Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №473/216/24 — Миколаївський апеляційний суд

14.05.26

22-ц/812/813/26

Провадження № 22-ц/812/813/26 Суддя першої інстанції Вуїв О.В.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 травня 2026 року м. Миколаїв Справа № 473/216/24

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого – Царюк Л.М.,

суддів – Базовкіної Т.М., Яворської Ж.М.,

при секретарі судового засідання – Колосовій О.М.,

за участі представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Вуїва О.В., в залі судового засідання в м. Вознесенськ, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про скасування рішення та відновлення меж земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

12 січня 2024 року ОСОБА_3 , звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області про скасування рішення та відновлення меж земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим, що у 2009 році батько ОСОБА_3 – ОСОБА_4 набув у власність земельну ділянку площею 0,2201 га, розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий №4822084201:04:003:0006, що було посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку від 14 грудня 2009 року, зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010948800241.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

За заявою ОСОБА_3 приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучеровою Н.М. після смерті ОСОБА_4 було заведено спадкову справу від 23 лютого 2022 року № 5/22.

З метою оформлення своїх спадкових прав та у зв`язку зі зміною конфігурації, лінійних промірів спадкової земельної ділянки позивачка звернулася до ФОП ОСОБА_5 для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж ділянки в натурі (на місцевості) з присвоєнням їй кадастрового номера.

Проте, при оформленні технічної документації та встановленні межових знаків, було виявлено накладення на спадкову ділянку сусідньої земельної ділянки площею 0,25 га, розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 4822084200:04:003:0040, яка була надана ОСОБА_1 у власність на підставі рішення Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області від 11 травня 2018 року за № 08 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі».

В подальшому накладення меж земельних ділянок ОСОБА_4 та ОСОБА_1 також підтвердила й комісія Бузької сільської ради Вознесенського району окремим актом.

ОСОБА_1 відмовляється від вчинення дій, направлених на усунення виявленого порушення, яке перешкоджає позивачці використати своє право на спадкування майна батька та в повному обсязі реалізувати права власниці земельної ділянки.

Посилаючись на викладене ОСОБА_3 просила:

- скасувати рішення Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області від 11 травня 2018 року за № 08 про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель по АДРЕСА_1 ;

- відновити межі земельних ділянок по межі, яка ділить земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , у відповідності до висновку експертизи;

- зобов`язати ОСОБА_1 провести межі належної йому земельної ділянки у відповідність до межі присадибної земельної ділянки ОСОБА_4 , усунувши накладку на земельну ділянку розміром приблизно 0.018 га згідно висновку судової земельно-технічної експертизи.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що обраний позивачкою спосіб захисту є неефективним, оскільки задоволення цих вимог не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача (у разі його наявності).

Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким вимоги позову задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позовна заява була подана в січні 2024 року. Суд першої інстанції в своєму рішенні посилається на практику Верховного Суду 2025 року. Обраний позивачкою спосіб захисту прав був вірним та єдиним можливим на момент подачі позову 2024 року.

Позивачка не могла сформулювати вимогу про скасування рішення в частині, оскільки без судової земельно-технічної експертизи визначити площу накладення меж земельних ділянок було неможливо.

Підставами для визнання недійсним акту (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акту прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні визнав факт накладення меж його земельної ділянки на земельну ділянку позивачки, але суд не врахував вказану обставину при ухваленні рішення.

ОСОБА_1 , в інтересах якого діяв його представник – ОСОБА_2 , подав відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві відповідач зазначав, що скаржниця не наводить аргументів, які б вказували, що вона була позбавлена можливості отримати висновок експерта та належним чином сформулювати свої позовні вимоги.

Позивачка намагається створити конкуренцію правових висновків, викладених у різних правових висновках Верховного Суду аби спростувати доводи суду першої інстанції.

Приведені позивачкою приклади судової практики втратили свою актуальність, а застосуванню підлягають саме ті висновки, на які посилається суд першої інстанції.

На день розгляду справи відзиву на апеляційну скаргу від Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області не надходило.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що у 2009 році батько позивачки – ОСОБА_4 набув у власність земельну ділянку площею 0,2201 га, розташовану по АДРЕСА_1 , призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий №4822084201:04:003:0006, що було посвідчено Державним актом на право власності на земельну ділянку від 14 грудня 2009 року, зареєстрованим у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010948800241.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.

За заявою ОСОБА_3 приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Кучеровою Н.М. після смерті ОСОБА_4 було заведено спадкову справу №5/ 22 від 23 лютого 2022 року.

З моменту прийняття ОСОБА_3 спадщини остання відповідно до частини 5 статті 1268 ЦК України набула право на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_4 .

З метою оформлення своїх спадкових прав та у зв`язку зі зміною конфігурації, лінійних промірів спадкової земельної ділянки позивачка звернулася до ФОП ОСОБА_5 для виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж ділянки в натурі (на місцевості) з присвоєнням їй кадастрового номера.

Проте, при оформленні технічної документації та встановленні межових знаків, було виявлено накладення на спадкову ділянку сусідньої земельної ділянки площею 0,25 га, розташованої по АДРЕСА_1 , призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 4822084200:04:003:0040, яка була надана ОСОБА_1 у власність на підставі рішення Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області від 11 травня 2018 року за № 08 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі». Також було підтверджено, що конфігурація та лінійні проміри спадкової земельної ділянки були змінені та відрізняються від тих, що були на час набуття спадкодавцем вказаної ділянки.

З копії технічної документації, виготовленої ФОП ОСОБА_5 , вбачається, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було погоджено нову конфігурацію спадкової ділянки та межі суміжних земельних ділянок по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 відповідно до фактичної конфігурації та меж на час виготовлення документації. Проте ОСОБА_3 не подала вказану технічну документацію на затвердження, натомість 10 жовтня 2023 року звернулася до Бузької сільської ради з метою обстеження та встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 .

06 листопада 2023 року представники Бузької сільської ради провели комісійне обстеження вказаної ділянки, під час якого було встановлено, що межі земельної ділянки по АДРЕСА_1 не співпадають з межами, визначеними у Державному акті на право власності на земельну ділянку від 14 грудня 2009 року (на час передачі у власність ОСОБА_4 ). Також підтверджено наявність накладення меж вказаної ділянки та ділянки ОСОБА_1 .

Водночас, з наявної в матеріалах справи копії технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , виготовленої ПП «Земля», вбачається, що на час її виготовлення ОСОБА_4 , як суміжний землекористувач, погодив конфігурацію та межі наданої ОСОБА_1 земельної ділянки. На час розгляду справи вказані конфігурація та межі ділянки ОСОБА_1 не змінювалися та відповідають межам та конфігурації ділянки, яка надавалася ОСОБА_1 у власність.

Згідно висновку судової земельно-технічної експертизи від 23 вересня 2025 року № 1874:

- фактичний порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , кадастровий № 4822084201:04:003:0006, не відповідає межам цієї земельної ділянки, визначеним в правовстановлюючому документі - Державному акті на право власності на земельну ділянку від 14 грудня 2009 року, зареєстрованому у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010948800241, по спільній межі із земельною ділянкою ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 з кадастровим №4822084200:04:003:0040. Встановити фактичний порядок користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , кадастровий № 4822084201:04:003:0006, не виявилося можливим у зв?язку з відсутністю межових знаків, які б чітко визначали її межі;

- земельна ділянка по АДРЕСА_1 , кадастровий № 4822084201:04:003:0006, відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку від 14 грудня 2009 року, зареєстрованого у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010948800241, накладається на земельну ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 з кадастровим № 4822084200:04:003:0040. Площа накладення становить 0,0594 га;

- межа, яка проходить між земельними ділянками по АДРЕСА_1 , кадастровий № 4822084201:04:003:0006, та по АДРЕСА_1 з кадастровим № 4822084200:04:003:0040, відповідно до правовстановлюючих документів та документації із землеустрою, має різне розташування умовної лінії, тобто не співпадає, зазначена графічно у дослідницькій частині висновку.

Таким чином, судом встановлено факт накладення земельних ділянок по АДРЕСА_1 , кадастровий № 4822084201:04:003:0006, та по АДРЕСА_1 з кадастровим № 4822084200:04:003:0040. Таке накладення було наслідком дій суміжних землекористувачів та помилками в формуванні земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим № 4822084200:04:003:0040, як окремого об?єкта цивільних прав, а також неточностями під час винесення меж суміжних земельних ділянок в натурі.

В контексті доводів апеляційної скарги та висновків суду першої інстанції в частині вирішення вимог позову апеляційний суд зазначає таке.

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Згідно з частинами 1, 2 та 4 статті 41 Конституції України кожен має право, зокрема, володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника ( постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Таким чином, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Щодо скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Як встановлено земельна ділянка, яка знаходилась у власності ОСОБА_4 з 2009 року та перейшла у спадок позивачці ОСОБА_3 , частково накладається на земельну ділянку, надану у власність ОСОБА_1 , позивачка пред`являє позов про скасувати рішення Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області від 11 травня 2018 року за № 08 про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель по АДРЕСА_1 .

Між тим, рішення Бузької сільської ради Вознесенського району Миколаївської області від 11 травня 2018 року за № 08 про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель по АДРЕСА_1 вичерпало свою дію виконанням, оскільки за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку. Визнання цього рішення недійсним не поновить порушене право або законний інтерес позивачки.

Про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, а відтак вичерпало свою дію, зазначається у висновках близьких за змістом в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.67), від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (пункт 8.13), від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (пункт 180), від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 (пункт 143).

Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Про такий підхід з цих питань зазначається в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08 серпня 2023 року у справі № 910/5880/21 (пункт 53). При розгляді справи суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (пункт 181)).

Щодо вимоги про відновлення меж земельних ділянок по межі, яка ділить земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 , у відповідності до висновку експертизи, зобов`язати ОСОБА_1 провести межі належної йому земельної ділянки у відповідність до межі присадибної земельної ділянки ОСОБА_4 , усунувши накладку на земельну ділянку розміром приблизно 0.018 га згідно висновку судової земельно-технічної експертизи.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) — це геодезична процедура з визначення та фізичного закріплення межовими знаками точного розташування меж ділянки на місцевості, згідно з координатами з Державного земельного кадастру (ДЗК). Вона проводиться, коли межові знаки втрачено, пошкоджено або виникли земельні спори

Згідно зі статтею 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Витрати на встановлення суміжних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними.

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки.

У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Надавши оцінку встановленим обставинам, слід зауважити, що при невідповідності фактичного розміру земельних ділянок позивачки та відповідача, а також невідповідності їх меж та розташування відомостям, значеним у правовстановлюючих документах, ставити питання про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками можливо лише після внесення змін щодо відомостей про межі земельних ділянок до Державного земельного кадастру, а тому є правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачка фактично бажає не відновити межі своєї земельної ділянки, а повернути частину своєї земельної ділянки, яка перебуває у власності відповідача ОСОБА_1 .

Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку(округлення);присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів),такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.

Відповідно до пункту 144 Порядку ведення державного земельного кадастру якщо факт невідповідності відомостей державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які і є підставою для внесення таких відомостей, підтверджено, державний кадастровий реєстратор за допомогою програмного забезпечення державного земельного кадастру безоплатно виправляє допущену помилку.

Однак у матеріалах справи немає доказів того, що позивачка скористалася цим порядком для усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, а також, як встановив суд першої інстанції відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи, встановити фактичний порядок користування сторонами земельними ділянками не виявилося можливим, у зв`язку з відсутністю межових знаків, які чітко визначали її межі. Крім цього, під час розгляду справи позивачкою не визначено та не зазначено лінійні проміри, координати, поворотні точки, відносно яких межі земельної ділянки позивачки підлягають відновленню. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення цих позовних вимог.

Щодо належного способу захисту.

За статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Віндикаційний позов є позовом речовим і як такий належить до речових способів захисту права власності. Його зміст полягає у вимозі неволодіючого власника до володіючого невласника про повернення речі в натурі. При цьому відповідно до статті 396 ЦК України за допомогою віндикаційного позову може захищатися володіння також і носія іншого речового права (титульного володільця), а не тільки права власності. Безпосередня мета віндикації полягає у відновленні володіння власника (титульного володільця), що, у свою чергу, забезпечує можливість використання ним усього комплексу правомочностей, що складають належне йому речове право (пункт 141 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2024 року у справі № 910/2592/19).

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачці належить право на захист від порушень, пов`язаних із володінням земельною ділянкою через звернення до суду з віндикаційним позовом.

При цьому слід зазначити, що витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки відповідача, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на земельну ділянку ОСОБА_3 . Водночас, така земельна ділянка (накладається на земельну ділянку позивачки) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Аргументи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції при вирішенні спору застосував практику Верховного Суду у справах розглянутих у 2025 року за аналогічними спорами, тоді як позивачка звернулася з позовом у 2024 році, відхиляються апеляційним судом, оскільки скаржницею не враховані приписи частини 4 статті 263 ЦПК України, які зобов`язують суд при вирішенні спорів застосовувати практику Верховного Суду, що визначена на час ухвалення судового рішення.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_1 погодився з тим, що має місце накладання його земельної ділянки на межу земельної ділянки позивачки, не змінює належного способу захисту прав позивачки.

Інші аргументи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на те, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Ж.М. Яворська

Повне судове рішення складено 14 травня 2026 року.