Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №496/130/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/892/26

Номер справи місцевого суду: 496/130/26

Головуючий у першій інстанції Буран В. М.

Доповідач Котелевський Р. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І.,

за участю:

секретаря судових засідань – Ровенко А.С,,

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1

потерпілого – ОСОБА_2 ,

представника потерпілого – Завальнюка Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 на постанову Біляївського районного суду Одеської області від 17.02.2026 року, якою провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП відносно:

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,

закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення,

встановив:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №555758

31.12.2025 року о 13 год. 00 хв. в с.Нерубайське по вул.Приозерна, 5г, водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Hyundai» державний номер НОМЕР_1 , під час здійснення обгону автомобіля «Volkswagen» державний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався попереду та здійснював поворот ліворуч не впевнилась в безпеці свого маневру, внаслідок чого відбулось зіткнення. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальним збитком. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п.14.2 Правил дорожнього руху, чим вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та закрив провадження по справі на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Не погоджуючись із вказаною постановою, інший учасник ДТП - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, постанову скасувати, визнати ОСОБА_1 винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накласти на неї адміністративне стягнення. У випадку розгляду справи поза межами строків, передбачених ст.38 КУпАП просить провадження по справі закрити. Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження мотивоване тим, що за результатами розгляду справи, місцевий суд оголосив лише резолютивну частину рішення, що позбавляло апелянта можливості зрозуміти мотиви прийнятого рішення та оскаржити своєчасно таке рішення до суду апеляційної інстанції. Отримавши повний текст оскаржуваної постанови місцевого суду, апелянт подав скаргу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що ДТП сталась з вини водія ОСОБА_1 , яка допустила порушення вимог п.2.3б.; 14.2б; 14.6а Правил дорожнього руху України.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подала заперечення на апеляційну скаргу, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову без змін. В запереченнях ОСОБА_1 вказує, що водій ОСОБА_2 , здійснюючи поворот ліворуч, не виконав вимоги п.10.4 Правил дорожнього руху, не зайняв крайню ліву смугу, на не ввімкнув лівий покажчик повороту, тому ДТП сталась саме з його вини.

Заслухавши пояснення ОСОБА_2 та його представника – адвоката Завальнюка Д.Ю., який підтримав апеляційну скаргу та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження; думку ОСОБА_1 , яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, а вирішення питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження залишила на розсуд суду; дослідивши матеріали справи; апеляційний суд дійшов висновку про таке.

Що стосується доводів клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, судом встановлено таке.

Згідно положень ч.2 ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, або якщо відмовлено у його поновленні.

Із матеріалів судової справи вбачається, що розгляд справи в суді першої інстанції здійснений за участі ОСОБА_2 .

Разом з тим, матеріали справи не місять відомостей про те, коли саме ОСОБА_2 отримав копію оскарженої постанови.

Враховуючи наведені обставини, з метою забезпечення права ОСОБА_2 на доступ до суду, яке випливає з п.1 ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, і є невід`ємною частиною права на справедливий судовий розгляд, апеляційний суд вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.

Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність оскарженої постанови, судом встановлено таке.

Згідно з вимогами ч.7 ст.294 КпАП України, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до положень ст.7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом

Положеннями ст.245 КУпАП встановлено що, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом

Згідно до вимог ст.280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду...., а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Суд повинен обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом». Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Із протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №555758 убачається, що 31.12.2025 року, о 13:00 год, в с.Нерубайське по вул.Приозерна, 5г, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Hyundai» державний номер НОМЕР_1 , під час здійснення обгону автомобіля «Volkswagen» державний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався попереду та здійснював поворот ліворуч, не впевнилась в безпеці свого маневру, внаслідок чого відбулось зіткнення. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні ушкодження з матеріальним збитком. Своїми діями ОСОБА_1 порушила вимоги п.14.2 б Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП.

Оцінюючи доводи скарги, апеляційний суд звертає увагу, що п.14.2б Правил дорожнього руху передбачено, що перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що водій транспортного засобу, який рухається попереду по тій самій смузі, не подав сигналу про намір повороту (перестроювання) ліворуч.

Апеляційний суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №555758 складений відносно ОСОБА_1 , за своєю правовою природою не є самостійним беззаперечним доказом її винуватості, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Апеляційний суд вважає, що в даній справі відсутні належні та допустимі докази, які беззаперечно, поза розумним сумнівом, доводять винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Так, під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, ОСОБА_1 послідовно заперечувала викладені в протоколі обставини дорожньо-транспортної пригоди, винною себе не вважала та пояснила, що рухалася позаду автомобіля під керуванням водія ОСОБА_2 , обидва автомобілю повернули з вул. Центральної на вул. Приозерну. Дорога по який вони рухалися, є достатньо вузькою. Вона рухалася по своїй смузі за автомобілем ОСОБА_2 . Після повороту, через короткий проміжок часу, автомобіль ОСОБА_2 прийняв трохи вправо, заїхав колесами на правий тротуар, та без увімкнення лівого покажчика повороту різко повернув ліворуч поперек руху її автомобілю, що призвело до ДТП. Після цього, вона зупини свій автомобіль, поставила його в режим паркування та вийшла з машини. Автомобіль ОСОБА_2 здав трохи назад, а потім зупинився. Коли була складена схема ДТП, розташування автомобілів на неї, не відповідало первинній обстановці ДТП, і на це ОСОБА_1 одразу звертала увагу працівників поліції.

Пояснення ОСОБА_1 відповідають її письмовим поясненням, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.

Таким чином, слід констатувати, що ОСОБА_1 , безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди та під час розгляду справи в суді першої інстанції, категорично заперечував свою винуватість та надала аналогічні пояснення щодо обставин ДТП.

Інший учасник ДТП ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду пояснив, що він що рухався по вул. Центральній, після чого повернув праворуч на вул. Приозерну і мав намір повернути ліворуч у провулок та включив покажчик повороту. Провулок, по якому здійснювали рух автомобілі був вузький, тому він перед здійсненням повороту ліворуч, зайняв праву сторону проїзної частини щоб зручніше здійснити поворот та бачити, що відбувається у провулку, оскільки там проживає сім`я з двома маленькими дітьми, які можуть раптово вийти на дитячий майданчик. Стверджує, що рухався дуже обережно, зі швидкістю приблизно 15–20 км/год. Наполягає, що бордюр він не заїжджав.

З метою перевірки доводів викладених в апеляційній скарзі та прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, апеляційним судом досліджені письмові докази по справі, відеозапис з камери зовнішнього спостереження на якому зафіксована подія ДТП, а також фотографії розташування транспортних засобів після ДТП.

На відеозаписі зафіксовано рух транспортного засобу «Volkswagen» державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 , який рухався попереду автомобіля «Hyundai» державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . Автомобілі здійснюють поворот праворуч та продовжують рух, після чого, автомобіль «Volkswagen», рухаючись в праві полосі проїзної частини дороги, здійснив різкий поворот ліворуч в провулок, внаслідок чого сталося зіткнення з автомобілем «Hyundai» під керуванням ОСОБА_1 , яка рухалась позаду.

При цьому, в зв`язку з низькою якістю відеозапису неможливо достеменно встановити, чи ввімкнув ОСОБА_2 лівий покажчик повороту, здійснюючи маневр повороту ліворуч у провулок.

Водночас апеляційний суд вважає, що в даному випадку, ОСОБА_2 , здійснюючи поворот ліворуч, мав керуватись вимогами п.10.4 Правил дорожнього руху, відповідно до яких, перед поворотом праворуч та ліворуч, у тому числі в напрямку головної дороги, або розворотом, водій повинен завчасно зайняти відповідне крайнє положення на проїзній частині, призначеній для руху в цьому напрямку.

Із дослідженого відеозапису, пояснень ОСОБА_1 та пояснень самого ОСОБА_2 .Ю, судом беззаперечно встановлено, що водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем та маючи намір здійснити поворот ліворуч у провулок, крайнє ліве положення не зайняв, а навпаки рухався в правій частині проїзної частини, а за версією ОСОБА_1 взагалі виїхав на правий тротуар.

Вказані обставини також у цілому підтверджуються схемою ДТП (незважаючи на те, що вона частково не відповідає поясненнями учасників ДТП в частині місця зіткнення автомобілів та їх розташування після пригоди). Однак, сукупність показань учасників ДТП та відомостей відображених на відеозаписі та фото катках, на яких зафіксовано рух автомобілів та їх розташування після ДТП, дають суду достатні підстави дійти висновку про те, що ОСОБА_2 , керуючи автомобілем та маючи намір здійснити поворот ліворуч в провулок, крайнє ліве положення не зайняв, а навпаки рухався в правій частині проїзної частини, оскільки майже вся задня частина автомобіля «Volkswagen», яким керував ОСОБА_2 , після ДТП знаходилась на правому тротуарі. При цьому, відстань від автомобіля «Volkswagen» до автомобіля «Hyundai» під керуванням ОСОБА_1 також дає підстави для висновку, що зіткнення автомобілів сталося на правій частині проїзної частини, тобто за подій на які посилається остання.

У суді першої інстанції та під час апеляційного розгляду ОСОБА_2 заперечував факт наїзду на правий тротуар перед поворотом ліворуч та вказував, що автомобіль неконтрольовано (після того як він його залишив) відкотився на тротуар вже після ДТП. Проте, суд звертає увагу, що в своїх письмових поясненнях, наданих працівникам поліції після ДТП, ОСОБА_2 на такі обставини не посилався, що викликає обґрунтовані сумніви в сумлінності та достовірності його показань в цій частині в суді апеляційної інстанції.

Більш того, під час апеляційного розгляду, ОСОБА_2 не надав суду раціонального пояснення стосовно того, як його автомобіль (мікроавтобус), будучи за його версією некерованим після того як він залишив його, міг неконтрольовано «скотитись та виїхати на тротуар», враховуючи той факт, що тротуар є вищим (з урахуванням існування бордюру, який розділяє проїзну частину та тротуар, що не заперечував навіть його представник під час судового розгляду) від проїзної частини (на якій після ДТП перебували передні колеса автомобіля «Volkswagen»).

Таким чином, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши відеозапис події, схему місця ДТП та фото картки, на яких зафіксовано розташування транспортних засобів після ДТП, апеляційний суд вважає, що в матеріалах справи відсутні об`єктивні та достатні дані, які б свідчили про порушення ОСОБА_1 вимог Правил дорожнього руху.

Апеляційний суд наголошує, що суд не має права самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

У рішенні від 20.09.2016 року по справі «Карелін проти Росії» (заява №926/08) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення ч.1 ст.6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).

В межах розгляду справи про адміністративне правопорушення, суд не має права на порушення принципу змагальності та диспозитивності, принципу рівності сторін, перебирати на себе функції обвинувачення.

За наведених обставин, апеляційний суд вважає, що за результатами перегляду даної справи не встановлено наявності належних, допустимих та достатніх доказів, які б в своїй сукупності та поза розумним сумнівом доводили, що діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

З урахуванням наведеного апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

За таких обставини апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_2 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції відповідає вимогам закону, у зв`язку із чим відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до п.1 ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Керуючись, ст.62 Конституції України, ст.ст.247, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,

постановив:

Поновити ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження постанови Біляївського районного суду Одеської області від 17.02.2026 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Постанову Біляївського районного суду Одеської області від 17.02.2026 року, якою провадження по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення й оскарженню не підлягає.

Суддя

Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський