Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №404/13120/25 — Фортечний районний суд міста Кропивницького

Справа № 404/13120/25

Номер провадження 2/404/5030/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року Фортечний районний суд міста Кропивницького в складі:

головуючого судді Іванової Н.Ю.

при секретарі Коцюбі Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Пархоменко Є.О. звернулася до Фортечного районного суду міста Кропивницького з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів та моральної шкоди.

Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 51 750 грн., моральну шкоду у розмірі 15 000 грн. та понесені судові витрати у справі.

В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що між позивачем та відповідачем 09 березня 2023 року укладено шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану міської державної адміністрації Бистржіце-под-Гостинем, район Кромержіж Чеської Республіки, порядковий номер запису 13 у томі 2/7, за рік 2023, на сторінці 20. Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 жовтня 2024 року у справі № 404/6413/24 укладений між ними шлюб було розірвано. Вказане судове рішення набрало законної сили 05 листопада 2024 року.

Проте, після розірвання шлюбу, як зазначає представник позивача, відповідач неодноразово зверталася до позивача з проханням надати їй кошти в борг на забезпечення базових потреб для свого існування. Сторони діяли, як вона зазначає, на підставі усної домовленості про надання відповідачу коштів у борг, а в майбутньому мав бути укладений письмовий договір позики у формі боргової розписки.

Представник позивача зазначала, що позивач в силу своєї зайнятості періодично перебуває у робочих відрядженнях закордоном. Відповідач запевнила позивача, що після перерахування коштів на її картковий рахунок та після прибуття позивача до м. Кропивницький, остання власноруч складе розписки про її зобов`язання повернути кошти позивачу. Проте, відповідач у добровільному порядку не повертає позивачу грошові кошти, тому він вимушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів і просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 51 750,00 грн, моральну шкоду в розмірі 15 000,00 грн та понесені ним судові витрати у справі.

Представник позивача у позовній заяві посилається на те, що фактичні обставини даної справи свідчать про те, що кошти були перераховані позивачем на картковий рахунок, що належить відповідачу без зазначення призначення платежу, що свідчить про відсутність договірних правовідносин між сторонами, правові підстави для перерахування коштів відсутні, тому перераховані кошти є безпідставно отриманими відповідачем і підлягають поверненню.

Ухвалою судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 22 грудня 2025 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 13 січня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Представник відповідача, адвокат Єрмоленко-Князєва Л.С. подала відзив на позовну заяву. Вважає вимоги відповідача безпідставними та такими, що не відповідають реальним обставинам справи, оскільки передача грошових коштів мала добровільний характер, була зумовлена особистими стосунками сторін і не супроводжувалася жодними умовами щодо їх повернення.

Зазначила, що після розірвання шлюбу спілкування між сторонами не припинилося. Навпаки, позивач протягом тривалого часу, а саме з листопада 2024 року по майже кінець літа 2025 року, самостійно ініціював активний та регулярний контакт: систематично телефонував, надсилав повідомлення та виявляв знаки уваги, неодноразово наполягав на відновленні стосунків, запевняв її у щирості своїх почуттів, наголошував на тому, що кохає її, а 10 липня 2025 року позивач через державний застосунок «Дія» надіслав відповідачу офіційну пропозицію укласти шлюб.

Вказувала, що між сторонами не існувало жодних домовленостей щодо повернення зазначених коштів, укладення договору позики чи виникнення будь-яких фінансових зобов`язань. Питання укладення договору позики ніколи не обговорювалося, усні чи письмові домовленості з цього приводу були повністю відсутні, тому передані позивачем грошові кошти не можуть розглядатися як борг, позика чи безпідставне збагачення, а є виключно проявом добровільної матеріальної підтримки у межах особистих відносин між сторонами.

Щодо стягнення моральної шкоди, зазначила, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Водночас, в позовній заяві взагалі відсутні посилання на докази заподіювання позивачу моральних страждань та/або переживань.

Ухвалою суду від 16 лютого 2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні.

У судовому засіданні представник позивача, адвокат Пархоменко Є.О. заявлені вимоги підтримала повністю, просила їх задовольнити, пославшись на обставини, які викладені у позовній заяві.

Відповідач та її представник, адвокат Єрмоленко-Князєва Л.С. у судовому засіданні позов не визнали, вказали що він безпідставний та необґрунтований.

Суд, в межах наданих доказів, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

В силу положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ЦПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Отже, для з`ясування наведених вище питань, а відтак і правильного вирішення спору судам в межах наданих їм повноважень процесуальним законом належить дослідити обставини, якими опосередковувалися спірні правовідносини, зміст доказів наданих сторонами на підтвердження своїх аргументів щодо позову, і на підставі цього встановити наявність (відсутність) підстав для задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи сторони з 09 березня 2023 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 03 жовтня 2024 року.

Відповідно до позовної заяви за період з 13 грудня 2024 року по 15 липня 2025 року позивач перерахував на картковий рахунок № НОМЕР_1 відповідача кошти в загальному розмірі 51 750, 00 грн., а саме:

13 грудня 2024 р. - 3500,00 грн;

14 грудня 2024 р. - 2000,00 грн.;

16 грудня 2024 р. - 930,00 грн.;

16 грудня 2024 р. - 1500,00 грн.;

16 грудня 2024 р. - 2000,00 грн.;

19 грудня 2024 р. - 3300,00 грн.;

20 грудня 2024 р. - 300,00 грн.;

24 грудня 2024 р. - 1000,00 грн.;

24 грудня 2024 р. - 6000,00 грн.;

25 грудня 2024 р. - 400,00 грн.;

26 грудня 2024 р. - 700,00 грн.;

28 грудня 2024 р. - 200,00 грн.;

06 січня 2025 р. - 200,00 грн.;

06 січня 2025 р. - 100,00 грн.;

06 січня 2025 р. - 3500,00 грн.;

06 січня 2025 р. - 620,00 грн.;

06 січня 2025 р. - 150,00 грн.;

09 січня 2025 р. - 1000,00 грн.;

14 січня 2025 р. - 700,00 грн.;

22 січня 2025 р. - 200,00 грн.;

28 січня 2025 р. - 2500,00 грн.;

29 січня 2025 р. - 3000,00 грн.;

31 січня 2025 р. - 5000,00 грн.;

07 лютого 2025 р. - 5000,00 грн.;

16 лютого 2025 р. - 250,00 грн.;

20 лютого 2025 р. - 300,00 грн.;

21 лютого 2025 р. - 500,00 грн.;

22 лютого 2025 р. - 200,00 грн.;

02 березня 2025 р. - 200,00 грн.;

04 березня 2025 р. - 300,00 грн.;

10 квітня 2025 р. - 10,00 грн.;

10 квітня 2025 р. - 10,00 грн.;

10 квітня 2025 р. - 10,00 грн.;

10 квітня 2025 р. - 10,00 грн.;

10 квітня 2025 р. - 50,00 грн.;

21 квітня 2025 р. - 1000,00 грн.;

03 травня 2025 р. - 300,00 грн.;

05 травня 2025 р. - 100,00 грн.;

09 травня 2025 р. - 2000,00 грн.;

09 травня 2025 р. - 80,00 грн.;

09 червня 2025 р. - 520,00 грн.;

11 червня 2025 р. - 100,00 грн.;

10 липня 2025 р. - 1000,00 грн.;

13 липня 2025 р. - 300,00 грн.;

13 липня 2025 р. - 260,00 грн.;

13 липня 2025 р. - 200,00 грн.;

15 липня 2025 р. - 250,00 грн.

На виконання ухвали судді Фортечного районного суду міста Кропивницького від 13 січня 2026 року АТ «Універсал Банк» надано інформацію про рух коштів по банківській картці № НОМЕР_1 ОСОБА_2 за період з 13 грудня 2024 року по 15 липня 2025 року. Додатково зазначено, що на картку ОСОБА_2 не було зараховано платежі від 16 грудня 2024 р. у сумі 930,00 грн., 06 січня 2025 р. у сумі 3500,00 грн. та 06 січня 2025 р. у сумі 620,00 грн.

Представник позивача посилається на те, що після розірвання шлюбу ОСОБА_2 неодноразово зверталася до ОСОБА_1 з проханням надати їй кошти в борг, які, як остання повідомляла, потрібні їй на забезпечення базових потреб для свого існування. Сторони узгодили, що між ними в майбутньому буде укладено письмовий договір позики у формі боргової розписки.

Проте, коли позивач звернувся до відповідача з пропозицією складення боргової розписки, остання відмовилась надати розписку на підтвердження факту отримання грошових коштів у позику, в будь-якій іншій формі укладати письмовий договір позики, а також відмовилась повертати отримані нею кошти.

Враховуючи те, що позивачем та відповідачем не погоджувались істотні умови договору позики, зокрема строк повернення коштів та інші умови, настання яких зумовлює виконання зобов`язання, а позивачем перераховано кошти на банківську картку відповідача без зазначення призначення платежу, вказане свідчить про відсутність договірних відносин між сторонами.

Оскільки між сторонами відсутні договірні відносини представник позивача в обґрунтування позовних вимог посилається на ст. 1212 ЦК України.

Так, відповідно до статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

З огляду на викладені та встановлені судом обставини суд зазначає наступне.

Судом установлено та не заперечувалось сторонами, що дійсно, з боку позивача надсилались кошти на рахунок відповідачу. Також, не заперечувалось, що відсутні будь-які письмові докази укладення договору позики між сторонами, розписка не оформлювалась.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв`язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 201/6498/20, набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, вимагає установлення абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі статті 1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того, чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суду у постановах від 04.08.2021 у справі № 185/446/18, від 11.01.2023 у справі № 548/741/21, від 17.04.2024 у справі № 127/12240/22.

Частиною 6статті 81 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною 3с татті 12 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 Цивільного процесуального кодексу України,належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд відхиляє доводи позивача про безпідставність набуття відповідачем грошових коштів за грошовими переказами, оскільки призначення цих платежів - «на кросівки», «любій дружині», «на Різдво подарунок – на роли», «на ліки! Лікуватись», «на шоколадку», «на потреби», «на нігті», «допомога на навчання» тощо.

Так, для застосування положень статті 1212 ЦК України, слід достовірно встановити відсутність правової підстави у набувача правомірного набуття (збереження) майна за рахунок іншої особи.

Відсутність правової підстави – це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Неодноразове перерахування позивачем коштів на банківський рахунок відповідача платежами з різними часовими проміжками між переказами свідчать про добровільність, системність таких дій та їх цілеспрямований характер.

З огляду на вищевикладені положення закону, суд вважає, що у даному випадку відсутнє збагачення однієї сторони за рахунок іншої без достатньої правової підстави, оскільки грошові кошти добровільно перераховані колишнім чоловіком та відповідно колишній дружині, із призначенням платежів як допомога, не можна вважати безпідставно набутим майном.

Надані позивачем докази жодним чином не доводять, що у відповідача перед позивачем дійсно існує обов`язок по поверненню коштів у сумі 51 750 грн. як безпідставно набутих. Тому у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів,вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 15 000 грн., також не підлягає задоволенню.

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Пронін проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, при відмові у задоволенні позовних вимог, покладаються на позивача.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів та моральної шкоди – відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст судового рішення складено 14.05.2026 року.

Суддя Фортечного районного суду

міста Кропивницького Н. Ю. Іванова