Вирок від 12 травня 2026 р. у справі №755/1329/18 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/1329/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" травня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

секретарів судових засідань ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

розглянувши в залі суду в м. Києві у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 08.06.2017 року за № 12017100040007940 за обвинуваченням ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рівне, громадянина України, одруженого, з вищою освітою, одруженого, працюючого головою правління ГО « ІНФОРМАЦІЯ_2 », зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК України,

за участю учасників кримінального провадження:

прокурорів ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ,

представників потерпілого ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ,

потерпілого ОСОБА_21 ,

захисників ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 ,

обвинуваченого ОСОБА_15 ,

В С Т А Н О В И В:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним (місце, час, спосіб вчинення та наслідки кримінального правопорушення, форма вини і мотиви кримінального правопорушення)

ОСОБА_21 , згідно диплома серії НОМЕР_4 від 31 січня 2017 року, виданим ІНФОРМАЦІЯ_3 , має повну вищу освіту за кваліфікацією: магістр журналістики, отримав посвідчення журналіста № НОМЕР_3 та працює журналістом в інформаційному порталі та газеті « ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Крім того, ОСОБА_21 має в інтернет порталі «youtube» канал під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_5 », нa якому опубліковано велику кількість відео-репортажів за участю останнього як журналіста. Таким чином, згідно примітки ст. 345-1 КК України ОСОБА_21 є журналістом, оскільки останній здійснював свою професійну діяльність пов?язану із збиранням, одержанням, створенням, поширенням, та зберіганням інформації з метою її поширення.

Разом з тим, статус ОСОБА_21 як журналіста підтверджується посвідченням журналіста та редакційним завданням.

Так, 08.06.2017 року, приблизно о 08 годині 45 хвилин, ОСОБА_21 , перебував на тротуарі біля будівлі АДРЕСА_3 з метою чергового взяття інтерв?ю у ОСОБА_15 , відповідно до редакційного завдання, виписаного 15.03.2017 року головним редактором інформаційного порталу та газети « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ОСОБА_26 , яке полягало в одержанні інформації, про діяльність найбільш активних антикорупційних організацій в Україні, а також спосіб життя їх членів.

В цей час, ОСОБА_21 , побачивши ОСОБА_15 , з метою виконання своїх функціональних обов?язків, підійшов до нього, щоб взяти інтерв?ю з приводу обставин виклику останнього до ІНФОРМАЦІЯ_7 .

В свою чергу, ОСОБА_15 , 08.06.2017 року, приблизно о 08 годині 45 хвилин, перебуваючи на тротуарі біля будівлі АДРЕСА_3 , маючи прямий умисел, спрямований на заподіяння журналісту ОСОБА_21 тілесних ушкоджень у зв?язку із здійсненням останнім законної професійної діяльності, кулаком правої руки наніс один удар у ліву бокову частину обличчя ОСОБА_21 , унаслідок чого, спричинив останньому тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров?я, у вигляді закритої травми обличчя, а саме вдавленого перелому передньої стінки лівої верхнє-щелепної пазухи та синця в лівій вилично-щічній ділянці, при цьому, достовірно знаючи, що останній є журналістом, оскільки ОСОБА_21 тривалий час намагався взяти інтерв?ю у ОСОБА_15 , його знайомих та родичів, а також працівників ГО « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

ІІ. Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Згідно з ч. 2 ст. 345-1 КК України кримінально-караним діянням є умисне заподіяння журналісту середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв?язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності.

ІІІ. Позиції учасників кримінального провадження

Доводи сторони обвинувачення

Загальна правова позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений 22 січня 2018 року слідчим Дніпровського УП ГУНП у місті Києві ОСОБА_27 і затверджений того ж дня 22 січня 2018 року прокурором Київської місцевої прокуратури № 4 ОСОБА_17 .

Водночас, прокурор вважав, що ним надано та судом досліджено достатньо доказів для встановлення відповідності викладених у обвинувальному акті обставин кримінального правопорушення, як зважаючи на окремі докази, так і в їх сукупності.

З огляду на вказане, прокурор просив суд визнати ОСОБА_15 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК України без призначення покарання та на підставі ч. 5 ст. 74, п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України звільнити останнього від покарання на підставі ст. 49 КК України.

Крім того, просив суд вирішити долю речових доказів в порядку ст.100 КПК України.

Доводи сторони захисту

Сторона захисту обвинуваченого ОСОБА_15 зауважила, що в ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження органом досудового розслідування було здійснено ряд процесуальних порушень під час зібрання доказів.

Так, захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_24 у судових дебатах зауважила, що на її думку, видання " ІНФОРМАЦІЯ_4 " існувало тільки на папері, а не функціонувало як діючий засіб масової інформації діяльністю. А надані стороною обвинувачення документи у вигляді журналістського посвідчення, редакційного завдання та контракту потерпілого з виданням не доводять наявність в потерпілого відповідного статусу, є недопустимими і неналежними доказами.

В свою чергу, захисник вважає, що потерпілий використовував журналістське посвідчення фактично формально для створення видимості журналістської діяльності та отримання доступу до державних інституцій і в своїх власних інтересах.

Крім того, з самого початку судового розгляду обвинувачений ОСОБА_15 не заперечував факту штурхання чи удару ним потерпілого. Цей факт підтверджується наявним відео в матеріалах справи. Разом з тим, обвинувачений і сторона захисту категорично не погоджується із встановленими наслідками таких дій, а саме тілесними ушкодженнями середньої тяжкості.

На думку захисника, ретельний аналіз експертних висновків в сукупності з показами, які експерти та залучений спеціаліст надали під час допиту в судовому засіданні спростовує повністю можливий причинно-наслідкового зв?язок між діями обвинуваченого і наслідком у вигляді тілесних ушкоджень у потерпілого середньої тяжкості. Таким чином, висновки експертиз є неповними, не досліджують причинно-наслідкового зв?язку між діями обвинуваченого та наслідком у вигляді тілесних ушкоджень середньої тяжкості в потерпілого та не можуть бути належним і допустимими доказом винуватості обвинуваченого у спричиненні тілесних ушкоджень потерпілому.

Захисник вважає, що обставини подій та досліджене в суді відео свідчать, що обвинувачений не мав умислу та наміру перешкоджати діяльності потерпілого. Більше того, після інциденту потерпілий та його колеги продовжили безперешкодно здійснювати зйомку.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_15 - адвокат ОСОБА_25 у судових дебатах також звертав увагу суду на відсутності у потерпілого статусу журналіста, і відповідно, відсутності складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК України.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_15 - адвокат ОСОБА_23 у судових дебатах звертав увагу суду на те, що стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами, що потерпілий ОСОБА_21 , на момент події мав статус журналіста у розумінні кримінального закону, здійснював саме законну професійну журналістську діяльність. Документи, якими сторона обвинувачення намагалася підтвердити журналістську діяльність потерпілого містять істотні вади, а їх походження, зміст і юридична сила обгрунтовано поставлені під сумнів стороною захисту.

Крім того, медичні докази, покладені в основу обвинувального акта, не усувають сумнівів у часі виникнення, характері та причинному зв?язку тілесних ушкоджень із подіями 08.06.2017 року о 08:45.

З огляду на викладене, сторона захисту вважає, що у даному кримінальному провадженні прокурором не доведено поза розумним сумнівом наявність у діях ОСОБА_15 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК України.

Враховуючи викладене, сторона захисту просить суд змінити кваліфікацію інкримінованого кримінального правопорушення на ст. 126 КК України та звільнити обвинуваченого від покарання на підставі ч. 2 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв?язку із закінченням строків давності.

ІV. Показання обвинуваченого

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_15 свою вину в пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 345-1 КК України не визнав і дав показання, що вчинені ним дії, були не з метою перешкоджання журналістській діяльності ОСОБА_21 , а з огляду на його протиправні дії по відношенню до нього, його родини та в цілому щодо членів ГО « ІНФОРМАЦІЯ_2 », зокрема ОСОБА_28 . При цьому, нанесений удар, на думку обвинуваченого, не міг спричинити потерпілому тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, оскільки потерпілий відмовився від госпіталізації, «бігав та роздавав інтерв`ю», а також забризкав його балончиком.

Разом з цим зазначив, що є керівником ГО « ІНФОРМАЦІЯ_2 », та в силу специфіки роботи, розуміє, що таке комунікація з журналістами, а що таке провокація, яку власне вчиняв потерпілий. Так, 08.06.2017 року, приблизно о 08 годині 45 хвилин, він прибув до військового комісаріату, перебував біля будівлі АДРЕСА_4 . Зокрема, коли вийшов з автомобіля, до нього відразу наблизився потерпілий та його помічник. Він заборонив їм фіксувати себе на відео, оскільки розумів, що з їх боку буде провокація. Надалі він запитав у потерпілого, чи це він довів його колегу ОСОБА_28 до сліз, і коли останній зухвало, з посмішкою відповів, що так, це він, він дійсно штурхнув його в напрямку обличчя. Якби потерпілий не відповів, що це він довів ОСОБА_28 до істерики, він його не чіпав би. Реакцію ОСОБА_21 на удар не бачив, бо після його нанесення розвернувся і пішов до війскомату. Пізніше, з відео йому стало відомо, що потерпілий впав на землю, приблизно через годину, коли він вийшов з військомату та почав давати інтерв`ю журналістам, помітив, що потерпілий ще тоді бігав, кричав, та заважав працювати журналістам. Близько 5 хвилин між нимим тривала емоційна розмова з приводу того, щоб він не заважав журналістам працювати, в цей час, ОСОБА_21 забризкав його газовим балончиком. Метою потерпілого було розхитати, дескредитувати його публічну діяльність, це здійснювалося через тиск на родину, колег, а також через болісні теми. Дійсно, він анонсував на сторінці в «Фейсбук», що буде їхати у військомат, запрошував журналістів туди, проте, потерпілого журналістом не вважав. ОСОБА_21 не брав у нього інтерв`ю, він завжди його провокував, задавав питання та сам надавав на них відповіді. Представлявся агентом ФСБ, а не журналістом, а тому він не сприймав його серйозно, як журналіста. Крім того, ОСОБА_21 називав себе блогером, журналістом і так далі, проте, він вже його сприймав, як агента ФСБ . Зокрема, пояснив, що він не пам`ятає чи брав в руки посвідчення ОСОБА_21 . Крім того, вказав, що подіям біля військового комісаріату передували безліч огидних слів та дій з боку потерпілого та його команди по відношенню до нього та його родини. Зокрема, був випадок, коли потерпілий з кількома чоловіками, приїхавши до його батьків, почали знімати їх на відео, всіляко провокувати, чим спровокували погіршення стану самопочуття та здоров`я його батьків. Крім цього, була ще одна неприємна ситуація з потерпілим, яка мала місце після того, як його дружина одужала від смертельного захворювання, та не померла лише тому, що не байдужі люди та друзі допомагали коштами на лікування. Кожного дня він звітував про витрати коштів, проте, ОСОБА_21 розповідав, що він витратив їх на відпочинок за кордоном та будівництво заміського будинку, що звичайно його образило, бо це був важкий період життя для його родини.

Щодо конфлікту ОСОБА_21 та ОСОБА_28 , зазначив, що кілька годин у неї булла істерика та він не міг її заспокоїти, коли подивився відео, на якому ОСОБА_21 запитував у неї, як вона може відпочивати за кордоном, коли хлопці гинуть на сході, це її дуже засмутило, оскільки загинув її товариш. Так, після цього інциденту, вони з ОСОБА_28 зверталися до поліції із заявою про вчинення злочину. Пояснив, що з приводу інциденту, який стався з його батьками, він не звертався до органів поліції.

Зокрема, ОСОБА_15 вваважає, що дії потерпілого були психологічним тиском та інколи фізичним, відносно нього, його рідних та колег. Конфлікту між ним та потерпілим неможливо було уникнути без застосування фізичної сили. Відповідно за ці дії, а саме поштовх потерпілого, він готовий нести відповідальність, проте, він переконаний, що не міг спричинити тілесні ушкодження поштовхом в обличчя, чи будь-яким чином перешкоджати журналістській діяльності потерпілого.

Таким чином, на думку обвинуваченого, у його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК України.

V. Докази на підтвердження обставин, встановлених судом

Відповідно до положень ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел.

Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 28 березня 2019 року, у справі № 154/3213/16).

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2 ст. 84 КПК України).

В цій справі з`ясовано, що фактичні обставини цього кримінального провадження є дійсними з огляду на сукупність таких доказів з числа регламентованих ст. 84 КПК України, як-то:

1. Показання

Відповідно до ч. 1 ст. 95 КПК України показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження.

В цій справі, особи, вказані в ч. 1 ст. 95 КПК України, щодо обставин кримінального провадження навели такі відомості, як-то:

1.1. Показання потерпілого

Допитаний у судовому засіданні, у порядку ст. 353 КПК України, потерпілий ОСОБА_29 суду показав, що 08.06.2017 року він, разом з колегою ОСОБА_30 та оператором чекали ОСОБА_15 під військовим комісаріатом, оскільки він був об?єктом його журналістського розслідування за редакційним завданням інформаційного порталу та газети « ІНФОРМАЦІЯ_4 » та хотів взяти у нього інтерв?ю. Коли ОСОБА_15 приїхав зі своїм водієм, він підійшов до нього з мікрофоном, представився, показав посвідчення та почав ставити запитання. Після одного із запитань, ОСОБА_15 вдарив його в обличчя і він впав. Хто викликав швидку допомогу та в яку лікарню його відвезли, він не пам?ятає, оскільки минуло багато років. Всю медичну документацію на стадії досудового розслідування він передав правоохоронним органам. Лікувальні заклади, в яких він перебував на лікуванні самостійно не покидав, завжди пересувався швидкою допомогою. До цієї події він бачився з ОСОБА_15 декілька разів в центрі м. Києва на вул. Хрещатик. Під час чергової спроби взяти інтерв?ю, ОСОБА_15 погрожував йому, казав, що розіб?є йому голову. Метою цього завдання було вивести ОСОБА_15 на чисту воду, оскільки він відмиває кошти через закордонні гранти. Зокрема, пояснив, що він обговорював це питання з редактором газети, та він підтримав його ініціативу. Крім того, на його думку, події, пов`язані з ОСОБА_28 та іншими його журналістськими розслідуваннями не стосуються вказаного кримінального провадження.

1.2. Показання свідків

Будучи допитаними у судовому засіданні, у відповідності до вимог положень ст. 352 КПК України та попередженими про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідки показали наступне:

-допитаний у судовозасіданні свідок ОСОБА_26 суду показав, що є головним редактором інформаційного порталу та газети « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Потерпілий ОСОБА_21 працює в агентстві з 2015 року за договором співпраці на безоплатній основі, як і інші журналісти агентства, мав журналістське посвідчення з акредитацією у ВР України, яке він йому видавав особисто. ОСОБА_21 являється гарним журналістом, останній уміє грати на емоціях. За період роботи ОСОБА_21 доручалось більше п`яти завдань, зокрема йому було доручено і журналістське розслідування, яке полягало в одержанні інформації про діяльність найбільш активних антикорупційних організацій в Україні, у т.ч. ГО « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Ціллю, продуктом завдання, було показати українцям незаконне збагачення головних антикорупціонерів держави. У ході виконання даного завдання, ОСОБА_21 зустрічався із ОСОБА_15 , як йому відомо, більше трьох разів, у т.ч. зустріч 08.06.2017 року, яка не була у них першою. Про конфліктну ситуацію, котра сталася між потерпілим та обвинуваченим він дізнався під час дзвінка від ОСОБА_31 , а також бачив відео з місця інциденту та спілкувався з іншими очевидцями. Крім того, йому відомо про факт конфлікту, який відбувся у травні 2017 року між ОСОБА_21 та одним з членів ГО « ІНФОРМАЦІЯ_2 », однак його очевидцем він не був, тому не знає подробиць.

- допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_32 суду показав, що потерпілого знає майже 10 років, вони є співзасновниками інформаційного агентства « ІНФОРМАЦІЯ_9 ». Зокрема, він є журналістом інформаційного агентства « ІНФОРМАЦІЯ_9 », має свідоцтво про державну реєстрацію зайняття інформаційною діяльністю. ОСОБА_21 займається журналістською діяльністю з 2012 року та працював у « ІНФОРМАЦІЯ_4 », інформаційної агенції « ІНФОРМАЦІЯ_9 », а також на телеканалі ІНФОРМАЦІЯ_10 . Зокрема, зазначив, що був очевидцем ситуації, яка склалася між обвинуваченим та потерпілим 08.06.2017 року, оскільки за домовленістю з ОСОБА_21 та колегою ОСОБА_30 стажувався, так як мав бажання отримати практичні навики зі зйомки відеосюжетів. Того дня, приблизно о 08 годині ранку, він зустрівся із ОСОБА_21 та ОСОБА_30 біля ІНФОРМАЦІЯ_11 , де вони очікували на ОСОБА_15 , який на своїй сторінці в соціальній мережі опублікував запрошення, та вказав, що всі журналісти можуть приїхати та подивитись, що буде відбуватися біля військового комісаріату. Згодом, ОСОБА_15 приїхав автомобілем до військового комісаріату, ОСОБА_21 та ОСОБА_33 його впізнали, та пішли вперед, а він йшов позаду них та тримав камеру. Коли вони підійшли до ОСОБА_15 , він не чув, про що саме ОСОБА_21 говорив з ОСОБА_15 , однак бачив, як ОСОБА_15 наніс правою рукою удар в ліву бокову частину обличчя ОСОБА_21 . Після нанесеного удару, обвинувачений пройшов повз потерпілого, та сказав, що це за ОСОБА_34 . Зазначив, що ОСОБА_21 були нанесені тілесні ушкодження ОСОБА_15 , як зазначив останній, через помсту за ОСОБА_28 , тобто, через те, що потерпілий здійснював журналістське розслідування відносно ОСОБА_28 . Крім того, пояснив, що він був очевидцем конфлікту, який стався між потерпілим та членом ГО « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_28 , який мав місце в аеропорту Бориспіль 07.05.2017 року. Зокрема, в той день відбулася бійка між ОСОБА_21 та чоловіком ОСОБА_28 . Пояснив, що він намагався припинити бійку, при цьому, ОСОБА_28 попросила показати своє посвідчення, яке він надав, також ОСОБА_21 перед початком інтерв`ю показав своє посвідчення на вимогу останньої, після цього він поставив їй та її чоловіку питання щодо того, де вони відпочивали, яка вартість такого відпочинку та звідки у них кошти на відпочинок, після чого між ОСОБА_21 та чоловіком ОСОБА_28 виникла конфліктна ситуація.

Крім того, пояснив, що ОСОБА_21 журналістське розслідування відносно ОСОБА_35 , так і не закінчив, через події, які відбулися 08.06.2017 року.

-допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_33 суду показав, що ОСОБА_36 знає приблизно з 2010-2011 років, разом працюють з 2012 року. На даний час він працює кореспондентом у « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». 08.06.2017 року він разом з ОСОБА_21 та стажером прибули до ІНФОРМАЦІЯ_11 з метою взяти інтерв`ю у ОСОБА_15 за редакційним завданням головного редактора інформаційного порталу та газети « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ОСОБА_26 . На момент коли стався інцидент між потерпілим та обвинуваченим, він перебував на відстані приблизно півтора метра від потерпілого та обвинуваченого, та бачив, як ОСОБА_15 наніс потерпілому удар правою рукою в лівий бік обличчя. Удару передувало те, що потерпілий у чергове біля військового комісаріату намагався взяти інтерв`ю у обвинуваченого. ОСОБА_15 запитав: «Хлопці, хто ви?», на що ОСОБА_21 показав посвідчення журналіста, однак, ОСОБА_15 сказав, що вони не є журналістами. Потерпілий запитав у обвинуваченого, де він взяв кошти на будинок та про причини прибуття до військового комісаріату. Від ОСОБА_15 не прозвучало конкретної відповіді, однак він запитав: «Це ви довели до сліз мою колегу» та не дочекавшись відповіді наніс удар потерпілому зі словами «Це за ОСОБА_34 ». Швидку допомогу потерпілий викликав собі сам, при його спілкуванні з лікарями він не був присутній, однак, пам?ятає, що в подальшому потерпілий поїхав до лікарні у кареті швидкої допомоги. Загалом виконуючи редакційне завдання, він разом з потерпілим намагались взяти інтерв`ю у обвинуваченого та інших членів ГО « ІНФОРМАЦІЯ_2 » приблизно три рази, зокрема, в центрі м. Києва на вул. Хрещатик, в аеропорту Бориспіль, та власне біля військового комісаріату. Під час першої зустрічі біля станції метро Хрещатик, потерпілий показав обвинуваченому своє журналістське посвідчення, але останній намагався вихопити посвідчення з рук потерпілого. Обвинуваченому задали питання щодо причин таких дій, на що останній відповів, що вони не є журналістами. Саме спілкування того дня тривало близько 20 хвилин. Крім цього, він також був присутнім 07.05.2017 року, коли вони брали інтерв`ю в ОСОБА_28 , у тому числі ставили запитання про те, за які кошти вона відпочивала на Шрі-Ланці . Тоді вона та її чоловік, який був разом із нею, поводились доволі агресивно. Також вони з потерпілим приїздили за місцем мешкання обвинуваченого, однак, його не було вдома, двері відчинили його рідні.

-допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_37 суду показала, що на момент події офіційно працювала на посаді заступника виконавчого директора ГО « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». В якості журналіста була присутньою 08.06.2017 року біля військового комісаріату з метою фіксування будь-яких провокацій, де зустріла ОСОБА_15 , який повідомив, що його переслідують невідомі особи, та між ними відбулася штовханина. В цей час, вона побачила потерпілого, який бігав навколо обвинуваченого та щось вигукував. Обвинувачений попросив потерпілого підійти ближче та сказати, що він від нього хоче, після чого останній розбризкав газовий балончик в бік обвинуваченого, чим спричинив останньому опік очей. В подальшому приїхала карета швидкої допомоги, поки лікар надавав допомогу ОСОБА_15 , повідомив їй про те, що швидку також викликав ОСОБА_38 , який в подальшому відмовився від госпіталізації. В подальшому вона супроводжувала ОСОБА_15 до лікарні. Зокрема, пояснила, що ОСОБА_38 постійно провокував ОСОБА_15 , завдавав незручностей в повсякденному житті.

-допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_39 суду показала, що вона працює на телеканалі « ІНФОРМАЦІЯ_1 » тривалий час. 08.06.2017 року вона приїхала до ІНФОРМАЦІЯ_13 як журналіст та чекала там на ОСОБА_15 , який був вже в середині приміщення військкомату. Весь цей час на нього також чекав ОСОБА_21 . Коли ОСОБА_15 вийшов з приміщення, між ним та потерпілим розпочався словесний конфлікт, в ході якого ОСОБА_21 дістав балончик та розпилив його в бік ОСОБА_15 , після чого вона викликала працівників поліції, яким вона надала свої пояснення, після чого відправилася з іншими колегами до редакції. Зокрема, пам?ятає, що швидка медична допомога була на місці події, проте, потерпілий відмовився від медичної допомоги, поводив себе не нормально і назвати це поведінкою журналіста не можливо. Біля військкомату знаходилися інші журналісти та люди у формі. Їм, як журналістам, не вдалося поставити жодних запитань ОСОБА_15 . Коли він вийшов з військкомату, журналісти стали в чергу та почали ставити йому питання, після чого ОСОБА_21 почав викрикувати «Ти хочеш мене вдарити?», на що ОСОБА_15 попросив його підійти ближче до нього, після чого потерпілий розпилив балончик в обличчя ОСОБА_15 , при цьому, на обличчі потерпілого вона не помітила видимих тілесних ушкоджень, але вважає, що якби вони були, вона б помітила, сказати чи був у потерпілого перелом чи ні не може. Їй здавалось, що ОСОБА_21 виглядає здоровим. Вона стояла від них на відстані 5 метрів. Зокрема, як обвинувачений наніс удар потерпілому, не бачила. Вона звернулась в органи поліції щодо перешкоджання зйомці, з цього приводу спілкувалась із слідчим лише один раз, під час допиту. Слідчий не повідомив їй результати розгляду на її заяву. До цього з потерпілим та його діяльністю не стикалася. В даній ситуації потерпілий поводив себе не як журналіст. Журналіст - це особа, яка має обєктивно та неупереджено подавати інформацію. Блогер - подає власну думку, говорить від себе. Особисто, що саме сталось, вона не бачила, але під час перегляду відеоматеріалів дізналась. Крім того, не припускала того, що ОСОБА_15 міг вдарити потерпілого.

-допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_40 суду показала, що 08.06.2017 року разом із знімальною групою вона як журналіст перебували біля військового комісаріату, оскільки вона телефонувала ОСОБА_15 та вони домовилися про зустріч. Також біля військкомату вона побачила потерпілого та людей у військовій формі, один з них знімав журналістів, які перебували під будівлею військкомату. Коли з приміщення військкомату вийшов ОСОБА_15 , вони почули крики, такі як « ОСОБА_41 ти побив журналіста!». В подальшому ОСОБА_15 покликав до себе ОСОБА_36 , щоб поговорити та щоб він не заважав зйомкам, він не підійшов, бігав кругами, казав, що захищався, бо його побили. ОСОБА_15 підійшов до нього і в цей момент ОСОБА_42 розбризкав йму в обличчя газовим балончиком. Зокрема, пояснила, що наносити потерпілому тілесні ушкодження у обвинуваченого наміру не було, крім того, моменту нанесення тілесних ушкоджень потерпілому обвинуваченим, вона не бачила, так як і не бачила видимих тілесних ушкоджень на потерпілому. В подальшому потерпілий викликав швидку допомогу. Крім того, зазначила, що потерпілий не поводив себе як журналіст, зазвичай журналісти мають стаціонарну камеру та мікрофон, мають при собі посвідчення.

-допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_43 суду показав, що про подію, що сталася біля військкомату 08.06.2017 року, він дізнався із засобів масової інформації. ОСОБА_15 був його помічником, знає його як порядну людину, тому йому було цікаво, що сталося та захотілося розібратися в цій ситуації, тому направив запит у військовий комісаріат і виявилось, що ОСОБА_44 нібито ухиляється від військової служби. Відео того, що сталось між потерпілим та обвинуваченим він також бачив на сторінці в соціальній мережі потерпілого. З потерпілим знайомий, вони познайомились в Одесі, коли потерпілий хотів зірвати його вибори. На його думку, ця ситуація є замовною провокацією з боку ОСОБА_21 , оскільки він часто ставив провокаційні питання, а його оператор стежив за його родиною. Були випадки, що він зустрічав ОСОБА_21 у Верховній Раді України, тоді потерпілий був помічником народного депутата та журналістом одночасно. Як журналіста він його ніколи не сприймав, оскільки він поводив себе зухвало.

-допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_45 суду показав, що з 2012 року знайомий з потерпілим та обвинуваченим. В той час він перебував в Русі Чесно, який діє як незалежна громадська організація, що аналізує дії політиків та надає об`єктивну оцінку політичним процесам. Потерпілий був куратором Луганської області, однак в подальшому був виключений через підозри у корупції. Крім того, йому відомо, що потерпілий долучався до акцій відносно ІНФОРМАЦІЯ_2 у якості провокатора. Зокрема, пояснив, що йому не відомо про те, що потерпілий є журналістом та має посвідчення. Словесні конфлікти між ним та ОСОБА_21 мали місце, зокрема, під час акції біля комітету ВРУ, ОСОБА_46 вдарив його газетою в область голови, з даного приводу до правоохоронних органів він не звертався.

-допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_47 суду показав, що про конфлікт, який відбувся між ОСОБА_15 та ОСОБА_21 08.06.2017 року дізнався із соціальних мереж. Зокрема, пояснив, що з ОСОБА_15 знайомі багато років, щодо ОСОБА_21 , не сприймав його як журналіста, навпаки, вважає, що він є провокатором та займається сомопіаром.

-допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_28 суду показала, що ОСОБА_15 є її колегою та другом, потерпілого побачила вперше 07.05.2017 року. Того дня вона поверталася з відпустки разом зі своїм чоловіком, коли вони перебували в аеропорту, до них підійшло троє чоловіків, серед яких був потерпілий, та почали ставити різні особисті запитання. Вони відмовилися відповідати та висловили прохання не знімати їх, однак, ці чоловіки вели себе нахабно. Коли вони з чоловіком почали рухатися у напрямку служби таксі, чоловіки пішли у слід за ними, намагаючись їх оточити. Вона попросила потерпілого показати їй посвідчення, і він показав посвідчення журналіста, після чого почав ображати її та довів її до сліз. Після чого її чоловік переклав на себе їхню увагу, завдяки чому вони змогли сісти в таксі та поїхали до аеропорту. Крім того, потерпілий, приходив до неї додому, про що вона дізналась з камер спостереження, жодних хуліганських дій тоді не вчиняв. Всі ці його дії, вона сприймала, як переслідування її родини. На її думку, це переслідування має пряме відношення до справи ОСОБА_15 , так як останньому вона розповідала про те, що її родину переслідують, що вона з чоловіком подала відповідні заяви про злочин, та просила його допомогти розібратися в ситуації. Тому вона вважає себе причиною конфлікту, який мав місце між обвинуваченим та потерпілим. Крім того, їй відомо, що обвинувачений до подій 08.06.2017 року також кілька разів бачився з потерпілим у ході виконання ним редакційного завдання.

-допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_48 показав суду, що певний період свого життя він був громадським активістом. Рух «Чесно» розгортався по всій Україні, і потерпілий ОСОБА_21 був координатором руху на Луганщині. Однак, з Луганщини почали надходити тривожні сигнали щодо неприйнятної поведінки ОСОБА_21 , з?являлись відео як він вимагає кошти з людей. Проаналізувавши це відео було прийнято рішення про виключення його з руху. Тоді ОСОБА_21 звинувачував його у змові проти нього, після цього не спілкувалися, бачив його на Майдані Незалежності, як журналіста, але, в країні посвідчення журналіста часто використовуються підроблені. Він також бачив відео події, яка сталася між потерпілим та обвинуваченим, та на його думку, потерпілий вів себе не як журналіст і це не було інтерв?ю.

-допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_49 показав суду, що він працює лікарем швидкої медичної допомоги та здійснював виїзд на місце події. Надійшов виклик чи про побиття людини чи про те, що комусь стало зле, який саме він не пам?ятає. Коли вони прибули на виклик, було багато людей, він намагався знайти людину, якій потрібна допомога. Коли встановили, що це потерпілий, він запитав його чи може він зняти побої, на що він відповів потерпілому, що це компетенція правоохоронних органів. Після спілкування з потерпілим, останній відмовився від первинної медичної допомоги та госпіталізації, про що він зробив відповідний запис, так як потерпілий відмовився від підпису. Потерпілого він не оглядав, стверджувати чи був у нього перелом він не може, оскільки це не можливо встановити без рентгену. Про подальшу госпіталізацію потерпілого йому не відомо. Крім потерпілого, на місці виклику про допомогу, до нього звертався також обвинувачений щодо опіку очей. Від чого саме був опік він не пам?ятає. Оскільки потерпілий відмовився від надання допомоги, він мав право надати її іншій особі, яка звернулась з цим проханням.

-допитаний у судовому засіданні, свідок ОСОБА_27 показав суду, що першочергово дане кримінальне правопорушення було зареєстровано за ч. 1 ст. 125 КК України, однак, в ході досудового розслідування було встановлено ряд обставин, які стали підставою для зміни кваліфікації, зокрема було встановлено ряд зайнятості потерпілого. В рамках даного кримінального провадження було отримано докази та відеозаписи, які вказували на факт злочину. Повторне проведення експертизи було ініційоване слідчим. Жодного тиску з боку керівництва під час проведення досудового розслідування не здійснювалось. Строки досудового розслідування були декілька разів продовжені у зв?язку з складністю справи.

-допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_50 суду показав, що ним здійснювався контроль на досудовому розслідуванні даного кримінального провадження. Слідчі, при здійсненні досудового розслідування кримінального провадження у повній мірі дотримувалися положень КПК України. Усі слідчі дії проведено за правилами та процедурами визначеними цим Кодексом. Слідчим, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, прийняв відповідне процесуальне рішення в порядку ст. 94 КПК України, яке затверджено прокурором.

1.3. Показання експертів та роз`яснення спеціаліста

Згідно зі ст. 356 КПК України експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони обвинувачення, першою допитує сторона обвинувачення, а експерта, який проводив експертизу за зверненням сторони захисту, - сторона захисту. Після цього експерту можуть бути поставлені запитання потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представниками та законними представниками, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також головуючим та суддями. Експерту можуть бути поставлені запитання щодо наявності в експерта спеціальних знань та кваліфікації з досліджуваних питань (освіти, стажу роботи, наукового ступеня тощо), дотичних до предмета його експертизи; використаних методик та теоретичних розробок; достатності відомостей, на підставі яких готувався висновок; наукового обґрунтування та методів, за допомогою яких експерт дійшов висновку; застосовності та правильності застосування принципів та методів до фактів кримінального провадження; інші запитання, що стосуються достовірності висновку.

Під час дослідження доказів суд має право скористатися усними консультаціями або письмовими роз`ясненнями спеціаліста, наданими на підставі його спеціальних знань (ст. 360 КПК України).

Допитані судом, в порядку ст. 356 КПК України, судові експерти у межах наданих ними висновків та заслухані, в порядку ст. 360 КПК України, спеціалісти, пояснили наступне:

Судово-медичний експерт ОСОБА_51 у судовому засіданні показав, що 11.12.2017 року провів судово-медичну експертизу № 1657/е за матеріалами досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12017100040007940 від 08.06.2017 року.

Експерт відмітив, що органом дусудового розслідування було надано медичні документи, для проведення експертизи та про це зазначено у висновку. Він безпосередньо аналізував рентгенограму черепа від 08.06.2017 року, томограму голови від 16.06.2017 року, 20.06.2017 року, 29.11.2017 року. При цьому, зауважив, що томографічне вимірювання від 08.06.2017 року йому не було надано для дослідження, надана лише рентгенограма черепа в боковій проекції від цієї ж дати. Хто саме надавав медичні картки та інші документи на дослідження він не пам`ятає, все це відображено в документах та супровідних листах. Крім того, пояснив, що у експертизі відображено, які документи були надані ініціатором експертизи. Рентгенографію та томографію він самостійно не проводить піддослідним. Експерт зобов`язаний лише відобразити проведені медичні дослідження, що він і зробив. Експерт не аналізує правильність чи неправильність діагнозу, а лише відповідає на поставлені запитання ініціатора експертизи, що і мало місце в даній ситуації, зокрема, він підтвердив про наявність у ОСОБА_21 тілесного ушкодження, причинно-наслідковий зв`язок між тілесним ушкодженням та подією, що сталася 08.06.2017 року він не з`ясовував, експертизу було проведено в межах поставлених питань. Для надання відповіді на поставлені питання, йому було достатньо наданих об`єктів дослідження. Всього було надано 4 об`єкти дослідження, відповідно до яких ним було зроблено висновок та всі перелічені ним дані інстументальних досліджень свідчать про наявність ушкоджень. Питання про надання додаткових доказів, об`єктів дослідження, порушується експертом, коли у нього виникає сумнів. У цій справі таких сумнівів не було та матеріалів було достатньо для проведення експертизи, його знань, як експерта, також було достатньо для того, щоб відповісти на питання чи наявне ушкодження чи ні. Лікар-рентгенол залучався ним у зв`язку з необхідністю наявності спеціальних знань в цій області, як спеціаліста. Перед лікарем-рентгенологом (спеціалістом) експерт ставив питання стосовно локалізації ушкодження, морфологічних особливостей ушкодження і т.д., з урахуванням того, що інструментальні дослідження ним не проводилися. Рентгенолог досліджував певний об`єм наданої медичної документації та надав експерту відповіді, щодо поставлених ним питань, а саме з метою уточнення інформації щодо морфології ушкоджень. В експертизі лікаря-рентгенолога експерт не зазначав, оскільки не бачив в цьому потреби, і вказівка на обов`язковість цього в законі відсутня. Так, відповідно до статті 69 КПК України передбачено, що експерт за дозволом органу досудового розслідування, може залучати спеціалістів, які мають спеціальні знання в певній області, однак, такий спеціаліст не вноситься у експертизу, так як законодавчо не визначено необхідності вказування осіб, що не є експертами, у висновку експерта. ОСОБА_52 вказана в експертизі, оскільки вона друкувала текст експертизи та працює у відділі. Жодний тиск від будь-кого, при проведенні експертизи на нього не чинився.

Експерт ОСОБА_52 показала суду, що 27.07.2017 року провела судово-медичну експертизу (висновок експерта № 1641). Зокрема, все, що їй стало відомо під час проведення експертного дослідження, викладено нею у висновку експерта, з врахуванням даних судово-медичного огляду у відповідності до поставлених на вирішення питань. Отриманих даних медичної документації на ім`я ОСОБА_21 та наданих на дослідження матеріалів кримінального провадження для надання відповіді на поставлені питання їй було достатньо. До проведення експертизи нею залучався спеціаліст ОСОБА_53 , з яким вони вивчили надані документи, він описав те, що їй було потрібно, а висновок складала саме вона, як експерт. Спеціаліст під час експертизи надає письмово відповіді на питання, які запитує експерт у направленні та визначається експертом, залежно від його кваліфікації. ОСОБА_53 був позаштатним спеціалістом. Зокрема, на неї не покладено обов?язку зазначати у висновку експерта спеціалістів, які були залучені. На протязі якого часу зберігаються матеріали в центрі проведення експертиз їй не відомо. На дослідження їй було надано дві плівки, одна МРТ, друга - спіральна томографія, ці документи вивчалися нею та спеціалістом ОСОБА_54 . Один з семи наданих дисків не відкрився, проте, у неї було достатньо інформації, щоб надати відповіді на поставлені питання. На самих плівках було зазначено дані людини, якій проводили рентген. За цими рентгенограмами можна зробити висновок, про час отримання тілесних ушкоджень, а також вона зробила висновок про наявність перелому та про те, що дата його утворення може відповідати даті події. Висновок про можливу дату утворення травми їй надав спеціаліст як лікар-рентгенолог, що вона і відобразила у експертизі.

Спеціаліст ОСОБА_53 у судовому засіданні показав, що працює в Київському медичному консультативно-діагностичному центрі , іноді його залучають, як спеціаліста під час проведення експертиз. На робоче місце йому привозять документи, які він аналізує, робить дослідження та письмовий висновок. Щодо даної справи зазначив, що описував надані знімки для експертизи, а саме комп`ютерну томографію. Його висновок, як спеціаліста, був - консолідований перелом передньої стінки лівої верхнє-щелепної пазухи. Йому не відомо чи зазначали його прізвище в експертизі, так як він робить лише письмовий висновок, який в подальшому передає в експертну установу, на цьому його участь в експертизі завершується.

Спеціаліст ОСОБА_55 у судовому засідання показав, що чинне законодавство забороняє використання друкованих ЗМІ з метою втручання в особисте життя та те, що журналіст повинен збирати інформацію для інформування громадян, однак, такі дії мають бути вчинені з дотриманням Етичного кодексу журналіста. Законодавство визначає, що журналіст особисто зобов?язаний збирати інформацію. Професійна дяльність журналіста-це наявність трудових відносин та отримання доходу. Етична поведінка журналіста регулюється Етичним кодексом журналіста. Журналіст перед інтерв?ю повинен поводити себе гідно та ставитися до людини з гідністю. Знімати особу можливо лише за її згодою. Прихована зйомка можлива, якщо в інший спосіб дана інформація не може бути доступна. Письмові журналістські завдання зазвичай ніхто не готує. Друковане ЗМІ не може розміщувати відеоматеріал фізично. Усі редакції мають свої завдання. Уніфіковної форми завдання немає. Робота журналіста регулюється трудовим договором. На сьогоднішній день посвідчення журналіста може отримати будь-хто.

2. Документи

Згідно зі ст. 99 КПК України документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

До документів, за умови наявності в них відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, можуть належати: 1) матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп`ютерні дані); 2) матеріали, отримані внаслідок здійснення під час кримінального провадження заходів, передбачених чинними міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України; 3) складені в порядку, передбаченому цим Кодексом, протоколи процесуальних дій та додатки до них, а також носії інформації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії. Матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

В ході судового розгляду даного кримінального провадження судом досліджено наступні документи, у розумінні ст. 99 КПК України, а саме:

- витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 21.01.2018 року у кримінальному провадженні № 12017100040007940 (том 3 а.с. 173);

- протокол про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 08.06.2017 року, згідно якого об 11:35 год. потерпілий, будучи попередженим про кримінальну відповідальність відповідно до ст. 383 КК України за завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину, указав, що 08.06.2017 року, близько 08:55 год. поряд з огорожею будівлі за адресою: АДРЕСА_3 , візуально знайомий на ім`я ОСОБА_56 наніс рукою удар в ліву частину обличчя під час відібрання у нього інтерв`ю, чим спричинив фізичний біль та тілесні ушкодження (том 3 а.с. 179-180);

- протокол перегляду цифрового відеозапису від 08.06.2017 року, здійсненого слідчим Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_57 , у присутності понятих ОСОБА_58 та ОСОБА_59 , у період часу з 22:20 год. до 22:30 год., згідно якого було переглянуто запис з соціальної мережі Facebook зі сторінки ОСОБА_60 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_15 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_25». У ході цієї дії установлено, що ОСОБА_15 виходить з автомобіля чорного кольору, відкриває задні пасажирські ліві дверцята, дістає рюкзак темного кольору, вішає на спину, закриває машину та рухається вздовж проїжджої частини. В цей час до нього підходять дві особи, а саме ОСОБА_21 з мікрофоном в руках та чоловік, який тримає камеру. На відеозаписі за мімікою обличчя ОСОБА_21 видно, як останній щось говорить звертаючись до ОСОБА_15 та прямує поряд з останнім, при цьому, тримаючи в руках предмет, схожий на мікрофон, біля обличчя ОСОБА_15 на відстані приблизно 50 см. На 27 секунді відеозапису видно, як ОСОБА_15 перекладає піджак з правої руки в ліву, та на 29 секунді вільною, правою рукою наносить удар в область обличчя ОСОБА_21 , який прямував поряд з ним. Від удару ОСОБА_21 не втримує рівновагу та падає на спину. Після даної події ОСОБА_15 поправляє піджак, який знаходиться в лівій руці виходить на тротуар та прямує вздовж дерев`яного паркану зеленого кольору. Після перегляду, зазначений відеозапис був скопійований на жорсткий диск (том 3 а.с.182-184);

- постанова про визнання речових доказів та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження від 08.06.2017 року, згідно якої відео носій CD-R 52X 700 mb марки «Videx», помаранчевого кольору, на якому знаходиться відеозапис із соціальної мережі Facebook зі сторінки ОСОБА_60 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_15 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_25» визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017100040007940 та приєднано до матеріалів провадження (том 3 а.с.185);

- протокол перегляду цифрового відеозапису від 08.06.2017 року, здійсненого слідчим Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_57 , у присутності понятих ОСОБА_58 та ОСОБА_59 , у період часу з 22:00 год. до 22:10 год., згідно якого було переглянуто запис з соціальної мережі Youtube за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_16 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_17 ». У ході цієї дії установлено, дані тотожні тим, що відображені у протоколі перегляду цифрового відеозапису від 08.06.2017 року, а також установлено події після удару, біля виходу до ІНФОРМАЦІЯ_18 . Після перегляду, зазначений відеозапис був скопійований на жорсткий диск (том 3 а.с.186-189);

- постанова про визнання речових доказів та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження від 08.06.2017 року, згідно якої відео носій CD-R 52X 700 mb марки «Videx», помаранчевого кольору, на якому знаходиться відеозапис із соціальної мережі Youtube за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_16 під назвою « ОСОБА_63 » визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017100040007940 та приєднано до матеріалів провадження (том 3 а.с.190);

- протокол перегляду цифрового відеозапису від 09.06.2017 року, здійсненого слідчим Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_64 , у присутності понятих, у період часу з 15:00 год. до 15:30 год., згідно якого було переглянуто запис від ІНФОРМАЦІЯ_19 з написом «Військомат», який отримано у порядку ст. 93 КПК, та у ході його перегляду встановлено, перебування на місці події обвинуваченого та потерпілого (том 3 а.с.192-195);

- протокол перегляду цифрового відеозапису від 09.06.2017 року, здійсненого слідчим Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_57 , у присутності понятих, у період часу з 13:00 год. до 13:15 год., згідно якого було переглянуто запис з соціальної мережі Youtube за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_20 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_26 ». У ході цієї дії установлено, що даний відеозапис складається з нарізаних відеороликів різних телепрограм, на яких загалом фігурує особа за зовнішніми прикметами схожа на ОСОБА_15 . На перших хвилинах зображено ОСОБА_21 , який одягнутий в синю кофту, сині брюки та сіру куртку. В руках знаходиться предмет схожий на відеокамеру, яку він наближає до обличчя ОСОБА_15 на відстані приблизно 50 см, при тому намагається взяти інтерв`ю, задаючи різного роду запитання, про його дохід, сім`ю та будинок в якому він мешкає. Далі на відео йдуть вирізки відеороликів з різних телепрограм, про будинок, сім`ю та політичне життя ОСОБА_15 . На запитання ОСОБА_21 до ОСОБА_15 стосовно збирання коштів на лікування дружини останній відповів: «Я раджу тут зупинися, бо реально розіб`ю тобі голову зараз». Далі на відео зображені вирізки з телевізійник каналів, стосовно ОСОБА_15 , його сім`ї, земельної ділянки та будинку. Потім ОСОБА_15 відкрито погрожує ОСОБА_21 , зі словами: «За хворобу дружини, я тебе зараз з калічу!». Громадянин схожий на ОСОБА_21 намагається виправдатися, що його не правильно зрозуміли, не звертаючи на це уваги, громадянин схожий на ОСОБА_15 підходить ще раз до ОСОБА_36 та погрожує розбити голову. Після даної погрози особа схожа на ОСОБА_15 розвертається та йде до входу в метро Хрещатик, разом з невідомою особою жіночої статі. При цьому всі намагання особи схожої на ОСОБА_21 продовжити розмову ігнорує. Після перегляду, зазначений відеозапис був скопійований на жорсткий диск (том 3 а.с.196-199);

- постанова про визнання речових доказів та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження від 09.06.2017 року, згідно якої відео носій CD-R 52X 700 mb марки «Videx», помаранчевого кольору, на якому знаходиться відеозапис з соціальної мережі Youtube за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_20 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_26 » визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017100040007940 та приєднано до матеріалів провадження (том 3 а.с.200);

- документи на підтвердження особи та статусу журналіста потерпілого ОСОБА_21 (том 3 а.с. 201-203, том 4 а.с. 23-27, 29-33, 99);

- довідка МКЛШМД від 08.06.2017 року, згідно якої ОСОБА_21 перебував в 1-му нейрохірургічному відділенні з діагнозом ЗЧМТ струс головного мозку, забій м?яких тканин голови (том 3 а.с. 204);

- протокол перегляду цифрового відеозапису від 10.06.2017 року, здійсненого слідчим Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_50 , у присутності понятих, у період часу з 16:15 год. до 16:33 год., згідно якого було переглянуто запис наданий ОСОБА_65 . У ході цієї дії установлено, дані відображені в протоколі перегляду від 08.06.2017 (том 3 а.с. 182-183), а також те, що ОСОБА_15 відходить від автомобіля чорного кольору, разом з ОСОБА_21 та ОСОБА_66 . На відеозаписі за мімікою обличчя ОСОБА_21 видно, як останній про щось говорить до ОСОБА_15 та прямує поряд з останнім, при цьому тримаючи в руках предмет схожий на мікрофон біля обличчя особи схожої на ОСОБА_15 на відстані приблизно 50 см. На 73 секунді відеозапису видно, як ОСОБА_15 перекладає піджак з правої руки в ліву, та на 74 секунді вільною правою рукою наносить удар в область обличчя ОСОБА_21 , після чого останній не втримує рівновагу та падає на спину без окулярів. Після даної події ОСОБА_15 поправляє піджак, який знаходиться в лівій руці та йде в напрямку військкомату. Проходячи повз відеокамеру ОСОБА_15 промовляє «Це за ОСОБА_34 », після цього ОСОБА_15 залишає місце пригоди. Також на час перегляду відеозапису чути діалог осіб «Що мені з ним зробити» «Я не знав» «Да». Після цього відеокамера направлена в бік ОСОБА_21 , який тримається лівою рукою за лівий бік обличчя та телефонує з мобільного телефону. Після перегляду, зазначений відеозапис був скопійований на жорсткий диск (том 3 а.с. 206-207);

- постанова про визнання речових доказів та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження від 10.06.2017 року, згідно якої відео носій CD-R 52X 700 mb марки «ANV», білого кольору, на якому знаходиться відеозапис наданий свідком ОСОБА_67 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017100040007940 та приєднано до матеріалів провадження (том 3 а.с.208);

- карта виїзду ШМД від 08.06.2017 року (том 3 а.с. 211-212, 214-216);

- виписка з КМКЛ № 12 від 30.06.2017 року ОСОБА_21 , згідно якої діагноз останнього ЗЧМТ, струс головного мозку, ознаки перелому передньої стінки лівої гайморової пазухи з помірним зміщенням уламків всередину пазухи. Залишкові явища нейропатії правого лицевого нерву у виді легкої постневритичної контрактури. Артеріальна гіпертензія. Гіпертонічна криза 08.06.2017 року (том 3 а.с. 219-221);

-редакційне завдання, видане інформаційним порталом/газетою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », в особі ОСОБА_26 на період з 15.03.2017 року до 15.10.2017 року, журналістам даного видання, а саме ОСОБА_21 та ОСОБА_68 доручено розслідування діяльності найбільш активних антикорупційних організацій України, зокрема « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». У рамках такого розслідування дослідженню підлягало питання того, чи відповідає спосіб життя публічних осіб цієї організації ( ОСОБА_69 , ОСОБА_70 ) їх доходам (том 3 а.с. 223, том 4 а.с.28);

- протокол перегляду цифрового відеозапису від 05.07.2017 року, здійсненого слідчим Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_50 , у присутності понятих, у період часу з 14:30 год. до 15:00 год., згідно якого було переглянуто запис наданий потерпілим. У ході цієї дії установлено, на відеозаписі зображено одна особа, яка по тротуару рухається в напрямку автомобіля марки «Мітсубіші Ланцер», державний номер НОМЕР_1 , чорного кольору. Під час перегляду зауважив, що вказана особа є він - ОСОБА_21 . В даний момент ОСОБА_21 промовляє «Приехал идти в армию известный антикорупционер ОСОБА_61 ». Після цього ОСОБА_29 підходить до вказаного автомобіля та промовляє «ОСОБА_81 что то прячет в носке, наверное инструкцию по борьбе с коррупцией, тоже улыбается, рад нас видеть». Потім водій даного автомобіля - ОСОБА_15 виходить з автомобіля, підходить до задньої двері, відкриває її та бере піджак і рюкзак. В цей час ОСОБА_21 промовляє «ОСОБА_81 здравствуйте, поздравляю Вас, сегодня первьй Ваш - день в качестве военнослужащего, Вы готовы к службе в армии?». На що ОСОБА_15 відповів «Я забороняю Вам знімати мене та мою родину. Це Ви довели мою колегу ОСОБА_34 до сліз». Після цього ОСОБА_15 правою рукою наніс удар ОСОБА_21 в ліву частину обличчя на проміжку відео 1 хв 10 с. Потім ОСОБА_15 йде з місця пригоди та проходить повз громадянина одягненого в синю футболку та джинси з відеокамерою в руках. Як зауважив ОСОБА_21 , даним громадянином є його колега ОСОБА_71 . Після перегляду, зазначений відеозапис був скопійований на жорсткий диск (том 3 а.с. 224-225);

- постанова про визнання речових доказів та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження від 10.06.2017 року, згідно якої відео носій CD-R 52X 700 mb марки «Arita», білого кольору, на якому знаходиться відеозапис наданий потерпілим ОСОБА_21 визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017100040007940 та приєднано до матеріалів кримінального провадження (том 3 а.с. 226);

- виписка з медичної карти стаціонарного хворого № 15176 на ім`я ОСОБА_21 , згідно якої діагноз останнього ЗЧМТ, струс головного мозку, забій м?яких тканин голови (том 3 а.с.228-230);

- протокол проведення слідчого експерименту від 05.07.2017 року за участі потерпілого ОСОБА_21 , а також свідків ОСОБА_72 та ОСОБА_31 , в ході якого потерпілий відтворив події 08.06.2017 року, які підтвердили свідки (том 3 а.с.231-232);

- протокол перегляду цифрового відеозапису від 10.07.2017 року, здійсненого слідчим Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_50 , у присутності понятих, у період часу з 11:30 год. до 11:55 год., згідно якого було переглянуто запис проведення слідчого експерименту від 05.07.2017 року за участі потерпілого ОСОБА_21 , а також свідків ОСОБА_72 та ОСОБА_31 , в ході якого потерпілий відтворив події 08.06.2017 року, які підтвердили свідки (том 3 а. 233-235);

- постанова про визнання речових доказів та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження від 10.07.2017 року, згідно якої відео носій DVD-R 4.7 Gb, на якому знаходиться цифровий відеозапис слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_21 , та свідків ОСОБА_72 та ОСОБА_31 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017100040007940 а приєднано до матеріалів провадження (том 3 а.с. 236);

- протокол перегляду сторінки соціальної мережі від 15.07.2017, здійсненого слідчим Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_50 , у присутності понятих, у період часу з 12:50 год. до 13:10 год., згідно якого було переглянуто запис на офіційній сторінці у Фейсбук обвинуваченого та установлено, що він дійсно 07 червня 2017 року запрошував журналістів прийти з ним завтра о 9 год. 00 хв. до ІНФОРМАЦІЯ_21 ( АДРЕСА_5 ) (том 3 а.с.237-241);

- карта виїзду ШМД від 08.06.2017 року (том 3 а.с. 242-244);

- протокол тимчасового доступу до речей та документів від 11.07.2017 року, згідно якого отримано доступ до медичних карток стаціонарного хворого ОСОБА_21 (том 3 а.с. 247-248);

- протокол тимчасового доступу до речей та документів від 11.07.2017 року, згідно якого отримано доступ до медичної документації стаціонарного хворого ОСОБА_21 (том 4 а.с. 2-3);

-висновок експерта №1641 від 27.07.2017 року, згідно якого у потерпілого 08.06.2017 мало місце тілесне ушкодження - закрита травма обличчя у вигляді вдавленого перелому передньої стінки лівої гайморової пазухи та синця в лівій вилично-щічній ділянці. Характер та морфологічні властивості виявлених ушкоджень свідчать про те, що вони утворилися внаслідок однократної ударної дії тупого твердого предмету, характерні властивості якого в ушкодженнях не відобразились. За строком утворення вказаної травми вона була спричинена до 09:46 год. 08.06.2017, що не суперечить вказаному в постанові терміну та обставинам, що були виявлені органами досудового слідства при проведенні слідчих дій - тобто внаслідок удару кистю правої руки, зібраної в кулак в ліву половину обличчя. Вказана закрита травма відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров`я (том 4 а.с. 8-17);

-протокол проведення слідчого експерименту від 06.09.2017 року за участі підозрюваного ОСОБА_15 , в присутності захисників - адвокатів ОСОБА_73 та ОСОБА_24 , в ході якого підозрюваний відтворив події 08.06.2017 року (том 4 а.с. 34-37);

-протокол додаткового перегляду цифрового відеозапису від 18.09.2017 року, здійсненого слідчим Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві ОСОБА_27 , у присутності понятих, у період часу з 14:30 год. до 15:00 год., згідно якого було переглянуто запис наданий потерпілим. У ході цієї дії установлено, на відеозаписі зображено одна особа, яка рухається по тротуару в напрямку автомобіля марки «Мітсубіші Ланцер», державний номер НОМЕР_1 , чорного кольору. Під час перегляду зауважив, що вказана особа є він - ОСОБА_21 . В даний момент ОСОБА_21 промовляє «Приехал идти в армию известный антикорупционер ОСОБА_61 ». Після цього ОСОБА_29 підходить до вказаного автомобіля та промовляє «ОСОБА_81 что то прячет в носке, наверное инструкцию по борьбе с коррупцией, тоже улыбается, рад нас видеть». Потім водій даного автомобіля - ОСОБА_15 виходить з автомобіля підходить до задньої дверки, відкриває її та бере піджак і рюкзак. В цей час ОСОБА_21 промовляє «ОСОБА_81 здравствуйте, поздравляю Вас, сегодня первый Ваш - день в качестве военнослужащего, Вы готовы к службе в армии?». На що ОСОБА_15 відповів «Я забороняю Вам знімати мене та мою родину. Це Ви довели мою колегу ОСОБА_34 до сліз». Після цього ОСОБА_15 правою рукою наніс удар ОСОБА_21 в ліву частину обличчя на проміжку відео 1 хв 10 с. Потім ОСОБА_15 йде з місця пригоди та проходить повз громадянина одягненого в синю футболку та джинси з відеокамерою в руках. Як зауважив ОСОБА_21 даним громадянином є його колега ОСОБА_71 (том 4 а.с.38-40);

-протокол огляду місця події від 24.10.2017 року, згідно якого за участю потерпілого було проведено огляд його окулярів та виявлено факт їх пошкодження (том 4 а.с. 66-69);

-постанова про визнання речових доказів та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження від 24.10.2017 року, згідно якої сонцезахисні окуляри марки «Луі Вітон» визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12017100040007940 та повернуто потерпілому під зберігальну розписку (том 4 а.с. 70-72);

-висновок експерта № 1657/е від 11.12.2017 року, згідно якого на момент первинного звернення потерпілого за медичною допомогою 08.06.2017 у нього було виявлено тілесне ушкодження - закрита травма обличчя: синець у лівій вилично-щічній ділянці; перелом («втиснутого» характеру) передньої стінки лівої верхнє-щелепної пазухи. Наявність зазначеного тілесного ушкодження не викликає жодних сумнівів, на користь цього свідчить наступне: візуалізація зрізів томографії голови від 29.11.2017 свідчить про наявність перелому, що консолідується, передньої стінки лівої верхнє-щелепної пазухи; візуалізація тотожніх змін травматичного генезу саме у вказаній атомічній ділянці (з урахуванням часового проміжку) на передуючих зрізах монографії голови; співпадіння лінії перелому у вказаній пазусі простежується під час порівняльного аналізу зрізів томографії (максимально інформативність візуалізації може бути забезпечено лише під час вивчення даних проведених досліджень у електронному вигляді - через істотно більшу кількість наявних зрізів проведеної томографії у варіанті архівації/фіксації даних на диску); через обрану проекцію візуалізація верхнє-щелепної пазухи на вивченій рентгенограмі черепа від 08.06.2017 (час 10:40) судити про стан кісток "лицевого" черепа по наданій рентгенограмі неможливо (але, це ніяким чином не є імператив їх відсутності). Візуалізація (на вивченій рентгенограмі) інших кісток склепіння черепа та окремих відділів, "лицевого" черепа не містить відомостей щодо кістково-травматичних змін; інформативно значущих позитивних переваг рентгенографії (байдуже, аналогової (як у даному випадку) так й цифрової) цей метод інструментального дослідження значно поступається томографії (цей метод дозволяє досліджувати усі складові у об`ємному вигляді, при окремих видах дослідження, використовується 3-Д реконструкція) у точності та можливості ініціювання складних за формою кісток скелету (зокрема, кісток черепа). Підсумком вищевикладеного є теза, що саме під час аналізу усіх даних проведених інструментальних методів дослідження, наявність «ушкодження», у вигляді, порушення анатомічної цілісності передньої стінки лівої верхнє-щелепної пазухи ОСОБА_21 є доведеним та об`єктивно підтвердженим актом (том 4 а.с. 79-95).

3.Речові докази

Згідно ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Документи є речовими доказами, якщо вони містять ознаки, зазначені в частині першій цієї статті.

Судом, у порядку ст. 357 КПК України, досліджені зазначені вище у Розділі 2 (Документи) речові докази, відображені у постановах про визнання речовими доказами та приєднаними до матеріалів справи.

4. Процесуальні документи, які стали підставою для проведення слідчих та процесуальних дій, прийняття рішень організаційного характеру (ухвали, постанови, клопотання, доручення, листи та інші).

В цьому блоці вироку судом вказуються лише ті з досліджених ним процесуальних документів, що відображають рух кримінального провадження, реалізацію повноважень органами досудового розслідування і прокуратури, зокрема, це:

(1) повноваження

- постанова про створення слідчої групи від 08.06.2017 року (том 3 а.с. 174-175); постанова про зміну групи слідчих від 09.06.20217 року (том 3 а.с. 176-177); постанова про призначення групи прокурорів від 04.07.2017 року (том 3 а.с. 178);

(2) рішення організаційного характеру, які не слідують з блоку (1) цього розділу

- постанова про проведення процесуальних дій на іншій території від 14.06.2107 року (том 3 а.с.217); постанова про зміну попередньої правової кваліфікації кримінального правопорушення від 16.08.2017 року (том 4 а.с.22); постанова про зміну попередньої правової кваліфікації кримінального правопорушення від 15.01.2018 року (том 4 а.с. 96-97);

(3) дії

- запит від 08.06.20217 року щодо надання відеозапису з камер відеоспостереження (том 3 а.с. 181); заява від 09.06.2017 року щодо залучення відеозапису до матеріалів провадження (том 3 а.с. 191); заява від 10.06.2017 року щодо залучення відеозапису до матеріалів провадження (том 3 а.с. 205); запит від 12.06.2017 року про надання реєстрації викликів ШМД (том 3 а.с. 210, 213); заява від 05.07.2017 року про приєднання до матеріалів провадження виписок (том 3 а.с. 218, 222); заява від 07.07.2017 року про приєднання до матеріалів провадження виписок (том 3 а.с. 227); клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів від 10.07.2017 року (том 3 а.с. 245-245а, 249-250); постанова про призначення судово-медичної експертизи від 08.06.2017 року та супровідні листи до постанови (том 4 а.с. 4-7); заява від 07.07.2017 року про приєднання до матеріалів провадження медичної документації (том 4 а.с. 21); постанова про призначення амбулаторної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи від 13.09.2017 року (том 4 а.с. 63-64); заява від 24.10.2017 року щодо залучення окулярів до матеріалів провадження (том 4 а.с. 65); постанова по призначення додаткової судово-медичної експертизи від 13.11.2017 року та супровідні листи на виконання вказаної постанови (том 4 а.с. 73-78);

(4) ухвали слідчих суддів про надання дозволів на вчинення дій, описаних у (3) блоку та інші

- ухвала слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 10.07.2017 року (том 3 а.с. 246, том 4 а.с.1);

(5) дані, що характеризують особу обвинуваченого (том 3 а.с. 209, том 4 а.с. 18-20, 42-62).

VІ. Оцінка доказів в розрізі доводів учасників провадження

Поняття доказів та доказування у кримінальному провадженні регламентовано Главою 4 КПК України.

Складовою процесу доказування у кримінальному провадженні є «предмет доказування», який визначається як коло закріплених у законі обставин, що повинні бути встановлені чи спростовані під час доказування у кожному кримінальному провадженні.

У кримінальному провадженні відносно фізичної особи, підлягають доказуванню:

(1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

(2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

(3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;

(4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;

(5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання (ст. 91 КПК України).

Суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно (ч. 1 ст. 23 КПК України).

Водночас, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, позаяк сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, що встановлено ст. 22 КПК України, адже вони, в силу ст. 26 КПК України, є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

В судовому засіданні судом забезпечено дотримання вимог ст.ст. 22, 23, 26 КПК України щодо змагальності сторін, диспозитивності, оскільки досліджені усі докази, надані сторонами та за наслідками оцінки доказів безпосередньо відображених у розділі V вироку суд зазначає наступне.

Оцінка доказів за критерієм належності та допустимості

Згідно зі ст. 85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Наведені судом вище у розділі V вироку докази, згідно ст.ст. 85, 86 КПК України, є належними та допустимими. Окрему оцінку судом буде надано показанням свідків сторони захисту нижче у вироку.

Суд зауважує, що підстав для визнання доказів, відображених вище у вироку, недопустимими не установлено, оскільки не було з`ясовано факту істотних фундаментальних порушень прав і свобод учасників провадження, регламентованих ст. 87 КПК України.

При формуванні таких висновків суд виходив з наступного.

1. Частина 1 статті 87 КПК України передбачає, що для визнання доказу недопустимим необхідно встановити, що при його отриманні істотно порушені права і свободи людини, гарантовані Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тоді як частина 2 цієї ж статті визначає, яке саме порушення суд має визнати істотним, істотність порушення прав і свобод у інших випадках має вирішуватися судом, виходячи з обставин порушення та їх впливу на отримання доказів.

Вищеназвані норми закону не передбачають, що будь-яке формальне недотримання вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказу автоматично тягне необхідність визнання доказу недопустимим. Натомість закон зобов`язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення КПК істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду (далі - ВС) від 01 грудня 2020 року у справі № 318/292/18).

Вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК України до наданих сторонами доказів, суд виходить з того, що ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті (правова позиція, викладена у постановах ВС від 28 січня 2020 року у справі № 359/7742/17 та від 8 жовтня 2019 року у справі № 639/8329/14-к).

Визнаючи доказ недопустимим відповідно до ч. 2 або ч. 3 ст. 87 КПК України, суд має зазначити, який саме пункт цих положень став підставою для такого рішення. Якщо суд визнає доказ недопустимим з посиланням на частину 1 статті 87 КПК України, він має зазначити, наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення. Обґрунтовуючи наявність такого порушення, суд має послатися на конкретні норми Конституції України та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи, і за потреби на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми. Крім того, суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору ч. 1 ст. 87 КПК України, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим (правова позиція, викладена у постанові ВС від 8 жовтня 2019 року у справі №639/8329/14-к).

Тобто, будь-яке процесуальне порушення, допущене в ході збирання доказів, саме по собі не може бути підставою для визнання їх недопустимими. У зв`язку із цим, за наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумнівів у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду (правова позиція, викладена у постанові ВС від 06 липня 2021 року у справі №720/49/19).

Повертаючись до обставин даної справи, суд зауважує, що вважає такий підхід правильним, оскільки він ґрунтується на розумінні, що для прийняття рішення у справі суд має отримати якомога більшу інформацію щодо фактичних обставин, важливих для вирішення справи, забезпечивши сторонам можливість у змагальній процедурі перевірити та заперечити цю інформацію. Виключення доказів, які можуть мати стосунок до важливих фактів справи, є крайнім заходом, який має застосовуватися у разі, якщо іншими засобами неможливо усунути фактори, які перешкоджають забезпеченню справедливого судового розгляду.

Безумовно, істотне порушення фундаментальних прав і свобод особи - отримання доказів внаслідок поганого поводження, порушення права не свідчити проти себе та на правову допомогу захисника тощо - не може бути терпимим у правосудді, і суди мають протистояти таким порушенням для того, щоб органи правопорядку не перетворили такі методи у звичайну практику.

Водночас порушення тих чи інших численних формальностей, які регулюють порядок проведення кримінального розслідування чи окремих процесуальних дій і які жодним чином не зачіпають права і свободи особи, мають оцінюватися виходячи з балансу конкуруючих інтересів: потреби суспільства у розкритті злочину і покаранні злочинця та важливості тих формальностей для забезпечення справедливості розгляду справи в цілому.

В постанові від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд вказав, що не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону ситуація, при якій підставою для визнання доказів недопустимими виступає якість змісту документів.

Як наслідок слід зазначити, що, вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК України до зазначених доказів у розділі V вироку, суд констатує, що в цій справі зазначені положення не можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими, адже вони мають місце не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті.

2. Порушень вимог ст. 237 КПК України під час проведення слідчих дій, які б були фундаментальними, судом не встановлено.

Доводи захисту щодо недотримання вимог ст. 104-107 КПК України стосуються питання якості формування протоколів слідчих дій (питання якості їх змісту, зазначення/не зазначення певних даних), однак не містять у собі посилань на порушення фундаментальних прав і свобод особи.

Відповідно ці докази не можуть вважатися недопустимими на підставах, описаних стороною захисту, оскільки не витікають з порушень ст. 87 КПК України та враховуючи, що якість змісту документів не є підставою для визнання доказів недопустимими, оскільки це не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону.

Більш того, в постанові від 11 квітня 2019 року в справі № 642/5974/13-к Верховний Суд зауважив, що встановлення судом недопустимості доказів або порушень вимог процесуального закону під час збирання доказів не може повністю спростовувати фактів, які в них зафіксовано.

Інші доводи сторони захисту також не спростовують наведених висновків суду, оскільки у даній справі не виявлено випадків порушення конвенційних та/або конституційних прав і свобод людини - заборони катування й нелюдського поводження (ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ч. 1 ст. 28 Конституції України), прав підозрюваного, обвинуваченого на захист, у тому числі професійну правничу допомогу (п.«с» ч. 3 ст. 6 Конвенції, ст. 59 Конституції України), на участь у допиті свідків (п. «d» ч. 3 ст. 6 Конвенції), права людини на повагу до свого приватного життя, недоторканність житла (ст. 8 Конвенції), на відмову давати показання щодо себе, членів своєї сім`ї та близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Конституції України), що могло б призвести недотримання процедури їх проведення і, як наслідок, заборони використовувати результати процесуальних дій як докази (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року у справі №756/10060/17).

3. Відповідно до приписів ч. 1, 2 ст. 3 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом як проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, так і витребування та отримання від органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Отже, наведеними кримінальними процесуальними нормами встановлено порядок отримання стороною обвинувачення речей і документів за доброю волею особи. При цьому необхідно зважати на те, що згідно з ч. 4 ст. 132 КПК України для оцінки потреб досудового розслідування варто враховувати можливість отримати речі й документи, які можуть бути використані під час судового розгляду для встановлення обставин у кримінальному провадженні, без застосування заходу забезпечення кримінального провадження.

Отримання тимчасового доступу до речей, документів і, за наявності підстав для того, розпорядження про надання можливості вилучення речей і документів, обумовлене, за приписами ст. 163 КПК України, необхідністю доведення стороною кримінального провадження наявності достатніх підстав вважати, що без такого доступу та вилучення існує реальна загроза зміни або знищення речей чи документів, або таке вилучення необхідне для досягнення мети отримання доступу до речей і документів.

За відсутності таких обставин, тим більше за умови добровільного надання особою, у володінні якої перебувають певні речі, не виникає підстав та умов до звернення з клопотанням до слідчого судді стосовно застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового доступу до документів і речей.

Відповідно, вимоги ст. 93 КПК України у справі дотримані.

Більш того, ст. 56 КПК України передбачає, що протягом кримінального провадження потерпілий має право подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду, а ст. 93 того ж Кодексу передбачає, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом. Потерпілий здійснює збирання доказів шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання до суду належних і допустимих доказів. Тобто, використання, як доказу, та власне саме по собі залучення наданих потерпілими чи їх представниками документів/речей відповідає вимогам КПК України (правова позиція, викладена в постанові ВС від 31 березня 2021 року в справі №333/1539/16-к, в постанові від 19 травня 2020 року в справі № 490/10025/17).

4. Щодо слідчих експериментів, то, на думку суду, їх проведено під час досудового слідства з дотриманням вимог ст. 240 КПК України.

Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії. Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь особи у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань.

Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК України є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань. Отримання відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України є документом.

Виходячи із сутнісних ознак показань, визначених в ч. 1 ст. 95 КПК України, у системному зв`язку із ч. 2 ст. 84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються під час допиту. При проведенні слідчого експерименту участь особи не може виявлятися виключно в формі повідомлення відомостей про фактичні дані, які мають значення для кримінального провадження (адже це є предметом допиту).

Слідчий експеримент, здійснений у такій формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення показань, має розцінюватися як повторний допит, що не може мати в суді доказового значення з огляду на ч. 4 ст. 95 КПК України, згідно з якою суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст. 225 КПК України.

Відповідно до нормативного змісту засади безпосередності дослідження показань, речей і документів (ст. 23 КПК України) суд досліджує докази безпосередньо з метою встановлення обставин вчинення кримінального правопорушення, де показання слідчого експерименту є предметом оцінки суду за правилами, визначеними ст. 94 КПК України (правовий висновок, викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 14.09.2020 року, справа №740/3597/17).

Повертаючись до обставин даної справи, суд зауважує, що проведення слідчих експериментів мало місце у формі, що містить ознаки відтворення дій, обстановки, обставин події. Проведені експерименти собою не посвідчують виключно проголошення свідчень, а тому їх неможливо розцінювати як допит таких осіб.

В той час, як отримання відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України є документом.

5. Щодо доводів сторони захисту про недопустимість та неналежність долучених до матеріалів справи висновків судово-медичних експертиз, а також ненадання оригіналів медичної документації, суд зазначає наступне.

Виходячи з положень ч. 1 ст. 101 КПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта.

Наведені вище судом висновки відповідають критеріям ст. 101 КПК України. Містять у собі і дані: 1) коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; 2) місце і час проведення експертизи; 3) хто був присутній при проведенні експертизи; 4) перелік питань, що були поставлені експертові; 5) опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; 6) докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка; 7) обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.

У висновках експертів зазначено про попередження про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків.

Висновки ґрунтуються на відомостях, які експертами сприймалися безпосередньо або вони стали відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження, з дотриманням порядку встановленого КПК України.

Таким чином обставин, регламентованих ч. 10 ст. 101 КПК України, судом не встановлено.

Щодо медичної документації ОСОБА_21 в цілому, то слід вказати, що відповідно до правового висновку Об`єднаної палати ККС Верховного Суду (постанова від 27 січня 2020 року № 754/14281/17) відсутність у матеріалах кримінального провадження медичних документів, на підставі яких сформовано висновок експерта, не відкриття цих документів стороні захисту на стадії виконання ст. 290 КПК України не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 вказаного Кодексу, і автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом.

У цій же постанові Об`єднана палата зазначила про те, що якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК України.

Зважаючи на ст. 22, 290, 412 КПК України у їх взаємозв`язку, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону може бути не відкриття слідчими органами стороні захисту саме висновку експерта, що потягне за собою визнання його недопустимим доказом на підставі ст. 87 цього Кодексу, а тому суд відхиляє доводи сторони захисту щодо ненадання медичної документації.

Висновки експертів відкриті стороні захисту, а тому відсутні підстави для сприйняття висновків експертів як недопустимих доказів, враховуючи зазначену позицію ОП ККС у справі № 754/14281/17.

6. Окремо, щодо необхідності проведення повторної судово-медичної експертизи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об`єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

При розгляді питання щодо слушності проведення експертизи під час судового розгляду суд виходить з того, що статтею 332 КПК України передбачені наступні підстави для її призначення, як-то:

(1) є дійсними обставини, визначені ст. 242 КПК України, однак експертиза забезпечена не була, а для врегулювання певного питання необхідні спеціальні знання (ч. 1 ст. 332 КПК України);

(2) наявні обставини, визначені ч. 2 ст. 332 КПК України, а саме:

- суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності;

- під час судового розгляду виникли підстави, передбачені ч. 2 ст. 509 КПК України;

- існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.

У даному кримінальному провадженні встановлено, що підстави, вказані в ч. 1 ст. 332 КПК України відсутні, оскільки стороною обвинувачення, в порядку ст. 242 КПК України, було забезпечено проведення судово-медичних експертиз.

Щодо підстав, обумовлених ч. 2 ст. 332 КПК України, то фактично захисники у своїх клопотаннях посилаються на те, що існують достатні підстави вважати висновки експертів необґрунтованими та такими, що суперечать іншим матеріалам справи й викликають інші обґрунтовані сумніви в їх правильності.

Суд звертає увагу, що:

(1) первинною є експертиза, при проведенні якої об`єкт досліджується вперше;

(2) повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, зокрема, істотними можуть визнаватися порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб (п.п.10-11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 30 травня 1997 року «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» (далі - Постанова).

Згідно зі ст.ст. 22, 26 КПК України вимога справедливого судового розгляду не накладає на суд зобов`язання доручити складання експертного висновку або проведення будь-якого іншого слідчого заходу лише тому, що сторона подала клопотання про це. Якщо захист наполягає на тому, щоб суд заслухав свідка або прийняв інші докази (такі як, наприклад, висновок експерта) суди повинні вирішити, чи є необхідним або доцільним прийняти ці докази для розгляду під часу слухання справи.

На думку суду, захисники вказаної потреби не довели. Так, судом проаналізовано у межах розгляду зазначених клопотань висновки експерта та встановлено, що вони проведені з дотриманням порядку їх призначення, визначеного в КПК України на час вчинення дії.

Про істотні порушення, в розумінні п.11 зазначеної Постанови, також не йдеться, оскільки у клопотаннях захисників не вказується на обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб, що також не вбачається судом.

Питання дотримання вимог Інструкції та Правил, на переконання суду, стосується лише майбутньої оцінки доказів на предмет належності та допустимості, у порядку ст. 94 КПК України, та не може тягнути за собою наслідків, визначених ст. 332 КПК України.

Відповідно питання, котрі порушує сторона захисту у своїх клопотаннях, можуть бути з`ясовані на підставі оцінки відповідних висновків в поєднанні з іншими даними, встановленими у ході судового розгляду справи. Позаяк, вони, в силу ч. 2 ст. 84 КПК України, є процесуальними джерелами доказів, а згідно з ч. 2 ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, апріорі, відповідно до ч. 10 ст. 101 КПК України, висновок експерта не є обов`язковим для особи або органу, яка здійснює провадження.

Щодо того, чи існують достатні підстави вважати висновки необґрунтованими та такими, що суперечать іншим матеріалам справи й викликають обґрунтовані сумніви в їх правильності, то суд відхиляє ці аргументи захисників, з огляду на наступне.

На переконання суду, під час допиту в судовому засіданні експертів судом перевірені усі зазначені стороною захисту можливі підстави для призначення повторної експертизи.

Відповідно, з огляду на зазначене, суд не вбачає підстав вважати, що висновки експертів є необґрунтованими чи такими, що суперечать іншим матеріалам справи або викликають інші обґрунтовані сумніви в їх правильності.

На думку суду, відсутні підстави вважати висновки неясними, так як вони чітко викладені й мають визначений, конкретний характер.

Отже, на думку суду, клопотання сторони захисту задоволенню не підлягало, оскільки не містить в собі, у відповідності до ст. 332 КПК України, відомостей, передбачених ст. 242 КПК України, для з`ясування, яких саме обставин, що мають значення для цього кримінального провадження, необхідно спеціальні знання, оскільки саме до компетенції суду, а не експерта, належить питання оцінки доказів з точки зору їх належності та допустимості, згідно положень ст. 94 КПК України, а саме докази мають оцінюватися судом за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення з урахуванням того, що жоден доказ не має наперед встановленої сили, а обставин, вказаних п. 3 ч. 2 ст. 332 КПК України, судом не встановлено.

Щодо питання дотримання порядку, встановленого КПК України

Верховний Суд у постанові від 20 березня 2018 року в справі №753/11828/13-к вказав, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.

Тобто, йдеться фактично про процесуальні документи, які стали підставою для проведення тих чи інших процесуальних та слідчих дій у кримінальному провадженні. У ракурсі того, що порядок, встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), ? це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (постанова Верховного Суду України від 16 березня 2017 року у справі № 671/463/15-к).

В цій справі, такий порядок, встановлений КПК України, щодо алгоритму процесуальних дій, форми, процедури), щодо їх послідовності (кроків) в частині прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій, на думку суду, дотриманий.

Ці висновки суд обумовлює дослідженими матеріалами, які надані стороною обвинувачення, на підтвердження таких даних у підрозділі 4 розділу V «Процесуальні документи…» цього вироку.

Також, в постанові від 22 лютого 2022 року в справі № 473/1818/19 Верховний Суд вказав, що критеріями допустимості доказів є, зокрема, належні суб`єкт, джерело, процесуальна форма, фіксація та належні процедура й вид способу формування доказової основи. Тобто, надаючи оцінку доказам, суд перевіряє дотримання передбаченого кримінальним процесуальним законом порядку їх отримання. При цьому, в аспекті належного суб`єкта доказування необхідно розглядати наявність повноважень у слідчих і прокурорів, які здійснювали досудове розслідування та його процесуальне керівництво.

У даному кримінальному провадженні відомості підрозділу 4 розділу V, а саме процесуальні документи, які відображають рух кримінального провадження та реалізацію повноважень органами досудового розслідування та прокуратури, як-то: постанови про групи слідчих та прокурорів, вказують на здійснення досудового розслідування належними суб`єктами та дотриманням правил підслідності.

Дотримано у провадженні і положення ст. 219, 290 КПК України.

Так, суд відхилив докази, надані сторонами, у яких відсутні будь-які обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інші обставин, які мають значення для нього (неналежні докази), а також докази не враховані в силу заборон, визначених ч. 4 ст. 95 КПК України (том 4 а.с. 134-250, том 5 а.с.1-134).

За критеріями, передбаченими ст. 94 КПК України.

З норм ч. 1 ст. 92 КПК України вбачається, що обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, покладається на прокурора.

Законодавець в ст. 94 КПК України вказує, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке є основою для прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні (постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17).

Оцінка доказів за внутрішнім переконанням віддзеркалює незалежність суду у здійсненні процесуальних функцій, оскільки за своїм змістом є впевненістю в тому, що судом надано правильну оцінку процесуальним джерелам доказів, засобам доказування і встановленим фактам, і що ухвалений із дотриманням правил ст. 94 КПК України висновок щодо питань, які поставлені перед судом в кримінальному провадженні його учасниками, є правильним в контексті стандарту доведення поза розумним сумнівом винуватості (невинуватості) особи у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Такий стандарт доказування передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на недоведеності важливих для справи обставин або певних установлених судом обставинах, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення.

З іншого боку, для дотримання цього стандарту недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

На думку суду, в даному випадку, у порядку ч. 1 ст. 92 КПК України, прокурор, за наслідками розгляду провадження, довів обставини, визначені ч. 1 ст. 91 цього Кодексу.

В тому числі такі висновки слідують саме з сукупності досліджених доказів судом, в т.ч. сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

При формуванні такого підходу суд враховує, що в постанові від 07 грудня 2020 року в справі №728/578/19 Верховний Суд указав, що КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Навпаки, як засвідчує судова практика, доказування тих чи інших обставин злочину досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою, та що власне має місце у цій справі щодо обвинуваченого.

Зокрема, суд зауважує з даного питання таке:

Щодо питання статусу журналіста та діяльності потерпілого суд зазначає наступне.

Примітка до статті 345-1 КК України зазначає, що під професійною діяльністю журналіста у цій статті та статтях 171, 347-1, 348-1 цього Кодексу слід розуміти систематичну діяльність особи, пов`язану із збиранням, одержанням, створенням, поширенням, зберіганням або іншим використанням інформації з метою її поширення на невизначене коло осіб через друковані засоби масової інформації, телерадіоорганізації, інформаційні агентства, мережу Інтернет.

Статус журналіста або його належність до засобу масової інформації підтверджується редакційним або службовим посвідченням чи іншим документом, виданим засобом масової інформації, його редакцією або професійною чи творчою спілкою журналістів.

Отже, наведена правова норма дає можливість визнавати журналістом особу, яка працює в нових медіа або поширює інформацію на систематичній основі через мережу Інтернет.

В постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 214/4970/18 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду вказав, що аналізуючи визначення понять «журналіст», які містяться у примітці до ст. 345-1 КК України та у ст. 1 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» Суд вбачає, що поняття, зазначене у примітці до статті 345-1 КК України, є значно ширшим, аніж в Законі України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».

По-перше, законодавець поклав в основу визначення даного поняття у КК функціональний аспект професії журналіста, тобто статус журналіста пов`язується з діяльністю, яка має ознаки зазначені у примітці до статті 345-1 КК України, а не займаною посадою.

По-друге, законодавець у примітці до статті 345-1 КК України не обмежився поширенням інформації лише через засоби масової інформації, до яких відносяться друковані засоби масової інформації (преса) (частина 1 статті 1 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні), аудіовізуальні (електронні) засоби масової інформації (стаття 1 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»), інформаційні агентства (стаття 1 Закону України «Про інформаційні агентства»), а й включив до цього переліку мережу Інтернет.

Таким чином поняття журналіст є автономним для досягнення цілей та розв`язання завдань, визначених в законі про кримінальну відповідальність і має застосовуватися з огляду на рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 364 Кримінального кодексу України (справа щодо застосування кваліфікуючої ознаки "працівник правоохоронного органу" до працівника державної виконавчої служби) від 18 квітня 2012 року (справа № 1-13/2012) в обсязі і змісті, визначеному у примітці до ст. 345-1 КК України.

Відповідно, статус журналіста визнається за працівниками Інтернет-видань, блогерами, фрілансерами тощо.

Комітет з прав людини ООН зазначив, що «журналістика - це діяльність, яку веде широке коло осіб, у тому числі професійні журналісти на умовах постійної зайнятості, аналітики, блогери й інші особи, які самостійно публікують інформацію будь-якого типу у друкованих виданнях, мережі Інтернет чи деінде».

Генеральна Асамблея ООН також визнала, що «журналістика постійно розвивається і включає здобутки інституцій ЗМІ, окремих осіб і низки організацій, які шукають, одержують або надають інформацію чи ідеї будь-якого типу як онлайн, так і оффлайн і таким чином сприяють суспільному обговоренню».

Згідно з Планом дій ООН щодо безпеки журналістів та проблеми безкарності, «захист журналістів не повинен обмежуватися особами, які офіційно визнані журналістами, він поширюється на інших осіб, зокрема працівників медіа громад й громадянських журналістів та інших осіб, які можуть використовувати нові ЗМІ як засіб звернення до своєї аудиторії».

Отже, сучасне визначення поняття «журналіст» охоплює не лише працівників традиційних ЗМІ, таких як телебачення, радіомовлення, друковані ЗМІ, а також інформаційні агентства, але й так званих нових медіа: журналістів Інтернет-ЗМІ, блогерів, фрілансерів, працівників медіа громад, громадських активістів та інших медіа-учасників, які публічно спілкуються із своєю аудиторією.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі (правова позиція, викладена у постанові ВС від 04 листопада 2020 року в справі № 757/29725/17-ц).

В даній справі судом встановлено, що ОСОБА_21 , згідно диплому серії НОМЕР_2 від 31 січня 2017 року, виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 , має повну вищу освіту за кваліфікацією магістр журналістики.

Крім того, ОСОБА_21 має в інтернет порталі « Уoutube » канал під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_24 », на якому опубліковано велику кількість відео-репортажів за участю останнього як журналіста.

Відповідно до контракту з працівником від 07.02.2015 року між інформаційним порталом/газетою « ІНФОРМАЦІЯ_4 » в особі головного редактора ОСОБА_26 та ОСОБА_21 , останній прийнятий на роботу до Інформаційного порталу та газети « ІНФОРМАЦІЯ_4 » за професією журналіста на посаду спеціального кореспондента.

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації серії КВ № 20572-10372Р від 12.03.2014 року, видане газеті « ІНФОРМАЦІЯ_4 ». Засновник ОСОБА_26 . Програмні цілі - розповсюдження інформації політичного, економічного, виробничого, культурного, спортивного спрямування з метою інформування населення про події в Україні та світі.

Відповідно до акредитаційної карти № 802826 потерпілий є акредитованим журналістом ВР України.

Крім того, потерпілий ОСОБА_21 має відповідне посвідчення журналіста № НОМЕР_3, яке було дійсне до 18.12.2018 року та, яке згідно довідки від 13.12.2017 було видане 19.11.2015 року в обмін на попереднє, дія якого закінчилась.

Згідно редакційного завдання виданого інформаційним порталом/газетою « ІНФОРМАЦІЯ_4 », в особі директора ОСОБА_74 , виданого на період з 15.03.2017 до 15.10.2017 року журналістам інформаційного порталу «FOTNews» ОСОБА_75 , посвідчення № НОМЕР_3 та ОСОБА_76 , посвідчення № НОМЕР_5 доручено розслідування діяльності найбільш активних антикорупційних організацій України, зокрема « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». У рамках журналістського розслідуванню дослідженню підлягало питання того, чи відповідає спосіб життя публічних осіб цієї організації ( ОСОБА_77 , ОСОБА_78 ) зазначеним доходам.

Таким чином, враховуючи викладене, та враховуючи положення примітки ст. 345-1 КК України, судом встановлено, що ОСОБА_21 є журналістом, оскільки останній здійснював свою професійну діяльність, пов`язану із збиранням, одержанням, створенням, поширенням, та зберіганням інформації з метою її поширення.

Суд критично оцінює показання обвинуваченого ОСОБА_15 та розцінює його показання як спробу уникнути кримінальної відповідальності за вчинене, а версію, висунуту обвинуваченим на свій захист, суд вважає неспроможною, яка не відповідає встановленим безпосередньо судом обставинам справи.

Надаючи оцінку показанням свідків сторони захисту суд зазначає, що загалом своїми показаннями свідки надавали характеристику обвинуваченого, зокрема з позитивної сторони, та негативну оцінку діяльності потерпілого у журналістській сфері.

При цьому, суд зазначає, що показання допитаних судом свідків сторони захисту та роз?яснення спеціаліста щодо журналістської діяльності не спростовують собою факту наявності у потерпілого статусу журналіста та того, що останній здійснював свою професійну діяльність пов`язану із збиранням, одержанням, створенням, поширенням та зберіганням інформації у т.ч. щодо відповідності способу життя публічних осіб організації ГО « ІНФОРМАЦІЯ_2 », зокрема ОСОБА_77 , ОСОБА_78 , їх доходам з метою її поширення.

Крім того, показання даних свідків вказують на те, що на їх переконання оцінка діяльності потерпілого, як журналіста, є негативною у питанні обраних ним тактик діяльності, що навпаки не спростовує, а підтверджує факт того, що останній здійснював свою професійну діяльність пов`язану із збиранням, одержанням, створенням, поширенням, та зберіганням інформації у т.ч. щодо відповідності способу життя публічних осіб організації ГО « ІНФОРМАЦІЯ_2 », зокрема ОСОБА_15 .

Окремі повідомлені ними в показаннях факти взагалі не відносяться до обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні.

В той же час показання свідків сторони обвинувачення, експертів та роз?яснення спеціаліста ОСОБА_79 суд вважає послідовними, оскільки, допитані у судовому засіданні, вони давали чіткі та логічні покази та роз`яснення відповідно, які узгоджуються між собою, деталізуючи їх, вони повністю відповідають фактичним обставинам справи та дослідженим судом доказам. Суд розцінює їх як достовірні, приймає як доказ вини обвинуваченого і вважає, що вони в сукупності з іншими дослідженими судом доказами можуть бути покладені в основу обвинувального вироку по справі.

Крім того, суд зазначає, що тлумачення змісту редакційного завдання здійснюване стороною захисту звужує обсяг прав журналістів щодо місця та засобів збору інформації, відповідно сприймається судом критично.

Так, тлумачення змісту редакційного завдання не підкріплене посиланням на відповідні приписи нормативно-правових актів.

На переконання суду, роль редакційного завдання не потрібно переоцінювати, адже воно спрямоване на вирішення організаційних питань всередині журналістського колективу, а тому не може слугувати інструментом обмеження прав журналістів, визначених законами.

Більше того, творчий характер праці журналістів дозволяє їм самостійно збирати інформацію про події, які відбуваються у суспільному житті і пропонувати її для оприлюднення, не чекаючи відповідних завдань від редактора.

Відповідно, наявність чи відсутність редакційного завдання, або ж указані у ньому (окреслені) теми не впливають на обсяг їх прав, визначених законом, у тому числі не заборонять ставити питання різного характеру, у т.ч. ті, котрі з такого завдання не випливають.

Доводи сторони захисту про втручання потерпілого в приватне життя обвинуваченого не можливо сприймати як основоположні та ключові по відношенню до даних обставин справи та кваліфікації його дій у розрізі норм КК України, так як навіть, якщо їх сприймати, як дійсні, усе одно вони не спростовують собою факту нанесення обвинуваченим потерпілому умисно тілесного ушкодження, розуміючи, що останній здійснює журналістську діяльність.

Діючий Кримінальний Кодекс України не виключає настання кримінальної відповідальності для особи, котра наносить журналісту умисно тілесне ушкодження у разі, коли така особа вважає, що журналіст діяв з порушенням етики, провокаційно.

Не є ці обставини дійсними і у разі відкритого конфлікту з таким журналістом.

Так само не є вони дійсними і у випадку, коли журналіст діє не професійно на переконання інтерв`юера.

Це ж саме стосується і питання стресової ситуації, про яку вказується у висновку, наданому стороною захисту, № 178/17 від 15.08.2017 року (том 4 а.с. 179-194).

При цьому суд не піддає сумніву сам факт можливої наявності емоційного виснаження від певних дій та запитань журналіста у інтерв`юера, однак, виходить з того, що наявність стресу не наділяє особу правом нанесення журналісту, котрий здійснює свою діяльність, тілесних ушкоджень з будь-яких причин, навіть з причин втручання у приватне життя.

Належний спосіб захисту таких прав підлягає урегулюванню у відповідності до законодавства України.

Відповідно, враховуючи положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція) Суд зауважує, що у Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

В постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 757/40646/17-ц Верховний Суд вказав, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

Статтею 10 Конвенції з прав людини встановлено, що кожен має право на свободу вираження поглядів.

Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Право на свободу вираження поглядів є не лише основною засадою демократії, але і передумовою здійснення багатьох інших прав і свобод, що гарантуються Конституцією.

Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.

У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час як публічних осіб така норма не стосується.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що, ступінь публічності, якого набули дії обвинуваченого, як особи, ступінь його участі у публічній дискусії обумовлюють і ступінь його толерантності, який він повинен виявляти стосовно критики.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.

Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Таким чином, оскільки обвинувачений, є публічною особою, а тому свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою, як з боку журналістів, активістів так і пересічних громадян.

Інформація, яка мала бути поширена відповідно до даних редакційного завдання, стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, відповідно останній повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.

Частиною першою статті 30 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачено, що журналіст має право шукати, одержувати і поширювати інформацію.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи.

Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві.

І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються життя публічної особи, набутих статків.

Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати.

Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються.

Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій.

Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про питання, які становлять суспільний інтерес.

Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи є ширшою, ніж щодо приватної особи.

На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Відтак, вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

В даній справі за наслідками її розгляду не встановлено факту систематичного збирання інформації про обвинуваченого, як приватну особу, яка перебуває в публічному просторі.

За таких обставин, враховуючи зазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у порядку ст. 94 КПК України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_15 та наявність в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК України, за обставин, встановлених судом.

7. Кваліфікація дій

Згідно ст.ст. 2, 11 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом, вчинене суб`єктом кримінального правопорушення.

Суд ураховує, що кваліфікація кримінального правопорушення - це кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу кримінального правопорушення, передбаченому КК України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин:

1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності;

2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України.

Диспозиція ч. 2 ст. 345-1 КК України передбачає відповідальність за умисне заподіяння журналісту, його близьким родичам чи членам сім`ї побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності.

Таким чином, кваліфікуючи дії обвинуваченого підлягають з`ясуванню наступні питання:

(1) чи наносив потерпілому обвинувачений тілесне ушкодження, якщо так, то якого ступеня тяжкості?;

(2) чи являється потерпілий журналістом та чи виконував він в даній ситуації, що виникла між ним та обвинуваченим, свою професійну діяльність?

В ході судового розгляду, дослідивши повно та всебічно надані сторонами докази, на кожне з даних питань судом отримано ствердну відповідь з передумов детально наведених судом вище.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії обвинуваченого ОСОБА_15 за ч. 2 ст. 345-1 КК України як умисне заподіяння журналісту середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв`язку із здійсненням цим журналістом законної професійної діяльності.

Підстав для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

8.Щодо призначення покарання

Відповідно до положень ст. 12 КК України (з урахуванням змін у законодавстві щодо класифікації кримінальних правопорушень) кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 345-1 КК України є нетяжким злочином.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України (зі змінами внесеними Законом № 2617-VIIІ від 22.11.2018 року та Законом № 720-ІХ від 17.06.2020 року), особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло п?ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2 цієї частини.

Таким чином, з моменту вчинення обвинуваченим ОСОБА_15 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК України, минуло більше 5 років. При цьому, перебіг давності не зупинявся і не переривався.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 368 КПК України обираючи і застосовуючи норму закону України про кримінальну відповідальність до суспільно небезпечних діянь при ухваленні вироку, суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також, як вбачається з положень ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

В постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 09.04.2019 року у справі № 760/18016/15-к зазначено, що звільнення від покарання на наведеній підставі застосовується у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності відповідно до ст. 49 КК України. Зокрема у випадку, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою обставиною та вимагає закриття справи у зв`язку з відсутністю в діях особи складу злочину або виправдання. Тоді суд за наявності підстав визнає особу винною у вчиненні злочину, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання, керуючись зазначеною нормою матеріального права та ч. 5 ст. 74 вказаного Кодексу.

Згідно висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, зокрема, ст. 74 КПК України, який викладено у постанові від 18.06.2020 у справі № 756/6876/19 (провадження № 51-5464км19) системний аналіз вжитих у кримінальному законі формулювань «звільнення від покарання (ч.ч. 4, 5 ст. 74, ч. 1 ст. 105 КК України), «звільнення від відбування покарання» ( ст.ст. 75, 79, 104 КК України), «звільнення від призначеного покарання» (ст. 78 КК України) дає підстави зробити висновок, що під звільненням від покарання слід розуміти звільнення не від конкретного покарання, визначеного в санкції статті чи призначеного судом, а від його призначення, як виду примусових заходів в цілому. Таким чином, суд, приймаючи рішення про звільнення від покарання, постановляє вирок, яким визнає обвинуваченого винуватим у вчиненому кримінальному правопорушенні та звільняє його від покарання без визначення його виду і розміру.

9. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

Щодо речових доказів

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили.

Враховуючи викладене, суд вирішує долю речових доказів в порядку ст. 100 КПК України.

Щодо процесуальних витрат

Відповідно до ст. 118 КПК України витрати пов`язані з залученням експерта є процесуальними витратами.

Згідно з ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

У даному кримінальному провадженні документально підтверджені витрати на залучення експертів становлять 2070 гривень 70 копійок за проведення судово-медичної експертизи (висновок експерта №1641 від 27.07.2017 року) та 2152 гривні 50 копійок за проведення судово-медичної експертизи (висновок експерта №1657/е від 11.12.2017 року).

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне стягнути з обвинуваченого ОСОБА_15 на користь держави витрати, на залучення експертів у сумі 4223 гривні 20 копійок.

Керуючись ст. ст. 368-371, 373, 374, 375, 376 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_15 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345-1 КК України.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_15 від покарання у зв`язку із закінченням строків давності.

Запобіжний захід ОСОБА_15 не обрано.

Речові докази: сонцезахисні окуляри марки «Луі Вітон», які повернуто потерпілому під зберігальну розписку - залишити у його власності; відеоносій CD-R 52X 700 mb марки «Videx», помаранчевого кольору, на якому знаходиться відеозапис із соціальної мережі Facebook зі сторінки ОСОБА_60 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_15 під назвою « ОСОБА_61 избил блогера/журналиста Филимоненка за вопрос «почему не хотите служить в АТО», відеоносій CD-R 52X 700 mb марки «Videx», помаранчевого кольору, на якому знаходиться відеозапис із соціальної мережі Youtube за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_16 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_27», відео носій CD-R 52X 700 mb марки «Videx», помаранчевого кольору, на якому знаходиться відеозапис з соціальної мережі Youtube за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_20 під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_28», відеоносій CD-R 52X 700 mb марки «ANV», білого кольору, на якому знаходиться відеозапис наданий свідком ОСОБА_67 , які приєднано до матеріалів провадження, - залишити у матеріалах кримінального провадження.

Стягнути з ОСОБА_15 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів в сумі 4223 (чотири тисячі двісті двадцять три) гривні 20 копійок.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору, обвинуваченому, захисникам, потерпілому, а також направити для відома іншим учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Головуючий суддя: