Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №579/2605/24 — Сумський апеляційний суд

Справа №579/2605/24

Номер провадження 22-ц/816/1830/26

Категорія - 65

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Сидоренко А.П. (суддя-доповідач), суддів: Сізова Д.В., Щербаченко М.В.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 19 січня 2026 року, ухвалене в м. Кролевець у складі судді Моргуна О.В., у цивільній справі № 579/2605/24 за позовом ПРИВАТНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ПО УПРАВЛІННЮ ЖИТЛОМ «ЖИТЛКОМСЕРВІС» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлову послугу,

у с т а н о в и в:

07 листопада 2024 року ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ПО УПРАВЛІННЮ ЖИТЛОМ «ЖИТЛКОМСЕРВІС» (далі - ПП «УЖ «ЖИТЛКОМСЕРВІС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , посилаючись на те, що загальними зборами співвласників багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , оформленими протоколом від 18 березня 2020 року, прийнято рішення про визначення позивача управителем багатоквартирного будинку та обрання уповноваженої особи від співвласників ОСОБА_3 для укладення і підписання договору з управителем.

На виконання зазначеного рішення між позивачем та уповноваженою особою укладено договір № 8 від 3 липня 2020 року про надання послуги з управління багатоквартирним будинком.

Відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , проживають за вказаною адресою та користуються послугами позивача.

Заборгованість відповідачів за надані позивачем послуги за період з 01 березня 2024 року по 01 жовтня 2024 року становить 1427 грн 58 коп.

Позивач просив суд стягнути з відповідачів на його користь солідарно заборгованість за фактично надану послугу з управління багатоквартирним житловим будинком, інфляцію та пеню в сумі 1534 грн 35 коп., а також судові витрати.

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 19 січня 2026 року позов ПП УЖ «ЖИТЛОКОМСЕРВІС» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в солідарному порядку на користь ПП УЖ «ЖИТЛОКОМСЕРВІС» заборгованість за послугу з управління багатоквартирним будинком у розмірі 1427 грн 58 коп., 3 % річних у розмірі 25 грн 16 коп., а всього 1452 грн 74 коп., а також судовий збір у розмірі по 1514 грн з кожного. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, а також невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просила скасувати рішення суду та стягнути з позивача на її користь судовий збір у розмірі 4542 грн. 00 коп. за подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач здійснював управління будинком АДРЕСА_1 на підставі договору від 03 липня 2020 року. Рішенням загальних зборів співвласників від 03 січня 2024 року, оформленим протоколом, попереднього управителя відкликано та визначено нового, а саме КП «Кролевецька ЖЕК», а відповідний протокол прийнято на зберігання виконавчим комітетом Кролевецької міської ради.

Уповноважена особа звернулася до ПП «ЖИТЛКОМСЕРВІС» із заявою про розірвання договору, після чого співвласники уклали новий договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком з КП «Кролевецька ЖЕК» № 11-03/24 від 01 березня 2024 року відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до Договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком № 11-03/24 від 01 березня 2024 року КП «Кролевецька ЖЕК» здійснювало управління будинком АДРЕСА_1 у період з 01 березня 2024 року по 28 лютого 2025 року. Факт надання послуги та її оплати підтверджується довідкою КП «Кролевецька ЖЕК» про надані послуги з управління зазначеним будинком за вказаний період.

Відповідачі сумлінно здійснювали оплату за надані послуги, що підтверджується оборотною відомістю по особовому рахунку № НОМЕР_1 , доданою до відзиву на позовну заяву ПП «По управлінню житлом «Житлкомсервіс».

Однак, згідно з рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 10 лютого 2025 року у справі № 579/2445/24 позов ОСОБА_4 задоволено: визнано недійсним та скасовано рішення загальних зборів співвласників будинку за адресою: АДРЕСА_1 , оформлене протоколом від 03 січня 2024 року, а також визнано недійсним договір № 11-03/24 від 01 березня 2024 року, укладений між уповноваженою особою та КП «Кролевецька ЖЕК».

Вказане рішення набрало законної сили 17 листопада 2025 року. Відтак, Протокол загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 від 03 січня 2024 року та Договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком № 11-03/24 від 01 березня 2024 року залишалися чинними до 17 листопада 2025 року, а діяльність КП «Кролевецька ЖЕК» як управителя у відповідний період була законною.

За таких обставин у відповідачів відсутня будь-яка заборгованість або зобов`язання перед відповідачем за нібито спожиті послуги у спірний період, оскільки вони користувалися послугами іншого управителя та здійснювали їх оплату.

Крім того, відповідачі до відзиву на позов подали довідку про склад сім`ї, де зазначено 4 особи. Водночас вони є співвласниками лише 50% квартири: ОСОБА_2 - 25%, ОСОБА_1 - 25%, інші 50% належать іншим особам згідно зі Свідоцтвом про право власності від 06 січня 1995 року.

Згідно з інформацією про нарахування по особовому рахунку № НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 за період березень - вересень 2024 року обліковується заборгованість у сумі 1427 грн 58 коп., яка відображена і в рішенні суду.

Отже, суд фактично поклав на відповідачів обов`язок сплати за весь обсяг послуг, включно з часткою квартири, яка їм не належить, хоча вони є співвласниками лише 50 % житла.

З огляду на викладене, судом допущено помилку у визначенні розміру оплати, яка підлягає стягненню з відповідачів за послугу з управління будинком, що вплинуло на правильність ухваленого по суті рішення.

Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшов.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржуване рішення відповідає в повній мірі.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_2 , що не заперечується відповідачами.

Позивач є управителем зазначеного багатоквартирного будинку, що підтверджується протоколом зборів співвласників від 16 березня 2020 року (а.с. 9–13).

03 липня 2020 року між управителем та співвласниками, в особі уповноваженої особи, укладено договір № 8 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком (а.с. 14–17), за умовами якого управитель зобов`язався надавати послугу з управління будинком, а співвласники - її оплачувати.

Ціна послуги становила 3,30 грн за 1 кв. м загальної площі (п. 3.1 Договору), оплата здійснюється щомісячно до 25 числа наступного за розрахунковим (п. 3.2), а обов`язок її оплати покладено на кожного співвласника (пп. 3 п. 2.2). Договір набрав чинності з 01 серпня 2020 року та автоматично продовжувався (п. 9.1, 9.2).

Виконання послуг підтверджується інформацією про виконання кошторису та надання послуг у 2020–2024 роках (а.с. 32).

За період з березня 2024 року по вересень 2024 року сума нарахувань за надані послуги по управлінню багатоквартирним будинком по особовому рахунку № НОМЕР_2 складає 1427 грн 58 коп., що підтверджується інформацією про нарахування та оплату (а.с.35).

Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 10 лютого 2025 року у справі 579/2445/24 позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , КП «Кролевецька житлово-експлуатаційна контора» Кролевецької міської ради, третя особа: ПП «По управлінню житлом «Житлкомсервіс» про визнання недійсним рішення зборів співвласників багатоквартирного будинку задоволено.

Визнано недійсним та скасовано рішення зборів співвласників багатоквартирного будинку за місцезнаходженням: АДРЕСА_1 , оформлених протоколом від 03.01.2024 року.

Визнано недійсним договір №11-03/24 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_1 від 01.03.2024 року, укладений між уповноваженою особою ОСОБА_7 і КП «Кролевецька ЖЕК».

Рішення набрало законної сили 25 березня 2025 року (а.с.104-108).

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що відповідачі отримують послуги з управління багатоквартирним будинком, однак плату за них не здійснюють.

Суд дійшов висновку, що відповідачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження ненадання послуги або її надання в неповному обсязі, а також не доведено належного виконання договірних зобов`язань. Відповідачами не подано доказів відсутності заборгованості або її наявності у меншому розмірі та не підтверджено обставин, на які вони посилалися як на підставу заперечень.

З дослідженого судом розрахунку заборгованості, наданого позивачем, встановлено невиконання відповідачами договірних зобов`язань. Контррозрахунок заборгованості відповідачами не подано, що унеможливлює спростування наданих позивачем розрахункових даних.

Суд також вказав, що позивачем не надано належних доказів та розрахунку сум втрат від інфляційних процесів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та визнав обґрунтованими вимоги про стягнення з відповідачів 1427 грн 58 коп. заборгованості за житлову послугу та 3 % річних у розмірі 25 грн 16 коп. У задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат відмовлено з підстав ненадання позивачем належного та обґрунтованого розрахунку зазначених сум.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 15 та частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права та інтересу.

Правовідносини між сторонами у спірний період регулювалися, зокрема, нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі – Закон № 2189-VIII).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону № 2189-VIII індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна, отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до статті 5 Закону України № 2189-VIII житлова послуга - це послуга з управління багатоквартирним будинком, а комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу відповідних ресурсів.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону № 2189-VIII індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки та за тарифами, визначеними договором.

Частиною першою статті 10 цього Закону передбачено, що тарифи на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом.

Згідно наведених норм, обов`язок споживача щодо оплати житлової послуги виникає за умови фактичного надання послуг управителем та існування договірних відносин, що у даній справі підтверджується матеріалами провадження та встановленим судом фактом отримання відповідачами послуг з управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до пункту 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою КМУ № 45 від 24 січня 2006 року, власник зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, визначені договором або законом, що узгоджується з обов`язком відповідачів у даній справі здійснювати оплату за отримані послуги управління будинком.

У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 роз`яснено, що споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги за умови фактичного користування ними, а відсутність договору не звільняє від такого обов`язку. Вказаний правовий висновок підлягає застосуванню і до спірних правовідносин, оскільки відповідачі фактично користувалися послугою з управління багатоквартирним будинком, що встановлено судом першої інстанції.

Отже, у даній справі ключовим є саме факт отримання послуги та невиконання відповідачами обов`язку з її оплати, що підтверджується матеріалами справи та розрахунком позивача, який не був спростований належними доказами або контррозрахунком.

Розмір плати визначається на підставі тарифів та затверджених нарахувань, що відповідачами не оспорено належними доказами.

Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати належне йому майно, що у контексті спірних правовідносин означає обов`язок нести витрати на його утримання, у тому числі шляхом оплати житлової послуги з управління будинком.

Крім того, згідно з п.п. 5, 10 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» № № 417-VIII співвласники зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги. Рішення зборів співвласників щодо управління будинком є обов`язковими для всіх співвласників, що додатково підтверджує обов`язок відповідачів виконувати умови визначеного способу управління та здійснювати оплату за відповідні послуги.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, судом правильно встановлено, що позивач є виконавцем послуг по утриманню будинку по АДРЕСА_3 , в якому мешкають відповідачі та є споживачами наданих послуг, тому зобов`язані своєчасно та в повному обсязі сплачувати вартість спожитих комунальних послуг. Однак, через неповну та несвоєчасну сплату нарахованої вартості спожитих послуг у вказаний період у відповідачів виникла заборгованість у розмірі 1427, 57 грн., яку місцевий суд стягнув з них на користь позивача.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Споживачі були ознайомлені з умовами договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 03 липня 2020 року № 8, за якими кожен із співласників зобов`язаний оплачувати управителеві надані послуги з управління в порядку, за ціною та у встановлені цим договором, дотримуватися правил безпеки, зокрема пожежної та санітарних норм (пп 3 п.2.2 Договору).

Доводи апелянтів щодо здійснення оплати на рахунок іншого управителя не заслуговують на увагу, оскільки рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 10 лютого 2025 року у справі № 579/2445/24 визнано недійсними рішення зборів співвласників та Договір № 11-03/24 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, укладений з КП «Кролевецька ЖЕК».

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській, адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначеним рішенням суду встановлено обставини того, що збори 03 січня 2024 року були проведені з порушенням встановленого порядку проведення зборів, а в силу того, що участь брали власники менше ніж 50% площі квартир та нежитлових приміщень, були також неповноважними.

Зазначені обставини встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України повторному доказуванню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги про те, що протокол загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 від 03 січня 2024 року і договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком № 11-03/24 від 01 березня 2024 року були чинні до 17 листопада 2025 року, а діяльність КП «Кролевецька ЖЕК» законною, є необґрунтованими та грунтуються на неправильному розумінні правових наслідків визнання правочину та рішення зборів недійсними, оскільки відповідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Визнання судом недійсними рішення зборів співвласників та укладеного на його підставі договору свідчить про відсутність правових підстав для виникнення відповідних прав та обов`язків з моменту їх прийняття (укладення), а не з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Факт виконання послуг позивачем підтверджується інформацією про виконання кошторису та надання послуг у 2020–2024 роках (а.с. 32).

Оскільки визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов`язків, які вони мають встановлювати, доводи відповідачки щодо сплати коштів за надані послуги КП «Кролевецька ЖЕК» не спростовують факту того, що у наведений період саме позивач надавав послуги, передбачені договором про надання послуги з управління багатоквартирним будинком № 8 від 03 липня 2020 року, та не звільняють відповідачів від обов`язку їх оплати.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що відповідачі є власниками лише 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , а тому не зобов`язані сплачувати повну вартість послуг з управління багатоквартирним будинком, колегія суддів приходить до такого висновку.

З матеріалів справи встановлено, що відповідачі до відзиву на позовну заяву від 05 грудня 2024 року надали довідку про склад сім`ї та розмір платежів за житлово-комунальні послуги № 163 від 02 грудня 2024 року КП «Кролевецька ЖЕК», яка зокрема містить інформацію про склад сім`ї за адресою АДРЕСА_3 та вказано кількість членів сім`ї 4 особи.

До апеляційної скарги відповідачкою надано копію свідоцтва про право власності на житло від 06 січня 1995 року (а.с. 150) та в апеляційній скарзі зазначено, що ухвалою суду першої інстанції від 20 листопада 2024 року про відкриття провадження у справі було вирішено розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, а тому належним чином представити докази, надати пояснення та захищати свої права апелянт не могла.

У відповідності до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

За нормами частин першої, другої та третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні. Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №145/474/17 (провадження № 61-35488св18), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 346/5603/17 (провадження №61-41031св18).

Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, у таких випадках:

якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала та не могла знати про їхнє існування;

докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду;

додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції;

суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи;

суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їхнє подання до суду становило для цього учасника певні труднощі тощо);

є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень

Вказане відповідає висновку, наведеному у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17.

Відповідачкою не зазначено обставин неможливості надання доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї. З матеріалів справи встановлено, що відповідачі скористалися процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву, до якого надано копії доказів, а посилання в апеляційній скарзі на те, що розгляд справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи як на підставу неможливості надання доказів, є непереконливим. Визначення судом першої інстанції порядку проведення розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи не позбавляло можливості сторін у відповідності до вимог ч. 3 ст. 83 та ч. 1 ст. 278 ЦПК України подати відзив на позовну заяву разом з доказами, та таким правом відповідачі скористались.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення. Неприпустимим є витребування і приєднання до справи матеріалів на підтвердження висновків і мотивів рішення після його ухвалення.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 299/957/14-ц (провадження № 61-5660св20).

Оскільки відповідачкою не наведено поважність причин неможливості подачі доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, надані до апеляційної скарги документи не підлягають врахуванню при вирішенні справи судом апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що відповідачі є власниками лише 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , а тому не зобов`язані сплачувати повну вартість послуг з управління багатоквартирним будинком, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Так, у відповідності до ч. 4 ст. 319, ст. 322 ЦК України власність зобов`язує та власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Таким чином співвласники житлового приміщення зобов`язані брати участь у витратах на утримання спільного майна та оплаті житлово-комунальних послуг пропорційно своїм часткам у праві власності.

У разі виникнення заборгованості за житлово-комунальні послуги стягнення може здійснюватися з співвласників як у частковому, так і у солідарному порядку, залежно від характеру зобов`язання та заявлених позовних вимог.

Суду першої інстанції не надано доказів, які б вказували на визначення часток у праві спільної власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3 , в тому числі відповідачів.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власників квартири, та у разі виконання рішення суду, відповідачі не позбавлені можливості звернутися до суду з позовом до інших співвласників про стягнення заборгованості за комунальні послуги в порядку регресу.

В іншій частині рішення суду не оскаржується, а тому відповідно до частини першої статті 13 та частини першої статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять посилань на порушення норм матеріального чи процесуального права, які відповідно до статті 376 ЦПК України могли б бути підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки справа є справою незначної складності, а ціна позову не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому на підставі п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

В задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 19 січня 2026 року відмовити.

Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 19 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - А.П. Сидоренко

Судді: Д.В. Сізов

М.В. Щербаченко