Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №195/1810/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5446/26 Справа № 195/1810/25 Суддя у 1-й інстанції - Кондус Л.А. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Красвітної Т.П.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2026 року, головуючий у суді першої інстанції Кондус Л.А.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У листопаді 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (далі – ТОВ «Українські фінансові операції», Товариство) звернулося в суд з позовом проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 45 000,00грн, з яких сума заборгованості за основним боргом (сума кредиту) 4 500,00грн, сума заборгованості за процентами нарахованими первісним кредитором 26 437,50грн та сума заборгованості за процентами нарахованими позивачем 14 062,50грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4352780 від 02 лютого 2024року, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі — ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 в електронному вигляді, позичальник отримав кошти в розмірі 4 500,00грн на строк 360 днів з 02 лютого 2024року по 27 січня 2025року, які зобов`язався повернути з процентами на умовах обумовлених в договорі, однак взятих на себе зобов`язань не виконав, через що утворилася заборгованість, яку позивач просив стягнути на свою користь, оскільки 23 вересня 2024року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу №23/09/2023, за яким до фактора перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2026 року позов Товариства задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за кредитним договором №4352780 від 02 лютого 2024року в сумі 7 000,00грн, яка складається з простроченої заборгованості за тілом кредиту у розмірі 4 500,00грн, простроченої заборгованості за нарахованими відсотками у розмірі 2 500,00грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виснував, що позичальник уклав кредитний договір, отримав кошти за договором, проте свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість. Суд також вважав підтвердженими обставини щодо досягнення сторонами кредитного договору домовленості про розмір процентів, які, на думку суду, підлягали стягненню з відповідача з урахуванням принципів розумності, добросовісності та дотриманням балансу інтересів сторін у визначеному судом розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

10 березня 2026 року ТОВ «Українські фінансові операції» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2026 року.

В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду та висловив вимогу про скасування рішення в частині стягнутих процентів в сумі 2 500,00грн, просив про ухвалення нового рішення в цій частині про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати процентів за користування чужими коштами в сумі 24 187,50грн.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині на думку заявника полягає у тому, що суд фактично самостійно визначив розмір процентів без урахування змін до Закону України «Про споживче кредитування» та законодавчо визначених денних процентних ставок в період дії кредитного договору та економіко-правового розрахунку.

Стверджував, що суд не є стороною договору та не має правових підстав самостійно змінювати його умови та надавати їм оцінку через призму справедливості.

Також просив врахувати висновки судів апеляційної інстанції щодо подібних спорів за участю ТОВ «Українські фінансові операції».

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

12 березня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Томаківського районного суду Дніпропетровської області цивільну справу №195/1810/25; та 17 березня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 березня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 квітня 2026року справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи.

Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Представник ТОВ «Українські фінансові операції» звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін.

В обґрунтування клопотання вказував, що представник апелянта бажає взяти участь в судовому розгляді справи в режимі відеоконференції та звернути увагу апеляційного суду на правову проблему щодо вирішення даного спору.

Частинами п`ятою та шостою статті 279 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Тож, у даному випадку предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, оскільки, матеріали справи містять достатньо доказів для встановлення обставин справи та перевірки доводів викладених в апеляційній скарзі, та позивачем не наведено обставин, які перешкоджають суду апеляційної інстанції розглянути апеляційну скаргу без особистої явки сторін, у зв`язку з чим клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін задоволенню не підлягає.

Заяви та клопотання подані учасниками справи

01 травня 2026року до Дніпровського апеляційного суду надійшло клопотання представника ТОВ «Українські фінансові операції» - Лисенко Д.В. про зупинення провадження у справі до завершення касаційного провадження Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у справі №552/672/23, яке обґрунтовувалось тим, що за результатами вирішення означеної справи Верховним Судом буде висловлено позицію щодо можливості надати оцінку справедливості умов кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів прийшла до висновку, що відсутні правові підстави та обставини, які б свідчили про необхідність зупинення провадження у справі або перешкоджали б розгляду справи в межах даного провадження, об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи №552/672/23 судом апеляційної інстанції не встановлено.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

02 лютого 2024року між «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4352780, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит в сумі 4 500,00грн, строком кредиту 360 днів, зі сплатою процентів кожні 30 днів, стандартна процентна ставка, фіксована - 2,50 % в день.

Договір укладено та підписано його сторонами в електронній формі, зокрема, відповідачем договір підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором 27606.

23 вересня 2024року між ТОВ «Лінеура Україна» як клієнтом та ТОВ «Українські фінансові операції» як фактором укладено договір факторингу №23/09/2024, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якими настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно додатку №1 та є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з витягом з реєстру боржників від 23 вересня 2024року до договору факторингу №23/09/2024, до Товариства перейшло право вимоги за кредитним договором №4352780, укладеним з відповідачем.

Розмір заборгованості, за розрахунками позивача, станом на дату звернення до суду складає 45000,00грн, з яких: 4500,00грн - сума заборгованості за основним боргом (сумою кредиту); 26437,50грн - сума заборгованості за процентами нарахованими первісним кредитором; 14062,50грн - сума заборгованості за процентами нарахованими позивачем.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

У даній справі скаржник в апеляційному порядку заперечує висновки суду в частині вимог про стягнення заборгованості за процентами – тож з огляду на те, що не були оскаржені висновки суду щодо решти вимог позову, які задоволені, такі висновки суду не можуть бути предметом перевірки суду в апеляційному порядку.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність укладення між сторонами кредитного договору, порушення відповідачем зобов`язань з повернення кредитних коштів, наявність у відповідача заборгованості за кредитом, а також надважливого значення надав тій обставині, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами є несправедливою, неспівмірною сумі кредиту, суперечить принципам розумності та добросовісності, а тому підлягає зменшенню.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як суд першої інстанції дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості /стаття 6, частина перша статті 627 ЦК України/.

Статями 626, 628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України “Про електронну комерцію”-Закон за умовами якого електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Та за встановлених обставин Товариством зроблена пропозиція шляхом розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах, а ОСОБА_1 ідентифікувався в такій системі та прийняв пропозицію шляхом надсилання електронного повідомлення і заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, а також підписав Кредитний договір використавши електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що повністю узгоджується із положеннями статей 6, 8, 11, 12 Закону України “Про електронну комерцію”.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Встановивши зазначені обставини у справі, можна дійти висновку, що між сторонами у справі укладено Договір, за умовами якого відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений кредитним договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум кредитору у вигляді кредиту чи відсотків матеріали справи не містять.

Задовольняючи частково позов ТОВ «Українські фінансові операції», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення з відповідачем кредитного договору на умовах, що в ньому визначені, з якими повністю погодився позичальник, доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Одночасно, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Українські фінансові операції» заборгованість за відсотками у сумі 2 500,00грн, суд першої інстанції діяв в межах закону.

Поняттям кредитного договору охоплюється обов`язок позичальника повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Частиною першою статті 1048 ЦК України зокрема передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом та розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За встановлених умов, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який за розрахунками позивача всього складає 40500,00грн (26437,50 + 14062,50 = 40500,00), що в дев`ять разів перевищує суму отриману відповідачем у кредит – 4500,00грн.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Лінеура Україна», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків за кредитором.

Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками – фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 40500,00грн не є співрозмірною сумі кредиту у 4500,00грн за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, суд апеляційної інстанції вважає, що вірними є висновки суду першої інстанції про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до 2 500,00грн.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Українські фінансові операції» про те, що розмір процентів за користування кредитними коштами визначено у договорі, а тому позивач кредитодавець та в подальшому позивач мали право на нарахування процентів протягом строку кредитування у визначному договором розмірі, висновків суду не спростовують. Доводи заявника не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо тверджень скаржника про те, що суд не має правових підстав надавати оцінку умовам договору через призму справедливості, то такі твердження колегія суддів оцінює критично, оскільки завданням цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ, та згідно з частиною третьою статті 263 ЦПК України судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватись завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України).

Доводи апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції висновків судів апеляційної інстанції у подібних спорах за участю ТОВ «Українські фінансові операції», не можна вважати прийнятними, оскільки при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України суд має враховувати висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах саме Верховного Суду, а не суду апеляційної інстанції.

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог статті 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Колегія суддів вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Заразом, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в оскаржуваній частині без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції».

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 17 лютого 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 14 травня 2026року.

Судді: