Вирок від 11 травня 2026 р. у справі №538/491/26 — Лохвицький районний суд Полтавської області

Єдиний унікальний номер №538/491/26

Провадження №1-кп/538/114/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року м.Лохвиця

Лохвицький районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лохвиця матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань№ 12026170560000146 від 03 березня 2026 року про обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Піски, Лохвицького району Полтавської області, є громадянином України, українця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,із середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, на утриманні осіб не маючого, раніше судимого: 07 квітня 2025 року Лохвицьким районним судом Полтавської області за ч. 1 ст. 382 КК України до штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень - 11 квітня 2025 року призначений штраф сплачений,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 382 КК України,

учасники судового провадження:

прокурор - ОСОБА_4 ,

обвинувачений – ОСОБА_3 ,

в с т а н о в и в:

1. Історія провадження

1.1. 17 березня 2026 року Лохвицьким відділом Миргородської окружної прокуратури скеровано до Лохвицького районного суду обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12026170560000146 від 03 березня 2026 року про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.382 КК України.

1.2. Ухвалою Лохвицького районного суду від 18 березня 2026 року призначено підготовче судове засідання у вказаному кримінальному провадженні.

1.3. Ухвалою Лохвицького районного суду від 01 квітня 2026 року в цьому кримінальному провадженні призначено судовий розгляд та доручено Миргородському районному сектору № 2 філії Державної установи "Центр пробації" в Полтавській області у відповідності до п.1 ч. 3 ст. 72-1 КПК України скласти та подати до суду досудову доповідь щодо обвинуваченого ОСОБА_3 .

2. Формулювання обвинувачення та стаття закону України про кримінальну відповідальність, яка передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа

Судом встановлено, що 30 серпня 2024 року о 16 годині 30 хвилин у м. Лохвиця, Миргородського району Полтавської області по вулиці Перемоги, 28, ОСОБА_3 керував транспортним засобом мотоциклом марки «ІЖ» Юпітер з реєстраційним номером НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння та був зупинений працівниками поліції за порушення п. 2.5 ПДР, за що відносно нього працівниками СРПП ВП №2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області було складено протокол серії ААД № 774255 про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до постанови Лохвицького районного суду Полтавської області (справа №538/1711/24, провадження № 3/538/680/24) від 10 вересня 2024 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 17000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. У судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у скоєнні правопорушення визнав та цього ж дня копію вказаної постанови отримав особисто.

09 січня 2025 року близько 08 години 46 хвилин, достовірно знаючи, та свідомо розуміючи, що такого права ОСОБА_3 позбавлений, вказаним вище рішенням суду, діючи всупереч постанови Лохвицького районного суду Полтавської області від 10 вересня 2024 року, керував автомобілем марки «ВАЗ», моделі "2109", з реєстраційним номером НОМЕР_2 , білого кольору по вулиці Героїв України в м. Лохвиця, Миргородського району Полтавської області, рухаючись у напрямку м. Заводське, Миргородського району Полтавської області з явними ознаками наркотичного сп`яніння та був зупинений поліцейськими СРПП ВП № 2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області, за що відносно нього працівниками СРПП ВП № 2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області було складено протокол серії ЕПР1 № 216260 про адміністративне правопорушення за ч.2 ст. 130 КУпАП. За вказаним фактом зареєстроване кримінальне провадження за №12025170560000013 від 09 січня 2025 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Відповідно до постанови Лохвицького районного суду Полтавської області (справа №538/62/25, провадження № 3/538/63/25) від 21 січня 2025 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 34000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на три роки. У судовому засіданні ОСОБА_3 свою вину у скоєнні правопорушення визнав та цього ж дня копію вказаної постанови отримав особисто.

Вироком Лохвицького районного суду Полтавської області (справа №538/427/25, провадження № 1-кп/538/118/2025) від 07 квітня 2025 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України, та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот) гривень.

Маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, відповідно до вироку Лохвицького районного суду Полтавської області від 07 квітня 2025 року (справа №538/427/25, провадження №1- кп/538/118/2025), яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні умисного невиконання судового рішення та призначено покарання у виді штрафу в розмірі 8500 гривень, ОСОБА_3 , належним чином обізнаний про факт свого засудження та про обов`язковість виконання судових рішень, на шлях виправлення не став та належних висновків для себе не зробив.

Незважаючи на це, достовірно знаючи, що постановою Лохвицького районного суду Полтавської області від 21 січня 2025 року (справа №538/62/25) його позбавлено права керування транспортними засобами строком на три роки, та усвідомлюючи, що зазначене рішення суду набрало законної сили і є обов`язковим до виконання, а також розуміючи, що він як особа, раніше засуджена за умисне невиконання судового рішення, зобов`язаний дотримуватися встановлених судом обмежень, умисно, всупереч вимогам судового рішення, яке набрало законної сили, маючи реальну можливість його виконувати, однак не бажаючи цього робити, знову вчинив дії, спрямовані на умисне невиконання рішення суду, що виразилось у керуванні транспортним засобом під час дії встановленого судом позбавлення права керування, у порушення ч. 1 ст. 129 Конституції України, ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких судові рішення, що набрали законної сили є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на території України, а також ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», якою забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, посягаючи на суспільні відносини у сфері правосуддя, умисно вчинив діяння, спрямоване на невиконання рішення суду, а саме: 03 березня 2026 року близько 07 години 10 хвилин, керував транспортним засобом - автомобілем марки «ВАЗ 21113», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який фактично належить ОСОБА_5 , відповідно до свідоцтва про реєстрації транспортного засобу НОМЕР_4 та яким законно користується ОСОБА_3 , по вул. Європейській, м. Заводське, Миргородського району Полтавської області, достовірно знаючи та свідомо розуміючи, що такого права він позбавлений рішенням суду, та був зупинений поліцейськими СРПП ВП № 2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області.

Таким чином, ОСОБА_3 своїми умисними діями, що виразились в умисному невиконанні рішення суду, що набрало законної сили, вчиненими особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 382 КК України.

3. Позиції учасників судового провадження.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України, визнав повністю, підтвердивши обставини, а саме час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, викладеного в обвинувальному акті, які відповідають дійсності.

При цьому вказав, що, дійсно, 03.03.2026 близько 07:10 години, свідомо розуміючи, що права керування транспортними засобами він позбавлений, діючи всупереч постанови Лохвицького районного суду Полтавської області від 21.01.2025, будучи раніше засудженим за умисне невиконання судового рішення, по вул. Європейській, м. Заводське, Миргородського району Полтавської області, керував автомобілем марки «ВАЗ 21113», реєстраційний номер НОМЕР_3 , який фактично належить ОСОБА_5 , відповідно до свідоцтва про реєстрації транспортного засобу НОМЕР_4 , був зупинений поліцейськими СРПП ВП № 2 Миргородського РВП ГУНП в Полтавській області.

До вчиненого ним кримінального правопорушення ставиться критично, щиро розкаюється у вчиненому.

Просив призначити йому покарання не пов`язане з позбавленням волі, у виді іспитового строку.

Зазначив, що вважає недоцільним дослідження інших доказів щодо обставин вчиненого кримінального правопорушення, оскільки такі ним не оспорюються.

Показання обвинуваченого є послідовними та логічними, не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, а тому суд вважає ці показання достовірними.

Прокурор підтримав обвинувальний акт щодо вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України. Просив суд, з урахуванням думки обвинуваченого, здійснювати розгляд, враховуючи вимоги ч. 3 ст. 349 КПК України, та обмежитись допитом обвинуваченого та дослідженням даних, що характеризують обвинуваченого. Не оспорив фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим ОСОБА_3 , йому зрозуміло неможливість у подальшому оспорити ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Просив призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на чотири роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки та на підставі ст. 75 КК України звільнити останнього від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на розсуд суду, речові докази у кримінальному провадженні залишити в матеріалах кримінального провадження.

4. Мотиви суду.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення, а саме: за частиною третьою статті 382 КК України відповідно до обвинувального акта, згідно вимог ст.337 КПК України.

Враховуючи те, що обвинувачений свою вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю, він та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини, викладені в обвинувальному акті, і судом встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності його позиції, заслухавши думку інших учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення КПК України про наслідки застосування обмеженого дослідження доказів, а саме: про позбавлення їх у такому випадку права подальшого оспорювання цих обставин в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження інших доказів по справі відносно тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до положень ч.3 ст.349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому, суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Слід зазначити, що роз`яснення учасникам судового провадження спрощеного порядку розгляду не повинно носити формальний характер. Це означає, що суд, перш ніж постановити рішення про здійснення розгляду кримінального провадження на підставі ч. 3 ст. 349 КПК, повинен роз`яснити їм суть даної норми, при цьому не обмежитися цитуванням самої статті, а у доступній, чіткій та конкретизованій формі викласти її зміст, тим самим дати розгорнуте пояснення сторонам. Метою такого роз`яснення є однакове, правильне і точне розуміння усіма учасниками судового провадження змісту цієї норми, виявлення її сутності, яку законодавець вклав у словесне формулювання. Водночас, суд має упевнитися і в тому, що учасниками судового провадження суть такого роз`яснення сприйнята правильно та переконатися у добровільності їх позицій. Повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин є обов`язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст.349 КПК України (позиція ККС ВС, висловлена у постанові від 02 лютого 2021 року, справа № 640/4713/19, провадження № 51-2155км 20).

У відповідності до сформованого об`єднаною Палатою ККС ВС у постанові від 16 вересня 2024 року (справа № 444/870/22, провадження № 51-2989кмо23) висновку щодо правозастосування положень ч. 3 ст. 349 КПК: суд у конкретному кримінальному провадженні на підставі ч. 3 ст. 349 КПК має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі, у разі часткового заперечення винуватості особи у вчиненні окремого кримінального правопорушення в сукупності кримінальних правопорушень, яке має окрему кваліфікацію, або є окремим епізодом кримінального правопорушення, чи невизнання цивільного позову, та у такому випадку щодо цих оспорюваних обставин провести судовий розгляд у загальному порядку, дослідивши докази, які підтверджують або спростовують ці обставини. Такий порядок розгляду кримінального провадження не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, визначені в ч. 1 ст. 91 КПК.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року в справі № 521/11693/16-к відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Однак, дана норма не звільняє суд від обов`язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто, законодавець зобов`язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а ст. 349 КПК лише визначає обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин.

Незалежно від обсягу доказів, які досліджуватимуться судом, зокрема, внаслідок визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, допит обвинуваченого здійснюється обов`язково (постанова ККС ВС від 17 грудня 2020 року, справа № 426/14810/18, провадження № 51-2486км20).

Оскільки обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненому, і після роз`яснення учасникам судового розгляду положень ч.3 ст.349 КПК України, суд з`ясував, що вони правильно розуміють зміст обставин, встановлених у даному кримінальному провадженні, та не оспорюють їх, і така позиція є добровільною, роз`яснивши їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку та отримавши згоду учасників судового провадження на проведення судового розгляду в такому порядку, прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин скоєння обвинуваченим зазначеного кримінального правопорушення, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням характеризуючих матеріалів, суд приходить до переконливого висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_3 у скоєному є доведена повністю.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності, суд визнає їх допустимими, належними, достатніми та достовірними і такими, які об`єктивно і повно доводять вину обвинуваченого ОСОБА_3 .

Суд переконаний, що дії обвинуваченого ОСОБА_3 , вірно кваліфіковано за ч. 3 ст. 382 КК України, як умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею.

5. Призначення покарання.

Відповідно до ч.1 ст.2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином, реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинене кримінальне правопорушення.

Згідно з вимогами КК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12.06.2009 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», покарання призначене судом має бути необхідним і достатнім для виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час, згідно зі ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Така позиція відповідає практиці Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справ застосовується як джерело, зокрема у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), де зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2015, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, особу винного.

Враховується, що за ступенем тяжкості згідно положень ст.12 КК України (в редакції на час вчинення відповідного кримінального правопорушення) вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 382 КК України, є тяжким злочином.

Згідно роз`яснень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року із змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання», досліджуючи дані про особу обвинуваченого, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали) тощо.

Питання призначення покарання визначає форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, тощо.

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

Конституційний Суд України у своєму рішенні за № 15-рп/2004 зазначив про те, що, окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.

Тобто, покарання повинно перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного.

Обставинами, що пом`якшують покарання, передбаченими ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України обтяжує покарання, судом не встановлено.

Згідно абз. 17 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до відома досудову доповідь представника органу пробації з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого, згідно якої вбачається, що існує середній рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства. Орган з питань пробації вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства на певний строк за умови здійснення з боку зазначеного вище органу наглядових та соцільно-виховних заходів.

За сукупності вище наведених обставин, враховуючи активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, та те, що за місцем проживання обвинувачений характеризується позитивно, не перебуває на обліку у лікаря-психіатра, перебуває на обліку у лікаря-нарколога на ЗПТ з 2024 року, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 21.04.2005, на утриманні осіб не має, останнім здійснено донат на ЗСУ в розмірі 10 000 грн., раніше судимий 07.04.2025 Лохвицьким районним судом Полтавської області за ч.1 ст.382 КК України з призначенням покарання у виді штрафу, що обвинуваченим сплачений, тобто вказаний вирок є виконаним, тому враховуючи наведені вище дані про особу обвинуваченого та враховуючи наявність пом`якшуючої покарання обставини, відсутність обставин, що обтяжують покарання, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд вважає необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень призначити йому покарання за ч. 3 ст. 382 КК України у виді позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортним засобом, та доходить висновку про те, що виправлення обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства, із застосуванням ст.75 КК України - звільнення від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та покладенням обов`язків, які сприятимуть його виправленню, оскільки саме таке покарання, на думку суду, є справедливим, а також необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.

Відповідно до абз. 1, 5 п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам необхідно мати на увазі, що частиною першою статті 75 КК України передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за цією нормою закону не допускається.

При звільненні з випробуванням від відбування основного покарання суд відповідно до ст. 77 КК України може призначити додаткові покарання: штраф (за умови, що він передбачений санкцією закону, за яким засуджується особа); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку.

Зі змісту вказаних норм закону та постанов Пленуму Верховного Суду України вбачається, що звільнення від відбування покарання з випробуванням можливо застосувати лише щодо основного покарання.

Так, у разі звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України із застосуванням додаткових покарань (крім конфіскації майна) суд у резолютивній частині вироку повинен чітко вказати, що таке звільнення стосується тільки основного покарання, а додаткове має обов`язково виконуватися реально.

6. Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку

6.1. Щодо речових доказів

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Долю речових доказів суд вирішує керуючись положеннями ст. 100 КПК України.

6.2. Щодо процесуальних витрат

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат.

Процесуальні витрати у цьому кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлявся.

Запобіжний захід ОСОБА_3 не обирався і підстав для його обрання суд не вбачає.

Керуючись статтями 368, 370-371, 373-374, 376, 615 Кримінального процесуального кодексу України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням із встановленням іспитового строку на 2 (два) роки, якщо він протягом вказаного строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки.

На підставі пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України та пункту 2 ч.3 ст. 76 КК України в період іспитового строку покласти на засудженого ОСОБА_3 наступні обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили не обирати.

Речові докази у кримінальному провадженні:

- DVD-R диск із відеозаписами по даному кримінальному провадженню, що зберігається у матеріалах кримінального провадження – залишити в матеріалах кримінального провадження.

На вирок протягом тридцяти діб з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Полтавського апеляційного суду через Лохвицький районний суд Полтавської області.

При цьому, відповідно до положень ч.2 ст. 394 КПК України, судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

З текстом вироку суду можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua

Суддя ОСОБА_6