Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №592/19757/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м.Суми

Справа №592/19757/25

Номер провадження 22-ц/816/1534/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Криворотенка В. І. (суддя-доповідач),

суддів - Петен Я. Л. , Щербаченко М. В.

сторони:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ»,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Турченка Сергія Петровича

на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 грудня 2025 року про повернення позовної заяви, у складі судді Шияновської Т.В., постановлену у м. Суми,

в с т а н о в и в :

05 грудня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Турченко С.П., звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ» на користь ОСОБА_1 заборгованість по договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом №61-АДЕ від 27 листопада 2019 року в розмірі 39 234,23 грн та заборгованість по договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом № 75-АДЕ від 07 травня 2020 року в розмірі 42 243,78 грн.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 грудня 2025 року вищевказану позовну заяву повернуто позивачу на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України, оскільки позивачем у встановлений судом строк не усунуто недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху від 08 грудня 2025 року, а саме у зв`язку з несплатою судового збору. Роз`яснено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Не погоджуючись із таким висновком суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неправильне встановлення обставин справи, просить скасувати ухвалу про повернення позовної заяви ОСОБА_1 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, оскільки виходив із того, що спірні правовідносини не підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів», а відтак позивач не звільняється від сплати судового збору. Проте, апелянт наголошує, що правовідносини між сторонами виникли у сфері постачання електричної енергії, де позивач виступає як побутовий споживач. Відповідно до законодавства, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про ринок електричної енергії», такі відносини прямо підпадають під регулювання норм, спрямованих на захист прав споживачів, що включає і гарантії щодо звільнення від сплати судового збору.

Крім того, обґрунтовуючи свою позицію, представник позивача посилається на положення Правил роздрібного ринку електричної енергії, які визначають статус особи як індивідуального побутового споживача, зокрема у випадку виробництва електроенергії за «зеленим» тарифом. Укладений між сторонами договір є складовою відносин із постачання електроенергії, а сам позивач прямо визначений у ньому як споживач. Крім того, купівля електроенергії постачальником розглядається як послуга, що додатково підтверджує споживчий характер правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

За п.6 ч.1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 – 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що в апеляційному порядку оскаржується ухвала про повернення позовної заяви позивачеві (п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України), розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постановляючи ухвалу про повернення на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України позовної заяви, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 у встановлений судом строк не усунув недоліки позовної заяви, а саме не сплатив визначену судом суму судового збору.

Колегія суддів погоджується із висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , через свого представника, звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ» на його користь заборгованості по договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом №61-АДЕ від 27 листопада 2019 року в розмірі 39 234,23 грн та заборгованості по договору купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом № 75-АДЕ від 07 травня 2020 року в розмірі 42 243,78 грн. У позовній заяві зазначив, що вона подана відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», а тому позивач звільнений від сплати судового збору.

Ухвалою суду від 08 грудня 2025 року вказану позовну заяву було залишено без руху у зв`язку з несплатою позивачем судового збору. У вказаній ухвалі суд дійшов висновку, що посилання позивача на положення цього Закону не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки у поданій позовній заяві позивач не посилається на порушення відповідачем конкретної норми Закону України «Про захист прав споживачів», навпаки просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕНЕРА СУМИ» на його користь заборгованість по договорам купівлі-продажу електричної енергії за «зеленим» тарифом №61-АДЕ від 27 листопада 2019 року в розмірі 39234,23 грн та від 07 травня 2020 року в розмірі 42243,78 грн, у зв`язку із чим до спірних правовідносин Закон України «Про захист прав споживачів» не застосовується.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому повинен сплатити судовий збір при подачі позову до суду.

Такий висновок суду першої інстанції узгоджується з наявними матеріалами справи та вимогами закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 175 ЦПК України встановлено вимоги до позовної заяви.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави для звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Так, статтею 22 вказаного Закону, визначено, що споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Разом із тим, Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Відповідно до п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо: 1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини, які виникають між споживачами і виробниками, виконавцями, продавцями під час продажу товарів (виконанні робіт, наданні послуг), встановлює права споживачів на придбання товарів (робіт, послуг) належної якості та безпечних для життя і здоров`я, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Отже, враховуючи викладене, слід дійти висновку, що споживачі звільняються від сплати судового збору лише у справах за їх позовами за умови, що ці позови стосуються порушення їх прав саме як споживачів.

Разом із тим, позивач, вважаючи себе споживачем, при зверненні до суду обґрунтовує вказані позовні вимоги у відповідності до норм Закону України «Про захист прав споживачів», зазначивши про те, яке право споживача порушено (стаття 21 Закону України «Про захист прав споживачів»), тим самим навівши підтвердження того, що між сторонами існують правовідносини, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з приводу того, що звільнення особи від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» можливе лише за умови, якщо позов безпосередньо пов`язаний із порушенням прав особи саме як споживача. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що для застосування такої пільги недостатньо формального посилання у позовній заяві на зазначений Закон України «Про захист прав споживачів», оскільки зміст позовних вимог, їх підстави та характер спірних правовідносин повинні свідчити про наявність саме споживчих відносин та порушення відповідних прав особи.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд встановив, що предметом позову є стягнення заборгованості за договорами купівлі-продажу електричної енергії, виробленої позивачем за «зеленим» тарифом. У таких правовідносинах позивач не набуває, не замовляє і не використовує продукцію чи послуги для власних побутових потреб, а навпаки — здійснює відпуск (продаж) виробленої електричної енергії відповідачу. Тобто позивач виступає стороною, яка реалізує продукцію, а не споживає її.

Колегія суддів звертає увагу, що правовий статус «побутового споживача» у сфері електроенергетики не є тотожним поняттю «споживач» у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» у тих випадках, коли особа бере участь у правовідносинах як виробник чи продавець електричної енергії. У межах спірних договорів позивач фактично здійснює діяльність з продажу електроенергії, що виключає можливість визнання його споживачем у цих правовідносинах.

Крім того, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач у позовній заяві не навів жодних конкретних обставин порушення його прав саме як споживача, не зазначив, яке саме право, передбачене статтею 21 Закону України «Про захист прав споживачів», було порушене, а заявлені вимоги зводяться виключно до стягнення грошової заборгованості за цивільно-правовими договорами.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив характер спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у позивача пільг щодо сплати судового збору, оскільки позивач не підпадає під дію пільги щодо звільнення від сплати судового збору, а тому був зобов`язаний сплатити судовий збір при поданні позовної заяви. Оскільки у встановлений судом строк недоліки позовної заяви не були усунуті, зокрема не сплачено судовий збір, суд першої інстанції правомірно застосував положення частини третьої статті 185 ЦПК України та повернув позовну заяву. При цьому, позивачу роз`яснено, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовною заявою до суду, яка відповідатиме вимогам закону.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга представника ОСОБА_1 – адвоката Турченка Сергія Петровича на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 грудня 2025 року задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 367 - 369, ч. 1 п. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Турченка Сергія Петровича залишити без задоволення.

Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 24 грудня 2025 року про повернення позовної заяви, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий - В. І. Криворотенко

Судді: Я. Л. Петен

М. В. Щербаченко