Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №441/1096/26 — Городоцький районний суд Львівської області

3/441/325/2026 441/1096/26

П О С Т А Н О В А

І м е н е м У к р а ї н и

14 травня 2026 року суддя Городоцького районного суду Львівської області Перетятько О.В., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, які надійшли від командира військової частини НОМЕР_1 на

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовця, проживаючого в АДРЕСА_1

за частиною 3 статті 172-20 КУАП, -

в с т а н о в и л а:

за протоколом про адміністративне правопорушення серії А3283 № 25 від 30 березня 2026 року, ОСОБА_1 обвинувачується в тому, що він 28 березня 2026 року о 20 годині 00 хвилин перебував в стані алкогольного сп`яніння, будучи на стаціонарному лікуванні в Державному некомерційному підприємстві «Центр комплексної реабілітації «Галичина» у філії «Реабілітаційний комплекс смт. Великий Любінь» в селищі Великий Любінь Львівського району Львівської області, під час дії особливого періоду (воєнного стану), чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 172-20.

Відповідно до частини 2 статті 277 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 172-20 цього Кодексу, розглядаються протягом доби.

Згідно з частиною 1 статті 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Особа, щодо якої складено адміністративні матеріали - ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився з невідомих суду на те причин, працівниками військової частини до суду не доставлений, отже, посадова особа, яка подала до суду адміністративний протокол, не забезпечила явку ОСОБА_1 , заяви про розгляд справи за його відсутності до матеріалів справи не долучено. Крім того, зважаючи на стислі строки розгляду справ даної категорії, суд не має можливості належним чином сповістити про час і місце розгляду справи таку особу.

Вивчивши матеріали справи, приходжу до наступного висновку.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно частини першої статті 254 КУпАП при вчиненні адміністративного правопорушення складається протокол. За своїм призначенням адміністративний протокол є процесуальним документом, який з припущенням свідчить про вчинення особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, проступку.

Правильність та точність складання адміністративного протоколу впливає на набування ним доказової сили, однак, виходячи з приписів статті 251 КУпАП, наявність протоколу не є достатньою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Обов`язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення, який в порядку статті 251 КУпАП є одним з доказів в справі про адміністративне правопорушення, та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка має право складати відповідний протокол та не може бути перекладено на суд.

Об`єктивна сторона правопорушення передбаченого статтею 172-20 КУпАП полягає у розпиванні алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Отже, обов`язковою умовою складу правопорушення за ознаками статті 172-20 КУпАП є наявність стану сп`яніння у суб`єкта під час виконання обов`язків військової служби або на території військової частини, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172-20 КУпАП, є діяння у формі дії.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події та складу адміністративного правопорушення доводиться шляхом подання доказів.

Склад адміністративного правопорушення це передбачена нормами права сукупність об`єктивних і суб`єктивних ознак, за наявності яких діяння можна кваліфікувати як адміністративне правопорушення. Відсутність хоча б однієї з ознак означає відсутність складу в цілому. Об`єктивна сторона адміністративного правопорушення знаходить свій прояв у дії чи бездіяльності, що заборонені адміністративним правом, та залежить від місця, часу, обставин і способу скоєння адміністративного правопорушення тощо, а також від причинного зв`язку між діянням і шкідливими наслідками цього діяння, вчинення протиправного діяння в минулому, його системності.

У відповідності до статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Вина у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого частиною 3 статті 172-20 КУпАП підтверджується, зокрема такими доказами:протоколом про адміністративне затримання; протоколом про військове адміністративне правопорушення; протоколом про адміністративне правопорушення;актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу; відповідною довідкою медичного закладу, в якій зазначено, що особа перебуває в наркотичному сп`янінні; висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; письмовими поясненнями особи; поясненнями свідків, які підтверджують факт відмови від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Згідно Інструкції «Про порядок оформлення і складання матеріалів про військові адміністративні правопорушення, передбачені статтею 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення» у разі виявлення факту або виникнення підозри у розпиванні алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вживанні наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцем на території місця проходження військової служби, військових об`єктів, або появи військовослужбовця на території місця проходження військової служби, військових об`єктів у нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння для підтвердження ознак військового адміністративного правопорушення (стаття 172-20 КУпАП) такого військовослужбовця направляють до закладу охорони здоров`я на підставі письмового направлення військовослужбовця на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння уповноваженої посадової особи.

Військовослужбовець направляється до закладу охорони здоров`я з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння у супроводі військовослужбовців підрозділу власної безпеки СЗРУ.

У разі відмови військовослужбовця від направлення до закладу охорони здоров`я з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння уповноважена посадова особа робить про це відповідний запис у протоколі та засвідчує факт відмови своїм підписом і підписами двох свідків.

Під час проведення огляду військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів уповноважена посадова особа застосовує спеціальні технічні засоби відеозапису, а в разі їх відсутності або неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. У випадку застосування спеціальних технічних засобів відеозапису матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Таким чином, законодавцем встановлено відповідний порядок проведення огляду військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного сп`яніння, не дотримання якого призводить до визнання такого огляду недійсним.

Порядок направлення військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, та проведення такого огляду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 32 від 12 січня 2024 року, визначає процедуру направлення військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, та проведення огляду (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 3, 5-8 Порядку, огляд військовослужбовців/військовозобов`язаних проводиться посадовою особою, уповноваженою на його проведення начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу) Збройних Сил, іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення (далі - уповноважена посадова особа), з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Огляд проводиться:-уповноваженою посадовою особою - на місці вчинення (виявлення) правопорушення, а у разі неможливості провести огляд на місці вчинення (виявлення) правопорушення - безпосередньо в органі управління, у військовій частині (в установі, організації, на підприємстві, в закладі, підрозділі) з використанням спеціальних технічних засобів (засоби вимірювальної техніки, які відповідають законодавству, що містить вимоги до таких засобів) і тестів, які мають документ про відповідність;-лікарем закладу охорони здоров`я, який пройшов спеціальну підготовку.

Уповноважена посадова особа, яка проводить огляд, застосовує спеціальні технічні засоби відеозапису. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі неможливості застосування спеціальних технічних засобів відеозапису такий огляд проводиться у присутності двох свідків. Не можуть бути залучені як свідки особи, які перебувають у відносинах підлеглості з особою, стосовно якої проводиться огляд, або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.

Результати огляду, проведеного уповноваженою посадовою особою, зазначаються в акті огляду на стан сп`яніння.

У разі встановлення факту перебування у стані сп`яніння результати огляду, проведеного уповноваженою посадовою особою, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду на стан сп`яніння.

Підтвердження стану сп`яніння за результатами огляду та згода військовослужбовця/військовозобов`язаного з такими результатами є підставою для його притягнення до відповідальності згідно із законом.

Військовослужбовець/військовозобов`язаний, який відмовився від проведення огляду уповноваженою посадовою особою з використанням спеціального технічного засобу і тесту або не висловив згоду з його результатами, направляється відповідним командиром (начальником) для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я.

Отже, аналіз наведеного свідчить про урегульованість вказаним підзаконним нормативно-правовим актом процедури направлення військовослужбовця/ військовозобов`язаного на огляд, до якої входить коло осіб, уповноважених на відповідні дії, порядок проведення таких дій, порядок їх фіксації та наслідки вчинення або не вчинення їх.

Відповідно до Повідомленнявід 30 березня 2026 року складеного за підписом в.о. зав. відділу комплексної реабілітації ОСОБА_2 , лікуючого лікаря ОСОБА_3 та соц. працівника ОСОБА_4 - Маслюк В.В.: «перебував з ознаками алкогольного сп`яніння», а відповідно до Акту про порушення лікарняного режиму від 28 березня 2026 року, ОСОБА_1 : «перебував з ознаками алкогольного сп`яніння, був присутній запах алкоголю з рота, порушення координації, сплутана мова».

Між тим, відповідно до протоколу А3283 № 25 від 30 березня 2026 року, який було складено на підставі вищеозначених документів, ОСОБА_1 інкримінується перебування в стані алкогольного сп`яніння під час перебування на стаціонарному лікуванні у Державному некомерційному підприємстві «Центр комплексної реабілітації «Галичина» міста Львів, однак, ні акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу, ні відповідної довідки медичного закладу, в якій зазначено, що особа перебуває в стані алкогольного сп`яніння, ні висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ані відеозапису події, ані пояснень свідків до матеріалів справи не долучено.

На підтвердження перебування ОСОБА_1 в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, представник військової частин надав Акт про складання протоколу № 25 від 30 березня 2026 року за відсутності солдата ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що він знаходиться на стаціонарному лікуванні у Державному некомерційному підприємстві «Центр комплексної реабілітації «Галичина» міста Львів, в якому вказано, що ОСОБА_1 був сповіщений засобами телефонного зв`язку про складання стосовно нього протоколу за частиною 3 статті 172-20 КУпАП, який сам по собі не може бути достатнім доказом вини особи у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 172-20 КУпАП за відсутності інших вищезазначених доказів, як і Акт про порушення лікарняного режиму.

Суд сприймає критично такі докази, бо вони не є категоричними та достовірними доказами того, що особа вчинила адміністративне правопорушення, оскільки вони містять лише припущення щодо перебування особи в стані сп`яніння.

Судом встановлено, що протокол № 25 від 30 березня 2026 року був складений за відсутності солдата ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що він перебував на стаціонарному лікуванні у Державному некомерційному підприємстві «Центр комплексної реабілітації «Галичина» міста Львів, що є порушенням права особи на захист, права на ознайомлення з матеріалами справи, надання пояснень, ОСОБА_1 не роз`яснено процедури проходження огляду на стан сп`яніння.

Окрім того, у вищеозначеному протоколі вказано, що до протоколу долучено пояснення ОСОБА_1 на окремому аркуші, однак, такий в матеріалах справи відсутній, як і пояснення свідків, зазначених у протоколі.

Таким чином, в порушення пункту 5 Порядку, матеріали справи не містять доказів проведення огляду ОСОБА_1 уповноваженою посадовою особою - на місці вчинення (виявлення) правопорушення, а у разі неможливості провести огляд на місці вчинення (виявлення) правопорушення - безпосередньо в органі управління, у військовій частині (в установі, організації, на підприємстві, в закладі, підрозділі) з використанням спеціальних технічних засобів (засоби вимірювальної техніки, які відповідають законодавству, що містить вимоги до таких засобів) і тестів, які мають документ про відповідність, а також доказів фіксації вказаного за допомогою спеціальних технічних засобів відеозапису або у разі неможливості застосування таких - у присутності двох свідків.

Матеріали справи також не містять доказів того, що ОСОБА_1 відмовився від проведення огляду уповноваженою особою з використанням спеціального технічного засобу і тесту або висловив свою незгоду з результатами огляду, що за приписами пункту 8 Порядку слугувало б підставою для його направлення відповідним командиром (начальником) для проведення огляду до належного закладу охорони здоров`я.

У фабулі Протоколу серії А3283 № 25 від 30 березня 2026 року зазначено місце перебування солдата ОСОБА_1 : «на стаціонарному лікуванні в Державному некомерційному підприємстві «Центр комплексної реабілітації «Галичина» у філії «Реабілітаційний комплекс смт. Великий Любінь» в селищі Великий Любінь Львівської області», у Повідомленні від 30 березня 2026 року в.о. зав. відділу комплексної реабілітації ОСОБА_2 вказано «Складений акт про порушення лікарняного режиму…», у протоколі № 25 від 30 березня 2026 року зазначено, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікування, між тим не зазначено, що такий перебував в нетверезому стані під час виконання службових обов`язків.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, зокрема у разі якщо вони перебувають на території військової частини (в тому числі, які тимчасово змінили місце дислокації).

Таким чином, судом встановлено, що фабула Протоколу серії А3283 № 25 від 30 березня 2026 року не відповідає диспозиції частини 3 статті 172-20 КУпАП.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі зазначив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

У відповідності до стандарту доказування «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства»), який застосовується при оцінці доказів, докази можуть «випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення у справі «Коробов проти України»).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Гурепка проти України» (пункти 50-55 Рішення від 06 вересня 2005 року), суд не має сумніву, що в силу суворості санкції справа про адміністративне правопорушення за суттю є кримінальною, а адміністративне покарання фактично носить кримінальний характер з усіма гарантіями статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що дає підстави для застосування практики Європейського суду з прав людини з кримінальних справ у справах про адміністративні правопорушення залежно від суворості санкції статті Закону.

Європейський суд з прав людини притримується у своїх рішеннях позиції того, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини, справа Коробов проти України № 39598/03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом (рішення від 18 січня 1978 року в справі Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25). Крім того, у справі «Paul and Audrey Edwards v. the United Kingdom» (№ 46477/99), суд зазначив, що компетентні органи завжди повинні докладати серйозних зусиль для з`ясування обставин справи і не повинні керуватись необдуманими або необґрунтованими висновками для розслідування, або в якості підстав для прийняття рішень.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні, в тому числі і закріпленій в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

У відповідності до роз`яснень, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада 1996 № року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою, може мати місце лише за умови доведеності її вини.

У згаданій позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Необхідно, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v.Spain» від 06 грудня 1998 року (пункт 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

У своїх рішеннях в справах «Malofeyeva v. Russia» та «Karelin v. Russia» ЄСПЛ зазначив, якщо в протоколі про адміністративне правопорушення фабула відображена неповно, суд не може самостійно її доповнювати чи уточнювати.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Гайдашевський проти України" від 06 лютого 2025 року визнав порушення ст. 6 Конвенції, оскільки апеляційний суд за власною ініціативою шукав ключові докази, які шкодять становищу обвинуваченого, і використав їх у своєму вироку, щоб заперечити аргументи, висунуті захистом. Жоден інший учасник адміністративного провадження не був присутній, щоб просити суд провести ці перевірки чи зібрати докази. Шукаючи такі докази за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, апеляційний суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об`єктивною перевіркою.

За положеннями частини 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлюється принцип, відповідно до якого кожен, кого обвинувачено у вчиненні злочину, вважається невинуватим доки його вину не буде доведено згідно із законом.

Отже, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, яка надійшла до суду з метою притягнення винної особи до адміністративної відповідальності та надаючи оцінку матеріалам, які визнані органом, що їх надіслав, достатніми для досягнення поставленої мети, суддя не може вийти за межі обвинувачення та уточнити в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунути розбіжності та неточності, які мають місце в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки в такому випадку перебиратиме на себе функції сторони обвинувачення, чим порушить принцип рівності сторін і вимоги змагальності процесу. За таких обставин особа буде позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом. Навпаки, вона буде змушена захищатися від обвинувачення, яке по суті, судом підтримується.

Таким чином, аналізуючи матеріали справи та зібрані у справі докази в їх сукупності, у відповідності до положень статті 252 КУпАП, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи, вважаю, що вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення передбаченого частиною 3 статті 172-20 КУпАП не доведена, ураховуючи відсутність у матеріалах справи пояснень ОСОБА_1 , пояснень свідків та не забезпечення явки ОСОБА_1 в суд для дачі особистих пояснень, відсутність у матеріалах справи висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів чи довідки про підтвердження стану алкогольного сп`яніння, складеної на підставі використання технічних приладів та зважаючи на неповноту відображення фабули та на відсутність об`єктивної сторони за ознаками правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 172-20 КУпАП, а отже, приходжу до висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 172-20 КУпАП.

Згідно пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

В свою чергу, статтею 4 Закону України «Про судовий збір» та статтею 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому згідно частини 2 статті 284 та статті 247 КУпАП, підстав для стягнення судового збору з ОСОБА_1 не вбачаю.

Керуючись статтею 62 Конституції України, пунктом 1 частини 1 статті 247, пунктом 3 частини 1 статті 284 КУпАП, суддя, -

п о с т а н о в и л а :

провадження по справі про адміністративне правопорушення на ОСОБА_1 за частиною 3 статті 172-20 КУпАП закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП, за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником до Львівського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги

Суддя Перетятько О.В.