Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №766/8838/25 — Херсонський апеляційний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/819/844/26

Єдиний унікальний номер справи: 766/8838/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Приходько Л. А.,

суддів: Базіль Л.В.,

Радченка С.В..,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство «Херсонська теплоелектроцентраль»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Кузьміної О.І.,

встановив:

У червні 2025 року АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за спожиту теплову енергію.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що ОСОБА_2 є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з централізованого опалення за зазначеною адресою, які надаються позивачем, Акціонерним товариством «Херсонська теплоелектроцентраль». На ім`я відповідача в службі збуту теплової енергії позивача відкрито особовий рахунок, згідно якого ведеться облік розрахунків між позивачем та відповідачем за надані послуги з централізованого опалення.

Представник АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» вказував, що відповідач протягом тривалого часу належним чином не вносить плату за надані їй послуги з централізованого опалення, у зв`язку з чим у неї утворилась заборгованість перед позивачем за період з березня 2015 року по лютий 2022 року включно у загальному розмірі 45 255,67 грн.

На підставі наведеного представник АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» просив суд стягнути з відповідача вказану суму заборгованості, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що період нарахування, зазначений позивачем у розрахунку, виходить за межі встановленого статтею 257 ЦК України строку позовної давності.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» подав апеляційну скаргу, сформувавши її в системі «Електронний суд», в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» борг за спожиту теплову енергію за період з квітня 2017 року по грудень 2019 року включно у розмірі 16 359,66 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно надано оцінку встановленим обставинам справи, невірно застосовано строки позовної давності, зокрема суд не звернув уваги на те, що з 02 квітня 2020 року по 30 червня 2023 року на підставі пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України - під час дії карантину, встановленого КМУ, з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину. Також, строки продовжуються у період з 17 березня 2022 року по 03 вересня 2025 року на підставі пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у зв`язку із запровадження на території України військового стану.

Враховуючи призупинення строків позовної давності, апелянт не погоджується з визначеним в рішенні суду пропуском строку на подання позовної заяви та обрахування періоду, який позивач має право стягувати заборгованість. Так, АТ «Херсонська ТЕЦ» надає послуги з централізованого опалення відповідачу за адресою: АДРЕСА_2 . Між позивачем та відповідачем, який є споживачем послуг з централізованого опалення, існують цивільні правовідносини на підставі договору приєднання, який передбачений приписами чинних нормативно-правових актів. Згідно частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Апелянт зазначає, що на підтвердження наявності заборгованості позивачем надано розрахунок, де вказано, що заборгованість обраховується з березня 2015 року по квітень 2025 року включно у розмірі 45 255,67 грн. Останнє нарахування позивачем здійснено у грудні 2019 року, заборгованість становить 45255,67 грн.

На думку апелянта, оскільки строки позовної давності були призупиненні у загальному з 02 квітня 2020 року по 03 вересня 2025 року, позов подано в червні 2025 року, то обраховувати строк позовної давності в три роки слід з квітня 2017 року. Станом на день подання позову заборгованість становила 45255,67 грн, станом на квітень 2017 року - 28896,01 грн, різниця становить – 16 359,66 грн. Отже, заборгованість за період з квітня 2017 року по грудень 2019 року становить 16 359, 66 грн, яку і просить стягнути представник позивача у своїй апеляційній скарзі

Крім того, апелянт звернув увагу на те, що відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

У письмовому відзиві на скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Федак Л.Р., посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги та законність рішення суду, просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Зокрема, представником позивача зазначено, що додані позивачем копії розрахунку заборгованості, не можуть бути належними та допустимими доказами постачання теплової енергії, оскільки подані позивачем відомості містять лише інформацію про нарахування грошових коштів але не містять інформацію про кількість спожитої теплової енергії, а тому здійснені позивачем розрахунки вартості спожитої відповідачем у приміщенні теплоенергії не можуть бути прийняті як достовірні.

Зазначає, що в силу відсутності належного обґрунтування позову (формули розрахунку теплової енергії), самого розрахунку, а також фізичних даних, без яких неможливо виконати такий розрахунок, заявлені позивачем вимоги не мають здатності до арифметичної та логічної перевірки, в силу чого не можуть бути задоволені.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду у справі за позовом з ціною менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому, відповідно до частини тринадцятої статті 7 та частини першої статті 369 ЦПК України підлягає розгляду судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами без проведення судового засідання.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Частиною першою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на не повному встановленню в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що період нарахування, зазначений позивачем у розрахунку, виходить за межі встановленого статтею 257 ЦК України строку позовної давності. Так, заборгованість за період з березня 2015 року по лютий 2022 року становить 45255,67 грн. Враховуючи загальний порядок обрахування строку позовної давності, дату звернення до суду 10 червня 2025 року, суд вважав, що строк має обраховуватись з червня 2022 року. Оскільки за період часу з червня 2022 року по лютий 2022 року заборгованість відповідача становить 45 255,67 грн, різниця складає 0,00 грн, а тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

З матеріалів справи вбачається, що АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» є надавачем послуг з теплозабезпечення до будинку АДРЕСА_3 , в якому розташована квартира АДРЕСА_4 , належна ОСОБА_1 .

За вищевказаною адресою у службі збуту теплової енергії позивача відкрито на ім`я ОСОБА_1 особовий рахунок № НОМЕР_1 .

З інформаційної довідки по розрахунках за послуги централізоване опалення та абонентське обслуговування по АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» за особовим рахунком за адресою: АДРЕСА_1 вбачається, що вартість послуг, наданих позивачем за період з березня 2015 року по квітень 2025 року становить 45 255,67 грн.

Як слідує із вказаної довідки відповідачем нараховувались суми за спожиту теплову енергію у період з березня 2015 року по березень 2019 року включно. Відповідачем за весь період нарахувань жодних нарахованих сум сплачено не було.

Під час звернення до суду з позовними вимогами позивач просив стягнути заборгованість у повному обсязі за весь період нарахувань - у сумі 45 255,67 грн.

Доказів на спростування нарахованої позивачем заборгованості матеріали справи не містять.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою представник позивача зазначав, що враховуючи продовження строків звернення до суду на строк дії карантину та на строк запровадження в країні військового стану, стає можливим стягнути з відповідача нараховану суму заборгованості за спожиту теплову енергію за трирічний період, який передував встановленню дії карантину, починаючи з 01 квітня 2017 року по 01 квітня 2020 року в сумі 16 359,66 грн.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі Закон № 1875-ІV), централізоване опалення віднесено до комунальних послуг.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 вказаного Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-ІV обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Отже, законодавець встановлює, обов`язок споживача оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними.

За змістом частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про теплопостачання» у разі відмови оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що не заперечується відповідачем.

Матеріалами справи підтверджено, що у позивача на ім`я відповідача відкрито особовий рахунок № НОМЕР_1 за адресою розташування належної відповідачу квартири.

Відповідно до вказаного рахунку відповідачу нараховується плата за послуги з теплопостачання на опалювальну площу – 49,88 кв.м, за встановленими тарифами з урахуванням спожитих Гкал. Вказані обставини свідчать про фактичне споживання комунальних послуг з централізованого опалення.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За таких обставин та наведених норм матеріального права апеляційний суд вважає, що між сторонами у даній справі виникли правовідносини, які ґрунтуються на фактичному споживанні відповідачем наданих позивачем комунальних послуг, які він має сплачувати відповідно до визначеного у вказаних нормах матеріального права порядку.

Доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу про те, що здійснені позивачем розрахунки вартості спожитої відповідачем у приміщенні теплоенергії не можуть бути прийняті як достовірні, оскільки подані позивачем відомості містять лише інформацію про нарахування грошових коштів але не містять інформацію про кількість спожитої теплової енергії, а тому і не існує ніяких зобов`язань, апеляційний суд відхиляє, оскільки правовідносини сторін ґрунтуються на фактичному споживанні відповідачем наданих позивачем послуг з централізованого опалення, що підтверджується матеріалами справи.

Правильність нарахування суми боргу за зазначені позивачем періоди підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення у повному обсязі за вказані періоди оплати за теплову енергію. Відповідачем наданий АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» розрахунок заборгованості у встановленому законом порядку не спростований, інший розрахунок не надано.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції вважає доведеним, що у зазначений позивачем період останній надавав ОСОБА_1 послуги з централізованого опалення та за вказаний період у відповідача існує заборгованість по сплаті за надані послуги.

Зважаючи на те, що відповідач в добровільному порядку не сплачує заборгованість за спожиті послуги з централізованого опалення квартири, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав щодо стягнення такої заборгованості в судовому порядку.

Разом з тим, апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про застосування наслідків спливу позовної давності щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі за весь період нарахування такої заборгованості з огляду на наступне.

Відповідно до статті 257, пункту 4 статті 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відзиві на позовну заяву про стягнення боргу за спожиту теплову енергію, представник відповідача вказувала, що АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» пропустила строк позовної давності без поважних причин, а тому просила застосувати строки позовної давності при ухваленні рішення суду.

У відповідності до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільним кодексом України визначено два види строків позовної давності: а) загальний; б) спеціальні.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Загальні строки позовної давності є абстрактними, поширюються на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причини пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущений з поважних причин (п.п. 6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019, прийнятій по справі №911/3681/17).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) встановлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався та діяв до 30 червня 2023 року.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Зазначений Закон України від 30 березня 2020 року № 540-ІХ набрав чинності 02 квітня 2020 року, а тому слід вважати, що трирічний строк позовної давності припинився для заборгованості, яка була нарахована з квітня 2017 року. Цю обставину суд першої інстанції не з`ясував, внаслідок чого помилився зі своїми висновками в цій частині.

Крім того, указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дію якого неодноразово продовжено.

За приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

При застосуванні норм права Верховний Суд у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 727/4133/22 сформував правову позицію про те, що загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом у червні 2025 року, під час дії в Україні воєнного стану, та просив стягнути з відповідача заборгованість за період з березня 2015 року по квітень 2025 року.

Тобто, зважаючи, що на час звернення до суду з позовними вимогами на території України було запроваджено воєнний стан, а до цієї події – з 02 квітня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин, тобто перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупинився на строк їх дії, колегія суддів приходить до висновку, що позивач звернувся до суду із позовом у межах продовженого Законом строку позовної давності.

Разом з тим, з огляду на приписи статей 256, 257 ЦК України, на встановлений Кабінетом Міністрів України карантин з 12 березня 2020 року, на набрання чинності Законом України від 30 березня 2020 року №540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину - 02 квітня 2020 року, пункти 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, а також на встановлені судом обставини, а саме, дату звернення АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» із даною позовною заявою у червні 2025 року (під час дії воєнного стану), період стягнення заборгованості, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо платежів за період з 01 березня 2015 року по 01 квітня 2017 року (період, який передував трирічному нарахуванню заборгованості – в межах позовної давності, перед запровадженням дії карантину), а тому у задоволенні позовних вимог у цій частині слід відмовити, оскільки останні заявлені поза межами строку позовної давності.

Щодо іншої частини заявлених позовних вимог, то, враховуючи вищевикладене, трирічний строк позовної давності щодо платежів за період з 01 квітня 2017 року по 01 квітня 2020 року включно позивачем не пропущено та підлягає до стягненню.

Як вбачається з наданої до позову інформаційної довідки по розрахунках за послуги централізоване опалення та абонентське обслуговування вартість послуг, наданих позивачем за період з березня 2015 року по квітень 2025 року, становить 45 255,67 грн. Останнє нарахування позивачем здійснено у грудні 2019 року. Станом на квітень 2017 року заборгованість становила 28 896,01 грн, різниця між загальною сумою нарахованої заборгованості та сумою станом на квітень 2017 року становить 16 359,66 грн (45 255,67 – 28 896,01). Отже, заборгованість за період з квітня 2017 року по грудень 2019 року становить 16 359, 66 грн, яка і підлягає стягненню з відповідача на користь АТ «Херсонська теплоелектроцентраль».

На підставі наведеного, суд першої інстанції на встановлені апеляційним судом обставини уваги не звернув та дійшов необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог всієї суми заборгованості у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з такими вимогами.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1ст. 374 ЦПК України).

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене судом першої інстанції рішення, у зв`язку з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, при подачі позовної заяви АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» сплатило судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, а при подачі апеляційної скарги – 2 906,88 грн.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно з п.п. б), в) ч. 4 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

При зверненні до суду з позовом АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» просило стягнути з відповідача заборгованість в сумі 45 255,67 грн, за результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що з ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість в розмірі 16 359,66 грн, тобто позовні вимоги задоволено на 36,15 %.

У зв`язку з тим, що позов підлягає задоволенню частково, то відповідно зменшенню підлягає і сума судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.

Отже, щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, то з ОСОБА_1 на користь АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» підлягає стягненню судовий збір в сумі 875,70 грн (36,15% від 2 422,40 грн)

У зв`язку з тим, що за результатами перегляду справи колегія суддів задовольнила вимоги апеляційної скарги АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» у повному обсязі , з ОСОБА_1 на користь АТ «Херсонська теплоелектроцентраль» підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, в сумі 2 906,88 грн.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» задовольнити.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 лютого 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за надані послуги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» заборгованість за спожиту теплову енергію за період з 01 квітня 2017 року по 01 квітня 2020 року у загальному розмірі 16 359,66 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Херсонська теплоелектроцентраль» судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 875,70 грн, за подання апеляційної скарги – 2 906,88 грн.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Л.А.Приходько

Судді: Л.В.Базіль

С.В.Радченко