Вирок від 11 травня 2026 р. у справі №161/18856/25 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/18856/25 Провадження №11-кп/802/325/26 Головуючий в 1 інстанції ОСОБА_1

Доповідач : ОСОБА_2

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі:

головуючого судді – ОСОБА_2 ,

суддів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з участю секретаря – ОСОБА_5 ,

прокурора – ОСОБА_6 ,

захисника – ОСОБА_7 ,

обвинуваченого – ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження № 12025030000000612 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2026 року щодо ОСОБА_8 ,

В С Т А Н О В И В :

Вказаним вироком суду, ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Вознесенськ Миколаївської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , громадянин України, працюючий генеральним директором ТзОВ «Порт-Солар», раніше не судимий,

засуджений за ч.2 ст.286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців, без позбавленням права керувати транспортними засобами.

На підставі ст.ст.75,76 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбуття призначеного йому основного покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік 6 (шість) місяців, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки:

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим центром пробації;

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого центру пробації;

- повідомляти уповноважений центр пробації про зміну місця проживання, роботи та/або навчання.

Вироком вирішено питання речових доказів, судових витрат та арештованого майна.

ОСОБА_8 визнаний винний та засуджений за те, що він 24.07.2025, близько 21:45 год., керуючи автомобілем марки «Skoda Kodiaq», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по лівій смузі руху на автодорозі Н-22 сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне», із перевищенням допустимої швидкості руху в населених пунктах (понад 50 км/год.) неподалік будинку 11/1 по вул. Рівненська у с. Струмівка Луцького району Волинської області, у напрямку руху від села Гаразджа Луцького району Волинської області до міста Луцьк Волинської області та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, грубо порушуючи Правила дорожнього руху, зокрема п.п.2.3 (б, д), 12.4, 12.9 (б) 18.1 був неуважним, не оцінив дорожню обстановку, не переконався, що рух керованого ним транспортного засобу буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не вжив заходів щодо зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, щоб дати дорогу пішоходу ОСОБА_9 , який перетинав проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху автомобіля по вищевказаному нерегульованому пішохідному переході, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 ..

В результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , отримав тілесні ушкодження, внаслідок яких настала смерть ОСОБА_9 ..

В прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_8 п.п.2.3 (б, д), 12.4, 12.9 (б) 18.1 Правил дорожнього руху.

В поданій апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи, кваліфікацію дій обвинуваченого, а також призначене основне покарання, в тому числі застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК України, вважає вирок суду в частині непризначення ОСОБА_8 додаткового покарання незаконним. Посилається на те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, внаслідок якого настали тяжкі наслідки – смерть людини. Крім того, у вироку суд не мотивував з посиланням на обставини кримінального провадження можливість незастосування до обвинуваченого додаткового покарання. Також зазначає, що ОСОБА_8 неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушень, в сфері безпеки дорожнього руху. Вказує на те, що суд помилково не зазначив про зарахування обвинуваченому в строк покарання строк попереднього ув`язнення. Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування покарання з випробовуванням, з встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік 6 місяців з покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України. На підставі ч.5 ст.72 КК України, у строк покарання обвинуваченому зарахувати строк попереднього ув`язнення 25.07.2025, з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.

Заслухавши доповідача, який виклав зміст оскаржуваного вироку суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, прокурора, який підтримував подану апеляційну скаргу та просив скасувати вирок суду і ухвалити новий, обвинуваченого та його захисника, які апеляційну скаргу заперечували і просили вирок суду залишити без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

За змістом положень ч.1 та ч.2 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, за встановлених і викладених у вироку обставин, обґрунтовані доказами, які досліджено судом у порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, за згодою учасників судового провадження, керуючись вимогами ст.349 КПК України, після допиту обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Відповідно до вимог ч.2 ст.394, ч.1 ст.404 КПК України, апеляційний суд не перевіряє висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин провадження, які ніким не оспорювалися, і докази стосовно яких судом, згідно із ч.3 ст.349 КПК України, не досліджувалися.

Крім того, в поданій апеляційній скарзі прокурор не оспорює вид та розмір призначеного ОСОБА_8 основного покарання за ч.2 ст. 286 КК України, а також застосування щодо нього інституту звільнення від відбування покарання, передбаченого ст.75 КК України, тому вирок суду в цій частині також не перевіряється.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції в межах апеляційної скарги прокурора щодо безпідставного непризначення ОСОБА_8 додаткового покарання, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до положень ст.ст.50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Призначене покарання за своїм видом та розміром повинно бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Положеннями ст.414 КПК України регламентовано, що невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

ОСОБА_8 обвинувачується за ч.2 ст.286 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Згідно роз`яснень, які містяться у п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Як вбачається з оскаржуваного вироку, місцевий суд дійшов висновку, що до ОСОБА_8 не слід застосовувати додаткове покарання за ч.2 ст.286 КК України у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки враховується дійсне каяття обвинуваченого, а не удаване каяття з метою пом`якшення покарання, також умови праці, що пов`язані з постійним пересуванням територією України, оскільки діяльність обвинуваченого пов`язана із енергетикою (відновленням енергетичної системи).

Разом з тим, апеляційний суд визнає обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про те, що місцевий суд безпідставно не застосував до обвинуваченого додаткове покарання за ч.2 ст.286 КК України у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Як вбачається з обвинувального акту та оскаржуваного вироку, в прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм ОСОБА_8 в тому числі п.12.4 ПДР, згідно якого у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.

Крім того, згідно матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_8 раніше неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, в тому числі в період з 26.02.2025 по 12.07.2025 за ч.ч.1, 4 ст.122 КУпАП, а саме перевищення швидкості.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що закон України про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, діяльність яких, пов`язана з користуванням таким правом.

Крім цього, апеляційний суд звертає увагу, що усі інші дані про особу ОСОБА_8 та обставини, які суд врахував при ухваленні рішення про непризначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, згідно оскаржуваного вироку, були враховані судом і при ухваленні рішення щодо застосування до обвинуваченого положень ст.75 КК України та звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням, що в апеляційному порядку не оскаржується.

Отже, з огляду на конкретні обставини даного кримінального провадження, характер допущенних обвинуваченим ОСОБА_8 порушень Правил дорожнього руху та їх наслідки, а також те, що обвинувачений неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за перевищення швидкості, апеляційний суд приходить до висновку, що обвинуваченому ОСОБА_8 слід призначити за ч.2 ст.286 КК України і додаткове покарання, передбачене санкцією цієї статті, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Як передбачено п.3 ч.1 ст.407 КПК України суд апеляційної інстанції вправі скасувати вирок суду першої інстанції повністю або частково та ухвалити новий вирок.

Згідно п.2 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Враховуючи наведене, те, що під час апеляційного розгляду було встановлено підстави для призначення обвинуваченому ОСОБА_8 за ч.2 ст.286 КК України окрім основного покарання у виді позбавлення волі і додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскаржуваний вирок у частині призначеного покарання слід скасувати на підставі п.2 ч.1 ст.420 КПК України та ухвалити у цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі ст.ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік 6 (шість) місяців, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, передбачені ст.76 КК України.

В решті вирок суду щодо ОСОБА_8 залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 420 КПК України, Волинський апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 – задовольнити частково.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 січня 2026 року щодо ОСОБА_8 в частині призначеного покарання – скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі ст.ст.75, 76 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік 6 (шість) місяців, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки:

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та/або навчання.

На підставі ч.5 ст.72 КК України у строк покарання ОСОБА_8 зарахувати строк попереднього ув`язнення 25.07.2025 з розрахунку, що одному дню позбавлення волі відповідає один день попереднього ув`язнення.

В решті вирок суду залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржений безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий

Судді: