Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №701/1114/24 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1123/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №701/1114/24 Категорія: 301030000 Костенко А. І.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

суддіНовіков О. М., Карпенко О.В.

секретарЛюбченко Т.М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 10.03.2026 (повний текст складено 13.03.2026, суддя в суді першої інстанції Костенко А. І.) у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна та визнання права власності на майно та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

у жовтні 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вищевказаним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд:

-визнати договір дарування житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та посвідчений 26.12.2003 державним нотаріусом Маньківської державної нотаріальної контори Заїчко В. П. за реєстровим № 2735 договором купівлі-продажу;

-визнати за ОСОБА_2 право власності на частину будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 та на частину земельної ділянки із кадастровим номером 7123188501:01:003:0074, загальною площею 0,3047 га;

-визнати за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 та на частину земельної ділянки із кадастровим номером 7123188501:01:002:0051, загальною площею 0,25 га.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що сторони у справі з 19.06.1994 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 10.08.2022.

Під час спільного проживання сторони придбали майно, а саме житлові будинки в АДРЕСА_2 та по АДРЕСА_1 . Дані будинки розташовані на земельних ділянках площами 0,3047 га та 0,25 га.

Бланкетним власником будинків та земельних ділянок є ОСОБА_1 .

Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 14.12.2007, а земельна ділянка, на якій знаходиться будинок на підставі документа, що посвідчує право серія НОМЕР_2 від 18.03.2010.

Житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на підставі договору дарування № 2735 від 26.12.2003, а земельна ділянка, на якій знаходиться будинок на підставі документа, що посвідчує право серія НОМЕР_2 .

Позивач вказує, що житловий будинок по АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном подружжя, яке придбано у шлюбі і підлягає розподілу між подружжям, оскільки укладений 26.12.2003 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договір дарування житлового будинку про який позивач дізнався в 2022 році в ході підготовки позову до суду є удаваним. ОСОБА_3 не являється родичкою ні позивачу, ні відповідачу у справі, і насправді ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу, який зареєстрували як договір дарування, оскільки таке переоформлення коштувало дешевше. Волевиявлення сторін на укладення договору дарування не було, тому він підлягає визнанню як удаваний.

Земельні ділянки, на яких розташовані спірні будинки також є об`єктами спільної сумісної власності та підлягають розподілу між сторонами.

Так як шлюб 10.08.2022 припинений, мирно врегулювати спір щодо поділу майна подружжя не сторонам не вдалося, дана обставина стала підставою для звернення ОСОБА_2 до суду із вказаними позовними вимогами.

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, в якому просила суд:

-визнати за ОСОБА_1 право власності на частину будинку за адресою: АДРЕСА_1 та частину земельної ділянки із кадастровим номером 7123188501:01:002:0110 площею 0,25 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі частки вартості автомобіля ВАЗ 2121 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 в сумі 46 508 грн. 50 коп.

-стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину грошових заощаджень в сумі 4 000 грн. та 250 доларів США;

-вирішити питання розподілу судових витрат.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог вказано, що сторони у справі з 19.06.1994 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано 10.08.2022.

Оскільки в позовній заяві ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, зазначено не все майно, яке набуте сторонами за час шлюбу, ОСОБА_1 змушена звернутися до суду з зустрічними вимогами та розподілити, вказане в її позовній заяві спільне сумісне майно подружжя між сторонами.

Зазначає, сторонами у справі 15.08.2020 за спільні кошти був придбаний будинок за адресою: АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 0,25 га та зареєстрований на ОСОБА_2 .

Крім того, сторонами в 2018 році було придбано автомобіль ВАЗ 2121, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який також зареєстрований на ОСОБА_2 , однак після розірвання шлюбу та на момент розгляду справи вказаний автомобіль був відчужений ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 , тому вона має право на отримання половини коштів, отриманих від продажу автомобіля.

Також, у сторін були заощадження 8 000 грн. та 500 доларів США, які при розлученні забрав ОСОБА_2 .

Позивач за зустрічним позовом вважає, що оскільки вищезазначене нею майно було набуте сторонами у шлюбі та не зазначено позивачем за первісним позовом, тому вона має право на частину такого майна, внаслідок чого подала до суду відповідну зустрічну позовну заяву.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 10.03.2026 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_2 та на частину земельної ділянки з кадастровим номером 7123188501:01:003:0074, загальною площею 0,3047 га.

В іншій частині позову відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 та на частину земельної ділянки з кадастровим номером 7123188501:01:002:0110, загальною площею 0,25 га по АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі частки вартості автомобіля ВАЗ 2121 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 в сумі 25 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1 371 грн. 53 коп. та витрати за надання правової допомоги в сумі 7 000 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано тим, що житлові будинку за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 та відповідні земельні ділянки на яких знаходяться житлові будинку сторонами набуто під час шлюбу, відтак вони є спільним сумісним майном і кожна із сторін має право на частку вказаного нерухомого майна.

Оскільки автомобіль ВАЗ 2121 також був придбаний у шлюбі та після розірвання шлюбу залишився у ОСОБА_2 і проданий останнім, ОСОБА_1 має право на грошову компенсацію половини вартості вказаного рухомого майна.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині визнання за ним права власності на частину житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 та на частину земельної ділянки на якій він розташований, суд мотивував свій висновок тим, що ОСОБА_2 не надав суду доказів та не довів, що укладений договір дарування вказаного житлового будинку є удаваним і дійсна спрямованість волі сторін була направлена на укладення договору купівлі-продажу, а не договору дарування.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення частки грошових заощаджень, суд обґрунтовував свій висновок тим, що під час розгляду справи позивачем за зустрічним позовом не доведено, що вказані нею кошти у вигляді грошових заощаджень були спільною власністю подружжя, тому підстав для задоволення позову в цій частині суд не вбачав.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 10.03.2026 в частині задоволення позову ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на частину земельної ділянки по АДРЕСА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Також просить скасувати рішення суду в частині задоволення зустрічного позову про стягнення грошової компенсації вартості частини автомобіля в розмірі 25 000 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути грошову компенсацію в розмірі 46 508 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Апеляційна скарга в частині оскарження рішення суду про задоволення позову ОСОБА_2 щодо визнання за ним права власності на частину земельної ділянки по АДРЕСА_2 обґрунтована тим, що вказана земельна ділянка площею 0,3047 га була приватизована скаржницею в 2010 році для ведення особистого селянського господарства. Задовольняючи позов в цій частині суд не врахував, що вказана земельна ділянка не є спільним майном подружжя, а є особистою приватною власністю ОСОБА_1 отриманою нею шляхом приватизації, тому рішення суду в цій частині не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.

В частині оскарження рішення суду щодо стягнення грошової компенсації за автомобіль скаржником вказано, що оцінка вартості автомобіля була здійснена судом на підставі розміру, вказаного в договорі купівлі-продажу автомобіля в сумі 50 000 грн., наданого відповідачем за зустрічним позовом. ОСОБА_1 просила стягнути грошову компенсацію половини вартості автомобіля відповідно до довідки ТОВ «Бюро експертиз та оцінки майна» від 14.11.2024, згідно якої ринкова вартість аналогічного автомобіля ВАЗ 2121 складає 93 017 грн., та відповідно частина вартості становить 46 508 грн. 50 коп. Оскільки суд стягнув лише 25 000 грн. компенсації, на думку скаржника така сума не відповідає половині ринкової вартості автомобіля, а тому рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про задоволення зустрічної позовної вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи встановлено, що 19.06.1994 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали шлюб, який був зареєстрований Чорнокам`янською сільською радою Маньківського р-ну, Черкаської обл., актовий запис № 7.

10.08.2022 шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_4 , видане Маньківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Уманському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 11 т. 1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів не рухомого майна (а.с. 13-16 т. 1) ОСОБА_1 є власником будинку за адресою: АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 14.12.2007 та будинку за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування № 2735 від 26.12.2003.

Крім того, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки із кадастровим номером 7123188501:01:003:0074, загальною площею 0,3047 га для ведення особистого селянського господарства, на підставі рішення Чорнокам`янської сільської ради № 24-4/У від 16.10.2008 (а.с. 145 т. 1), документ, що посвідчує право серія НОМЕР_5 від 18.03.2010, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру (а.с. 23-28 т. 1).

Також, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7123188501:01:002:0051 загальною площею 0,25 га для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі рішення Чорнокам`янської сільської ради № 24-4/У від 16.10.2008 (а.с. 145 т. 1), документ, що посвідчує право серія НОМЕР_2 від 18.03.2010 року, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру (а.с. 17-22 т. 1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів не рухомого майна (а.с. 132-133 т. 1) ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та відповідно до витягу з Державного земельного кадастру (а.с. 134-144 т. 1) є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7123188501:01:002:0110, загальною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі договору купівлі-продажу № 1113 від 15.08.2020.

Під час перебування сторін у шлюбі ними придбано автомобіль ВАЗ 2121, реєстраційний номер НОМЕР_3 , який після розірвання шлюбу залишився у ОСОБА_2 та відчужений ним 27.04.2023, що підтверджується відповіддю Територіального сервісного центру МВС № 7142 (а.с. 103 т. 1) та договором купівлі-продажу транспортного засобу (а.с. 126-127 т.1).

Після розірвання шлюбу сторонами не досягнуто домовленостей щодо поділу спільного майна подружжя.

Надаючи оцінку правовідносинам сторін, що виникли на підставі зазначених фактичних обставин, апеляційний суд враховує таке.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України).

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).

Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абз. 2 ч. 1 ст. 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

До складу майна, що підлягає поділу включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, у тому числі яке знаходиться у третіх осіб. (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 12.06.2023 у справі № 712/8602/19).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Переглядаючи рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на частину будинковолодіння та частину земельної ділянки з кадастровим номером 7123188501:01:003:0074, загальною площею 0,3047 га за адресою: по АДРЕСА_2 , колегія суддів виходить з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 в частині визнання за ним права власності на частину будинковолодіння та частину земельної ділянки з кадастровим номером 7123188501:01:003:0074, загальною площею 0,3047 га за адресою: по АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив з тих обставин, що вказане нерухоме майно набуто сторонами під час перебування їх в шлюбі, тому є їх спільною сумісною власністю і частки сторін є рівними, а відтак вважав за можливе визнати за позивачем право власності на частину вказаного вище нерухомого майна.

Колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком суду.

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14.12.2007 (а.с. 29 т.1) ОСОБА_1 є власником житлового будинку, розташованого за адресою по АДРЕСА_2 на підставі рішення виконавчого комітету від 29.11.2007.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с. 23-26 т.1) власником земельної ділянки з кадастровим номером 7123188501:01:003:0074, загальною площею 0,3047 га за адресою: по АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 на підставі рішення органу місцевого самоврядування Чорнокам`янської сільської ради від 16.10.2008 № 24-4/V. Вид цільового призначення земельної ділянки – для ведення особистого селянського господарства, тобто вказана земельна ділянка має сільськогосподарське призначення.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю, споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

При переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.

Відтак за вказаними приписами законодавства площа земельної ділянки, що виділяється у власнику нерухомості, яка на ній розташована, визначається виходячи з розмірів зайнятих власне нерухомим майном та тих, що об`єктивно необхідні для його обслуговування (стаття 120 ЗК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 зроблено правовий висновок про те, що чинне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди. Так, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України. При цьому перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи – попереднього власника земельної ділянки.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі №689/26/17 зробила висновок, що «при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Крім того, відповідно до роз`яснень, наданих у постанові Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 (з наступними змінами і доповнення) земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частки будинку, будівлі, споруди, до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України.

Таким чином, враховуючи, що будинковолодіння за адресою: по АДРЕСА_2 набуто сторона за час шлюбу, воно належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а тому його розподіл в ідеальних частках відповідає вимогам закону, відповідно, кожна із сторін має право на виділ та визнання права власності на частину такого будинковолодіння.

При цьому, земельна ділянка з кадастровим номером 7123188501:01:003:0074, загальною площею 0,3047 га за адресою: по АДРЕСА_2 має цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, та отримана ОСОБА_1 у власність на підставі рішення Чорнокам`янської сільської ради від 16.08.2008 № 24-4V «Про передачу земельної ділянки безоплатно у приватну власність» (а.с. 145 т.1), тому позивач за первісним позовом ОСОБА_2 має право на визнання за ним права власності лише на ту частину зазначеної земельної ділянки, під якою знаходиться частина будинку і надвірних споруд та лише в розмірі, необхідному для їх обслуговування.

Вирішуючи спір та здійснюючи поділ нерухомого майна за адресою: по АДРЕСА_2 , суд першої інстанції визнавши право власності на частину будинковолодіння, не врахував вищевикладеного (отримання земельної ділянки в порядку безоплатної приватизації та цільового призначення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а не для обслуговування об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд)) та визнав за ОСОБА_2 право власності на її частину від загальної площі у 0,3047 га, яка об`єктивно є надлишковою для обслуговування визначеного позивачу розміру частини нерухомого майна та не відповідає цільовому призначенню даної землі.

При цьому судом залишено поза увагою та обставина, що вирішивши питання поділу нерухомого майна за адресою: по АДРЕСА_2 відносно ОСОБА_2 , суд змінивши правовий вид майна із спільної сумісної на спільну часткову власність не вирішив питання поділу майна відносно ОСОБА_1 , що не відповідає правовому регулюванню питання поділу об`єкта права спільної сумісної власності, тому такий недолік підлягає виправленню судом апеляційної інстанції шляхом виділення ОСОБА_1 та визнання за нею права власності на частину будинковолодіння за адресою: по АДРЕСА_2 .

Доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду в цій частині є частково обґрунтованими та враховуються колегією суддів при розгляді справи. При цьому, колегія суддів відхиляє як передчасні посилання скаржника на обставину щодо розгляду касаційним судом справи № 346/2938/22 в якій вирішується питання про те, що передання частини земельної ділянки у власність особи, яка набула право на відповідну частину житлового будинку, можливе виключно за умови компенсації її вартості власнику земельної ділянки або його спадкоємцю, оскільки 20.05.2025 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду своєю ухвалою лише прийняла до розгляду справу № 346/2938/22 в якій буде вирішуватися зазначене питання, а ухвалою від 02.03.2026 передала справу № 346/2938/22 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, тому правовий висновок суду із вказаного питання наразі відсутній, отже прийняти рішення щодо його релевантності до даних правовідносин наразі неможливо.

Щодо вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на частину будинку та частину земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 7123188501:01:002:0110, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , колегія суддів враховує наступне.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за ним права власності на частину будинковолодіння та частину земельної ділянки з кадастровим номером 7123188501:01:002:0110, загальною площею 0,25 га за адресою: по АДРЕСА_1 , суд першої інстанції виходив з тих обставин, що вказане нерухоме майно набуто сторонами під час перебування їх в шлюбі, тому є їх спільною сумісною власністю і частки сторін є рівними, тому вважав за можливе визнати за позивачем за зустрічним позовом право власності на частину вказаного вище нерухомого майна.

Житловий будинок та земельна ділянка за адресою: по АДРЕСА_1 придбані ОСОБА_2 та зареєстровані ним на праві приватної власності під час перебування у шлюбі з ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 99 т. 1). Згідно довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості (а.с. 100 т. 1) цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 7123188501:01:002:0110 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка).

Оскільки вказане майно придбано сторонами у шлюбі та зареєстровано за одним з них, тому підлягає поділу між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у рівних частках з виділенням та визнанням за кожним з них права власності по частині на це майно. Вирішуючи спір в цій частині заявлених вимог, суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення зустрічних позовних вимог про поділ заявленого ОСОБА_1 нерухомого майна, однак визнав право власності на таке нерухоме майно лише за один позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 та не вирішив питання поділу цього майна також відносно ОСОБА_2 , порушивши і в цьому випадку принцип належного правового регулювання питання поділу об`єкта права спільної сумісної власності між співвласниками, оскільки поділ майна припиняє право спільної сумісної власності на таке майно, яке має бути розподілено між кожним із учасників такого права з визначенням за ними конкретних часток у майні.

Тому, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне виділити також і ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на частину будинковолодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та на частини земельної ділянки, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7123188501:01:002:0110.

Що стосується рішення суду в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на її користь грошової компенсації в розмірі частки вартості автомобіля ВАЗ 2121 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 колегія виходить з наступного.

Оскільки спірний автомобіль придбано сторонами у шлюбі і є спільним сумісним майном, що сторонами не заперечується та після розірвання шлюбу він залишився в користуванні ОСОБА_2 і в подальшому був ним відчужений, тому вимоги ОСОБА_1 про отримання грошової компенсації за частку автомобіля є обґрунтованими і обраний нею спосіб захисту порушеного права є ефективним та ґрунтується на положеннях закону.

З наявних в матеріалах справи договору купівлі-продажу транспортного засобу від 27.04.2023 (а.с. 126-127 т. 1) та акту огляду реалізованого транспортного засобу № 8069/23/001841 від 27.04.2023 (а.с. 128 т. 1), вбачається, що вартість транспортного засобу ВАЗ 2121, 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 становить 50 000 грн. і ціна продажу даного транспортного засобу також зафіксована – 50 000 грн.

Вирішуючи спір та стягуючи з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію частини вартості автомобіля в розмірі 25 000 грн., суд першої інстанції обґрунтовував свій висновок саме із врахуванням ціни автомобіля зазначеної у договорі купівлі-продажу та відхилив доводи позивача за зустрічним позовом про необхідність врахування реальної вартості ціни аналогічного автомобіля ВАЗ 2121 станом на момент розгляду справи.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду та вважає його помилковим, виходячи з наступного.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У постанові Верховного Суду від 03.05.2018 у справі № 755/20923/14-ц вказано, що при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна.

У постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі № 301/2231/17 зазначено, що у випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки спірний автомобіль придбаний сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, то це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Відповідач здійснив продаж транспортного засобу без повідомлення про це позивача та без отримання її згоди, тому має відшкодувати останній 1/2 частину його вартості, визначену відповідно до висновку (акту) експертної оцінки, за яким вартість транспортного засобу становить 132 500 грн;

У постанові Верховного Суду від 07.04.2021 у справі № 402/849/18 вказано, що у разі, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Визначаючи розмір компенсації вартості частки автомобіля, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що у договорі купівлі-продажу автомобіля визначена вартість його продажу. Водночас суди не врахували, що у договорі купівлі-продажу спірного автомобіля його ціна визначається за згодою сторін, яка може не відповідати його дійсній вартості, а також на момент поділу майна вартість автомобіля може змінитися, а тому під час вирішення спору суд зобов`язаний був врахувати дійсну його вартість. Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди безпідставно не застосували до спірних правовідносин правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18). Звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування вартості спірного автомобіля надала звіт про оцінку майна. Відповідач на спростування розміру ринкової вартості автомобіля інших доказів суду не надав, не звертався із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, не надав суду заперечень щодо звіту про оцінку транспортного засобу, а тому Верховний Суд дійшов висновку, що саме ці обставини, з`ясовані судами на підставі звіту, підлягали врахуванню ними під час визначення належного розміру компенсації частини спільного майна колишнього подружжя.

У постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі № 545/2396/20 зазначено, що вартість автомобіля, вказана в договорі купівлі-продажу є договірною, а не дійсною ринковою вартістю транспортного засобу. При визначенні розміру грошової компенсації частини вартості автомобіля судам необхідно виходити з того, що розмір компенсації за належну частку в майні, яке є спільною сумісно власністю подружжя і відчужене без згоди одного з них, визначається з вартості аналогічних транспортних засобів на час поділу майна, що відповідає правовому висновку, викладеному, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.10.2018 у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).

Отже, враховуючи висновки Пленуму Верховного Суду України, приведені в постанові № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», позицію Верховного Суду, викладену у вищевказаних постановах, колегія суддів приходить до висновку, що вартість спірного автомобіля, який є спільним сумісним майном подружжя, був відчужений ОСОБА_4 після розірвання шлюбу без згоди ОСОБА_1 не в інтересах сім`ї, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно довідки ТОВ «Бюро експертиз та оцінки майна» від 14.11.2024 (а.с. 106 т. 1) вбачається, що вартість транспортного засобу ВАЗ 2121, 1989 року випуску з приданим для експлуатації технічним станом оцінюється та рекомендується в розмірі 93 017 грн.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що зазначена в договорі купівлі-продажу автомобіля вартість спірного автомобіля в сумі 50 000 грн. є договірною, а не дійсною ринковою вартістю транспортного засобу. У справі, що переглядається, позивач за зустрічним позовом вжила всіх можливих заходів для доведення дійсної вартості автомобіля, тоді як відповідач за зустрічним позовом не надав належних та допустимих доказів на підтвердження вартості відчуженого ним транспортного засобу на час вирішення спору, а також не спростував визначений у довідці ТОВ «Бюро експертиз та оцінки майна» розмір ринкової вартості спірного майна.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що ОСОБА_1 надала суду докази, що підтверджують середньостатистичну ринкову вартість автомобіля, а ОСОБА_4 жодного доказу на підтвердження іншого не надав, колегія суддів вважає, що при визначенні розміру компенсації за спірний автомобіль підлягає врахуванню вартість автомобіля, визначена ТОВ «Бюро експертиз та оцінки майна» в сумі 93 017 грн.

Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 в цій частині підлягає до часткового задоволення, рішення суду в оскаржуваній частині про визначення компенсації за спірний автомобіль підлягає зміні шляхом скасування висновку суду про стягнення грошової компенсації в розмірі 25 000 грн. та ухваленням в цій частині висновку про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за частку вартості автомобіля в розмірі 46 508 грн. 50 коп.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної та резолютивної частини оскаржуваного рішення в редакції даної постанови апеляційного суду.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У відповідності до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За наслідком розгляду справи, кількість задоволених позовних та зустрічних позовних вимог залишилися не змінною, тому колегія суддів не вбачає підстав для проведення перерозподілу судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції. Разом з тим, вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 частково задоволено на 50 відсотків.

За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 2 057 грн. 50 коп., що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції про переказ готівки № 9 від 03.04.2026, тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 1 028 грн. 75 коп., що відповідатиме принципу пропорційності частки задоволення вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 10.03.2026 в оскаржуваній частині змінити, виклавши мотивувальну та резолютивну частини в редакції даної постанови наступним чином.

Виділити ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на частину будинковолодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; на частину будинковолодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та на частини земельної ділянки, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7123188501:01:002:0110.

Виділити ОСОБА_1 та визнати за нею право власності на частину будинковолодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ; частину будинковолодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та на частини земельної ділянки, площею 0,25 га, за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7123188501:01:002:0110.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на частину земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 кадастровий номер 7123188501:01:002:0110, під частиною будинку та надвірних споруд в розмірі, необхідному для їх обслуговування.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в розмірі частки вартості автомобіля ВАЗ-2121 1989 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 в сумі 46 508 грн. 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1 028 грн. 75 коп.

В решті рішення - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 12.05.2026.

Суддя-доповідач

Судді