Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №125/1422/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 125/1422/25

Провадження № 22-ц/801/849/2026

Категорія: 53

Головуючий у суді 1-ї інстанції Питель О. В.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2026 рокуСправа № 125/1422/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю. Б.,

суддів Міхасішина І. В., Стадника І. М.,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравчук Михайло Олександрович, на рішення Барського районного суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року, ухвалене під головуванням судді Питель О. В. в м. Бар Вінницької області за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін,

в цивільній справі № 125/1422/25 за позовом керівника Жмеринської прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі: Національної служби здоров`я України, Вінницької обласної Ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної Ради», про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення,

встановив:

Короткий зміст вимог

У липні 2025 року керівник Жмеринської прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі: Національної служби здоров`я України, Вінницької обласної Ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення.

Позов обґрунтовано тим, що ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 11.03.2025 обвинувачену ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 46 КК України, у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, а кримінальне провадження, яке зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12024020140000276 від 22.09.2024, про її обвинувачення – закрито. При цьому, до реабілітуючих підстав закриття кримінального провадження згідно з п. 1-3 ч. 1 ст. 284 КПК України належать: встановлена відсутність події кримінального правопорушення; встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення; не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

Отже підстава, яка покладена у основу прийняття ухвали, не є реабілітуючою, а кримінальне провадження № 12024020140000276 від 22.09.2024 відносно ОСОБА_1 закрито за нереабілітуючих підстав.

Цією ухвалою встановлено, що ОСОБА_1 22.09.2024 близько 19:30, керуючи технічно-справним автомобілем марки «Citroen», моделі «Xsara», державний номерний знак НОМЕР_1 , на автомобільній дорозі Т-02-18 «Лука-Барська - Біликівці - Жмеринка - Ямпіль», поблизу с. Лука-Барська Барської територіальної громади Жмеринського району Вінницької області зі сторони м. Вінниця у напрямку с. Лука-Барська, на відстані 1500 м до початку вул. Молодіжна у с. Лука-Барська, не вибрала безпечну швидкість руху керованого нею транспортного засобу, не врахувала дорожню обстановку, не впоралася із керуванням, унаслідок чого допустила з`їзд керованого нею автомобіля за межі проїзної частини, а саме на праве відносно її руху узбіччя у кювет з послідуючим наїздом на дерево. Унаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Citroen», моделі «Xsara», ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді: «ЗЧМТ (струс головного мозку). Забійно-рвані рани лобної ділянки зліва. Забійно-рвані рани правої гомілки та правої стопи. Вторинно-відкритий перелом обох кісток правої гомілки у нижній третині зі зміщенням». Вторинно-відкритий перелом обох кісток правої гомілки у нижній третині зі зміщенням не являвся небезпечним для життя у момент заподіяння, не супроводжувався небезпечними для життя явищами та за ознакою тривалого розладу здоров`я, належить до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 95 від 29.11.2024, (струс головного мозку, забійно-рвані рани лобної ділянки зліва, забійно-рвані рани правої гомілки та правої стопи за ознакою розладу здоров`я (тривалістю понад шість днів, але не більше три тижні/21 день), належать до легкого тілесного ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Унаслідок отриманих тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні у КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної Ради» у травматологічному відділенні з 22.09.2024 по 08.10.2024. Загальна сума витрачених бюджетних коштів за час стаціонарного лікування потерпілого ОСОБА_2 становить 35 688,54 грн: за рахунок коштів Національної служби здоров`я України (державний бюджет) у сумі 32 380,50 грн; за рахунок коштів обласного (місцевого) бюджету Вінницької області – 2 581,34 грн; за рахунок коштів КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня ВОР» – 726,70 грн.

При цьому цивільний позов про відшкодування витрат на лікування потерпілого у межах вказаного кримінального провадження не заявлявся, у добровільному порядку вказані кошти не відшкодовані.

На обґрунтування підстав для представництва інтересів держави прокурор зазначив, що невідшкодування витрат, здійснених КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня ВОР» на стаціонарне лікування неповнолітнього потерпілого від злочину ОСОБА_2 негативно впливає на фінансування лікування інших неповнолітніх хворих, унаслідок чого порушуються інтереси держави у сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров`я, забезпечення пов`язаних з ними державних гарантій.

Однак ні Національною службою здоров`я України, ні КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня ВОР», ні Вінницькою обласною Радою, як органами, уповноваженими державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, заходи щодо стягнення заподіяної шкоди не вживались ні під час розгляду кримінального провадження у суді, ні у порядку цивільного судочинства.

З урахуванням наведеного прокурор просив стягнути з ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 32 380,50 грн витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 на користь Національної служби здоров`я України; а також грошові кошти у сумі 3 308,65 грн на лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 на користь Вінницької обласної Ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національної служби здоров`я України витрати на лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 у сумі 32 380,50 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної Ради витрати на лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 у сумі 3 308,65 грн.

Стягнуто з відповідача судовий збір на користь держави у сумі 3028 грн.

Вирішуючи цей спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що прокурор відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України мотивував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - Національна служби здоров`я України і Вінницька обласна Рада.

Також матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив лікування у КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної Ради» внаслідок спричинення йому тілесних ушкоджень, які мали місце через дії відповідача. При цьому сума витрат на лікування потерпілого за період з 22.09.2024 по 08.10.2024, з урахуванням загальної вартості за 16 ліжко-днів склала 35 688,54 грн. З них понесені витрати: Національною службою здоров`я України (державний бюджет України) – 32 380,50 грн; обласний (місцевий) бюджет Вінницької області – 2 581,34 грн; кошти КНП «ВОДКЛ ВОР» - 726,70 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням Барського районного суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Кравчука М. О., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 25 лютого 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий – суддя Войтко Ю. Б., судді: Міхасішин І. В., Стадник І. М.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 16 березня 2026 року, після усунення скаржником недоліків апеляційної скарги, поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, відкрито апеляційне провадження у справі та надано учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 24 березня 2026 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що розгляд справи відбувався за відсутності відомостей про належне повідомлення відповідача.

Зокрема зазначає, що у позовній заяві було правильно зазначено реальне місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , проте судом направлялась уся кореспонденція за адресою АДРЕСА_2 .

Також звертає увагу, що в ухвалі Барського районного суду від 11.03.2025 у

справі №125/194/25 судом було чітко встановлено, що її місце проживання - АДРЕСА_1 . Така розбіжність свідчить про те, що суд не переконався належним чином у реальному місці проживання відповідача та не повідомив її про розгляд справи. Хоча і позивач його вказав, і в попередньому судовому рішенні, яке мало преюдиційне значення, його також було чітко встановлено.

Проте, на переконання скаржника, суд використовуючи формалізм відправляв сповіщення виключно за місцем реєстрації з якого повертались листи з відміткою «адресат відсутній». Це не є доказом належного повідомлення, оскільки кореспонденція направлялася за адресою, яка не є реальним місцем проживання відповідача. Це позбавило її права на подання відзиву, участь у розгляді справи та реалізацію інших процесуальних прав, передбачених ст. 43 ЦПК України.

Також вказує, що їй не було надано можливості реалізувати право на зменшення розміру відшкодування, що передбачено положеннями ст. 1193 ЦК України. При цьому потерпіла особа - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її неповнолітнім сином, підтвердження чого міститься в матеріалах справи.

Тому відповідач, як мати, вже понесла витрати, пов`язані з лікуванням та реабілітацією сина після виписки зі стаціонару (придбання ліків, засобів догляду, тощо). Стягнення повної вартості стаціонарного лікування, яке було профінансоване державою, фактично змушує її сплатити ці кошти вдруге.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що прокуратура в інтересах Національної служби здоров`я України та Вінницької обласної Ради є належними позивачами у цій справі, а тому позов підлягав залишенню без задоволення.

Зауважує, що безпосередні витрати на лікування поніс саме заклад охорони здоров`я – КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної Ради», яке є окремою юридичною особою (комунальне некомерційне підприємство).

Так, в матеріалах справи містяться листи: Вінницької обласної Ради від 28.07.2025, де зазначено, що питання стягнення витрат на лікування не належать до її компетенції; Національної служби здоров`я України № 23215/2-16-25 від 02.06.2025, де НСЗУ повідомила, що не наділена повноваженнями представляти інтереси держави у таких справах.

Таким чином, самі позивачі визнали відсутність у них повноважень, однак суд проігнорував ці обставини та стягнув кошти на їх користь, фактично «оминувши» лікарню, яка є єдиним належним отримувачем коштів згідно зі ст. 1206 ЦК України.

Також відповідач звертає увагу на недоведеність розміру витрат, оскільки лікарня надала довідку-розрахунок, однак не надала детального розшифрування фактичних витрат, які мають включати лише прямі витрати на лікування (медикаменти, харчування, заробітна плата медперсоналу пропорційно до часу), без урахування загальновиробничих та адміністративних витрат. Тому вважає, що суд першої інстанції не перевірив належним чином обґрунтованість цього розрахунку та безпідставно погодився із завищеною сумою виходячи із середньої вартості.

Доводи осіб, які подали відзив на апеляційну скаргу

Від представника Вінницької обласної ради Сеніва А. М. через систему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає таку скаргу безпідставною та необґрунтованою, а оскаржуване судове рішення законним та ухваленим із дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керівник Жмеринської окружної прокуратури Вінницької області Вітюк А. І. через систему «Електронний суд» також направив відзив на апеляційну скаргу. Із доводами та вимогами викладеними відповідачем не погоджується в повному обсязі, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм чинного законодавства, з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 11.03.2025 обвинувачену ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 46 КК України, у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, а кримінальне провадження, яке зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12024020140000276 від 22.09.2024, про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, – закрито. Ухвала набрала законної сили 18.03.2025.

Ухвалою суду встановлено, що ОСОБА_1 22.09.2024 близько 19:30, керуючи технічно-справним автомобілем марки «Citroen», моделі «Xsara», державний номерний знак НОМЕР_1 , на автомобільній дорозі Т-02-18 «Лука-Барська - Біликівці - Жмеринка - Ямпіль», поблизу с. Лука-Барська, Барської територіальної громади Жмеринського району Вінницької області зі сторони м. Вінниця у напрямку с. Лука-Барська, на відстані 1500 м до початку вул. Молодіжна у с. Лука-Барська, не вибрала безпечну швидкість руху керованого нею транспортного засобу, не врахувала дорожню обстановку, не впоралася із керуванням, унаслідок чого допустила з`їзд керованого нею автомобіля за межі проїзної частини, а саме на праве відносно її руху узбіччя у кювет з послідуючим наїздом на дерево. Унаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Citroen», моделі «Xsara», ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді: «ЗЧМТ (струс головного мозку). Забійно-рвані рани лобної ділянки зліва. Забійно-рвані рани правої гомілки та правої стопи. Вторинно-відкритий перелом обох кісток правої гомілки у нижній третині зі зміщенням». Вторинно-відкритий перелом обох кісток правої гомілки у нижній третині зі зміщенням не являвся небезпечним для життя у момент заподіяння, не супроводжувався небезпечними для життя явищами та за ознакою тривалого розладу здоров`я, належить до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 95 від 29.11.2024, (струс головного мозку, забійно-рвані рани лобної ділянки зліва, забійно-рвані рани правої гомілки та правої стопи за ознакою розладу здоров`я (тривалістю понад шість днів, але не більше три тижні / 21 день), належать до легкого тілесного ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. ОСОБА_2 лікувався у КНП "Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної Ради".

Згідно з даними повідомлення КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної Ради» № 02/651 від 19.05.2025, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні у лікарні у травматологічному відділенні, у період з 22.09.2024 по 08.10.2024, медична картка стаціонарного хворого № 13949. Загальна вартість лікування (16 ліжко-днів) становить 35 688,54 грн. З них понесені витрати: Національною службою здоров`я України (державний бюджет України) – 32 380,50 грн; обласний (місцевий) бюджет Вінницької області – 2 581,34 грн; кошти КНП «ВОДКЛ ВОР» - 726,70 грн.

Відповідно до листа Департаменту охорони здоров`я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації № 09-2596 від 11.06.2025, за інформацією адміністрації підприємства, добровільного відшкодування понесених витрат, особами, внаслідок протиправних дій яких проводилося лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 на рахунок підприємства не надходило.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з положеннями частини першої статті 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 1, 3 ст. 12, ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (ст. 43 ЦПК України).

Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (ч. 1 ст. 8 ЦПК України).

Повідомлення учасників справи про місце, дату і час судового засідання проводиться судом, відповідно до вимог ст. 128-131 ЦПК України.

Відповідно до ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Днем вручення судової повістки є день вручення судової повістки під розписку, день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, про належне повідомлення учасника справи про час і місце розгляду справи у даному випадку може свідчити лише розписка.

Крім того, ч. 6 ст. 128 ЦПК України встановлює, що судова повістка надсилається судом за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

За таких обставин порядок надсилання судової кореспонденції, зокрема судової повістки, полягає саме у використанні засобів поштового зв`язку з обов`язковим надсиланням рекомендованого листа з повідомленням про вручення за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеними Верховним Судом у постанові від 19 січня 2022 року у справі № 753/19856/20 (провадження № 61-14014св21).

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Складовою частиною визначеного статтею 6 Конвенції права на справедливий суд є принцип рівності сторін, який передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

У рішеннях ЄСПЛ від 27.06.2017 року у справі «Лазаренко та інші проти України», від 03.10.2017 року у справі «Віктор Назаренко проти України» зазначено, що національне законодавство містить спеціальні норми щодо забезпечення інформування сторін про ключові процесуальні дії і дотримання, таким чином, принципу рівності сторін, та зберігання відповідної інформації. Відповідні норми вимагають, щоб у випадку надсилання судових документів поштою вони надсилались рекомендованою кореспонденцією. Більше того, особа, яка вручає документ, має повернути до суду розписку про одержання, а національне законодавство чітко вимагає, щоб таку розписку було долучено до матеріалів справи.

ЄСПЛ вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), №38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Також ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду, яка охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу, вимагає, щоб особу, щодо якої порушено провадження, було поінформовано про цей факт. Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, inter alia, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловити свою позицію щодо кожного документа в матеріалах справи. Тому на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та, у разі потреби, зафіксувати таку інформацію у тексті рішення. У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні (KHARCHENKO v. UKRAINE, №37666/13, § 6, 7, ЄСПЛ, від 03 жовтня 2019 року).

Крім того, ЄСПЛ зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене п. 1 ст. 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13.12.2011 року).

Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справи судом першої інстанції, таким чином місцевий суд не виконав обов`язок щодо належного повідомлення відповідача про час і місце судового розгляду справи в розумінні приписів ч. 6 ст. 128 ЦПК України, яка встановлює, що судова повістка надсилається судом за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що місце проживання ОСОБА_1 позивачем зазначено: АДРЕСА_1 , проте судом направлялась уся кореспонденція за адресою АДРЕСА_2 – за місцем її реєстрації.

Вказане свідчить про те, що суд першої інстанції не переконався належним чином у фактичному місці проживання відповідача та не повідомив її про розгляд справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності відповідача щодо якого відсутні відомості про належне повідомлення про судове провадження, за результатами якого ухвалено оскаржуване рішення.

За приписами п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

За вказаних обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, апеляційний суд виходить із такого.

Згідно з ч. 1 ст. 1206 ЦК України, особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

Частиною 3 цієї статті Кодексу встановлено, що якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.07.1995 № 11 «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину та судових витрат» роз`яснено, що питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16.07.1993. Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебуває на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка-розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

Пунктом 6 цієї ж Постанови також передбачено, що відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину можливе лише тоді, коли є причинний зв`язок між злочинними діями чи бездіяльністю винної особи та перебуванням потерпілого на такому лікуванні.

Положеннями п. 1, 2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до бюджету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16.07.1993, передбачено, що сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі та вартості витрат на його лікування в день. Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого (форма 003 (у) або інших документів, які підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу.

Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.

У разі коли при ухваленні вироку сума коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, ще не була визначена і рішення про їх відшкодування не було прийнято, стягнення провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом вказаних юридичних осіб. У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочину, в разі закриття кримінального провадження за нереабілітуючими обставинами.

Предметом даного позову є стягнення з ОСОБА_1 до державного бюджету витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 в сумі 35 688,54 грн.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Статтею 56 ЦПК України визначено, що прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно із ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету, за рахунок якого таке лікування фінансувалося. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров`я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно з договором про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16.07.1993.

Згідно з пунктом 2 Порядку сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Пунктом 3 Порядку встановлено, що визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора.

Стягнені в установленому порядку кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я (пункт 4 Порядку).

Особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілої відповідно до ст. 1206 ЦК України.

Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 01.04.2019 у справі №450/1335/15-ц (провадження №61-33915св18) та від 19.06.2019 у справі №295/2579/17 (провадження №61-33266св18).

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.11.2025 у справі №308/1463/19 (провадження №61-17459св24).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Як правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, ухвалою Барського районного суду Вінницької області від 11.03.2025 обвинувачену ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, на підставі ст. 46 КК України, у зв`язку з примиренням винного з потерпілим, а кримінальне провадження, яке зареєстроване у Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12024020140000276 від 22.09.2024, про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, – закрито. Ухвала набрала законної сили 18.03.2025.

Цією ухвалою встановлено, що ОСОБА_1 22.09.2024 близько 19:30, керуючи технічно-справним автомобілем марки «Citroen», моделі «Xsara», державний номерний знак НОМЕР_1 , на автомобільній дорозі Т-02-18 «Лука-Барська - Біликівці - Жмеринка - Ямпіль», поблизу с. Лука-Барська, Барської територіальної громади Жмеринського району Вінницької області зі сторони м. Вінниця у напрямку с. Лука-Барська, на відстані 1500 м до початку вул. Молодіжна у с. Лука-Барська, не вибрала безпечну швидкість руху керованого нею транспортного засобу, не врахувала дорожню обстановку, не впоралася із керуванням, унаслідок чого допустила з`їзд керованого нею автомобіля за межі проїзної частини, а саме на праве відносно її руху узбіччя у кювет з послідуючим наїздом на дерево. Унаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «Citroen», моделі «Xsara», ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження у вигляді: «ЗЧМТ (струс головного мозку). Забійно-рвані рани лобної ділянки зліва. Забійно-рвані рани правої гомілки та правої стопи. Вторинно-відкритий перелом обох кісток правої гомілки у нижній третині зі зміщенням». Вторинно-відкритий перелом обох кісток правої гомілки у нижній третині зі зміщенням не являвся небезпечним для життя у момент заподіяння, не супроводжувався небезпечними для життя явищами та за ознакою тривалого розладу здоров`я, належить до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 95 від 29.11.2024, (струс головного мозку, забійно-рвані рани лобної ділянки зліва, забійно-рвані рани правої гомілки та правої стопи за ознакою розладу здоров`я (тривалістю понад шість днів, але не більше три тижні / 21 день), належать до легкого тілесного ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. ОСОБА_2 лікувався у КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної Ради».

Згідно з даними повідомлення КНП «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної Ради» № 02/651 від 19.05.2025, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на стаціонарному лікуванні у лікарні у травматологічному відділенні, у період з 22.09.2024 по 08.10.2024, медична картка стаціонарного хворого № 13949. Загальна вартість лікування (16 ліжко-днів) становить 35 688,54 грн. З них понесені витрати: Національною службою здоров`я України (державний бюджет України) – 32 380,50 грн; обласний (місцевий) бюджет Вінницької області – 2 581,34 грн; кошти КНП «ВОДКЛ ВОР» - 726,70 грн.

Відповідно до листа Департаменту охорони здоров`я та реабілітації Вінницької обласної військової адміністрації № 09-2596 від 11.06.2025, за інформацією адміністрації підприємства, добровільного відшкодування понесених витрат, особами, внаслідок протиправних дій яких проводилося лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 на рахунок підприємства не надходило

З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку про те, що відповідач не сплатила кошти у добровільному порядку у повернення витрат на лікування потерпілої особи від злочину, оскільки між діями відповідача та перебуванням потерпілого на лікуванні існує прямий причинний зв`язок.

Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання відповідачу можливості реалізувати право на зменшення розміру відшкодування, колегія судів вважає їх безпідставними, надуманими та спрямованими виключно на уникнення виконання обов`язку, прямо встановленого законом.

Посилання апелянта на ст. 1193 ЦК України є помилковим, оскільки у цих правовідносинах підлягає застосуванню спеціальна норма – ст. 1206 ЦК України, яка встановлює обов`язок особи, що вчинила кримінальне правопорушення, відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого у повному обсязі.

У постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 у справі №6-1343цс15 зазначено, що: «відповідно до ч. 1 ст. 1206 ЦК особа, яка скоїла злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладу охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого».

Правова позиція щодо імперативного характеру такого обов`язку полягає в тому, що відшкодування витрат на лікування потерпілого від кримінального правопорушення є обов`язковим, не залежить від притягнення особи до кримінальної відповідальності та не пов`язується з її майновим станом.

Слід зазначити, що положення статті 1193 ЦК України щодо можливості зменшення розміру відшкодування не застосовуються до правовідносин, які виникають на підставі статті 1206 ЦК України, оскільки остання є спеціальною нормою та має пріоритет у застосуванні.

Кошти, які підлягають стягненню у даній категорії справ, є компенсацією витрат держави або органів місцевого самоврядування, понесених на лікування потерпілого, а тому мають публічно-правову природу та підлягають відшкодуванню в повному обсязі.

Доводи апелянта про складне матеріальне становище, наявність на утриманні дитини та понесення додаткових витрат після виписки зі стаціонару не звільняють її від виконання передбаченого законом обов`язку та не можуть бути підставою для зменшення розміру відшкодування.

Отже витрати на лікування потерпілого підлягають стягненню у повному обсязі, а доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Щодо доводів апеляційної скарги про стягнення коштів на користь неналежних позивачів, то такі твердження апелянта є помилковими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права.

Згідно з п. 3 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 545 від 16.07.1993, витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров`я, у якому перебував на стаціонарному лікуванні потерпілий, зараховуються до відповідного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров`я (п. 4 Порядку).

Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної Ради» на запит окружної прокуратури щодо реквізитів договору, на підставі якого НСЗУ відшкодувала лікарні понесені нею витрати на лікування ОСОБА_2 надано копію Договору між Національною службою здоров`я та КНП «ВОДКЛ ВОР» №2723-Е124-Р000 про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій».

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про основи законодавства України про охорону здоров`я» закладом охорони здоров`я є юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації.

Відповідно до статуту КНП «ВОДКЛ ВОР», затвердженого рішенням 54 сесії Вінницької обласної ради 8 скликання від 28.06.2024 № 860, КНП «ВОДКЛ ВОР» створене за рішенням Вінницької обласної Ради відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» шляхом перетворення Вінницької обласної дитячої клінічної лікарні у комунальне некомерційне підприємство (п.1.2 статуту КНП «ВОДКЛ ВОР»).

Відповідно до п.10 розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підприємство є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління яким здійснює Вінницька обласна рада (далі – Орган управління майном, Засновник). Власником підприємства є територіальні громади сіл, селищ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної Ради. Підприємство підпорядковане, підзвітне та підконтрольне Вінницькій обласній Раді (п. 1.3 статуту КНП «ВОДКЛ ВОР»).

КНП «ВОДКЛ ВОР» є закладом охорони здоров`я – комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги спеціалізованої медичної допомоги дитячому населенню (від 0 до 18 років) в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом. Підприємство є спеціалізованим лікувальним закладом і здійснює господарську некомерційну діяльність, спрямовану на досягнення соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку (п. 1.4 статуту КНП «ВОДКЛ ВОР»). Майно підприємства становлять необоротні та оборотні активи, основні засоби та грошові кошти, а також інші цінності, передані йому Органом управління майном, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства (п. 7.1 статуту КНП «ВОДКЛ ВОР»). Майно КНП «ВОДКЛ ВОР» є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області і закріплюється за ним на праві оперативного управління (п. 7.2 статуту КНП «ВОДКЛ ВОР»). Джерелами формування майна є: грошові та матеріальні внески Органу управління майном; доходи, одержані від реалізації послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; майно набуте у встановленому законодавством порядку; інші джерела, не заборонені законодавством України (п. 7.6 статуту КНП «ВОДКЛ ВОР»). Майно набуте згідно законодавства при здійсненні підприємством господарської діяльності є спільною власністю територіальних громад області (п. 7.7 статуту КНП «ВОДКЛ ВОР»).

Ненадходження коштів витрачених на лікування особи, яка потерпіла від злочину призводить до порушень у сфері безоплатного надання медичних послуг населенню та порушує інтереси держави, внаслідок чого виникає передбачене законом право прокурора на звернення до суду з позовом для їх захисту.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.

Невідшкодування коштів державного бюджету при наданні медичних послуг, витрачених НСЗУ на лікування потерпілого неповнолітнього ОСОБА_2 , який перебував на стаціонарному лікуванні з вини ОСОБА_1 порушує економічні інтереси держави, а дотримання законодавства у цій сфері суспільних відносин безперечно становить суспільний інтерес, а тому захист такого інтересу відповідає функціям прокурора.

Таким чином, оскільки НСЗУ витратила державні (бюджетні) кошти при наданні медичних послуг - лікування потерпілого ОСОБА_2 , який перебував на стаціонарному лікуванні з вини ОСОБА_1 - на підставі договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, укладеного між НЗСУ (замовник) та КНП «ВОДКЛ ВОР», такі кошти необхідно стягнути з ОСОБА_1 та зарахувати до Державного бюджету України.

З огляду на те, що КНП «ВОДКЛ ВОР» є закладом охорони здоров`я – комунальним унітарним некомерційним підприємством, що надає послуги спеціалізованої медичної допомоги дитячому населенню (від 0 до 18 років) в порядку та на умовах, встановлених законодавством України та цим Статутом, власником підприємства є територіальні громади сіл, селищ, міст Вінницької області в особі Вінницької обласної Ради, а кошти, які виділяються на лікування хворих, надходять із обласного та державного бюджету, у даному випадку невідшкодування таких коштів, призводить до навантаження на бюджет та ускладнює процес безкоштовного лікування неповнолітніх осіб, які цього потребують, чим завдається істотна шкода державним інтересам в цілому, тому Жмеринська окружна прокуратура Вінницької області з метою захисту державних інтересів звернулася до суду із позовом в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України та Вінницької обласної Ради про відшкодування витрат на лікування потерпілого від злочину.

Грошові кошти, які витрачено КНП «ВОДКЛ ВОР» на лікування неповнолітнього потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст області в особі Вінницької обласної Ради, а КНП «ВОДКЛ ВОР» є їх розпорядником відповідно до своєї діяльності.

Враховуючи вищенаведене та джерела витрачених коштів на лікування потерпілого від кримінального правопорушення, кошти в сумі 32 380, 50 грн. підлягають до зарахування на користь Державного бюджету України, кошти в сумі 3 308,04 грн. – на користь Вінницької обласної ради із зарахуванням на користь обласного бюджету Вінницької області.

Таким чином, доводи апелянта про те, що єдиним належним позивачем є безпосередньо заклад охорони здоров`я, є необґрунтованими, оскільки заклад здійснює медичне обслуговування, однак розрахунки та адміністрування бюджетних коштів у спірних правовідносинах здійснюються уповноваженими суб`єктами публічного права.

Посилання апелянта на листи Вінницької обласної ради та Національної служби здоров`я України щодо відсутності у них повноважень на звернення до суду не спростовують їх статусу як належних суб`єктів у спірних правовідносинах та не впливають на правильність визначення судом сторін у справі, оскільки право звернення до суду в інтересах держави у такому випадку реалізовано прокурором відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 56 ЦПК України.

Крім того, сам факт того, що заклад охорони здоров`я є виконавцем медичних послуг, не означає, що саме він є єдиним належним стягувачем у правовідносинах щодо відшкодування витрат на лікування, оскільки механізм зарахування коштів визначається спеціальними нормами бюджетного та цивільного законодавства.

При цьому посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду у справі № 910/5958/20 є недоречним, оскільки вказана справа стосується іншого предмета та підстав позову, а висновки щодо відсутності порушеного права не можуть бути автоматично застосовані до правовідносин, врегульованих статтею 1206 ЦК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про недоведеність розміру витрат, колегія суддів звертає увагу на таке.

Як уже зазначалось відповідно до пунктів 1, 2 Порядку, а також статті 1206 ЦК України, кошти, витрачені закладом охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого, підлягають відшкодуванню особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, у розмірі фактичних витрат.

Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого (форма 003/у) або інших документів, які підтверджують дату госпіталізації та виписки хворого із стаціонару лікувального закладу. Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

Заклад охорони здоров`я надав довідку-розрахунок щодо вартості лікування потерпілого, яка складена відповідно до вимог зазначеного Порядку та містить дані щодо тривалості перебування потерпілого на стаціонарному лікуванні та вартості одного ліжко-дня.

Доводи скаржника про необхідність додаткового розшифрування структури витрат є безпідставними, оскільки чинне законодавство не вимагає деталізації кожної складової витрат (медикаменти, харчування, заробітна плата медичного персоналу тощо), а передбачає визначення загальної вартості лікування на підставі затверджених тарифів та методики обліку ліжко-дня.

За ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Згідно з ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів приймає до уваги наданий розрахунок, оскільки він є належним та допустимим доказом у розумінні статей 76–81 ЦПК України, а доводи апелянта фактично зводяться до незгоди з визначеним розміром витрат без надання альтернативного розрахунку або доказів його неправильності.

З огляду на вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що витрати, понесені КНП «ВОДКЛ ВОР» на лікування потерпілого, підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже, враховуючи усе наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене з порушенням норм процесуального права, а саме вимог п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги керівника керівник Жмеринської прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі: Національної служби здоров`я України, Вінницької обласної Ради підлягають задоволенню, підстави для перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 376, 382 – 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Кравчук Михайло Олександрович, задовольнити частково.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 24 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов керівника Жмеринської прокуратури Вінницької області в інтересах держави в особі: Національної служби здоров`я України, Вінницької обласної Ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної Ради», про відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Національної служби здоров`я України витрати на лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 у сумі 32 380,50 грн (тридцять дві тисячі триста вісімдесят гривень п`ятдесят копійок), які перерахувати до державного бюджету за наступними реквізитами: (отримувач: ГУК у Він.обл./м. Вінниця/24060300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37979858, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку: UA428999980313010115000002856).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Вінницької обласної Ради витрати на лікування потерпілого від кримінального правопорушення ОСОБА_2 у сумі 3 308,65 грн (три тисячі триста вісім гривень шістдесят п`ять копійок), які перерахувати до обласного бюджету Вінницької області за наступними реквізитами: (отримувач: ГУК у Він.обл./ Він.обл./24060300, код отримувача (ЄДРПОУ): 37979858, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), номер рахунку: UA348999980314040544000002001).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 3 028 грн (три тисячі двадцять вісім гривень).

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Сторони та інші учасники справи:

- Жмеринська окружна прокуратура Вінницької області (вул. Національна, 6а, м. Жмеринка, Вінницька область, ЄДРПОУ: 02909909);

- Національна служба здоров`я України (проспект Степана Бандери, 19, м. Київ, 04073, ЄДРПОУ 42032422);

- Вінницька обласна Рада (вул. Соборна, 70, м. Вінниця, 21050, ЄДРПОУ 00022438);

- Комунальне некомерційне підприємство «Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької обласної Ради» (вул. Хмельницьке шосе, 108, м. Вінниця, 21029, ЄДРПОУ 03082760);

- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді: І. В. Міхасішин

І. М. Стадник