Рішення від 11 травня 2026 р. у справі №338/787/23 — Богородчанський районний суд Івано-Франківської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №338/787/23

Провадження №2/338/5/26

12 травня 2026 року селище Богородчани

Богородчанський районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді - Куценка О. О., секретаря судового засідання Двібородчин І.В. за участю: представника позивача адвоката Бігун В.П., представника відповідачів адвоката Яковишин В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Богородчани цивільну справу за позовом представника адвокат Бігун В.П., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності та поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и в :

29 травня 2023 року до Богородчанського районного суду через систему «Електронний суд» надійшов позов адвоката Бігун В.П., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у якому просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з погосподарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати вказаний житловий будинок спільною сумісною власністю подружжя; визнати за нею право власності на частину цього будинку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 22 травня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено шлюб. Після укладення шлюбу вони почали проживати у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка зазначала, що за час шлюбу в цьому будинку були проведені будівельні та ремонтні роботи, перепланування, переобладнання, реконструкція, внаслідок чого, на її думку, істотно збільшилась вартість будинковолодіння.

Також позивачка посилалася на те, що після розірвання шлюбу дізналася про реєстрацію права власності на спірний будинок за ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом Івано-Франківського районного нотаріального округу Максьом Г. І.

Ухвалою судді Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 30 травня 2023 року відкрито провадження у цивільній справі. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, а також задоволено клопотання представника позивачки про витребування у приватного нотаріуса Івано-Франківського районного нотаріального округу Максьом Г. І. копії спадкової справи №31/2022.

Ухвалою суду від 22 червня 2023 року задоволено клопотання представника позивачки про витребування доказів, а саме витребувано з ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» завірену копію інвентаризаційної справи на об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 , а також витребувано з регіонального сервісного центру МВС в Івано-Франківській області інформаційну довідку щодо зареєстрованих за ОСОБА_3 транспортних засобів та щодо можливої їх перереєстрації на третіх осіб.

У подальшому 13 вересня 2023 року через систему «Електронний суд» адвокат Бігун В.П., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , подала заяву про уточнення позовних вимог, у якій додатково просила поділити транспортні засоби, зареєстровані за ОСОБА_3 , а саме: автобус ПАЗ 32053, державний номерний знак НОМЕР_1 , дата реєстрації 24 квітня 2015 року, та автобус ПАЗ 4234, державний номерний знак НОМЕР_2 , дата реєстрації 14 червня 2017 року. Позивачка просила виділити їй автобус ПАЗ 32053, державний номерний знак НОМЕР_1 , а автобус ПАЗ 4234, державний номерний знак НОМЕР_2 , залишити за відповідачем ОСОБА_3 .

27 вересня 2023 року представник відповідачів адвокат - Яковишин В.В. у відзиві заперечувала проти задоволення позову. Вважала заявлені вимоги безпідставними та необґрунтованими. На обґрунтування заперечень зазначила, що спірне будинковолодіння по АДРЕСА_1 ніколи не належало відповідачу ОСОБА_3 , а було побудоване його дідом та бабою - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , після смерті яких перейшло у спадок до їхньої дочки, відповідачки ОСОБА_2 . У спірному будинковолодінні тривалий час проживали різні покоління сім`ї ОСОБА_6 , які вели спільне господарство, проводили ремонтні роботи та покращували житлові умови, однак такі обставини, на думку представника відповідачів, не свідчать про набуття позивачкою або ОСОБА_3 права власності на спірний будинок. Представник також послалася на те, що після смерті ОСОБА_7 у 2020 році ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги законно оформила спадщину на будинковолодіння. Щодо вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину представник відповідачів зазначила, що позивачкою не доведено наявності передбачених законом підстав для такого способу захисту. Зокрема, не спростовано право ОСОБА_2 на спадкування після смерті її матері, не доведено, що свідоцтво про право на спадщину видане особі, яка не мала права на спадкування, та не наведено інших обставин, які б могли бути підставою для визнання такого свідоцтва недійсним. Зазначила, що проживання позивачки у спірному будинку та користування ним відбувалося у зв`язку з перебуванням у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 та з волі власників майна, а тому саме по собі не породжує у позивачки речових прав на це нерухоме майно. Також представник відповідачів вказала, що між позивачкою та попередніми власниками або відповідачами не існувало домовленостей щодо переходу до неї права власності на будинок чи його частину. Доводи позивачки про підтвердження права власності ОСОБА_3 записами в погосподарських книгах представник вважала помилковими, оскільки статус «голови домогосподарства» не є тотожним статусу власника та не є самостійною підставою набуття права власності на нерухоме майно. З огляду на викладене представник відповідачів просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою суду від 15 січня 2024 року за клопотанням представника позивачки призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу, а провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою суду від 18 березня 2025 року провадження у справі поновлено, підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні, а також встановлено загальний порядок та обсяг дослідження доказів.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Бігун В.П. підтримала доводи позову та просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідачів адвокат Яковишин В.В. підтримала доводи відзиву. Водночас у судовому засіданні представник визнала позовні вимоги в частині поділу транспортних засобів, а саме погодилась з поділом, за яким автобус ПАЗ 32053, державний номерний знак НОМЕР_1 , підлягає виділенню ОСОБА_1 , а автобус ПАЗ 4234, державний номерний знак НОМЕР_2 , залишається за ОСОБА_3 .

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 травня 2008 року. Рішенням Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2022 року у справі №338/275/22 шлюб між ними розірвано.

Зазначені обставини визнані сторонами та відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.

З матеріалів справи вбачається, що 16 вересня 2022 року право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за відповідачкою ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7 .

Отже, визначальним для правильного вирішення спору у цій частині є не лише факт державної реєстрації права власності на спірне домоволодіння у 2022 році, а передусім з`ясування питання, чи набула ОСОБА_7 за життя право власності на це домоволодіння та чи могло воно після її смерті входити до складу спадщини. Саме від встановлення цієї обставини залежить оцінка правомірності видачі свідоцтва про право на спадщину, а також можливість чи неможливість визнання спірного будинку майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Судом досліджено матеріали спадкової справи №31/2022 після смерті ОСОБА_7 , копію якої надано приватним нотаріусом Івано-Франківського районного нотаріального округу Максьом Г. І. на виконання ухвали суду.

З наявного у спадковій справі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 встановлено, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 90 років, актовий запис про смерть №6 складено 05 лютого 2020 року виконавчим комітетом Порогівської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області.

Заявою від 22 лютого 2022 року відповідачка ОСОБА_2 звернулася до приватного нотаріуса про прийняття спадщини після смерті своєї матері ОСОБА_7 . Зі змісту цієї заяви та інших матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_2 є дочкою спадкодавця, у зв`язку з чим заявила про прийняття спадщини як спадкоємець першої черги за законом після смерті ОСОБА_7 .

Судом також досліджено довідку Солотвинської селищної ради села Пороги, наявну у спадковій справі, відповідно до якої на день смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 були зареєстровані: дочка ОСОБА_2 , онук ОСОБА_3 , правнуки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та невістка ОСОБА_1 . У цій же довідці зазначено, що заповіти від імені ОСОБА_7 старостою села Пороги не посвідчувалися.

Крім цього, у спадковій справі міститься інформаційна довідка зі Спадкового реєстру, відповідно до якої після смерті ОСОБА_7 була заведена спадкова справа №31/2022 приватним нотаріусом Максьом Г. І. Також у матеріалах спадкової справи міститься довідка приватного нотаріуса від 06 червня 2022 року, згідно з якою ОСОБА_2 є спадкоємцем майна після смерті ОСОБА_7 , а майном, право власності на яке набуте спадкодавцем за життя та підлягає державній реєстрації, є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 .

Таким чином, матеріали спадкової справи містять послідовні та взаємопов`язані відомості про те, що спірне будинковолодіння після смерті ОСОБА_7 було включене до складу спадкового майна, а ОСОБА_2 оформила спадкові права як спадкоємець після смерті своєї матері.

Судом також досліджено матеріали погосподарської книги, надані Солотвинською селищною радою села Пороги у відповідь на адвокатський запит представника позивачки.

З листа Солотвинської селищної ради від 26 квітня 2023 року №71/16-11 вбачається, що орган місцевого самоврядування надав інформацію з погосподарських книг №4 за 1964-1966 роки, №4 за 1980-1982 роки, №5 за 1996-2000 роки, №5 за 2001-2005 роки, №5 за 2006-2010 роки, №5 за 2011-2015 роки та №5 за 2016-2023 роки щодо житлового будинку з погосподарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Записи погосподарських книг підтверджують, що за адресою: АДРЕСА_1 протягом тривалого часу обліковувалося відповідне домогосподарство, до якого у різні періоди входили члени сім`ї ОСОБА_6 , зокрема ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та інші особи. Такі записи за своїм змістом фіксують склад домогосподарства, місце проживання, користування земельною ділянкою, наявність житлового будинку та господарських споруд.

Водночас суд звертає увагу, що записи у погосподарських книгах не є самостійною правовою підставою набуття права власності на житловий будинок. Сам по собі факт зазначення певної особи головою домогосподарства або членом домогосподарства не є тотожним праву власності на житловий будинок. Голова домогосподарства є особою, яка фактично представляє домогосподарство та відповідає за подання відповідних відомостей, однак такий статус не є правовстановлюючим і не замінює собою договору, свідоцтва про право на спадщину, рішення суду чи іншого документа, з яким закон пов`язує виникнення права власності.

Разом із тим зазначене не означає, що погосподарські книги та довідки органу місцевого самоврядування не мають доказового значення у цій справі. Суд не оцінює їх як окрему самостійну та безумовну підставу виникнення права власності у ОСОБА_7 , а бере до уваги як письмові докази, що відображають тривалий облік спірного будинковолодіння, склад домогосподарства, фактичний зв`язок спадкодавця з цим майном, а також відомості органу місцевого самоврядування щодо належності будинковолодіння саме ОСОБА_7 .

Крім того, судом досліджено копію реєстраційної справи, надану приватним нотаріусом Максьом Г. І. на виконання ухвали суду.

Із заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, що міститься у реєстраційній справі, вбачається, що 07 червня 2022 року приватним нотаріусом сформовано заяву про державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . У заяві зазначено, що реєстрація стосується виникнення права власності, форма власності - приватна, вид об`єкта нерухомого майна - житловий будинок. Заявником зазначена відповідачка ОСОБА_2 , яка діяла у зв`язку з оформленням спадкових прав після смерті ОСОБА_7 .

У реєстраційній справі також міститься довідка Солотвинської селищної ради, відповідно до якої згідно з даними погосподарської книги №5 власником будинковолодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . У цій же довідці зазначено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами побудований у 1964 році, а у користуванні перебуває земельна ділянка площею 0,14 га, зокрема 0,06 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; право власності на вказаний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами раніше не реєструвалося.

Наведені відомості мають істотне значення для правильного вирішення спору, оскільки підтверджують, що державна реєстрація права власності у 2022 році здійснювалася не як набуття нового права на майно, створене або набуте подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за час шлюбу, а як оформлення права власності на спадкове майно, яке за даними органу місцевого самоврядування належало ОСОБА_7 та після її смерті входило до складу спадщини.

Доводи представника позивачки про те, що довідка Солотвинської селищної ради та записи погосподарських книг не є правовстановлюючими документами, самі по собі не спростовують їх доказового значення у цій справі. Суд погоджується з тим, що такі документи не можуть замінювати правовстановлюючий документ у розумінні державної реєстрації речових прав. Водночас у цій справі вони оцінюються не ізольовано, а у сукупності з матеріалами спадкової справи, реєстраційної справи, інвентаризаційної справи та технічними документами, які послідовно підтверджують існування спірного домоволодіння до шлюбу сторін, його облік за сім`єю ОСОБА_6 , а також оформлення прав на нього саме в межах спадкових правовідносин після смерті ОСОБА_7 .

Суд бере до уваги, що спірний будинок, згідно з матеріалами справи, був побудований у 1964 році, тобто задовго до укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Відсутність державної реєстрації права власності на будинок за ОСОБА_7 до її смерті сама по собі не свідчить про відсутність у неї права на це домоволодіння.

За таких обставин довідки органу місцевого самоврядування, записи погосподарських книг та матеріали технічної інвентаризації мають значення як докази існування будинку, його обліку, фактичної належності відповідному домогосподарству та можливості оформлення спадкових прав після смерті особи, з якою це майно було пов`язане.

При цьому позивачкою не подано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недостовірність відомостей, зазначених у довідці Солотвинської селищної ради, скасування або зміну відповідних записів погосподарського обліку, або належність спірного будинку ОСОБА_3 чи набуття цього майна подружжям у період шлюбу. Надані позивачем докази не спростовують того, що нотаріальне оформлення права власності у 2022 році відбулося в межах спадкових правовідносин після смерті ОСОБА_7 .

Окремо суд оцінює інвентаризаційну справу №15516, надану ОКП «Івано-Франківське ОБТІ» на домоволодіння по АДРЕСА_1 . З її змісту вбачається, що інвентаризаційна справа заведена щодо будинку АДРЕСА_1 . У матеріалах інвентаризаційної справи містяться поверховий план житлового будинку, журнали внутрішніх та зовнішніх обмірів, технічний опис конструктивних елементів будівлі, а також відомості щодо господарських будівель та споруд.

З технічного опису та інвентаризаційних матеріалів убачається, що основний житловий будинок існував задовго до укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Матеріали інвентаризаційної справи, у сукупності з даними погосподарського обліку та реєстраційної справи, підтверджують, що спірний об`єкт нерухомості виник як житловий будинок значно раніше, ніж сторони уклали шлюб 22 травня 2008 року.

Інвентаризаційна справа підтверджує технічні характеристики домоволодіння, наявність основного житлового будинку, літньої кухні, стодоли, стайні, сараїв, комори, гаража, навісу, убиральні, криниці та інших господарських споруд. Водночас інвентаризаційна справа не містить даних, які б підтверджували, що спірне домоволодіння було набуте особисто ОСОБА_3 або подружжям ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за час шлюбу.

Крім того, у матеріалах інвентаризаційної справи міститься довідка Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, з якої вбачається, що житловий будинок з надвірними спорудами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , побудований до 1992 року. Зазначена довідка узгоджується з іншими матеріалами справи, зокрема з даними погосподарського обліку, реєстраційної справи та інвентаризаційними документами, які підтверджують існування спірного будинковолодіння задовго до укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Отже, інвентаризаційна справа також не спростовує, а навпаки підтверджує висновок суду про те, що спірний будинок не був створений або набутий подружжям за час шлюбу. Вона має значення для встановлення часу існування об`єкта, його технічних характеристик та складу домоволодіння, але не підтверджує виникнення права власності на цей будинок у ОСОБА_3 .

Судом також досліджено подані представником позивачки додаткові докази, а саме: копію робочого проєкту газопостачання до житлового будинку, який містить технічні умови на реконструкцію системи газопостачання об`єкта, приєднаного до газорозподільної мережі за 2019 рік, копії квитанцій про купівлю меблів та будівельних матеріалів до будинку, а також копію листа поліції. У клопотанні представник позивачки посилається, зокрема, на те, що у робочому проєкті газопостачання замовником зазначено ОСОБА_3 , а тому, на думку сторони позивача, це підтверджує його правовий зв`язок зі спірним будинком.

Разом із тим суд зазначає, що наведені докази не спростовують установлених судом обставин щодо спадкового характеру спірного будинковолодіння та не підтверджують набуття ОСОБА_3 права власності на житловий будинок. Сам факт зазначення ОСОБА_3 замовником технічної документації щодо реконструкції системи газопостачання у 2019 році може свідчити лише про його участь у вирішенні побутового або технічного питання, пов`язаного з користуванням будинком, у якому він проживав разом із членами сім`ї. Однак такий документ не є правовстановлюючим, не посвідчує перехід права власності на нерухоме майно, не підтверджує набуття будинку подружжям у період шлюбу та не спростовує даних спадкової, реєстраційної, інвентаризаційної справи і погосподарського обліку, за якими будинок існував до укладення шлюбу сторін та був оформлений як спадкове майно після смерті ОСОБА_7 .

Копії квитанцій про придбання меблів та будівельних матеріалів також не доводять обґрунтованості заявлених вимог. Такі документи можуть свідчити лише про придбання певних речей або матеріалів, проте самі по собі не підтверджують, що ці матеріали були придбані саме за спільні кошти подружжя, використані саме для невід`ємного поліпшення спірного житлового будинку, істотно збільшили його вартість, а також не підтверджують належність самого будинку ОСОБА_3 як одному з подружжя.

Копія листа поліції, долучена стороною позивача, також не має визначального значення для встановлення правового режиму спірного будинку. Такий документ може підтверджувати факт звернення до правоохоронного органу або надання відповіді за відповідним зверненням, однак не містить відомостей, які б підтверджували право власності позивачки чи ОСОБА_3 на спірне будинковолодіння, не спростовує права ОСОБА_2 на спадкування після смерті ОСОБА_7 та не доводить недійсності свідоцтва про право на спадщину.

Оцінюючи висновок експерта №01/01-25 за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК України висновок експерта не має для суду заздалегідь встановленої сили та підлягає оцінці разом з іншими доказами за правилами ст. 89 ЦПК України.

Зазначений висновок підтверджує лише технічні обставини щодо наявності прибудови до житлового будинку, характеру окремих будівельних робіт, орієнтовного періоду їх виконання та визначеної експертом вартості прибудови, яка у висновку зазначена у розмірі 410 147 грн. Водночас такий висновок не встановлює і не може встановлювати правові підстави набуття права власності на спірний житловий будинок, не підтверджує, що цей будинок належав саме ОСОБА_3 як одному з подружжя, не спростовує права ОСОБА_2 на спадкування та не доводить недійсності виданого їй свідоцтва про право на спадщину.

Крім того, висновок експерта не містить даних про джерело походження коштів, за рахунок яких виконувалися будівельні роботи, не встановлює, що такі роботи були здійснені саме за спільні кошти подружжя або за рахунок трудових чи грошових затрат позивачки, а також не підтверджує належними розрахунками істотне збільшення вартості всього спірного будинковолодіння саме внаслідок таких затрат. Висновок експерта не містить порівняльної оцінки вартості всього домоволодіння до та після відповідних робіт у контексті правового режиму майна подружжя, а тому не доводить тих юридично значимих обставин, з якими ст. 62 СК України пов`язує можливість визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За змістом ч. 1 ст. 62 СК України юридичне значення має не сам факт ремонту, добудови чи поліпшення майна, а істотне збільшення вартості майна, яке належало одному з подружжя, саме внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Отже, передумовою застосування ст. 62 СК України є належність спірного майна одному з подружжя. Якщо майно належить третій особі, а не дружині чи чоловікові, воно не може бути визнане спільною сумісною власністю подружжя за правилами цієї норми. На переконання суді позивачкою не доведено підстав застосування ст. 62 СК України - належності спірного житлового будинку ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до інших осіб. Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з ч. 1 ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Отже, предметом доказування за вимогою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину є, зокрема, відсутність у особи, якій видане свідоцтво, права на спадкування або наявність інших визначених законом підстав недійсності такого свідоцтва.

Позивачкою не доведено, що ОСОБА_2 не мала права на спадкування після смерті ОСОБА_7 , а також не доведено наявності інших передбачених законом підстав для визнання недійсним виданого їй свідоцтва про право на спадщину за законом.

Посилання позивачки на те, що вона проживала у спірному будинку, перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 та брала участь у ремонті чи покращенні будинку, саме по собі не свідчить про недійсність свідоцтва про право на спадщину та не спростовує права ОСОБА_2 на спадкування після смерті ОСОБА_7 .

Суд також не знаходить підстав для задоволення вимоги про визнання спірного житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачкою права власності на частину цього будинку.

За змістом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас спірний житловий будинок не був набутий ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни, спадкування чи з інших передбачених законом підстав. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 набув право власності на спірний житловий будинок.

З досліджених судом доказів встановлено, що спірний будинок існував задовго до укладення шлюбу сторін, обліковувався як будинковолодіння сім`ї ОСОБА_6 , був пов`язаний із ОСОБА_7 , а після її смерті оформлений у порядку спадкування її дочкою ОСОБА_2 . Натомість доказів того, що ОСОБА_7 за життя передала це майно ОСОБА_3 , що останній набув право власності на будинок або що будинок був створений чи набутий подружжям за час шлюбу, матеріали справи не містять.

Суд враховує, що навіть у разі здійснення певних ремонтних, будівельних чи поліпшувальних робіт у будинку, який належить іншій особі, такі обставини не породжують автоматично права спільної сумісної власності подружжя на це майно. За наявності відповідних підстав особа не позбавлена права заявляти інші вимоги, зокрема майнового або зобов`язального характеру, про компенсацію витрат чи вартості поліпшень. Однак у цій справі позивачкою заявлено саме вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, визнання будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності на частину будинку.

Тому можливі витрати на ремонт, облаштування або поліпшення будинку, навіть у разі їх доведення, не змінюють правового режиму спірного домоволодіння та не можуть бути самостійною підставою для визнання за позивачкою права власності на частку у спадковому нерухомому майні.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

Оцінивши досліджені докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя та визнання за позивачкою права власності на частину житлового будинку є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про поділ транспортних засобів суд зазначає таке.

З матеріалів справи вбачається, що за ОСОБА_3 зареєстровані транспортні засоби: автобус ПАЗ 32053, державний номерний знак НОМЕР_1 , дата реєстрації 24 квітня 2015 року, та автобус ПАЗ 4234, державний номерний знак НОМЕР_2 , дата реєстрації 14 червня 2017 року.

Зазначені транспортні засоби були зареєстровані за ОСОБА_3 у період перебування сторін у шлюбі. Доказів того, що автобус ПАЗ 32053, державний номерний знак НОМЕР_1 , був набутий за особисті кошти одного з подружжя або належить до особистої приватної власності ОСОБА_3 , суду не подано.

Відповідно до ст. 60, 69, 70, 71 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності; дружина і чоловік мають право на поділ такого майна, а частки дружини та чоловіка у разі поділу є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Враховуючи, що представник відповідачів у судовому засіданні визнала позовні вимоги в частині поділу транспортних засобів, зокрема погодилась із тим, що автобус ПАЗ 32053, державний номерний знак НОМЕР_1 , має перейти у власність ОСОБА_1 , суд відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України приймає визнання позову в цій частині, оскільки таке визнання не суперечить закону, не порушує прав, свобод чи інтересів інших осіб та узгоджується з установленими обставинами набуття транспортного засобу у період шлюбу.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на автобус ПАЗ 32053, державний номерний знак НОМЕР_1 , у порядку поділу спільного майна подружжя.

При цьому суд не вбачає необхідності окремо вирішувати питання про залишення у власності ОСОБА_3 автобуса ПАЗ 4234, державний номерний знак НОМЕР_2 , оскільки право власності на нього зареєстроване за відповідачем, до позивачки за цим рішенням не переходить, а задоволення позову в частині визнання за позивачкою права власності на автобус ПАЗ 32053 є достатнім та належним способом вирішення спору в частині поділу транспортних засобів.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 76, 80, 81, 141, 263- 265, 315 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов представника адвоката Бігун В.П., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності та поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на автобус ПАЗ 32053, державний номерний знак НОМЕР_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Повний текст судового рішення складено 14 травня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: