Вирок від 12 травня 2026 р. у справі №363/7604/25 — Вишгородський районний суд Київської області

13.05.2026 Справа № 363/7604/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області у складі: головуючої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження за №12025116150000235 від 05.10.2025 року за обвинувальним актом відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянинаУкраїни, з середньою освітою, такого, що офіційно не працює, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , засудженого вироком Вишгородського районного суду Київської області від 09.10.2024 року за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді 1 року апробаційного нагляду, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Так, 04.10.2025 року близько 12 год. 00 хв., більш точного часу в ході досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_4 , перебуваючи у саду, неподалік пров. Польового в с. Демидів Вишгородського району Київської області, виявив дикоростучі рослини роду коноплі та в цей час у нього виник протиправний умисел, направлений на придбання та в подальшому на зберігання наркотичних засобів без мети збуту. Так, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне придбання наркотичних засобів, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та свідомо бажаючи їх настання, посягаючи на встановлений законом порядок обігу наркотичних засобів та охорону здоров`я населення, всупереч положенням ст. ст. 12, 15, 19, 20 Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», протиправно зірвав невизначену кількість рослин, частково відокремивши від стовбурів рослин роду коноплі гілля та листя, які помістив до кишені одягнутої куртки. Таким чином, ОСОБА_4 незаконно, умисно, без мети збуту, придбав наркотичний засіб, обіг якого обмежено – канабіс, для власного вжитку.

В подальшому, в той же день та час, продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, ОСОБА_4 , ігноруючи норми, що закріплюють порядок поводження з наркотичними засобами, умисно, тримаючи в кишені куртки наркотичний засіб, обіг якого обмежено – канабіс, вирушив до с. Литвинівка Вишгородського району Київської області, тим самим почав незаконно зберігати вказаний наркотичний засіб при собі без мети збуту.

Так, ОСОБА_4 , перебуваючи на відкритій ділянці місцевості, розташованої неподалік будинку за №284 по вул. Т.Шевченка в с. Литвинівка Вишгоросдкього району Київської області та зберігаючи при собі наркотичний засіб, обіг якого обмежений – канабіс, для власного вживання без мети збуту, 04.10.2025 року був зупинений працівниками поліції Вишгородського РУП ГУНП в Київській області. В подальшому, в ході обшуку у нього було виявлено та вилучено у кармані куртки наркотичний засіб, обіг якого обмежено – канабіс, масою в перерахунку на висушену речовину – 34,70 грм.

Таким чином, ОСОБА_4 своїми діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК України, а саме – незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, вчинене протягом року після засудження за цією статтею.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. ст. 309 КК України, визнав повністю, щиро розкаявся, підтвердив обставини вчинення ним кримінального правопорушення, зазначивши час, місце, спосіб його вчинення. Зокрема, він пояснив, що дійсно в жовтні 2025 року він в с. Демидів виявив рослини роду коноплі, після чого він зірвав невизначену кількість вказаних рослин, помістив їх до кишені куртки, в яку був одягнутий та вирушив до с. Литвинівка, але був зупинений працівниками поліції, які під час огляду виявили в нього та вилучили зірвані ним раніше рослини. Вказану рослину ОСОБА_4 зірвав та планував вжити сам.

Враховуючи те, що обвинувачений та інші учасники судового провадження не оспорюють обставини справи і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їхньої позиції. Заслухавши думку учасників судового провадження та роз`яснивши їм положення ч. 3 ст. 349 КПК України, суд при визначенні обсягу доказів, що підлягають дослідженню, обмежився показаннями обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, що характеризують його особу, визначивши відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Отже, суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, приходить до висновку, що вина обвинуваченого, яка виразилась у незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів без мети збуту, вчиненому протягом року після засудження за цією статтею - доведена. Дії обвинуваченого підлягають кваліфікації за ч. 2 ст. 309 КК України КК України.

Згідно ст. 66 КК України обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого є щире каяття, обставин, відповідно до ст. 67 КК України, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

При призначенні покарання ОСОБА_4 суд, згідно з вимогами ст. 65 та ст. 68 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України є нетяжким злочином, обставину, що пом`якшує покарання та відсутність обставин, які його обтяжують, дані про особу обвинуваченого, а саме те, що він не одружений, офіційно не працює, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, але звертався за медичною допомогою до лікаря-психіатра в 2009 році, згідно висновку експерта за №332 від 11.12.2025 року не страждав та не перебував і не страждає і не перебуває в тимчасовому хворобливому розладі психічної діяльності та усвідомлював свої дії і міг ними керувати як під час скоєння інкримінованих йому дій так і в теперішній час, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує, раніше судимий, за місцем фактичного проживання характеризується посередньо, враховує суд також і інформацію філії державної установи «Центру пробації» у м. Києві та Київській області Вишгородського районного відділу за №1, викладену в досудовій доповіді, згідно якої ризик вчинення ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення – середній, ОСОБА_4 проживає з матір`ю за місцем реєстрації, підтримує стабільні родинні зв`язки, має брата та сестру, з якими перебуває у доброзичливих стосунках, переважно перебуває вдома під наглядом матері, виконує сезонні підробітки та допомагає по господарству, наявність підтримки з боку членів родини та перебування під наглядом матері знижують ризик повторного кримінального правопорушення, а відтак дослідження інформації, що характеризує обвинуваченого за місцем проживання, умов життєдіяльності, результатів оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, а також імовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства, а тому вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання за ч. 2 ст. 309 КК України у межах санкції частини цієї статті.

Крім того, судом встановлено, що ОСОБА_4 засуджений вироком Вишгородського районного суду Київської області 09.10.2024 року, який набрав законної сили 11.11.2024 року, за ч. 1 ст. 309 КК України, до покарання у виді 1 року апробаційного нагляду. В той же час, згідно повідомлення заступника філії державної установи «Центру пробації» у м. Києві та Київській області Вишгородського районного відділу за №1 – ОСОБА_4 01.12.2025 року знятий з обліку Вишгородського районного відділу філії за №1 ДУ «Центр пробації» у м. Києві та Київській області у зв`язку з відбуттям установленого строку покарання (1 року апробаційного нагляду). Зі змісту інформації філії державної установи «Центру пробації» у м. Києві та Київській області Вишгородського районного відділу за №1, викладеної в досудовій доповіді вбачається, що засуджений вироком суду від 09.10.2024 року ОСОБА_4 виконав всі заходи, передбачені пробаційною програмою «Попередження вживання психоактивних речовин», виконав заходи, передбачені індивідуальним планом роботи, за час перебування на обліку, виконував обов`язки покладені судом, на реєстрацію з`являвся у визначені дні, до адміністративної відповідальності не притягувався.

Стаття 71 КК України (призначення покарання за сукупністю вироків) зазначає, що якщо засуджений після постановлення вироку,

але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Повертаючись до обставин цього кримінального провадження, суд звертає увагу на те, що незважаючи на те, що ОСОБА_4 вчинив зазначене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 309 КК України - 04.10.2025 року, тобто після постановлення 09.10.2024 року Вишгородським районним судом Київської області вироку, яким був засуджений до покарання у виді 1 року пробаційного нагляду, в той же час 01.12.2025 року знятий з обліку Вишгородського районного відділу філії за №1 ДУ «Центр пробації» у м. Києві та Київській області у зв`язку з відбуттям зазначеного установленого строку покарання (1 року апробаційного нагляду), а відтак, суд не вбачає підстав для застосування до ОСОБА_4 в даному випадку ст. 71 КК України.

Статтею 370 КПК України визначено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Так, з аконним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Згідно з принципами верховенства права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини - судове рішення має бути справедливим, що означає законність, обґрунтованість, вмотивованість, ухвалення незалежним судом у розумні строки та рівне ставлення до сторін. Справедливість передбачає врівноваження прав та інтересів, а не лише формальне дотримання процедур.

Стаття 65 КК України зазначає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому враховуються ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особа винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винної, які підлягають обов`язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом`якшують і обтяжують, відповідно до положень ст. 66, ст. 67 КК України.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

У відповідності до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

При цьому, суд враховує також, що одним із проявів верховенства права, що закріплений у ст. 8 КПК України, є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі і на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року за №15-рп/2004 у справі за №1-33/2004.

Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Пленум Верховного Суду України за №7 від 24.10.2003 року роз`яснює, що при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Так, відповідно до ст. 66 КК України обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_4 є щире каяття,

а відповідно до ст. 67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого – судом не встановлено.

Відповідно до розуміння правової природи та значення поняття щирого каяття, як обставини, що впливає на призначення покарання, передбаченої ст. 66 КК України, правових позицій, викладених у п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире каяття є сукупністю невід`ємних одне від одного складових, що характеризують об`єктивне ставлення винуватої особи до вчиненого кримінального правопорушення і полягають у повному визнанні своєї провини у вчиненні правопорушення, висловлюванні жалю з цього приводу та бажання виправити ситуацію, що склалася, а так саме й готовність нести відповідальність. Тобто, всі ці фактори правової поведінки обвинуваченого є невід`ємними складовими щирого каяття.

Крім того, як зазначив Верховний суд у Постанові від 15.11.2021 року у справі за №199/6365/19, що розкаяння передбачає, окрім визнання факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні кримінального правопорушення повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження. У зв`язку з наведеним можна зробити висновок, що щире каяття це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти правопорушень, і це об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю кримінального правопорушення або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.

Таким чином, системний аналіз кримінального закону свідчить про те, що щире каяття особи можливе на будь-якій стадії кримінального процесу, в тому числі й під час розгляду справи у суді. Для визнання щирого каяття обставиною, яка пом`якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, головне встановити фактори, які б свідчили про справжність, щирість каяття.

Про щире каяття обвинуваченого в даному випадку свідчить його поведінка як під час досудового розслідування так і під час судового розгляду, де останній надав покази, повністю визнав свою провину у вчиненому кримінальному правопорушенні, послався на те, що цілком розуміє, що скоїв злочин, висловив щирий жаль з цього приводу, критично осудив свою поведінку, зазначив, що готовий нести покарання за це, пообіцяв в майбутньому не вчиняти кримінальних правопорушень.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене ст. ст. 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання зокрема у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальною підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням є результат об`єктивної можливості досягнення мети покарання без його реального виконання. Наявність цієї підстави підтверджується сукупністю обставин кримінального провадження, що передусім характеризують вчинене кримінальне правопорушення і особу винного.

Ознаками, які характеризують особу винного та впливають на визначення загальної підстави звільнення від відбування покарання з випробуванням, є зокрема: молодий вік обвинуваченого, якому виповнилося 24 роки; його соціальний статус, робота; сімейний стан; стан здоров`я, його щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні та безумовне визнання вини; поведінка у побуті. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують особистісні прояви винуватої особи в головних сферах життєдіяльності, спосіб життя, соціальні зв`язки, посткримінальну поведінку, наскільки її ціннісні орієнтири збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі, соціально-психологічну характеристику тощо.

В даному випадку, при призначенні покарання обвинуваченому суд, згідно з вимогами ст. 65 КК України, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є нетяжким злочином, щовчинено у сфері обігу наркотичних засобів, бере суд до уваги і дані про особу обвинуваченого, а саме те, що ОСОБА_4 2002 року народження, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, не одружений, раніше судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, обвинувачений як під час досудового розслідування так і в суді висловив щирий жаль з приводу вчиненого ним правопорушення, критично осудив свою поведінку, зазначив, що готовий нести покарання за це, що свідчить про притаманне виправленню засудженого усвідомлення суспільної небезпечності вчиненого діяння та його наслідків, про його відповідні особистісні прояви як підґрунтя до звільнення від відбування покарання за ст. 75 КК України. Враховує суд і інформацію, викладену заступником філії державної установи «Центру пробації» у м. Києві та Київській області Вишгородського районного відділу за №1 у досудовій доповіді, згідно якої ризик вчинення ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення – середній, оскільки він проживає з матір`ю за місцем реєстрації, підтримує стабільні родинні зв`язки, має брата та сестру, з якими перебуває у доброзичливих стосунках, переважно перебуває вдома під наглядом матері, виконує сезонні підробітки та допомагає по господарству, наявність підтримки з боку членів родини та перебування під наглядом матері знижують ризик повторного кримінального правопорушення, а відтак дослідження інформації, що характеризує обвинуваченого за місцем проживання, умов життєдіяльності, результатів оцінки ризику вчинення повторного кримінального правопорушення, а також імовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства.

Таким чином, враховуючи зазначене, відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, згідно якої особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, суд вважає, що обвинуваченому необхідно обрати покарання за вчинення вказаного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК, тобто зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, одночасно поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, які будуть сприяти його виправленню.

На думку суду саме таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Призначення такого покарання буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченої і є дотриманням судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України.

Долю речових доказів по справі необхідно вирішити згідно вимог ст. 100 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. Таким чином, суд, керуючись ст. ст. 124, 368 КПК України, вважає за необхідне стягнути процесуальні витрати за проведення у кримінальному провадженні експертизи з обвинуваченого на користь держави.

Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він впродовж іспитового строку 2 (два) роки не скоїть нового кримінального правопорушення, та виконає покладені на нього, відповідно до ст. 76 КК України обов`язки, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Речовий доказ, а саме - речовину рослинного походження зеленого кольору, що є наркотичним засобом, обіг якого обмежений – канабісом, масою 34,70 грн., що знаходиться на зберіганні в кімнаті зберігання речових доказів Вишгородського РУП ГУНП в Київській області – знищити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертизи за №СЕ-19/111-25/61507-НЗПРАП від 13.10.2025 року у сумі 2 674,20 грн.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Головуюча суддя ОСОБА_1