Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №705/4284/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1058/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №705/4284/25 Категорія: 304090000 Душин О.В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

судді Василенко Л. І., Карпенко О. В.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Сікорської І. С. на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25.12.2025 (повний текст складено 25.12.2025, суддя в суді першої інстанції Душин О. В.) у цивільній справі за позовом АТ «КредоБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и в :

у липні 2025 року АТ «КредоБанк» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь кредитну заборгованість за кредитом у сумі 82405,60 грн, яка складається з 39642,60 грн за тілом кредиту та 42763 грн за відсотками, мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконав належним чином свої зобов`язання по кредитному договору,внаслідок чого у нього перед банком утворилася зазначена заборгованість.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25.12.2025 позов задоволено повністю із вказівкою на те, що позичальник має погасити перед банком заборгованість по тілу кредиту та відсоткам, що виникла на підставі укладеного кредитного договору у зв`язку із неналежним виконання своїх договірних зобов`язань.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача адвокат Сікорська І. С. подала 30.03.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та відмовити у позові.

Вказує, що кредитну заборгованість не підтверджено первинними бухгалтерськими документами.

У договорі сторонами погоджено строк кредитної лінії до 12.07.2023, а з розрахунку заборгованості вбачається що позивачем нараховано відсотки на прострочену суму заборгованості за період з 01.08.2023 по 01.05.2025 в сумі 25370,56 грн поза межами строку кредитування.

Навіть за умови наявності підстав для задоволення позову, відсотки мають бути зменшені, оскільки вони майже в шість раз перевищують розмір заборгованості за тілом кредиту та є несправедливими у аспекті вимог ЗУ «Про захист прав споживачів».

Є необґрунтованою вимога позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 8240,56 грн, оскільки позовна заява складається з 5 аркушів, є типовою, додатки до позовної заяви це копії документів у незначній кількості, складні розрахунки відсутні, отже навіть для недосвідченого адвоката таку позовну заяву можна підготувати за одну годину.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «КредоБанк» просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 82 405,60 гривень. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що 13.07.2020 між АТ «Кредобанк» та відповідачем ОСОБА_1 підписано Додаток про відкриття кредитної лінії №КК/18348 від 13.07.2020 до Заяви-Договору №26200041399353/980/РКО від 22.06.2020.

Відповідно до умов Кредитного договору АТ «Кредобанк» зобов`язалось відкрити позичальнику рахунок із встановленням ліміту кредитної лінії на такому у розмірі до 200 000,00 грн та надавати грошові кошти в межах ліміту, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти та інші платежі, визначені Договором кредиту.

Підписанням Кредитного договору №КК/18348 сторонами погоджено строк кредитної лінії до 12.07.2023, тип процентної ставки: фіксована, розмірі процентної ставки: 36,00 % з дати укладення Договору до дати повернення кредиту у повному обсязі.

Умовами Договору сторонами також погоджено, що розмір процентів за кредитним договором становить 0,00001% у разі повного погашення кредиту не пізніше останнього дня кожного календарного місяця, наступного за місяцем отримання кредиту.

Орієнтовна реальна річна процентна ставка становить 43.38% річних.

Орієнтовна загальна вартість кредиту для клієнта за Кредитним договором становить 247 000 грн.

Судом також встановлено, що 13.07.2020 відповідач підписав Паспорт споживчого кредиту, який містить повну інформацію щодо основних умов кредитування, реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту, порядок повернення кредиту.

Позивачем АТ«КРЕДОБАНК» було у повній мірі виконано свої зобов`язання, передбачені кредитним договором, а саме надано відповідачу кредит відповідно до умов договору, з якими він погодився, що підтвердив своїм підписом.

Відповідач користувався кредитним лімітом, повертав використану суму кредитного ліміту та сплачував відсотки за користування кредитним лімітом, але припинив надавати своєчасно Позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором та підтверджується випискою за рахунком.

Разом з тим відповідач свої зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість за вказаним кредитним договором.

Згідно розрахунку заборгованості за договором кредиту КК/18348 від 13.07.2020, внаслідок неналежного виконання відповідачем ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, станом на 14.05.2025 утворилась заборгованість на загальну суму 82405,60 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 39642,60 грн, заборгованості за відсотками 42763,00 грн.

04.03.2025 представник АТ "Кредобанк" Павленко С. В. надіслав ОСОБА_1 досудову вимогу щодо дострокового стягнення заборгованості № 4985/2025, згідно якої АТ «Кредобанк» вимагав від позичальника протягом 30 календарних днів з моменту отримання письмової вимоги банку погасити заборгованість за договором №КК/18348 від 13.07.2020, однак її задоволено не було, що і обумовило звернення з позовом у даній справі до суду.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час розгляду справи кредитний договір, за яким відповідач отримав кредит, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, сума боргу по тілу кредиту та нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами позичальником наданими доказами не спростовується.

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що позивач належним чином обґрунтував наявність та розмір кредитної заборгованості, яка має бути стягнута з відповідача на його користь.

Так з матеріалів справи вбачається, що відповідач, як позичальник, отримав кредитні кошти за договором та не повернув їх у визначені строки разом із нарахованими відсотками, отже має непогашену заборгованість, що підтверджується умовами відповідного кредитного договору від 13.07.2020, підписаного сторонами, випискою за особовим рахунком позичальника про надходження коштів кредиту та здійснених погашень, а також розрахунком заборгованості, що відповідає умовам кредитування.

Апеляційним судом відхиляються аргументи скаржника про те, що кредитну заборгованість не підтверджено первинними бухгалтерськими документами, з урахуванням такого.

За правовим висновком ВС від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18.06.2003 №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Такого ж змісту норма міститься у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04.07.2018 №75.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів на конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами заборгованості за кредитними договорами.

Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість за кредитом, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.

Апеляційний суд відхиляє посилання скаржника на нарахування боргу за відсотками поза межами строку кредитування, з огляду на таке.

У пункті 1.3.2.2 кредитного договору від 13.07.2020 сторони погодили строк кредитної лінії (тобто строк кредитування) до 12.07.2023, а пунктом 1.3.2.3.2.1 – відсоткову ставку 36% річних.

У пункті 1.3.2.9.5 – якщо після закінчення строку кредитування кредит не буде повернуто (як у даній справі), відповідно до ст. 625 ЦК України має право вимагати, а клієнт має обов`язок сплатити, залишок заборгованості за кредитом та суму процентів, визначену згідно п.1.3.2.3.2.1 (тобто 36% річних).

Отже нарахування у даній справі заборгованості за відсотками відповідає умовам кредитування, оскільки сторони в договорі погодили, що договірна відсоткова ставка застосовується і до відсотків, що нараховуються за приписами ст. 625 ЦК України у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання.

Апеляційний суд оцінює критично посилання скаржника на те, що відсотки мають бути зменшені, оскільки вони майже в шість раз перевищують розмір заборгованості за тілом кредиту та є несправедливими у аспекті вимог ЗУ «Про захист прав споживачів», з урахуванням такого.

Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

При цьому ч.ч.1, 2, п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (на який посилається скаржник) передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак у даному випадку спірними є нарахування відсотків за правомірне користування кредитними коштами, а не відсотків компенсації у разі невиконання споживачем зобов`язань за договором, чого помилково не врахував скаржник.

При цьому позичальник, укладаючи кредитний договір, самостійно та добросовісно надав оцінку запропонованим умовам кредитування, зважив на можливість їх дотримання з огляду на наявне фінансове становище та на час укладення договору вважав їх прийнятними та вигідними для себе, що й отримало вираження у факті надання згоди на укладення правочину та отримання на його підставі кошів кредиту.

Таким чином за обставин даної справи не можна вести мову про укладення кредитного договору на вкрай невигідних для відповідача умовах.

Апеляційний суд також не погоджується з аргументами скаржника про те, що є необґрунтованою вимога позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу у сумі 8240,56 грн, оскільки позовна заява має незначний об`єм, з урахуванням такого.

Частинами 1 та 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18.

З урахуванням викладеного вище правового регулювання, апеляційний суд вважає, що в даній справі позивачем доведено витрати на правничу допомогу у розмірі 8240,56 грн, оскільки їх розмір належним чином відповідає складності даної справи з ціною позову 82405,60 грн та обсягу і якості виконаним адвокатом Павленком С. В. в інтересах позивача робіт щодо складення позовної заяви з додатками та представлення інтересів банку при розгляді справи судом. При цьому кількість аркушів позовної заяви вирішального значення для визначення складності справи не мають, про що помилково зазначає скаржник, адже у позові мають бути відображені лише обставини, що стосуються предмету доказування, а зазначення інших даних порушуватиме принцип процесуальної економії та ускладнюватиме розгляд справи, змушуючи суд додатково вивчати фактичні обставини, які наявного спору не стосуються.

Інших доводів, які б свідчили про те, що спір у справі суд першої інстанції вирішив невірно, подана апеляційна скарга не містить.

Згідно ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25.12.2025 у даній справі належить залишити без змін, а подану представником відповідача апеляційну скаргу – без задоволення.

На підставі положень ст.141 ЦПК України судові витрати скаржника за розгляд справи в апеляційному суді у виді сплаченого судового збору не відшкодовуються у зв`язку з відхиленням вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – відхилити.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 25.12.2025 у даній цивільній справі – залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за розгляд справи в апеляційному суді відповідачу не відшкодовувати.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 12.05. 2026.

Суддя-доповідач

Судді