Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №205/1413/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4808/26 Справа № 205/1413/25 Суддя у 1-й інстанції - Басова Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Пищиди М.М.

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 05 лютого 2026 року за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ № 7 Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Головне управління Міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України.

В обґрунтування вимог зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в м. Атерк, Мартакертський район НКАО Азербайджанська РСР (зараз територія Азербайджану), у вересні 1989 року переїхав до м. Мирнограду Донецької області разом зі своєю родиною: дружина – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка отримала паспорт громадянки України НОМЕР_1 від 06 липня 2004 року, виданий Димитровським МВ УМВС України в Донецькій області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 від 27 грудня 2005 року, виданий Димитровським МВ УМВС України в Донецькій області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . У заявника був паспорт громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року, який було втрачено в кінці 1990 року з усіма документами. Тому в подальшому отримання паспорта громадянина України на момент проголошення незалежності України стало неможливим. Заявник звертався до Державної міграційної служби, для відновлення документів та отримання паспорту громадянина України, але для цього потрібно було свідоцтво про народження, яке заявник загубив з усіма документи, як він так вважав. Але під час останньої евакуації взимку 2024 року з м. Мирноград Донецької області зі свого постійного місця проживання у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, випадково у валізах знайшов свідоцтво про народження, що дало змогу звернутись до відділу ДМС. Заявник не має інших документів, які посвідчують його особу, що унеможливлює для нього реалізацію його прав і свобод, зокрема у сфері праці, медицини, соціального захисту. Встановлення факту проживання на території України має для нього важливе значення і є необхідним для підтвердження його належності до громадянства України, отримання паспорта громадянина України. У січні 2025 року, заявник звернувся до Відділу № 7 Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області з заявою щодо встановлення особи з подальшим оформленням паспорта громадянина України. 21 січня 2025 року заявник отримав відповідь, що особу не встановлено, належність до громадянства України не визначено, тому для встановлення належності до громадянства України та подальшому документуванню необхідно звернутись до суду про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року..

Враховуючи зазначене, заявник просив суд встановити особу – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Атерк, Мартакертський район НКАО Азербайджанська РСР (зараз територія Азербайджану), згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 13.12.1960 року, видане Атерською сільською радою Мартакертського району – НКАО, Азербайджанська РСР, виданого 06.04.1968 року, актовий запис № 75, проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 – для отримання паспорта громадянина України; встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , який народився в м. Атерк, Мартакертський район НКАО Азербайджанська РСР (зараз територія Азербайджану), на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року.

Рішенням Новокодацького районного суду міста Дніпра від 05 лютого 2026 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ № 7 Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Головне управління Міграційної служби України в Дніпропетровській області про встановлення факту постійного проживання на території України – відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів .

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Атерк, Мартакертський район НКАО Азербайджанська РСР (зараз територія Азербайджану).

Відділом № 7 Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо встановлення належності до громадянства України та документування паспортом громадянина України у зв`язку з втратою паспорту колишнього СРСР зразка 1974 року та у листі № 1216-289/1216-25 від 22.01.2025 року зазначено, що заявник не документувався паспортом громадянина України та його належність до громадянства України не була визначена під час загального обміну паспортів колишнього СРСР зразка 1994 року на паспорт громадянина України у період з травня 1995 року по вересень 2002 року.

Згідно відомостей Відділу з питань встановлення належності до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, документуванням паспортом громадянина України до територіального підрозділу заявник не звертався. Заявнику для встановлення належності до громадянства України та подальшого документування паспортом громадянина України рекомендовано звернутись до Відділу з відповідним рішенням про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року/проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.

Крім того судом першої інстанції було допитано в якості свідків ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заяви суд першої інстанції виходив з тих обставин, що заявником не доведено жодними належними та допустимими доказами проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року та станом на 13 листопада 1991 року.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

Статтею 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до підпункту «а» пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001, (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року.

Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону «Про громадянство України», що подає особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року (підпункт «в» пункту 8 Порядку, в редакції, чинній на час звернення заявника до суду). Отже, у таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.

Таким чином, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №522/20494/18 (провадження №61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі №523/14707/19 (провадження №61-16116св20).

Апеляційний суд не приймає доводи апелянта про те, що факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України саме з 1989 року підтвердили свідки, які були допитані у судовому засіданні у цій справі, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , оскільки вони мають суперечливий характер і однозначно не підтверджують факт постійного проживання заявника в Україні станом на 24.08.1991 року.

Разом з тим апеляційний суд зазначає, що покази свідків можуть бути одним з доказів під час встановлення факту постійного проживання заявника на території України, але не єдиною підставою. ОСОБА_1 ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної скарги не долучено належних та допустимих доказів та документів на підтвердження обставин, на які він посилається.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні вимог поданої заяви у зв`язку з відсутністю достовірних доказів на підтвердження встановлення особи заявника та проживання ОСОБА_1 на території України з 24 серпня 1991 року.

Подана апеляційна скарга також не містить посилань на докази на підставі яких, суд міг би визнати доведеним факт постійного проживання заявника на території України з 24 серпня 1991 року, документальних підтверджень цього факту не надано.

Розглядаючи заяву, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або неправильне застосування норм процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Новокодацького районного суду міста Дніпра від 05 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “13” травня 2026 року.

Повний текст постанови складено “14” травня 2026 року.

Головуючий:

Судді: