Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №700/852/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1109/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №700/852/25 Категорія: 304090000 Пічкур С.Д.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

суддіКарпенко О.В., Василенко Л. І.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Ткаченко Б. Р. на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 20.03.2026 (повний текст складено 20.03.2026, суддя в суді першої інстанції Пічкур С. Д.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

у серпні 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 430791432 від 05.09.2020 у розмірі 21380,00 грн, судовий збір в розмірі 2422,40 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 7000,00 грн, мотивуючи про те, що позивач у справі набув права вимоги до позичальника за укладеними з первісними кредиторами договорами факторингу на суму, заявлену до стягнення.

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 20.03.2026 позовні вимоги задоволено частково з підстав того, що позивачем доведено невиконання позичальником своїх договірних зобов`язань за кредитним договором, права вимоги щодо яких перейшли до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс», та стягнуто з відповідача на користь позивача 21380,00 грн кредитного боргу, 2422,40 грн судового збору та витрати на правничу допомогу в сумі 4000,00 грн.

Представник відповідача адвокат Ткаченко Б. Р. подав на вказане рішення суду 06.04.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням відхилити позов у повному обсязі.

В обґрунтування вказано на те, що суду не був наданий оригінал доказів переказу коштів кредиту відповідачу (платіжного доручення № f0f82f23-7556-4439 b4b3-4fc3ac0b98fb від 05.09.2020), а наявна у справі копія – неналежний та недопустимий доказ, адже не містить обов`язкових реквізитів (відсутні відмітка банку платника, яким зазначено АТ «СЕНС БАНК», про фактичне проведення платежу, та реквізити отримувача – номер рахунку та банківська установа, відсутній повний номер картки отримувача, який ніколи не зазначається у графі «рахунок»).

Відсутність заповнення банком платника повного номеру рахунку отримувача та банку отримувача вказує на те, що копія наданого платіжного доручення не виконувалася і є лише проектом (текстом) складеним «заднім числом» спеціально з метою подання до Суду в даній справі.

Окрім того, у копії платіжного доручення наявна відсканована копія печатки і підпису «Директор ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" Сергій Сінченко», тоді як директором на дату 05.09.2020 р. в тексті Кредитного договору вказана ОСОБА_2 .

Доказів фактичного надсилання одноразового паролю-ідентифікатора та підписання ним особисто відповідачем кредитного договору надано не було.

Розмір заборгованості не підтверджений доказами фактичного руху коштів, суперечать умовам Кредитного договору та вимогам законодавства та правовим висновкам ВС.

Витрати на правничу допомогу не підлягають стягненню, оскільки дії з представництва позивача у справі здійснював у порядку самопредставництва юридичної особи директор, який має вищу юридичну освіту. Жодних дій, як представник Позивача, адвокат Тараненко А. І. у справі не вчиняв.

Копії доказів, надані позивачем, є неналежними доказами згідно правового висновку ВС від 04.02.2026 у справі № 758/14925/23.

Ухвалою суду першої інстанції суд витребовував у первісного кредитора та АТ «Сенс Банк» докази перерахунку коштів кредиту та надсилання ідентифікатора для укладення кредитного договору.

Банком на виконання ухвали надано відповідь від 22.10.2025 р. про те, що «рух коштів по рахункам ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (ЄДРПОУ: 38569246) щодо перерахування грошових коштів на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за дату 05.09.2020 НЕ ВІДБУВАВСЯ».

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підтвердив, що номер телефону НОМЕР_2 не був фінансовим номером і не був зазначений в анкетних даних Відповідача. Безпосередньо у Виписці банку зазначено про поповнення Відповідачем зовсім іншого номера.

Указане спростовує всі доводи Позивача про направлення Відповідачу на цей номер ідентифікатора та його використання.

У виписці про рух коштів по рахунку Відповідача наданій АТ КБ «ПРИВАТБАНК» будь-яка інформація про переказ коштів від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та/або з призначенням платежу за Кредитним договором № 430791432 від 05.09.2020 відсутня.

Якщо рух коштів здійснюється не від особи вказаної у договорі кредитором, це не тільки порушення кредитного законодавства і доказ відсутності договірних відносин, а і ознаки злочину за ст. 209 КК України - легалізація (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, оскільки такою ознакою є рух через різних посередників коштів, джерело яких НЕВІДОМЕ, з метою «легалізувати» їх як «видачу кредиту», і тепер «узаконити» у збільшеному розмірі використовуючи як інструмент рішення Суду .

Для того, щоб у Відповідача виник обов`язок повернення коштів з відсотками по договору спочатку їх мав перерахувати саме Первісний кредитор після підписання договору, з власного рахунку (а не якась інша невстановлена особа і без договору).

Позивач не може претендувати на стягнення коштів з призначенням «Зарахування переказу», які надійшли не від особи Первісного кредитора і з якою не було укладено факторинг.

Документ, наданий ТОВ «ФК «ЕЙС» під назвою «Виписка з особового рахунка за кредитним договором» фактично таким не являється, оскільки складений не банком, а самим ТОВ «ФК «ЕЙС», та не має обов`язкових реквізитів.

Судом І інстанції встановлено обставину укладання Кредитного договору та всі умови кредитування з пояснень Позивача та текстів копій виготовлених самим Первісним кредитором, жоден з яких ні власноручного ні електронного підпису Відповідача не містить, поданих у формі, що не є цілісною та незмінною.

При цьому Суд І інстанції відмовив Відповідачу у витребуванні оригіналу Кредитного договору для огляду, та не надав оцінки невиконанню Первісним кредитором Ухвали Суду від 08.10.2025 про витребування у нього доказів фактичного надсилання одноразового паролю ідентифікатора та підписання ним особисто Відповідачем примірника оригіналу Кредитного договору № 430791432 від 05.09.2020 у наданій Суду редакції.

У порушення ст.ст. 12, 81, 84, ч. 6 ст. 95, ч. 5 ст. 100 ЦПК України суд І інстанції відмовив у клопотанні Відповідача про витребування більшості доказів, презюмував у рішенні як сам факт укладення кредитного договору, так і його умови, керуючись припущеннями на користь Позивача, поясненнями и текстами виготовлені виключно самим кредитором, чим порушив принципи рівності та змагальності Сторін.

Текст вписаний у зміст документа не є електронним підписом, яким є саме електронні дані, тому що та сторона яка виготовляє роздруківку, скріншот такого тексту може вписати у нього від імені іншої сторони будь-які вигідні їй умови, які цілком залежать від волевиявлення однієї сторони.

Тим більше не є підписом довідка про ідентифікацію чи інша довідка виконана кредитором, оскільки кожна сторона вчиняє свій підпис особисто.

Надана Позивачем копія кредитного договору з додатками - це тексти виконані без жодних підписів Відповідача, які не дозволяють встановити волевиявлення і не відповідають імперативним вимогам до електронних документів: електронні підписи, зберігання у формі, що унеможливлює зміну змісту, можливість перевірити цілісність, справжність, достовірність та авторство електронних документів, повинна зберігатися інформація, яка дає змогу встановити походження та призначення електронного документа, а також дату і час його відправлення чи одержання, оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність, достовірність, авторство та справжність у порядку, визначеному законодавством.

Оскільки кошти кредиту відповідачем отримано не було, кредитний договір вона не підписувала, підстав для стягнення заборгованості не було.

Суд І інстанції не здійснив самостійну оцінку відповідності заявлених розрахунків умовам копії Кредитного договору, законодавства та правових висновків Верховного Суду і просто задовольнив все, чого хотів Позивач.

Непропорційно велика сума відсотків є несправедливими умовами договору згідно приписів ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», отже відповідні умови кредитного договору є нікчемними.

Витрати на правничу допомогу стягнуто протиправно, оскільки адвокат Тараненко Артем Ігорович є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», яке саме і уклало з ТОВ «ФК «ЕЙС» Договір факторингу №20/10/23-03 від 20.10.2023.

Тобто. це не незалежний адвокат, а кінцевий бенефіціарний власник попереднього кредитора по ланцюгу.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЕЙС» просило апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення як необґрунтовану, а рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій тридцяти розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судосправи. У такому випадку судове засідання не проводиться.вому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що 05.09.2020 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір № 430791432, відповідно до якого Товариство зобов`язується надати Позичальникові Кредит без конкретної споживчої мети, на суму 11000 грн на умовах строковості,зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, нараховані згідно п. 1.3., п. 1.4. або п. 1.5. цього Договору.

Згідно додатку 1 до договору № 430791432 від 05.09.2020 сторони погодили наступний Графік розрахунків:сукупна вартість Кредиту за Дисконтною ставкою складає 138,40% від суми Кредиту (у процентному вираженні) або 15224 грн (у грошовому вираженні) та включає в себе: проценти за користування Кредитом у розмірі 38,40% від суми Кредиту (у процентному вираженні) або 4224 грн (у грошовому виразі);

2) суму Кредиту у розмірі 11000 грн (у грошовому вираженні). У випадку надання Кредиту не в день укладення Договору, Термін платежу автоматично зміщується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до датинадання Кредиту, та є 30 (тридцять) днем користування Кредитом починаючи з дати отримання КредитуПозичальником. У разі користування Кредитом понад строк, вказаний в п. 1.2 Договору, до відносин міжСторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою, в порядку передбаченому Договором.

Указаний договір разом із графіком розрахунку, який є додатком №1 до договору №430791432 був підписаний шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором 4QC666QQ.

На підтвердження факту отримання відповідачем вказаних коштів за кредитним договором у спосіб та в обсязі, зазначених в позовній заяві, представник позивача надав суду копію платіжного доручення № f0f82f23-7556-4439-b4b3-4fc3ac0b98fb від 05.09.2020 на суму 11 000,00 грн, призначення платежу:переказ коштів згідно договору № 430791432 від 05.09.2020, ОСОБА_1 , код НОМЕР_1 , для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_3 , без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer.

Зарахування та використання коштів відповідачкою стверджується також випискою АТ ПриватБанк", з якої також вбачається факт зняття коштів відповідачем у селищі Лисянка.

Згідно виписки по рахунку, наданої суду, вбачається, що відповідач систематично користувалася наданими кредитними коштами.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", яке є первісним кредитором, відповідач має заборгованість за кредитом, станом на 10.11.2020, в розмірі 11000,00 грн, за відсотками в розмірі 10152,00 грн Також, з даного розрахунку вбачається, що відповідачем здійснювалась оплата за вказаним кредитним договором тричі 08.10.2020 в сумі 315,00 грн, 16.10.2020 в сумі 15,00 грн, 26.10.2020 в сумі 1860 грн, що в загальному розмірі становить 2190,00 грн.

Далі, 28.11.2018 між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, строк дії якого продовжено його сторонами шляхом укладення додаткових угод.

Згідно витягу з реєстру прав вимоги № 107 від 10.11.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 укладеного між ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога" та ТОВ "Таліон Плюс" до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 21152,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ "Таліон Плюс", станом на 31.07.2023, відповідач має заборгованість за кредитом у сумі 11000,00 грн та заборгованість за відсотками у сумі 10380,00 грн. Також, з даного розрахунку вбачається, що відповідачем здійснювалась оплата за вказаним кредитним договором 11.11.2020 в сумі 8000,00 грн.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого продовжено його сторонами шляхом укладення додаткових угод.

Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги № 10 від 31.07.2023 до Договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020, від ТОВ "Таліон Плюс" до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 21380,00 грн .

20.10.2023 між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та позивачем ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» було укладено Договір факторингу №20/10/23-03 відповідно до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» було відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором. За цим договором Фактор зобов`язуються передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Відповідно до п.1.2. перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників (згідно з Додатком), після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.

Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем, на момент подання позовної заяви, за Кредитним договором, становить – 21380,00 грн, яка складається з: 11000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 10380,00 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Дана сума також підтверджується випискою з особового рахунку на період 20.10.2025-31.07.2025.

Зазначені обставини обумовили звернення до суду нового кредитора відповідача з вимогами про погашення наявної кредитної заборгованості.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час розгляду справи кредитний договір, за яким відповідач отримала кредит, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, сума боргу по тілу кредиту та нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами позичальником наданими доказами не спростовується.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач, як позичальник, отримала кошти за кредитним договором та не повернула їх у визначені строки, сплативши погоджені сторонами відсотки по кредиту, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором факторингу.

Таким чином суд першої інстанції вірно вказав про те, що позовні вимоги про стягнення коштів є обґрунтованими. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано встановив суму заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи, зокрема умовами договору кредиту від 05.09.2020 та не спростовується по суті аргументами відповідача.

Так апеляційним судом відхиляються аргументи скаржника про те, що позивачем не доведено факти укладення кредитного договору в належній формі та перерахунку кредитних коштів позичальнику, з урахуванням такого.

Як вбачається з правового висновку ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене ЗУ «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.

ВС наголосив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа, залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документа до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.

За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування. Саме на це вказувала відповідачка.

Суд касаційної інстанції зазначив, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого PDF-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності й незмінюваності електронного документа.

Таким чином можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій для підтвердження цілісності, зокрема, з`ясування способу надсилання, формату зберігання та можливості односторонніх змін. Паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Зважаючи на вказане правозастосування касаційного суду, апеляційний суд констатує відсутність у даному випадку технічної можливості перевірити достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом (кредитного договору) через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси з причин ненадання сторонами оригіналу електронного файлу з відповідними документами.

Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру – правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25.

За обставин даної справи позивачем було надано паперові копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір від 05.09.2020, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (комбінацією символів самостійно введеною позичальником), де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.

Також згідно наданої банком (АТ «Приватбанк»), який обслуговує картковий рахунок позичальника, виписки вбачається надходження у день укладення кредитного договору відповідачу коштів, що відповідають сумі кредиту.

Також у матеріалах справи наявні довідка про перерахунок на банківську картку (зазначено неповні реквізити банківської картки) позичальника Калюжної Уперенка А. О. у день укладення кредитного договору погодженої суми кредиту.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

Відтак відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі, що спростовує доводи апеляційної скарги про те, що під час укладення спірного договору в електронній формі ОСОБА_3 не проходив верифікацію, адже у такому випадку він не мав би можливості укласти відповідний правочин.

Отже не дослідження судом першої інстанції оригіналу кредитного договору, про що зазначає скаржник, аргументуючи про невиконання приписів ухвали суду про витребування відповідних доказів, саме по собі не можу свідчити про неналежне з`ясування фактичних обставин у справі.

Крім того, для укладення кредитного договору технічно потрібно застосовувати технологію BankID – спосіб електронної автентифікації громадянина за допомогою даних в банку, де він обслуговується, що свідчить про належну точність та достовірність з`ясування даних особи позичальника.

За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.

Відтак позивачем, на думку апеляційного суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану нею же банківську картку у день укладення кредитного договору.

За правовим висновком ВС від 25.05.2021 у справі №554/4300/16-ц належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розміру, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Пунктом 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18.06.2003 №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Такого ж змісту норма міститься у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04.07.2018 №75.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів на конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами заборгованості за кредитними договорами.

Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість за кредитом, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.

За правовим висновком ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

З урахуванням викладеного вище, скаржником не доведено існування обставин, які б у суду апеляційної інстанції викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності паперової копії кредитного договору, укладеного між сторонами справи, оригіналу.

Більше того, обігом коштів за рахунком відповідача також підтверджується систематичне погашення наявної заборгованості, про що слушно зауважив суд першої інстанції.

З урахуванням вказаних міркувань, апеляційний суд відхиляє посилання представника відповідача на те, що позивач не довів факт укладення кредитного договору та перерахунку кредитних коштів позичальнику, а також фактичного надсилання відповідачу одноразового паролю-ідентифікатора та підписання кредитного договору.

Так аргументи скаржника про те, що суду не був наданий оригінал платіжного доручення № f0f82f23-7556-4439 b4b3-4fc3ac0b98fb від 05.09.2020, а наявна у справі копія не містить обов`язкових реквізитів, не можуть свідчити про необґрунтованість позовних вимог, адже факт зарахування коштів кредиту, окрім зазначеного платіжного доручення підтверджується також повідомленням банку про їх зарахування на картку позичальника.

Усі інші доводи скаржника про не підтвердження факту зарахування коштів кредиту, як то:

- відсутність заповнення банком платника повного номеру рахунку отримувача та банку отримувача;

- завірення копії платіжного доручення підписом директора ТОВ "Манівео швидка фінансова допомога", який не мав повноважень;

на логічність та послідовність таких міркувань суду впливати не можуть, адже факт надходження коштів кредиту позичальнику підтверджено не лише відповідним платіжним дорученням, а й обігом коштів за карткою (рахунком) відповідача.

Також відповідач мав об`єктивну можливість надати докази щодо ненадходження коштів кредиту, а саме відомості з банку про відсутність карток із реквізитами, які б відповідали тим, що частково, як «маска картки», вказані у платіжному дорученні № f0f82f23-7556-4439 b4b3-4fc3ac0b98fb від 05.09.2020, або ж про те, що в день укладення кредитного договору кошти кредиту на банківську картку позичальника не надходили.

Однак таких доказів ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.

Апеляційний суд відхиляє аргументи скаржника про те, що у виписці про рух коштів по рахунку Відповідача, наданій АТ КБ «ПРИВАТБАНК», відсутня інформація про переказ коштів від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА», або з призначенням платежу за Кредитним договором № 430791432 від 05.09.2020, адже зазначений недолік сам по собі не спростовує надходження у день укладення кредитного договору коштів, розмір яких сторони погодили в договорі, що свідчить саме про договірний характер перерахунку вказаних коштів на картку відповідача.

Посилання скаржника на те, що рух коштів здійснюється не від особи вказаної у договорі кредитором, що є ознакою злочину за ст. 209 КК України - легалізація (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, оскільки такою ознакою є рух через різних посередників коштів, джерело яких НЕВІДОМЕ, з метою «легалізувати» їх як «видачу кредиту», і тепер «узаконити» у збільшеному розмірі використовуючи як інструмент рішення Суду, апеляційний суд відхиляє, адже сукупністю наданих позивачем доказів (договором з дійсними персональними даними позичальника та підтвердженням зарахування коштів кредиту на її банківський рахунок) підтверджено походження коштів, про стягнення яких у даній справі заявлено позовні вимоги.

Доводи апеляційної скарги про те, що для того, щоб у Відповідача виник обов`язок повернення коштів з відсотками по договору спочатку їх мав перерахувати саме Первісний кредитор після підписання договору, з власного рахунку (а не якась інша невстановлена особа і без договору), ураховуючи те, що первісний кредитор не являється банківською установою та самостійно перерахунок коштів не проводить, не можуть свідчити про необґрунтованість позовних вимог у справі.

Вказівка скаржника на те, що позивач не може претендувати на стягнення коштів з призначенням «Зарахування переказу», які надійшли не від особи Первісного кредитора і з якою не було укладено факторинг також має бути відхилена, оскільки, судом достовірно встановлено факт перерахування коштів на картку позичальника саме на виконання умов кредитного договору, права вимоги за яким згідно чинних договорів факторингу наявні у позивача.

Зазначення скаржником про те, що документ, наданий ТОВ «ФК «ЕЙС» під назвою «Виписка з особового рахунка за кредитним договором» фактично таким не являється, оскільки складений не банком, а самим ТОВ «ФК «ЕЙС», та не має обов`язкових реквізитів, за наявності відомостей з банку, обслуговуючого рахунок позичальника ОСОБА_1 , не спростовує висновки суду у даній справі по суті позовних вимог.

Посилання скаржника на те, що розмір заборгованості суперечать умовам Кредитного договору, апеляційний суд оцінює критично, оскільки відповідні нарахування відповідають як відсотковій ставці по договору, так і строку кредитування, а також розміру заборгованості на яку нараховуються відсотки, а відповідні нарахування скаржником не заперечуються та їм не надається математична оцінка у аспекті відповідності приписам договору від 05.09.2020.

Отже посилання апеляційної скарги на те, що суд у справі не здійснив самостійну оцінку відповідності заявлених розрахунків умовам кредитування слід відхилити.

Аргументи апеляційної скарги про те, що ухвалою суду першої інстанції витребувано у первісного кредитора та АТ «Сенс Банк» докази перерахунку коштів кредиту та надсилання ідентифікатора для укладення кредитного договору, які надано не було, та про те, що у відповіді банку від 22.10.2025 зазначено, що «рух коштів по рахункам ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» (ЄДРПОУ: 38569246) щодо перерахування грошових коштів на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за дату 05.09.2020 НЕ ВІДБУВАВСЯ», апеляційний суд оцінює критично, адже кредитор ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» не є банківською установою та для обслуговування своїх правовідносин з контрагентами щодо надання коштів у кредит вправі користуватися послугами сторонніх банківських установ, які безпосередньо від імені позивача здійснюють переказ коштів позичальнику.

Апеляційний суд вважає, що достатнім доказом надсилання індивідуального ідентифікатора позичальнику є сукупність таких фактів: вірно вказані ідентифікуючі дані позичальника у тексті договору, відображення ідентифікатора у договорі в якості цифрового підпису особи та, власне, виконання договору кредитором – надання коштів у кредит, що й мало місце у цій справі.

Посилання скаржника на те, що АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підтвердив, що номер телефону НОМЕР_2 не був фінансовим номером і не був зазначений в анкетних даних Відповідача, а у Виписці банку зазначено про поповнення Відповідачем іншого номера, значення для обставин даної справи не має, адже кредитний договір у електронній формі може укладатися з використанням номеру телефону (або іншого засобу зв`язку), який не пов`язаний із жодним банківським договором, адже відповідних приписів законодавство України не містить.

Апеляційний суд не погоджується з міркуваннями скаржника про те, що укладання Кредитного договору та всі умови кредитування встановлено з доказів, самостійно наданих лише позивачем, отже такі обставини з`ясовано не об`єктивно, адже альтернативних доказів відповідач не надав, а факт перерахунку коштів кредиту – не спростував.

Крім того, аргументи скаржника про те, що договір кредиту надано у формі, що не є цілісною та незмінною, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.

Так принцип змагальності, закріплений у ст.12 ЦПК України, полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Така правова позиція відображена в постанові ВС від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.

У даному випадку відповідні аргументи апеляційної скарги про сфальсифікований зміст кредитного договору є лише припущенням відповідача, що не підтверджується доказами, та іншого кредитного договору, який би мав інші умови кредитування, ніж той, що надано позивачем, суду сторони не надали.

Аргументи апеляційної скарги представника відповідача про те, що у порушення приписів ст.ст. 12, 81, 84, ч. 6 ст. 95, ч. 5 ст. 100 ЦПК України суд І інстанції відмовив у клопотанні Відповідача про витребування більшості доказів та встановив фактичні обставини у справі на підставі доказів, наданих позивачем, слід відхилити, адже сукупність доказів є достатньою для встановлення обставин, що входять до предмету доказування у цій справі про стягнення кредитної заборгованості, а відповідачем не наведено таких істотних аргументів, які б свідчили про те, що фактичні обставини є іншими.

У даному випадку визначальне значення має, зокрема, факт перерахунку кредитних коштів у день укладення кредитного договору на рахунок, самостійно вказаний відповідачем при укладенні договору та в обраній відповідачем сумі, що додатково підтверджує волевиявлення позичальника в належній формі стосовно отримання коштів у кредит від первісного кредитора на умовах відповідного кредитного договору від 05.09.2020.

Міркування апеляційної скарги про те, що текст, вписаний у зміст документа не є електронним підписом, яким є саме електронні дані, тому що та сторона яка виготовляє роздруківку, скріншот такого тексту може вписати у нього від імені іншої сторони будь-які вигідні їй умови, які цілком залежать від волевиявлення однієї сторони, є припущенням та жодних інших доказів, які б могли свідчити про інші умови кредитування суду надано не було.

Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що непропорційно велика сума відсотків є несправедливими умовами договору згідно приписів ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», отже відповідні умови кредитного договору є нікчемними, апеляційний суд враховує таке.

Так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

При цьому ч.ч.1, 2, п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» (на який посилається скаржник) передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак у даному випадку спірними є нарахування відсотків за правомірне користування кредитними коштами, а не відсотків компенсації у разі невиконання споживачем зобов`язань за договором, чого помилково не врахував скаржник.

При цьому позичальник, укладаючи кредитний договір, самостійно та добросовісно надала оцінку запропонованим умовам кредитування, зважила на можливість їх дотримання з огляду на наявне фінансове становище та на час укладення договору вважала їх прийнятними та вигідними для себе, що й отримало вираження у факті надання згоди на укладення правочину та отримання на його підставі коштів кредиту.

Таким чином за обставин даної справи не можна вести мову про укладення кредитного договору на вкрай невигідних для відповідача умовах.

Апеляційний суд не може погодитися з аргументами скаржника про те, що витрати на правничу допомогу не підлягають стягненню, оскільки дії з представництва позивача у справі здійснював його директор, який має вищу юридичну освіту, а адвокат Тараненко А. І. дій у інтересах позивача у справі не вчиняв, а також про те, що адвокат Тараненко Артем Ігорович є засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС», яке й уклало з ТОВ «ФК «ЕЙС» Договір факторингу №20/10/23-03 від 20.10.2023, з огляду на таке.

Так у матеріалах справи наявний Договір № 05/06/25-02 про надання правової допомоги від 05.06.2025, укладений між ТОВ «ЕЙС (як клієнт) та адвокатським бюро «ТАРАНЕНКО ТА ПАРТРЕРИ», акт отримання правничої допомоги від 25.06.2025.

При цьому судом першої інстанції визначено розмір витрат на правничу допомогу позивачу у сумі 4000 грн, яка належним чином співвідноситься зі складністю справи, ціною позову та предметом доказування, а також обсягом наданих послуг.

При цьому обставини, на які вказує скаржник, про наявність у директора позивача юридичної освіти, самостійне підписання позовної заяви, а також про те, що адвокат позивача є засновником інших юридичних осіб, що на певному етапі були учасниками правовідносин про стягнення суми кредитного боргу з відповідача, за приписами цивільного процесуального законодавства (ст. ст. 137, 141 ЦПК України) не перешкоджають вирішенню питання про відшкодування витрат на правничу допомогу у разі, якщо відповідний адвокат фактично вчиняв дії щодо, зокрема, підготовки позову, хоча такий і підписаний безпосередньо позивачем.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 20.03.2026 у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу представника відповідача – без задоволення.

На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати скаржника за апеляційний перегляд справи до відшкодування не підлягають у зв`язку з відхиленням вимог апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу – відхилити.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 20.03.2026 у даній цивільній справі – залишити без змін.

Судові витрати скаржника, понесені при апеляційному перегляді справи, не відшкодовувати.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 12.05. 2026.

Суддя-доповідач

Судді