Вирок від 13 травня 2026 р. у справі №497/1012/26 — Болградський районний суд Одеської області

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

14.05.2026

Єдиний унікальний номер 497/1012/26

Провадження № 1-кп/497/150/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2026 року м.Болград

Болградський? районний суд? Одеської області у складі:

головуючого? - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря – ОСОБА_2 ,

прокурора – ОСОБА_3 ,

обвинуваченого – ОСОБА_4

розглянувши? у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Болград обвинувальний акт в кримінальному провадженні? № 12026166270000032 від 07.04.2026 року? відносно

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Болград, Одеської області, громадянина України, зі слів: з середньою освітою, не одруженого, утриманців не має, офіційно не працевлаштованого, не є особою з інвалідністю, зареєстрованого і фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 26.02.2026 року Болградським районним судом Одеської області за ч.1 ст.309 КК України до покарання у вигляді пробаційного нагляду строком на 2 роки, особу якого встановлено на підставі паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Болградським РС ГУДМС України в Одеській області від 13.07.2016 року,

який обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.357 КК України,

ВСТАНОВИВ:

01.04.2026, приблизно біля 15:00 години (точний час судовим розглядом не встановлено) ОСОБА_4 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись за місцем мешкання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 , побачив на подвір`ї біля входу до зазначеної квартири документи, належні ОСОБА_5 , а саме наступні документи на ім`я ОСОБА_5 :

-пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 видане 01.11.2017 Пенсійним фондом України,

-посвідчення ветерана праці серії НОМЕР_4 видане 08.09.2005 Болградським Управлінням праці та соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області,

-посвідчення по інвалідності II групи серії НОМЕР_5 видане 07.09.2005 Управлінням праці та соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області,

-свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 2055319104 серії НОМЕР_6 видане 05.08.2004 Пенсійним фондом України,

які відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію», ст.ст.11, 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст.ст.6, 7, 46 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», ст. ст. 1, 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», ст. ст. 9, 23 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», примітки до ст. 358 КК України, вищезазначені документи є офіційними документами, оскільки містять зафіксовану на матеріальному носієві інформацію, яка підтверджує та посвідчує певні факти, які здатні спричинити наслідки правового характеру, що видані повноважними особами юридичної особи та містять передбачені законом реквізити.

Далі, ОСОБА_4 , діючи з метою незаконного викрадення офіційних документів та використання їх в особистих цілях, усвідомлюючи настання суспільно небезпечних наслідків, умисно, таємно, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, скориставшись тим, що вищевказані документи знаходились на видному місці без нагляду, викрав їх, помістивши до однієї із кишень своїх штанів, після чого розпорядився ними на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_4 , органом досудового розслідування обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.357 КК України, за правовою кваліфікацією: викрадення офіційного документу, вчинене з корисливих мотивів.

Вину свою у вчинені вище викладених дій обвинувачений ОСОБА_4 визнав повністю та суду пояснив, що 01.04.2026 біля «Гермесу» він зустрів т. ОСОБА_6 , тобто ОСОБА_5 , з якою взяли пляшку горілки та пішли до неї до дому. Біля 15:00 години за адресою проживання ОСОБА_7 : АДРЕСА_3 у дворі біля її квартири вони разом розпили горілку, та оскільки ОСОБА_8 була вже досить випившою, він ОСОБА_4 завів її до помешкання та вклав на ліжко. Вийшовши у двір біля входу в квартиру він побачив документи, які належали ОСОБА_9 та поклав їх до кишені своїх брюк і пішов до дому. Вже дома він оглянув ці документи, які були на ім`я ОСОБА_5 з наявними на них фото Грекової. Це були: пенсійне посвідчення, посвідченні ветерана праці, посвідчення про інвалідність, та свідоцтво про державне соціальне страхування. Документи він залишив у себе дома за місцем проживання, мав намір отримати за них викуп в розмір 1500 гривень у доньки ОСОБА_5

08 квітня 2026 року у присутності працівників поліції він повернув усі документи ОСОБА_5 .

Тим самим обвинувачений підтвердив час, місце та спосіб вчинення кримінальних правопорушень, що відповідає обставинам, викладеним в обвинувальному акті.

Пояснив, що щиро кається, свою провину визнає цілком і беззаперечно, зрозумів, що чужих речей не можливо брати, щоб це не було, бажає стати на шлях виправлення.

Обвинуваченим ОСОБА_4 подано письмову заяву з проханням розглядати справу згідно ч.3 ст.349 КК України (а.с.37).

Оскільки учасники судового провадження вважали недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції, судовий розгляд кримінального провадження здійснено у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України. При цьому судом їм було роз`яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

З огляду на викладене, суд вважає доведеним обвинувачення, пред`явлене ОСОБА_4 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.357 КК України, з урахуванням визнавальних показів обвинуваченого, та відсутністю заперечень з боку прокурора.

Дії ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч.1 ст.357 КК України за кваліфікуючими ознаками: викрадення офіційного документу, вчинене з корисливих мотивів.

При визначенні виду й міри покарання обвинуваченому, суд відповідно до ст. 65 КК України, враховує характер і ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, особу ОСОБА_4 , який має постійне місце реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.40-41), за місцем проживання характеризується негативно (а.с.52), раніше судимий вироком Болградського районного суду Одеської області від 26.02.2026 року та відбуває покарання у вигляді пробаційного нагляду (а.с.42-44, 46), відсутність міцних соціальних зв`язків; на «Д» обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває (а.с.53, 54).

Обставини, які пом`якшують покарання відповідно до ст. 66 КК України є: щире каяття у вчиненому.

Обставинами, які обтяжують покарання обвинуваченому в силу вимог ст.67 КК України є:

-вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку,

-вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння.

Призначаючи міру покарання обвинуваченому суд виходить з того, що покарання - це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому кримінальним законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому Суд вирішує питання, визначені ч.1 ст.368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

Відповідно до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно зі ст.65 КК Україні особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень. При цьому під час вибору заходу примусу суд повинен ураховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. З огляду на принципи справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості реалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

Визначаючи міру покарання обвинуваченому, суд виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, оцінюючи усі обставини справи та особу обвинувачуваного та вважає за можливе призначити покарання у вигляді обмеження волі в межах санкції інкримінованої обвинуваченому статті.

Разом з цим, наразі обвинувачений відбуває покарання за вироком Болградського районного суду Одеської області від 26.02.2026 року (справа №497/345/26), який набрав чинності 30.03.2026 року у вигляді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки (а.с.49-51).

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 357 КК України, ОСОБА_4 вчинив після засудження за попереднім вироком та в період невідбутого покарання у виді пробаційного нагляду.

Згідно ч.1, ч.2 ст.71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Статтею 72 КК України визначено правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення, домашнього арешту.

Так, при складанні покарань за сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: одному дню обмеження волі відповідає один день пробаційного нагляду (п.5 ч.1 ст.72 КК України).

Враховуючи вищевикладене та вимоги ст. 71 КК України, суд прийшов до висновку, що остаточне покарання ОСОБА_4 необхідно призначити за сукупністю вироків з урахуванням положень ст. 72 КК України, а саме: менш суворе покарання у виді пробаційного нагляду підлягає переведенню в більш суворе покарання, у виді обмеженя волі.

Таким чином, на підставі ч.1 ст. 71 КК України за сукупністю вироків, з урахуванням вимог ст. 72 КК України до призначеного покарання за цим вироком слід частково приєднати невідбуте покарання за вироком Болградського районного суду Одеської області від 26.02.2026 року та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді обмеження волі.

З огляду на все вище викладене, суд переконаний, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 можливе в умовах без ізоляції від суспільства, а тому вважає за можливе остаточно призначити йому покарання з застосуванням ст.ст.75, 76 КК України, оскільки саме таке покарання на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нового кримінального правопорушення, досягнення мети, визначеної ст. 50 КК України.

Через дотримання засад призначення покарання реалізуються принципи справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

В даному кримінальному провадженні не були застосовані заходи забезпечення кримінального провадження.

Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст.100 КПК України:

- пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 видане 01.11.2017 Пенсійним фондом України,

-посвідчення ветерана праці серії НОМЕР_4 видане 08.09.2005 Болградським Управлінням праці та соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області,

-посвідчення по інвалідності II групи серії НОМЕР_5 видане 07.09.2005 Управлінням праці та соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області,

-свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 2055319104 серії НОМЕР_6 видане 05.08.2004 Пенсійним фондом України,

вважати повернутими потерпілій ОСОБА_10 .

Процесуальні витрати в даному кримінальному провадженні – відсутні.

Цивільний позов не заявлявся.

Міра запобіжного заходу до ОСОБА_4 - не застосовувалася, і надалі відсутні підстави для її застосування.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.368, 370, 371 373 ч.2, 374, 376, 395 КПК України, суд –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.357 КК України і на підставі санкції цієї статті призначити покарання у вигляді обмеження волі строком на 1 (один) рік.

На підставі ч.1 ст.71 КК України до покарання, призначеного ОСОБА_4 за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Болградського районного суду Одеської області 26.02.2026 року (справа №497/345/26) та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання за сукупністю вироків у виді 1 (одного) року 1 (одного) місяця обмеження волі.

На підставі ст.75 Кримінального кодексу України звільнити обвинуваченого ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.

На підставі ст.76 КК України на обвинуваченого ОСОБА_4 покласти наступні обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази:

-пенсійне посвідчення № НОМЕР_2 серії НОМЕР_3 видане 01.11.2017 Пенсійним фондом України,

-посвідчення ветерана праці серії НОМЕР_4 видане 08.09.2005 Болградським Управлінням праці та соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області,

-посвідчення по інвалідності II групи серії НОМЕР_5 видане 07.09.2005 Управлінням праці та соціального захисту населення Болградської районної державної адміністрації Одеської області,

-свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування № 2055319104 серії НОМЕР_6 видане 05.08.2004 Пенсійним фондом України,

вважати повернутими потерпілій ОСОБА_10 .

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу не застосовувати.

Вирок може бути оскаржений у порядку, передбаченому КПК України, з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок, якщо інше не передбачено КПК України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченому та прокурору вручити копію вироку негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ОСОБА_1