Рішення від 30 квітня 2026 р. у справі №541/1608/25 — Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/1608/25

Номер провадження 2/541/71/2026

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

01 травня 2026 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Дністрян О.М.,

при секретарі Докуніній А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миргород цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа – Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, Донецький відділ державної виконавчої служби у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про звільнення майна з-під арешту, -

В с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник – адвокат Акрітов К.К., звернулася до суду з позовною заявою до АТ КБ «ПРИВАТБАНК», треті особи: Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції, про звільнення майна з-під арешту. Свій позов мотивувала тим, що між нею та АТ КБ «ПРИВАТБАНК» у 2010 році було укладено кредитний договір. У зв`язку з виниклою заборгованістю, за заявою банку, державним виконавцем Харцизького міського відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Донецькій області накладено арешт на все належне їй майно. Заборгованість перед банком була погашена, проте відповідач не ініціював скасування арешту. 16 листопада 2017 року вона придбала земельну ділянку з розташованим на ній будинком за адресою: АДРЕСА_1 . Після реєстрації майна на нього було накладено арешт. Позивач звернувся до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області стосовно інформації щодо виконавчого провадження. Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Донецькій області надано відповідь, в якій повідомлено, що згідно даних Автоматизованої системи, в Харцизькому міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, на виконанні у відділі перебували виконавчі листи видані Харцизьким міським судом Донецької області: №2-7905 від 22.12.2009 року, ВП №18412775 від 02.04.2010 року; №2-7905 від 22.12.2009 року, ВП №18412994 від 02.04.2010; №2-7905 від 22.12.2009 року, ВП №18413223 від 02.04.2010 року. Під час виконання зазначених виконавчих проваджень державним виконавцем відділу ДВС накладено арешт на нерухоме майно згідно з постановою АЕ №813979 від 08.07.2010. Виконавчі провадження 21.05.2014 закінчені на підставі п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016). Також на виконанні у відділі ДВС перебувало виконавче провадження № 2545584 з примусового виконання ухвали № 2-5746 від 05.11.2010, виданої Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, про накладенні арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно в межах 35907 гривень 65 копійок. 29.03.2011 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Також постановою АЕ 825444 від 29.03.2011 державним виконавцем відділу ДВС накладено арешт на нерухоме майно. Керуючись приписами п. 4 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016), 21.04.2011 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження. Крім того, у відділі ДВС на виконанні перебувало зведене виконавче провадження провадження (№ 23194358), до складу якого входили провадження (ВП №22912216, 22912515), з примусового виконання виконавчого листа №2-2557 від 05.11.2010, виданого Харцизьким міським судом Донецької області про стягнення з позивача 142,70 грн та 16539,33 грн, відповідно, на користь ЗАТ «ПроКредитБанк». 29.11.2010 винесені постанови про відкриття виконавчого провадження. 10.11.2014, керуючись вимогами п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016), прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження. Документи, що підтверджують погашення кредитної заборгованості не зберіглись, оскільки на початку антитерористичної операції у 2014 році вона вимушена була залишити своє житло в м. Іловайську та оселилася в с. Гаркушинці Миргородського району. Всі документи залишились в Іловайську, де були знищені внаслідок бойових дій. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» їй було відмовлено у наданні будь-якої інформації щодо відсутності боргових обов`язків перед банком. Зняття вказаного арешту з майна можливе лише в судовому порядку, згідно зі ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки підстави для арешту всього (невизначеного) майна, що їй належить, відсутні. Наявність даної заборони перешкоджає їй у розпорядженні своїм нерухомим майном. Просила скасувати обтяження у вигляді арешту та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна накладене на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці м.Іловайськ.

Ухвалою суду від 28 квітня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

27 травня 2025 року представник Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подав пояснення, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що за даними системи, у Харцизькому МВДВС Головного територіального управління перебували виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПриватБанк» боргів, а саме: ВП №18412775 від 02.04.2010, ВП № 18412994 від 02.04.2010, ВП № 18413223 від 02.04.2010. Під час виконання зазначених виконавчих проваджень державним виконавцем відділу ДВС накладено арешт на нерухоме майно, згідно з постановою АЕ №813979 від 08.07.2010. Виконавчі провадження 21.05.2014 року закінчені на підставі п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016). Також зазначила, що підставою для зняття арешту з майна є виконання зобов`язання. Якщо боржник виконав усі свої зобов`язання перед кредитором, це є основою для зняття арешту, доказів погашення кредитної заборгованості позивачем не надано.

18 червня 2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він виклав свої заперечення проти позову. Зазначив, що рішенням Харцизького міського суду Донецької області від 27.11.2009 року було стягнуто солідарно на користь банку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором в розмірі 19842,77 грн та судові витрати. Виконавчий лист було пред`явлено до виконання. Державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п.4 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження», з підстав не здійснення стягувачем авансування. Вважає, що виконавче провадження не було закінчене, виконавчий документ не повернувся до суду, позивач не надала доказів відсутності заборгованості перед банком. Просив відмовити в задоволені позову.

Ухвалою суду від 24 червня 2025 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Донецький відділ ДВС у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.

21 серпня 2025 року від представника Донецького відділу ДВС у Донецькому районі Донецької області надійшла інформація, що за даними АСВП в Харцизькому міському ВДВС Головного територіального управління юстиції в Донецькій області перебували виконавчі провадження щодо яких заборгованість не стягнута: - виконавче провадження № 18412775 з примусового виконання виконавчого листа від 22.12.2009 №2-7905, виданого Харцизьким міським судом щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" у розмірі 19842,77 грн. 02.04.2010 постанова про відкриття виконавчого провадження. 10.12.2010 постанова про приєднання виконавчого провадження до зведеного. 21.05.2014 постанова про виведення виконавчого провадження із зведеного. 21.05.2014 постанова про повернення виконавчого документа стягувачу (стягувач перешкоджає провадженню або не здійснює авансування) відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче впровадження»; - виконавче провадження № 18412994 з примусового виконання виконавчого листа від 22.12.2009 №2-7905, виданого Харцизьким міським судом щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" у розмірі 66,14 грн. 21.05.2014 постанова про повернення виконавчого документа стягувачу (стягувач перешкоджає провадженню або не здійснює авансування) відповідно до п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче впровадження». Стягувач не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення виконавчого документа; - виконавче провадження № 18413223 з примусового виконання виконавчого листа від 22.12.2009 №2-7905, виданого Харцизьким міським судом щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" у розмірі 40,00 грн. 21.05.2014 постанова про повернення виконавчого документа стягувачу (стягувач перешкоджає провадженню або не здійснює авансування) відповідно до п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче впровадження». Надати будь-яку вичерпну інформацію по вищезазначеним виконавчим провадженням не уявляється можливим. Виконавчі провадження, матеріальна технічна база та інше майно відділу ДВС знаходиться за місцем їх попереднього реєстрації на тимчасово непідконтрольній Україні території. Здійснити вивезення майна та виконавчих проваджень не уявляється можливим. Жодних підтверджень щодо відсутності заборгованості до відділу не надходило, виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій не стягнуті. Просив у задоволенні заяви про звільнення майна з-під арешту відмовити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 29 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивачка та її представник сповіщені належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Від представника позивачки надійшла заява про розгляд справи по суті за їх відсутності, просив долучити до матеріалів справи довідку АТ КБ "ПриватБанк" про відсутність заборгованості.

Відповідач сповіщений належним чином про дату, час там місце розгляду справи, в судове засідання в судове засідання, про причини неявки не повідомив.

Представник третьої особи Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції сповіщений належним чином про дату, час там місце розгляду справи, в судове засідання в судове засідання, про причини неявки не повідомив.

Представник третьої особи Донецького відділу ДВС у Донецькому районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції сповіщений належним чином про дату, час там місце розгляду справи, в судове засідання в судове засідання, про причини неявки не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки та житлового будинку, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав №106187906 від 05.12.2017 (а.с.26-27) та копією договору купівлі-продажу №2919 від 16.11.2017, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гіль Д.В. (а.с.23), копією договору купівлі-продажу земельної ділянки № 2921 від 16.11.2017, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського міського нотаріального округу Полтавської області Гіль Д.В. (а.с.24-25).

Як вбачається зі змісту державного реєстру речових прав №106187906 від 05.12.2017 щодо відомостей з єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, зареєстровано обтяження 08.07.2010 реєстратором Донецької філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, АЕ №813979, виданої 08.07.2010 ВДВС Харцизського МУЮ, об`єкт обтяження – невизначене майно, все нерухоме майно, власник – ОСОБА_1 (а.с.28).

Згідно інформаційної довідки про виконавче провадження від 17.06.2025 ВП №18412775 відкрите на підставі виконавчого листа № 2-7905 від 22.12.2009 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» боргу в сумі 19842,77 грн, повернуто стягувачеві відповідно п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження».(а.с.83-84).

Як вбачається з листа Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області №Г-368-1472 від 03.07.2019р., за даними єдиного державного реєстру виконавчих проваджень у Харцизькому міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції перебували виконавчі провадження про стягнення з позивача на користь ПАТ «ПриватБанк» боргів, під час виконання яких, державним виконавцем накладено арешт на нерухоме майно, згідно з постановою АЕ №813979 від 08.07.2010. Виконавчі провадження закінчені на підставі п.4 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції до 05.10.2016). Внаслідок захоплення приміщення відділу ДВС, матеріально-технічної бази та документації відділу (у тому числі архіву), підтвердити чи спростувати факт знаходження документації не можливо. Підставою зняття арешту з усього майна боржника, є надходження на рахунок органу ДВС коштів для задоволення вимог усіх стягувачів. На теперішній час у відділі ДВС відсутні документальні підтвердження сплати боргів позивачем. (а.с.13).

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» № ЕВ4G4L2US1T5E983 від 20.04.2026 ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , станом на 20.04.2026 не має заборгованості перед АТ КБ «Приватбанк» (а.с.164).

Згідно зі ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини та основних свобод визначено, кожна фізична та юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. Частиною 5 ст. 59 вказаного вище Закону, передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Згідно з положеннями ч.2 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі, зокрема, судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Застосування арешту майна боржника, як обмежувальний захід, не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), що підтверджує неодмінність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом. Так, згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовної діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.

У рішенні від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» («Sporrong and Lonnroth v. Sweden») ЄСПЛ зазначив, що будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, своєю чергою, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання – пропорційним законній меті.

Щодо першого припису ЄСПЛ у пунктах 63, 64 рішення у справі «Маркс проти Бельгії» (Marckx v. Belgium) зауважив, що, визнаючи право на безперешкодне користування своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності. Держава сама визначає «необхідність» відповідного закону, а наявність «спільного інтересу» може спонукати державу до «здійснення контролю за використанням власності», включаючи розпорядження та спадкування. ЄСПЛ визначає найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу законність будь-якого втручання державного органу у право на мирне володіння майном, тобто його відповідність національному законодавству та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited v. Ukraine)).

Достатньо докладно стандарт верховенства права та пропорційність як його складова частина висвітлені у практиці ЄСПЛ. Так, у рішенні у справі «Фрессо і Руар проти Франції» (Fressoz and Roire v. France) ЄСПЛ зазначає, що «необхідність» будь-якого обмеження реалізації права завжди має бути обґрунтованою. Якщо такого мотивування немає, це є проявом свавілля держави. У зазначеному рішенні ЄСПЛ наголосив на неприпустимості свавільного втручання держави у права людини без нагальної на те потреби. Звичайно, насамперед уповноважені органи державної влади повинні оцінювати, чи наявна реальна суспільна потреба, яка виправдовує таке обмеження.

Правовою метою накладення арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання судового рішення, тобто, кредитор, на користь якого у боржника виникло зобов`язання за судовим рішенням, яке підлягає примусовому виконанню, має обґрунтовані очікування, що внаслідок накладення арешту на майно боржника та його подальшої реалізації остаточне рішення суду буде виконане. Тож накладення та існування арешту на майно боржника до закінчення примусового виконання судового рішення має важливе значення для забезпечення виконання остаточного судового рішення та реального поновлення прав фізичних та юридичних осіб. Тобто, арешт майна є заходом, який забезпечує збереження майна боржника з метою реального виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. В ситуації, коли бракує будь-якої можливості відновити виконавче провадження, відпадає і сама правова мета збереження арешту – забезпечення виконання судового рішення в примусовому порядку. Збереження арешту, накладеного на майно боржника, за таких умов свідчить, що особа позбавляється можливості вільно розпоряджатися своїм майном без існування для цього правової мети, оскільки сам факт існування арешту не призведе до реального поновлення прав кредитора. За таких обставин особа змушена нести надмірний індивідуальний тягар.

Отже, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови, коли немає виконавчого провадження на примусовому виконанні, при цьому, без об`єктивної та передбачуваної можливості поновлення виконавчого провадження за виконавчим документом, який повернуто, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Подібного підходу притримується Верховний Суд у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12 (провадження № 61-5972св19), від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20 (провадження № 61-1980св21), від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15-ц (провадження № 61-18160св19), від 26 січня 2022 року у справі № 127/1541/14-ц (провадження № 61-2829св21), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 127/1547/14-ц (провадження № 61-12997св21), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 січня 2023 року у справі № 2-3600/09 (провадження № 61-12406св21).

Таким чином, суд, врахувавши усталену практику ЄСПЛ, яка є обов`язковою для застосування національними судами, вважає, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, коли немає актуального виконавчого провадження та можливості продовження виконання судового рішення у примусовому порядку, тим більш враховуючи наявність довідки стягувача про відсутність у позивачки заборгованості перед ними, ппризводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

За встановлених обставин, приймаючи до уваги неможливість скасування обтяження в позасудовому порядку, враховуючи те, що виконавче провадження відносно ОСОБА_1 відсутнє, а накладений арешт нерухомого майна порушує її права, як власника вказаного майна, внаслідок чого вона позбавлений можливості у повному обсязі користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, у матеріалах справи відсутні докази того, що на даний час існує потреба в арешті майна позивача, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись 12, 13, 76-81, 263-268 ЦПК України, суд -

В и р і ш и в :

Позов задовольнити.

Скасувати арешт на нерухоме майно ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений постановою державного виконавця Відділу Державної виконавчої служби Харцизького міського управління юстиції Долудіна П.Б. про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 08.07.2010, серія та номер: АЕ 813979, яка зареєстрована 08 липня 2010 року за № 10015658 реєстратором: Донецька філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивачка – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач – Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», юридична адреса: вул. Грушевського, буд. 1д, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570.

Суддя: О. М. Дністрян