Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №204/3673/20 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3833/26 Справа № 204/3673/20 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.,

суддів: Свистунової О.В., Пищиди М.М.,

за участю секретаря: Триполець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу

за позовом Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону, в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро до Дніпровської міської ради, треті особи: ОСОБА_1 , Відділ у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцький завод «Прогрес» про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради №184/29 від 31.01.2018 року

за апеляційними скаргами Міністерства оборони України та Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону

на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20 листопада 2025 року,-

В С Т А Н О В И В:

Військова прокуратура Дніпропетровського гарнізону(правонаступником якої є Дніпровська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону) в інтересах Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро (правонаступником якого є Дніпровське квартирно-експлуатаційне управління) звернувся до суду з позовом до Дніпровської міської ради, треті особи: ОСОБА_1 , Відділ у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (правонаступником якого є Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області) , Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцький завод «Прогрес» про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради №184/29 від 31.01.2018 про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 . В обґрунтування позову зазначив, що 26.12.1969 виконком Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих видано Акт №84 на право користування землею, відповідно до якого Міністерству оборони відведено в постійне користування 23,4 га землі у АДРЕСА_2 (військове містечко № НОМЕР_1 ), де в описі меж земельної ділянки, зокрема, зазначено, що вона межує з вул. Волховською по схематичному зображенню: літери від Г до Д. Вказаний акт не був скасований та діє від цього часу, а тому і військове містечко № НОМЕР_1 до цього часу рахується у КЕВ м. Дніпро на обліку як землі Міністерства оборони України. Відповідно до розпорядження Дніпропетровської міської ради №1151 від 21 грудня 2005 року військовому містечку була присвоєна адреса АДРЕСА_3 . Вказує, що земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 за формою власності належать до державної власності за цільовим призначенням до земель оборони. Водночас Дніпровська міська рада 31.01.2018 з порушенням вимог закону прийняла рішення№184/29 про передачу спірної земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 , оскільки вказана земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 , а тому дане рішення є незаконним. Жодних рішень про припинення права користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 Міністерства оборони України не приймалося. Тому прийняте рішення було фактично прийняте без дозволу землекористувача та власника земельної ділянки, а також без прийняття відповідних рішень про зміну її цільового призначення. З огляду на вищевикладене вважають рішення незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Ухвалою суду від 18.06.2020 відкрито провадження у цивільній справі, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження. 31.08.2020 надійшли письмові пояснення у справі від третьої особи ОСОБА_1 .

Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20 листопада 2025 року у задоволенні позовних вимог Військової прокуратури Дніпропетровського гарнізону, в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпро до Дніпровської міської ради, треті особи: ОСОБА_1 , Відділ у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцький завод «Прогрес» про визнання незаконним та скасування рішення Дніпровської міської ради №184/29 від 31.01.2018 року - відмовлено (том 4 а.с.247-251).

В апеляційній скарзі Міністерство оборони України посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (том 5 а.с. а.с.1-5,16-20).

В апеляційній скарзі Дніпровська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (том 5 а.с. а.с.35-39,42-45,52-56).

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.12.1969 року виконкомом Дніпропетровської міської Ради депутатів трудящих видано Акт №84 на право користування землею, відповідно до якого Міністерству оборони Дніпропетровської області відведено в постійне користування 23,4 га землі по АДРЕСА_2 (згідно плану) (де розташовано військове містечко № НОМЕР_1 ), зокрема, зазначено, що межує(опис меж) в т.ч від Г до Д з землями АДРЕСА_1 (том 1 а.с.134-135.)

На підставі розпорядження Міського голови Дніпропетровської міської ради №1151р від 21.12.2005 року будівлям та спорудам військового містечка № НОМЕР_1 Дніпропетровського гарнізону Міністерства оборони України по АДРЕСА_2 присвоєно адресу Наримська,96к. Також вказаним наказом відзначено, що присвоєння адреси не підтверджує право власності на нерухоме майно та право на земельну ділянку (том 1 а.с.17-21).

Власником будівель та споруд за адресою: Наримська 96К , на підставі договору купівлі-продажу від 13 вересня 2006 року, є третя особа ТОВ «Луцький завод «Прогрес» (том 2 а.с.173).

З довідки з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями (за даними форми 6-зем), виданою Відділом у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області 27.09.2017 за вих.№4/180917/03-16, встановлено, що відповідно до даних державної статистичної звітності з кількісного обліку земель, станом на 01 січня 2016 року земельна ділянка по АДРЕСА_1 , згідно наданої схеми розташована в межах населеного пункту, відводиться за рахунок земель запасу, не наданих у власність та постійне користування в межах населених пунктів (рядок 93), в т.ч. за рахунок земель, не наданих у власність або постійне користування в межах населених пунктів (рядок 96), угіддя визначаються проектом землеустрою за матеріалами кадастрової зйомки (том 1 а.с.217).

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 розроблено Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 (том 1 а.с.178-196).

Містобудівним висновком щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 зареєстрованого в Головному архітектурно-планувальному управлінні Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради 20.11.2017 за №14/27-1367, погоджено за містобудівними вимогами проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,1000 га гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (том 1 а.с.219-220).

З Висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 21.11 2017 року №10138/82-17 та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 06 грудня 2017 року вбачається, що форма власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 , комунальна, цільове призначення запроектованої земельної ділянки на момент складення проекту землеустрою землі запасу, обмеження на земельній ділянці відсутні (том 1 а.с.221-237).

Рішенням Дніпровської міської ради №185/29 від 31.01. 2018 «Про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність гр. ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, та умови передачі земельної ділянки, визначені під час його погодження, і передано земельну ділянку, площею 0,1000 га (кадастровий номер 1210100000:07:326:0072), у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 за рахунок земель, не переданих у власність або користування, код виду цільового призначення земель (КВЦПЗ) 02.01 (для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)); віднесено зазначену земельну ділянку за основним цільовим призначенням до категорії «Землі житлової та громадської забудови» (том 1 а.с.175-176).

Актом обстеження земельної ділянки (№1) військового містечка №, площею 18,9447 за адресою: АДРЕСА_5 , затвердженим 23 серпня 2018 року начальником КЕВ м. Дніпро, здійснено обстеження вказаної земельної ділянки та, зокрема, встановлено, що шляхом порівняння інформації, яка міститься у публічній кадастровій карті України графічне зображення земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:07:326:0072 знаходиться у межах земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 Міністерства оборони України (том 1 а.с.23-28).

Відповідно до листа Головного архітектурно-планувального управління Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 08.07.2020 за №3/15-329 в матеріалах містобудівного кадастру відсутня інформація стосовного можливого знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:07:326:0072 або її частини в межах земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 Міністерства оборони України (акт постійного користування землею від 26 грудня 1969 року №84) (том1 а.с.237-238).

Також судом було допитано свідків ОСОБА_3 , яка пояснила,що земельна ділянка знаходилась на обліку Дніпровського КЕВ, обстеження земельної ділянки було в 2020 році, інформація використовувалася з публічної кадастрової карти. Заміри не робили, приїхала оглянула ділянку, та за допомогою гул-карти визначила місце розташування, після чого склали акт.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомила, що виїжджала комісія на територію воєнного містечка за адресою: АДРЕСА_2 . Вони обстежили територію, кордонів чітких не знайшли. Вона була членом комісії, після склали акт огляду земельної ділянки, огороджена не була Фотознімки робили на телефон, акт складали приблизно 4 роки тому.

Крім того, судом 1 інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2015 року у справі №904/9257/14, яке постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.06.2015 залишено без змін, у задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький завод «ПРОГРЕС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області про зобов`язання повернути земельну ділянку площею 18,9447 га по АДРЕСА_3 належному користувачу квартирно-експлуатаційному відділу м. Дніпропетровська Міністерства оборони України відмовлено (том 2 а.с.191-206).

Зазначеним рішенням, зокрема,було встановлено,що на спірній земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_3 , розташовувалось військове містечко, яке було списано та реалізовано Міністерством оборони України ТОВ «Луцький завод «Прогрес», відтак земельна ділянка не підпадала під визначення "земель оборони", тому на виконання умов договорів, укладених між відповідачем та Міністерством оборони, Міністром оборони України на адресу Дніпропетровського міського голови, оскільки на землі Дніпропетровської міської громади було розташовано військове містечко, надіслано листа від 08.11.2006 року за № 220/4424, яким надано згоду на припинення права користування Міністерством оборони України земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 та зміну її цільового призначення з подальшим відведенням в установленому чинним законодавством порядку Товариству з обмеженою відповідальністю «Луцький завод «Прогрес» під будівництво. Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Луцький завод «Прогрес» правомірно використовує земельну ділянку у м. Дніпропетровськ: вул. Наримська, 96-к, на якій розташована його власність (об`єкти нерухомості), а Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ у м. Дніпропетровськ не може бути належним землекористувачем спірної ділянки (том 2 а.с.196)

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд 1 інстанції виходив їх недоведеності та необґрунтованості.

З вказаними висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.

Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу. Згідно з ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним рішення відповідача Дніпровської міської ради №184/29 від 31.01.2018 року про надання у власність гр. ОСОБА_1 земельної ділянки, оскільки вважає що орган місцевого самоврядування розпорядився земельною ділянкою державної форми власності, що входить до земель оборони та на праві постійного користування належить позивачу.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Згідно? ? ст. 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про використання земель оборони" передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Як вбачається із матеріалів справи, 26.12.1969 року виконкомом Дніпропетровської міської ради депутатів трудящихся видано Акт №84 на право користування землею, відповідно до якого Міністерству оборони Дніпропетровській області відведено в постійне користування 23,4 га землі у АДРЕСА_2 (військове містечко № НОМЕР_1 ), де в описі меж земельної ділянки, зокрема, зазначено, що вона межує з вул. Волховською по схематичному зображенню: літери від Г до Д. (том 1а.с.134-135).

Станом на момент прийняття вищевказаного рішення від 26.12.1969 року відповідні відносини регулювались Земельним кодексом УРСР від 29.11.1922, який діяв до 1971 року.

Згідно ст. 158 Земельним кодексом УРСР від 29.11.1922, відвід земель спеціального призначення, до яких цей кодекс відносив землі під військовими спорудами, здійснювався за загальними правилами землеустрою.

Відповідно до ст. 168 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 землеустрій мав на меті упорядкування існуючих землеволодінь та створення нових відповідно до прав на землю та вимог господарсько-технічної доцільності.

До землевпорядних дій ст. 169 цього Кодексу відносила, окрім іншого, відвід земель, які надавалися у користування державним організаціям, установам, підприємствам тощо.

Відповідно до вимог ст. 180 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 справи із землеустрою вчиняються у такій послідовності: 1) порушення землевпорядної справи; 2) підготовка землевпорядної справи, складання землевпорядного проекту та пред`явлення його учасникам землеустрою; 3) затвердження проекту землеустрою та виконання його зі встановленням на місці межових знаків; 4) складання і видача сторонам землевпорядних документів.

Складання проекту землеустрою полягає в докладному і точному зазначенні місць відводу земель учасниками землеустрою, із дотриманням їх прав та законних інтересів, а також вимог господарсько-технічних правил землеустрою, із відображенням відводу земель на проектному плані землеустрою (ст. 187 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922).

За змістом ст. ст. 192 - 194 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 правильно виконаний проект землеустрою остаточно затверджується землевпорядною установою. Після остаточного затвердження проектів землеустрою землевпорядними установами та після державної реєстрації створених землекористувань (земельної реєстрації), учасникам землеустрою видаються належним чином завірені документи, в яких повинні бути означені межі, місцезнаходження, місцевість і склад землекористувань, а також вказані їх назви, найменування землекористувачів, час проведення землеустрою і його підстави, умови землекористування та інші обов`язкові відомості, що містяться в постанові про затвердження проекту землеустрою. Оригінальні землевпорядні плани, акти зберігаються в землевпорядних установах. Інші плани та акти землеустрою, складені не землевпорядними установами або належним чином не затверджені ними, визнаються недійсними і не можуть бути доказами належного землекористування.

Відповідно до ст. 195 Земельного кодексу УРСР від 29.11.1922 державний запис землекористувань (земельна реєстрація) має на меті загальнодержавне управління землями та земельна реєстрація, окрім іншого, містить відомості про кожну земельну ділянку, такі як: місцерозташування, назва земельної ділянки, площа землі загалом та по окремим угіддям, відомості щодо будівель; найменування землекористувачів і підстави надання їм земельних ділянок тощо. При здійсненні реєстрації усі землекористувачі і установи зобов`язані надавати всі необхідні для реєстрації документи та відомості.

Відповідно до правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, що викладений у постанові від 15.05.2019 у справі № 914/1420/18, Земельним кодексом УРСР, затвердженим постановою ВЦВК від 29.11.1922 (із змінами та доповненнями від 27.02.1927), передбачалась обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю.

Тобто діюче, на момент прийняття Акту виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради депутатів трудящих від 26.12.1969?року , земельне законодавство визначало порядок проведення обов`язкової процедури оформлення права на землю із видачею? правопідтверджуючих документів, якої дотримано не було.

Однак, матеріали справи не містять доказів надання генеральних планів.

Також судом 1 інстанції не взято до уваги посилання представник позивача на те, що шляхом порівняння інформації, яка міститься у публічній кадастровій карті України встановлено, що графічне зображення земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:07:326:0072 знаходиться в межах земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 Міністерства оборони України(, яка обмежується межами АДРЕСА_4 та Актом обстеження земельної ділянки (№1) військового містечка № НОМЕР_1 , площею 18,9447 за адресою: АДРЕСА_5 , затвердженим 23.08.2018 начальником КЕВ м. Дніпро, здійснено обстеження вказаної земельної ділянки та, зокрема, встановлено, що шляхом порівняння інформації, яка міститься у публічній кадастровій карті України графічне зображення земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:07:326:0072 знаходиться у межах земельної ділянки військового містечка № НОМЕР_1 Міністерства оборони України (том 1 а.с.23-28).

Суд 1 інстанції дійшов висновку, що акт на право користування землею від 26.12.1969 року не може слугувати підтвердженням наявності у КЕУ та Міністерства оборони України прав на спірну земельну ділянку, оскільки право користування земельними ділянками ними не набувалося та не було оформлене у встановленому законом порядку.

Постановою Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-ХІІ, зокрема,? ? прийнято рішення про? ? проведення? ? інвентаризації земель усіх категорій, з визначенням ділянок, що використовуються не за цільовим призначенням, нераціонально або способами, які призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки та розглянути обґрунтування потреб у земельних ділянках підприємств, установ і організацій, які станом на 1 листопада 1990 року мали у користуванні ділянки для сільськогосподарських і несільськогосподарських цілей.

Матеріалів інвентаризації зазначеної земельної ділянки ані суду 1 інстанції, а ні суду апеляційної інстанції надано не було.

Суд 1 інстанції дійшов вірного висновку, що? ?досліджені в судовому засіданні докази, які надані позивачем, не можуть бути належним підтвердженням прав позивача на спірну земельну ділянку, враховуючи те, що останнім, як до прийняття постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-ХІІ так і після її прийняття не вчинено дій щодо оформлення права користування спірною земельною ділянкою (остаточне затвердження проекту землеустрою землевпорядною установою, отримання позивачем після державної реєстрації створених землекористувань (земельної реєстрації) належним чином засвідченого документа на користування спірною земельною ділянкою), а тому у Міністерства оборони України, на виконання постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18.12.1990 № 563-ХІІ,? не виникло обов`язку щодо вилучення та закріплення прав власності або користування спірною земельною ділянкою, в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Оскільки, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2015 року у справі №904/9257/14, яке постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04 червня 2015 року залишено без змін, у задоволенні позову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький завод «ПРОГРЕС», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області про зобов`язання повернути земельну ділянку площею 18,9447 га у АДРЕСА_3 , належному користувачу квартирно-експлуатаційному відділу м. Дніпропетровська Міністерства оборони України відмовлено.

Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки підстави для визнання рішення Дніпровської міської ради від 31 січня 2018 року №184/29 таким, що прийнято з порушення норм чинного законодавства відсутні.

Наведені в апеляційних скаргах доводи, були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновків суду не спростовують та зводяться до незгоди з ухваленим рішенням.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд, у цій справі, враховує положення Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58) (Рішення): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що вирішуючи спір, суд першої інстанції в повному обсязі встановив обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке в повній мірі відповідає вимогам закону.

Підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, витрати Міністерства оборони України та Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону по сплаті судового збору, пов`язані з поданням апеляційних скарг, відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Міністерства оборони України та Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону - залишити без задоволення.

Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 20 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Повний текст постанови складено 14 травня 2026 року.

Судді: