Постанова від 13 травня 2026 р. у справі №940/504/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2026 року місто Київ

справа № 940/504/25

провадження № 22-ц/824/1914/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс»

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши у порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року, ухвалене у складі судді Косович Т.П.,

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 200059334 від 06.07.2014 в сумі 62803,52 грн. та судові витрати по справі.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 06.07.2014 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 200059334, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит в сумі 17950 грн. на строк до 04.07.2019 зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 58,8% річних, в обмін на зобов`язання відповідачки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору. На виконання умов договору банк свої зобов`язання виконав належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти, проте остання своїх зобов`язань належним чином не виконала, порушуючи умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 62803,52 грн., яку позивач просив стягнути в примусовому порядку.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 29.04.2025 частково задоволено позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс».

Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Діджи Фінанс», 46728,18 грн. заборгованості за кредитним договором № 200059334 від 06.07.2014, укладеним між нею та ПАТ «Банк Михайлівський» та 5422, 40 грн. судових витрат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_2 23.07.2025 засобами поштового зв`язку подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вважає, рішення суду першої інстанції необґрунтованим та таким що ухвалено з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивач не надав належних доказів на підтвердження отримання відповідачем кредитних коштів та наявності заборгованості, номер рахунку зазначений позивачем відрізняється від номеру рахунку відповідача, вказано різні суми заборгованості, у графі «бажаний кредит» у заяві (оферті) підписаній сторонами вказано 1000 грн., тоді як у довідці про умови кредитування вказано, що сума кредиту становить 50000 грн. зі строком до 12 міс. Строк користування кредитними коштами мав закінчитись до 06.07.2015, а не до 04.07.2019, як зазначає позивач. Витяг з реєстру боржників без банківської виписки не підтверджує позовні вимоги про наявність заборгованості у відповідача.

Також в апеляційній скарзі заявила клопотання про допит свідків у судовому засіданні, та вимогу про застосування позовної давності.

Правом на подання відзиву позивач не скористався.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 23.09.2025 відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 07.05.2026 в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Судом установлено, що 06.07.2014 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 200059334, відповідно до умов якого відповідачці надано кредит в сумі 17950 гривень на строк до 04.07.2019 зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 58,8% річних, в обмін на зобов`язання відповідачки повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у відповідності до умов договору. Кредитний договір № 200059334 укладений в письмовій формі та зі сторони споживача підписано власноручним підписом.

Банк свої зобов`язання виконав належним чином, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти на її банківську карту № НОМЕР_1 (копія розписки про отримання платіжної картки - т. 1 а.с. 21), проте остання своїх зобов`язань належним чином не виконала, порушуючи умови кредитного договору, в результаті чого виникла заборгованість за договором загальною сумою 62 803,52 грн., в тому числі: 13 268,08 грн. заборгованості за сумою кредиту, 27 882,85 грн. заборгованості за відсотками, 17 953 грн. інфляційного збільшення та 3 699,59 грн. 3% річних, що підтверджується копією розрахунку заборгованості за кредитним договором № 200059334 від 06.07.2014 та виписками по особовим рахункам ОСОБА_1 .

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір № 200059334 укладений в письмовій формі та зі сторони споживача підписано власноручним підписом. Такі дії свідчать про те, що ОСОБА_1 розуміла взяті на себе зобов`язання та своїм підписом письмово підтвердила та закріпила те, що сторони договору діяли свідомо, були вільні в укладенні даного договору, однак таких зобов`язань не виконала.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 було нараховано інфляційні втрати на суму боргу та 3% річних в період дії воєнного стану, суд вважав такі вимоги безпідставними зважаючи на введення в Україні воєнного стану, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних лише за період з 09.03.2021 по 23.02.2022, що складає суму 4390,25 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму боргу 41150,93 грн., та 1187 грн. 3% річних.

Проте з такими висновками суду першої інстанції повністю не може погодитись колегія суддів, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що позивачем не доведено належними доказами факт надання первісним кредитором банком «Михайлівський» кредитних коштів відповідачу та підтвердження зарахування таких на її банківську картку. Колегія суддів вважає такі доводи апеляційної скарги обґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до положень ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Як вбачається зі змісту заяви та анкети (том 1 а.с. 12-13), 06.07.2014 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 шляхом підписання заяви (оферти) № 200059334 та анкети № 445312 укладено договір про надання та використання платіжної картки (далі - договір про картку) в рамках якого згідно п.1.1. відкрито на ім`я ОСОБА_1 поточний рахунок, операції з яким можуть здійснюватися з використанням електронного платіжного засобу (валюта рахунку - гривня), що буде використовуватись в рамках Договору про картку, в тому числі для розміщення коштів та відображення операцій здійснених з використанням картки за рахунок наданого банком кредиту під операції з карткою та здійснювати відповідно до ст. 1069 ЦК України кредитування рахунку картки; п.1.5.3 розмір ліміту буде встановлений банком самостійно на підставі відомостей повідомлених клієнтом банку; п.3.3 розмір наданих клієнту кредитних коштів банком не може перевищувати зазначений в основні параметри заяви «бажаний кредитний ліміт» та ліміт по картці визначений банком самостійно, на підставі відомостей про клієнта, але разом з тим банк не зобов`язаний встановлювати ліміт кредитування за першою вимогою клієнта(тобто вказане зобов`язання банку є відкличним).

Також, у графі основні параметри заяви (оферти) як «бажаний кредитний ліміт» зазначена сума 1000 грн. Крім того, в анкеті № НОМЕР_2 у графі кредит «бажана сума кредиту» також зазначена сума 1000 грн., у графі строк та мета кредиту інформація відсутня.

Згідно розписки ОСОБА_1 отримала платіжну картку НОМЕР_1 (прибуткова картка) за договором № 200059334.

Також, до позову долучено довідку про умови кредитування в рамках карткового продукту « ІНФОРМАЦІЯ_1 », договір добровільного страхування та тарифи по продукту «Прибуткова картка» підписані банком та відповідачем. Зазначені документи (довідка та тарифи) носять інформаційний характер з описом умов користування карткою « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Тобто, з аналізу змісту підписаного банком та ОСОБА_1 документів, що складають Договір про картку, та зазначено нею бажану суму кредитного в розмірі 1000 грн., однак доказів на підтвердження того, що такий, чи будь - який інший кредитний ліміт банком був установлений відповідачу такі документи не містять. Крім того, у заяві (оферті) зазначено, що банк не зобов`язаний встановлювати ліміт кредитування за вимогою ОСОБА_1 .

Позивач ТОВ «Діджи Фінанс» набув права вимоги до позичальників ПАТ «Банк Михайлівський» за договором відступлення права вимоги № 7 БМ від 20.07.2020, що не заперечується відповідачем. Копію цього договору та копію з реєстру боржників, в якому зазначений договір № 200059334 від 06.07.2014 долучено позивачем до позовної заяви. Також, позивач долучив виписки по особовим рахункам (а.с. 37-228 том 1), як підтвердження наявності заборгованості у ОСОБА_1 , проте згідно таких виписок встановити факт отримання кредитних коштів відповідачем та наявності у неї заборгованості, яка заявлена у позовній заяві не вбачається можливим.

У заяві (оферті) № 200059334 вказано номер особового рахунку - НОМЕР_3 .

У наданих позивачем виписках зазначено рахунок № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 . Інформації про рахунок, який вказаний у заяві, підписаної відповідачем та банком, такі виписки не містять.

Окрім того, у цих виписках зазначена загальна банківська інформація про банківські операції з коштами на рахунках «платник - ОСОБА_1 » із зазначенням дебету, кредиту, оборотів, тощо. Так дійсно, у цих виписках вказано нарахування відсотків за кредитним договором № 200059334 від 06.07.2014, однак доказів отримання відповідачем кредитних коштів (дати, погодженої сторонами суми) щодо вказаного у анкеті особового рахунку - НОМЕР_3 позивачем суду не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».

З урахуванням відсутності доказів отримання ОСОБА_1 кредитних коштів, підстави для задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» відсутні, відтак висновок суду про часткове задоволення позовних вимог є помилковим.

Щодо клопотання апелянта про допит свідків у судовому засіданні, таке задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Щодо заяви апелянта про застосування позовної давності, то така також задоволенню не підлягає у зв`язку з тим, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, відповідно за таких обставин позовна давність до недоведених позивачем вимог не може бути застосована.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, у тому числі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати у разі відмови в позові покладається на позивача.

Оскільки, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з ТОВ «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3670, 90 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 29 квітня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» у задоволенні позову.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3670, 90 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус