Рішення від 30 травня 2023 р. у справі №376/1254/23 — Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/1254/23

Провадження № 2/376/695/2023

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2023 р.

Сквирський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Віговського С.І.,

при секретарі – Кропивлянській С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сквира цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на майно, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 було укладено 03 квітня 2023 року в простій письмовій формі Договір купівлі-продажу наступних земельних ділянок:

- площею – 1,2400 га, яка розташована на території Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер: 3224081200:08:002:0057, призначена для ведення особистого селянського господарства;

- площею – 0,7236 га, яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області (у минулому – територія Малолисовецької сільської ради Сквирського району Київської області), кадастровий номер: 3224084300:05:016:0026, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- площею – 2,0000 га, яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області (у минулому – територія Малолисовецької сільської ради Сквирського району Київської області), кадастровий номер: 3224084300:05:019:0623, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

- площею – 0,20 га, яка розташована в с. Ксаверівка, Білоцерківського району, Київської області на території Ксаверівської сільської ради, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

За вказаним договором позивач купляв у ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,7236 га, ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 2,0000 га, ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 1,2400 га. В свою чергу ОСОБА_2 позивач продавав земельну ділянку, площею 0,20 га.

Договором були передбачені права та обов`язки сторін. Між сторонами по Договору було досягнуто усіх істотних умов відповідно до вимог чинного законодавства України.

Кошти були передані сторонам в повній мірі. Примірники договорів залишились у відповідачів. Отже, як стверджує позивач, він як покупець, свої зобов`язання виконав повністю та сплатив кошти. В свою чергу, як продавець, позивач був готовий до проведення оформлення права власності на належну йому земельну ділянку та передачу таких прав на покупця ОСОБА_2 , з подальшим нотаріальним посвідченням правочину.

За попередньою домовленістю між сторонами, вони протягом трьох днів з дня проведення повного розрахунку повинні були з`явитись до нотаріуса для нотаріального посвідчення цього Договору.

Проте, нотаріального посвідчення Договору відповідачами до теперішнього часу проведено не було. Отже, на думку позивача, відповідачі своїми діями (бездіяльністю) ухиляються від нотаріального посвідчення договору, як того вимагають норми чинного законодавства України. Тобто у даному випадку, відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України є всі правові підстави для визнання договору дійсним.

Свої дії, а саме небажання нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу, відповідачі не пояснють та ухиляються від зустрічі із позивачем.

У судове засідання позивач не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, підтримав позовні вимоги вказані в позовній заяві.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про місце та час розгляду справи повідомлені належним чином, що відповідає вимогам абз. 1 ч. 6, п. 1 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

За загальним правилом ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

З положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України слідує, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів зокрема: якщо відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, оцінивши докази, які містяться в матеріалах справи, вважає позовні вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні й суспільні інтереси в спосіб, визначений законами України.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено в простій письмовій формі Договір купівлі-продажу земельних ділянок: площею – 1,2400 га, яка розташована на території Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер: 3224081200:08:002:0057, призначена для ведення особистого селянського господарства; площею – 0,7236 га, яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області (у минулому – територія Малолисовецької сільської ради Сквирського району Київської області), кадастровий номер: 3224084300:05:016:0026, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; площею – 2,0000 га, яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області (у минулому – територія Малолисовецької сільської ради Сквирського району Київської області), кадастровий номер: 3224084300:05:019:0623, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; площею – 0,20 га, яка розташована в с. Ксаверівка, Білоцерківського району, Київської області на території Ксаверівської сільської ради, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

За вказаним договором позивач купляв у ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 0,7236 га, ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 2,0000 га, ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 1,2400 га. В свою чергу ОСОБА_2 позивач продавав земельну ділянку, площею 0,20 га.

Кошти були передані сторонам в повній мірі. Примірники договорів залишились у відповідачів. Отже, позивач, як покупець, свої зобов`язання виконав повністю та сплатив кошти. В свою чергу, як продавець, позивач був готовий до проведення оформлення права власності на належну йому земельну ділянку та передачу таких прав на покупця ОСОБА_2 , з подальшим нотаріальним посвідченням правочину.

Протягом трьох днів з дня проведення повного розрахунку сторони повинні були з`явитись до нотаріуса для нотаріального посвідчення цього Договору.

Проте, нотаріального посвідчення Договору відповідачами до теперішнього часу проведено не було. Отже, на думку позивача, відповідачі своїми діями (бездіяльністю) ухиляються від нотаріального посвідчення договору, як того вимагають норми чинного законодавства України. Тобто у даному випадку, відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України є всі правові підстави для визнання договору дійсним.

У зв`язку з порушенням відповідачами умов договору та невиконанням ними своїх зобов`язань, позивач звернувся до суду в порядку ст. 16 ЦК України для захисту свого майнового права та інтересу.

Згідно частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 р. «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 209 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли домовленості з усіх істотних умов.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Порядок нотаріального посвідчення договорів купівлі продажу визначається у Законі України «Про нотаріат» та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5.

Згідно з ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів . Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ст. 334 ЦК України, право власності у набувача майна за договором виникає з часу передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається майном на власний розсуд. При цьому він вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії які не суперечать закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Стаття 16 ЦК України зазначає: «Кожна особа мас право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до практики того ж Верховного Суду наголошується - надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (даті - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від тог о, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учаениці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Тобто, закон покладає обов`язок доказування на сторони у справі.

Суд, при вирішенні справи враховує, що стороною відповідача не надано у справі жодних доказів або заперечень щодо вимог позивача, тобто не виконано вимоги ч. 3 ст. 12 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, є такими, що ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 5 Конституції України, ст. 12, 95, 200, 206, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, ст. 3, 15, 16, 207, 220, 328, 334, 638, 640, 655, 657 ЦК України, 22, 81, 125, 126, 132, Земельного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 (адреса: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_5 ), про визнання права власності на майно, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати дійсним договір купівлі – продажу укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею – 1,2400 га, яка розташована на території Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області, кадастровий номер: 3224081200:08:002:0057, призначена для ведення особистого селянського господарства, що належить – ОСОБА_5 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею – 0,7236 га, яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області (у минулому – територія Малолисовецької сільської ради Сквирського району Київської області), кадастровий номер: 3224084300:05:016:0026, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить – ОСОБА_3 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, площею – 2,0000 га, яка розташована на території Сквирської міської ради Київської області (у минулому – територія Малолисовецької сільської ради Сквирського району Київської області), кадастровий номер: 3224084300:05:019:0623, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить – ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, площею – 0,20 га, яка розташована в с. Ксаверівка, Білоцерківського району, Київської області на території Ксаверівської сільської ради, призначена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: http://court.gov.ua.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя С. І. Віговський