Рішення від 12 травня 2026 р. у справі №296/14591/25 — Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/14591/25

2/296/502/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

"13" травня 2026 р. м.Житомир

Корольовський районний суд міста Житомира

в складі: головуючої - судді Пилипюк Л. М.

за участю секретаря судового засідання Клименко Е. В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

свідка ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

19 грудня 2025 року до Корольовського районного суду міста Житомира надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики.

Позов обґрунтовано тим, що позивач ОСОБА_1 знайомий з відповідачем ОСОБА_4 понад 10 років та між ними були довірливі відносини. 19 листопада 2024 року ОСОБА_1 позичив ОСОБА_4 156 тисяч гривень. На підтвердження укладення договору позики та отримання грошей у борг відповідач склав письмову розписку. За умовами договору позики ОСОБА_4 зобов`язався повернути борг до 01 червня 2025 року. Станом по день звернення до суду із цим позовом відповідач позичених коштів не повернув, що зумовлює необхідність звернення до суду.

На підставі наведеного позивач просить стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 156 тисяч гривень, а також судові витрати у справі.

Ухвалою судді від 08 січня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, передбаченого статтями 274-279 ЦПК України, з повідомленням (викликом) учасників справи.

Станом на день розгляду справи відзив на позовну заяву до суду не надійшов.

Позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Примак В. М. у судовому засіданні вимоги позову підтримали та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Установлено, що останнім відомим зареєстрованим місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1 , що підтверджено копією паспорта громадянина України ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 , виданого 26 травня 2004 року Житомирським МВ УМВС України в Житомирській області. Також установлено, що 29 травня 2019 року відповідач знятий з реєстрації місця проживання. Відомості щодо реєстрації місця проживання відповідача у Єдиному демографічному реєстрі відсутні. Відповідача було повідомлено про дату, час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, що відповідає вимогам ч. 10 ст. 187, ч. 11 ст. 128 ЦПК України.

Враховуючи наявність всіх умов, передбачених ст. 280 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про здійснення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, показання свідків, дослідивши письмові докази у справі, встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Зі змісту ст. 12 ЦПК України вбачається, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд установив, що 19 листопада 2024 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_4 , як позичальник, отримав від позикодавця ОСОБА_1 позику – кошти в розмірі 156 000 гривень, які зобов`язався повернути до 01 червня 2025 року. Договір позики відповідач оформив письмовою розпискою.

У вказаній розписці ОСОБА_4 , зокрема, зазначив, що «Я, ОСОБА_4 , 15.06.1988 р. ВН262619, виданий Житомирським УМВС в Житомирській області 26 травня 2004 р. отримав в позику «борг» 156 000 гр (сто п`ятдесят шість тисяч нуль нуль копійок гривень) Обязуюсь повернути борг до 01 червня 2025 року».

Суд установив, що у визначений договором строк ОСОБА_4 борг не повернув.

Будучи допитаним у якості свідка, позивач ОСОБА_1 повідомив, що ОСОБА_4 раніше також позичав у нього кошти, але завжди борг повертав. Однак, цього разу відповідач повідомляв, що в нього нема можливості повернути борг, а згодом відповідач просто перестав виходити на зв`язок. Також позивач підтвердив, що передав відповідачу 156 000 гривень готівкою 19 листопада 2024 року, які наразі відповідач не повернув.

Свідок ОСОБА_3 суду повідомила, що 19 листопада 2024 року вона була запрошена позивачем для присутності при укладенні договору позики між ним та відповідачем. Свідок підтвердила, що вона бачила як ОСОБА_4 отримав кошти та як написав розписку.

Предметом спору у справі, яка розглядається, є стягнення заборгованості за договором позики.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд ураховує, що позивач належним чином підтвердив факт підписання ОСОБА_4 розписки від 19 листопада 2024 року, яка містить істотні умови договору позики, зокрема, суму позики - 156 000 гривень та зобов`язання боржника повернути борг у строк до 01 червня 2025 року. Складання та надання позичальником боргової розписки саме по собі є належним та допустимим доказом отримання грошових коштів у сумі, зазначеній у ній. Зобов`язавшись повернути борг до 01 червня 2025 року, ОСОБА_4 тим самим підтвердив факт отримання позики у розмірі 156 000 гривень.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до вимог статті 545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов`язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Судом досліджено оригінал боргової розписки, копія якої міститься в матеріалах справи. Зазначене підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та отримання відповідачем грошових коштів. Водночас доказів належного виконання зобов`язання, а саме повернення позичених грошових коштів у визначений строк, відповідачем суду не надано.

Визначившись із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які їх регулюють, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності та взаємозв`язку, а також враховуючи визнання відповідачем позову, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для його задоволення. З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 19 листопада 2024 року в розмірі 156 000 гривень.

Відповідно до п. 1 ч.2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 1 560 гривень сплаченого судового збору.

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, керуючись положеннями статей 134, 141 ЦПК України, кореспондується з її обов`язком подати суду докази на підтвердження розміру таких витрат.

Тягар доказування понесення витрат на правничу допомогу покладається на сторону, яка про це заявляє.

Досліджені судом докази дають підстави для висновку, що 18 грудня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Примаком В. М. укладено договір про надання правничої допомоги. Крім того, 18 грудня 2025 року між ОСОБА_1 та адвокатом Примаком В. М. укладено додатковий договір до договору про надання правничої допомоги, відповідно до п. 2.3 якого сторони договору погодили порядок виплати гонорару адвокату. Зокрема, ОСОБА_1 мав сплатити гонорар адвокату в розмірі 15 000 гривень в день укладення додаткового договору, тобто 18 грудня 2025 року. Однак, в матеріалах справи відсутні докази дійсного фактичного понесення позивачем відповідних витрат.

В питанні надання доказів варта уваги позиція Верховного Суду у справі № 922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 28 травня 2024 року у cправі № 910/1757/22.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат.

Суд ураховує, що в матеріалах справи відсутні докази оплати позивачем гонорару адвокату Примаку В. М. За відсутності документального підтвердження фактичного понесення позивачем судових витрат на правничу допомогу адвоката в цій справі суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви позивача про стягнення таких витрат з відповідача.

Керуючись ст. ст. 526, 625, 1048-1050 ЦК України, керуючись ст. ст. 4, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 83, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 156 000 (сто п`ятдесят шість тисяч) гривень заборгованості за договором позики від 19 листопада 2024 року.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1 560 (одна тисяча п`ятсот шістдесят) гривень судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно-процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 , остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя Корольовського районного суду

міста Житомира Лілія ПИЛИПЮК