Вирок від 11 травня 2026 р. у справі №295/5729/26 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/5729/26

Категорія 387

1-кп/295/812/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026065610000018 від 18.01.2026 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новосілка Черняхівського району Житомирської області, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, дітей немаючого, непрацюючого, УБД, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

1) 12.06.2025 Житомирським районним судом Житомирської області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 1 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень (не сплачено);

2) 17.11.2025 Черняхівським районним судом Житомирської області за ч. 1 ст. 263, ст. 75 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з іспитовим строком 1 рік,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 409 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 16.03.2021 № 51 солдата строкової служби ОСОБА_4 , водія 1 розвідувального взводу 2 розвідувальної роти, наказом Командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 15.03.2021 № 10-РС прийнято на військову службу за контрактом і призначено на посаду розвідника-сапера 2 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу 2 розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , та цього ж дня зараховано до списків особового складу вказаної військової частини на всі види забезпечення та відповідно ОСОБА_4 посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

У подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.09.2022 № 236 солдата ОСОБА_4 , призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 08.09.2022 № 149-РС на посаду водія 2 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу 2 розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , та цього ж дня зараховано до списків особового складу вказаної військової частини, поставлено на всі види забезпечення, ОСОБА_4 посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Так, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , відповідно до вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, зразково виконувати свої службові обов`язки, бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, у разі потреби відлучитися в межах розташування військової частини (підрозділу) запитати дозволу в командира відділення, а після повернення доповісти йому про прибуття, розподіляти час у військовій частині протягом доби і протягом тижня згідно з розпорядком дня, встановленого командиром (начальником).

Відповідно до вимог ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов`язків, вимог військових статутів, а також зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів та накази командирів.

Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 15 від 15.01.2024 солдат ОСОБА_4 вибув із вказаної військової частини до шпиталю військової частини НОМЕР_3 , що розташована у АДРЕСА_2 .

Однак, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем за контрактом, перебуваючи посаді водія 2 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу 2 розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , 15.01.2024 прибув до військової частини НОМЕР_3 , розташованої у АДРЕСА_2 , де зареєструвався для проходження військово-лікарської комісії, однак, у порушення вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту, ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 551-XIV від 24.03.1999, 16.01.2024, завідомо не маючи наміру на проходження військово-лікарської комісії та замовчуючи свій намір ухилитися від виконання обов`язків військової служби шляхом іншого обману, фактично її не проходив, а направився за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для повернення до тимчасового місця розташування медичного пункту військової частини НОМЕР_1 у населеному пункті АДРЕСА_2 та в інших місцях розташування військової частини НОМЕР_4 , за наявності реальної можливості до цього, надаючи представникам медичного пункту військової частини НОМЕР_1 частини через мобільний додаток для обміну повідомленнями «Сигнал» неправдиві відомості про перебування його на військово-лікарській комісії, до 02.02.2024, коли востаннє надіслав фото направлення на консультацію до Запорізької обласної клінічної лікарні.

Крім того, ОСОБА_4 , у період часу з 16.01.2024 по 31.01.2024, перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 обов`язки військової служби за місцем її проходження у військовій частині НОМЕР_1 у населеному пункті АДРЕСА_2 та в інших місцях розташування військової частини не виконував, при цьому шляхом обману, створював уявлення про поважність причин своєї відсутності на службі та перебування на військово-лікарській комісії у військовому шпиталі військової частини НОМЕР_3 , що розташована у АДРЕСА_2 , достовірно знаючи даний факт та усвідомлюючи, що не має фактичних та правових підстав для нарахування та виплати йому грошового забезпечення, діючи з прямим умислом, шляхом обману, надаючи командуванню військової частини через мобільний додаток для обміну повідомленнями «Сигнал», неправдиві відомості про проходження військово-лікарської комісії у вказаному медичному закладі у період із 16.01.2024 по 31.01.2024, отримав грошове забезпечення на загальну суму 35 204 грн 09 коп., яке перераховане на його банківську картку АТ КБ «ПриватБанк» НОМЕР_5 ( НОМЕР_6 ) та якими останній незаконно заволодів та розпорядився на власний розсуд.

Таким чином ОСОБА_4 шляхом обману заволодів бюджетними коштами, що перебували у віданні військової частини НОМЕР_1 , чим спричинив матеріальну шкоду державі в особі Міністерства оборони України на вищевказану суму.

Окрім того, солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем за контрактом, перебуваючи посаді водія 2 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу 2 розвідувальної роти військової частини НОМЕР_1 , у порушення вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту, ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, 02.02.2024 не з`явився вчасно до місця несення служби з лікувального закладу, а саме до розташування медичного пункту військової частини НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_3 , та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням службових обов`язків до 05.02.2026, коли самостійно прибув до відділу поліції № 1 Житомирського РУП № 1 ГУНП в Житомирській області, що розташоване за адресою: м. Житомир, вулиця Покровська, 88, Житомирської області, чим закінчив вчинення кримінального правопорушення.

За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами військової частини правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про нез`явлення ним вчасно на службу та його причини не повідомляв, проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи це із виконання службових обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

Ухвалами суду від 13.04.2026 та 12.05.2026 відмовлено у задоволенні двох аналогічних клопотань захисника обвинуваченого про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 на підставі ч. 5 ст. 401 КК України (а.с. 56-59).

У судовому засіданні обвинувачений свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень визнав повністю та надав суду показання, які за своїм змістом відповідають викладеним в обвинувальному акті обставинам кримінальних правопорушень. У вчиненому щиро розкаявся та просив суворо його не карати, зазначив, що має намір повернутися на військову службу.

Показання обвинуваченого послідовні та логічні, а тому не викликають сумнівів у правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, які ним не оспорювались, добровільності та істинності його позиції.

Представник потерпілої особи в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_6 надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, цивільний позов не заявляв, при обранні покарання обвинуваченому покладався на розсуд суду.

При визначенні обсягу та порядку дослідження доказів, прокурор висловив думку про недоцільність дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, запропонував обмежитися допитом обвинуваченого, дослідженням документів, які характеризують особу ОСОБА_4 та матеріалів, що стосуються і речових доказів.

Обвинувачений та його захисник підтримали думку прокурора щодо запропонованого порядку дослідження доказів.

Зважаючи на те, що фактичні обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорювалися, суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав їх встановленими у судовому засіданні та вважав недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням письмових документів і матеріалів, які характеризують особу ОСОБА_4 та стосуються речових доказів.

При цьому, суд переконався у відсутності сумнівів щодо добровільності позиції учасників судового провадження, яким роз`яснено про позбавлення права на оскарження в апеляційному порядку визнаних ними фактичних обставини справи.

Допитавши обвинуваченого, дослідивши надані сторонами письмові документи, суд вважає, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень доведена повністю та кваліфікує його умисні дії за ч. 4 ст. 409 КК України, як ухилення військовослужбовця від несення обов`язків військової служби шляхом підроблення документів, вчинене в умовах воєнного стану; за ч. 1 ст. 190 КК України, як заволодіння чужим майном, шляхом обману (шахрайства); за ч. 5 ст. 407 КК України, як нез`явлення вчасно на службу з лікувального закладу без поважних причин військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд керується положеннями статей 65 - 67 КК України, роз`ясненнями, викладеними у п. п. 1, 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», а також виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Обираючи вид та міру покарання ОСОБА_4 , суд враховує обставини та ступінь тяжкості сукупності вчинених ним кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України є умисними тяжкими кримінальними правопорушеннями (злочинами) проти встановленого порядку несення військової служби (ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 409 КК України) та кримінальним проступком проти власності (ч. 1 ст. 190 КК України), дані про особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Судом також враховано, що обвинувачений є особою молодого віку, неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, є учасником бойових дій, має почесні нагороди, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше судимий, добровільно відшкодував потерпілому заподіяну майнову шкоду у сумі 35 204 грн 09 коп., здійснив добровільний перерахунок коштів у сумі 20 000 грн на підтримку ЗСУ, за місцем служби характеризується посередньо.

Обставинами, що пом`якшують покарання ОСОБА_4 відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень, добровільне відшкодування завданого збитку.

Обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_4 згідно зі ст. 67 КК України судом не встановлено.

Зважаючи на сукупність усіх обставин і ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, відомості про особу обвинуваченого, суд дійшов висновку про призначення йому покарання у виді обмеження волі за ч. 1 ст. 190 КК України та у виді позбавлення волі за ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 409 КК України у межах санкцій указаних статей у розмірі наближеному до мінімальної межі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням слід визначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі.

Вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від 17.11.2025 ОСОБА_4 засуджено за за ч. 1 ст. 263, ст. 75 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки з іспитовим строком 1 рік.

При цьому, Верховний Суд у справі № 441/48/25 від 27.03.2025 виснував, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, є триваючим та його склад вважається закінченим із моменту припинення або переривання злочинного стану особи.

Ознакою злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, є безперервність, цей злочин починається з самовільного залишення військової частини та закінчується у визначений законом строк (понад три доби) внаслідок дій самого військовослужбовця або в силу обставин, що роблять подальші злочинні діяння неможливими (наприклад, затримання винного органами влади).

Як встановлено судом 02.02.2024 ОСОБА_4 самовільно залишивши військову частину, перебував поза межами її розташування до 05.02.2026, що відповідно є датою вчинення ним злочину, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України. Таким чином вказане кримінальне правопорушення останній вчинив під час іспитового строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Враховуючи наведене, підставі ст. ст. 71, 72 КК України, до покарання, призначеного за цим вироком, суд частково приєднує невідбуту частину покарання за вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від 17.11.2025 у виді 1 (одного) місяця позбавлення волі.

Підстав для застосування статей 69 та 75 КК України, а також звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності за ч. 5 ст. 407 КК України на підставі ч. 5 ст. 401 КК України за встановлених обставин сукупності трьох окремих кримінальних правопорушень із урахуванням того, що ОСОБА_4 окрім того має дві непогашені судимості, суд не вбачає, оскільки вказане не узгоджується з завданнями кримінального провадження, передбаченими ст. 2 КПК України, правовими позиціями Верховного суду та не досягне мети покарання, всупереч вимогам ст. ст. 50, 65 КПК України, яке має бути дієвим.

Суд зазначає, що статтями 69, 75 КК України у випадках засудження, зокрема, за кримінальне правопорушення, передбачене ст. 407 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, виключається можливість призначення більш м`якого покарання та звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Водночас висновки суду про неможливість звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 608/67/23, згідно з якою «звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, за обставин цього провадження, не зможе забезпечити реалізацію приписів статтей 50, 65 КК України. В умовах воєнного стану, коли військовослужбовці виконують свій військовий обов`язок безпосередньо у регіонах ведення бойових дій, ризикуючи своїм життям, захищаючи суверенітет України, звільнення військовослужбовців, які ухиляються від виконання таких обов`язків, від відбування покарання з випробуванням демотивує та знижує рівень військової дисципліни і боєготовність підрозділів Збройних Сил України та інших військових формувань, що є неприпустимим наслідком такого правозастосування».

Отже, доводи сторони захисту про наявність підстав для застосування до ОСОБА_4 вимог ст. ст. 69, 75 КК України, а саме звільнення від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, є безпідставними та суперечать вимогам закону.

Враховуючи наведене вище, на переконання суду саме таке покарання є справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, а також не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Окремо суд зауважує, що обвинувачений може скористатись правом, передбаченим статтею 81-1 КК України, якою визначено, що під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк, судом може бути застосовано умовно-дострокове звільнення для проходження ними військової служби за контрактом.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом може бути застосовано судом, якщо засуджений виявив бажання проходити військову службу за контрактом та відповідає вимогам проходження військової служби за контрактом, визначеним статтею 21-5 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Як вбачається з протоколу затримання особи ОСОБА_4 затримано 19.03.2026 та ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 19.03.2026 стосовно нього обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 15.05.2026 включно.

Відповідно до довідки «Житомирської установи виконання покарань № 8» серії ЖИТ № 15514 від 27.04.2026 ОСОБА_4 27.04.2026 звільнений з-під варти під заставу у сумі 66 560 грн на підставі ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 19.03.2026 та вважається таким, що відповідно до ст. 182 КПК України перебуває під заставою.

Згідно з ч. 5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день.

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про попереднє ув`язнення», попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК України, застосовуються щодо підозрюваного, обвинуваченого та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

З огляду на наведене, у строк покарання обвинуваченого слід зарахувати його попереднє ув`язнення з 19.03.2026 по 27.04.2026 із розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Судом встановлено, що з моменту звільнення з-під варти та на день ухвалення вироку, тобто, в період дії запобіжного заходу у вигляді застави, обвинувачений ОСОБА_4 виконав покладенні на нього слідчим суддею обов`язки, передбачені ст. 182 КПК України, а тому на підставі ч. 11 ст. 182 КПК України заставу, внесену 27.04.2026 за ОСОБА_4 заставодавцем ОСОБА_7 , згідно з квитанцією № 116 від 24.04.2026, після набрання вироком законної сили слід повернути останній.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження відсутні.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Цивільний позов у даному кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальних витрат у кримінальному провадженні немає.

Враховуючи призначене покарання та процесуальну поведінку обвинуваченого під час розгляду справи, суд вважає за необхідне залишити ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді застави до набрання вироком законної сили.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 369-371, 373-374, 382 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 190, ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 409 КК України, та призначити йому покарання:

- за ч. 1 ст. 190 КК України у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік;

- ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 1 (один) місяць;

- ч. 4 ст. 409 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк на 5 (п`ять) років 1 (один) місяць.

На підставі частини 1 статті 71, частини 1 статті 72 КК України за сукупністю вироків до покарання, призначеного цим вироком, частково приєднати невідбуте покарання за вироком Черняхівського районного суду Житомирської області від 17.11.2025 (1 місяць позбавлення волі) та визначити ОСОБА_4 остаточне покарання у виді 5 (п`яти) років 2 (двох) місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати у строк покарання ОСОБА_4 попереднє ув`язнення з 19.03.2026 по 27.04.2026 із розрахунку, що один день попереднього ув`язнення відповідає одному дню позбавлення волі.

Вирок Житомирського районного суду Житомирської області 12.06.2025, яким ОСОБА_4 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу у розмірі 1 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень - виконувати самостійно.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з дня приведення вироку до виконання.

Запобіжний захід у вигляді застави щодо ОСОБА_4 залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Після набрання вироком законної сили грошові кошти у сумі 66 560 гривень, внесені ОСОБА_7 у вигляді застави згідно з ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 19.03.2026 - повернути заставодавцю ОСОБА_7 .

Речові докази – оптичні носії інформації – 2 DVD-R диски, на яких зафіксовано допити свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 -зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.

Апеляційна скарга на вирок суду в іншій частині може бути подана до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

Суддя ОСОБА_1