Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №442/2097/25 — Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/2097/25

Провадження №2/442/57/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 травня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої-судді Грицай М.М.,

з участю секретаря Антоненко В.О.,

представника позивача - адвоката Шпунт М.Б.,

представника відповідача - адвоката Даньківа О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Манзілевська Тетяна Станіславівна, приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Монастирська Мирослава Мирославівна, про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації,

в с т а н о в и в:

Адвокат Шпунт М.Б. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, збільшивши позовні вимоги, просить визнати недійсними: договір дарування квартири від 22.01.2021, укладений між ОСОБА_2 (дарувальник) та ОСОБА_3 (обдарований), згідно якого дарувальник безоплатно передала у власність квартиру АДРЕСА_1 , а обдарована прийняла у дар належну дарувальникові на праві власності квартиру; договір купівлі-продажу квартири від 15.08.2022, згідно якого ОСОБА_3 (продавець) продала у власність ОСОБА_4 (покупцю) квартиру АДРЕСА_1 , а покупець купила належну продавцю на праві власності квартиру; договір дарування квартири від 14.08.2024, згідно якого ОСОБА_4 (дарувальник) подарувала у власність ОСОБА_5 (обдарованого) квартиру АДРЕСА_1 , а обдарована прийняла в дар належну дарувальнику на праві власності квартиру; іпотечний договір від 18.04.2025, посвідчений приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Легеда М.М., зареєстрований за №451, та скасувати державну реєстрацію (дата, час державної реєстрації 20.05.2025 15:13:08) права власності за ОСОБА_6 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , проведену на підставі Рішення приватного нотаріуса Легеда Миколи Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 79003670 від 20.05.2025 15:19:27.

Позовні вимоги мотивує тим, що 22.02.2017 рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі 442/5425/16 позов задоволено, зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_7 у користуванні приміщенням загального користування площею 6,3 кв.м., яке знаходиться на першому поверсі будинку АДРЕСА_3 , шляхом приведення у попередній стан зруйновані конструктивні елементи житлового будинку, а саме: відремонтувати зруйновані сходи та перегородки, розблокувати дверний пройом, що закриває вхід з приміщення кухні площею 5,5 кв.м. у приміщення загального користування площею 6,3 кв.м. у будинку АДРЕСА_3 . 14.09.2017 ухвалою Апеляційного суду Львівської області рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.02.2017 у справі №442/5425/16 залишено без змін і таке набрало законної сили. 23.10.2017 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області видано виконавчий лист. 15.12.2020 відкрито ВП № 63916235 з виконання виконавчого листа №442/5425/16. 17.06.2020 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області постановлено ухвалу у справі №442/5425/16, якою замінено сторону виконавчого провадження - стягувача ОСОБА_7 правонаступником ОСОБА_1 (позивачем).

12.01.2021 згідно з договором дарування квартири дарувальник ОСОБА_2 безоплатно передала у власність квартиру АДРЕСА_1 , а обдарована ОСОБА_3 прийняла у дар належну дарувальникові на праві власності квартиру. Згідно з умовами договору загальна площа квартири становить 53,0 кв.м. 26.01.2021 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області постановлено ухвалу у справі № 442/5425/16, якою замінено сторону боржника виконавчого провадження ОСОБА_2 на правонаступника ОСОБА_3

15.08.2022 згідно з договором купівлі-продажу квартири продавець ОСОБА_3 продала у власність квартиру АДРЕСА_1 , а покупець ОСОБА_4 купила належну продавцю на праві власності квартиру. Згідно з умовами договору загальна площа квартири становить 53,7 кв.м. 19.12.2023 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області постановлено ухвалу у справі №442/5425/16, якою замінено сторону боржника виконавчого провадження ОСОБА_3 на правонаступника ОСОБА_4

14.08.2024 згідно з договором дарування квартири дарувальник ОСОБА_4 подарувала у власність квартиру АДРЕСА_1 , а обдарована ОСОБА_5 прийняла в дар належну дарувальнику на праві власності квартиру. Згідно з умовами договору загальна площа квартири становить 53,7 кв.м.

Водночас, йому (позивачу) на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 , на підставі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17.09.2020 у справі №442/5433/20.

Сторони у справі є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. Із відомостей технічного паспорту Дрогобицького МБТІ від 13.04.2021 слідує, що у планування квартири відповідача внесено зміни, зокрема, збільшено площу приміщення першого поверху, після чого квартира включає приміщення сходової клітки першого поверху площею 5,8 кв.м. При цьому, у довідці Дрогобицького МБТІ від 15.04.2021 № 518 жодним чином не обґрунтовано, на підставі яких документів проведено перепланування та реконструкція приміщення сходової клітки першого поверху, що призвело до збільшення площі квартири. Крім цього, у відповідачів відсутній проект перепланування та реконструкції, погоджений із іншими співвласниками квартир.

18.04.2025 співвідповідач ОСОБА_5 спірну квартиру передала в іпотеку ОСОБА_6 , що підтверджується договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Легеда М.М., зареєстрований за №451. 20.05.2025 за заявою ОСОБА_5 приватним нотаріусом Легеда М.М. здійснено реєстрацію (відчуження) на підставі вказаного іпотечного договору права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 .

Таким чином позивач вважає, що правовідносини між сторонами вже врегульовані судовими рішеннями, які набрали законної сили та перебувають на стадії виконавчого провадження. Водночас, відчуження відповідачами прав власності на спірну квартиру вчинені із порушенням та протиправно, що є підставою для визнання їх недійсними.

На його переконання, спірна квартира АДРЕСА_1 була самочинно реконструйована. У відповідача не виникло право власності на самочинно реконструйоване майно, в силу чого відповідачі не мали права ним розпоряджатися шляхом укладення оспорюваних договорів, які суперечать ст. 658 ЦК України, що є обставиною для визнання їх недійсними відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України. Укладаючи оспорювані договори, відповідачі діяли недобросовісно щодо позивача та зловживали своїми правами. Вважає, що оспорювані договори порушують права та інтереси позивача і направлені на невиконання рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області у справі №442/5425/16 від 22.02.2017.

Обраний спосіб захисту, шляхом визнання недійсними договорів, відповідає, на думку позивача, вимогам закону та є ефективним. Відтак, вчинення оспорюваних договорів відповідачами було спрямоване на унеможливлення та ускладнення виконання рішення суду, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, а також усупереч встановлених судовими рішеннями обставин щодо належності позивачу прав на приміщення загального користування сходової площадки першого поверху площею 6.3 кв.м. у будинку АДРЕСА_3 . Таким чином, оспорювані договори вчинені всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). У силу наведеного, оспорювані договори щодо відчуження спірної квартири разом із приміщеннями загального користування є недійсними, оскільки суперечать вимогам чинного законодавства України. Відтак, на переконання позивача, оспорювані правочини є фраудаторними.

Відповідач ОСОБА_3 подала відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Мотивує зокрема тим, що 12.01.2021 вона стала власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, а 15.08.2022 вона уклала договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, згідно з яким продала таку ОСОБА_4 . Вважає, що немає жодних підстав для визнання недійсними вказаних договорів. Усі істотні умови договору дарування і договору купівлі-продажу, передбачені законом, були додержані у момент їх укладення і не існувало жодних заборон чи обмежень на їх укладення, зокрема, квартира не перебувала під арештом. Крім того, вважає, що позивач обрав неефективний спосіб захисту. Враховуючи обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту порушеного права, він має на меті повернути собі спірні нежитлові приміщення. Однак, у випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння особою таким майном, право власності (включаючи право володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі – власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. За наведених обставин, на переконання відповідача, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Також зазначає, що ОСОБА_1 не був і не є власником коридору і сходової клітки, яка відноситься до квартири АДРЕСА_1 , яка є єдиним доступним входом до неї і була зазначена у технічному паспорті, та її перепланування не підлягало прийняттю в експлуатацію, що підтверджується довідкою Дрогобицького МБТІ та ЕО. Вважає, що право позивача жодним чином не порушено, оскільки власником сходової клітки він ніколи не був. Лише власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі, та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто, забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Отже, пред`явлений ОСОБА_1 позов у цій справі не може бути задоволений, оскільки позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту, застосування якого не приводить до поновлення його порушених прав.

Вказує й на те, що позивачем не надано жодних доказів про недобросовісність укладення оспорюваних ним договорів.

Також відповідачем ОСОБА_3 подано заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначила, що позивачу достеменно було відомо про існування оспорюваних договорів з моменту їх укладення, оскільки такий звертався із відповідними заявами до суду про заміну сторони виконавчого провадження. Враховуючи, що договір дарування укладено 12.02.2021 і договір купівлі-продажу – 15.08.2022, а позов подано 17.03.2025, то, на її думку, встановлений законом строк позовної давності пропущено.

Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, у якому вказує, що вважає вимоги позивача незаконними та необґрунтованими. 09.10.2014 вона стала власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу. 12.01.2021 вона уклала договір дарування, за яким ОСОБА_3 стала власником цієї квартири. Вважає, що немає жодних підстав для визнання таких договорів недійсними. Всі істотні умови в момент їх укладення були додержані. Також вважає, що позивач обрав неефективний спосіб захисту, оскільки обґрунтовуючи свої вимоги, він має на меті повернути собі спірні нежитлові приміщення. За таких обставин, на її переконання, у задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Водночас відповідач ОСОБА_2 подала заяву про застосування строку позовної давності, мотивуючи тим, що оспорюваний договір дарування вона уклала 12.02.2021, а позов подано 17.03.2025, що свідчить про пропуск встановленого законом строку позовної давності.

На адресу суду надійшов відзив від представника відповідача ОСОБА_4 – адвоката Даньківа О.В., в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначає, що для звернення до суду особа (позивач) повинна мати матеріально-правовий інтерес у вирішенні спору, тобто зв`язок позивача із зазначеним у позовній заяві предметом судового захисту. Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/204, згідно з яким поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивний і прямо неопосередкований у суб`єктивному праві простий логічний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб. Звернення представника позивача в інтересах ОСОБА_1 , як власника квартири АДРЕСА_4 , щодо визнання недійними укладених між відповідачами договорів дарування та купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , яка за жодних обставин не належала позивачу на праві власності, є помилковим і таким, що не підлягає задоволенню способом захисту цивільних прав та інтересів. Звертає увагу, що відповідачка ОСОБА_4 придбала згідно договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_1 , а згідно виготовленого КП «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» технічного паспорту відсутні відомості про приміщення загального користування площею 6,3 кв.м. і останній невідомо, де у згаданому будинку таке приміщення знаходиться, оскільки згідно з даними технічного паспорту у цьому будинку знаходиться лише 4 приватизовані квартири.

Відповідно до даних технічного паспорту від 24.04.2014 та проведених обмірів приміщень квартири АДРЕСА_5 , відсутні будь-які відомості щодо належного до вказаної квартири приміщення загального користування площею 6,3 кв.м. Тобто, і станом на 24.04.2014, і станом на 15.08.2022 відсутні будь-які відомості щодо належного до придбаної нею квартири приміщення загального користування площею 6,3 кв.м. Таким чином, на час винесення судом рішення у справі №442/5425/16 і відповідно виданого виконавчого листа відсутні відомості щодо місця знаходження у згаданому будинку приміщення загального користування площею 6,3 кв.м. і до якого саме приміщення воно приєднано. Вказує, що згідно з вищевказаними технічними паспортами, квартира АДРЕСА_5 , яку придбала ОСОБА_4 , складається з двох житлових кімнат та кухні – загальною площею 53,7 кв.м., а також (на праві приватної власності) на першому поверсі цього будинку знаходиться сходова клітка площею 5,8 кв.м. Додатково звертає увагу, що площа квартири АДРЕСА_5 змінилася за рахунок переобладнання без втручання у несучі конструкції, тому не потребує дозвільних документів для прийняття об`єкта в експлуатацію. Крім того, на думку представника відповідача, у даному випадку відсутні ознаки фраудаторного правочину.

Крім того, адвокат Даньків О.В. подав до суду заяву про застосування строку позовної давності, мотивуючи зокрема тим, що 12.01.2021 ОСОБА_2 передала безоплатно у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 ; 26.01.2021 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області замінено сторону у виконавчому провадженні – боржника ОСОБА_2 на ОСОБА_3 , а тому, на його думку, саме наступна дата – 27.01.2021 є початком перебігу строку позовної давності, оскільки заміна сторони у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу такого строку.

Від третіх осіб – приватних нотаріусів Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Манзілевської Т.С. та Монастирської М.М. надійшли письмові пояснення, в яких останні просять відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

У своїх поясненнях треті особи зазначають, що позивач безпідставно стверджує про те, що оспорювані договори є фраудаторними. Приватними нотаріусами Манзілевською Т.С. та ОСОБА_8 під час посвідчення правочинів була належним чином встановлена правоздатність сторін, перевірена їх дієздатність; сторони підтвердили, що укладення договорів відповідало їх інтересам, волевиявлення було вільним, усвідомленим і відповідало їх внутрішній волі, умови договорів зрозумілі, вигідні і відповідали реальній домовленості сторін, договори не приховували інших правочинів і спрямовані на реальне настання наслідків, які обумовлені у них. Кожна із сторін ні в якій мірі: ні законом, ні іншим нормативним актом, ні судовим рішенням, ні іншим способом не були обмежені у праві укладати та виконувати ці чи інші договори. Наголошують, що предметом договору була саме квартира, а не приміщення загального користування, щодо якого, як вбачається з позовної заяви, виник спір. Наявність судового рішення та виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №442/5425/16 не мають значення для оспорюваних договорів, які відповідають вимогам ст.203 ЦК України, вчинені відповідно до вимог закону та у порядку, визначеному Порядком вчинення нотаріальних дій.

Зокрема, на час укладення та посвідчення приватним нотаріусом Манзілевською Т.С. договору дарування 12.01.2021 відповідачу ОСОБА_2 належала квартира АДРЕСА_1 на підставі правовстановлюючих документів, по технічних показниках, зареєстрованих в ДРРП, діючих і ніким не оспорюваних та не скасованих; жодних обмежень щодо розпорядження належним дарувальником майном не було. Приватному нотаріусу Монастирській М.М. на момент укладення оспорюваних правочинів – договору купівлі-продажу від 15.08.2022 та договору дарування від 14.08.2024 не було відомо про наявність виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №442/5425/16. При цьому вказує, що будь-яких ознак, що могли б свідчити про умисне виведення активів з метою порушення прав кредитора або інших осіб, встановлено не було.

Також зазначають, що у юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними. Договором, що вчиняється на шкоду кредитору, може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору, контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа), ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника. Виходячи з презумпції правомірності правочину, обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює. Позивач повинен довести: які його права порушуються оспорюваними правочинами і якими доказами доводиться обставини, на які він посилається у позові щодо фіктивності правочинів, в який спосіб має бути захищено його право та інтерес. Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинення цими діяннями наслідкам. Вважають, що захист права позивача, як власника майна, відбувається у процесі примусового виконання виконавчого листа №442/5425/16 у виконавчому провадженні №63916235, у якому позивач є стягувачем, а боржником – власник квартири АДРЕСА_1 . На переконання нотаріусів, жодні права та інтереси позивача оспорюваними правочинами не порушуються, а тому позов є безпідставним.

Представник позивача – адвокат Шпунт М.Б. у судовому засіданні збільшені позовні вимоги підтримав та пояснив, що рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлено незаконне приєднання відповідачем (першим власником квартири) сходової клітки, у зв`язку з чим останню зобов`язано усунути перешкоди в користуванні таким приміщенням. Однак, на його переконання, відповідач ОСОБА_2 , з метою ухилення від виконання рішення суду, відчужила нерухоме майно. Як наслідок, судом замінено сторону у виконавчому провадженні на правонаступника. Зазначає, що при наступному відчуженні квартири відбулося збільшення площі за рахунок приміщення загального користування. Вважає, що оспорювані договори укладені всупереч рішення суду і переслідували мету ускладнити виконання цього рішення. Такі відчуження нерухомого майна є незаконними, а тому оспорювані договори підлягають визнанню недійсними. На його переконання, виконавче провадження щодо виконання рішення про усунення перешкод в користуванні майном не виключає можливість оспорювання договорів. При цьому, рішення суду залишається не виконаним, а тому позов щодо визнання недійсними договорів є логічним, на його думку, та послідовним. Співвідповідачем набуто право власності на спірне майно, що порушує право позивача. Щодо строку позовної давності, то вважає відсутніми підстави для її застосування, оскільки така була зупинена до вересня минулого року.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , а також треті особи – приватні нотаріуси в судове засідання не з`явилися.

Відповідач ОСОБА_2 подала до суду заяву в якій просить розгляд справи проводити у її відсутності.

Представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Шулак О.І. в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позовних вимог, підтримавши викладене у відзиві на позов, та зазначила, що її довірителька стала власником житла на підставі договору дарування. Такий правочин є законним, не порушує права позивача, укладений з дотриманням вимог закону. Вважає, що позивач безпідставно стверджує, що оспорювані договори є фраудаторними, оскільки жодних доказів на підтвердження вказаного не надає. Крім того, на її думку, позовні вимоги ОСОБА_1 є неефективним способом захисту, так як визнання оспорюваних договорів недійсними не дасть жодних результатів для позивача, враховуючи також заміну сторін у виконавчому провадженні. Також у позовній заяві не зазначено, яке право чи інтерес позивача порушено її довірителькою. На даний час ОСОБА_3 не є власником житла та не чинить перешкод у користуванні таким позивачу. Водночас просить врахувати подану ОСОБА_3 заяву про застосування строку позовної давності.

Представник відповідача ОСОБА_4 – адвокат Даньків О.В. у судовому засіданні заперечив щодо задоволення позовних вимог та підтримав викладене у відзиві на позов. Додатково пояснив, що позивач безпідставно вказує на приєднання відповідачем до своєї квартири сходової клітки, оскільки рішенням суду зобов`язано усунути перешкоди у користуванні приміщенням загального користування, а саме, відремонтувати зруйновані сходи та розблокувати дверний пройом. Вважає, що у даному випадку захист прав позивача відбувається у виконавчому провадженні. Зазначив, що визнавати договір недійсним, вважаючи такий фраудаторним, немає підстав, оскільки ОСОБА_4 придбала квартиру на ринкових умовах і їй не відомо було про рішення суду, що зрештою підтверджується письмовим поясненням нотаріуса, який посвідчував оспорюваний договір. Чоловік відповідачки є військовослужбовцем і вони придбали житло, оскільки мали намір у ньому проживати, однак, її чоловіка відрядили в інше місто, тому вирішили переписати квартиру на іншу особу. Крім того, вважає, що позивачем не доведено тієї обставини, що сходова клітка чи будь-яке інше приміщення входить у площу квартири АДРЕСА_5 , оскільки згідно з довідкою з МБТІ, площа такої квартири змінилася за рахунок переобладнання. Звертає увагу, що позивач, як на підставу позову, посилається на те, що нерухоме майно не повернуто у попередній стан. Вважає, що позивачем невірно обраний спосіб захисту. Додатково вказує, що на даний час триває розгляд скарг щодо бездіяльності державного виконавця та оскарження рішень останнього. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог, а також підтримав викладене у заяві про застосування строку позовної давності.

Беручи до уваги вищенаведене, вислухавши учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-186гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 належить на праві власності квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 41,8 кв.м., житловою – 28,6 кв.м., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Як вбачається з рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.02.2017 у справі №442/5425/16-ц (ЄДРСР 64998429), судом зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_7 у користуванні приміщенням загального користування площею 6,3 кв.м., яке знаходиться на першому поверсі будинку АДРЕСА_3 , шляхом приведення у попередній стан зруйнованих конструктивних елементів житлового будинку, а саме: відремонтувати зруйновані сходи та перегородки, розблокувати дверний пройом, що закриває вхід з приміщення кухні площею 5,5 кв.м. у приміщення загального користування площею 6,3 кв.м. у будинку АДРЕСА_3 .

Як вбачається з договору дарування квартири від 12.01.2021, ОСОБА_2 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , безоплатно передала у власність, а ОСОБА_3 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_6 , прийняла у дар квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до правовстановлюючого документу на квартиру та технічної документації на неї, відчужувана квартира в цілому складається з двох житлових кімнат та однієї кухні, житловою площею 31,5 кв.м. Загальна площа квартири становить 53,0 кв.м.

З договору купівлі продажу від 15.08.2022 вбачається, що ОСОБА_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_7 , передала, а ОСОБА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_8 , прийняла у власність та сплатила необхідну грошову суму за квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Квартира складається з двох житлових кімнат та однієї кухні; загальна площа квартири становить 53,7 кв.м.; житлова площа квартири становить 28,6 кв.м. Продаж квартири вчинено за ціною 479256,00 грн. Оціночна вартість квартири, згідно зі звітом з незалежної оцінки майна, складеного ТзОВ «Партнер експерт», станом на 12.08.2022 становить 479256,00 грн.

З довідки №518, виданої КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» 15.04.2021, вбачається, що загальна площа квартири АДРЕСА_1 – 53,7 кв.м., житлова – 28,6 кв.м.; житлових кімнат – дві, кухня – одна. Площа змінилася за рахунок проведення будівельних робіт з перепланування квартири, виконання яких проводилось без втручання в огороджувальні та несучі конструкції, і не підлягає прийняттю в експлуатацію.

Як вбачається з копії технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , виготовленого КП ЛОР «Дрогобицьке МБТІ та ЕО» 13.04.2021, загальна площа квартири становить 53,7 кв.м., з яких: 5,8 кв.м. – сходова клітка на першому поверсі; 3,9 кв.м. – сходова клітка на другому поверсі; 5,4 кв.м. – санвузол; 10,0 кв.м. – кухня; 16,4 кв.м. та 12,2 кв.м. – дві житлові кімнати; житлова площа – 28,6 кв.м.

Згідно з договором дарування від 14.08.2024, ОСОБА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_8 , подарувала, а ОСОБА_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_9 , прийняла у дарунок квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 . Квартира складається з двох житлових кімнат та однієї кухні; загальна площа квартири становить 53,7 кв.м.; житлова площа квартири становить 28,6 кв.м.

З іпотечного договору від 18.04.2025 вбачається, що вказаний договір забезпечує вимоги іпотекодержателя ОСОБА_6 (місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_10 ), що витікають з договору позики грошових коштів, посвідченого 18.04.2025 приватним нотаріусом Легедою М.М., укладеного між іпотекодержателем та іпотекодавцем (позичальником за договором позики) ОСОБА_5 , за умовами якого позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позичені грошові кошти в сумі 2106000 грн в термін до 18.05.2025 на умовах, передбачених в договорі позики. У забезпечення виконання зобов`язань за договором позики іпотекодавець передала в іпотеку квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 53,7 кв.м., житловою – 28,6 кв.м. За домовленістю сторін, у разі невиконання іпотекодавцем зобов`язання за основним договором до 18.05.2025, іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на квартиру в рахунок виконання зобов`язання за основним договором у порядку, передбаченому ст.37 ЗУ «Про іпотеку», та зареєструвати право власності на квартиру за собою.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 20.05.2025 зареєстрована на праві власності за ОСОБА_6 на підставі іпотечного договору від 18.04.2025.

Як вбачається з постанови Львівського апеляційного суду від 24.01.2023 у справі №442/6097/21, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,7 кв.м., заборону відповідачу ОСОБА_1 та/або його правонаступникам вчиняти будь-які дії, які можуть порушити право власності позивача на дану квартиру, в тому числі руйнувати будь-які конструктивні елементи житлового будинку (сходи, перегородки тощо) у будинку АДРЕСА_3 .

За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиціальні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиціального значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиціальне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

При цьому на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21)).

Як встановлено Львівським апеляційним судом у справі №442/6097/21 (за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 ) та вбачається з матеріалів справи, певні правовідносини між сторонами вже врегульовані судовими рішеннями, які набрали законної сили та перебувають на стадії виконавчого провадження.

Так, рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.02.2017 позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_7 у користуванні приміщенням загального користування пл. 6.3 кв.м., яке знаходиться на першому поверсі будинку АДРЕСА_3 шляхом приведення у попередній стан зруйновані конструктивні елементи житлового будинку, а саме відремонтувати зруйновані сходи та перегородки розблокувати дверний пройом, що закриває вхід з приміщенням кухні пл. 5.5 кв.м. в приміщення загального користування пл. 6.3 кв.м. у будинку АДРЕСА_3 .

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 14.09.2017 рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.02.2017 у справі №442/5425/16 залишено без змін.

23.10.2017 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області видано виконавчий лист у справі № 442/5425/16.

15.12.2020 відкрито виконавче провадження № 63916235 з виконання виконавчого листа № 442/5425/16.

17.06.2020 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області постановлено ухвалу у справі № 442/5425/16, якою замінено сторону виконавчого провадження ОСОБА_7 правонаступником - ОСОБА_1 .

26.01.2021 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області постановлено ухвалу у справі № 442/5425/16, якою замінено сторону виконавчого провадження ОСОБА_2 на правонаступника – ОСОБА_3 .

Із долученої до матеріалів даної справи постанови Львівського апеляційного суду від 15.09.2025, ухваленої у справі за поданням начальника Дрогобицького відділу ДВС Н.Костишина про заміну сторони (боржника) у виконавчому провадженні №63916235, встановлено, що 04.01.2024 державним виконавцем на підставі ухвали Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 19.12.2023 винесено постанову про заміну сторони виконавчого провадження, а саме, замінено ОСОБА_3 на ОСОБА_4

05.12.2024 у ВДВС надійшла заява стягувача ОСОБА_1 про заміну сторони виконавчого провадження, оскільки ОСОБА_4 14.08.2024 подарувала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_5 .

Апеляційний суд зазначив, що дії щодо відчуження спірного майна не можуть призвести до нівелювання постановленого судом рішення, що набрало законної сили, та усунути (анулювати) його правовий та фактичний ефект. Інакше, будь-яке судове рішення та його законну дію можна було б скасувати таким чином, який обраний стягувачем у зазначеній справі, тобто, укладення договорів на відчуження майна.

Встановивши вибуття боржника ОСОБА_4 із зобов`язання, яке перебуває на примусовому виконанні, на підставі правочину відчуження майна, щодо якого існує обов`язок приведення у відповідний стан, а також відсутність доказів фактичного виконання судового рішення у певному обсязі, колегія суддів дійшла висновку про заміну сторони (боржника) ОСОБА_4 правонаступником ОСОБА_5 у виконавчому провадженні № 63916235 з примусового виконання виконавчого листа № 442/545/16-ц, виданого 23.10.2017 Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області.

Суд звертає увагу, що одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Відповідно до частин першої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником.

Виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа, у разі вибуття однієї із сторін, мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив (частина п`ята статті 15 Закону України «Про виконавче провадження»).

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва на стадії виконання рішення суду, є правонаступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

При вирішенні питання про заміну сторони у виконавчому провадженні потрібно встановити факт вибуття сторони виконавчого провадження та переходу до особи матеріальних прав і обов`язків вибулої сторони.

Тож, процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні це заміна на будь-якій стадії виконавчого провадження стягувача або боржника іншою особою у зв`язку з її вибуттям у матеріально-правових відносинах. Підставою заміни кредитора внаслідок правонаступництва є настання певних обставин, що мають юридичне значення і в результаті яких виникають цивільні права та обов`язки або пряма вказівка акта цивільного законодавства, що не залежить від умов та порядку здійснення виконавчого провадження органами і посадовими особами.

У ситуації, коли відбувається порушення абсолютного права (яким є право власності позивача) і порушником є певний визначений судом у рішенні суб`єкт виконання цивільного обов`язку, тоді може відбуватися правонаступництво щодо виконання цього обов`язку. Саме прикладом такого правонаступництва щодо переходу обов`язку, який виник внаслідок порушення абсолютного права є перехід обов`язку повернути майно або усунути перешкоди у користуванні ним у разі передачі володіння певним майном.

У такому випадку зміст існуючого правовідношення залишається попереднім, відбувається виключно зміна у ньому особи зобов`язаної сторони. Обов`язок з виконання відповідного судового рішення покладається не на певну особу як таку, а саме на певну особу як власника речі, за рахунок збільшення якої (покращення якостей якої) відбулося порушення прав позивача у спірних правовідносинах.

Отже, як вже зазначалось вище, такі дії, як відчуження власного майна, не можуть призвести до нівелювання постановленого судом рішення, що набрало законної сили, та усунути (анулювати) його правовий та фактичний результат.

Таким чином, відповідачі є почергово правонаступниками майна та майнових зобов`язань боржника ОСОБА_2 . У свою чергу, боржником є визначена виконавчим документом фізична особа, на яку покладається обов`язок щодо виконання рішення суду, а спір, який був вирішений Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області 22.02.2017 у справі №442/5425/16, стосувався саме захисту прав власності та не був нерозривно пов`язаний з особою власника. У такому випадку зміст існуючого правовідношення залишається попереднім, відбувається виключно зміна у ньому особи зобов`язаної сторони. Обов`язок з виконання відповідного судового рішення покладається не на певну особу, як таку, а саме на певну особу, як власника речі, за рахунок якої відбулося порушення права позивача у спірних правовідносинах. Таких висновків дійшов Верховний суд у постанові від 18.01.2018 у справі № 607/18288/14 (провадження №61-978 св.17) та у постанові від 31.08.2021 № 367/3748/15-ц (провадження №651-10386св21).

Крім того, з рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.02.2017 у справі №442/5425/16 вбачається, що представник відповідача ОСОБА_2 надіслав заперечення щодо позовних вимог. Зазначив про те, що 05.07.2016 працівниками відділу містобудування та архітектури виконавчого комітету Дрогобицької міської ради було проведено перевірку з виїздом на місце, де встановлено, що позивач самовільно захопив приміщення, які згідно технічного паспорта належать відповідачу, що підтверджується листом № 3-21/5723 від 05.07.2016; позивач неправомірно вимагає у власника майна усунути перешкоди у користуванні його приміщенням та не доводить жодним належним та допустимим доказом свої позовні вимоги. Відповідачка ОСОБА_2 заперечувала позов, посилаючись на те, що спірне майно є її власністю, відповідно правовідносини є похідними від права власності і тому допускають правонаступництво.

На те, що попередні власники квартири АДРЕСА_11 та квартири АДРЕСА_1 не мали згоди з приводу використання приміщень загального користування, що чітко вбачалось із матеріалів справи, звертав увагу і Львівський апеляційний суд у постанові від 24.01.2023 у справі №442/6097/21, зазначаючи при цьому, що тепер власниками таких є сторони у справі ( ОСОБА_1 і ОСОБА_3 ) і сторонами у виконавчому провадженні є власне теж сторони у цій справі.

У той же час, як роз`яснено у п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5, обставини, встановлені під час розгляду справи за позовом про право на майно, не мають обов`язкової сили для осіб, які не брали участі у справі. Такі особи мають право на звернення до суду із самостійним позовом про право на майно. Разом із тим під час розгляду справи за таким позовом суд враховує обставини раніше вирішеної справи про право на спірне майно незалежно від того, встановлені вони судовим рішенням, що набрало законної сили, у цивільній, господарській або адміністративній справі. Якщо суд дійде інших висновків, ніж ті що містяться в судовому рішенні щодо раніше вирішеної справи, він має навести відповідні мотиви. При цьому суд має виходити з того, що правові висновки суду і встановлені ним обставини не є тотожними поняттями. Висновки (судження) суду щодо прав і обов`язків сторін, зроблені на підставі встановлених при розгляді справ обставин, не є преюдиційними.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.ст. 12, 76, 77 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд звертає увагу, що особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (п. 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на порушника.

Цивільні права або інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Велика Палата неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа та характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 06.04.2021 у справі № 925/642/19).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. Тож під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права / інтересу у спірних правовідносинах.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови ВП ВС від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).

У цьому контексті формується чіткий стандарт: спосіб захисту має бути не просто передбачений законом, а й ефективним — таким, що реально відновлює порушене право або, принаймні, максимально наближає до цього результату.

Верховний Суд послідовно підкреслює, що ефективний спосіб захисту — це той, який призводить до конкретного правового результату. Іншими словами, суд має оцінювати не лише юридичну правильність вимоги, а й її практичні наслідки: чи досягне позивач тієї мети, заради якої звернувся до суду (зокрема, постанова КЦС ВС від 04.10.2023 у справі № 446/1/22).

Саме звідси випливає принцип процесуальної економії: судове рішення повинно усувати потребу у повторному зверненні до суду. Якщо ж обраний спосіб захисту створює передумови для нового спору — він визнається неефективним. Такий підхід системно відображений у практиці Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов переконання, що обраний позивачем ОСОБА_1 спосіб захисту є неефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах, позаяк вказаний спосіб не є таким, що реально відновить порушене право позивача. На переконання останнього, рішення суду, ухвалене у справі №442/5425/16, залишиться невиконаним за вказаних у позові обставин (укладення відповідачами фраудаторних правочинів), тобто, у зв`язку з відчуженням квартири АДРЕСА_1 , що суперечить змісту існуючого правовідношення, яке при зміні власника майна залишається попереднім, а відбувається виключно зміна у ньому особи зобов`язаної сторони. У той же час, визнання оспорюваних договорів недійсними не відновить порушеного права позивача щодо належного (безперешкодного) користування спірним майном. Крім того, визнання оспорюваних договорів недійсними лише поверне початкового у спірних правовідносинах власника майна до обов`язку, встановленого рішенням суду від 22.02.2017 у справі №442/5425/16, при тому, що у виконавчому провадженні з примусового виконання цього рішення боржником визначена інша особа (правонаступник), порушене право позивача на користування майном залишиться невідновленим і вказані обставини створять передумови для повторного звернення до суду, а надто, - для нового спору.

Відтак, незалежно від інших встановлених судом обставин, неправильно обраний позивачем ОСОБА_1 спосіб захисту зумовив прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 82, 264, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Манзілевська Тетяна Станіславівна, приватний нотаріус Дрогобицького районного нотаріального округу Львівської області Монастирська Мирослава Мирославівна, про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 14.05.2026.

Суддя Грицай М.М.