Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №758/9485/23 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2026 року місто Київ

справа № 758/9485/23

провадження №22-ц/824/2021/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання - Хасанової А.Р.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Даниленко Тетяною Іванівною, та ОСОБА_2 , подану адвокатом Філатовою Ольгою Сергіївною,

на рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 червня 2025 року, ухваленого у складі судді Гребенюк В.В.,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила встановити факт, що має юридичне значення, про те, що вона та ОСОБА_3 проживали однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, у період з січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1; змінити черговість одержання ОСОБА_1 права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , визначити за позивачем право на спадкування за законом, як спадкоємиці першої черги.

Позов обґрунтовано тим, що позивач та ОСОБА_3 познайомилися у 1989 році на святкуванні Нового року в одній компанії. Після знайомства почали спілкуватися, проводити спільно час та у них зав'язалися стосунки.

У 1991 році позивачка разом зі своєю донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , переїхали за пропозицією ОСОБА_3 по місцю проживання останнього, почали проживати однією сім'єю, без реєстрації шлюбу в квартирі АДРЕСА_1 . За цією адресою донька позивачки ходила до школи № 305, яку закінчила у 1995 році.

Позивачка та ОСОБА_3 з 1991 року жили як чоловік та дружина, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом відпочивали та виховували її доньку ОСОБА_5 . Щороку позивачка разом з чоловіком їздили відпочивати до АР Крим, в с. Воїнка, Красноперекопського району, до проживали родичі останнього, а саме: рідна сестра та рідний брат ОСОБА_3 .

У 2020 році у чоловіка почали проявлятися ознаки психічного захворювання, що виражалось в провалах пам'яті, він не міг згадати події, що були, з'явились депресивні стани.

Влітку 2020 року чоловік вже мав неадекватну поведінку та потребував догляду. Наприклад, без жодних на те підстав телефонував до поліції, повідомив про нібито крадіжку в його квартирі, не міг пояснити деталі та що саме вкрали, важко розмовляв, не пам'ятав рік свого народження. Через близько годину відмінив виклик поліції, чітко не пояснивши такі свої дії.

У 2022 році чоловіку стало набагато гірше, він почав сам з собою розмовляти, падати, на позивачку взагалі не реагував, у зв'з чим викликали швидку допомогу.

Після відвідування психоневрологічної лікарні ОСОБА_3 поставили на облік з діагнозом маніакальна шизофренія, деменція. Чоловіку було призначено лікування, він потребував постійного контрольованого прийому ліків, сторонньої допомоги, оскільки чоловік перебував в апатичному стані у зв'язку з прийомом ліків, нічого не хотів робити, готувати їжу, прибирати та інше.

Посиалаючись на зазначені обставини, позивачка просила позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13 червня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у період з січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, представник ОСОБА_1 адвокат Даниленко Т.І. подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити вимоги в цій частині. В апеляційній скарзі зазначає про те, що суд першої інстанції, встановивши факт проживання позивачки та ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, невірно застосував норми матеріального права та фактично не вирішив спір по суті, адже встановлення факту проживання однією сім'єю та доведення факту тривалого часу здійснення допомоги та опіки своєму чоловіку до дня його смерті, необхідно було саме для отримання права на спадкування на рівні зі спадкоємцем першої черги.

В свою чергу, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, представник ОСОБА_2 адвокат Філатова О.С. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати і відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю, без реєстрації шлюбу, у період з січня 2004 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішення в оскаржуваній частині, вважає апелянт, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Позивачем не доведено факт ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав та обов'язків притаманних подружжю. Показання свідків та спільні фото не є тими доказами, які мають довести обставини, за наявності яких можливо встановити той факт, про який просить позивач.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача представник ОСОБА_2 адвокат Філатова О.С. просила таку залишити без задоволення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, поданому представником ОСОБА_1 адвокатом Даниленко Т.І. просили таку залишити без задоволення.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат Даниленко Т.І. апеляційну скаргу підтримали і просили її задовольнити. Апеляційну скаргу сторони відповідача просили залишити без задоволення.

Представник ОСОБА_2 адвокат Філатова О.С. свою апеляційну скаргу підтримала і просила її задовольнити. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 просила залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Краснощок Л.М. в судове засідання не з'явилася, про місце, день і час розгляду справи повідомлена шляхом направлення судового повідомлення на адресу електронної пошти, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.242 т.2). 5 лютого 2026 року приватний нотаріус направила до суду листа, в якому просила проводити розгляд справи за її відсутності та винести рішення на розсуд суду у межах чинного законодавства України (а.с.226 т.2).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Судом установлено, що ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_3 .

8 липня 1973 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено шлюб, у шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася відповідачка.

6 червня 1980 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 шлюб було розірвано на підставі рішення Іванківського районного суду Київської області.

Спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до відповіді НП України від 14 липня 2023 року, ІНФОРМАЦІЯ_1 о 18.30 годині надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що в квартирі АДРЕСА_1 помер ОСОБА_11 без онс. Заявник - позивач.

Відповідно до довідки про причину смерті від 26 грудня 2022 року ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Причина смерті не встановлена, без ознак насильницької смерті.

26 червня 2023 року до приватного нотаріуса КМНО Краснощок Л.М. звернулась позивачка із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, набуте у цивільному шлюбі після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами розгляду заяви прийнято постанову про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 26 червня 2023 року № 67/02-31, в якій зазначено, серед іншого наступне: « ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Києві помер ОСОБА_3 , який постійно проживав та був зареєстрований за адресою квартири. Спадкова справа щодо майна ОСОБА_3 ,померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрита 11 травня 2023 року за заявою позивача. Заповіт від ОСОБА_3 не посвідчувався. Шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб ОСОБА_3 , була отримана інформація про реєстрацію шлюбу 8 липня 1973 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , та розірвання між ними шлюбу 21 листопада 1980 року (підстава: рішення Іванківського районного суду Київської області 06 червня 1980 року). На день його смерті залишилася спадщина. До спадкового майна належить квартира.

У Акті від 06 травня 2024 року, зокрема, вказано, що у квартирі проживали разом позивач та ОСОБА_3 з 1991 року, також донька ОСОБА_9 у період з 1991 по 1995 роки.

У декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу № 0001-7184-К5А0 від 6 вересня 2022 року вказано, що довіреною особою пацієнта для повідомлення у випадку настання екстреного випадку з пацієнтом є позивач.

У листі Ритуальної служби СКП «Київський крематорій» від 9 квітня 2024 року повідомлено, що договір про проведення поховання ОСОБА_3 укладався із замовником ОСОБА_1 та, що урну з прахом ОСОБА_3 отримав 24 вересня 2023 року замовник.

У листі КНП «Центр ЕМД та МК» від 2 жовтня 2024 року повідомлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою квартири, був зареєстрований один виклик екстреної медичної допомоги від особи, що не представилась (дані про себе не повідомила) з телефонного номера НОМЕР_1 щодо пацієнта « ОСОБА_10 ».

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено обставину того, що між сторонами склались та мали місце, не менше ніж за 5 років до часу відкриття спадщини, усталені відносини, які притаманні подружжю.

Відмовляючи у задоволенні вимоги про зміну черговості одержання ОСОБА_1 права на спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції виходив із того, що зазначене рішення є достатньою підставою для видачі свідоцтва про спадщину позивачу, що належить до виключних дискреційних повноважень відповідного нотаріуса, який вчинятиме нотаріальну дію. Таким чином, суд першої інстанції вважав таку вимогу позивача необґрунтованою. Крім того, позовна вимога про зміну черговості одержання права на спадкування за законом є передчасною з огляду на відсутність відмови нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій.

Проте з такими висновками суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з померлим ОСОБА_3 та змінити черговість спадкуванням за законом щодо неї, визначивши позивача, у зв`язку з встановленням факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спадкоємцем першої черги (замість четвертої).

За змістом частин першої, другої статті 21 Сімейного кодексу України (далі - СК України) шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

За приписами частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Таким чином, обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Суд першої інстанції у своєму рішенні вказав, що факт спільного проживання позивачки і ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу підтверджується актом від 6 травня 2024 року, в якому вказано що у квартирі проживали разом позивач та ОСОБА_3 з 1991 року, також донька ОСОБА_9 у період з 1991 по 1995 роки; тим, що 25 грудня 2025 року за адресою квартири ОСОБА_3 (спадкового майна) був зареєстрований один виклик екстреної медичної допомоги від особи, що не представилась (дані про себе не повідомила) з телефонного номера НОМЕР_1 до пацієнта «ОСОБА_3», при цьому, номер ідентичний номеру позивача, який міститься у позовній заяві. Також, судом встановлено, що у декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу №0001-7184-К5А0 від 6 вересня 2022 року вказано, що довіреною особою пацієнта для повідомлення у випадку настання екстреного випадку з пацієнтом є - позивач. Крім цього, матеріалами справи та показаннями свідків підтверджується спільна присутність позивача та ОСОБА_3 та періодичний спільний відпочинок.

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України):

перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки;

друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дає змогу стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції, як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими юридичними фактами, як відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають такі юридичні факти, як зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

За змістом наведеної норми при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця у безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність таких юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти зазначених обставин (постанови Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 569/18047/17-ц (провадження № 61-40302св18), від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19), від 09 жовтня 2019 року у справі №552/8452/17 (провадження №61-48561св18), від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18), від 01 червня 2020 року у справі № 431/5445/19 (провадження № 61-6789св20), від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), від 27 серпня 2020 року у справі № 266/2391/16 (провадження № 61-1300св20), від 17 вересня 2020 року у справі № 755/14155/16-ц (провадження № 61-23350св19), від 02 грудня 2020 року у справі № 592/1045/18-ц (провадження № 61-820св20), від 01 березня 2021 року у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19), від 17 березня 2021 року у справі № 200/12980/14 (провадження № 61-14159св19), від 22 квітня 2021 року у справі № 331/6453/18 (провадження № 61-380св21).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».

На підтвердження перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані позивач у позовній заяві посилалась на те, що після того, як ОСОБА_3 поставили діагноз «маніакальна шизофренія», «деменція» ОСОБА_1 піклувалась про чоловіка, оскільки через хворобу він потребував сторонньої допомоги, і відповідно фінансове забезпечення також здійснювала позивачка. На підтвердження хвороби спадкодавця посилалась на ліки, які приймав ОСОБА_3 , листи з ГУНП від 14 липня 2023 року про виклики ОСОБА_3 поліції, відповідь з Центру екстреної медичної допомоги та катастроф м. Києва від 14 липня 2023 року, витяги з карти виїзду швидкої медичної допомоги від ІНФОРМАЦІЯ_1.

У справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, не доведено факту перебування ОСОБА_3 у безпорадному стані, оскільки інструкція ліків без рецепту лікаря із зазначенням, що такі прописані ОСОБА_3 не є доказом, що ОСОБА_3 потребував їх вживання; у відповіді ГУНП від 14 липня 2023 року зафіксовано, що 23 липня 2020 року об 11 год. 52 хв. на спецлінію «102» надійшов дзвінок від особи, дані якої не зазначено про безлад у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 та зниклі кошти, а в цей же день о 13 год.19 хв. надійшло повідомлення (без зазначення особи) про відміну виклику за цією ж адресою. Також ІНФОРМАЦІЯ_1 за цією ж адресою «помер громадянин ОСОБА_11, без онс» (том 1 а.с. 25-26), заявник ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_5 , що також не підтверджує хворобу та безпорадний стан померлого спадкодавця, а фіксує тільки два виклики із вказаної вище адреси зі змісту відповіді Центру екстреної медичної допомоги та катастроф м. Києва від 14 липня 2023 року також фіксується два телефонні дзвінки 12 жовтня 2022 року від особи, що не представилась до пацієнта «ОСОБА_3» та один аналогічний ІНФОРМАЦІЯ_1 у день його смерті, що також не підтверджує безпорадний стан спадкодавця, як і витяги з карти виїзду швидкої медичної допомоги від ІНФОРМАЦІЯ_1.

Крім того, на виконання ухвали Київського апеляційного суду від 4 березня 2026 року КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги» надіслав до суду завірену належним чином копію медичної документації щодо ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 , в якій вказано, що він перебував під наглядом лікаря психіатра з 14 жовтня 2022 року з діагнозом «Недоумство при хворобі Альцгеймера», отримував амбулаторне лікування розчин Рисперидону, таблетки Кветіапіну , Кветіапіну - ретард. 21 вересня 2023 року у зв`язку з відсутністю повторних звернень за допомогою амбулаторна картка була передана до архіву (том 3 а.с. 3-10).

Таким чином, оскільки підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є наявність та сукупність зазначених вище п`яти юридичних фактів, встановлених у судовому порядку, у суду відсутні докази того, що по - перше померлий ОСОБА_3 перебував як стверджує позивач, у безпорадному стані, по - друге - позивачем взагалі не надано доказів на підтвердження необхідних обставин щодо матеріального забезпечення спадкодавця та будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, яка має матеріалізоване вираження та їх тривалий час здійснення.

Так дійсно, у матеріалах справи є спільні фотокартки позивачки та померлого, покази свідків підтверджують, що вони спільно відвідували магазин та проживали разом у згаданій квартирі спільно з донькою позивачки, однак в силу вимоги закону, цих обставин без підтвердження належними доказами п`яти юридичних фактів для зміни черговості у спадкуванні - недостатньо.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Згідно із частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку може бути встановлений такий факт, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 640/19045/17 досліджувались аналогічні обставини та судом касаційної інстанції зроблено висновок, що оскільки встановлення факту проживання однією сім`єю із спадкодавцем позивач пов`язує з можливістю спадкування за законом майна померлого є правильним висновок про відсутність підстав для встановлення факту проживання однією сім`єю. ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу та у зв`язку зі встановленням цього факту змінити її чергу спадкування майна померлого ОСОБА_3 .

Відмовляючи у задоволенні другої вимоги про зміну черговості спадкування, суд першої інстанції помилково обґрунтував таку відмову відсутністю відмови нотаріуса від вчинення нотаріальних дій, оскільки згідно з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду, які є обов`язковими для застосування судами при ухваленні рішень, відмова у задоволенні вимоги про зміну черговості спадкування не підлягає задоволенню у зв`язку з відсутністю доведення визначених в обов`язковому порядку сукупності та наявності юридичних фактів, які зазначені вище.

Позивач ОСОБА_1 оскаржувала рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову щодо зміни черговості права на спадкування, тоді як відповідач ОСОБА_2 оскаржувала рішення суду в частині задоволеної позовної вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, суд першої інстанції належним чином не встановив в повному обсязі фактичних обставин справи, що мають суттєве значення для її вирішення, не надав належної оцінки наданим сторонами доказам у їх сукупності, вдався фактично до переоцінки доказів та дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та хибних висновків щодо підстав для відмови у задоволенні позову в частині зміни черговості спадкування.

За таких обставин апеляційна скарга ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. При цьому колегія суддів вважає за можливе вийти за межі апеляційної скарги ОСОБА_2 , оскільки суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення, неправильно застосувавши норми матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч.5 ст. 141 ЦПК України, судовий збір у разі відмови в позові покладається на позивача.

Оскільки апеляційна скарга відповідачки ОСОБА_2 задоволена повністю, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарг в сумі 1610,40 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, у тому числі, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 141, 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Даниленко Тетяною Іванівною, залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Філатовою Ольгою Сергіївною, задовольнити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 13 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким ОСОБА_1 відмовити у задоволенні позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір зв подання апеляційної скарги в сумі 1610,40 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус