Суд: Міжгірський районний суд Закарпатської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: за заповітом
Дата: 14 травня 2026 р.
Справа: №302/544/26
Суддя: Пухальський С. В.
Справа № 302/544/26
Провадження № 2/302/381/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.05.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області
Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді – Пухальського С. В.,
за участю секретаря судового засідання – Сити Л. М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гренджа Вікторія Юріївна, до Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання права на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , 1924 року народження, який доводився позивачу рідним батьком.
Позивач зазначає, що за життя спадкодавець склав заповіт, відповідно до якого заповів усе належне йому майно своєму сину – ОСОБА_1 .
За твердженням позивача, до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_2 входить право на земельну частку (пай) розміром 2,15 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) в землях колишнього КСП «Пролісок», відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0086690, виданого Міжгірською районною державною адміністрацією Закарпатської області 07 травня 1997 року.
Позивач вказує, що спадщину після смерті батька він прийняв у встановленому законом порядку шляхом подання до Міжгірської державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини. Інші особи із заявами про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття у встановлений законом строк не зверталися.
Крім того, позивач зазначає, що на день смерті спадкодавець був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 , а разом із ним проживали та були зареєстровані члени його сім`ї, у тому числі позивач.
Як зазначено у позовній заяві, за життя ОСОБА_2 було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0086690 на підставі розпорядження Міжгірської районної державної адміністрації № 242 від 07 травня 1997 року, згідно з яким розмір земельної частки (паю) становив 2,15 умовних кадастрових гектарів без визначення меж у натурі (на місцевості) у землях КСП «Пролісок» с. Ізки Міжгірського району Закарпатської області.
Позивач також зазначає, що 08 жовтня 2000 року Буковецькою сільською радою народних депутатів прийнято рішення «Про виділення і передачу в приватну власність земельних часток (пай)», на підставі якого спадкодавцю було передано у приватну власність земельну частку (пай) згідно сертифіката розміром 2,15 умовних кадастрових гектарів. На підставі цього рішення спадкодавцю також видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 1,1298 га.
Разом із тим, земельна частка (пай) розміром 1,0202 га в умовних кадастрових гектарах у землях колишнього КСП «Пролісок» за життя спадкодавцем не була виділена в натурі (на місцевості), а право власності на відповідну частину земельної частки (паю) спадкодавцем оформлено не було. При цьому оригінал сертифіката на право на земельну частку (пай) був втрачений.
Позивач зазначає, що 11 лютого 2026 року державним нотаріусом Міжгірської державної нотаріальної контори йому було видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки, належні спадкодавцю на праві приватної власності, однак постановою державного нотаріуса Міжгірської державної нотаріальної контори йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів.
У зв`язку з неможливістю оформлення спадкових прав у позасудовому порядку позивач просить суд визнати за ним, як за спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_2 , право на земельну частку (пай) на території колишнього КСП «Пролісок» розміром 2,15 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0086690, виданого на підставі розпорядження Міжгірської районної державної адміністрації № 242 від 07 травня 1997 року.
Ухвалою суду від 30 квітня 2026 року у справі відкрито провадження в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 14 травня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Представник позивача подала до суду заяву, у якій просила здійснювати розгляд справи за її відсутності та за відсутності позивача, зазначивши, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Від Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області надійшла письмова заява з проханням розглянути справу без участі її представника, у якій заявлені позовні вимоги визнано.
З огляду на неявку учасників справи, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу судом не здійснювалося.
Дослідивши письмові матеріали справи, надані докази та оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, суд дійшов таких висновків.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача – ОСОБА_2 , 1924 року народження, що підтверджується копіями свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 та свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 9, 13).
За життя ОСОБА_2 склав заповіт, відповідно до якого заповів усе належне йому майно своєму сину – ОСОБА_1 . Заповіт посвідчено секретарем виконавчого комітету Буковецької сільської ради Міжгірського району Закарпатської області Пиринець М. В. 26.11.2001 року за реєстровим № 43. Згідно з інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру заповіт не змінено та не скасовано (а.с. 10, 14).
Судом установлено, що до складу спадкового майна після смерті ОСОБА_2 входило право на земельну частку (пай) розміром 2,15 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) у землях колишнього КСП «Пролісок» села Ізки Міжгірського району Закарпатської області відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0086690, виданого на підставі розпорядження Міжгірської районної державної адміністрації № 242 від 07.05.1997 року, що підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 07.11.2025 року (а.с. 18).
Цим же листом повідомлено, що на ім`я ОСОБА_2 виготовлено державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 023962 від 07.07.2003 року на земельну ділянку площею 1,1298 га взамін зазначеного сертифіката.
08.10.2000 року Буковецькою сільською радою народних депутатів прийнято рішення «Про виділення і передачу в приватну власність земельних часток (пай)», на підставі якого ОСОБА_2 як власнику сертифіката серії ЗК № 0086690 передано у приватну власність земельну частку (пай) розміром 2,15 умовних кадастрових гектарів.
На підставі зазначеного рішення ОСОБА_2 також передано у приватну власність земельну ділянку площею 1,1298 га для ведення особистого селянського господарства та видано державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ЗК № 023962, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 50 (а.с. 19).
Разом із тим, земельна частка (пай) у розмірі 1,0202 умовних кадастрових гектарів у землях колишнього КСП «Пролісок» за життя спадкодавцем не була виділена в натурі (на місцевості), а право власності на неї оформлено не було. Оригінал сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0086690 втрачено.
З огляду на невідповідність площі земельної частки (паю), визначеної сертифікатом (2,15 умовних кадастрових гектарів), та площі земельної ділянки, на яку видано державний акт (1,1298 га), суд доходить висновку, що право на земельну частку (пай) було реалізовано спадкодавцем лише частково, а інша його частина залишилась нереалізованою.
Позивач ОСОБА_1 прийняв спадщину за заповітом після смерті батька шляхом подання заяви про прийняття спадщини до Міжгірської державної нотаріальної контори (а.с. 12).
Згідно з довідкою про склад сім`ї та реєстрацію місця проживання, на день смерті ОСОБА_2 був зареєстрований та постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Разом із ним проживали та були зареєстровані члени його сім`ї, у тому числі позивач (а.с. 11).
Постановою державного нотаріуса Міжгірської державної нотаріальної контори Дунаєвої О. І. позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на право на земельну частку (пай) розміром 2,15 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) у зв`язку з відсутністю оригіналів правовстановлюючих документів (а.с. 17). У постанові також зазначено, що інші особи із заявами про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття у встановлений законом строк не зверталися.
Відповідно до статті 1218 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.
Таким чином, до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 увійшло також право на нереалізовану частину земельної частки (паю), яке не припинилося внаслідок смерті спадкодавця.
Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання права власності, зокрема у разі втрати документа, який посвідчує його право.
Згідно з частиною другою статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність його набуття не встановлена судом.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб.
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Таким чином, право на земельну частку (пай) як майнове право входить до складу спадщини та переходить до спадкоємців у встановленому законом порядку.
Оцінюючи надані докази у їх сукупності, суд виходить із такого.
З матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_2 було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0086690 розміром 2,15 умовних кадастрових гектарів у землях колишнього КСП «Пролісок» села Ізки.
Разом із тим, як підтверджується наданими доказами, зазначене право було реалізоване спадкодавцем лише частково шляхом виділення земельної ділянки у приватну власність площею 1,1298 га.
Отже, право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом, у відповідній частині було реалізоване шляхом виділення земельної ділянки у приватну власність, тоді як інша частина такого права, яка не була виділена в натурі (на місцевості), зберегла свій правовий статус та увійшла до складу спадщини після смерті ОСОБА_2 .
Судом установлено, що позивач прийняв спадщину після смерті батька за заповітом у встановленому законом порядку.
Судом також установлено, що позивач позбавлений можливості оформити свої спадкові права у нотаріальному порядку у зв`язку з відсутністю оригіналу сертифіката на право на земельну частку (пай), що підтверджується постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії.
Фактична відсутність можливості отримати документ, який посвідчує право на земельну частку (пай), унеможливлює реалізацію позивачем належного йому права у позасудовому порядку, що свідчить про відсутність іншого ефективного способу захисту, окрім судового.
За таких обставин право позивача на нереалізовану частину земельної частки (паю), яке підтверджується належними та допустимими доказами, підлягає судовому захисту шляхом його визнання.
Водночас, враховуючи, що частина земельної частки (паю) уже була реалізована спадкодавцем шляхом виділення земельної ділянки у приватну власність, підстави для визнання права на земельну частку (пай) у повному обсязі відсутні.
Натомість право на ту частину земельної частки (паю), яка не була виділена в натурі (на місцевості), збереглося та перейшло до позивача в порядку спадкування за заповітом, у зв`язку з чим підлягає судовому захисту.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Разом із тим, суд враховує, що Пилипецька сільська рада Хустського району Закарпатської області подала заяву про визнання позову у повному обсязі.
Відповідно до частини четвертої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову та продовжує судовий розгляд.
Оскільки матеріалами справи підтверджується, що право на земельну частку (пай) було реалізовано спадкодавцем частково шляхом виділення земельної ділянки у приватну власність площею 1,1298 га, підстави для визнання за позивачем права на земельну частку (пай) у повному обсязі відсутні.
За таких обставин суд відмовляє у прийнятті визнання позову відповідачем у повному обсязі та доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог у межах нереалізованої частини права на земельну частку (пай).
Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 89, 258-259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Відмовити у прийнятті визнання Пилипецькою сільською радою Хустського району Закарпатської області позову у повному обсязі.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , право на земельну частку (пай) у майні колективного сільськогосподарського підприємства «Пролісок» села Ізки Міжгірського (на даний час Хустського) району Закарпатської області розміром 2,15 умовних кадастрових гектарів відповідно до сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ЗК № 0086690, виданого на ім`я ОСОБА_2 на підставі розпорядження Міжгірської районної державної адміністрації № 242 від 07 травня 1997 року, зареєстрованого в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 65 від 26 червня 1997 року, у частині, що не була виділена в натурі (на місцевості), в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні позовних вимог в іншій частині – відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.
Суддя Пухальський С. В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua