Постанова від 11 травня 2026 р. у справі №477/2691/24 — Миколаївський апеляційний суд

12.05.26

22-ц/812/616/26

Єдиний унікальний номер судової справи 477/2691/24

Номер провадження 22-ц/812/616/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

12 травня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.,

за участі: відповідача ОСОБА_1 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» рішення, яке ухвалено Вітовським районним судом Миколаївської області 29 вересня 2025 року, під головуванням судді Козаченка Р.В., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИЛА:

У жовтні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (далі – ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» або Товариство) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 липня 2016 року між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі – АТ «Альфа-Банк») та відповідачем шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 грн., процентна ставка 40% річних, тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.

Позивач у позовній заяві зазначав, що АТ «Альфа-Банк» прийняло пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, тобто відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання.

Паспорт споживчого кредиту надавався для ознайомлення відповідачу та він погодився з ним, підписуючи угоду. Вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів містив умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами зазначеному в цьому документі.

Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором кредитор виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти.

Станом на 23 лютого 2021 року за кредитним договором загальна сума заборгованості за кредитом становить 53 047 грн. 50 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості.

Крім того, позивач зазначав, що 23 лютого 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 20 липня 2016 року, укладеним між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем.

Згідно з розрахунком заборгованості за відповідачем станом на 20 вересня 2021 року обліковується заборгованість в розмірі 53 047 грн. 50 коп.

Посилаючись на викладені обставини, позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість, а також судовий збір у розмірі 3 028 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 9 200 грн.

Відповідач ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні позову, оскільки доказами у справі не доведено його заборгованість за вказаним кредитом.

Рішенням Вітовського районного суду Миколаївської області від 29 вересня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем усупереч вимог ст.ст.12,81 ЦПК України не було доведено існування та розмір заборгованості відповідача перед ТОВ «ФК «Еліт Фінанс».

Зазначено, що з наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором №630446933 від 20 липня 2016 року за відповідачем утворилася заборгованість, яка станом на 22 лютого 2021 рік становить 53 047 грн. 50 коп.

Крім того суду надано позивачем рух коштів по рахунку з 20 липня 2016 року по 23 лютого 2021 року ОСОБА_1 .

Разом з тим, суд першої інстанції не прийняв ці документи як належні та допустимі докази на підтвердження існування заборгованості у зазначеній сумі, оскільки ні з розрахунку, ні з даних про рух коштів не вбачається, хто їх сформував, та в них відсутній підпис уповноваженої посадової особи.

В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просило рішення районного суду скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги, що позивачем надані виписки по рахунку відповідача, які є доказом видачі кредиту та доказами наявності заборгованості за кредитним договором. Заборгованість відповідача підтверджується у сукупності умовами кредитного договору, виписками по рахунку та розрахунком заборгованості, який зроблено на підставі цих документів. Судом першої інстанції не було досліджено належним чином надані докази та зазначені обставини, що призвело до невірних висновків суду та ухвалення оскаржуваного рішення.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

В судове засідання суду апеляційної інстанції позивач свого представника не направив, будучи належним чином повідомленим про день, час і місце судового засідання, про причини неявки не повідомив.

Зважаючи на вимоги ст.ст.128,130, ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів визнала неявку представника позивача такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи, враховуючи, зокрема, що матеріали справи є достатніми для проведення судового розгляду.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.

Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення таким вимогам відповідає не в повному обсязі, з огляду на наступне.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Не оспорювання кредитного договору, часткове його виконання, відповідно до статті 204 ЦК України свідчить про правомірність цього правочину і погодження з його умовами відповідачем, оскільки підписання даного договору є прямою та безумовною згодою позичальника щодо прийняття умов цього договору.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому згідно ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч.1 ст.205 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч.1 ст.207 ЦК України).

В силу ч.ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частина 2 стаття 1046 ЦК України).

За змістом ст.ст.525,526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст.610,611,625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності у разі неможливості виконання ним грошових зобов`язань.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відмовляючи у задоволенні позову суд дійшов висновку, що позивачем не надано належних, достовірних і допустимих доказів на підтвердження наявності у позичальника ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором і підстав для її стягнення.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 20 липня 2016 року між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем, шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти), було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 грн. Процентна ставка 40% річних. Тип процентної ставки фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. (а.с.6). АТ «Альфа-Банк» прийняло пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк» (а.с.6 зворот).

Відповідно до пункту 10 акцепту пропозиції, оферта на укладення угоди на обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії та Акцепт пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії складають єдиний документ - угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Угода про обслуговування кредитної лінії та відкриття відновлювальної кредитної лінії вважається укладеною з моменту підписання банком цього акцепту та відкриття відновлювальної кредитної лінії та надання суми кредиту, що вказана в цьому акцепті пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Як вбачається з оферти на укладання угоди та акцепту пропозиції на укладання угоди, своїм підписом відповідач підтвердив, що ознайомлений з умовами кредитування. Тобто відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцептування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання.

У зв`язку з невиконанням умов кредитного договору у позичальника виникла заборгованість, яка згідно розрахунку ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» станом на 22 лютого 2021 року становила 53 047 грн. 50 коп.(а.с.32).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 лютого 2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Форт» було укладено договір факторингу №1, згідно з п.2.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, фактор (ТОВ «ФК «Форт») зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт (АТ «Альфа-Банк») відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників (які надалі, в залежності від контексту, іменуються «боржники» або «боржник») за договорами (надалі іменуються «Основні договори» або «Основний договір», в залежності від контексту), перелік яких наведено в Додатку №1-1 до договору.

Згідно п. 2.3 договору факторингу №1 від 22 лютого 2021 AT «Альфа-Банк» та TOB «ФК «Форт» погодили, що право вимоги вважається відступленим фактору з моменту підписання цього договору. В день підписання цього договору сторони підписують Акт приймання-передачі Реєстру боржників за формою, встановленою в Додатку №2 до цього договору.

Відповідно до п.4.2 зазначеного договору факторингу фактор зобов`язаний передати в розпорядження клієнтові ціну прав вимоги в розмірі 14 235 001 грн., шляхом перерахування на рахунок Клієнта, відкритого в АТ «Альфа-Банк», до 23 лютого 2021 року (а.с.9-13).

З копії акту приймання-передачі реєстру боржників від 22 лютого 2021 року до договору факторингу №1 вбачається, що у відповідності та на виконання договору факторингу №1 від 22 лютого 2021 року клієнт передав, а фактор отримав право вимоги, детальний опис складових якого наведений в Додатку №1-1 до договору, а також реєстр боржників клієнта на компакт-диску, складений за формою згідно із Додатком №1-2 до договору (а.с.15).

Згідно копії платіжного доручення №35 від 23 лютого 2021 року ТОВ «ФК Форт» сплачено АТ «Альфа-Банк» 14 235 001 грн. (призначення платежу: за право вимоги згідно договору факторингу №1 від 22 лютого 2021 року) (а.с.14).

Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу №1 від 22 лютого 2021 року вбачається, що АТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «ФК «Форт» право вимоги до відповідача за кредитним договором CCNG-630446933 від 20 липня 2016 року (а.с.48).

В подальшому, 23 лютого 2021 року між ТОВ «ФК «Форт» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу №01-23-02/21, за умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в Додатку №1-1 до договору.

Згідно з п.2.3 договору факторингу право вимоги вважається відступленим фактору з моменту підписання цього договору. В день підписання цього договору сторони підписують Акт приймання-передачі Реєстру боржників за формою, встановленою в Додатку №2 до цього договору.

Відповідно до п.4.2 договору фактор зобов`язаний передати в розпорядження клієнту грошові кошти і сплатити клієнтові ціну прав вимоги в розмірі 14 235 001 грн., шляхом перерахування на рахунок клієнта, відкритого в АТ «ПУМБ», до 09 березня 2021 року (а.с.16-20).

Як вбачається з копії акту приймання-передачі реєстру боржників від 23 лютого 2021 року до договору факторингу №01-23-02/21, за яким у відповідності та на виконання договору факторингу №01-23-02/21 від 23 лютого 2021 року, клієнт передав, а фактор отримав право вимоги, детальний опис складових якого наведений в Додатку №1-1 до договору, а також реєстр боржників клієнта на компакт-диску, складений за формою згідно із Додатком №1-2 до договору (а.с.22).

Згідно копії платіжного доручення №129 від 23 лютого 2021 року ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» сплатило ТОВ «ФК «Форт» 13 235 001 грн. (призначення платежу: за право вимоги згідно договору факторингу №01-23-02/21 від 23 лютого 2021 року) (а.с.21).

Відповідно до витягу з додатку до договору факторингу №01-23-02/21 від 23 лютого 2021 року вбачається, що ТОВ «ФК «Форт» відступило ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» право вимоги до відповідача за кредитним договором CCNG-630446933 від 20 липня 2016 року (а.с.47).

Отже, матеріалами справи підтверджується укладення договору факторингу між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Форт», згодом між ТОВ «ФК «Форт» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», факт оплати ціни договору та підписання акту приймання-передачі реєстру боржників. Крім цього, матеріали справи містять витяги з реєстру, підписані АТ «Альфа-Банк» і ТОВ «ФК «Форт», та ТОВ «ФК «Форт» і ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», в яких зазначено відповідача та кредитний договір №CCNG-630446933 від 20 липня 2016 року. Зазначені докази у своїй сукупності є належними та допустимими і дають можливість ідентифікувати перехід права вимоги саме за договором №CCNG- 630446933 від 20 липня 2016 року.

Згідно зі ст.ст.12,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Звертаючись з позовом, позивач посилався на те, що 20 липня 2016 року АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту для особистих потреб. Матеріалами справи доводиться та не заперечується сторонами факт звернення відповідача до банку з офертою на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної лінії 20 липня 2016 року. Вказана пропозиція прийнята банком.

У постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №668/7544/15-ц зазначено, що за приписами частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч.1 ст.519 ЦК України).

Представником позивача до позовної заяви долучені копії наступних документів: довідку про умови кредитування з використанням картки; копію оферти на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття кредитної лінії; копію акцепту пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття кредитної лінії; договір факторингу №1 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Форт» від 22 лютого 2021 року; договір факторингу №01-23-02/21 між ТОВ «ФК «Форт» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» від 23 лютого 2021 року.

Однак, в той же час, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що права вимоги до відповідача ОСОБА_1 були відступлені саме за офертою на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в рамках продукту «Максимум», адже згідно наявних у справі виписок з додатку до договорів факторингу АТ «Альфа Банк» відступило ТОВ «ФК «Форт», яке в свою чергу відступило ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» право вимоги до ОСОБА_1 за конкретним кредитним договором з певним номером №CCNG-630446933 від 20 липня 2016 року.

Колегія суддів звертає увагу на те, що цей номер та назва не міститься в оферті на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії, а самого кредитного договору №CCNG-630446933 від 20 липня 2016 року, який укладений між АТ «Альфа-Банк» та відповідачем до матеріалів справи не подано.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20 на підставі частини другої статті 416 ЦПК України Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив такий висновок про застосування норми права: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину.

Наявні в матеріалах справи копії документів, зокрема виписка по рахунку; акцепт банку зазначеної оферти від 20 липня 2016 року, свідчать про існування між первісним кредитором та відповідачем правовідносин за договором кредиту від 20 липня 2016 року.

Проте, згідно даних копії договору факторингу між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Форт», а також між ТОВ «ФК «Форт» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі реєстру боржників до позивача перейшло право вимоги за іншим кредитним договором за №CCNG-630446933 від 20 липня 2016 року, ніж той, що підтверджується матеріалами справи.

За такого, надані позивачем докази можуть свідчити про наявність певних кредитних правовідносин між відповідачем і банком, однак не підтверджують існування саме того зобов`язання, право вимоги за яким заявлено позивачем.

Позивач не довів набуття статусу належного кредитора у спірних правовідносинах.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що надані позивачем виписки по рахунку є доказами видачі кредиту та доказами наявності заборгованості відповідача у розумінні вищевказаних вимог законодавства.

Так, як передбачено п.63постанови Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Позивачем надано до суду виписку по рахунку за період з 20 липня 2016 року по 23 лютого 2021 року, яка не містить всіх необхідних реквізитів, передбачених п.63 постанови Правління Національного банку України №75 від 04 липня 2018 року «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України», а саме: дати складання; особистого підпису або інших даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку (а.с.24-31).

Отже, долучена до позовної заяви виписка по рахунку, по якій відображено рух коштів, не може бути підтвердженням виконання позивачем своїх зобов`язань за кредитним договором, за яким до позивача перейшло право вимоги.

За такого, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, але помилково визначився із підставами відмови у позові.

Згідно із ч.4 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Наведені колегією суддів висновки не є доводами апеляційної скарги, але свідчать про те, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та положення процесуального закону, тому колегія суддів вважає за можливе не обмежуватися доводами апеляційної скарги.

Суд першої інстанції неправильно визначився із змістом та характером спірних правовідносин, не дав їм належної правової оцінки, внаслідок чого помилково визначив підстави відмови у позові, а тому рішення на підставі вимог пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України).

З урахуванням того, що за наслідками апеляційного перегляду висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову залишився незмінним, то не вбачається підстав для розподілу судових витрат апеляційним судом, які в цій справі покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» - задовольнити частково.

Рішення Вітовського районного суду Миколаївської області від 29 вересня 2025 року – змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 14 травня 2026 року