не проживає з дітьми, та не взяв до уваги той факт, що призначення стягнення з відповідача аліментів на утримання позивача у розмірі 1/8 заробітку (доходу) щомісяця, починаючи з 06.08.2025 і до досягнення повноліття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , буде перевищувати загальний розмір відрахувань із зарплати на аліменти, який не може перевищувати 70% від суми доходу після утримання ПДФО та військового збору, оскільки перевищення цих лімітів неприпустиме за законом.

На думку позивача, стягнення аліментів на утримання матері до досягнення дитиною трирічного віку у розмірі 1/8 (однієї восьмої) частки від всього виду заробітку (доходу) за відсутності у нього об`єктивної можливості надавати таке утримання, буде цілком неадекватним, зберігатиме тривалий дисбаланс та порушуватиме його особисті права та інтереси на оплату комунальних послуг, проживання, харчування, лікування, зростання заборгованостей зі сплати аліментів на утримання дітей, тощо.

Крім того, відповідач вказує на те, що ОСОБА_2 не є особою, яка потребує матеріальної допомоги, оскільки у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку вона не перебувала та не перебуває. Як працювала так і продовжує працювати до теперішнього часу в ГУНП в Запорізькій області та її середній місячний дохід складає 47961,47 грн, дохід є стабільним, що підтверджено довідкою про доходи, отриманою за її місцем роботи.

Додатково ОСОБА_2 отримує державну допомогу за народження дитини у 2024 році, що складає 41280 грн. Тобто, дохід ОСОБА_2 у 6 разів перевищує дохід відповідача.

Відповідач зазначає, що сплачує аліменти на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає з матір`ю, відповідно до законодавства, а мати дитини, може і сама себе забезпечити у повному обсязі, оскільки є зовсім чужою для нього людиною.

Особливим видом права подружжя на утримання є право дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини. Його особливість полягає у строковості дії, незалежності надання утримання від доходу дружини та наявністю лише однієї підстави, яка унеможливлює надання такого утримання, - можливості чоловіка надавати таке утримання.

ОСОБА_1 вказує на те, що ОСОБА_2 ніколи не була його дружиною і він не може надавати їй таке утримання, за відсутності особисто у нього належного матеріального забезпечення, та просить цей факт врахувати при розгляді апеляційної скарги.

У своєму відзиві ОСОБА_2 в особі представника – адвоката Ведмедовської Г.О. заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, рішення Вільнянського районного суду Запорізької області – без змін. Також просить стягнути з ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1800 грн. Зокрема, зазначає, що посилання відповідача на те, що з нього стягуються аліменти на утримання дітей у максимальному розмірі від заробітку, не є підставою для відмови у задоволенні позову. Зазначені зобов`язання виникають з різних юридичних підстав та не є взаємовиключними. Обмеження у вигляді максимальної межі утримання у розмірі 50% доходу, передбачене Законом України «Про виконавче провадження», стосується виконання судового рішення, але не обмежує суд у вирішенні питання про наявність права на утримання та визначення розміру такого утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку. Суд першої інстанції врахував наявність у відповідача інших утриманців, тому ухвалив рішення щодо стягнення з нього аліментів у розмірі 1/8 частини, а не в більшому розмірі. Скаржник не надав суду жодного доказу того, що він має проблеми чи то зі здоров`ям, чи то зі зміною місця своєї роботи та/або можливості отримувати додаткові доходи. Натомість він зазначає, що перебуває на простої. Тобто, має купу вільного часу. Отже, враховуючи те, що відповідач є працездатним чоловіком та має регулярні доходи, вважає, що суд першої інстанції не припустився порушень норм матеріального чи процесуального права. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 народила ОСОБА_3 . Отже, на сьогоднішній день дитині всього трохи більше рочку. Натомість, як було зазначено вище, Відповідач самоусунувся від будь-якої допомоги. Держава дійсно надає матері щомісячну грошову допомогу в розмірі 860 грн, яка є критично замалою для нормального забезпечення дитини, не говорячи про саму ОСОБА_2 . Вона намагається максимально забезпечити свого сина, який проживає з нею, та себе, адже у неї немає чоловічої опори. Більше того, ВС у численних своїх постановах, в т.ч. у постанові від 27 травня 2020 у справі № 712/4702/19 (провадження № 61-929св20), дійшов висновку, що сімейним законодавством передбачено право дружини-матері на утримання батьком до досягнення дитиною трирічного віку незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини. Отже, право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

За приписами п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України, в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач є працездатною особою та має можливість сплачувати аліменти на утримання дружини до досягнення дитиною трьох років у розмірі 1/8 частини зі всіх видів заробітку (доходу) щомісяця.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи і не заперечували сторони, що рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 10.06.2025 № 314/5137/24 ОСОБА_1 визнано батьком малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та внесено зміни до актового запису про народження. Відповідно до свідоцтва про народження, виданого повторно Вільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) серії НОМЕР_1 , внесено зміни до актового запису про народження, за рішенням Вільнянського районного суду від 10.06.2025 у справі № 314/5137/24, батьком малолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , записано ОСОБА_1 , матір`ю – ОСОБА_2 . Дитина проживає з матір`ю.

Відповідно до статті 84 СК України дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності; дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років; якщо дитина має вади фізичного або психічного розвитку, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка до досягнення дитиною шести років; право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу; аліменти, присуджені дружині під час вагітності, сплачуються після народження дитини без додаткового рішення суду; право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Отже, право дружини на утримання до досягнення дитиною трьох років передбачено ч. 4 ст. 84 СК України та існує незалежно від факту перебування у зареєстрованому шлюбі з батьком дитини, від того, чи вона працює та незалежно від її матеріального становища.

Стаття 85 СК України регулює правовідносини з припинення права дружини на утримання.

Частина 4 статті 84 СК України регламентує умову виникнення права дружини на утримання під час вагітності та у разі проживання з нею дитини - чоловік може надавати матеріальну допомогу. Принципове положення законодавця полягає у тому, що право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того чи вона працює та незалежно від її матеріального становища, і в разі розірвання шлюбу. Не перешкоджатиме виникненню цього права і застосування інституту недійсності шлюбу у випадках, коли дружина не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу.

Згідно з ч. 2 ст 91 СК України, жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до частин другої - четвертої статті 84 та статей 86 і 88 цього Кодексу.

Таким чином, сімейним законодавством передбачено право дружини-матері, а також жінки-матері, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, на утримання батьком дитини до досягнення нею трирічного віку незалежно від того чи жінка працює та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Подання суду доказів того, що дружина, з якою проживає дитина, потребує матеріальної допомоги, не є обов`язковим, оскільки право на аліменти належить дружині-матері незалежно від цієї обставини.

З огляду на вищевикладене, неспроможними є доводи апеляційної скарги про те, що сторони ніколи не перебували у шлюбі, а також щодо того, що ОСОБА_2 працює та отримує заробітну плату.

Можливість отримання аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитини до досягнення нею трьох років, виникає за умови, що чоловік має можливість надавати таку матеріальну допомогу.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 травня 2020 у справі № 712/4702/19 (провадження 61-929св20).

З огляду на встановлені у справі обставини, враховуючи, що відповідач є працездатним, сплачує аліменти на утримання вже трьох дітей, інших утриманців не має, виходячи з засад розумності та справедливості, а також дотримання балансу інтересів сторін, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача передбаченого законом права на утримання від відповідача - батька дитини, аліментів на своє утримання до досягнення дитиною віку трьох років в розмірі 1/8 частки від його заробітку (доходу) щомісяця, що не є надмірним навантаженням для відповідача.

ОСОБА_1 є особою працездатного віку, доказів матеріального стану, які б вказували на його неможливість сплати аліментів на утримання матері його дитини у розмірі, визначеному рішенням суду, він не надав та такі в матеріалах справи відсутні, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що визначений розмір аліментів на утримання дружини є завищеним, виходячи з матеріального стану відповідача.

Саме по собі посилання відповідача в апеляційній скарзі на невеликий дохід у зв`язку з перебуванням установи, де працює ОСОБА_1 на простої та встановлення йому у зв`язку з цим, заробітної плати в мінімальному розмірі не свідчить про відсутність у нього іншого доходу, оскільки відповідач не надав довідки про свої доходи з Державної податкової служби України, тому не може бути достатньою і беззаперечною підставою для відмови в задоволенні позову.

Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові – на позивача, у разі часткового задоволення – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Доводи щодо неправомірності стягнення з витрат на правничу допомогу колегія суддів також не приймає, оскільки відшкодування таких витрат передбачене законом, а стягнення компенсації таких витрат з відповідача в розмірі 2500 грн жодною мірою не порушує принципу пропорційності та співмірності, визначального для витрат на правничу допомогу адвоката.

Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Шевченко К.О. слід залишити без задоволення, а рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2025 року – без змін.

Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369, ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Шевченко Катерини Олександрівни – залишити без задоволення.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 14 травня 2026 року.

Головуючий:

Судді: