Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №692/1935/25 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1083/26 Номер провадження 22-ц/821/1129/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №692/1935/25 Категорія: 304090000 Чепурний О.П.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т. Л.

судді секретар Новіков О. М., Василенко Л. І. Любченко Т.М.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника відповідача адвоката Баладиги С. П. на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 02.03.2026 (повний текст складено 02.03.2026, суддя в суді першої інстанції Чепурний О. П.) та апеляційну скаргу представника позивача Василенко С. Р. на додаткове рішення вказаного суду від 17.03.2026 (повний текст складено 17.03.2026, суддя в суді першої інстанції Чепурний О. П.) у цивільній справі за позовом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

у грудні 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом, яким просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором №592965 від 02.02.2023 у сумі 124410,00 грн, з яких: 14300,00 грн за тілом кредиту; 110110,00 грн за процентами, а також судові витрати, мотивуючи про те, що ОСОБА_1 , як позичальник, не виконав належним чином свої зобов`язання по вказаному кредитному договору, внаслідок чого у нього перед позивачем, який набув відповідні права вимоги за укладеним договором факторингу, утворилася зазначена заборгованість.

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 02.03.2026 позов у справі задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача кредитної заборгованості у сумі 55198,00 гривень та судові витрати в розмірі 1074,57 гривень судового збору 1774,40 гривень витрат на правничу допомогу.

Місцевий суд вказав на обґрунтованість доводів позивача про невиконання позичальником своїх договірних зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, передбачених договором, одночасно вказавши на необхідність перерахунку боргу за відсотками із застосуванням погоджених у кредитному договорі відсоткової ставки та строку кредитування.

За заявою відповідача додатковим рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 17.03.2026 стягнуто з позивача на користь відповідача судові витрати на правничу допомогу в сумі 17313,52 гривень з посиланням на наявність підстав для відшкодування відповідачу вказаних судових витрат пропорційно до відхиленої частки позовних вимог та з урахуванням відсутності заперечень позивача стосовно їх розміру.

Відповідач в особі представника адвоката Баладиги С. П. подав на вказане рішення суду 01.04.2026 апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та новим рішенням позовні вимоги відхилити.

В обґрунтування вказано на те, що у справі відсутні докази надання ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» коштів кредиту відповідачу, а наданий розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві.

Також апеляційну скаргу було подано на додаткове рішення суду від 17.03.2026 представником позивача Василенко С. Р. у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, вона просила апеляційний суд скасувати додаткове рішення та відмовити відповідачу у відшкодування судових витрат на правничу допомогу.

Вказує, що обсяг виконаних представником відповідача робіт не співмірний із сумою стягнення у справі. Послуги адвоката відповідача є нескладними, отже визначений судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу є завищеним.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача Василенко С.Р. просила суд її відхилити як безпідставну, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін, оскільки вважає його законним та належним чином обґрунтованим.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При розгляді справи встановлено, що 02.02.2023 між ТОВ «Селфі кредит» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір №592965 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort».

Відповідно до умов договору, на умовах встановлених договором, товариство надає споживачу кошти у кредит у національній валюті України – гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Згідно п.1.1 договір укладається за допомогою ІТС Товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт. Електронна ідентифікація здійснюється при вході споживача в особистий кабінет, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Договір вважається укладеним з моменту його підписання електронними підписами сторін (п.9.2.).

Відповідно до Розділу 10 кредитного договору «Реквізити та підписи сторін» вбачається, що даний договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором 02.02.2023 16:30:22 ОСОБА_1 . Згідно довідки про ідентифікацію, клієнт ОСОБА_1 , ідентифікований ТОВ «Селфі кредит» одноразовий ідентифікатор В803.

Відповідно до п.1.3 кредитного договору сума кредиту складає 14300,00 грн, тип кредиту – кредит. Строк кредиту - 140 днів. Кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 (п. 2.1). Сума кредиту перераховується товариством протягом двох календарних днів з моменту укладення цього договору. Дати надання кредиту : 02.02.2023 або 03.02.2023 (п.2.2.).

Перерахування коштів відповідачу за договором кредиту підтверджується листом ТОВ «Пейтек» від 20.10.2025, в якому вказано, що між ними та ТОВ «Селфі кредит» було укладено договір про організацію переказу грошових коштів №03052022-1 від 2022.05.03, відповідно до умов якого було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта від ТОВ «Селфі кредит» на суму 14300,00 грн: 02.02.2023 16:31:35 на суму 14300,00 грн, призначення платежу: зарахування на картку ЕПЗ 5168872773673958. Номер картки збігається з номером картки вказаному в п.2.1. кредитного договору.

Крім того, 01.02.2024 між ТОВ «Селфі кредит» та позивачем ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №01022024-1, відповідно до п.2.1. якого клієнт відступає фактору права вимоги, а фактор набуває права вимоги від клієнта та сплачує клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору. До договору факторингу додано Акт приймання-передачі документації, платіжну інструкцію від 01.02.2024 № 74877 та реєстр боржників.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до договору факторингу від 01.02.2024 №01022024-1, позивач набув права вимоги до боржника ОСОБА_1 .

Згідно розрахунку заборгованості за договором №592965 від 02.02.2023 про надання коштів на умовах споживчого кредиту станом на 01.02.2024 у позичальника ОСОБА_1 наявна заборгованість в загальному розмірі 124410,00 грн, з яких:

-14300,00 грн за тілом кредиту;

-110110,00 грн за процентами.

Водночас, як встановив суд першої інстанції, за умовами кредитного договору (п.1.4) сторони погодили строк його дії до 21.06.2023, тобто на 140 днів.

Пунктом 1.4.1. договору №592965 від 02.02.2023, передбачено, що у споживача відсутнє право продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту, встановлених договором, на підставі звернення до товариства у паперовій, формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора.

У кредитному договорі, а саме в п.1.5.1. зазначена стандартна процентна ставка 2,2% в день, яка застосовується у межах строку кредиту, вказаного у п.1.4 (140 днів), п.1.5.2. знижена процентна ставка 1,54% в день та застосовується відповідно до умов, якщо споживач до 12.02.2023 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти у сумі не менше суми першого платежу, визначеного в графіку платежів або здійснить часткове дострокове повернення кредиту.

З урахуванням вищевказаного, судом першої інстанції було перераховано відповідачу суму заборгованості за відсотками по кредиту та визначено її в сумі 40898,00 грн, яка при апеляційному перегляді справи по суті сторонами не спростовується.

Правовідносини між сторонами, які виникли на підставі вищенаведених фактичних обставин щодо стягнення кредитного боргу, регламентуються такими правовими нормами.

Згідно положень ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 10561 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст.629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На час розгляду справи кредитний договір, за яким відповідач отримав кредит, є чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, сума боргу по тілу кредиту та нарахованим відсоткам за користування кредитними коштами позичальником наданими доказами не спростовується.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи викладене вище правове регулювання та встановлені при розгляді цієї справи фактичні обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що відповідач, як позичальник, отримав кошти за кредитним договором та не повернув їх у визначені строки, сплативши погоджені сторонами відсотки по кредиту, отже має заборгованість, права вимоги щодо стягнення якої наявні у позивача за укладеним договором факторингу.

Таким чином суд першої інстанції, встановивши, що відповідач, як позичальник, отримав кредитні кошти за договором та не повернув їх у визначені строки разом із нарахованими відсотками, отже має непогашену заборгованість, вірно вказав про те, що позовні вимоги про стягнення коштів є обґрунтованими.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано встановив суму заборгованості, яка підтверджується матеріалами справи, зокрема умовами договору кредиту від 02.02.2023та не спростовується по суті аргументами відповідача.

Так апеляційним судом відхиляються аргументи скаржника про те, що у матеріалах справи відсутні належні докази укладення кредитного договору в електронній формі між сторонами, зважаючи на таке.

Як вбачається з правового висновку ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 на відносини, які виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг».

Згідно ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Верховний Суд вказав, що використання підпису одноразовим ідентифікатором передбачене ЗУ «Про електронну комерцію», де міститься також і його визначення.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором – це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Фактично, оскільки законодавство не вимагає, щоб електронні договори підписувалися тими видами підпису, які забезпечують незмінюваність їхнього змісту (КЕП або УЕП), питання щодо дотримання письмової форми при їх вчиненні зводиться до того, чи можна вважати зміст цих договорів зафіксованим (вимога ч. 1 ст. 207 ЦК України).

Однак відсутність матеріально-правових вимог до фіксації змісту електронного договору не означає, що це питання може ігноруватися в ході судового розгляду.

ВС наголосив, що можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа, залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Якщо електронний документ підписаний за допомогою КЕП чи УЕП, суд може перевірити достовірність, цілісність і незмінність даних, які в ньому містяться, за допомогою спеціальних програмних засобів або з використанням спеціальних онлайн-сервісів.

Які саме це мають бути дії, залежить від способу надання відповідного процесуального документа до суду (паперова копія, електронний примірник тощо), формату, в якому цей документ зберігається, особливостей електронного підпису, за допомогою якого він підписаний, тощо. При цьому характер цих процесуальних дій визначається особливостями дослідження електронних доказів, що передбачені процесуальним законодавством.

За відсутності примірників електронного кредитного договору з підписом за допомогою КЕП чи УЕП (електронний документ підписано за допомогою будь-якого іншого електронного підпису), суд має перевірити цілісність і незмінюваність документа, з`ясувавши, чи надсилався договір відповідачу, в якій формі (файл чи посилання), а також чи існувала технічна можливість його одностороннього редагування. Саме на це вказувала відповідачка.

Суд касаційної інстанції зазначив, що розміщення договору за посиланням у простому PDF-форматі не є підтвердженням цілісності й незмінюваності тексту цього договору, оскільки цей формат дає можливість власнику вебсторінки (сайту) вносити зміни в односторонньому порядку. Якщо ж договір був направлений відповідачу у вигляді прикріпленого PDF-файлу, з електронної адреси позивача, яка чітко дає зрозуміти, що це саме його адреса, і сам текст листа та додатки до нього технічно неможливо змінити, то це є належним підтвердженням цілісності й незмінюваності електронного документа.

Таким чином можливість перевірки судом достовірності, цілісності й незмінюваності електронного документа залежить насамперед від виду підпису, за допомогою якого він підписаний. Достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом суд перевіряє через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси. Документи з іншим електронним підписом потребують додаткових процесуальних дій для підтвердження цілісності, зокрема, з`ясування способу надсилання, формату зберігання та можливості односторонніх змін. Паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

Зважаючи на вказане правозастосування касаційного суду, апеляційний суд констатує відсутність у даному випадку технічної можливості перевірити достовірність, цілісність і незмінність електронного документа з електронним або удосконаленим електронним підписом (кредитного договору) через спеціальні програмні засоби чи онлайн-сервіси з причин ненадання сторонами оригіналу електронного файлу з відповідними документами.

Водночас апеляційний суд враховує також те, що відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру – правові висновки ВС у постанові від 10.12.2025 у справі № 701/171/25.

За обставин даної справи позивачем було надано паперові копії доказів, що підтверджують позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості, зокрема, кредитний договір від 02.02.2023, підписаний відповідачем, як позичальником, за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (комбінацією символів самостійно введеною позичальником В803), де викладено умови кредитування, які позивачем покладено в основу заявлених вимог щодо стягнення кредитної заборгованості та визначення її розміру.

Указаний договір передбачає в день його укладення перерахунок позичальнику на вказаний ним картковий рахунок 14300,00 грн кредиту – п.1.3.

Також у матеріалах справи наявні довідка про перерахунок на банківську картку (зазначено повні реквізити банківської картки, що скаржником не заперечується та не спростовується) позичальника ОСОБА_1 у день укладення кредитного договору погодженої суми кредиту розміром 14300,00 грн.

Додатково слід врахувати, що персональні дані позичальника (ПІБ, РНКОПП, реквізити паспорта, зареєстрована адреса місця проживання), необхідні для укладення договору, були отримані кредитором після самостійного повідомлення відповідачем.

Іншого способу отримати персональні дані позичальника кредитор не мав.

Доказів звернення до правоохоронних органів з приводу вчинення шахрайських дій з використанням персональних даних відповідача матеріали справи не містять.

Відтак відповідач не спростував факт самостійного волевиявлення позичальника щодо оформлення кредитних правовідносин за якими стягується заборгованість у справі, що спростовує доводи апеляційної скарги про те, що під час укладення спірного договору в електронній формі ОСОБА_1 не проходив верифікацію, адже у такому випадку він не мав би можливості укласти відповідний правочин.

Крім того, для укладення кредитного договору технічно потрібно застосовувати технологію BankID – спосіб електронної автентифікації громадянина за допомогою даних в банку, де він обслуговується, що свідчить про належну точність та достовірність з`ясування даних особи позичальника.

За наявності усіх достовірних персональних даних позичальника у договорі, повідомлених кредитору, та фіксування досягнення згоди сторонами щодо всіх істотних умов договору у спосіб введення одноразового ідентифікатора, апеляційний суд вважає, що посилання скаржника про те, що позивач не надав доказів того, що договір дійсно був підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора не може свідчити про наявність обґрунтованих сумнівів у тому, що саме відповідач є стороною позичальника за вказаним договором.

Відтак позивачем, на думку апеляційного суду, переконливо доведено наданими доказами існування стверджуваних обставин щодо укладення кредитного договору з відповідачем, його змісту, а також факту перерахунку кредитних коштів позичальнику та такі висновки є більш вірогідними ніж твердження скаржника про те, що відповідний договір фактично укладено не було попри підтвердження матеріалами справи перерахунку обраного відповідачем розміру кредиту на вказану ним же банківську картку саме у день укладення кредитного договору від 02.02.2023.

За правовим висновком ВС у постанові від 04.02.2026 у справі №758/14925/23 паперова копія електронного доказу приймається судом, якщо не виникає сумнівів щодо її відповідності оригіналу.

З урахуванням викладеного вище, скаржником не доведено існування обставин, які б у суду апеляційної інстанції викликали обґрунтовані сумніви щодо відповідності паперової копії кредитного договору, укладеного між сторонами справи, оригіналу.

Обґрунтованого клопотання про витребування у позивача, як передбачено приписами ст. 95 ЦПК України, оригіналів електронних доказів, ні в суд першої інстанції, ні в апеляційний суд стороною відповідача не заявлялося.

Отже апеляційний суд відхиляє посилання представника відповідача на те, що позивач не довів факт укладення кредитного договору та перерахунку кредитних коштів позичальнику.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги представника позивача стосовно необґрунтованості стягнутої з позивача суми судових витрат відповідача згідно додаткового рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 17.03.2026, апеляційний суд враховує таке.

Частинами 1 та 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

При чому перевірку заявленої до стягнення суми витрат на правничу допомогу на відповідність указаним критеріям суд здійснює в силу прямої вказівки закону (ч.4 с.137 ЦПК України ), а не залежно від наявності заперечень чи заяв сторін, як помилково вважав суд першої інстанції у справі.

Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 у справі №2040/6747/18.

У даній справі відповідачем надано суду договір про надання правничої допомоги №693 від 31.01.2026, укладений між адвокатом Баладигою С. П. та ОСОБА_1 , додаткову угоду №1 до договору про надання правничої допомоги №693 від 31.01.2026, у п. 2 якої сторони погодили, що за надання правової допомоги клієнт зобов`язується сплатити адвокату гонорар в розмірі 4000,00 грн та 20% від різниці між загальною сумою заявлених позовних вимог та сумою стягнення з клієнта на користь позивача. відповідачем відповідні судові витрати визначено в сумі 19087,52 грн.

Також у вказаній додатковій угоді сторони визначили такий перелік послуг адвоката в інтересах відповідача: ознайомлення та аналіз матеріалів справи, формування правової позиції, вивчення судової практики, підготовка та подання відзиву та заперечень, подання заяв та клопотань.

Враховуючи обсяг правничої допомоги відповідачу при розгляді цієї справи, підтверджений наданими доказами, предмет спору про стягнення кредитного боргу в загальному розмірі 124410,00 грн, часткове відхилення позовних вимог у справі, а також те, що справа розглядалася судом першої інстанції у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання за участі сторін, апеляційний суд вважає, що розмір витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, які мають бути відшкодовані відповідачу за рахунок позивача, слід визначити в сумі 5000,00 грн, що відповідає засадам співмірності зі складністю справи, ціною позову та обсягом наданих адвокатом послуг, а також критеріям розумності та справедливості.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 02.03.2026 у даній справі слід залишити без змін, а додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 17.03.2026 – змінити в частині визначення суми судових витрат на правничу допомогу відповідача, яка має бути відшкодована позивачем, за розгляд справи судом першої інстанції, визначивши її в розмірі 5000,00 грн.

Таким чином апеляційна скарга представника відповідача до задоволення не підлягає, а апеляційна скарга представника позивача задовольняється частково.

На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати сторін по оплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу представника відповідача – відхилити.

Апеляційну скаргу представника позивача – задовольнити частково.

Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 02.03.2026 у даній цивільній справі – залишити без змін.

Додаткове рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 17.03.2026 у даній цивільній справі – змінити в частині визначення суми судових витрат на правничу допомогу відповідача, яка має бути відшкодована позивачем, за розгляд справи судом першої інстанції, визначивши її в розмірі 5000,00 грн.

Судові витрати сторін по оплаті судового збору за апеляційний перегляд справи не відшкодовувати.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 12.05.2026.

Суддя-доповідач

Судді