Постанова від 12 травня 2026 р. у справі №381/7461/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 381/7461/25 Головуючий у І інстанції Мартинцова І.О.

Провадження №22-ц/824/8505/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 травня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Таргоній Д.О., Борисової О.В., Голуб С.А., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - адвоката Істамової Ірини Володимирівни на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2026 року у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - Ванжа Н.В.звернулась до суду з даним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість а кредитним договором № 3200013665-КД-1 від 18 січня 2022 року у розмірі 259976,97 грн та за № кредитним договором б/н від 06 серпня 2015 року у розмірі 44124,95 грн.

Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2026 року повернуто позовну заяву акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Істамова І.В. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2026 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що відповідач у даній справі є спадкоємцем померлого боржника ОСОБА_2 , яка в свою чергу мала заборгованість перед позивачем в розмірі 304 100,92 грн, яка виникла за кредитними договорами від 06 серпня 2015 року та від 18 січня 2022 року.

Вказує, що позов пред`явлено до спадкоємця у межах спадкової маси померлого боржника і суд першої інстанції, в свою чергу, повинен був враховувати, що всі частини заборгованості належать до однієї спадкової маси, а кредитні договори лише підтверджують її формування.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що зазначені договори в позовній заяві не є самостійними предметами позову і не порушують вимог ст. 188 ЦПК України, оскільки вони обгрунтовують одну вимогу до спадкоємців, що не суперечить ч. 1 ст. 188 ЦПК України якою передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Таким чином, представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Істамова І.В. вважає, що суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та передчасно повернув позовну заяву.

В порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зокрема, про повернення заяви позивачеві, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Постановляючи ухвалу про повернення позовної заяви АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції, виходив з того, що підставою виникнення спору (заборгованості) є різні Договори, подані докази щодо кожного з договорів не є пов`язаними між собою, а є самостійними документами на підтвердження суми заборгованості, що виникла за відповідним договором. Сумісний розгляд заявлених позивачем позовних вимог перешкоджатиме з`ясуванню взаємних прав і обов`язків сторін та суттєво ускладнить вирішення спору.

Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Виходячи з приписів ст. ст. 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на судовий захист, ставиться у залежність від положень процесуального закону, у цьому випадку норм ЦПК України.

Ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України та ст. 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людини при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Європейський суд з прав людини наголошує, що п. 1 ст. 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Таким чином передбачено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто, право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Наведені норми свідчать про те, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_2 та АТ КБ «Приватбанк» були укладені кредитні договори № б/н від 06 серпня 2015 року та № 3200013665-КД-1 від 18 січня 2022 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Станом на день подачі позовної заяви наявна заборгованість боржника перед позивачем за кредитними договорами в загальному розмірі становить 304 100,92 грн.

Оскільки, ОСОБА_1 є спадкоємцем померлого боржника, тому представник АТ КБ «Приватбанк» - Ванжа Н.В. звернулась до нього з позовом про стягнення боргу за кредитними договорами № 3200013665-КД-1 від 18 січня 2022 року та № б/н від 06 серпня 2015 року в розмірі 304 100,92 грн, укладеним між ОСОБА_2 (спадкодавець) та АТ КБ «Приватбанк».

Отже, предметом даного позову є стягнення заборгованості в розмірі 304 100,92 грн з відповідача саме, як зі спадкоємця померлого боржника в межах спадкової маси.

Таким чином, твердження суду першої інстанції про те, що позовні вимоги даної справи не пов`язані між собою є необґрунтованими, оскільки предметом позову є визначена позивачем загальна сума за кредитними договорами.

Тобто, позивач звернувсь до відповідача з єдиною позовною вимогою майнового характеру.

Зазначені в позовній заяві кредитні договори не є самостійними предметами позову і не порушують вимог ст. 188 ЦПК України, оскільки вони обґрунтовують одну вимогу до спадкоємців що не суперечить ч. 1 ст. 188 ЦПК України якою передбачено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

На вищезазначене суд першої інстанції уваги не звернув та прийшов до передчасного висновку про повернення позовної заяви АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, у зв`язку з тим, що позовні вимоги даної справи не пов`язані між собою.

Судом першої інстанції не враховано норми Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість звернутися до суду з відповідним позовом або заявою.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).

Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, апеляційний суд вважає, що підстави для повернення позовної заяви були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.

Враховуючи вищевикладене, ухвала суду першої інстанції про повернення позовної заяви позивачу не може вважатися законною і обґрунтованою, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - адвоката Істамової Ірини Володимирівни задовольнити.

Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 03 лютого 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: О.В. Борисова

С.А. Голуб