Постанова від 04 травня 2026 р. у справі №495/3039/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4411/26

Справа № 495/3039/24

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Драгомерецького М.М.,

Комлевої О.С.,

за участю секретаря Козлової В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васильєв Павло Олегович, на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2025 року, повний текст якого виготовлений 29 липня 2025 року та ухваленого під головуванням судді Прийомової О.Ю., у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності та визнання права власності на об`єкт нерухомого майна,

встановив:

24.04.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд:

- виділити у натурі 51/100 частки житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 , з припиненням для ОСОБА_1 права спільної часткової власності;

- визнати за ОСОБА_1 право власності, як на окремий об`єкт нерухомого майна, а саме: виділену частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи, з можливістю присвоєнням окремої поштової (юридичної) адреси.

Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , на підставі Договору дарування від 16.09.1994 року, є власником 51/100 частки житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Іншим співвласником вказаного об`єкту нерухомості є ОСОБА_2 .

Будь-якої угоди із відповідачем щодо порядку володіння та користування житловим будинком, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позивач досягти не може, оскільки з відповідачем не має змоги оформити нотаріально посвідчений договір про порядок володіння та користування вказаним домоволодінням, який перебуває у спільній частковій власності, а також оформити нотаріально посвідчений договір про виділ (поділ) майна зі спільної часткової власності в натурі, оскільки відповідач набула громадянство держави-агресора та вибула до російської федерації ще до повномасштабного вторгнення.

Позивач бажає вільно користуватися своїм правом на розпорядження часткою у спільній частковій власності.

Зазначає, що з технічної точки зору частка може бути виділена в натурі, права відповідача при такому виділі жодним чином порушуватись не будуть.

У зв`язку із вищевикладеними обставинами, позивач і звернулась до суду.

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29.07.2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (т.1, а.с.208-214).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васильєв П.О., ставить питання про скасування заочного рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29.07.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.1, а.с. 216-225).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, у відсутність учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.11-13).

Апеляційний суд також зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу на підставі наявних доказів, у відсутність учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач ОСОБА_1 ставила перед судом питання про виділ належної їй частки в праві спільної часткової власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , в той час як мала пред`явити вимоги про поділ вказаного домоволодіння в натурі між сторонами в порядку статті 367 ЦК України, яких вона не заявляла.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що за наявності лише двох співвласників майна, між ними проводиться поділ, оскільки при визначенні частки одного зі співвласників у натурі, частка іншого визначається також, і зміні в подальшому не підлягає а тому суд має зазначити розмір виокремлених частин колишнього спільного майна для обох сторін та визначити конкретні окремі об`єкти нерухомого майна, що утворилися у результаті його поділу та належать позивачеві та відповідачеві.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі Договору дарування від 16 вересня 1994 року, посвідченого державним нотаріусом Білгород-Дністровської міської державної нотаріальної контори Чухрай Т.Ю. та зареєстрованого в Реєстрі за № 2-3214; Договору від 11 серпня 1997 року, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського державного нотаріального округу Тітовою Т.С. та зареєстрованого в Реєстрі за № 153; реєстраційного посвідчення Білгород-Дністровського МБТІ від 18 серпня 1997 року № 11-1499, позивач ОСОБА_1 є власником 51/100 часток житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.15-16, 17).

Іншим співвласником вказаного будинку являється відповідач ОСОБА_2 , що підтверджується листом Комунального підприємства (далі – КП) «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» від 14 березня 2024 року № 254 (т.1, а.с.44).

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом ч.1 ст.316 та ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу (далі – ЦК) України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Згідно ст.356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю, суб`єктами якого можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Частиною 1 ст.361 та ч.ч.1,4 ст.364 ЦК України передбачено, що співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності і має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється.

Оскільки будь-якої угоди із відповідачем ОСОБА_2 щодо порядку володіння та користування вищевказаним житловим будинком не досягнуто, так як відповідач набула громадянство держави-агресора (російської федерації) та вибула до російської федерації (далі – рф) до повномасштабного вторгнення терористичної держави в Україну і до теперішнього часу в Україну не поверталась, що підтверджується інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України (т.1, а.с.51).

Судом першої інстанції не було враховано, що позивач ОСОБА_1 у встановленому законом порядку має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, а саме 51/100 частки вищевказаного житлового будинку.

Судом першої інстанції також не було враховано, що частка позивача ОСОБА_1 у вищевказаному житловому будинку з технічної точки зори може бути виділена в натурі, що підтверджується висновком судового експерта Мазурової І.С № 034/2024 від 06 грудня 2024 року (т.1, а.с.129-155).

Зазначені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що в даному випадку позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи те, що оскаржуваним судовим рішенням спір між сторонами фактично не вирішений, а також виходячи з аналізу змісту статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України, колегія суддів виходить до висновку, що в даному випадку виділ часток (поділ) майна, що перебуває у спільній частковій власності сторін, є можливим, при тому, що кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину спірного житлового будинку із самостійним виходом.

При цьому слід зазначити, що для виділу частки або поділу спірного будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд України, в своїй постанові від 03 квітня 2013 року, справа № 6-12цс13.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку, при виділі належних часток позивачу у спільній частковій власності для цього наявна технічна можливість, оскільки кожен із належних учасникам справи об`єктів відокремлений один від одного, до них проведені інженерні комунікації, вони мають окремі входи та виходи, будь-яких ризиків для погіршення стану майна, що перебуває у спільній частковій власності, відсутні.

Зазначені обставини також свідчать про те, що при виділі в натурі часток майна спільної часткової власності, частці житлового будинку, яка належить на праві власності і виділяється в натурі позивачу можливо присвоїти окрему юридичну (поштову) адресу.

Крім викладеного, колегія суддів зазначає, що оскільки укласти нотаріально посвідчений договір з відповідачкою про поділ майна, що перебуває у спільній частковій власності, є неможливим, про що було вказано вище, а також з огляду на те, що стосовно громадян і юридичних осіб РФ Постановою Кабміну від 03.03.2022 року № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації» заборонено виконання у примусовому порядку грошових та інших зобов`язань (включаючи надання/отримання послуг, продаж/купівлю товарів, надання/отримання позик, тощо), кредиторами (стягувачами), за якими є вищевказані особи, відчуження, передача в заставу, будь-які інші дії, які повинні або можуть спричинити відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання на користь осіб, пов`язаних з рф, або на користь рф або здійснення таких дій особами, пов`язаними з рф (крім безоплатного відчуження на користь України).

Крім того, відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 р. № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» здійснення нотаріальних дій за зверненням громадян/юридичних осіб рф, у тому числі за зверненням громадян рф з посвідкою на постійне/тимчасове проживання в Україні, юридичних осіб України, в яких учасники/беніфіціари з рф заборонено, незавершені нотаріальні дії зупиняються. У разі звернення, нотаріус зобов`язаний відмовити у здійсненні нотаріальної дії.

Враховуючи, що оскільки таким чином фактично блокуються всі правочини з відчуження нерухомості громадян рф; зміна учасників/директорів у юридичних особах України (учасниками/беніфіціарами яких є громадяни/юридичні особи рф), позивач ОСОБА_1 , захищаючи свої права власника, змушена була звернутись до суду з даним позовом.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надала суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його спростовують, оскільки рішення ухвалено не у відповідності до вимог матеріального і процесуального права.

У зв`язку з цим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати і ухвалити постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

У відповідності до вимог, передбачених ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне розподілити між сторонами судовий збір.

Враховуючи, що судове рішення підлягає скасуванню повністю, з ухваленням постанови, якою позовні вимоги підлягають задоволенню, і позивач сплатила за подання позову 1211,20 грн. (т.1, а.с.12), та за подання апеляційної скарги – 3633,60 грн. (т.1, а.с.235), колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у загальному розмірі 4 844,8 грн. та на користь держави несплачений позивачем судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1 211,20 грн.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачені витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи в сумі 20 000 грн. (т.1, а.с.117).

Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Васильєв Павло Олегович, задовольнити.

Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29 липня 2025 року скасувати.

Ухвалити постанову якою виділити в натурі 51/100 частки житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідка на постійне проживання, серії НОМЕР_1 , видана 08 червня 2004 року ВГІРФО УМВС України в Одеській області, РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з припиненням для ОСОБА_1 права спільної часткової власності.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідка на постійне проживання, серії НОМЕР_1 , видана 08 червня 2004 року ВГІРФО УМВС України в Одеській області, РНОКПП: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , право власності як на окремий об`єкт нерухомого майна, а саме виділену частку житлового будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 у складі житлового будинку літ. «А», 1-1 коридор, 1-2 - житлова, 1-4 - житлова, 1-5 - кухня, загальною площею 41,7 кв.м., вбиральні літ. «О», воріт №2, паркану №5 та № II - водопроводу, з можливістю присвоєння окремої поштової (юридичної) адреси.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , судовий збір у загальному розмірі 4 844,8 грн. (чотири тисячі вісімсот сорок чотири гривні 80 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , витрати на проведення судової будівельно-технічної експертизи в сумі 20 000 грн. (двадцять тисяч гривень).

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , на користь держави судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 14.05.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева