Рішення від 07 квітня 2026 р. у справі №757/41132/23-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/41132/23-ц

пр. 2-1864/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Соколова О.М.,

за участю секретаря судового засідання: Птащуку Є.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 757/41132/23-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 далі - відповідач) про стягнення боргу за договором позики.

У обґрунтування вимог вказано, що 16.01.2020 року до позивача звернувся відповідач з проханням позичити йому 200 000,00 доларів США.

Враховуючи, що позивач добре знав відповідача і на той час в нього була така сума грошей, останній погодився позичити відповідачу 200 000,00 доларів США, що на 06.09.2023 рік згідно курсу НБУ, становило 7 313 720,00 грн., за умови повернення зазначеної вище суми в строк до 17.02.2020 року.

Однак відповідач свої зобов`язання згідно умов вказаних в борговій розписці не виконав та порушив строки повернення взятих в борг коштів.

Незважаючи на досить тривалий час користування позикою відповідач не повернув позивачу отримані кошти.

У зв`язку із тим, що відповідач, незважаючи на встановлений та погоджений порядок та умови повернення грошових коштів уникає від виконання зобов`язання.

Неодноразові звернення позивача з проханням дотримуватися взятого зобов`язання щодо повернення грошових коштів відповідачем постійно ігноруються.

У результаті такої поведінки відповідача, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2023 року позов ОСОБА_1 , залишено без руху.

16.10.2023 року на виконання ухвали Печерського районного суду м. Києва від 28.09.2023 року позивачем усунуто вказані недоліки.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.10.2023 року відкрито провадження у цивільній справі № 757/41132/23-ц та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17.10.2023 року відмовлено у задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 757/41132/23-ц.

04.04.2024 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив.

17.04.2024 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній заперечує проти вимог позову, просить застосувати строк позовної давності.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 19.06.2025 року закрито підготовче провадження у цивільній справі № 757/41132/23-ц та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, у матеріалах справи міститься заява про розгляд справи без участі позивача вимоги підтримав, просив задовльнити.

Відповідача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до п.1 ч. 3 ст. 223Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За наведених обставин, суд, приходить до висновку про розгляд справи у відсутність учасників на підставі наявних в ній доказів.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.

Як убачається з матеріалів справи, 16.01.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір позики шляхом складення відповідачем письмової розписки та надання її позивачу.

Згідно вказаної розписки від 16.01.2020року, відповідач повідомляє про отримання від позивача грошових коштів у розмірі 200 000,00 доларів США, що станом на 06.09.2023 року згідно курсу НБУ становить 7 313 720,00 грн. на строк до 17.02.2020 року.

Розписка від 16.01.2020 року містить умови, необхідні для письмової форми договору позики, зокрема, суму коштів, що була передана, відомості про позикодавця та позичальника, про строк, на який позика була отримала, що в свою чергу вказує на обов`язок боржника повернути суму позики, отриману відповідачем та строки повернення таких грошових коштів.

Таким чином, за сукупністю вищевказаних норм, відповідач зобов`язався здійснити повернення позики - грошових коштів в сумі 200 000,00 доларів США, не пізніше ніж до 17.02.2020 року.

Водночас, станом на дату подання даного позову відповідач не повернув позивачу грошову суму, вказану у розписці від 16.01.2020 року в повному обсязі.

Таким чином, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за договором позики у розмірі 200 000,00 доларів США та станом на дату подання даного позову є простроченою та непогашеною.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, умовами, закріпленими у борговій розписці не передбачено можливості односторонньої відмови відповідача від зобов`язання щодо повернення коштів позивачу, тому тут вбачається явне порушення відповідачем загальних засад цивільних правовідносин.

Згідно ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, в позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч.1 ст.1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

Так, Верховний Суд України у Постанові від 18.09.2013 року по справі №6-63цс 13 роз`яснив, що: «письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику».

Отже, договір позики є двостороннім правочином, а, також, він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Згідно із ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11.11.2015 року у справі № 6-1967цс15; «розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми».

Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10.12.2018 року у справі № 319/1669/16, від 08.07.2019 року у справі № 524/4946/16, від 12.09.2019 року у справі № 604/1038/16.

Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, згідно норм діючого законодавства та роз`яснень Верховного Суду між позивачем та відповідачем виник певний правовий зв`язок, відповідно до якого після передачі позивачем відповідачу грошових коштів у першого виникли виключно права по пред`явленню вимоги щодо повернення боргу, а у відповідача виник кореспондуючий обов`язок по виконанню взятих на себе зобов`язань щодо погашення боргу в погоджений сторонами строк.

Тобто між сторонами був укладений договір позики, на підтвердження чого відповідачем як боржником була складена боргова розписка і передана відповідно позивачу як кредитору.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Стаття 629 ЦК України наголошує, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої в Постанові від 06.04.2020 року в рамках справи № 464/5314/17: вказано «Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем не виконане. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, підтвердженій у постановах від 26.09.2018 року у справі №483/1953/16-ц. від 31.10.2018 року при розгляді справи №707/2606/16-ц».

Таким чином, відповідач порушив взяті на себе зобов`язання, не здійснивши повернення боргу позивачу в погоджений між ними і зафіксований в борговій розписці строк, чим грубо порушив законні права та інтереси останнього.

Отже, відповідач зобов`язаний повернути позивачу 200 000,00 доларів США., що станом на 06.09.2023 рік згідно курсу НБУ, становить 7 313 720,00 грн.

Щодо стягнення 3% річних та інфляційного збільшення боргу за прострочення виконання зобов`язання відповідачем, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Верховного Суду України у справі № 6-2311цс16 від 22 березня 2017 року наведено висновок про те, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно розрахунку, наданого позивача, нарахування 3% річних відповідно до договору від 16.01.2020 року становить у розмірі 779 739,78 грн. та інфляційне збільшення боргу у розмірі 3 815 579,26 грн.

Указаний розрахунок відповідачем не спростовано.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач своїх зобов`язань за договором позики належним чином не виконав та всупереч вимогам цивільного законодавства до цього часу не повернув борг за вказаним договорам, а даних, які б свідчили про повернення відповідачем суми заборгованості позивачу судом не встановлено.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності, суд вказує наступне.

Відповідно до ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України.

ЦК передбачає випадки, коли перебіг строку позовної давності зупиняється (ст. 263 ЦК) і переривається (ст. 264 ЦК).

Під зупиненням слід розуміти таку зміну порядку обчислення строку, за якою в період дії певної обставини, передбаченої цивільним законодавством (ст. 263 ЦК та інші норми ЦК), перебіг строку "завмирає", а після припинення цієї обставини перебіг того самого строку поновлюється в частині, що залишилася. Отже, відповідно до ст. 263 ЦК України перебіг позовної давності зупиняється: 1) якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); 2) у разі відстрочення виконання зобов`язання (мораторій) на підставах, встановлених законом; 3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини; 4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан. У разі виникнення обставин, таких як надзвичайна і невідворотна подія (непереборна сила), перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Саме непереборна сила як підстава зупинення перебігу позовної давності характеризується тим, що охоплює як природні явища (землетруси, повені, зсуви, тропічні зливи, пожежі), певні поділу суспільстві (військові дії, страйки, заворушення), так і протиправні вчинки окремих осіб (незаконне затримання, захоплення в заручники тощо). Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнені пунктом 19.

Згідно з останнім, у період дії в Україні воєнного стану, позовна давність, визначена у ст. 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, продовжуються на строк його дії. А продовження строків у свою чергу, свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні. у чинній на даний час редакції від березня 2022 року.

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». 30 січня 2024 року набув чинності закон, який визначає, що на строк дії воєнного стану в Україні зупиняється перебіг позовної давності, визначений Цивільним кодексом України.

Перехідних положеннях ЦК зазначено п. 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

А в Постанові від 9 грудня 2020 р. N 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» п.1. «Установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 червня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р…».

З матеріалів справи вбачається, що позивач в лютому 2022 року виїжджав закордон, про що свідчить відмітка у закордонному паспорті. Коли повернувся була подана позовна заява з врахуванням законодавчих підстав про зупинення строків на період ковіду та введення воєнного стану на території України, що не може вважатися обставинами непереборної сили по невиконанню.

Аналізуючи вимоги про застосування строків позовної давності зважаємо на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. А тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається (постанову Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 920/724/21).

Тож виходячи з вищевикладеного строки обчислення позовної давності зупинялися на період з 19.12.2020 року до 30.06.2023 року.

Строки позовної давності щодо порушення зобов`язань повернення грошових коштів обчислюються на загальних підставах згідно ст. 257 ЦК України.

Виходячи з викладеного позивач не прострочив строк позовної давності відповідно до законодавства України та має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем, всупереч положенню ч. 1 ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів своєчасної та у повному обсязі сплати заборгованості.

Беручи до уваги усі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача що випливає з мотивів, викладених у цьому рішенні.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України, витрати понесені позивачем з оплати судового збору в розмірі 13 420,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 14,207,202, 509,525,526,530,610,625,629, 1046,1047,1049 ЦК України, ст.ст. 12, 76, 81, 141, 258-259, 263-265, 279, 352, 354-355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 909 039 (одинадцять мільйонів дев`ятсот дев`ять тисяч тридцять дев`ять) грн. 04 коп., з яких основний борг - 7 313 720 (сім мільйонів триста тринадцять тисяч сімсот двадцять) грн. 00 коп.; інфляційне збільшення боргу в сумі 3 815 579 (три мільйони вісімсот п`ятнадцять тисяч п`ятсот сімдесят дев`ять) грн. 26 коп.; штрафні санкції в вигляді 3% річних в розмірі 779 739 (сімсот сімдесят дев`ять тисяч сімсот тридцять дев`ять) грн 78 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 13 420 (тринадцять тисяч чотириста двадцять) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя О.М. Соколов