Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №208/12627/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1661/26 Справа № 208/12627/24 Суддя у 1-й інстанції - Похваліта С. М. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

судді - доповідача Халаджи О. В.

суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області від 17 червня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя першої інстанції Похваліта С.М.), -

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2024 року ТОВ «Коллект Центр» звернулось до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача на їх користь заборгованість Кредитним договором № 75135893 від 30 серпня 2021 року у розмірі 36 130,64 грн., а також судовий збір – 2422,40 грн, витрати на правничу допомогу – 13 000 грн.

Рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області від 17 червня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Коллект Центр» задоволено: стягнуто із ОСОБА_2 , на їх користь заборгованість за кредитним договором позики № 75135893 від 30.08.2021 року у розмірі 36 130,64 грн., судовий збір у розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 грн.

Із вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_3 та подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також не з`ясування всіх обставин справи.

Зокрема зазначала, що позивачем не надано належних та допустимих доказів для підтвердження перерахування їй кредитних коштів, а надана довідка ТОВ «ФК «Фінекспрес» не свідчить про таке перерахування, оскільки не є банком-емітентом картки відповідача. Звертає увагу, що суд першої інстанції не дочекався доказів витребуваних від АТ КБ «Приват банк» та ухвали рішення по суті спору, переклавши тягар доказування на відповідача. Також зазначає, що проценти заявлені позивачем є непропорційно великими по відношенню до тіла кредиту та були нараховані поза межами тридцяти денного строку дії кредитного договору. Крім того до загальної суми заборгованості позивачем незаконно було включено інфляційні збитки та 3% річних, які не повинні нараховуватись під час дії воєнного стану. Вважає, що суд першої інстанції не мав права приймати як належний доказ складений особисто позивачем розрахунок заборгованості без первинної бухгалтерської документації.

Враховуючи наведене просила скасувати рішення Заводського районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області від 17 червня 2025 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, а витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на позивача.

ТОВ «Коллект Центр» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вони просили залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 17.06.2025 року без змін, поклавши на відповідача судові витрати позивача у вигляді правової допомоги.

Зокрема зазначали, що ними належними та допустимими доказами підтверджено укладення 30.08.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» кредитного договору №75135893 та погодження сторонами всіх істотних умов, зокрема і процентів, а також факту перерахування відповідачу кредитних коштів. Також зазначали, що первісний кредитор не є фінансовою установою, а тому у позивача, як нового кредитора, не має можливості надати первинні бухгалтерські документи. У зв`язку із цим, а також для спростування заперечень апелянта з приводу неотримання кредитних коштів, вони вимушені повторно звертатись із клопотанням про витребування доказів. Крім того вказували на те, що проценти нараховувались в межах строку дії договору з урахуванням умов про пролонгацію, а 3% річних та інфляція нараховувались до введення в країни воєнного стану.

Також разом із відзивом на апеляційну скаргу позивачем було подано клопотання про витребування доказів у АТ КБ «Приват банк» з метою підтвердження перерахування кредитних коштів на рахунок саме відповідачки. Також позивач зазначав, відповідне клопотання заявлялось в суді першій інстанції та було задоволено судом, однак відповіді з банку так і не отримано.

У пункті 6 частини другої статті 356 ЦПК України передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

За змістом ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі.

Причиною подачі позивачем заяви про витребування доказів стало заперечення відповідача щодо отримання грошових коштів в рамках договору позики, однак матеріали справи містять докази а підтвердження вказаного факту, тому суд апеляційної інстанції не вважає за необхідне їх витребувати. Крім того розгляд справи проходить у рамках спрощеного позовного провадження без виклику сторін і суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в матеріалах справи доказами і тільки у виключних випадках приймає чи витребує нові.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В даній справі ціна позову становить 36 130,64 грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3 328х30 =99 840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Враховуючи наведене підстав для задоволення клопотання позивача про розгляд справи із викликом сторін, у суду апеляційної інстанції не має

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ч.4 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 30.08.2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_4 укладений договір позики № 75135893, відповідно до якого позикодавець зобов`язується передати позичальнику у власність грошові кошти (надалі «позику), на погоджений умовами договору строк, шляхом перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов`язується повернути таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики (а.с.33).

Відповідно до п. 2 Договору, сума позики становить 10607,00 гривень, строк позики (строк договору) 30 днів, до 07.10.2021 року, процента ставка становить знижена процентна 0,80%, процентна ставка 2,70 за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день % (не застосовується у період карантину), пеня 2,70 % день (не застосовується у період карантину).

Відповідно до п. 4 Договору проценти за цим договором нараховуються щоденно, включаючи дати отримання та повернення на залишок позики.

Відповідно до п. 5 Договору, підписанням цього договору позичальник підтверджує, що ознайомився на сайті https://mycredit.ua/documents-license/ з повною інформацією щодо позикодавця та його послуги, що передбачена ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринка фінансових послуг», з офіційними правилами програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» («TM MYCREDIT»), в якій визначені умови застосування зниженої процентної ставки, а також із правилами постійно діючої акції під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (перша позика 0,01 %) для споживачів фінансових послуг ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» («TM MYCREDIT»), розміщених за адресою: https://mycredit.ua/ua/akcii/.

Позичальник до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), що розміщені на сайті https://mycredit.ua/ua/documents-license/ (надалі «Правила»), їх зміст, суть, об`єм зобов`язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення Позичальником подовження строку користування позикою (пролонгація) або застосування автопролонгації, йому зрозумілі (п. 5.2 Договору).

Договір позики № 75135893 (на умовах повернення позики в кінці строку позики) від 30.08.2021 року підписаний ОСОБА_4 , електронним підписом одноразовим ідентифікатором EU5w0HpSzW.

Відповідно до довідки ТОВ «Фінансова компанія «ФІНЕКСПРЕС» від 08.10.2024 року, товариство підтвердило прийняття до виконання платіжної інструкції, наданої за допомогою АРІ-інтерфейсу ініціатором платіжної операції ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» відповідно до умов договору про переказ коштів № 23-01-18/5 від 23.01.2018 року, та завершення наступної платіжної операції: дата 23.01.2018 року, номер платежу a09e0e74-e06e-42dc-8e5f-a41f530078da, сума 10607?00 гривень, ЕПЗ номер НОМЕР_1 (а.с.20).

08 вересня 2021 року ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_5 у зв`язку із укладенням шлюбу.

27.01.2022 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено Договір відступлення права вимоги № 27-01/2022, відповідно до якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 75135893 .

Відповідно до витягу із Реєстру боржників № 1 до договору факторингу від 27/01/2022/ року від 27.01.2022 року, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право грошової вимоги, зокрема до ОСОБА_4 за Договором позики № 75135893 на загальну суму 35936 гривень 52 копійки (а.с.32).

10.03.2023 року укладено договір № 10-03/2023/01, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 75135893. (а.с.78-89).

Згідно реєстру боржників до договору № 10-03/2023/01 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.03.2023 року, який є додатком № 3 до вказаного договору, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло право грошової вимоги, зокрема до ОСОБА_4 за Договором позики № 75135893 на загальну суму 36 130 гривень 64 копійок, з яких: 10 607,00 гривень заборгованість за основним зобов`язанням; 25 329 гривень 52 копійок заборгованість за нарахованими відсотками; 194,12 грн. – відповідальність згідно ст. 625 ЦК України (а.с.11).

Відповідно до розрахунку заборгованості загальна заборгованість ОСОБА_2 станом на 10.03.2023 року складає 36 130,64 грн., з яких 10 607 грн. заборгованість за основним зобов`язанням; 25 329,52 грн. заборгованість за нарахованими відсотками, 24,41 грн. 3% річних; 169,71 грн. інфляційні збитки (а.с. 26-29,31).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивач довів право вимоги до відповідача за кредитним договором укладеним з первісним позичальником. При цьому вказував на те, що строк позовної давності не було пропущено, а штрафні санкції у порядку ст.625 ЦК України нараховувались до введення воєнного стану.

Суд апеляційної інстанції частково погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим, право грошової вимоги до боржника може бути відступлене також на підставі договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким згідно з частиною першою статті 1077 ЦК України одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Зазначений вище кредитний договір укладений ОСОБА_2 із ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Без здійснення всіх цих дій договір від 30.08.2021 ркоу між вказаними особами, не був би укладений.

Встановлено, що відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на зазначений ним номером телефону одноразові ідентифікатор у вигляді смс-коду, які відповідач використав, як підтвердження підписання кредитного договору.

Уклавши вказаний договір на умовах, викладених в ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були закріплені в цьому договорі.

Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорах електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.

Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки) були використані товариством для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій ОСОБА_2 не зверталась.

Таким чином кредитний договір від 30.08.2021 року укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» в електронній формі, відповідає вимогам Закону і доводить факт існування волевиявлення сторін на їх укладання, оскільки форма та порядок укладання договору відбулось саме у змішаній формі - підписання позичальником заяви-анкети шляхом засвідчення генерацією ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем. Зазначені дії свідчать про укладання електронного договору у спрощеній формі (не у вигляді окремого документу).

Кредитні кошти за вказаним вище договором надавались ОСОБА_2 в безготівковій формі на реквізити банківської карти вказаної клієнтом в особисто підписаному договорі та були отримані відповідачем, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому оскільки ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект Центр» не є банківськими установами, а мають статус фінансових установ, які здійснюють господарську діяльність з надання фінансових послуг, без відкриття рахунку, тому не можуть надати первинні банківські документи, а відтак надані суду розрахунки та довідки про зарахування коштів, колегія суддів вважає належним та допустимим доказами отримання кредитних коштів та порядку нарахування такої заборгованості.

З урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про доведеність факту укладання та підписання ОСОБА_2 з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» кредитного договору від 30.08.2021 року та невиконання в повному обсязі позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, позичених в борг коштів та наявності у відповідача боргових зобов`язань перед цією фінансовою установою, право вимоги за якими в подальшому було відступленою ТОВ «Коллект центр».

Що ж стосується самого розміру заборгованості позичальника та її складових слід звернути увагу на наступне.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою відповідачка наголошувала на тому, що відсотки були нараховані поза межами 30 строку дії договору, однак вказане твердження не відповідає обставинам справи, зокрема відповідно до умов договору позики вона повинна бути повернута протягом 30 днів, однак у випадку невчасного повернення товариство має право нараховувати відсотки у розмірі передбаченому договором за кожен день понадстрокового користування позикою, але не більше ніж 90 календарних днів. Із розрахунку заборгованості вбачається, що відсотки нараховувались позичальнику до 28.12.2021 року включно, тобто в межах строку погодженого сторонами з урахуцванням його пролонгації на 90 днів.

Однак суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що нараховані у відповідності до умов договору позики проценти у розмірі 25 329,52 грн. більш ніж у два рази перевищують розмір фактично отриманих позичальником коштів у розмірі 10 607 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що вказана сума відсотків 25 329,52 грн. з огляду на сам розмір позики 10 607 грн є явно завищеною, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року по справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі №902/417/18 якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 25 329,52 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 10 607 грн. за договором №75135893, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, колегія суддів дійшла до висновку про необхідність зменшення розмір процентів за вказаним договором до 10 000 грн.

При цьому слід наголосити, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не змогла ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду апеляційної інстанції, укладення ОСОБА_2 договору №75135893 від 30.08.2021 р. перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

На зазначене суд першої інстанції не звернув увагу та прийшов до помилкових висновків про стягнення заборгованості за відсотками у повному обсязі.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги з приводу незаконності нарахування 3% річних та інфляції, то як вбачається із розрахунку заборгованості вказані суми в порядку ст. 625 ЦК України нараховувались до 23.02.2022 року, а тому не зачепили період законодавчо встановленої заборони на їх нарахування у зв`язку із введенням воєнного стану.

Відповідно до п 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України №64/2022від 24.02.2022 на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24.02.2022 до теперішнього часу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

За приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 569/15311/21 (провадження № 61-11750св22) зазначено, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

Надані позивачем докази не спростовані відповідачем у встановленому законом порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Заводського районного суду м. Кам`янського від 17 червня 2025 року підлягає зміні в частині розміру стягнутої заборгованості з 36 130,64 грн. на 20 801,12 грн. у зв`язку зі зменшенням розміру стягнутих відсотків за користування кредитом до 10 000 грн.

Згідно з ч.1, 10, 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню (58%), як і вимоги апеляційної скарги (42%), то сторонам не підлягають відшкодуванню витрати зі сплати судового збору у порядку ч.10 ст. 141 ЦПК України у в`язку із взаємозарахуванням.

Що ж стосується витрат на правову допомогу, то в апеляційній скарзі відповідачка не заводила аргументів щодо неправомірності їх стягнення судом першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції не переглядав рішення у цій частині.

Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 36 130,64 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. 141, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області від 17 червня 2025 року змінити в частині розміру стягнутого з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» розміру заборгованості за кредитним договором позики №75135893 від 30.08.2021 року з «36 130, 64 грн.» на «20 801,12 грн.»

Рішення Заводського районного суду міста Кам`янського Дніпропетровської області від 17 червня 2025 року в частині стягнутого з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» судового збору у розмірі 2 422, 40 грн. скасувати.

В іншій частині залишити рішення без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді: О.В. Халаджи

О.В Агєєв

А.В. Гапонов