Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №354/1534/25 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 354/1534/25

Провадження № 33/4808/337/26

Категорія ст.130 ч.1 КУпАП

Головуючий у 1 інстанції Остап`юк М. В.

Суддя-доповідач Васильєв

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,

за участю захисника адвоката Чайки С.В.,

розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Чайки С.В. на постанову Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2026 року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КупАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, стягнуто 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн. 60 коп., -

в с т а н о в и в :

Судом першої інстанції встановлено, що 23.11.2025 приблизно о 04 год 15 хв у с. Поляниця по участку Щивки,1, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка що не відповідає обстановці, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан сп`яніння відмовився в установленому законом порядку. Тим самим ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.5 ПДР, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною першою статті 130 КУпАП.

Не погодившись із висновками суду, захисник адвокат Чайка С.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2026 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Вважає, що вказана постанова суду є незаконною, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано фактичні обставини даної справи та не надано належної оцінки доказам. Постанова суду першої інстанції прийнята з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права.

Стверджує, що вказані в постанові суду першої інстанції докази є неналежними, недопустимими та недостовірними.

На думку сторони захисту, долучений до матеріалів справи диск із відеозаписом подій від 23.11.2025 року, не містить обставин, які свідчать про наявність ознак сп`яніння у ОСОБА_1 , не підтверджують належної відмови від проходження огляду на стан сп`яніння та оформлення відповідних матеріалів. Крім того, у протоколі про адміністративне правопорушення не зазначені свідки.

Стверджує, що зі змісту фрагменту відеозапису, який долучений до протоколу працівник патрульної поліції звертався до ОСОБА_2 та пропонував йому пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою приладу драгер, але від працівника поліції не надходило пропозиції проїхати до лікаря нарколога, на що останній відповідно не виявляв жодних заперечень чи відмов. Зазначає, що в подальшому працівник поліції повідомив, що стосовно ОСОБА_2 буде складений протокол за відмову від проходження огляду, хоча так і не почув від ОСОБА_1 відмови від проходження огляду в закладі охорони здоров`я та не продемонстрував належне направлення на такий огляд, як це чітко визначено Кодексом України про адміністративні правопорушення, а також рядом Інструкцій, які деталізують порядок проведення огляду на стан сп`яніння та почав складати протокол про адміністративне правопорушення за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння.

Крім цього суд першої інстанції не надав належної оцінки тому, що в матеріалах справи міститься направлення на огляд водія ОСОБА_3 , в якому найменування закладу охорони здоров?я зазначено: «КНП ПНІ Надвірнянського ЦРЛ», що є невірним, адже вірна назва (Комунальне некомерційне підприємство «Надвірнянська центральна районна лікарня» АДВІРНЯНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ» Надвірнянської міської ради, що розташоване по вул. Грушевського, 12 в місті Надвірна.

Однак, дане направлення суперечить порядку встановленому ст. 266 КУпАП та п.7 Інструкції №1452/735 від 09.11.2015 року, оскільки найближчим закладом охорони здоров`я, в який мав бути направлений ОСОБА_1 у разі наявності підстав для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, було Комунальне некомерційне підприємство «Яремчанська центральна міська лікарня» по вул. Довбуша, 5 в м. Яремче.

Вказує, що протокол про адміністративне правопорушення не містить підписів двох свідків, які б засвідчували факт відмови ОСОБА_1 щодо роз`яснення його права та обов`язків, передбачених ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України та ознайомлення про місце і час розгляду справи, відмови ОСОБА_1 від надання пояснень по суті правопорушення, відмови ОСОБА_1 від підпису протоколу загалом та відмови від отримання його копії. В додатках до протоколу відсутні будь-які підтвердження про направлення копії протоколу засобами поштового зв`язку.

Зазначає, що всупереч чинному законодавству про адміністративні правопорушення, ОСОБА_1 не було відсторонено від керування транспортними засобами, про що свідчить відсутність в матеріалах справи відповідного документу встановленої форми, а саме акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу.

В судове засідання апеляційної інстанції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 не з`явився, хоча в установленому законом порядку повідомлявся про розгляд апеляційної скарги.

Зі змісту доводів захисника адвоката Чайки С.В. вбачається, що ОСОБА_1 знає про розгляд апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції, однак повністю довіряє йому представництво своїх інтересів в суді та не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за його відсутності.

Апеляційний суд враховує, що особа, яка притягається до відповідальності самостійно, відповідно до принципу диспозитивності, вирішують питання щодо участі в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Разом з тим, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, особиста присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та його захисника під час провадження в суді апеляційної інстанції не має такого ж вирішального значення, як в суді першої інстанції. Умови застосування статті 6 Конвенції стосовно провадження в суді апеляційної інстанції залежать від особливостей певного провадження; слід взяти до уваги загалом проведений судовий процес у національній правовій системі, а також роль, яку відіграє у ньому суд апеляційної інстанції (Ермі проти Італії ) При цьому, обвинувачений може відмовитися від свого права брати участь або бути заслуханим в апеляційному провадженні, або прямо, або своєю поведінкою (Кашлев проти Естонії, Хернандес Ройо проти Іспанії).

Апеляційний суд приймає до уваги, що в апеляційному порядку оскаржується рішення, яким ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і в апеляційній скарзі не ставиться питання про погіршення його становища у зв`язку з чим участь особи, яка притягається до відповідальності в суді апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Враховуючи наведене апеляційний суд вважає, що розгляд апеляційної скарги може бути проведений без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .

В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник адвокат Чайка С.В. підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив скасувати постанову суду та закрити провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130.

Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, суддя при розгляді справи про адміністративне правопорушення має з`ясувати, чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.

Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов`язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.

Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ЄСПЛ неодноразово зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. («Пономарьов проти України»)

Апеляційний суд вважає, що допущені судом першої інстанції порушення процесуального закону не можуть бути безумовною підставою для скасування судового рішення та ухвалення іншого судового рішення аналогічного за своїм змістом.

Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які не дозволили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.

Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв`язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.

Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов`язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.

Зокрема, підлягає обов`язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.

Так, враховуючи, що в своїх доводах адвокат Чайка С.В. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції вважав за необхідне у повному обсязі перевірити вищевказані доводи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.

Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Правильність вищевказаних висновків суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, повністю доводиться зібраними та дослідженими судом доказами.

Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №521209 від 23.11.2025 року, вбачається, що 23.11.2025 року о 04 год. 15 хв. в с. Поляниця, участок Щивки, 1 ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки ТЗ за допомогою газоаналізатора Драгер Алкотест 0288 та в закладі охорони здоров`я КНП ПНІ Надвірнянська ЦРЛ відмовився. 23.11.2025 року о 03 год. 13 хв. водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками алкогольного сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, яка не відповідає обстановці, порушення мови, порушення координації рухів, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 1).

Протокол складений уповноваженою особою – інспектором 2 взводу 1 роти 4 БУПП в Івано-Франківській області старшим лейтенантом поліції Салієнком Д.О., із заповненням всіх необхідних реквізитів, встановлених ст. 256 КУпАП, підписаний ним. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 від підпису про ознайомлення відмовився.

Виклад обставин в протоколі цілком відповідає вимогам Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України 07 листопада 2015 року № 1395.

ОСОБА_1 був ознайомлений з його змістом, йому були роз`яснені права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, повідомлений про те, що розгляд справи відбудеться в Яремчанському міському суді, про що свідчить відеозапис із нагрудної камери працівників поліції.

Протокол про адміністративне правопорушення містить достатні дані, які свідчать про те, що працівником поліції були вжиті необхідні заходи для ознайомлення ОСОБА_1 зі змістом протоколу про адміністративне правопорушення та вручення йому копії протоколу,роз`яснення йому процесуальних прав та обов`язків, що повністю узгоджується із сукупністю доказів, які долучені до матеріалів провадження та які свідчать про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності свідомо відмовилась від ознайомлення та отримання копії протоколу про адміністративне правопорушення, перебуваючи в салоні автомобіля, не відчиняючи вікна, ускладнюючи працівнику поліції виконання покладених на нього обов`язків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до практики ЄСПЛ у тому разі коли недотримання обов`язку повідомити у встановленому законом порядку про обвинувачення, трапилось з вини обвинуваченого, то він не може стверджувати про порушення прав сторони захисту (Ердоган проти Туреччини, Камбел і Фелл проти Сполученого Королівства)

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 254 КУпАП, у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.

Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.

У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.

Від пояснень ОСОБА_1 відмовився згідно ст. 63 Конституції України, про що міститься запис у відповідній графі протоколу про адміністративне правопорушення.

Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст.63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.

Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов`язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи»

Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»):

Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.

Зокрема, апеляційний суд звертає увагу на те, що у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 не висловив заперечення щодо керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, хоча обставини за яких було складено протокол вимагали від нього надати певні пояснення.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі про адміністративне правопорушення.

В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об`єктивного судового розгляду.

В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.

Апеляційний суд вважає, що обвинувачення висунуте ОСОБА_1 є конкретним, оскільки зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що суть обвинувачення полягає в тому, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП звинувачується у відмові від проходження в установленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння та порушенні вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

У протоколі зазначено, що у ОСОБА_1 не було вилучено посвідчення водія.

До матеріалів справи долучено акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, згідно якого огляд проведений у зв`язку з виявленими ознаками: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови, порушення координації рухів, за допомогою Драгер Алкотест 0288, огляд не проводився, у зв`язку із відмовою ОСОБА_1 (а.с. 3)

До вказаного протоколу про адміністративне правопорушення додано направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного сп`яніння в КНП ПНІ «Надвірнянська ЦРЛ», складене 23.11.2025 року о 04 год. 30 хв. (а.с. 4), у результаті огляду, проведеного поліцейським, виявлені ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, поведінка, що не відповідає обстановці, порушення мови, порушення координації рухів. Огляд не проводився, оскільки водій відмовився.

Апеляційний суд вважає, що не має істотного значення для вирішення питання про наявність складу правопорушення в діях водія транспортного засобу, який відмовився від виконання вимог п.2.5 ПДР України встановлення факту оформлення акту огляду на стан сп`яніння або направлення до медичного закладу працівником поліції, оскільки наявність або відсутність вищевказаних доказів в матеріалах справи не впливає на правову оцінку дій водія транспортного засобу, який відмовився від проходження відповідного огляду на вимогу поліцейського.

Апеляційний суд неодноразово зазначав, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння поліцейським за допомогою спеціального технічного приладу на місці події або у медичному закладі, складання акту огляду на стан сп`яніння та відповідного направлення на огляд водія до медичного закладу не є обов`язковим, оскільки вищевказане правопорушення вважається закінченим з моменту відмови водія транспортного засобу від виконання вимог п.2.5 ПДР України. Разом з тим, акту огляду на стан сп`яніння та направлення на огляд до медичного закладу складаються тільки у тому випадку коли водій виконуючи вимогу працівника поліції погоджується пройти відповідний огляд на стан сп`яніння.

Так, акт огляду на стан сп`яніння є документом, яким поліцейський зафіксовує результат огляду на стан сп`яніння, а направлення на огляд до медичного закладу є документом, який зобов`язує лікаря медичного закладу провести огляд на стан сп`яніння водія транспортного засобу, який доставлений до медичного закладу працівником поліції у відповідності до вимог ст.266 КУпАП в присутності працівника поліції.

Апеляційний суд вважає, що посилання на те, що у направленні на огляд водія ОСОБА_1 невірно зазначено найменування закладу охорони здоров`я, не може бути підставою для висновку про недопустимість чи неналежність цього доказу та не впливає правильність і обґрунтованість висновку суду про доведеність винуватості у вчиненні правопорушення. Зазначена технічна неточність не спростовує факту законного направлення на медичний огляд, не порушує права особи на захист та не впливає на встановлення обставин адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Апеляційний суд вважає безпідставними доводи про те, що працівники поліції невірно обрали медичний заклад в якому необхідно було провести огляд на стан сп`яніння водія ОСОБА_2 , оскільки найближчим медичним закладом у даному випадку необхідно було вважати КНП «Яремчанська ЦМЛ», а не КНП «Надвірнянська ЦРЛ», як зазначено у відповідному направлені на медичний огляд.

Так, зі змісту Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 р., вбачається, що огляд на стан сп`яніння проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Так, відповідно до ч.3 ст.266 КУпАП перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Апеляційний суд приймає до уваги, що вищевказані вимоги Інструкції містять посилання на те, що працівник поліції повинен доставити водія транспортного засобу для проведення огляду на стан сп`яніння в найближчий заклад охорони здоров`я.

Апеляційний суд вважає, що вищевказана правова норма спрямована на своєчасне проведення огляду на стан сп`яніння з метою отримання об`єктивного результату щодо стану сп`яніння водія транспортного засобу, оскільки з часом відбувається повна елімінація алкоголю ( процес виведення етанолу та продуктів його розпаду з організму), що безумовно впливає на результат огляду на стан сп`яніння.

Апеляційний суд звертає увагу, що відповідно до вимог ст.266 КУпАП саме на працівника поліції покладається обов`язок своєчасно, не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для проведення огляду на стан сп`яніння, доставити водія транспортного засобу до медичного закладу, який має право провести такий огляд у встановленому законом порядку.

Таким чином, відповідно до вимог закону визначення закладу охорони здоров`я, який повинен проводити огляд на стан сп`яніння водія транспортного засобу відноситься до дискреційних повноважень, оскільки у даному випадку працівник поліції має право діяти з врахуванням конкретних умов та наявних обставин на власний розсуд у межах закону.

Апеляційний суд неодноразово зазначав у своїх рішеннях, що працівник поліції самостійно визначає який медичний заклад з врахуванням конкретних обставин, які мають важливе значення для своєчасного проведення огляду на стан сп`яніння водія транспортного засобу є найближчим. Так, поняття найближчого медичного закладу носить оціночний характер, оскільки при визначенні такого закладу охорони здоров`я необхідно враховувати не тільки відстань від місця події до розташування медичного закладу, а також звертати увагу на обставини, які впливають на можливість своєчасно дістатись до вказаного медичного закладу, наявність на чергуванні відповідних лікарів, які мають право проводити огляд водіїв транспортних засобів на стан сп`яніння та інші обставини, які мають значення для належного виконання працівником поліції вимог ст.266 КУпАП.

Так, згідно долученого до матеріалів справи рапорту інспектора взводу 2 роти 1 БУПП в Харківській області ДПП старший лейтенант Салієнко Д. від 23.11.2025 року (а.с. 5), вбачається, що під час патрулювання території близько 03 год. 40 хв. 23.11.2025 року було отримано повідомлення від небайдужих громадян, про те, що за адресою: Івано-Франківська обл.., с. Поляниця, участок Щивки, 1, водій тз Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 скоїв ДТП та ймовірно перебуває з ознаками сп`яніння. Екіпаж 211 негайно відреагував на повідомлення та за вищевказаною адресою виявив даний ТЗ з пошкодженнями, характерними для ДТП. В ході опрацювання службової ситуації, перегляду відеозапису з камер відео спостереження, коментарів випадкових перехожих було встановлено, що Volkswagen Touareg д.н.з. НОМЕР_1 чорного кольору перебував під керуванням водія ОСОБА_4 , особа була встановлена згідно електронного додатку «Дія». В ході спілкування у водія ОСОБА_1 було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнин рота. поведінка, яка не відповідає обстановці, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки/місця скоєння ДТП за допомогою приладу Драгер Алкотест 0288 та проїхати до медичного закладу хорони здоров`я КНП ПНІ Надвірнянська ЦРЛ водій відмовився на увімкнені бодікамери поліцейських. Крім цього, водій постійно зловживав своїми правами, зачинявся в авто, періодично відкривав вікна та спілкуючись з поліцейськими залякував. Відносно водія було складено протокол згідно ч.1 ст. 130 КУпАП за порушення п. 2.5 ПДР України серії ЕПРй №521209. Крім цього було складено протокол серії ЕПР1 №521213, згідно ст. 124 КУпАП за порушення п.12.1, 13.1 ПДР України. Водія відсторонено від керування ТЗ, через його несправний (технічний) стан та залишено на місці події. Водій очікує біля авто до закінчення комендантської години та прибуття евакуатора.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вказаний рапорт працівника поліції за своїм правовим змістом є службовим документом, яким поліцейський інформує керівництво про законність своїх дій.

Разом з тим, дані вищевказаного рапорту працівника поліції повністю узгоджуються з іншими матеріалами справи в частині послідовності дій працівників поліції, щодо оформлення ними протоколу про адміністративне правопорушення.

До матеріалів справи також долучено: ксерокопію протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №522429, складеного за ст. 124 КУпАП щодо ОСОБА_1 , ксерокопію протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №522437, складеного за ст. 122-4 КУпАП щодо ОСОБА_1 (а.с. 6), ксерокопію рапорта ОСОБА_5 (а.с. 7), інформацію щодо посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 8).

Апеляційний суд звертає увагу, що на час розгляду справи в суді апеляційної інстанції сторона захисту не заперечувала факт керування ОСОБА_6 транспортним засобом, визнавала причетність останнього до вчинення дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, тому з метою всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції.

Судом апеляційної інстанції були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав відеозаписи належним та допустимим доказом, оскільки вони отримані у встановленому законом порядку, що дозволяє повно і всебічно встановити обставини вчиненого адміністративного правопорушення.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказані відеозаписи було зроблено з нагрудних відеокамер (відеореєстраторів) інспекторів патрульної поліції, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення.

Так, зафіксовані відеозаписом обставини, які були здійснені поліцейським за допомогою нагрудного відео реєстратора, безумовно стосуються вчиненого правопорушення, що надає можливість повно та об`єктивно дослідити їх, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку поліцейських та особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Досліджений судом відеозапис має достатньо високу інформативність, позбавлений упередження і суб`єктивного ставлення, має безсторонній характер, що вимагає від суду ретельного та уважного дослідження вищевказаного доказу у сукупності із іншими доказами по справі. (а.с. 9).

Зокрема, відеозаписом (clip-0) зафіксовано, як працівник поліції, прибувши на місце дорожньо-транспортної пригоди, повідомив водія ОСОБА_2 про здійснення фіксації їхньої розмови відповідно до ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію». Надалі працівник поліції повідомив, що наявна інформація про те, що водій ОСОБА_7 вчинив дорожньо-транспортну пригоду. У відповідь водій ОСОБА_7 зазначив, що транспортним засобом керувала дівчина, яка вже залишила місце події. Після цього працівник поліції звернувся до очевидців із запитанням, чи хтось із них бачив подію або має відеозапис. Очевидцями було надано відеозапис дорожньо-транспортної пригоди, про що працівник поліції повідомив водія та зазначив, що вказаний запис буде використано як доказ причетності до дорожньо-транспортної пригоди. Надалі працівник поліції запропонував водієві ОСОБА_8 представитися та надати документи, які підтверджують його особистість. Однак водій ОСОБА_7 відмовився виконувати вищевказані вимоги та повідомив, що працівник поліції може звертатися до нього як до «Вови». Працівник поліції повідомив, що наявні об`єктивні дані, які свідчать про те, що саме ОСОБА_7 керував транспортним засобом. Після цього, водій сів до автомобіля, повторно зазначив, що транспортним засобом керувала дівчина та зачинився у транспортному засобі, ігнорував вимоги працівника поліції вийти з транспортного засобу та спілкувався з працівником поліції через відкрите вікно. Працівник поліції повідомив, що на відеозаписі зафіксовано момент дорожньо-транспортної пригоди, під час якої водій втратив контроль над керуванням, транспортний засіб занесло, а згодом із автомобіля вийшов чоловік, який за зовнішніми ознаками схожий на ОСОБА_1 . Надалі працівниками поліції було встановлено особу водія — ОСОБА_1 . У ході спілкування працівники поліції виявили у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, а саме: поведінку, що не відповідала обстановці, та порушення координації рухів, у зв`язку з чим йому неодноразово було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці події. На зазначені вимоги водій не відповідав. Після цього працівник поліції роз`яснив йому права, передбачені ст. 63 Конституції України. Надалі працівники поліції повторно запитали, чи буде він проходити огляд, однак водій знову не надав відповіді. Працівник поліції роз`яснив, що окрім прав, водій має обов`язки, зокрема пройти огляд на стан сп`яніння на законну вимогу поліцейського у відповідності до вимог п.2.5 ПДР України, а його бездіяльність буде розцінена як намагання уникнути проходження такого огляду. Після цього ОСОБА_1 повторно запропоновано пройти огляд на місці або проїхати до закладу охорони здоров`я. Згодом працівник поліції вкотре запитав, чи бажає водій пройти огляд на місці або в медичному закладі, на що останній відповів, що транспортним засобом керував не він. (« Телка ехала за рулем» ) У зв`язку з цим працівник поліції повідомив про складання адміністративних матеріалів за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння. Відеозаписом зафіксовано, як працівник поліції складає адміністративні матеріали щодо ОСОБА_1 , перебуваючи в салоні патрульного автомобіля. Відеозаписом зафіксовано, як працівник поліції намагається ознайомити водія транспортного засобу ОСОБА_2 зі змістом протоколу та іншими матеріалами справи, однак останній зачинився в автомобілі та не відчиняв вікна, незважаючи на неодноразові прохання та вимоги працівника поліції. Працівник поліції повідомив ОСОБА_2 про зміст протоколів про адміністративне правопорушення, які були складені ним за звинуваченням у вчиненні правопорушень, які передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП та ст.124 КУпАП, повідомив водія про можливість отримання копію протоколу та роз`яснив, що розгляд справи відбудеться в Яремчанському міському суді, повідомив про те, що у протоколі про адміністративне правопорушення буде зазначено про те, що ОСОБА_1 відмовився підписувати протоколи та отримувати їх копії. Крім того, працівник поліції повідомив ОСОБА_2 про те, що він відсторонений від керування транспортним засобом.

Крім того, до матеріалів провадження долучено відеозапис з камер зовнішнього спостереження, яким зафіксовано як водій транспортного засобу марки Volkswagen Touareg не впоравшись з керуванням, під час руху здійснив наїзд на дорожні знаки, які передбачені п.2.1 «Дати дорогу» та п.5.38.1 « Пішохідний перехід», повністю зруйнував їх, внаслідок чого транспортний засіб розвернуло та винесло на паркову автомобілів. Відеозаписом зафіксовано, як після зупинки транспортного засобу з нього виходить чоловік, який за зовнішнім виглядом схожий на ОСОБА_9 .

Відеозаписи отримані у встановленому законом порядку і здійснені працівником поліції за допомогою наявних в нього технічних засобів, а відтак є належним та допустимим доказом вчинення правопорушення водієм ОСОБА_1 ..

Суд, дослідивши доводи апелянта та відеоматеріали, які долучені до матеріалів провадження, встановив, що працівники поліції під час спілкування з ОСОБА_1 , виявивши в останнього ознаки алкогольного сп`яніння, діяли відповідно до приписів законодавства України, в межах своєї компетенції та виконуючи свої професійні обов`язки у відповідності до Закону України «Про Національну поліцію», а відтак обґрунтовано, на законних підставах запропонували водію пройти огляд щодо визначення стану алкогольного сп`яніння на місці події поліцейським із застосуванням спеціального технічного приладу або в медичному закладі, на що останній в категоричній формі відмовився, мотивуючи свою відмову тим, що він не керував транспортним засобом.

Доводи сторони захисту про те, що сукупність досліджених судом доказів не містить даних, які дозволяють переконатися в наявності ознак сп`яніння є безпідставними та гне відповідають фактичним обставинам. Зокрема, сукупність досліджених судом доказів свідчить про те, що ОСОБА_7 мав явні ознаки сп`яніння, оскільки будучи причетний до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, під час спілкування з працівником поліції, своєб поведінкою, яка не відповідала обстановці (зачинився в транспортному засобі та не залишав його, незважаючи на вимоги працівника поліції, повідомляв неправдиву інформацію про те, що не керував транспортним засобом, відмовився отримувати копії протоколів про адміністративні правопорушення та інше), намагався ускладнити працівнику поліції виконання ним покладених на нього обов`язків та явно зловживав своїми правами.

Доводи про відсутність чіткої відмови від проходження огляду спростовуються відеозаписом події, відповідно до якого працівник поліції неодноразово пропонував ОСОБА_1 пройти огляд на місці зупинки за допомогою приладу Drager або у медичному закладі та роз`яснював останньому правові наслідки його відмови щодо виконання вимог п.2.5 ПДР України.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що згідно диспозиції ч.1 ст.130 КУпАП, для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст. 17 КУпАП.

Апеляційний суд вважає, що ОСОБА_1 не діяв у стані крайньої необхідності, не знаходився у стані необхідної оборони і не перебував у стані неосудності.

Зокрема, обставини за яких було вчинено правопорушення та складено протокол про адміністративне правопорушення, а саме: відмова від проходження огляду на стан сп`яніння на місці події поліцейським за допомогою спеціального технічного засобу та відмова в медичному закладі у своїй сукупності свідчать про те, що ОСОБА_1 мав можливість виконати вимоги п.2.5 ПДР України щодо проходження огляду на стан сп`яніння та свідомо безпідставно відмовився від проходження такого огляду.

Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов`язки, які пов`язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.

Апеляційний суд неодноразово вказував на те, що керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О`Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння.

Відповідно до вимог п. 2.5 ПДР України, водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану сп`яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ПДР України водій транспортного засобу повинен не просто погодитись на проведення огляду на стан сп`яніння, а виконати вимоги поліцейського, які спрямовані на забезпечення проведення огляду на стан сп`яніння у медичному закладі.

Таким чином, водій транспортного засобу повинен не тільки погодитись на проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі, а і своєю процесуальною поведінкою забезпечити можливість проведення такого огляду і не створювати перешкод щодо реальної можливості його проведення в установленому законом порядку.

У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Так, факт відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп`янінням щодо її бажання проходити огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Відмова виконувати вимогу поліцейського пройти у встановленому законом порядку огляд на сп`яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, яке передбачено ч.1 ст.130 КУпАП та полягає у відмові виконувати вимоги п.2.5 ПДР України.

За таких обставин, доводи про те, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності була позбавлена права отримати відповідну правову допомогу та не була обізнана про свої права і правові наслідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння є неспроможними, оскільки відмовляючись виконувати вимоги працівника поліції щодо проходження огляду на стан сп`яніння водій транспортного засобу не може не розуміти, що порушує вимоги п.2.5 ПДР України та своїми діями вчиняє відповідне правопорушення.

Водій транспортного засобу повинен виконати вимоги п.2.5 ПДР України, а свідоме невиконання вищевказаних вимог утворює склад правопорушення.

Суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП, що і покладено останньому у вину.

Доводи апелянта з приводу того, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не знайшли свого підтвердження та повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів, яким суд дав належну оцінку у відповідності до вимог ст. 252 КУпАП.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП є закінченим з моменту відмови водія пройти огляд на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.

Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно, на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп`яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп`яніння.

Відтак вимога працівників поліції пройти огляд на стан сп`яніння була належним чином мотивована на ґрунтувалась на законних правових підставах.

Таким чином, сукупність досліджених судом доказів поза розумним сумнівом свідчить про те, що ОСОБА_1 , будучи водієм транспортного засобу, відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Апеляційний суд вважає, що законодавець передбачив настання адміністративної відповідальності за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку, саме з метою забезпечення неможливості ухилитись від проходження такого огляду водіями, які підозрюються у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння.

Зокрема, законодавець вважав, що за своїми правовими наслідками та рівнем відповідальності, відмова від проходження огляду на стан сп`яніння та порушення вимог п.2.5 ПДР України прирівнюється до правопорушення, яке стосується керування транспортним засобом у стані сп`яніння.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп`яніння пов`язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров`я громадян.

Підвищення ефективності впливу на дисципліну учасників дорожнього руху забезпечується чітким визначенням правових санкцій за вчинення такого правопорушення.

Зокрема, встановлена законодавцем санкція за ч.1 ст. 130 КУПаП, якою передбачена відповідальність за керування транспортним засобом у стані сп`яніння, не передбачає призначення іншого стягнення ніж те, яке застосовано судом першої інстанції до правопорушника.

При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.

Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.

Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст.23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.

З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. 294 КУпАП,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника адвоката Чайки С.В. залишити без задоволення.

Постанову Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 02 квітня 2026 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.

Суддя Івано-Франківського

апеляційного суду О.П. Васильєв