Вирок від 12 травня 2026 р. у справі №293/494/25 — Черняхівський районний суд Житомирської області

Справа №293/494/25

Провадження №1-кп/293/72/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 рокуселище Черняхів

Черняхівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді ОСОБА_1

секретаря судового засідання ОСОБА_2

з участю прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

потерпілого ОСОБА_6

представника потерпілих осіб ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в селищі Черняхів кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025060600000469 від 29.03.2025 по обвинуваченню ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Гуменники Коростишівського району Житомирської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , освіта середньо-спеціальна, має на утриманні одну малолітню дитину, військовослужбовець, учасник бойових дій,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України

ВСТАНОВИВ:

І. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінальних правопорушень, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

ОСОБА_4 обвинувачується у тому, що він, будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 (посада - заступник-командира бойової машини - навідник-оператор 1 розвідувального відділення 1 розвідувального взводу 1 розвідувальної роти 29.03.2025, приблизно о 17 годині 45 хвилин, в порушення вимог п. 2.1. а) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2002 (далі - ПДР України), яким визначено: «водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії», не маючи посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, керуючи без посвідчення водія технічно справним автомобілем марки «Renault Megane», державний номерний знак НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_8 на праві приватної власності відповідно до свідоцтва прореєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 05.07.2022, в порушення вимог п.п. 12.4, 12.9 б) ПДР України, якими визначено: «у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год; водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4- 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3-31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил», рухаючись по проїзній частині дороги вул.Чеська с.Високе Житомирського району Житомирської області, з боку смт Черняхів Житомирської області в напрямку вул.Плакідіна зі швидкістю понад 50 км/годину, чим перевищив максимально дозволену швидкість руху у населених пунктах, створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху.

Під час руху по проїзній частині дороги вул.Чеська, поблизу буд.63, водій автомобіля марки «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_4 , проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість та легковажно розраховуючи на відвернення суспільно-небезпечних наслідків, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, в порушення вимог п. 2.3. б) ПДР України, яким визначено: «для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі», будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змін, не маючи перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпечного руху, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не надав перевагу в русі пішоходу ОСОБА_9 , яка перетинала проїзну частину вказаної вулиці зліва на право відносно напрямку його руху під прямим кутом до краю проїзної частини в місці, де дорогу добре видно в обидва боки та в зоні видимості немає переходу, а на проїзній частині відсутні смуги для руху, тобто виконуючи вимоги п.4.8 Правил.

Внаслідок вищевказаних дій ОСОБА_4 , 29.03.2025 приблизно о 17:45 год останній лівою передньою частиною керованого ним автомобіля «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_2 здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці пригоди.

Внаслідок проявленої кримінально протиправної недбалості водія ОСОБА_4 та порушення ним вимоги пунктів 2.3 б), 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України, спричинено дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок якої пішохід - ОСОБА_9 , отримала тілесні ушкодження у вигляді множинних непідлягаючих підрахунку неправильно - овальних, прямокутних та лінійних саден вкритих червоно-коричневою кіркою розташованою нижче рівня оточуючої шкіри на лобі зліва, справа та в центрі, лівій щоці, в лівій скроневій та в лівій тім`яній ділянках; чотирьох неправильно-овальних та прямокутних подібних саден в проекції правого ліктьового суглобу по задній поверхні та в нижній частині правого передпліччя по задній поверхні; шести неправильно-прямокутних та смугастих саден вкритих червоно коричневою кіркою розташованою нижче рівня оточуючої шкіри на правій боковій поверхні тулуба в проекції 5,6 і 10 ребер по передній та середній підпахвових лініях, в нижньо-зовнішньому квадранті правої молочної залози; двох аналогічних овальних саден в середній та нижній частинах правого стегна по зовнішній та передній поверхнях розташованих відповідно в 50см та 44см від підошвової поверхні ступні; п`яти неправильно-овальних синьо-фіолетових синців в середній частині правого плеча по зовнішньо-задній поверхні, в проекції правого ліктьового суглобу по задній поверхні, в нижній частині правого передпліччя по задній поверхні та на тильній поверхні правої кисті; овального аналогічного синця в проекції правого колінного суглобу по внутрішній поверхні розташований в 38см від підошвової поверхні ступні; чотирьох неправильно-овальних та прямокутних синьо-фіолетових синців в середній та нижній частинах правого стегна по передньо-внутрішній поверхні розташованих в 52см і 36см від підошвової поверхні ступні та в верхній та середній частинах правої гомілки розташованих в 33см та 20см від підошвової поверхні ступні; двох овальних аналогічних синців в середній частині лівої гомілки по зовнішній поверхні та в проекції лівої зовнішньої кісточки розташованих відповідно в 8см та 30см від підошвової поверхні ступні; чотирьох смугастих саден на лівій боковій поверхні тулуба в проекції 9,10 ребер по передній підпахвовій та 8 ребра по задній підпахвовій лініях; одинадцяти смугастих саден на задній поверхні тулуба справа в підлопатковій та поперековій ділянках; переломів 3,4,5 ребер по правій середній підпахвовій лінії, переломів 6,7,8,9,10,11 ребер по правій лопатковій лінії з ушкодженням легеневої, пристінкової плеври та тканини легень та масивними темно-червоними крововиливами в місцях переломів ускладнених гемотораксом (наявності темно-червоної рідкої крові та рихлих згортків в плевральних порожнинах зліва та справа в кількості відповідно 300мл та 1200мл); темно-червоні крововиливів біля коренів легень; розривів середньої та нижньої долей правої легені; розриву правої долі печінки ускладненого гемоперитонеумом (наявність 500мл темно-червоної рідкої крові в черевній порожнині); темно-червоних крововиливів в м`які тканини спини справа від рівня 4-го грудного до рівня 3-го поперекового хребців; темно-червоних крововиливів по задній поверхні правої сідниці; перелому хребта на рівні прикріплення третіх ребер з повним розривом спинного мозку і темно-червоними крововиливами; двокісткового багатоуламкового перелому правої гомілки розташованого в 28см від підошвової поверхні ступні з темно-червоними крововиливами в м`які тканини в місці перелому. Дані тілесні ушкодження в своїй сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень та знаходяться в прямому причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_9 , від яких остання загинула на місці дорожньо-транспортної пригоди.

Грубе порушення водієм ОСОБА_4 вимог пунктів 2.3. б), 12.4, 12.9 б) Правил дорожнього руху України перебувають в прямому причинно-наслідковому зв`язку з виникненням дорожньо-транспортної і пригоди та настанням наслідків у вигляді смерті ОСОБА_9 .

Таким чином, ОСОБА_4 обвинувачується у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, тобто вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

II. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_4 свою вину у вчиненні вказаного кримінального правопорушення визнав повністю, фактичні обставини справи не оспорював, щиро розкаявся та надав показання, які за своїм змістом відповідають викладеним вище обставинам вчиненого кримінального правопорушення. Просив вибачення у потерпілих. Також зазначив, що наразі перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 , щойно повернувся з бойового завдання з передової та бажає в подальшому проходити службу, просив суворо не карати. Цивільний позов визнає частково в розмірі 500 000,00 грн.

Вина обвинуваченого у скоєному іншими учасниками процесу також не оспорюється.

Потерпілий ОСОБА_6 та представник потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_6 – адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримали заявлений цивільний позов. Щодо міри покарання обвинуваченому поклались на розсуд суду.

При визначенні обсягу та порядку дослідження доказів, прокурор висловив думку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.

Враховуючи те, що обвинувачений свою вину визнав повністю, фактичні обставини справи ніхто з учасників судового розгляду не оспорював, суд у відповідності до ч.3 ст.349 КПК України за клопотанням прокурора, підтриманим стороною захисту, потерпілим та його представником, визнав недоцільним дослідження доказів у судовому засіданні щодо до тих обставин, які ніким не оспорюються. Суд також роз`яснив, що у такому випадку сторони кримінального провадження будуть позбавлені права оскаржити в апеляційному порядку судове рішення з підстав заперечення цих обставин. Суд обмежив дослідження фактичних обставин справи допитом обвинуваченого та дослідженням доказів, що характеризують його особу та підтверджують обставини, викладені у цивільному позові.

Такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

Здійснивши допит обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження в обсязі, узгодженому сторонами кримінального провадження, суд дійшов висновку, що інкриміноване обвинуваченому діяння повністю доведене і вірно кваліфіковане за ч.2 ст.286 КК України.

Таким чином, своїми діями ОСОБА_4 керуючи транспортним засобом порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

Підстав, відповідно до ч.3 ст.337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

ІІІ. Мотиви призначення покарання.

Суд, призначаючи обвинуваченому покарання, враховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації.

Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч.1 ст.368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.

За змістом статей 50, 65 КК України особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен враховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.

Варто відмітити, що колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст.65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно із ст.12 КК України злочин передбачений ч.2 ст.286 КК України, є тяжким злочином.

Обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , згідно ст.66 КК України суд визнає щире каяття та активне розкриття кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , передбачених ст.67 КК України, судом не встановлено.

Пленум Верховного Суду України у п. 20 Постанови №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 звертає увагу, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

При призначенні покарання, суд враховує також практику Верховного Суду, (постанова N634/609/15-к від 01 лютого 2018 року) щодо судової дискреції, яка охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.

Поряд з цим, відповідно до п. 1 ППВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року зі змінами від 06 листопада 2009 року звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Дотримуючись вказаних принципів, суд бере до уваги особу обвинуваченого, якийна обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; проходить службу в ЗСУ у в/ч НОМЕР_1 , наразі виконує бойові завдання на передовій; має статус учасника бойових дій; до кримінальної відповідальності раніше не притягувався; по місцю проходження служби характеризується посередньо; має на утриманні неповнолітню доньку; а також враховує наявність інших утриманців: матір з І-ю групою інвалідності (безтерміново) та п`ятеро молодших братів та сестер; відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом`якшуючих покарання обставин, враховує необережний характер вчиненого правопорушення, разом з тим тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, його наслідки, що призвели до смерті матері потерпілих, при цьому враховує думку потерпілого ОСОБА_6 , який не наполягав на суворості покарання, а також правову позицію прокурора, який просив звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням та призначати йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Хоча дії останнього мають характер необережних, все ж таки полягають в порушенні ПДР України, які він повинен неухильно виконувати, оскільки її право на керування транспортним засобом з іншого боку накладає на нього обов`язок користуватися вказаним правом без завдання шкоди правам інших осіб. У цьому випадку порушення обвинуваченим, навіть з необережності, обов`язку дотримуватися ПДР України призвело до порушень невід`ємних прав потерпілих на життя і здоров`я. І наслідком такого порушення, на думку суду, повинно бути тимчасове позбавлення обвинуваченого права на керування транспортними засобами. Покарання без призначення такого додаткового покарання не сприятиме досягненню мети покарання та буде свідчити про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Вказане рішення суду ґрунтується на тому, що кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та запобіганню нових злочинів, що узгоджується з роз`ясненнями, які містяться у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до яких звільнення від відбування призначеного судом додаткового покарання за ст. 75 КК України не допускається.

Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що з метою виправлення та попередження нових злочинів, обвинуваченому ОСОБА_4 слід призначити покарання необхідне для виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів, у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України в мінімальному розмірі, оскільки саме таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчиненого злочину, конкретним обставинам, встановленим під час розгляду кримінального провадження, даним про особу обвинуваченого.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання із числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

З врахуванням наведених вище обставин в їх сукупності, ставлення обвинуваченого до скоєного злочину, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без реального відбування покарання, тому на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 , слід звільнити від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, покладаючи на нього частину обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно ч.4 ст. 76 КК України нагляд за особами, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання, роботи або навчання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців - командирами військових частин.

Вказане покарання відповідає принципу індивідуалізації покарання та ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, є справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого і для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень у майбутньому.

Підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 ст.ст. 69, 69-1 КК України у суду немає.

ІV. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Вирішення питання щодо відшкодування процесуальних витрат та цивільний позов.

Відповідно до ст. 124 КПК України суд стягує з обвинуваченої витрати пов`язані з проведенням експертиз.

Процесуальні витрати на залучення експертів для проведення судових інженерно-транспортних експертиз №СЕ-19/106-25/5775-ІТ від 25.04.2025; №СЕ-19/106-25/5773-ІТ від 28.04.2025 в розмірі 3 565,60 грн.; №СЕ-19/106-25/7101-ІТ від 24.04.2025 загальному розмірі становлять 10 696,80 грн., стягнути з обвинуваченого на користь держави.

Стосовно пред`явленого потерпілими цивільного позову судом зазначається наступне.

Потерпілий ОСОБА_6 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_10 звернувся з цивільним позовом до ОСОБА_11 та приватного акціонерного товариства «Страхова група ТАС» в порядку ст. 128 КПК України про стягнення шкоди заподіяної кримінальним правопорушенням. Позов обґрунтований тим, що внаслідок недотримання ОСОБА_4 правил дорожнього руху виникла дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої загинула мати позивачів – ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивачі доводять, що злочином їй заподіяна матеріальна та моральна шкоди.

Позивачі просять стягнути:

- з відповідача ОСОБА_4 на кожного з них по 600 000,00 грн моральної шкоди;

- з відповідача АТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_10 100 000,00 грн. одноразової виплати, з яких: 52 000,00 грн згідно ст. 27.2 Закону №1961-IV, та 48 000,00 грн моральної шкоди згідно ст. 27.3 Закону України №1961-IV;

- з відповідача АТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_6 одноразову виплату у розмірі 55 660,00 грн, з яких: 48 000,00 грн. моральної шкоди згідно ст.27.3 Закону України №1961-IV, та 7660,00 грн. згідно ст.27.4 Закону України №1961-IV;

- з ОСОБА_4 та АТ «СГ «ТАС» на користь ОСОБА_6 та ОСОБА_10 20 000,00 грн. судових витрат на правничу допомогу (а.с.54-57).

Стосовно моральної шкоди, яку позивачі оцінюють у розмірі 600 000 грн на кожного, обґрунтовують тим, що смертю матері їм заподіяно тяжкі моральні, фізичні та душевні страждання та емоційний стрес, який супроводжується почуттям розгубленості, образи, тривоги, страху. Передчасна смерть матері назавжди позбавила їх матеріальної та моральної підтримки з її боку. У зв`язку зі смертю матері неповнолітня потерпіла ОСОБА_10 залишилась без батьківського піклування та набула статусу дитини-сироти, оскільки її батько ОСОБА_12 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Також матеріальна шкода полягає у понесенні витрат на ритуальні послуги у розмірі 7660 грн (а.с.72).

За приписами ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до положень ч.1 ст.129 КПК України, ухвалюючи, зокрема, обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Обвинувачений частково визнав позовні вимоги у сумі 500000,00 грн. завданої моральної шкоди.

Страхова компанія у поданому представником АТ «СГ «ТАС» ОСОБА_13 відзиві на цивільний позов ОСОБА_6 та ОСОБА_10 просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивачів до АТ «СГ`ТАС» в повному обсязі з тих підстав, що вимоги позивачів про стягнення моральної шкоди є необґрунтовані та не підтверджені необхідними документами, які підтверджують факт родинних відносин між загиблою та позивачами, які мають право на отримання страхового відшкодування на підставі п. 27.3. ст. 27 ЗУ "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»: «Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами».

Також зазначає, що для визначення розміру моральної шкоди, необхідно визначити повне коло осіб, які мають право на відшкодування моральної шкоди у зв`язку із смертю потерпілого, оскільки моральна шкода виплачується рівними частинами в розмірі 12 мінімальних заробітних плат. Що стосується стягнення 7 660,00 грн., понесених на поховання, АТ «СГ`ТАС» зазначає, що доданих до позовної заяви документах не зазначено, що саме ОСОБА_6 проведена оплата в розмірі 7660,00 грн., а отже вимога про стягнення вказаних коштів є безпідставною та необґрунтованою.

Також зазначає, що заявлені до стягнення 20 000 грн. витрат на правничу допомогу підлягають стягненню з обвинуваченого. Стягнення цих витрат з цивільного відповідача законом не передбачено. За даних обставин АТ «СГ`ТАС» просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, а також судове засідання проводити у відсутності представника АТ «СГ`ТАС» (а.с.105-106).

Дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються, доводи сторін та докази на їх підтвердження, суд дійшов наступного висновку.

Щодо наявності підстав для задоволення розміру моральної шкоди заявленої у позові, то суд вважає, що він підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При визначенні розміру моральної шкоди, яка беззаперечно була завдана потерпілим протиправними діями обвинуваченої, суд враховує, що після смерті ОСОБА_9 , дітям померлої – потерпілим ОСОБА_6 та неповнолітній ОСОБА_10 (яка також залишилась без батьківського піклування та набула статусу дитини-сироти) заподіяно тяжкі моральні, фізичні та душевні страждання та емоційний стрес, який супроводжується почуттям розгубленості, образи, тривоги, страху. Усвідомлення дітьми того факту, що відтепер їх життя буде проходити без материнської любові, що вони ніколи не побачать маму, завдає останнім нестерпного душевного болю. Смерть ОСОБА_9 змусила пережити її дітей особливо сильне потрясіння, що безперечно нанесло їм непоправну пожиттєву моральну травму, душевний біль та страждання. Горе, яке відчувають діти після втрати матері, не можна порівняти ні з чим, що безперечно підриває їх психологічне здоров`я. Таким чином, визначаючи розмір моральної шкоди, завданої потерпілим у результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, суд виходить із душевних страждань, які останні зазнали, у зв`язку з противоправною поведінкою обвинуваченого, від дій якого настала смерть матері потерпілих, що порушило їх нормальні життєві зв`язки, усталений та звичний образ життя, завдало психологічних страждань, які відчуватимуть діти протягом усього життя, а також виходячи з засад розумності й справедливості та враховуючи, що на утриманні обвинуваченого перебувають мати інвалід І групи, п`ятеро братів та сестер, власна неповнолітня дитина, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог цивільних позивачів щодо відшкодування моральної шкоди, а тому стягує на їх користь з обвинуваченого грошовий еквівалент цієї моральної шкоди, який, на думку суду, дорівнює 1000000,00 грн, тобто по 500000,00 грн кожному.

Щодо заявлених позовних вимог до АТ «СГ «ТАС» судом зазначається наступне.

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідність водія транспортного засобу «Renault Megane», реєстраційний номер НОМЕР_2 , на момент скоєння вище вказаної ДТП була застрахована у АТ «СГ «ТАС», відповідно до полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АТ5435032.

Порядок здійснення страхового відшкодування врегульований спеціальним законом - Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 23.1. ст. 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є:

шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого;

шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;

шкода, пов`язана із стійкою втратою працездатності потерпілим;

моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Отже, у разі завдання шкоди життю потерпілою особою в розумінні Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є загибла ОСОБА_9 .

Згідно з п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Враховуючи той факт, що ДТП, внаслідок якої загинула ОСОБА_9 , мала місце 29.03.2025 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено розмір мінімальної заробітної пати у місячному розмірі з 1 січня – 8000,00 гривень, а отже, загальний розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану із смертю потерпілого, становить: 8000 х 12 = 96000,00 гривень.

Оскільки у відповідності до п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи, мають право дружина/чоловік, батьки та діти, відповідачу для розрахунку розміру відповідного страхового відшкодування необхідні документи, що містять вичерпну інформацію про коло осіб, які мають право на отримання страхового відшкодування для вирахування частки страхового відшкодування.

Враховуючи надані позивачами документи, в розумінні п. 27.3 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на отримання страхового відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_9 , мають її діти: дочка – ОСОБА_10 та син – ОСОБА_6 .

Розмір страхового відшкодування моральної шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого залежить від кількості осіб, які у відповідності до ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» мають право на отримання такого відшкодування.

Відповідно враховуючи те, що станом на дату ДТП у загиблої залишились двоє дітей, частка розміру страхового відшкодування моральної шкоди, яка належать кожному з них, становить 1/2 від загального розміру такого відшкодування, а саме – 48000,00 тисяч гривень.

Отже, право на отримання відшкодування шкоди, завданої смертю ОСОБА_9 , у відповідності до зазначених норм чинного законодавства, має її син ОСОБА_6 та дочка - ОСОБА_10 .

Наступне, ч. 1 ст. 1202 Цивільного кодексу України встановлено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

Тлумачення положень ст.ст. 1200, 1202 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що одна із них визначає перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, а інша - порядок відшкодування такої шкоди. Таким чином, вказані норми необхідно розглядати у взаємозв`язку, оскільки вони підлягають застосуванню як елементи єдиного механізму правового регулювання відносин із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого.

Страхове відшкодування особі, яка має право на отримання страхового відшкодування на підставі п. 1 ч. 1 ст. 1200 Цивільного кодексу України (дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років)), може здійснюватися одним із таких способів:

3)шляхом виплати щомісячних платежів до досягненням особою відповідного віку, за умови відсутності випадків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 1202 Цивільного кодексу України, для стягнення одноразового платежу;

4)шляхом виплати одноразової виплати (але не більше як за три роки наперед) у разі існування випадків, передбачених абз. 2 ч. 1 ст. 1202 Цивільного кодексу України, та подальшої виплати щомісячних платежів до досягненням особою відповідного віку із виключенням суми одноразової виплати.

Крім цього, п. 27.5 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що відшкодування шкоди, пов`язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Отже, вказаною нормою передбачено право страховика, а не обов`язок відшкодувати шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого, шляхом здійснення одноразової виплати.

Водночас, відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1202 Цивільного кодексу України, за наявності обставин, які мають істотне значення, та із урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоду, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки.

Тобто, для відступу від загального порядку (щомісячними платежами) відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, використовуючи принципи, закладені у ч. 1 ст. 1202 Цивільного кодексу України, заявник повинен вказати на наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість виплати відшкодування одноразовим платежем, а страховик, у свою чергу, надати оцінку цим обставинам та прийняти відповідне рішення.

Правовий висновок, сформульований Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 05 грудня 2022 року у справі №304/936/19 (провадження №61-12719сво20): «Об 'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначає, що основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є ЦК України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов 'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до ЦК України (частини перша та друга статті 4 ЦК України).

2 січня 2004 року набрав чинності ЦК України, прийнятий 16 січня 2003 року, тоді як Закон №1961- IV був прийнятий 01 липня 2004 року та набрав чинності 01 січня 2005 року. Положення частини першої статті 1198 ЦК України діє у незмінній редакції з часу набрання чинності цим кодексом. Так само незмінними залишаються положення статті 25 Закон № 1961-IV.

Оскільки парламент прийняв окремий Закон № 1961-ІУ після ЦК України, то його положення не мали би суперечити приписам зазначеного Кодексу. Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Отже, якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні положення різного змісту, то пріоритетними є положення ЦК України».

Зазначене узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17, провадження №14-188цс20 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17, провадження №12-85гс20 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі №477/874/19, провадження №14-24цс21, до розгляду якої касаційне провадження зупинялося у цій справі.

Також, відповідно до п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Відповідно до пп. е) п. 35.2. ст. 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», до заяви додаються документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника. - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв`язку із смертю годувальника.

У відповідності до ст. 1200 Цивільного кодексу України шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував.

Позивачем надано довідку про заробітну плату, загиблої ОСОБА_9 , якою підтверджено отримані доходи загиблою.

При цьому матеріалами справи, зокрема свідоцтвами про народження потерпілих (а.с.61,63,66,67) доведено родинні зв`язки потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_10 , які є дітьми загиблої ОСОБА_9 . Разом з тим накладна № 87 від 31.03.2025 підтверджує сплату ОСОБА_6 витрати на поховання у сумі 7660,00 грн. (а.с.72).

Згідно з п. 27.4 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик (або МТСБУ) відшкодовує витрати на поховання та спорудження надгробного пам`ятника особі, яка їх здійснила.

З урахуванням вищенаведеного з відповідача AT «СГ «ТАС» підлягає стягненню:

- на користь неповнолітньої ОСОБА_10 : щомісячно 4000.00 грн, починаючи з 29.03.2025 до досягнення нею повноліття (30.04.2026), згідно ст.27.2 Закону № 1961-IV; та 48000.00 грн моральної шкоди згідно ст. 27.3 Закону № 1961-IV;

- на користь ОСОБА_6 : 48000.00 грн моральної шкоди згідно ст.27.3 Закону № 1961-IV, та 7660, 00 грн згідно ст. 27.4 Закону № 1961-IV.

Загальний розмір позовних вимог до відповідача AT «СГ «ТАС» становить 155 660 грн та не перевищує страхову суму згідно Полісу № АТ5435032, що в свою чергу відповідає вимогам 27.5 Закону № 1961-IV.

Таким чином, позовні вимоги позивачів ОСОБА_6 та ОСОБА_10 до АТ «СГ «ТАС» підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо заявлених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн., судом зазначається наступне.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18.

Тобто стороні, яка намагається стягнути витрати на професійну правничу допомогу, слід якомога детальніше описати надані послуги та надати суду максимально можливий обсяг доказів, що реально підтверджує заявлений розмір витрат на адвоката.

Також у справі № 922/3812/19 Верховний Суд підтвердив власні висновки, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Зважаючи на те, що адвокатом ОСОБА_7 не надано доказів детального опису виконаних робіт, розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, однак, неодноразово брав участь у судових засіданнях, як представник потерпілих, суд доходить висновку про часткове задоволення вказаної вимоги про компенсацію судових витрат в розмірі 20000,00 грн, та вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 10000,00 гривень, понесених судових витрат на правничу допомогу.

Вирішення питання арешту майна та речових доказів.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Таким чином, арешт, накладений згідно ухвали Богунського районного суду м.Житомира від 04.04.2025, у справі №295/4568/25, на автомобіль марки «Renault-Megane», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_14 , користувачем якого є ОСОБА_4 , підлягає скасуванню.

Долю речових доказів у даному кримінальному провадженні суд вирішує у порядку, передбаченому ст. 100 КПК України.

Вирішення питання щодо запобіжного заходу

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України суд при ухваленні вироку вирішує питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, зокрема щодо запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.

Відповідно до ухвали Богунського районного суду Житомирської області від 31.03.2025, ОСОБА_4 30.03.2025 затримано в порядку ст. 208 КПК України.

Ухвалою Богунського районного суду Житомирської області від 31.03.2025 суд обрав підозрюваному ОСОБА_4 запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту без застосування електронних засобів контролю, строком на 60 днів - до 29.05.2026 включно.

В подальшому ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 28.05.2025 продовжено обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, строком на два місяці, а саме до 27.07.2025 включно.

Отже, в силу вимог ч. 5 ст. 72 КК попереднє ув`язнення з 30.03.2025 по 31.03.2025 має бути зараховане у строк відбування покарання ОСОБА_4 у виді позбавлення волі з розрахунку день за день.

Згідно ч.7 ст.72 КК України домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Таким чином, відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України у строк покарання слід зарахувати перебування ОСОБА_4 під цілодобовим домашнім арештом у період з 31.03.2025 по 28.05.2025 включно, виходячи з того, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Підстав для обрання запобіжного заходу відносно обвинуваченого до вступу вироку у законну силу судом не вбачається.

Керуючись ст. 2,7, 100, 124, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі ст.76 КК України зобов`язати засудженого періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання або роботи.

На підставі ч.4 ст.76 КК України нагляд за засудженими військовослужбовцями, звільненими від відбування покарання з випробуванням, здійснюється командирами військових частин.

На період проходження військової служби нагляд за ОСОБА_4 як за особою, звільненої від відбування покарання з випробуванням, здійснюється командиром військової частини НОМЕР_1 , в якій ОСОБА_4 проходить службу, а після звільнення з військової служби - уповноваженим органом з питань пробації за місцем проживання або роботи засудженого.

Відповідно до ст. 165 КВК України іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку, а саме з 13.05.2026.

Зарахувати ОСОБА_4 згідно з ч.5 ст.72 КК України у строк відбування покарання період його затримання в період з 30.03.2025 по 31.03.2025, з розрахунку один день позбавлення волі відповідає одному дню попереднього ув`язнення.

Відповідно до ч. 7 ст. 72 КК України у строк покарання зарахувати перебування ОСОБА_4 під цілодобовим домашнім арештом у період з 31.03.2025 по 28.05.2025 включно, виходячи з того, що три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз в загальному розмірі 10 696 (десять тисяч шістсот дев`яності шість) гривень 80 копійок.

Цивільний позов ОСОБА_6 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_10 до ОСОБА_4 та Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 500000,00 (п`ятсот тисяч) гривень моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_10 500000,00 (п`ятсот тисяч) гривень моральної шкоди.

Стягнути з акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_10 100000 (сто тисяч) гривень 00 грн. одноразової виплати, з яких: 52 000,00 грн матеріальної шкоди та 48 000,00 грн моральної шкоди.

Стягнути з акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_6 одноразову виплату у розмірі 55 660 (п`ятдесят п`ять тисяч шістсот шістдесят) гривень 00 копійок, з яких: 48 000,00 грн. моральної шкоди та 7660,00 грн витрат на поховання.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 10000 (десять тисяч) гривень понесених судових витрат на правничу допомогу.

У решті позовних вимог відмовити.

Скасувати арешт, накладений згідно ухвали Богунського районного суду м.Житомира від 04.04.2025, у справі №295/4568/25 на автомобіль марки «Renault-Megane», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_14 , користувачем якого є ОСОБА_4 .

Речові докази у кримінальному провадженні після набрання вироком законної сили, а саме:

- автомобіль марки «Renault-Megane», реєстраційний номер НОМЕР_2 , повернути власнику - ОСОБА_14 ;

- диск з відеозаписом камери відео спостереження, яка належить Високівській сільській об`єднаній територіальній громаді Житомирського району Житомирської області, що знаходиться за адресою: Житомирська область, Житомирський район, с.Високе, вул.Чешська, 46 на оптичному DVD-R диску – залишити у матеріалах кримінального провадження.

Запобіжний захід до ОСОБА_4 до вступу вироку в законну силу не обирати.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч.2 ст.395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Черняхівський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до п. 15 ст. 615 КПК України, після складання та підписання повного тексту вироку суд обмежується проголошенням його резолютивної частини.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуюча суддя ОСОБА_15