Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №462/7213/25 — Залізничний районний суд м. Львова

Єдиний унікальний номер судової справи 462/7213/25

Номер провадження 3/462/381/26

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Галайко Н. М., розглянувши матеріали справи, які надійшли з Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції (далі – УПП у Львівській області), електронна пошта: lviv@patrol.police.gov.ua, місцезнаходження: 79053, м. Львів, вул. Перфецького, 19 про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , відомостей про притягнення раніше до адміністративної відповідальності немає, відомостей про наявність встановлених законодавством України пільг немає (дані щодо особи зазначено згідно протоколу),

за ознаками вчинення правопорушення на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв`язку, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), -

встановив:

І. Рух справи

УПП у Львівській області, 19.09.2025 року (вх. № 20797) звернулося у Залізничний районний суд м. Львова із матеріалами справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2025 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Мруць І. С.

Постановою Залізничного районного суду м. Львова від 29.09.2025 року справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП направлено до Франківського районного суду м. Львова для розгляду по суті.

Супровідним листом Залізничного районного суд м. Львова від 03.10.2025 року стверджується, що матеріали справи надійшли у Франківський районний суду м. Львова 07.10.2025 року (вх. № 31566/25ВХ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Франківського районного суд м. Львова від 07.10.2025 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Коліщук З. М.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 27.11.2025 року матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП повернуто за територіальною підсудністю до Залізничного районного суду м. Львова для розгляду по суті.

Супровідним листом Франківського районного суд м. Львова від 11.12.2025 року стверджується, що матеріали справи надійшли у Залізничний районний суду м. Львова 07.01.2026 року (вх. № 334).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Залізничного районного суду м. Львова від 07.01.2026 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю Галайко Н. М.

ІІ. Опис обставини, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення

2.1. Щодо протоколу серії ЕПР1 № 452097 від 12.09.2025 року

Згідно вказаного протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , 12.09.2025 року о 21 год. 08 хв. за адресою: м. Львів, вул. Кульпарківська, 9, керував транспортним засобом «Nissan Qashqai», державний номерний знак НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння. Стан алкогольного сп`яніння підтверджується приладом DragerAlcotest6820. Результат огляду склав 0, 32‰.

2.2. Правова кваліфікація діяння

Відтак ОСОБА_1 , порушив вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху (далі – ПДР). Дії особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 органом поліції кваліфіковано за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

ІІІ. Правова позиція особи, яка притягається до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 у судовому засіданні надав усні пояснення, свою вину в інкримінованому йому адміністративному правопорушенні за ч. 1 ст. 130 КУпАП не визнав, заперечив фактичні обставини справи, просить суд закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Окремо зазначив, що 12.09.2025 року він підвозив пасажирів, які перебували у стані алкогольного сп`яніння, його зупинили працівники поліції, у зв`язку з тим, що не світила фара. Коли йому запропонували пройти огляд на стан сп`яніння він не відмовлявся, оскільки спиртних напоїв не вживав, з результатом, який показав Драгер був не згідний, просив працівників поліції направити його у медичний заклад, який знаходився поряд (приблизно 100 м. від місця події) для проходження огляду, проте працівниками поліції йому було відмовлено.

ІV. Щодо правової позиції сторони захисту

Уповноважений захисник ОСОБА_1 – адвокат Торопчин О. Д. у судовому засіданні надав усні пояснення щодо обставин справи, просив суд провадження у справі закрити.

Окремо, суд приймає до уваги, що 14.05.2026 року (вх. № 12525) уповноважений захисник ОСОБА_1 – адвокат Торопчин О. Д. подав до суду письмові пояснення по суті справи із додатками.

Так, із змісту вказаних пояснень вбачається зокрема, що при прийнятті рішення у справі просить врахувати: значну невідповідність температурного режиму зафіксованого метеостанцією РЦГМ у м. Львові з показниками температури зафіксованої алкотестером, що свідчить про технічну несправність приладу, (відомості про температурний режим містяться у справі). За вказаних обставин клопотання про призначення технічної експертизи просить залишити без розгляду; не дотримання поліцейськими встановленого алгоритму огляду водія транспортного засобу на місці його зупинки, не скерування водія у медичний заклад, який територіально знаходився за 70-100 м. від автівки ОСОБА_1 який висловлював свою незгоду з результатами огляду на місці (результат 0,3 проміле); наявність в ОСОБА_1 ряду хронічних захворювань, вад ходи, хвороба тиску, які в сукупності ознак мають ті самі формальні ознаки, які-б могли свідчити про те, що водій перебуває з ознаками сп`яніння (почервоніння шкіри, вади ходи), про що долучені до справи документи; наявність записів у Журналах передрейсового і післярейсового огляду водіїв, зокрема ОСОБА_1 (за професією водій), відсутність протипоказань до керування транспортним засобом, відповідно і ознак/стану сп`яніння. Копія з Журналу у справі. Процесуальну поведінку поліцейського - складача протоколу який тричі викликався в судове засідання, не прибув.

V. Позиція суду

Суд, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин цієї справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов наступних висновків.

Адміністративне провадження є не формальною процедурою, а дієвим інструментом забезпечення захисту прав, свобод і законності у суспільстві. Закон встановлює його основне призначення – не лише реагування на факти порушень, а й запобігання їхнім наслідкам, формування правової культури і поваги до норм, що регулюють суспільні відносини (ст. 1 КУпАП).

Водночас факт певної події сам по собі не є підставою для визнання правопорушення.

Для настання адміністративної відповідальності необхідне одночасне встановлення трьох складових: протиправної дії або бездіяльності, вини особи – умисної або необережної, а також наявності шкоди або реальної загрози охоронюваним законом інтересам (ст. 9 КУпАП). Лише сукупність цих елементів створює правову основу для притягнення до відповідальності.

Таким чином, суд оцінює не просто фактичні обставини, а їхню правову природу, умови та характер, що впливають на кваліфікацію події. Такий підхід забезпечує збалансоване і справедливе застосування закону, що захищає права громадян і підтримує правопорядок.

VІ. Застосоване судом законодавство при розгляді справи (загальні принципи)

Згідно із ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративне правопорушення.

Згідно ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Як зазначено в ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, запобігання правопорушенням, виховання громадян в дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом подання доказів.

У ст. 251 КУпАП зазначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Допустимість доказів це придатність їх для використання у адміністративному процесі за формою, на відмінну від їх належності придатність для використання за змістом.

При цьому, у відповідності до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб.

Адміністративне правопорушення – це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності. В силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Для визначення складу даного правопорушення необхідно встановити чи керувала особа, що притягується до адміністративної відповідальності транспортним засобом, законність запропонованого їй порядку огляду, тощо.

Відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

VІI. Досліджені у судовому засіданні докази

У даній справі відносно ОСОБА_1 про вчинення зазначеного адміністративного правопорушення у судовому засіданні досліджено такі докази:

- протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 452097 від 12.09.2025 року;

- оптичний диск;

- акт огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів;

- направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 12.09.2025 року;

- рапорт поліцейського від 12.09.2025 року;

- постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 5707509 від 12.09.2025 року.

VІII. Щодо вчинення адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП

Положеннями п. 27 Постанови Пленуму ВСУ від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», судам роз`яснено, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Диспозицією ст. 130 КУпАП передбачено, що керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - передбачає адміністративну відповідальність.

Отже об`єктивна сторона ч. 1 ст. 130 КУпАП характеризується такими діяннями: 1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції; 2) передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів та 3) відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національну Поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

У п. 1.9 ПДР становлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно положень п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п. п. «а» п. 2.9 ПДР водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з п. 2 Загальних положень Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 року № 1452/735 огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Відповідно до п. 3 ч. 1 зазначеної Інструкції ознаками алкогольного (наркотичного) сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Пунктом 6 ч. 1 визначено, що огляд проводиться двома альтернативними способами: - поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом; - лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Отже поліцейський вправі пред`явити до водія транспортного засобу вимогу пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп`яніння за наявності підстав вважати, що водій перебуває в стані, зокрема, алкогольного сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Так, поліцейський зобов`язаний запропонувати водію транспортного засобу пройти огляд на стан сп`яніння на місці зупинки, а у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, провести такий огляд в найближчому закладі охорони здоров`я.

Відповідно п. 8 Р. І Інструкції, у разі скоєння дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп`яніння учасників цієї пригоди є обов`язковим у закладі охорони здоров`я.

Згідно п. 22 Р. ІІІ Інструкції, висновки щодо результатів медичного огляду осіб на стан сп`яніння, складені з порушенням вимог цієї Інструкції, вважаються недійсними.

Серед іншого необхідно вказати, що п. 3.5 Р. ІІІ Інструкції про порядок зберігання, видачі, приймання, використання нагрудних відеокамер (відео реєстраторів) працівниками патрульної поліції та доступ до відеозаписів з них, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції НП України від 03.02.2016 року № 100 встановлює, що після активації нагрудної відеокамери (відео реєстратора) все спілкування повинно бути записане безперервно.

Згідно вказаної Інструкції під час виконання своїх повноважень поліцейським забороняються: 1) самовільне видалення відеозаписів з носіїв відеозапису, заміна цих носіїв, зміна їх системної дати та часу; 2) примусове виключення відео реєстраторів, у тому числі на вимогу сторонніх осіб; 3) перешкоджання здійсненню фото - і кінозйомки, відеозапису; 4) використання носіїв відеозапису у випадках, не пов`язаних із здійсненням ними повноважень поліції; 5) копіювання, передання інформації з відповідних носіїв стороннім особам.

За загальним правилом, відповідно до положень ст. 276 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається за місцем його вчинення.

У справі Проніна проти України, № 63566/00 від 18.07.2006 року Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

Окрім цього, необхідно приймати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Також, як у справі «Бакланов проти росії» (рішення від 9.06.2005 року), так і в справі «Фрізен проти росії» (рішення від 24.03.2005 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.

IX. Висновки суду

Так, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази, суд враховує, що для того, щоб особа була притягнута до адміністративної відповідальності, необхідно довести наявність в її діях (бездіяльності) складу та події адміністративного правопорушення.

При цьому у процесі доказування вини, доцільно керуватись принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Юридичний склад адміністративного правопорушення – це передбачена нормами адміністративного права сукупність ознак, при наявності яких те чи інше протиправне діяння можна кваліфікувати як правопорушення. Отже, склад правопорушення містить чотири необхідні елементи: об`єкт, об`єктивну сторону, суб`єкт та суб`єктивну сторону правопорушення.

Повнота і цілісність цієї системи є необхідною умовою для притягнення особи до юридичної відповідальності. Відсутність хоча б одного з елементів свідчить про те, що дії (бездіяльність) особи, поведінка якої оцінюється у даному конкретному випадку, не є правопорушенням.

Суб`єктом адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП є водій транспортного засобу, а обов`язковою ознакою правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - є саме керування транспортним засобом.

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного суду України № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року (із змінами), керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, долучений оптичний диск містить явні механічні пошкодження, у зв`язку з чим дослідити наявні на ньому відеозаписи (за умови їх наявності) в судовому засіданні не представляється можливим.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення. При цьому, виходячи з положень ст. 252 КУпАП, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Оскільки обов`язок щодо належного збирання, матеріально-техничного забезпечення фіксації правопорушення та збереження доказів покладається виключно на орган поліції, надання суду механічно пошкодженого носія інформації, який унеможливлює його відтворення та дослідження, позбавляє цей об`єкт статусу належного та допустимого доказу. Будь-які фактичні дані, що могли б міститися на ньому, не можуть бути перевірені судом під час розгляду справи по суті.

Окрім цього, суд звертає увагу на суттєві дефекти технічної фіксації обставин події.

Так, у п. 10 протоколу про адміністративне правопорушення зазначено лише номери портативних відеореєстраторів (471384, 471908), проте в порушення вимог законодавства не вказано марку технічного пристрою, за допомогою якого здійснювався запис, а також відсутні відомості про його сертифікацію та місце розміщення під час фіксації. Відповідно до п. 7 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 06.11.2015 року № 1376, не допускається закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після його підписання особою. Суд наголошує, що згідно з п. 5 розділу II Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 року № 1026, відеозйомка має вестися безперервно з моменту початку виконання службових обов`язків до їх завершення. У даній справі відеореєстратор мав бути увімкнений від самого початку контакту з особою і до закінчення складання адміністративних матеріалів, чого забезпечено не було. При оцінці доказів суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17, де зазначено, що відеозапис не може вважатися належним доказом у разі відсутності у рішенні про притягнення особи до відповідальності посилань на конкретний технічний засіб, за допомогою якого такий запис було здійснено.

Досліджене судом Направлення на огляд водія транспортного засобу від 12.09.2025 року містить перелік ознак сп`яніння, серед яких зазначено запах з порожнини рота, почервоніння шкірного покриву та порушення координації рухів. Проте зміст цього документа у сукупності з іншими матеріалами справи свідчить про його формальний характер, оскільки зафіксовані інспектором ознаки не корелюються з фактичною поведінкою та положенням особи під час спілкування з працівниками поліції.

Щодо порушення координації рухів суд приймає до уваги твердження сторони захисту та наданий консультаційний висновок спеціаліста від 25.07.2024 року, згідно якого ОСОБА_2 встановлено діагноз двобічний деформуючий гонартроз 2-3 ст., згинально-розгинальна контрактура лівого колінного суглобу, больовий синдром.

Алкогольне сп`яніння – гостра алкогольна інтоксикація, що настала внаслідок уживання алкоголю залежить від процесів резорбції та елімінації.

Резорбція алкоголю – процес всмоктування його, поширення та встановлення дифузної рівноваги в тканинах організму. Період резорбції триває 1 - 2-і год., після вживання алкогольних напоїв. Підвищують швидкість резорбції напої, що містять вуглекислий газ (шампанське, пиво), фізичне навантаження та інші чинники. Резорбція сповільнюється у випадку наповнення їжею шлунка, черепно-мозкової травми або вживання солодових напоїв.

Елімінація алкоголю – видалення з організму алкоголю. Якщо вміст алкоголю в крові нижчий, ніж у сечі, яка міститься в сечовому міхурі, то це є ознакою фази елімінації.

Також суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки, за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

Так, п. 7 Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України 06.11.2015 року № 1376, не допускає закреслення чи виправлення відомостей, що заносяться до протоколу про адміністративне правопорушення, а також внесення додаткових записів після того, як протокол про адміністративне правопорушення підписано особою, стосовно якої його складено.

Окрім цього, рапорт працівника поліції не може бути належним доказом, зважаючи на те, що поліцейський є зацікавленою особою при розгляді справи, вказане може бути підставою сумніву дотримання вимог щодо об`єктивності з`ясування відповідних обставин. Так, рапорт не може бути доказом винуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Згідно з роздруківкою результату тестування на стан сп`яніння, яке проведено за допомогою приладу «Drager Alcotest 6820», результат тесту становить 0, 32‰. При цьому температура у чеку відображена + 22°C.

Так, суд звертає увагу на те, що вказане тестування проводилося у вечірній час, а саме о 21 год. 08 хв. 12.09.2025 року. При цьому, згідно відкритих відомостей з мережі Інтернет та даних зафііксованих гдрометслужбою Львівщини, 12.09.2025 року температура повітря у м. Львові становила + 14, 9°С відповідно похибка температурного режиму приладу складає понад + 7°С, а гранична шкала допустимого 0, 2 ‰ складає + 0, 1 ‰.

Також, суд приймає до уваги той факт, що під час експлуатації приладу «Драгер» відсутні відомості про дотримання процедури його використання, зокрема під`єднання нового мунштука, здійснення попереднього забору навколишнього середовища, режим відбору повітря (автоматичний, ручний), наявність біля алкотестеру мобільних пристроїв, інших передаючих станцій. Слід відзначити, що аналізатор має два режими відбору повітря – автоматичний та ручний. Зокрема, аналізатор дозволяє виконати відбір повітря й в пасивному режимі. Відтак незрозумілим суду є який саме режим роботи алкотестера вибрав працівник та чи не впливали на результати алкотестеру інші фактори. Ці сумніви тлумачаться на користь особи, що притягається до відповідальності. При цьому експлуатаційними обмеженнями для використання алкотестеру «Драгер» є те, що у навколишньому повітрі не повинно бути парів алкоголю, розчинників (дезинфікуючих засобів), а також не слід підносити аналізатор близько до антени мобільного телефону і передаючих станцій, для кожного обстежуваного має бути використаний один мунштук.

Окрім цього, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» дано визначення наступних термінів: 10) калібрування - сукупність операцій, за допомогою яких за заданих умов на першому етапі встановлюється співвідношення між значеннями величини, що забезпечуються еталонами з притаманними їм невизначеностями вимірювань, та відповідними показами з пов`язаними з ними невизначеностями вимірювань, а на другому етапі ця інформація використовується для встановлення співвідношення для отримання результату вимірювання з показу; 17) періодична повірка засобів вимірювальної техніки - повірка, що проводиться протягом періоду експлуатації засобів вимірювальної техніки через встановлений проміжок часу (міжповірочний інтервал); 18) повірка засобів вимірювальної техніки - сукупність операцій, що включає перевірку та маркування та/або видачу документа про повірку засобу вимірювальної техніки, які встановлюють і підтверджують, що зазначений засіб відповідає встановленим вимогам.

Статтею 17 вказаного Закону врегульовано порядок Повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, згідно якої передбачено, що законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту. Стаття 27 Закону врегульовує питання щодо калібрування засобів вимірювальної техніки.

Так, калібруванню в добровільному порядку можуть підлягати засоби вимірювальної техніки, які застосовуються у сфері та/або поза сферою законодавчо регульованої метрології. Калібруванню також підлягають вторинні та робочі еталони. Калібрування засобів вимірювальної техніки проводиться: науковими метрологічними центрами; метрологічними центрами, калібрувальними лабораторіями, акредитованими національним органом України з акредитації; метрологічними центрами, калібрувальними лабораторіями, які мають документально підтверджену простежуваність своїх еталонів до національних еталонів, еталонів інших держав або міжнародних еталонів відповідних одиниць вимірювання.

Калібрування вторинних та робочих еталонів проводиться в порядку, встановленому нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері метрології та метрологічної діяльності.

Калібрування та оформлення його результатів проводяться відповідно до національних стандартів, гармонізованих з відповідними міжнародними та європейськими стандартами, та документів, прийнятих міжнародними та регіональними організаціями з метрології.

Таким чином, повіркою є перевірка відповідності певним стандартам, а калібрування - приведення засобу вимірювальної техніки до певних стандартів.

Міжповірочний інтервал для категорії законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки «Вимірювачі вмісту алкоголю в крові та повітрі, що видихується» встановлено наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.10.2016 року № 1747 і становить 1 рік.

Згідно п. п. 7.1 п. 7 Інструкції з експлуатації газоаналізатора «Alcotest 6820» визначено, що умовою правильної роботи приладу є суворе дотримання вимог, що наведені у розділі «Інтервали технічного обслуговування», яким передбачено інтервали технічного обслуговування приладу - перевірка калібровки (калібрування), яка має проводитися кожні шість місяців.

Як вбачається із роздруківки тесту Alcotest 6820, прилад № ARJL – 0297, принтер № ARJH – 0212, останнє калібрування приладу проводилось 13.11.2024 року.

Тобто, даний прилад використовувався 12.09.2025 року з простроченим терміном обов`язкового шестимісячного калібрування, що є порушенням вимог п. 4 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак сп`яніння та Інструкції з експлуатації газоаналізатора Alcotest 6820.

Окрім цього, на підтвердження доводів, що ОСОБА_2 12.09.2025 року не перебував у стані алкогольного сп`яніння, судом також досліджено подані стороною захисту письмові докази.

Зокрема, згідно із журналу передрейсового (післярейсового) огляду водіїв АТЦ ЛМКП «Львівтеплоенерго» ОСОБА_2 12.09.2025 року як водій службового авто проходив передрейсовий та післярейсовий огляд, протипоказань до заступлення на роботу за станом здоров`я лікарем не зафіксовано, ні до, ні після робочої зміни.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що використання доказів, які не дозволяють належним чином перевірити їх зміст та достовірність, порушує принцип справедливого судового розгляду, гарантований ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема рішення у справах «Бочаров проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України»). За відсутності чіткої, безперервної та зрозумілої фіксації процесуальних дій сумніви щодо доведеності вини особи не можуть тлумачитися проти неї.

Протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки, за своєю правовою природою він не є самостійним беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду.

З урахуванням рішення ЄСПЛ у справах «Malofeyeva v. russia» та «Karelin v. russia» суд зазначає, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Інших доказів, працівниками поліції, для доведення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не надано.

Стаття 129 Конституції України передбачає, що однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року № 23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах, в тому числі, і закріпленої у ст. 62 Конституції України – презумпції невинності.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульовані у п. 43 рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».

Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

А згідно вимог ч. 2 ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи.

За таких обставин, суд вважає, що суть правопорушення з кваліфікацією дій ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП є сумнівною, що є не прийнятним, оскільки, суперечить практиці Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що вина особи повинна бути обґрунтована доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівів, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи наведене, керуючись принципом презумпції невинуватості, згідно якого, крім іншого, усі сумніви мають трактуватись на користь особи, яка притягується до відповідальності, суд дійшов висновку, що провадження у справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 130 КУпАП підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

X. Судові витрати

Згідно вимог ст. 40-1 КУпАП судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

Водночас ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП не вбачається підстав для стягнення судового збору.

На підставі наведеного та керуючись ст. 1, 9, 23, 33, 130, 247, 266, 276-285, 294 КУпАП, суд -

ухвалив:

1. Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП – закрити, у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

2. Порядок оскарження постанови суду

Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: Н. М. Галайко