Рішення від 15 квітня 2026 р. у справі №369/12742/23 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/12742/23

Провадження № 2/369/832/26

РІШЕННЯ

Іменем України

16.04.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В., за участі секретаря судового засідання Лисяк К.О., представника позивача Бонацького Р.П., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу №369/12742/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 21 серпня 2009 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу з у сторін народилася донька – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час є неповнолітньою особою та проживає разом з позивачем в США. 13 березня 2023 року Києво-Святошинським районним судом Київської області у цивільній справі № 369/12209/22 шлюб між сторонами розірвано. Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.03.2023 року по цивільній справі №369/12733/22 вирішено стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду.

За час перебування у шлюбі у період спільного проживання позивачем та відповідачем було спільно придбано нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру житловою площею 44 кв. м. загальною площею 73,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ч.1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Позивачем та вдповідачем шлюбний договір не укладався, домовленості щодо поділу спільного майна не досягалось.

13.02.2024 року від представника позивача адвоката Бонацького Р.П. надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивачка посилаючись на ч. 2 та 3 ст. 70 Сімейного кодексу України просила суд відступити від засад рівності часток подружжя та збільшити її частку при поділі майна подружжя.

Вимоги про збільшення частки Позивачка обґрунтовувала тим. що розмір аліментів, який встановлений заочним рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.03.2023 року по цивільній справі № 369/12733/22 недостатній для забезпечення фізичного і духовного розвитку малолітньої доньки сторін.

Зазначала, що розмір стягнутих з відповідача на користь позивача аліментів дорівнює розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і становить: на 2023 рік – 2833 грн., на 2024 рік - 3196 грн., на 2025 рік - 3196 грн., на 2026 – 3512 грн. Посилалась на докази, які підтверджують здійснення нею витрат щодо утримання малолітньої ОСОБА_5 (витрати по оплаті за оренду житла, витрати по оплаті за мобільний зв`язок, витрати по оплаті за продукти харчування, витрати на лікування та одяг). Пояснювала, що в середньому в місяць на утримання малолітньої Ксенії витрачає 2747 Доларів США.

З огляду на те, що стягнення з відповідача аліментів відбувається у межах прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що становить на 2023 рік – 2833 грн., на 2024 рік - 3196 грн., на 2025 рік - 3196 грн., на 2026 – 3512 грн на місяць, позивачка вказувала, що таких аліментних виплат явно недостатньо для фізичного і духовного розвитку малолітньої Ксенії.

З урахуванням уточнених та збільшених позовних вимог, позивачка просила у порядку поділу майна подружжя:

-Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 2/3 частини трикімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

-Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) право власності на 1/3 частину трикімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

-Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати, понесені по справі.

Відповідач, своїм правом подати відзив на позовну заяву, у встановлений судом строк, не скористався.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15.08.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито загальне позовне провадження по справі, підготовче засідання призначено на 16.10.2023 року.

07.12.2023 року до суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за відсутності відповідача та представника у підготовчому судовому засіданні, ухвалення в підготовчому судовому засіданні судового рішення, зменшення розміру витрат на правничу допомогу, згідно якої останній просив ухвалити судове рішення, яким визнати за позивачем право власності на 1/3 частину трикімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

19.06.2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано у Державної податкової служби України та Пенсійного фонду України Інформацію про джерела та/або суми доходів а також інформацію про місце/місця роботи та нарахування страхових внесків щодо ОСОБА_6 так ОСОБА_7 .

03.10.2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано у відповідача оригінали розписок від 20.06.2018 року, 18.09.2018 року та 26.05.2020 року.

28.11.2024 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області було задоволено клопотання представника Позивача про призначення судової технічної експертизи у цивільній справі № 369/12742/23, проведення експертизи доручено експертам Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. Провадження по справі було зупинено до отримання результатів експертизи.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21.02.2025 року було прийнято рішення поновити провадження у цивільній справі № 369/12742/23 у зв`язку з повідомленням Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про неможливість проведення призначеної судової експертизи.

23.07.2025 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області підготовче провадження у справі №369/12742/23 закрито. Справа призначена до розгляду 22.10.2025 року.

У судовому засіданні 06.04.2026 року представник позивача підтримав задоволення позовних вимог повністю, представник відповідача частково заперечив проти задоволення позову.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частинами 1, 2 ст.70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Відповідно до ч. 3 ст.70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

При цьому суд зазначає, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, що дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.

Лише у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає поділу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

21 серпня 2009 року було зареєстровано шлюб гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 08 травня 1984 року про що Центральним відділом реєстрації шлюбів міста Києва з Державним центром розвитку сім`ї складено актовий запис №2056, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.

Від спільного шлюбу сторони мають малолітню доньку: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом з Позивачем в США.

13 березня 2023 року Києво-Святошинським районним судом Київської області, було задоволено позов ОСОБА_2 , по цивільній справі № 369/12209/22 щодо розірвання шлюбу з Відповідачем, рішення набрало законної сили.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.03.2023 року по цивільній справі №369/12733/22 вирішено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання доньки у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, до досягнення дитиною повноліття, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду.

07.03.2024 року Києво-Святошинським районним судом Київської області було прийнято Ухвалу по справі №369/12733/22, якою Заяву представника відповідача адвоката Введенського Дениса Олександровича про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.03.2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів – залишено без задоволення.

17 грудня 2024 року Постановою Київського апеляційного суду по справі №369/12733/22 апеляційну скаргу ОСОБА_3 було залишено без задоволення, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 березня 2023 року залишено без змін.

Судом встановлено, що у відповідності до Договору купівлі-продажу квартири, серія ННВ №711274, зареєстрованого за №3291 02 липня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федотовою О.В., в шлюбі сторони придбали трикімнатну квартиру житловою площею 44 кв. м. загальною площею 73,2 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності на дану квартиру було зареєстровано за Відповідачем, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

05.10.2023 року представником відповідача було подано до Києво-Святошинського районного суду Київської області заяву, з тексту якої вбачається, що нібито «з травня 2018 року по листопад 2018 року відповідач в інтересах сім`ї отримав від ОСОБА_7 та ОСОБА_6 борг 46 000 (сорок шість тисяч) доларів США. Ці кошти Відповідач використав для купівлі спірної квартири та проведення там ремонтних робіт».

05.05.2024 року представником відповідача було подано заяву про долучення доказів разом з копіями розписок, паспортів та довідок РНОКПП ОСОБА_7 та ОСОБА_3 .

Судом також встановлено наявність іншої справи між сторонами за № 369/12131/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення частини боргу подружжя в яких також фігурують надані Відповідачем розписки.

Зі свого боку Позивачка заперечила отримання Відповідачем грошових коштів в борг від ОСОБА_7 та ОСОБА_3 та використання таких, нібито отриманих в борг, коштів в інтересах сім`ї – для купівлі спірної квартири. Зазначала, що: надані відповідачем розписки фактично не існували та вона не знала і не могла знати про нібито укладання їх Відповідачем; відповідачем жодним чином не доведено використання таких, нібито отриманих в борг, коштів в інтересах сім`ї; на момент придбання спірної квартири сторони мали власні спільні кошти, що повністю виключає необхідність залучення будь-яких позикових коштів; у батька відповідача - ОСОБА_6 не було фінансової можливості надати таку значну суму коштів у борг.

В рамках даної справи за клопотанням представника Позивача судом призначалася судово технічна експертиза наданих Відповідачем розписок. У зв`язку з повідомлення Одеського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про неможливість проведення судової експертизи – експертиза наданих Відповідачем розписок проведена не була.

Оцінюючи наведені доводи сторін, суд виходить із того, що сам по собі факт посилання Відповідача на залучення позикових коштів для придбання спірної квартири, а також наявність між сторонами спору щодо можливого існування боргових зобов`язань подружжя, не впливає на правовий режим майна, набутого під час шлюбу.

Відповідно до правої позиції висвітленої у постанові Верховного Суду по справі № 644/2026/20 від 30 жовтня 2023 року «Наявність боргів подружжя та виникнення зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого за час шлюбу майна за позичені кошти, які були використані в інтересах сім`ї, а саме на придбання цього майна».

З огляду на це, суд встановив, що спірна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1521650332224 виходячи з приписів статті 60 СК України, є спільною сумісною власністю подружжя.

Жодна зі сторін у справі не спростовувала презумпцію спільності майна подружжя на спірне майно.

Щодо прохання Позивача про відступлення від рівності часток при поділі майна подружжя та збільшення частки Позивача у праві спільної власності для забезпечення інтересів дитини, суд зазначає таке.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 надав роз`яснення щодо підстав для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно. Зокрема, зазначено, що обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).

Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) - орієнтовний перелік обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.

Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу статті 70 СК України доповнено словами «ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)». Тобто на рівні СК України передбачено, що ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини ні з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості зі сплати аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

Позитивні обставини (частина третя статті 70 СК України) - суд може збільшити частку в праві на майно того з подружжя, з яким проживають діти до вісімнадцяти років або повнолітні непрацездатні діти, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування. Тобто законодавець пов`язує збільшення частки в праві на майно того з подружжя, з яким залишається дитина (діти), у разі, якщо недостатнім є розмір аліментів, які вона (вони) одержують.

Таким чином, закон передбачає такий алгоритм: існує та виконується договір про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду (судовий наказ) про стягнення аліментів на дитину (дітей); на дитину призначаються аліменти; розмір аліментів, які вона (вони) одержує (одержують), недостатній для забезпечення її фізичного, духовного розвитку та лікування; під час поділу майна подружжя частка в майні того з них, з ким проживає дитина (діти), за рішенням суду збільшується. Для застосування частини третьої статті 70 СК України щодо збільшення частки у спільному майні подружжя того з них, з яким проживає дитина з особливими потребами, необхідно встановити, зокрема, які саме потреби виникають у такої дитини та з чим вони пов`язані, як вони можуть забезпечуватися та чи покриває розмір сплачуваних аліментів понесені витрати та їх забезпечення та/або непонесені, але необхідні витрати.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 29 вересня 2021 року у справі №459/3411/18: «Відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держава вживає усіх необхідних заходів з метою захисту дитини від відсутності піклування або недбалого ставлення до неї з боку батьків. За положеннями частин 1, 2 ст. 27 цієї Конвенції кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до частини восьмої статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.».

Судом встановлено, що розмір стягнутих з Відповідача на користь Позивача аліментів, у відповідності до заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13.03.2023 року по цивільній справі №369/12733/22 дорівнює розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і становить: на 2023 рік – 2833 грн., на 2024 рік - 3196 грн., на 2025 рік - 3196 грн., на 2026 – 3512 грн.

Стягнення аліментів на користь Позивача фактично розпочалося з 17.12.2024 року (з моменту прийняття Київським апеляційним судом Постанови по справі №369/12733/22).

Разом з тим, Позивачем надано суду докази, які підтверджують здійснення нею витрат щодо утримання спільної доньки сторін (витрати по оплаті за оренду житла, витрати по оплаті за мобільний зв`язок, витрати по оплаті за продукти харчування, витрати на лікування та одяг).

З огляду на те, що Позивачка разом з донькою проживає в Сполучених Штатах Америки та беручи до уваги долучені нею докази, суд встановив, що в середньому в місяць на утримання малолітньої Ксенії Позивачем витрачається 2747 Доларів США.

З урахуванням викладеного, існують підстави для застосування положень ч. 3 ст. 70 СК України, яка передбачає можливість відступу від принципу рівності часток у спільному майні подружжя на користь того з батьків, з ким залишилися проживати діти, за умови, що розмір аліментів є недостатнім для їхнього повноцінного утримання.

Суд бере до уваги те, що розмір аліментів, який стягується, не є значним (станом на 2026 рік 3512 грн.) та не є достатнім для повного забезпечення потреб дитини.

Матеріалами справи також підтверджується, що Позивачка фактично несе витрати на утримання спільної з Відповідачем доньки у розмірі, який більш ніж у тридцять разів перевищує суму аліментів, стягнутих з Відповідача.

Фактичні обставини свідчать про наявність істотного дисбалансу у виконанні сторонами обов`язків щодо утримання власної дитини, що об`єктивно обумовлює необхідність збільшення частки позивача у праві спільної власності для забезпечення інтересів дитини.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 року № 13-рп/2000, від 30.09.2009 року № 23-рп/2009.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем разом з позовом надано копії таких документів: Договір про надання правової (правничої) допомоги №96 від 08.07.2023 року, Рахунок-фактура №1 від 08.07.2023 року, Довідку №1 від 08.07.2023 року.

Таким чином, судом документально підтверджено витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Положення ч. 5 ст. 137 ЦПК України свідчить про те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях ст. 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у ст. 43 Конституції України.

Зважаючи на викладене, ураховуючи складність та значення справи для сторін, обсяг проведеної роботи представником позивача, який підтверджений належними та допустимими доказами, а також те, що вони не спростовані відповідачем, суд дійшов висновку про задоволення заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу та необхідність їх стягнення з Відповідача на користь Позивача у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 141 ЦПК України покласти на відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, - задовольнити повністю.

В порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 2/3 частини трикімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) право власності на 1/3 частину трикімнатної квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2727 (дві тисячі сімсот двадцять сім) гривень 43 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_2 , Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_3 , Реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено: 14.05.2026 року.

Суддя А.В. Янченко