Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №591/10107/23 — Сумський апеляційний суд

Справа №591/10107/23

Номер провадження 22-ц/816/306/26

Категорія - 63

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Собини О.І. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Щербаченко М.В.,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М. ,

у присутності:

позивача – ОСОБА_1 та її представника – адвоката Шабатіна Дмитра Євгеновича,

відповідачів – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Шабатіним Дмитром Євгеновичем,

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 березня 2025 року у складі судді Сидоренко А.П., ухвалене в м. Суми, повне судове рішення виготовлено 15 квітня 2025 року,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа – виконавчий комітет Сумської міської ради, про визнання реєстрації незаконною та зняття осіб з реєстрації,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Шабатіна Д.Є., звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати незаконною реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в квартирі за адресою АДРЕСА_1 та зняти їх з зареєстрованого місця проживання в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Свої вимоги мотивувала тим, що вона, її дочка ОСОБА_4 та її батько – ОСОБА_5 , який помер у 2020 році, відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 12 березня 1990 року є власниками квартири АДРЕСА_2 . Починаючи з 2007 року вона з дочкою проживала в Італії та періодично приїжджала до України, а до 2012 року в цій квартирі постійно проживав ОСОБА_5 . У вересні 2012 року, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 залишився без житла через борги, ОСОБА_5 виїхав з спірної квартири, куди, за її згодою, на тимчасове проживання вселився відповідач ОСОБА_2 .

Під час оформлення права власності на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_5 вона дізналася, що 06 червня 2008 року у належній їй квартирі, без її згоди були зареєстровані відповідачі. Зазначає, що відповідачі чинять їй та її дочці перешкоду у користуванні належною їм квартирою. Незаконна реєстрація відповідачів у вказаній квартирі надає їм право користуватися майном позивача, не маючи на нього права власності, що безпосередньо порушує права позивачів на свободу користування своїм майном.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач навів положення ст. 316, 319, 320 ЦК України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», постанови КМУ від 07 лютого 2022 року №265, вважає, що реєстрація місця проживання без згоди всіх співвласників була неможливою, а здійснена реєстрація без такої згоди є незаконною та такою, що підлягає скасуванню в судовому порядку.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 31 березня 2025 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Виконавчий комітет Сумської міської ради про визнання реєстрації місяця проживання незаконною та зняття з реєстрації місця проживання відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Шабатіна Д.Є., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції встановив, що відповідачі були зареєстровані в спірній квартирі у 2008 році, коли позивачка з дочкою були відсутні в м. Суми, але дійшов до помилкового висновку про недоведеність відсутності письмового дозволу на їх реєстрацію. Зазначає, що свідок ОСОБА_6 фактично підтвердила відсутність письмового дозволу на реєстрацію відповідачів.

Вказує і на те, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що надане позивачем у 2014 році в усній формі право перебування відповідачів у спірній квартирі фактично тотожне праву на реєстрацію місця проживання.

На переконання заявника апеляційної скарги, обраний позивачкою спосіб захисту є таким, що захистить її інтереси, оскільки відповідачі після зняття їх з реєстраційного обліку, втратять законні підстави для користування спірною квартирою і їх перебування в ній буде не законним.

Відповідачами відзиву на апеляційну скаргу, в установлений апеляційним судом строк, подано не було.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки та її представника, які підтримали доводи апеляційної скарги, заперечення проти апеляційної скарги відповідачів, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції встановив, що квартира АДРЕСА_2 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 , та членам його сім`ї ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло від 12 березня 1999 року, що видане згідно з розпорядженням управління комунального майна від 12 березня 1999 року реєстровий номер № 951 (а.с.7, 92).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер (а.с.6, 82).

З копії поквартирної картки за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_4 зареєстровані у вказаній квартирі з 27 січня 1996 року, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – з 06 серпня 2008 року (а.с. 10).

Вказана інформація також підтверджується довідками про реєстрацію місця проживання особи з Управління «Центру надання адміністративних послуг» Сумської міської ради (а.с.83-85).

Також згідно інформації № 14.03.-08/115995 від 03 жовтня 2023 року, за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , 1969 року народження, ОСОБА_2 , 1973 року народження, ОСОБА_4 , 1991 року народження, ОСОБА_3 , 2000 року народження (а.с.5).

Відповідно до наданої інформації Державної прикордонної служби України від 22 вересня 2023 року, у період з 08 листопада 2017 року по 22 вересня 2023 року ОСОБА_1 перетинала кордон України 05 грудня 2021 року, 16 грудня 2021 року та 09 квітня 2023 року (а.с.11).

З копії закордонного паспорту на ім`я ОСОБА_8 вбачається, що вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 та нею також здійснювався перетин державного кордону України (а.с.12-13).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 12 лютого 2024 року вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності (1/6 частка) ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину виданого 21 серпня 2023 року приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Бурбики Т.А., а також станом на 26 березня 2004 року на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 (а.с.62-63).

З матеріалів спадкової справи вбачається, що спадщину після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , прийняли діти померлого - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

28 липня 2023 року ОСОБА_2 надав приватному нотаріусу заяву, якою надав згоду на проведення розподілу часток між співвласниками та спадкоємцями (по 1/3 частці) вищевказаної квартири з виділенням частки за спадкодавцем ОСОБА_5 , для подальшого отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири (а.с.80).

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 серпня 2023 року спадкоємцями на майно померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , 1942 року народження, є донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано свідоцтво складається з 1/3 частки квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та яка складається з двох кімнат житловою площею 28, 4 кв.м, загальною площею 54, 30 кв.м., які належали спадкодавцю на праві спільної сумісної власності.

Свідоцтво на право власності на спадщину за законом на 1/6 частку вищевказаної квартири на ім`я ОСОБА_2 не видавалося (а.с. 78).

З довідки Комунального підприємства «Сумське міське бюро технічної інвентаризації» Сумської міської ради№ 440912 від 05 липня 2023 року, що видана ОСОБА_1 вбачається, що квартира у будинку квартирного типу за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами технічної інвентаризації, станом на 05 липня 2023 року, має наступні показники: 2 житлові кімнати, загальна площа 54, 30 кв.м., житлова площа 28, 4 кв.м., 1 поверх.

У тому числі самочинно побудовано (переплановано/реконструйовано): самочинне будівництво (перепланування/реконструкція) відсутнє. У зв`язку з уточненням площі квартири при поточній інвентаризації, зміною методології розрахунку площ балконів та лоджій (з урахуванням їх засклення), загальна площа квартири збільшилась на 3,45 м та становить 54,30 м (а.с.93).

Ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з доведеності набуття відповідачами права користування житловим приміщенням за згодою з власниками, в тому числі яка була надана позивачкою, тобто, наявність чи відсутність реєстрації місця проживання відповідачів у спірній квартирі не мають вирішального значення, оскільки право на користування квартирою позивачка надала як співвласник та законний представник співвласника.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що заявлені позовні вимоги не є ефективним способом захисту, оскільки не передбачають відповідного обов`язку іншого суб`єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

За змістом статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивачка вказувала на те, що її права як власника, порушені у зв`язку з реєстрацією відповідачів у квартирі, яка належить на праві власності їй та її дочці, законним представником якої є позивачка.

Встановлено, що квартира АДРЕСА_1 станом на час реєстрації місця проживання відповідачів, належала на праві спільної сумісної власності позивачці ОСОБА_1 , її дочці ОСОБА_4 та батьку ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - ОСОБА_5 . Користувався та проживав у цій квартирі станом на червень 2008 року ОСОБА_1 , тоді як позивачка з дочкою мешкали в той період за межами України.

Допитана в суді першої інстанції свідок ОСОБА_6 , яка є матір`ю позивачки та відповідача ОСОБА_2 , підтвердила, що реєстрація останнього та його сина – ОСОБА_3 у спірному житловому приміщенні відбулася за згодою ОСОБА_5 , як співвласника даного житла.

Крім того, сама позивач не заперечувала, що нею надавався усний дозвіл на вселення відповідачів у вказану квартиру.

На час розгляду судової справи, відповідач ОСОБА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті батька – ОСОБА_5 , набув право власності на 1/6 частку в ці квартирі, але свідоцтво про право власності на нерухоме майно в порядку спадкування не отримував.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що відповідачі набули право користування спірним житловим приміщення за згодою власників цієї квартири.

Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти особу з реєстрації за місцем проживання можна лише за умови втрати нею права користування цим житлом чи у зв`язку з її виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Згідно з статтею 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Отже вирішення питання про зняття відповідачів з реєстрації місця проживання залежить, зокрема від вирішення питання про позбавлення їх права користування житлом, в якому вони зареєстровані або виселення із цього житла. Однак, такі вимоги у розглядуваній справі не заявлялись та не вирішувались.

Доводи апелянта про те, що відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні належним їй на праві часткової власності нерухомим майном і не передають їй ключі від квартири не підлягають перевірці у межах розгляду даної цивільної справи і вона не позбавлена можливості звернутись до суду із негаторним позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Висновок апеляційного суду узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 235/9835/15-ц, від 06 серпня 2020 року у справі № 324/783/18-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 522/16225/17-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 713/1196/19-ц, від 14 травня 2020 року у справі № 336/1773/17, від 26 листопада 2020 року у справі № 303/2972/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 759/20627/18, від 07 квітня 2023 року у справі № 183/4167/20, від 11 травня 2023 року у справі № 718/373/22.

У зв`язку з тим, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і зміст спірних правовідносин, а висновки суду є законним та обґрунтованими, колегія суддів апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги і передбачених статтею 376 ЦПК України підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Шабатіним Дмитром Євгеновичем, залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 31 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 14 травня 2026 року.

Головуючий - О.І. Собина

Судді: В.І. Криворотенко

М.В. Щербаченко