Вирок від 10 травня 2026 р. у справі №755/5358/26 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/5358/26

№ 1-кп/755/1150/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" травня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026100040000214 від 27.01.2026 року за обвинуваченням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, українця, громадянина України, з незакінченою вищою освітою, інваліда 2-ї групи, розлученого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення визнаного судом доведеним

ОСОБА_6 , 27 січня 2026 року, приблизно о 01 годині 00 хвилин, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, разом із рідним братом ОСОБА_4 перебували за місцем свого спільного мешкання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 , де відпочивали та в цей час, між ними відбувся словесний конфлікт, у ході якого, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, спрямований на умисне заподіяння ОСОБА_4 тяжких тілесних ушкоджень шляхом нанесення ударів ножем у живіт. Реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер та наслідки своїх дій у вигляді можливості спричинення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому і бажаючи настання таких наслідків, взяв у руку наявний у квартирі ніж, яким заподіяв один удар в область живота ОСОБА_4 , спричинивши останньому тілесне ушкодження у вигляді проникаючого поранення черевної порожнини з ушкодженням внутрішніх органів, що за критерієм небезпеки для життя відносяться до тяжкого тілесного ушкодження. Потерпілого ОСОБА_4 з отриманими тілесними ушкодженнями було доставлено до КПН «Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги» та поміщено на стаціонарне лікування.

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 042-268-2026 від 09.04.2026 року: у ОСОБА_4 було виявлено тілесне ушкодження - проникаюче колото-різане поранення живота та за критерієм судово-медичної оцінки ступеню тяжкості даного тілесного ушкодження є критерії небезпеки для життя (проникаюче поранення черевної порожнини з ушкодженням внутрішніх органів, а тому, відповідно п. п. 2.1.1/а, 2.1.2.,2.1.3/к/о "Правил", зазначене тілесне ушкодження відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 винним себе за ч. 1 ст. 121 КК України визнав у повному обсязі та показав, що 27.01.2026 року, вночі, вони знаходилися з його рідним братом ОСОБА_4 , з яким проживає за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 , вдома, та між ними виник конфлікт, під час якого, брат забрав його телефон та пішов до своєї кімнати, а він, у свою чергу, взяв у руку ніж, який знаходився поруч на кухні, та вдарив ним брата в область живота. Відразу ж, зрозумівши, що він накоїв, сильно злякався, побіг до сусідів за допомогою, щоб викликати швидку медичну допомогу, знову повернувся назад до квартири, де ще раз викликав швидку медичну допомогу та допоміг брату зібратися до лікарні. Зокрема, показав, що всі обставини, викладені в обвинувальному акті, відповідають дійсності, розуміє, що його дії були умисними, у скоєному щиро каявся, жалкує, що так сталося, прохав вибачення у брата (потерпілого), зазначивши, що ніколи раніше вони з останнім не конфліктували та запевнив, що в подальшому, нічого протиправного вчиняти не буде та зробив для себе висновки.

Показання ОСОБА_6 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України, суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Положення ч. 3 ст. 349 КПК України, роз`яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.

Крім того, такий порядок судового розгляду повністю узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно яких суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст його обставин, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням письмових документів, а саме: рапорту працівника поліції від 27.01.2026 року; протоколу проведення обшуку від 27.01.2026 року; постанов про визнання речових доказів та приєднання їх до матеріалів кримінального провадження від 27.01.2026 року; протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 27.01.2026 року; протоколу особистого обшуку особи, затриманої в порядку ч. 3 ст. 208 КПК України від 27.01.2026 року; виписки № 1680 із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого ОСОБА_4 ; постанов про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 16.03.2026 року та 02.04.2026 року; висновку експерта № 091-19-2026 від 24.03.2026 року; відповіді на запит КНП «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва» від 20.02.2026 року № 367/5; картки виїзду швидкої медичної допомоги КНП «Центр ЕМД та МК» № 9845 від 27.01.2026 року; протоколів проведення слідчого експерименту від 03.03.2026 року та 03.04.2026 року; висновку експерта № 042-268-2026 від 09.04.2026 року; висновку експерта № 042-487-2026 від 09.04.2026 року та матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_6 .

Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 268 від 10.03.2026 року: У період кримінального правопорушення 27.01.2026, у скоєнні якого підозрюється ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній виявляв ознаки Органічного ураження головного мозку поєднаного (резидуального, травматичного, інтоксикаційного) генезу з легкими когнітивними порушеннями, емоційно-вольовими розладами та ознаки Психічних і поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності, а також перебував у стані Гострої інтоксикації неускладненої внаслідок вживання алкоголю (F 10.0 - згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду) і за психічним станом у зазначений період часу міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, у теперішній час може усвідомлювати свої дії й керувати ними та застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Відповідно до ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Зокрема, згідно зі ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Наведені вище докази, в їх сукупності, суд визнає належними та допустимими у розумінні діючого кримінального процесуального законодавства.

Вина обвинуваченого ОСОБА_6 повністю підтверджується його показаннями, щирим каяттям у скоєному та наведеними вище письмовими доказами.

Аналізуючи наведене, суд вважає доведеною вину ОСОБА_6 у тому, що він своїми умисними діями вчинив умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, є доведеною і тому, суд знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 121 КК України.

Щодо призначення покарання позиція сторін

Прокурор просив визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 121 КК України та, враховуючи, що останній попросив вибачення у потерпілого, наявність пом`якшуючої обставини (щире каяття), прохав призначити йому покарання у виді 5 років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з іспитовим строком на 3 (три) роки.

Потерпілий ОСОБА_7 прохав призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, не пов`язане з позбавлення волі, а саме - визначити іспитовий строк, оскільки вони з ним примирилися, будь-який претензій до нього не має.

Захисник ОСОБА_5 прохала призначити обвинуваченому ОСОБА_6 покарання із застосуванням ст. 75 КК України, оскільки останній щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, брав участь у слідчому експерименті, сам викликав швидку медичну допомогу та збирав брата до лікарні, враховуючи відношення ОСОБА_6 до скоєного та думку потерпілого, який прохав обвинуваченого суворо не карати та жодних претензій до нього він не має, зокрема, ОСОБА_6 є інвалідом 2-ї групи, раніше не судимий.

Обвинувачений ОСОБА_6 прохав дати йому шанс на виправлення без ізоляції від суспільства, призначити покарання, не пов`язане з позбавленням волі, оскільки вину визнає повністю, щиро кається, просить вибачення у потерпілого, жалкує про вчинене і зобов`язується більше не вчиняти кримінальних правопорушень.

Позиція суду щодо призначення покарання

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_6 , суд, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на вимоги ст. 65 КК України та роз`яснення, викладені в пункті 1 постанови Пленуму ВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2013 № 7, враховує: ступінь тяжкості вчиненого, дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують (обтяжують) покарання.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

У рішенні «Бемер проти Німеччини» від 03 жовтня 2002 року Європейський суд з прав людини зазначає, що кримінальний суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою.

Суд, відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 виду і міри покарання, приймає до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, конкретні обставини кримінального провадження, дані про його особу, зокрема: під наглядом лікаря-нарколога не перебуває, у скоєному щиро розкаявся, вину визнав повністю, прохав вибачення у потерпілого, раніше не судимий, є інвалідом 2-ї групи.

Згідно зі ч. 1 ст. 66 КК України, суд визнає пом`якшуючою обставиною щире каяття обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненому та те, що є інвалідом 2-ї групи (ч. 2 ст. 66 КК України - при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті).

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_6 , відповідно до ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне обрати ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, але з урахуванням обставин кримінального провадження, особи обвинуваченого (щиро каявся, вину визнав повністю, прохав вибачення у потерпілого і останній будь-яких претензій до нього немає, раніше не судимий, є інвалідом 2-ї групи, висловив жаль з приводу скоєного), наявності пом`якшуючих обставин, а також промову прокурора в судових дебатах про те, що обвинуваченого можливо звільнити від відбування покарання з випробовуванням, думку потерпілого, який висловив таку ж позицію, суд дійшов висновку, що перевиховання й виправлення ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства, вважає за доцільне застосувати положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, поклавши на нього обов`язки, визначені п. п. 1-2 ч. 1 ст. 76 КК України.

Так, згідно з приписами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Зваживши всі наведені обставини, суд, з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК України, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.

Призначення ОСОБА_6 саме такого покарання із застосуванням ст. 75 КК України буде відповідати принципу необхідності і достатності для його виправлення, випливає з дотримання судом принципів рівних можливостей та справедливого судового розгляду. Адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь. Бо контроль над поведінкою, способом життя та роботи, протягом всього строку відбуття покарання із випробуванням, надає можливість органу пробації аналізувати інформацію з метою визначення рівня ресоціалізації (виправлення засуджених).

Суд наголошує, що призначення покарання є дискрецією лише суду, та здійснюється лише на підставі внутрішнього переконання судді, і оцінки особистості обвинуваченого, з метою досягнення саме мети визначеної ст. 50 КК України, тобто не лише покарати за вчинення правопорушення, а здійснити виправлення особистості, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, покарання у виді позбавлення чи обмеження волі є винятковими покараннями, які застосовуються щодо осіб, виправлення яких є неможливим в іншій, передбачений законом спосіб.

Щодо тривалості іспитового строку, то суд зауважує, що іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов`язки. Встановлення іспитового строку полягає і в тому, що за засудженою особою здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Крім того, іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування.

Встановлення у даному випадку судом іспитового строку 2 (два) роки обвинуваченому ОСОБА_6 є виправданим із врахуванням особи обвинуваченого, і достатнім для того, щоб останній довів своє виправлення без реального відбування покарання.

Щодо інших питань, які вирішуються судом під час ухвалення вироку

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Процесуальні витрати у кримінальному проваджені не понесені.

Речові докази у кримінальному проваджені вирішено, відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ч. 3 ст. 349, ст. ст. 100, 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_6 визнати винуватим за ч. 1 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом 2 (двох) років іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до ст. 76 КК України, зобов`язати ОСОБА_6 періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Запобіжний захід ОСОБА_6 у вигляді домашнього арешту залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні не понесені.

Речові докази у кримінальному провадженні, а саме: вату зі слідами речовини бурого кольору, що опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389897; змив з підлоги кухні речовини бурого кольору, що опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389890; змив речовини бурого кольору з ванної у ванній кімнаті, що опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389892; ніж, схожий на рубанок з підлоги кухні, що опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389914; ніж з речовиною бурого кольору зі столу кухні, що опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389898; наволочку зі слідами бурого кольору з дивану кухні, що опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389900; вату зі слідами бурого кольору з кімнати, що опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389916; зрізи нігтьових пластин з лівої руки, що поміщено до паперового конверта опломбованого наліпкою № NPU 2295101; зразок букального епітелію ОСОБА_6 , що поміщено до паперового конверта опломбованого наліпкою № NPU 2295102; зразок букального епітелію, що поміщено до спец. пакету Експертна служба МВС 6616891; змиви з лівої та правої рук, що поміщено до паперового пакета опломбованого наліпкою № NPU 2295103; первинне пакування (паперову коробку), що поміщено до спец. пакету НПУ ЕХР 0379720 з підписом слідчого; зразок крові ОСОБА_6 , що поміщено до паперового конверту, скріплено відтиском печатки «відділення судово-медичної цитології», які передані на зберігання до камери схову речових доказів Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві - знищити;

- довідку, що опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389913; кофту зі слідами речовини бурого кольору з підлоги кухні, що опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389899; штани з речовиною бурого кольору з підлоги кухні, що опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389915; особистий одяг (штани, взуття, светр чорного кольору), що опечатано та упаковано до картонної коробки з пломбою № NPU2389912, № NPU23 89911, № NPU2389917. № NPU2389918, № NPU2389919, № NPU23 89920, № NPU23 89921; грошові кошти у загальній сумі 5425 грн., що поміщено до спеціального пакету № NPU 5083782; шнурки, що поміщено до спеціального пакету № NPU 5083781; паспорт ОСОБА_6 , що поміщено до спеціального пакету № NPU 5083783; светр синього кольору, що поміщено до паперового конверту НПУ № NPU-1371620; футболку сірого кольору, що поміщено до паперового конверту НПУ № NPU-1371623; кофту з капюшоном, що поміщено до паперового конверту НПУ № NPU-1371622; кофту чорного кольору, що поміщено до паперового конверту НПУ № NPU-1371621; джемпер з капюшоном синього кольору, що поміщено до паперового конверту НПУ № NPU-1371624, які передані на зберігання до камери схову речових доказів Дніпровського УП ГУ НП у м. Києві - повернути потерпілому ОСОБА_7 .

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 05 лютого 2026 року на майно, яке було вилучено в результаті проведення невідкладного обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , з метою забезпечення, у тому числі й збереження речового доказу, із забороною використання, розпорядження, відчуження вказаного майна, а саме: вату зі слідами речовини бурого кольору, яку опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389897; ніж, схожий рубанок з підлоги кухні, який опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389897; довідку, яку опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою №NPU2389913; кофту зі слідами речовини бурого кольору з підлоги кухні, яку опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389899; штани з речовиною бурого кольору з підлоги кухні, яку опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою №NPU2389915; ніж з речовиною бурого кольору зі столу кухні, який опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389898; наволочку зі слідами бурого кольору з дивану кухні, яку опечатано та упаковано до паперового конверту з пломбою № NPU2389900; особистий одяг (штани, взуття, светр чорного кольору), які опечатано та упаковано до картонної коробки з пломбою № NPU2389912, № NPU2389911, № NPU2389917, № NPU2389918, № NPU2389919, № NPU2389920, № NPU2389921, - скасувати після набрання вироком законної сили.

Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва від 05 лютого 2026 року на майно, яке було вилучено в результаті проведення особистого обшуку ОСОБА_6 з метою забезпечення, у тому числі й збереження речового доказу, із забороною використання, розпорядження, відчуження вказаного майна, а саме: грошові кошти у загальній сумі 5425 грн., які поміщено до спеціального пакету № NPU 5083782; шнурки, які поміщено до спеціального пакету № NPU 5083781; паспорт ОСОБА_6 , який поміщено до спеціального пакету № NPU 5083783; зрізи нігтьових пластин з лівої руки, які поміщено до паперового конверта опломбованого наліпкою № NPU 2295101; зразок букального епітелію ОСОБА_6 , який поміщено до паперового конверта опломбованого наліпкою № NPU 2295102; змиви з лівої та правої рук, які поміщено до паперового пакета опломбованого наліпкою № NPU 2295103, - скасувати після набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому ОСОБА_6 , захиснику, потерпілому та прокурору.

Головуючий суддя